АКАДЕМІЧНИЙ
|
|
Скачати 8.97 Mb.
|
|
ГЛАВА З СУТНІСТЬ І ПРИЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВИ 65 однієї владної групи над всіма прошарками населення (а не тільки одного класу над іншим), як це розумілось марксистсько-ленінською теорією походження держави). Розглянута вище ознака держави обумовлює наступну — збирання податків. Створені органи влади, їх чиновники, поліцейські, солдати тощо не брали участі у виробництві, не створювали матеріальних благ. Вони управляли, забезпечували виконання вказівок вищестоящих органів, охороняли інтереси верхівки, домагалися дотримання порядку, підкорення владі тощо. Для утримання багаточисельних чиновників, армії, поліції, судів були необхідні засоби, що одержувалися в основному за рахунок податків, які державна влада встановлювала у країні. З розвитком виробництва казна держави частково поповнювалася, бюджет також наповнювався за рахунок ведення війни. Сучасні держави мають ширші можливості для одержання засобів на утримання апарату влади. Це і прибутки від державної власності, і позики, і збори за дозвіл займатися певним видом діяльності. Однак тим спільним, що об'єднує їх з першими історичними державами, є утримання органів влади за рахунок населення. Суверенітет — ознака держави, що визначає її незалежність, повноту влади всередині країни, а також самостійність у зовнішніх відносинах з іншими державами. Суверенітет дозволяє державі виступати від імені народу у міжнародних відносинах, надає їй можливість бути офіційним представником країни у справах світової спільноти1. «Суверенітет» — походить від слова «суверен» — той, що має всю повноту влади, отже, є незалежним від будь-яких сил і обставин. Визначення суверенітету верховною владою відіграло свого часу позитивну роль в об'єднанні держав, подоланні феодальної роздрібленості, зміцненні миру між державами. Італійський політик та історик Н. Макіа-веллі трактував суверенітет як всевладдя, абсолютну, ніким не обмежену волю царя. Ж. Боден визначав суверенітет як вищу, абсолютну і постійну владу над громадянами та підданими у політичному співтоваристві. 1 Теорія держави і права. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 23. За сучасних умов розвитку держави та міжнародних відносин, пов'язаних зі створенням органів світового співтовариства і добровільним вступом держави у них (ООН, Рада Європи, Європейський Союз, СНД, ЄЕП тощо), поняття суверенітету зазнає певних змін. При збереженні самостійності і незалежності у внутрішніх і зовнішніх справах країни—члени названих міжнародних органів добровільно визнають їх верховенство з окремих питань внутрішнього життя та міжнародних відносин: права людини, екологія, безпека тощо. По суті — це втілення ідей обмеженого суверенітету, однак, на повній демократичній, розумній основі. Згідно з міжнародними договорами, конвенціями і угодами організації міжнародних співтовариств (ООН, Рада Європи тощо) можуть перевіряти стан справ з окремих питань всередині держави—члена цих співтовариств. Держави надають звіти про свою діяльність, необхідну інформацію, зобов'язані виконувати приписи цих організацій. Наприклад, згідно з Європейською конвенцією із запобігання тортурам і нелюдським чи принижуючим гідність поводженням чи покаранням: кожна країна дозволяє відвідувати будь-які місця у межах своєї юрисдикції, де містяться особи, позбавлені волі органами державної влади» (ст. 2). До важливих ознак держави слід віднести можливість видавати закони. Держава — єдина політична організація, що має право, здатність і можливість видавати для всіх громадян приписи, а також вимагати та забезпечувати їх виконання. Ні сильна політична партія, ні загальнонаціональні масові рухи не можуть і не здатні це зробити, оскільки не мають необхідних атрибутів влади, а саме: відповідних законодавчих, виконавчих, правоохоронних органів. Діяльність по виданню законів — це виключна прерогатива держави. Причому не тільки законів, у буквальному розумінні цього слова, а й будь-яких правових актів загальнообов'язкового характеру, за невиконання яких до винних можуть бути застосовані заходи державного примусу. Серед ознак держав деякі правознавці називають також її нерозривні зв'язки з правом. Дійсно, важко знайти приклад, коли держава могла існувати і функціонувати без права, а право — без держави. Держава, у принципі, не може поза правом здійснювати свою діяльність. Засобами права 3. Теорія держави і права  66 ГЛАВА З визначається місце, роль, функції блоків державного механізму, принципи їх взаємодії. Право забезпечує раціональну побудову структури держави. Держава не має іншого, крім права, засобу, щоб визначати статус своїх органів, посадових осіб, закріплювати організацію діяльності останніх, встановлювати їх систему, оформляти територіальну організацію населення, успішно здійснювати свої функції. Саме наявність права спричиняє правотворчу, правовиконавчу і правоохоронну діяльність держави, а також поділ влади у ній. Французькі правознавці вважали, що право спрямовує діяльність держави, є його основою. § 3. Сутність держави Сутність держави — це головна, основна властивість держави, що визначає її зміст, мету, функції. У радянській юридичній науці сутність держави довгий час розглядалася тільки з класових позицій1. Уявлення про державу, як про інститут врегулювання класових протиріч; організації, що задовольняє інтереси всіх чи більшості соціальних сил; наукової організації, інструмента класового компромісу тощо — не припускалося. Винятком була тільки радянська загальнонародна держава, яка вважалась державою всього народу, політичною організацією влади дружніх класів (робітників і колгоспного селянства). Розглядаючи сутність держави, не можна не зазначити, що інститут держави пройшов великий історичний шлях розвитку (приблизно 5 тис. років). Природно, за цей період він змінювався, удосконалювався, його сутність зазнавала змін, відповідно до змін економічних, політичних, ідеологічних структур суспільства. Виникнення більшості держав характеризується близькими економічними і політичними закономірностями. Економічно пануючий клас оформляв своє політичне панування у формі держави. За допомогою держави пануючі класи (рабовласники, феодали, буржуазія, пролетаріат) забезпе- СУТНІСТЬ І ПРИЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВИ 67 чували збереження існуючого економічного і політичного устрою1. Сутність держави не лишається незмінною. По-перше, змінювалися класи, політичним знаряддям яких була держава, а зі зміною місця класу в історичному процесі змінювалася і сутність держави. Навіть поверховий аналіз рабовласницької і ранньобуржуазної держави демонструє суттєву різницю між ними у найбільш істотних характеристиках. У першому разі влада пануючого класу здійснювалася над безправним рабом, у другому - над вільним робітником. Не випадково саме у буржуазному суспільстві починаються процеси, які викликають серйозні зміни самої сутності держави. По-друге, змінилися соціальні умови існування класів, політичні відносини між ними. Поводитися з вільною людиною так, як можна було поводитися з рабом, неможливо у принципі. Держави, сутністю яких була диктатура одного класу (буржуазії), поступово перетворювалися у такі, сутністю яких стають соціальне партнерство, соціальний компроміс і соціальна злагода. Процес зміни сутності держави обумовлений серйозними причинами. По-перше, зникають класи в їх марксистському розумінні (як великі групи людей, визначені соціальним ставленням до засобів виробництва). По-друге, серйозні зміни відбуваються у визначенні місця людини в суспільстві, у системі виробництва і розподілу. Вчення про непримиримість класових протиріч зазнає краху. Держава замість знаряддя насильства стає організацією, що долає протиріччя у цивілізованих формах, виступає у якості інструмента легітимної влади, діяльність якої вже не протилежна інтересам більшої частини населення2. Держава стає активним і необхідним посередником в соціально-диференційованому суспільстві, що зберігає протиріччя з багатьох питань економічного, політичного, національного життя. На перше місце у такому разі виходить не насильницьке, класове, а соціальне призначення держави. 1 Загальна теорія держави і права. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — С. 24—29. Шемшученко Ю. С. Держава // Юрид. енциклопедія: В 6 т. — К.: Вид-во «Українська енциклопедія», 1999. — Т. 2. О—Н. — С. 80—81. Теория государства и права: Курс лекций. — М.: Юриогь, 2004. — С 48-50. 68 ГЛАВА З СУТНІСТЬ І ПРИЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВИ 69 § 4. Соціальне призначення держави Соціальне призначення держави — постійна і досить дискусійна проблема. Багато хто з мислителів намагалися охарактеризувати значення держави для існування і розвитку суспільства. Так, Платон (виходячи із своїх поглядів на суспільство, державу і право) стверджував, що призначення держави полягає у підтримці моралі. Слід зазначити, що у багатьох мислителів античного світу та середніх віків розуміння призначення держави залежало від їх філософських і політичних поглядів. Наприклад, Г. Гроцій — утвердження загального блага1, а Ж.-Ж. Руссо вважав, що призначення держави — це забезпечення загальної свободи2. Питання про соціальне призначення держави в радянській юридичній літературі не було предметом глибокого вивчення. Більшість дослідників приділяли увагу класовій її сутності. Оцінка соціального призначення держави, державної влади довгий час була визначеною: держава — це політична організація пануючого класу, що здійснює державну владу у власних інтересах. Зміст діяльності буржуазних держав почав серйозно змінюватися лише у XX ст. Причин, що спричинили такі зміни, було декілька: серйозні економічні кризи, гострі класові сутички, зростання революційних рухів, актуалізація проблеми прав людини тощо. Проте одним з наймогутніших факторів, що вплинули на діяльність багатьох буржуазних держав, було створення соціалістичного табору. В соціалістичних країнах достатньо швидко і ефективно вирішувалися завдання покращання освіти, охорони здоров'я, науки, культури, пенсійного забезпечення, охорони материнства і дитинства, успішно розвивалися інститути залучення народних мас до управління державою. Для буржуазних держав це було таким собі викликом, який обумовив швидке вирішення багатьох соціаль- 1 Гроций Г. О праве войньї и мира. Три книги, в которьіх обьясняют- ся естественное право и право народов, а также принципи публичного права / Пер. с лат. А. Л. Сакетти. — М.: Науч.-изд. центр «Ладомир», 1994. — С. 74. 2 Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре. Трактати / Пер. с фр. — М.: Канон-пресс, Кучково-поле, 1998. — С. 208—209. них завдань, що грунтувалися на достатньо міцній економічній базі. Крім того, слід враховувати й те, що після Другої світової війни до влади у багатьох буржуазних країнах прийшли соціалісти і соціал-демократи (Швеція, Австрія, Німеччина, Італія, Норвегія, Данія, Великобританія, Канада, а потім Греція, Іспанія, Португалія тощо). У деяких країнах була сформована досить велика державна власність, що дозволяло державам займати вагому позицію стосовно приватного капіталу. Крім того, після Другої світової війни більшість європейських країн прийняли демократичні конституції, що дозволяли всім прошаркам населення досить активно впливати на результати виборів органів влади, брати у них участь, боротися за свої права. Насильство, подолання виступів проти влади у політиці відходять на другий план, надаючи місце виваженим, розумним, правовим засобам вирішення суперечностей. У розвинутих західних демократіях у післявоєнні роки держава все більше стає засобом подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства, а через досягнення загального компромісу. Звідси — поширене використання таких загальнодемократичних ідей та інститутів, як розподіл влади, верховенство закону, плюралізм думок, висока роль суду, гласність тощо. Все це дозволяє охарактеризувати державу як засіб соціального компромісу — за змістом, і як правову — за формою. У наш час необхідно об'єктивніше підходити до оцінки соціального призначення сучасної держави. Очевидно, що держава часто здійснює заходи, які відповідають інтересам всього суспільства, всіх соціальних груп, всіх прошарків населення (наприклад, будівництво шляхів, боротьба зі стихійними лихами, охорона природи, підтримання громадського порядку, боротьба зі злочинністю, підтримання науки, культури, мистецтва, охорони здоров'я тощо). Характеризуючи сучасну державу, не можна стверджувати, що вона має таке ж соціальне призначення, як і держава 300—400 років тому. Соціальна складова у процесі розвитку держави постійно зростає, особливо в епоху науково-технічних революцій. 70 ГЛАВА з Таким чином, соціальне призначення сучасної держави полягає у її різноманітті, широкій сфері діяльності, спрямованій на нормальне, безконфліктне існування суспільства. Сучасна держава — соціальний арбітр, орган керівництва загальними справами, організатор багатьох важливих заходів, без здійснення яких неможливе функціонування суспільства. Одне з перших місць у цьому процесі належить закріпленню, забезпеченню прав і свобод людини, екологічній безпеці, технічному прогресу, здоров'ю нації, безконфліктному існуванню суспільства, забезпеченню гідного прожиткового рівня, підтримання науки, культури, освіти. Держава повинна перешкоджати різкій диференціації суспільства, щоб уникати гострих соціальних конфліктів. Сучасна держава виступає суб'єктом легалізованого примусу, тобто вона повинна впливати на ті прошарки населення, групи, окремих людей, які є суспільно небезпечними. її компетентні органи зобов'язані стримувати тих, хто характеризується суспільно небезпечною поведінкою, вони здійснюють певний соціальний контроль за дотриманням законів, принципів, правил людського співжиття. Саме універсальний характер діяльності держави в сучасному світі спонукає до виконання нею нових функцій, що не характерні для минулих історичних епох. Однією з таких функцій є соціальна. Якщо її не розвивати, це призведе до соціального безправ'я, серйозних конфліктів у суспільстві. Сучасна держава проводить активну соціальну політику, що полягає у врегулюванні і вирішенні соціальних проблем, досягаючи соціальної справедливості у відносинах між підприємцями, виробниками, споживачами, забезпечуючи інтереси малозабезпечених верств населення, що потребують соціальної підтримки. § 5. Функції держави Поняття «функції держави» є складною категорією і тісно пов'язане з такими поняттями, як «завдання держави», «соціальне призначення», «мета держави». Проте наведені близькі поняття не є ідентичними. Завдання — це те, що необхідно зробити, а функція — це діяльність, процес вирішення завдання. Завдання може бути ширшим тієї чи іншої функції 71 СУТНІСТЬ І ПРИЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВИ (наприклад, сприяння розвитку економіки — це глобальне завдання, що вирішується засобами реалізації декількох функцій). На наш погляд, невірним є твердження про те, що завдання слугують першоосновою функцій держави, оскільки вони обумовлюються політичними і економічними потребами суспільства, визначаються історичними закономірностями розвитку держави, особливостями соціально-економічних умов її розвитку (історичними обставинами, співвідношення класових сил, національними особливостями). Слід розрізняти також функцію держави і функцію органу держави. Функція держави — це основний напрям діяльності останньої, що випливає з її класової сутності і соціального призначення, а функція конкретного державного органу — діяльність відповідно до його компетенції (повноважень). Загальновизнаний підхід, орієнтований на безумовне підкреслення класової сутності, здійснення державних функцій, дозволив лише однобічно охарактеризувати їх, не сприяючи розкриттю більш складної структури багатьох функцій держави. Одним з істотних недоліків визначення поняття і класифікації функцій держави було те, що не враховувалися зв'язки функцій та соціального призначення держави. Соціальне призначення визначає весь спектр напрямів діяльності держави, надаючи останнім деякі загальні основи. Функції держави — це специфічні прояви, конкретні визначення соціального призначення держави у діяльності її органів. Цілі держави, безумовно, у тій чи іншій мірі визначають систему її функцій, проте це не означає їх тотожність, швидше йдеться про співвідношення. Таким чином, основні функції сучасної держави — це визначені її соціальним призначенням основні напрями діяльності держави. У наведеному визначенні функцій держави на першому місці головний сутнісний фактор — соціальне призначення сучасної держави. Відсутність вказівки на зв'язок функцій 3 класовою сутністю держави пояснюється глобальними змінами нашої історичної епохи, що змінила багато сутніс-них моментів сучасних держав. 72 ГЛАВА З § 6. Класифікація функцій держави Найпоширеніша класифікація функцій держави — це їх поділ на внутрішні та зовнішні, тобто на напрями діяльності держави щодо суспільства, особливою організацією якого є держава (внутрішні функції), і стосовно інших держав (зовнішня функція). Очевидно, що зовнішні і внутрішні функції будь-якої держави взаємопов'язані, оскільки діяльність останньої всередині країни у сферах економіки, політики, культури та екології значною мірою залежить також від зовнішніх умов. Коли виникають такі утворення, як Європейський Союз, Співдружність Незалежних Держав, попередні підходи щодо поділу функцій на зовнішні та внутрішні без відповідних коментарів застосовувати не можна, оскільки названі утворення складаються із суверенних держав, але при цьому їх функції, особливо зовнішні, одержують зовсім інший, ніж раніше, зміст. Центральне місце посідає поділ функцій держави на основні і неосновні. Особливої уваги заслуговує положення про системний характер основних функцій. Очевидно, що для основної функції як для системи характерним є зв'язок і відносини між утворюючими її елементами, якими і є неосновні функції. Іншими словами, основні функції — це якісно нова сукупність однорідних неосновних функцій. Тобто, неосновна функція виступає як складова системи більш високого рівня (основної функції), яка, у свою чергу, є елементом системи функцій держави у цілому. Значення якої-небудь неосновної функції не є величиною постійною. Деякі неосновні функції виділяються у самостійні напрями державної діяльності, одержуючи статус основних функцій, а окремі з основних можуть перетворитися у неосновні чи взагалі зникати. На сучасному етапі, вважаємо, більш актуальним і об'єктивним є підхід до поділу функцій держави на загальносо-ціальні ( загальних справ ) і класові. Держава, незалежно від того, до якого типу вона належить, поряд з класовими завданнями виконує так звані «загальні» справи, обумовлені інтересами усіх членів суспільства. Причому співвідношення «загальних» і суто кланових функцій змінюється у процесі історичного розвитку держави. Таким чином, в сучасних державах загальносоціальні і класові завдання можуть бути досить тісно взаємопов'язані і не 73 СУТНІСТЬ І ПРИЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВИ завжди протилежні одне одному. Все викладене вище дає підстави для класифікації функцій держави за єдиним загальногло-бальним критерієм, незалежно від класової природи. При такому підході можна виділити шість комплексних функцій, які повинна здійснювати будь-яка сучасна держава:
— охоронна (охорона прав та інтересів особи, охорона громадського порядку, боротьба з правопорушеннями). У охоронній діяльності держави слід розрізняти:
Запитання для самоконтролю
 Держава та особа Характер взаємодії держави та особи є важливим показником стану суспільства у цілому, а також його завдань та перспектив розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство та сучасну людину без вивчення багатоманітних відносин людини і держави. § 1. Людина, особа, громадянин: співвідношення понять Дослідження проблеми співвідношення держави та індивіда зумовлює необхідність аналізу змісту, ознак і взаємодії категорій «людина», «особа», «громадянин». Саме вони характеризують належність людини як біологічного суб'єкта до суспільства та держави і визначають особливості її статусу. Проблема людини займає одне з провідних місць у суспільствознавстві. У філософії, соціології, психології, юриспруденції поняття людини характеризується певними особливостями, що відображають своєрідність предмета та завдань науки. У сфері правознавства важливою є характеристика особи з точки зору її правоздатності, дієздатності та спроможності нести юридичну відповідальність. Поняття «люди» у Великому тлумачному словнику сучасної української мови визначається як «суспільні істоти, що являють собою найвищий ступінь розвитку живих організмів, мають свідомість, володіють членороздільною мовою, ДЕРЖАВА ТА ОСОБА 75 виробляють і використовують знаряддя праці»1. Отже, це поняття включає два аспекти: природний та соціальний. Дійсно, людина сприймається, перш за все, як жива істота природи. Людина — це біологічна категорія, що визначає належність живої істоти до людського роду за певними анатомічними особливостями та фізіологічними функціями. Основними рисами людини є:
Очевидно, що людина — істота не лише природна, а й соціальна. Такі її специфічні ознаки, як мова, мислення, можливість створювати знаряддя праці могли сформуватися та розвинутись лише у суспільстві. Ця категорія характеризує перший етап розвитку суспільства — його становлення як соціальної системи, для якої характерна наявність біологічних суб'єктів з повною відсутністю соціальних зв'язків між ними. Процес розвитку та еволюції суспільства спричинив виникнення специфічних відносин між суб'єктами, що характеризуються певним рівнем усвідомленості та узгодженості. Саме це зумовлює соціальний характер поняття «людина» та його перетворення на соціально-значиму категорію «особа». Дана категорія визначається щодо певного етапу розвитку людського суспільства. Особа формується на такому етапі його розвитку, коли людина отримує відносну незалежність від природи та повну свободу дій. Особа — людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку, користується правами, що надаються суспільством, та виконує обов'язки, які ним покладаються. Великий тлумачний словник сучасної української мови. — К.: Пєрун, 2001. - С. 499. 76 |
Схожі:
|
Тематичне планування з геометрії для 11 класу Академічний рівень |
Календарно-тематичне планування в 11 класі (Академічний рівень) за... |
|
Уроки розвитку мовлення* Академічний рівень / Укладачі: М. Г. Жулинський, Г. Ф. Семенюк – керівники авторського колективу; Р. В. Мовчан, Н. В. Левчик, М.... |
10-11 класи Рівень стандарту, академічний рівень України, досягнення належного рівня сформованості вміння прилучатися через художню літературу до фундаментальних цінностей, культури,... |
|
КАЛЕНДАРНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН з геометрії (академічний рівень) на 201... Систематизувати та узагальнити матеріал курсу планіметрії за темою «Трикутники і коло» |
Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-125 від 13 лютого 2005р.) ЕЗО Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг- ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка»,... |
|
IV. КОНФЛІКТИ Урок 7 Б59 Усі уроки до курсу «Людина і світ». 11 клас. Стандартний, академічний та профільний рівні. — X. Вид група «Основа», 2011. — 301... |
Конкурс проводився у номінаціях «Академічний вокал» Києві відбувся Всеукраїнський фестиваль-конкурс музичного мистецтва «Київський колорит», засновником якого виступила Національна... |
|
III. СТЕРЕОТИПИ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ Б59 Усі уроки до курсу «Людина і світ». 11 клас. Стандартний, академічний та профільний рівні. — X. Вид група «Основа», 2011. — 301... |
Фронтальні види контрольних робіт Суспільно-гуманітарний напрям (історичний, правовий, філософський профілі); філологічний напрям (профіль – іноземна філологія); художньо-естетичний... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua