|
|
Скачати 8.97 Mb.
|
|
ГЛАВА 1 теми державно-правової дійсності певних галузей або сфер з властивими тільки їм специфічними закономірностями розвитку та вивченні їх у відносній самостійності щодо держави і права у цілому. Отже, з впевненістю можна говорити про те, що жодна з галузевих або спеціальних юридичних наук, ні всі вони разом узяті, не мають можливості забезпечити дослідження загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування держави і права. Необхідністю досягнення вказаної мети і є існування та призначення саме такої юридичної науки, як теорія держави і права. Всі галузеві юридичні науки, такі, як: наука конституційного права, наука адміністративного права, наука цивільного права, наука кримінального права, наука цивільного процесу, наука кримінального процесу тощо, керуються розробленими теорією держави і права положеннями про сутність, типи, форми та функції держави і права, загальними поняттями права, держави, державного механізму, норми права, галузі права тощо. У той же час всі згадані положення спираються на аналіз та синтез відповідних даних різних галузевих юридичних наук про державу і право. Саме їх фактичний матеріал і теоретичні узагальнення є одним з найважливіших джерел існування та розвитку теорії держави і права. Теорія держави і права посідає чільне місце у системі юридичних наук. Вона дає найширші за обсягом і найглибші за змістом знання про державно-правові явища. Ці знання фіксуються у поняттях і теоретичних конструкціях, що є найбільш загальними та абстрактними у порівнянні з поняттями інших юридичних наук. Але висновки теорії держави і права не є вторинними, похідними, які виникають внаслідок узагальнення результатів галузевих юридичних наук. Загальність її висновків заснована на дослідженнях власного предмета — загальних закономірностей державно-правових явищ. Вона не дає конкретних, готових рішень з питань, що досліджуються галузевими юридичними науками, але сприяє з'ясуванню ними важливих керівних відправних точок досліджень, які дозволяють уникнути однобічності при розв'язанні галузевих наукових проблем. Таким чином забезпечується методологічна єдність досліджень у галузевих юридичних науках. Висновки і положення теорії дер- ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА В СИСТЕМІ ЮРИДИЧНИХ НАУК 35 ясави і права виступають як єдині теоретичні засади та головні орієнтири при розробленні цими науками спеціальних питань і рекомендацій для практики. Зв'язком з юридичною практикою, здатністю задовольняти запити останньої багато у чому визначаються життєвість і соціальна значущість теорії держави і права та всіх галузевих правових наук. Юридична практика, досвід функціонування держави, численні факти державно-правової діяльності слугують невичерпним джерелом розвитку юриспруденції. Практика ж обумовлює мету та цілі дослідження держави і права, тобто теоретичне й практичне пізнання державно-правових явищ здійснюється також для того, щоб сама практика розвивалася на науковій основі. Ігнорування здобутків науки в процесі державно-правового будівництва спричиняє у наш час чимало негативних наслідків. Теорія держави і права, вивчаючи та узагальнюючи практику, формулює поняття і визначення державно-правових явищ, виробляє наукові рекомендації та висновки, генерує нові ідеї, які дозволяють не тільки зрозуміти сутність, зміст і форми держави і права, а й вміло застосовувати їх з метою прогресивного розвитку суспільства. Теоретичні положення мають широко використовуватися фахівцями у правотворчій і правозасто-совчій діяльності, при вирішенні питань вдосконалення правового виховання населення тощо. Державно-правова дійсність, політико-правові процеси, що досліджуються теорією держави і права, належать до найскладніших та найважливіших суспільних сфер, від яких багато у чому залежить життєдіяльність суспільства. їх наукове осмислення — об'єктивна потреба українського соціуму на сучасному етапі його існування та розвитку, адже теорія держави і права як фундаментальна наука є вагомим джерелом правового прогресу, справляє величезний вплив на розвиток суспільного юридичного мислення та зростання юридичної активності як всього суспільства, так і кожної особи у ньому. МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ 37 Методологія юридичної науки § 1. Поняття і значення методології Для того, щоб глибоко і всебічно дослідити свій предмет пізнання, з'ясувати його сутність, якісні характеристики, динаміку розвитку в усій різноманітності об'єктивної реальності, її закономірних та випадкових проявів, здатність ефективно і швидко реагувати на кардинальні зміни у нашому швидкоплинному сьогоднішньому житті, теорія держави і права повинна розробити широку систему методів своїх досліджень. Ця система у сукупності з іншими спеціальними засобами і прийомами пізнання тих або інших правових явищ є складним утворенням, дослідницьким інструментарієм всієї юридичної науки — її методологією. «Юридична енциклопедія» визначає методологію юридичної науки як систему «підходів, методів і способів наукового дослідження, теоретичні засади їх використання при вивченні державно-правових явищ»1. Але методологію визначають ще як науку про методи дослідження явищ, як галузь знання, що вивчає засоби, передумови та принципи організації теоретико-пізнавальної і практично-перетворюючої діяльності. Методологія — наука, що вивчає пізнання і наукову діяльність. її розвиток є однією із сторін вдосконалення наукового пізнання у цілому2. Теорія держави і права 1 Юридична енциклопедія. — К.: Вид-во «Українська енциклопедія», 2001. — Т. 3. — С. 618. 2 Философский словарь. — М.: Политиздат, 1986. — С. 278. розробляє також загальні методологічні принципи пізнання державно-правової дійсності. Вони спрямовані на забезпечення достовірності та істинності знання, правильну, об'єктивну, наукову та ідеологічну направленість, внутрішню єдність дослідження державно-правових явищ. Водночас зазначені принципи базуються на тому, що методологія не зводиться до суми певних методів, способів і прийомів пізнання, а є цілісним, внутрішньоузгодженим «апаратом» пізнання політико-юридичних реалій. Як і будь-яка наука, теорія держави та права має методологічне навантаження тим більше і тим ефективніше, чим вище її теоретичний рівень. Теорію держави і права не можна розглядати лише як зібрання готових істин, канонів чи догм. Вона є живою наукою, яка постійно розвивається, знаходиться у безперервному пошуку. Оновлюючи і розвиваючи свою методологію, вона наближається до виконання основного завдання — служити науковим орієнтиром державно-правової практики. Методологія, предметом якої є форми і методи теоретичного мислення, прийоми та засоби пізнання, історично розвивалася у межах філософії. Саме філософія, яка є розвинутою на засадах раціонального визначення світу і людини формою світогляду — методологічна основа теорії держави і права. Філософська наука вивчає найбільш загальні закони розвитку об'єктивного світу, людського суспільства і мислення, дозволяє проникнути за зовнішню видимість явищ суспільного життя, побачити їх зв'язки та взаємозв'язки, пізнати їх сутність, закони, які ними керують. Філософія, розкриваючи сенс людського життя, окреслює ціннісні параметри політичного, правового, морального, естетичного і наукового ставлення людини до світу, до свого буття. Будь-яка юридична наука і, перш за все теорія держави і права, повинна творчо використовувати категорії філософії з урахуванням специфіки свого предмета, виробляючи свої спеціальні прийоми і способи пізнання. Головною метою теорії держави і права є з'ясування істини для того, щоб перетворювати існуючу дійсність, спираючись на об'єктивний критерій — практику. Застосовуючи вже вироблені філософією категорії і поняття, вивчаючи певні інститути під кутом зору змісту цих категорійних понять, теорія держави 1 права простежує, який саме вираз вони одержують у до- 38 ГЛАВА 2 сліджуваній нею галузі. Наприклад, філософська категорія «сутність» фіксує певний рівень знання об'єктивного світу. Оперуючи цим поняттям, теорія держави і права виробляє свої поняття, такі, як: «сутність держави», «сутність права». Подібні категорії не утворюють нову філософську концепцію, а лише діалектично використовують зміст відповідних філософських положень. Методологічне й теоретичне значення конкретних філософських категорій для теорії держави і права та інших юридичних наук величезне. Вони не тільки становлять основу існуючих знань, а й є інструментом здобуття нових. Можна вести мову про те, що саме з логічно пов'язаних між собою категорійних понять складається система знань. їх застосування для будь-якого нового пізнання і є методологією науки. Вивчаючи загальні закономірності динаміки державно-правових явищ, теорія держави і права встановлює тенденції і намічає прогнози їх розвитку, а також, спираючись не тільки на загальні міркування, а й на аналіз явищ існуючої дійсності, напрацьовує конкретні, раціональні практичні висновки і рекомендації1. Сьогодні, в умовах швидкоплинного державно-правового життя, що постійно змінюється та докорінно реформується, особливо великі зміни відбуваються у методології теорії держави і права. Тривалий час на теренах колишнього СРСР існувала радянська система і панувала ідеологія КПРС, яка пропагувала марксистсько-ленінське розуміння державно-правових явищ та процесів, запроваджувала у суспільну свідомість вульгарно-класовий підхід до трактування понять держави і права, гіперболізуючи при цьому роль та значення насильства у їх функціонуванні, підкреслюючи службовий характер даних соціальних інститутів у руках пануючого класу. Сучасне ідеологічне спрямування теорії держави і права полягає у відмові їх від обмежень та догм марксистсько-ленінського періоду розвитку юридичної науки і утвердженні нових, загальнодемократичних, гуманістичних ідеалів. Це саме той шлях, на якому можна досягнути нового рівня знань МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ 39 та справді наукових пояснень щодо понять держави і права з використанням досягнень сучасної методології суспільствознавства. На цих підставах відбувається збагачення теорії держави і права новими знаннями про роль гуманістичних та демократичних цінностей у розвитку сучасної держави, про верховенство права та конституційну законність, про соціальну, правову державу як перспективну та прогресивну мету розвитку української державності, про пріоритет прав людини у суспільстві. Ці нові поняття стали надбанням чинної Конституції України, що є потужним фактором розвитку прогресивного права і державотворчого процесу формування сучасної демократичної, правової держави — незалежної України, яка прагне зайняти чільне місце серед провідних держав Європи і світу, активно вирішуючи проблеми інтеграції України до європейської та світової правових систем. Остання вимагає певної методологічної переорієнтації вітчизняного правознавства, його спрямованості на дослідження питань, пов'язаних з дією у національному законодавстві України міжнародного договірного і міжнародного звичаєвого права, імплементації багатосторонніх міжнародних договорів та норм міжнародного звичаєвого права у національне законодавство нашої країни. Ставиться питання про формування спільного європейського науково-дослідного простору, в тому числі щодо наукових досліджень у галузі держави і права1. Відбувається подальший розвиток відносно нового напряму вітчизняної правової науки — порівняльного правознавства, яке все більше стає дієвим інструментом всебічного дослідження проблематики будь-якої галузевої чи спеціальної юридичної науки, обов'язковим критерієм їх обґрунтованості і належної якості. Нові завдання теоретичного і суто методологічного характеру стоять перед теорією держави і права у зв'язку з необхідністю перетворення українського правового простору адекватно існуючим соціально-економічним та політичним реаліям і потребам сьогодення зі спрямуванням на ви- 1 Комаров С. А. Общая теория государства и права. — М.: НОРМА, 1999. — С. 12—15. Тацій В. Я. Методологічні проблеми правової науки на етапі формування правової, демократичної, соціальної держави / Методологічні проблеми правової науки. — Харків: Право, 2002. — С. 11. 40 ГЛАВА 2 МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ 41 рішення найпекучіших, найскладніших проблем нашого суспільства у складний, кризовий період його розвитку, що має супроводжуватися системним переглядом чинних і запровадженням нових правових норм, забезпеченням чіткої, ефективної, багатопланової та послідовної юридичної регламентації всіх галузей життя держави і суспільства, створенням умов для творчого, самодостатнього їх розвитку, подоланням негативних суспільних явищ, встановленням сталої законності та правопорядку в країні та їх зміцненням, формуванням високої суспільної й індивідуальної правосвідомості, поліпшенням загального правового клімату та створенням атмосфери впевненості громадян у своїх правах і свободах. Наукове забезпечення державотворчих і правотворчих процесів існо пов'язане з необхідністю посилення методологічної озброєності юридичної науки, відходу її від застарілих наукових догм, позбавленням від пут гіпертрофованої ідеологізації та класового підходу. За останні роки методологічний арсенал правознавства значно оновився. Зріс якісно і кількісно, внаслідок чого виникла реальна здатність при здійсненні наукових досліджень використовувати як традиційні, так і нові методики, більшість з яких пов'язана з комп'ютеризацією наукового пошуку, використанням його аналітичних можливостей, віртуального моделювання, розширенням через Іпіегпеі зв'язків із зарубіжною правовою наукою. Разом з тим треба всіляко уникати так званого методу спроб і помилок, який завдав чималої шкоди суспільству в минулому і не заслуговує на довіру і сьогодні. Будь-яке соціальне експериментування повинно бути глибоко осмисленим і об'єктивно виправданим, адже тільки передова, сучасна методологія, застосування нових правотворчих технологій можуть забезпечити прогрес у правовому житті суспільства, а неправильна, відстала методологія — це шлях до помилок, застою і стагнації. Незважаючи на бурхливий розвиток юридичної науки, у незалежній Україні питанням вдосконалення її методології не приділялося належної уваги. Відмовившись від марксистсько-ленінських підходів до вирішення проблем дослідження суспільних процесів, більшість науковців проігнорували той беззаперечний факт, що методологія як теорія має не тільки загальносоціальний, а й універсальний характер. Частина з них почала беззастережно запозичувати іноземні методи дослідження, як правило, без урахування специфіки їх застосування. Інші науковці, взявши на озброєння примітивний прагматизм та правовий нігілізм, взагалі заперечують позитивну роль будь-якої методології. Разом з тим важливість розвитку теорії методології досліджень і пізнання пояснюється, насамперед, складнощами суспільних процесів у перехідний період розвитку держави та економіки. Навіть при стабільності суспільно-політичного та соціально-економічного стану суспільство будь-якої держави є відкритою системою (з численними елементами та підсистемами, що взаємодіють, їх зв'язками і відносинами), яка має властивість самоорганізовуватися та сам.одезоргані-зовуватися. В умовах переходу суспільства кід однієї системи цінностей до іншої останній процес під впливом ряду негативних факторів може набути загрозливих форм. Очевидно, що головними завданнями правової системи у демократичній, правовій державі є сприяння організуючим основам життєдіяльності суспільства та запобігання дезорганізуючим процесам. Саме тому нині право виконує не лише регулятивні функції, без пких саме існування сучасної цивілізації є проблематичним, а й інші, спрямовані на «вдосконалення» суспільних відносин, що історично склалися. Йк уже зазначалося, методологія будь-якої науки — це вчення про принципи побудови, форми та засоби наукового пізнання. Аналогічно методологію правотворчої діяльності можна визначити як теорію та практику дослідження основних напрямів такої діяльності, а також методів і засобів їх реалізації. Зважаючи на особливо значущу роль право-творчого процесу, його методологічного забезпечення, на цьому питанні слід зупинитися детальніше. З точки зору методології, правотворча діяльність будь-якої держави є складним, багатим за змістом, але внутріш-ньосуперечливим явищем. Це особливо помітно в Україні. З одного боку, в нашій державі активізується процес адаптації її правової системи до безпрецедентних суспільно-політичних та соціально-економічних змін у суспільстві, що почалися після розпаду СРСР, з іншого, — реалізація стратегічного курсу України, спрямованого на її інтеграцію до 42 ГЛАВА 2 Європейського Союзу, вимагає зближення національного права з правом згаданого інтеграційного об'єднання за умов, що останнє регулює досконаліші суспільні відносини, ніж ті, які існують у нашій державі. Все це викликає певні суперечності між соціальним призначенням правотворчості та головними напрямами її розвитку. Складнощі структури національного права, наявність численних зв'язків та відносин між його галузями й інститутами, які можуть мати відкритий або прихований характер, унеможливлюють проведення будь-яких досліджень у галузі права та правових відносин без урахування:
В основу методології правотворчої діяльності має бути покладено комплексний підхід з використанням філософських принципів єдності соціально-правового і гносеологічного аналізів, об'єктивності, історизму, конкретності істини, позинні використовуватися наукові досягнення зі сфери філософії, політології, економіки, теорії держави і права, державного управління, менеджменту, юридичної деонтології, етики, загальної та соціальної психології, психології управління тощо. Головним суб'єктом правотворчості є парламент, роль якого, з погляду методології, у створенні ефективно діючої правової системи має бути визначальною. Нові форми політичних та економічних відносин, що останнім часом виникли в Україні, вимагають належного правопорядку, без якого наша країна не може рухатися по шляху побудови соціально орієнтованої, демократичної та правової держави. Методологія правового врегулювання будь-якої сфери суспільних відносин повинна передбачати ряд послідовних заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети. Зокрема, діяльність Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу країни та суб'єктів законодавчої ініціати- МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ 43 ви можна розглядати як певний динамічний ряд, що завжди має починатися з визначення доцільності правового регулювання тих чи інших суспільних відносин. Дуже важливо, щоб цей процес у перехідний період, який нині переживає наша держава, не був стихійним. Розроблення теорією держави і права методологічних засад правотворчості має бути спрямоване на піднесення її науково-правових настанов до нагальних потреб сучасності, досягнення її вищої ефективності, передбачення динаміки розвитку, визначення її пріоритетів виходячи з інтересів громадян та держави, потреб економіки, соціальної і політичної сфер життя суспільства, з урахуванням завдань перехідного періоду формування ринкових відносин, утворення нових інститутів держави і громадянського суспільства у процесі здійснення політичних реформ в Україні, забезпечення верховенства конституційних принципів та норм, належного співвідношення галузей, підгалузей права, інших правових масивів, розробки проблем їх структуризації, пропозицій щодо встановлення офіційної класифікації правових норм та їх співвідношення між собою, процедур запобігання і подолання юридичних колізій, децентралізації правового регулювання у зв'язку з розвитком процесів самоврядування, розчищення правової системи від актів, які втратили силу з прийняттям нової Конституції, та низки законів України, дерегуляції у певних галузях суспільного життя, зміцнення його системних відносин. Для цього потрібно здійснювати моніторинг ефективності регулятивної функції нових правових норм, порівнювати отримані результати з очікуваними. За наявності суттєвих розбіжностей щодо цього виникає нагальна потреба внесення необхідних коректив у чинне право. Слід враховувати і той факт, що надмірна законодавча ініціатива народних депутатів України є однією з форм ло-біювання інтересів центральних міністерств та відомств нашої держави, які не завжди збігаються із загальнодержавними. Серед законодавчих пропозицій уряду є й такі, що можна ефективно врегулювати на рівні підзаконних актів. У методологічному плані гостро стоїть питання розроблення спеціальних правотворчих процедур з метою їх впровадження у практику. Зокрема, мова йде про прийняття законів України «Про Регламент Верховної Ради України» і 44 ГЛАВА 2 МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ 45 «Про закони та законодавчу діяльність», а також тісно пов'язаного з останнім закону «Про нормативно-правові акти України». Саме у цих законах мають бути регламентовані положення щодо процесуального упорядкування правотворчої діяльності суб'єктів законодавчої ініціативи, закладено основи скоординованої роботи законодавчої та виконавчої гілок влади у правотворчій сфері. Важливим принципом правотворчої діяльності є відкритість органів державної влади стосовно правотворчо-го процесу, що є значущим фактором демократичного розвитку суспільства, зростання політичної культури громадян, поліпшення якості правотворчої роботи. Відкритість в умовах побудови правової держави передбачає активну просвітницьку діяльність серед населення не тільки щодо чинних правових норм, а й стосовно тих, які розробляються. Йдеться також про можливості широкого залучення кваліфікованих спеціалістів до аналізу проектів правових актів. Правотворчість є стартовим етапом життя будь-якого правового акта. Саме з правотворчого процесу починається очікування позитивів, які він повинен надати. Зрозумілим є і значний громадський інтерес до правотворчості, що дозволяє створювати правові акти як вираз політичного курсу будь-якої партії, держави і суспільства. Слід усвідомити, що правотворчість — це наука, яка формується безпосередньо виходячи з практики і вимог життя, спираючись на величезний обсяг знань, що накопичений людством. Опанування методологічних засад права і державотворення, додержання його основних принципів дасть можливість подолати труднощі та суперечності, які, на жаль, ще є у державно-правовій дійсності, уникнути правових помилок, суперечностей і колізій, втілити кращий зарубіжний досвід права та державотворення. § 2. Принципи наукового пізнання Методологія теорії держави і права, будучи системною сукупністю особливих пізнавальних методів, засобів, прийомів вивчення держави і права, закономірностей їх виникнення та розвитку, базується на певних, притаман- них їй принципах дослідження державно-правової дійсності. Принцип (лат. ргіпсіріит, фр. ргіпсіре — основа, начало) — основне вихідне положення теорії, вчення, науки, світогляду; центральне поняття, визначальна ідея, що поширюється на всі явища знань у галузі, де цей принцип абстрагований. Виражаючи найсуттєвіші її положення, принцип відрізняється значущістю, імперативністю та універсальністю. Для нього характерна властивість абстрактного відображення закономірностей соціального буття, що зумовлює його важливу роль у структурі широкого кола явищ. Теорії держави і права властива не так наявність будь-якого окремого принципу чи способу дослідження держави і права, як їх система. Чимало з них широко використовуються також у інших науках. Особливо це стосується принципів дослідження державно-правових та інших проблем, а також філософських підходів до них. Нагальною науково-методологічною і суто практичною проблемою є системність та неодмінна потреба правильного і повного відображення певних правових принципів у законодавчих актах. На це звернув увагу Голова Верховної Ради України В. Литвин у доповіді на Міжнародній науковій конференції 13—14 грудня 2002 р., що відбувалася у Харкові та була присвячена методологічним проблемам правової науки. Він зазначив: «Загальновідомо, що закони повинні адекватно відображати головні принципи, які є основою предмета правового регулювання. Однак, проаналізувавши весь масив нашого законодавства, важко, а то й неможливо збагнути логіку, за якою ті чи інші принципи декларуються базовими в рамках того чи іншого закону. Привертає увагу відсутність у національному законодавстві єдиних підходів до визначення системи принципів, що лежать в основі тих чи інших законів»1. У науковій юридичній літературі існують різні підходи до визначення принципів, які стосуються теорії держави і права. Скажімо, принципи побудови її системи, закладені у ній ідеологічні принципи розглядаються з точки зору положень Конституції України про те, що «суспільне життя в 1 Литвин В. М. Методологічні проблеми державно-правового розвитку України / Методологічні проблеми правової науки. — Харків: Право, 2002. _ С. 31—32. 46 ГЛАВА 2 Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова». Отже, держава і право можуть вивчатися з різних філософських позицій. Але на першому місці у теорії держави і права як науки перебувають принципи наукового пізнання. Розглядаючи останні у своїх працях, теоретики науки про державу і право по-різному визначають їх кількість, та й назви цих принципів не завжди однакові. Це пояснюється тим, що майже кожний дослідник має власні прийоми використання методологічного інструментарію, власні погляди на ті чи інші проблеми і засоби їх вирішення. Поряд з цим у теорії держави і права існує ряд основних загальновизнаних положень і принципів. Серед них слід назвати принцип науковості. Своєю якістю, об'єктивністю та неупередженістю він протистоїть так званому принципу партійності, який до недавнього часу в умовах тоталітаризму проголошувався основним принципом марксистсько-ленінської теорії держави і права. Принцип науковості передбачає примат об'єктивного наукового знання над певними тимчасовими кон'юнктурними інтересами тих або інших класів, соціальних груп чи окремих дослідників, адже наукова істина при аналізі, поясненні та прогнозуванні державно-правових явищ і процесів повинна стояти вище над усе. Немає сумніву, що держава і право як дійсно соціальні інститути за своїм походженням, розвитком, загальною сутністю, безперечно, не можуть існувати поза класами, їх різними інтересами, які є причиною суперечностей і, навіть, зіткнень, що відбуваються у класовому суспільстві. Але зводити все тільки до цих інтересів і суперечностей, незважаючи на необхідність поєднання класового та загальнолюдського у сутності держави і права, принципово неправильно. Сьогодні головне завдання теорії держави і права полягає в одержанні об'єктивних, достовірних, всебічних наукових знань, що дозволить їй стати дієвим засобом формування юридичної свідомості українського суспільства, яка так необхідна в умовах здійснення політичних, економічних і правових реформ. З принципом науковості тісно пов'язані також інші принципи наукового пізнання теорією держави і права. Це — 47 МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ принцип всебічності дослідження держави і права, основний зміст якого полягає у тому, щоб аналізувати державно-правові явища не самі по собі, а у їх взаємозв'язках і взаємодії з іншими, близькими до них суспільними явищами. Причому мають бути забезпечені повнота і всебічність дослідження, а це вимагає розгляду держави і права з точки зору не якогось окремо взятого аспекту, а з урахуванням усіх аспектів, що формують загальне бачення досліджуваних явищ. Мова йде про багатоаспектність у дослідженнях держави і права, адже коли наука зосереджує увагу лише на певних ознаках або властивостях явища та ігнорує інші як нібито несуттєві і побічні, то вона неодмінно потрапляє у глухий кут. Таких ситуацій можна уникнути при плюралістичному підході, завдяки якому враховуються не тільки суперечливі погляди на одне і те саме державне чи правове явище, а й неоднакові уявлення щодо їх походження, сутності, соціальної спрямованості, структури, шляхів розвитку. Завдяки всебічності і плюралістичності у підходах до пізнання загальних закономірностей існування держави і права теорія створює найбільш оптимальну систему знань, у якій віддзеркалюються об'єктивні дані про реальну дійсність. Так, наукові уявлення про те, що держава виникла переважно внаслідок економічних змін у суспільстві, лише частково пояснюють причини її створення. Для повного і глибокого розуміння загальних закономірностей її появи необхідно враховувати положення органічної, природно-правової, психологічної концепції, у тому числі теорії насильства. Однобічний підхід до вивчення держави і права призводить до неповних висновків, які не можуть пояснити дійсну сутність цих явищ і визначити їх практичне значення у житті суспільства повною мірою. При дослідженні держави і права слід виділити також принцип історизму. Він вимагає розгляду державних і правових явищ у розвитку та історичному взаємозв'язку, а не тільки з точки зору їх сучасного стану. Дуже важливими є питання щодо причин та умов виникнення держави і права, основних факторів їх становлення та розвитку, а також аналіз останніх з урахуванням сучасного стану і майбутньої еволюції. Чільне місце у вивченні держави і права належить також принципу комплексності. Вимоги його полягають у тому, ГЛАВА 2 48 щоб дослідити їх з позицій не тільки юридичної науки, а й інших соціогуманітарних наук, перш за все — філософії, соціології, політекономії, політології. Цей принцип дозволяє висвітлити основні, найбільш загальні питання, які стосуються державно-правового механізму в цілому, співвіднести останні з вузькими питаннями і знайти найоптимальні-ше їх вирішення. Крім того, принцип комплексності дає можливість всебічно і глибоко з'ясувати існуючі глибинні відмінності одного типу держави і права від іншого, точніше встановити їх специфіку, місце та роль у житті суспільства, зробити найбільш чітку класифікацію державно-правових явищ залежно від їх економічних, політичних, соціальних основ та інших суттєвих особливостей. Для теорії держави і права, як і всіх інших наук, велике значення має принцип об'єктивності. Він означає, що істинне відображення державно-правової дійсності у науковому знанні, відтворення її такою, якою вона існує реально. Теорія держави і права, даючи визначення загальних понять про державу і право, показує сутність останніх, формулює загальні закономірності їх виникнення, розвитку та функціонування, у яких віддзеркалюються об'єктивна дійсність, реальні явища суспільного життя. Детального аналізу всіх умов, у яких перебуває об'єкт пізнання, виділення головних, суттєвих властивостей, зв'язків і тенденцій його розвитку, вимагає від теорії держави і права принцип конкретності. У категоріях і поняттях, які використовуються у теорії держави і права, повинна бути врахована та відповідним чином відображена практика функціонування державно-правових явищ, а також накопичений при цьому досвід, всі характерні для неї особливості і ознаки. Тільки у такому випадку вони наповнюються конкретним змістом і одержують визначений соціальний зміст. Тільки у такому разі можна вести мову про їх методологічну значущість та ефективність як засобів пізнання держави і права. Саме практика у кінцевому підсумку підтверджує істинність чи неістинність наукового знання. Істинність знання, яке продукується наукою, може бути доведена повною мірою лише тоді, коли їй вдасться знайти, змоделювати явище, яке відповідає цьому знанню. Отож, вивчення практики дозволяє всебічно розробити і поглибити основні положення теорії держави і права, вдоско- МЕТОДОЛОПЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ 49 налити понятійний апарат, виявити головні тенденції та закономірності її розвитку. Крім того, аналіз практики дає можливість звести до мінімуму або повністю усунути негативні моменти, які заважають нормальному функціонуванню держави і права, дозволяє краще зрозуміти та використати механізм їх взаємодії з економікою, суспільством, різними інститутами базисного і надбудовного порядку. У процесі пізнання закономірностей державно-правових явищ у теорії держави і права широко використовуються логічні прийоми, за допомогою яких теоретичні принципи дослідження переводяться у площину реальностей, стають «працюючою» теорією. Це, насамперед, аналіз і синтез, індукція і дедукція, метод аналогії, гіпотези тощо. Подібні дослідницькі механізми доводять і перевіряють істинність та об'єктивність теорії1. § 3. Класифікація методів вивчення держави і права Поряд з принципами пізнання та філософськими підходами до процесу вивчення держави і права важливе значення у системі методології мають самі методи або способи та засоби пізнання. Метод — це прийом теоретичного дослідження або практичного здійснення будь-чого, який випливає із знання закономірностей розвитку об'єктивної дійсності і досліджуваного предмета, явища, процесу; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці; система правил і прийомів підходу до вивчення явищ та закономірностей природи, суспільства і мислення. Як засіб пізнання метод є способом відтворення у мисленні предмета, явища, процесу, які ми вивчаємо. Він є теорією, звернутою до практики дослідження. Свідоме застосування науково обгрунтованих методів є головною умовою одержання нових знань. Разом з тим слід зазначити, що теорія і методи не тотожні. Вони не можуть і не повинні підмінювати один одного. 1 Хропанюк Н. Я. Теория государства и права. — М.: «Дабахов, Тка-чев, Димов», 1997. — С. 21—23; Общая теория государства и права. — М.: Юрист-ь, 2001. — Т. 1. — С. 22—25. 50 ГЛАВА 2 Залежно від сфери поширення й охоплення досліджуваних явищ, їх характеру і специфіки усі методи поділяються на декілька груп, а саме:
методи, що напрацьовані суспільними та природничими науками, розробляє власні методи дослідження державно-правових явищ. Філософською основою теорії держави і права виступає діалектичний метод, який є вченням про найбільш загальні закономірні зв'язки розвитку буття та свідомості. Діалектика — це загальнонауковий метод пізнання, який розробляється філософією. У юридичній науці він визначає загальні напрями і підходи до вивчення державно-правових явищ, озброює юристів-науковців принципами та категоріями наукового пізнання. На основі діалектики теорія держави і права та галузеві правові науки виробляють свої методи, які відповідають цілям і завданням даної науки, а також особливостям досліджуваних ними явищ. Одночасно слід зазначити, що завдання діалектики як методологічної основи полягає не у тому, щоб жорстко зв'язати вченого будь-якими догмами та певними ідеологічними вимогами, а у тому, щоб озброїти його досвідом пізнавальної діяльності людства, віддзеркаленим у законах і категоріях діалектики. Вона як методологічна основа тісно пов'язана з діалектичною логікою — наукою про закони і форми відображення у мисленні розвитку об'єктивного світу та пізнання. Остання досліджує взаємний зв'язок діалектичних категорій, послідовність переходу однієї з них у іншу. У системі філософської науки діалектична логіка утворює єдність з діалектикою і теорією пізнання. Філософські категорії, узагальнюючи закономірні зв'язки природи та суспільства, виступають і як категорії мислення, пізнання. І тому мають загальне методологічне значення, відіграють роль «опорних пунктів» будь-якого пізнання і є одночасно логічними категоріями. А, отже, матеріалістична діалектика як методологія, тобто як діалектична логіка, містить, перш за все, загальні категорії, а саме поняття про найбільш загальні закони розвитку при- 51 МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ роди і суспільства, такі, як: «зміст», «форма», «сутність», «явище», «причина», «наслідки»; категорії, що відображають специфічні зв'язки у процесі пізнання: «матерія» та «свідомість», «емпіричне» і «теоретичне», «абстрактне» та «конкретне», «історичне» і «логічне»; загальнонаукові методи, які використовуються в усіх науках або більшості з них: «структурний», «функціональний», «сходження від абстрактного до конкретного»; загальнологічні та загальнонаукові прийоми пізнання: «аналіз» і «синтез», «індукція» та «дедукція», «системний» і «функціональний», а також «конкретно-соціологічний аналіз». Використання законів та категорій матеріалістичної діалектики при дослідженні держави і права дає можливість з'ясувати походження, сутність й соціальне призначення останніх, визначити форми їх існування, закономірності функціонування та розвитку і на цій основі сформулювати рекомендації щодо їх вдосконалення, спрогнозувати історичні перспективи останніх. Під час досліджень державно-правової дійсності варто застосовувати багатоваріантний підхід до вирішення проблемних питань, використовувати сучасні методи наукового пізнання, до числа яких, у першу чергу, слід віднести загальний метод філософської діалектики, що припускає розгляд правових явищ під кутом зору об'єктивного стану розвитку суспільства. Названий метод реалізується за допомогою інших методів дослідження, а саме: методу діалектичної логіки, історичного методу, системно-структурного методу тощо. За їх допомогою суспільні відносини можна розглядати як складну соціальну систему, що дає можливість з'ясувати її правову природу, об'єктивні процеси, які у ній відбуваються, визначити місце та призначення взаємопов'язаних елементів названої системи, розглянути їх видове різноманіття, а також простежити хід розв'язання проблеми правового забезпечення тих чи інших суспільних відносин. Особливу увагу необхідно приділити використанню таких методів пізнання, як формально-юридичний (юридико-технічний), порівняльно-правовий, соціологічний. їх застосування, на нашу думку, значно полегшуватиме вивчення правових аспектів наявних у повсякденному житті суспільних відносин. 52 ГЛАВА 2 МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ 53 До методів, які не можна ігнорувати під час аналізу державно-правових явищ, належить функціонально-правовий, особливо у галузі правотворчості. Саме цей метод передбачає необхідність поетапного підходу до правотворчого процесу. Використання вказаного методу дозволяє орієнтуватися у величезній кількості законів, матеріалах стосовно практики їх реалізації, створює сприятливі умови для розробки науково обгрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення законодавства1. В умовах побудови правової держави вагомого значення набуває прийняття тільки тих законів, які відповідають сподіванням населення. До методів, які дозволяють ефективно вивчати громадську думку з цих питань, безперечно, належить статистичний. Використання названого методу також корисно в ході аналізу законодавчої діяльності Верховної Ради України. Адже позиція вказаного органу державної влади з того чи іншого питання, що потребує законодавчого врегулювання, фактично є складовою позицій 450 народних депутатів України. Безумовно, позиція кожного з них як незалежного суб'єкта законодавчої ініціативи може мати суб'єктивний характер. Проте зазначена суб'єктивність нейтралізується під час з'ясування їх спільної позиції. Остання, як правило, є об'єктивною, віддзеркалюючи особливості суспільно-політичних процесів, що відбуваються в Україні, а також обмежень, заборон та дозволів, встановлених, зокрема, нормами депутатської етики. У цілому процес законодавчої діяльності відповідно до відомого з теорії ймовірності закону великих чисел завжди має приховану закономірність, яку можна виявити під час статистичного аналізу. Тільки за допомогою названого методу можливо дослідити правову активність парламенту (питома вага робіт, пов'язаних з виконанням законодавчих функцій, у загальному обсязі діяльності, що здійснюється Верховною Радою України), динаміку пріоритетів законодавчої діяльності (показник здатності парламенту реагувати на суспільні сподівання у правовій сфері) та деякі інші показники, які характеризують зазначену сферу діяльності. 1 Семчик В. І. Проблеми теорії законотворення / Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства. — К.: Київ, ун-т права, 2001. Разом з тим слід підкреслити недосконалість цього методу дослідження, яка пояснюється його надмірною залежністю від випадковості збігу зовнішніх факторів. У першу чергу, мова йде про ситуацію, коли кількість об'єктів, що досліджується, не відповідає вимогам масовості. Тому в ході проведення досліджень названі методи мають застосовуватися у комплексі з іншими методами пізнання. Також потрібно згадати про історико-правовий метод, важливість котрого підкреслюється у теорії, але який постійно ігнорується на практиці. Як відомо, методологія державно-правової діяльності у колишньому СРСР була чітко детермінована комуністичною ідеологією. Проте вести мову про її суспільну нездатність або односторонність було б великою помилкою. Навпаки, вона досягла завершеної форми щодо розв'язання проблем правового врегулювання суспільних відносин за наявності системоцентричної моделі розвитку суспільства. Подібного роду модель за певних обставин може виникнути у будь-якому суспільстві, існуванню котрого загрожує небезпека (реальна чи надумана). При цьому інтереси, права та свободи окремої людини стають другорядними. Для подолання зазначеної небезпеки члени суспільства змушені об'єднувати свої зусилля. Після зникнення з політичної карти світу СРСР в Україні змінилася форма державного правління, почало формуватися нове мислення. У центрі уваги держави, однак тільки на концептуальному рівні, опинилася конкретна людина з її інтересами, правами та свободами, тобто почала створюватися персоноцентрична модель розвитку суспільства. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини було проголошено головним обов'язком держави. Разом з тим великий методологічний прорахунок полягає у тому, що замість політично, економічно, соціально і національно обґрунтованої еволюційної трансформації суспільних відносин було обрано інший шлях. Для реформування правової системи нашої держави запросили численних іноземних експертів та фахівців, які дуже мало знали Україну, менталіте ? її народу, історичні і тогочасні умови його життя. Досить згадати :гро діяльність Консультативно-дорадчої Ради (створена Президією Верховної Ради України 25 берез- 54 |
|
Тематичне планування з геометрії для 11 класу Академічний рівень |
Календарно-тематичне планування в 11 класі (Академічний рівень) за... |
|
Уроки розвитку мовлення* Академічний рівень / Укладачі: М. Г. Жулинський, Г. Ф. Семенюк – керівники авторського колективу; Р. В. Мовчан, Н. В. Левчик, М.... |
10-11 класи Рівень стандарту, академічний рівень України, досягнення належного рівня сформованості вміння прилучатися через художню літературу до фундаментальних цінностей, культури,... |
|
КАЛЕНДАРНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН з геометрії (академічний рівень) на 201... Систематизувати та узагальнити матеріал курсу планіметрії за темою «Трикутники і коло» |
Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-125 від 13 лютого 2005р.) ЕЗО Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг- ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка»,... |
|
IV. КОНФЛІКТИ Урок 7 Б59 Усі уроки до курсу «Людина і світ». 11 клас. Стандартний, академічний та профільний рівні. — X. Вид група «Основа», 2011. — 301... |
Конкурс проводився у номінаціях «Академічний вокал» Києві відбувся Всеукраїнський фестиваль-конкурс музичного мистецтва «Київський колорит», засновником якого виступила Національна... |
|
III. СТЕРЕОТИПИ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ Б59 Усі уроки до курсу «Людина і світ». 11 клас. Стандартний, академічний та профільний рівні. — X. Вид група «Основа», 2011. — 301... |
Фронтальні види контрольних робіт Суспільно-гуманітарний напрям (історичний, правовий, філософський профілі); філологічний напрям (профіль – іноземна філологія); художньо-естетичний... |