З української літератури для учнів 7-го класу

Скачати 11.17 Mb.

Назва	З української літератури для учнів 7-го класу
Сторінка	8/75
Дата	24.02.2016
Розмір	11.17 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Література > Документи

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 75

Вивчення прозових творів Пантелеймона Куліша у школі.

“Орися” (1844) - найпомітніший твір романтичної малої прози письменника. Фабульною основою оповідання - ідилії стало своєрідне зрощення античного міфа й українського фольклорного переказу - легенди. Вже цим автор підносив патріархальний побут і звичаї багатого українського козацтва на рівень гармонійного гомерівського світу. Ідеали старовини виступали еталоном національного способу життя, втілення “духу нації, які в незайманій частоті мають передаватися від покоління до покоління."
Разом з тим, і в “Орисі”, і в інших романтичних оповіданнях Пантелеймона Куліша над фольклорною барвистістю панують суб’єктивність і умовність авторського стилю, що обертається з театральністю й сентиментально-дидактичною повчальністю.

Оповідання “Орися” (1844) справедливо вважається кращим серед Кулішевих романтичних творів: “Дівоче серце”, “Гордовита пара” та ін., що позначені етнографічною вірогідністю, романтичним зображенням життя, близькістю художньої манери до народнопоетичної творчості.
Сюжет оповідання навіяний шостою піснею Гомерової “Одисеї”. Чистими, свіжими барвами змальована сотниківна Орися - цілком у дусі народної творчості: “Співають у пісні, що нема найкращого на вроду, як ясная зоря в погоду. Отже, хто бачив дочку покійного сотника Таволги, той би сказав, може, що вона краща й над саме сонце...” .
УКРАЇНСЬКИЙ ВІНОЧОК

Своєрідним жіночим оберегом на Україні завжди був віночок. І нині, як і в давнину, з раннього дитинства кожна дівчинка вчиться виплітати квіткові віночки. Віночки на Україні виплітали з різного зілля від весни і до пізньої осені. Найпершими були віночки з маленьких квіточок, що килимом встеляли трав'янисті луги, а називаються вони на Тернопільщині «стогрудки», від «сто грудок», або «сто пелюсток». На вигляд вони нагадують маленькі ромашки. За тим виплітали вінки із жовтих квіточок «болотяних лепех», цвіту кульбаби. Влітку віночки виплітали з набору різних квітів. А останнім у році був вінок із золотистого кленового листя. Кожний віночок служив не тільки окрасою голови дівчини, він був «знахарем душі», бо в ньому є чаклунська сила, що і біль знімає, і волосся береже.

До віночка, як уже згадувалося, впліталися багато різних квітів. Переважна більшість із них мають лікувальні властивості. Це, зокрема, ружа і деревій, безсмертник і любисток, волошка і ромашка, незабудка і цвіт (ягоди) калини, барвінок та ін. Найпочесніше місце у вінку належало деревію. Вплітали цілі грона цих дрібненьких білих квіточок, які в народі називають деревцем через те, що насіння деревію розносить на велику відстань його невибагливість до ґрунту та інших природних умов. Таким чином, деревій у вінку є символом нескореності.

Особливе місце у вінку належить барвінку. Він — символ життя і безсмертя людської душі. Тягнеться барвінок до людських хат. Його відвар п'ють від простуди. Він прикрашає весільний вінок молодої, груди гостей, святковий коровай.

Безсмертник дарує здоров'я людині. Гоїть виразки, підшлункову залізу, печінку. Його квіти знімають головний біль.

Ружа, мальва і півонія. За давньою легендою, це три сестри, які символізують віру, надію і любов.

Цвіт вишні та яблуні — символ материнської відданості і любові.

Любисток і блават (волошка) сусідять у вінку. Вони є символом відданості. Ними освіжають хату, миють волосся, купають маленьких дітей.

Ромашка у вінку — символ дівочої чистоти і цноти. її вплітають у вінок поруч з цвітом калини, яблуні, вишні. Поміж них переплітають вусики хмелю — символу гнучкості і розуму.

А всього у повному українському вінку двадцять квіток, і кожна з них є своєрідним лікарем й оберегом.

Віночок в Україні мали право носити тільки дівчата. Заміжні жінки виплітали вінки з лікувальних рослин, які освячували у церкві на Божого Тіла, Першого (12.08) і Другого (19.08) Спаса. Прикрашати голову вінком заміжні жінки, вдовиці і розлучені не мали права.

Плетіння вінка — то ціла наука і дійство. Живуть у народі давні секрети: як і коли плести, як зберігати квіти у вінках, яке зілля з яким має сусідити та ін. Збирали окремі квіти до вінка тільки у певні дні і певну годину, при росі чи без неї. Категорично заборонялося вплітати до вінка листя і квіти «нечистого» зілля, як: листя папороті, цвіт куща вовчих ягід, дурману, гірчиці, осоту та ін. Перед виплітанням вінка квіти «очищали» у відварах полину, кропиви, лопуха для кращого зберігання. Проте повної науки виплітання вінків вже не збереглося. Ми мусимо по перлинах зібрати все те, що залишилося у пам'яті наших бабусь, згрупувати у єдине ціле з тим, щоб передати нащадкам.

До дівочого віночка в'яжуть кольорові стрічки (ленти, бинди). Першою посередині завжди в'яжуть світло-коричневу стрічку: символ землі-матінки., Зліва і справа від неї — дві жовті — символ сонця. За ними їдуть з різних боків зелена світла і зелена темна — символи живої природи, краси та юності.

За ними, у свою чергу, синя і голуба — символи неба і води, що дають силу і здоров'я. Тоді з однієї сторони оранжева — символ хліба, а з другої — фіолетова — символ розуму, а потім малинова — символ щирості та рожева — символ багатства, достатку. По краях вінка в'язали білі стрічки — символ чистоти. На лівій білій внизу вишивали сонце, а на правій — місяць. Ці два основні солярні знаки — основні обереги голови. Стрічки берегли дівоче волосся від чужих очей. Вони мусили бути не коротшими від кіс (колись зі стриженим волоссям ходили лише покритки). Віночки дівчата одягали тільки на великі свята року: Великодень, Зелені свята, Івана Купала, Спаса. Окрім того, дівчата йшли у вінках на розмаїті фестони, концерти. До церкви чи на вечорниці в дівочі коси також вплітали стрічки. І тут вони мали свої символи. Приміром, білу стрічку вплітали дівчата до 16 років і заручені перед весіллям. Голубу стрічку — сироти, червону — хто мав парубка, зелену — незайняті дівчата. Коричнева свідчила про те, що у родині хтось хворіє, а чорна була символом жалоби.

Цікавим є у весільному обряді українців той звичай, коли молода після посагу знімає дівочий вінок і одягає хустку молодиці. Тут вона роздає присутнім дівчатам по стрічці, зі свого вінка на щастя. Якби якій із дівчат не дісталося стрічки, то це віщувало б нещастя. Тож стрічок у весільному вінку було значно більше: по декілька одного кольору.

Отож, український вінок є неповторним народним символом України, свідченням його високої культури, запорукою дівочою чистоти і цноти.

Відродження його первісного значення у нашому побуті служитиме й відродженню однієї із найчарівніших гілок культури України.

Віночок — оберіг для моєї Батьківщини. Виплети його із дива землі — квітів і зодягни у намистинки Рідного Слова.

V. Іван Франко

(1856-1916)

Народився 27 серпня 1856 р. в селі Нагуєвичі (нині с. Івана Франка) Львівської області. Після Дрогобицької гімназії вступив до Львівського університету. Через 16 років закінчує Чернівецький університет. У 1893 р. захистив у Відні докторську дисертацію. Організатор видань «Громадський друг», «Дзвін», «Молот». Його друкована спадщина сягає 50 томів «Зібрання творів». Відомий визначними творами політичної лірики: «Гімн», «Каменярі», «Товаришам із тюрми». У збірнику «Зів’яле листя», «Мій ізмарагд» переважають мотиви філософської та інтимної лірики. Автор поем «Панські жарти», «Смерть Каїна», «Похорон», «Іван Вишенський», «Мойсей», оповідань «бориславського циклу», повістей «Борислав сміється», «Захар Беркут», «Для домашнього вогнища», «Перехресні стежки» та ін. Написав драматичні твори «Сон князя Святослава», «Кам’яна душа», «Украдене щастя» та ін.

Автор праць з історії та теорії літератури, перекладач творів з російської, польської, чеської, сербської, хорватської, німецької, англійської, французької, старогрецької, римської, арабської, ассиро-вавилонської та інших мов. Твори І.Франка перекладено багатьма мовами світу. Окремі поезії покладено на музику, деякі прозові твори екранізовано й інсценізовано. Помер І.Франко 28 травня 1916 року. Коли ми думаємо про Івана Франка, в нашій уяві постає перш за все титан думки і праці, людина, в якої дух і тіло рве до бою заради поступу і щастя людського, українець, корені якого сягають глибини народного життя і переходять у дерево, квіт якого величний, щедрий, добрий. Той корінь бере початок з батьківської хати. Батько Яків — відомий на всю округу коваль, невтомна у праці мати Марія. В такій сім’ї найперше привчали до праці, поваги до людей. І, звичайно ж, хотіли, щоб дитина вчилася на радість батькам, на добро людям.

З шести років хлопець навчається в початковій школі в сусідньому селі Ясениця-Сільна, пізніше у Дрогобицькій нормальній школі отців- василіан, а ще через деякий час — у Дрогобицькій гімназії. Михайло Коцюбинський у нарисі про Івана Франка зазначає, що здібна дитина в сільській школі навчилася читати українською, польською і німецькою мовами. Сміялися з Франка в німецькій школі при монастирі. Але «минув рік, настав екзамен — і малий Франко здивував усіх: він опинився першим учеником». 1865 року помер батько. В дім прийшов вітчим Гринь Гаврилик, ріпник.

На шістнадцятому році Франко залишився круглим сиротою — померла мама. Дорога ж до знань не зупинилася. Під час навчання в гімназії Франко читає твори Гете, Лессінга, Шіллера, Расіна, Корнеля та ін., писані німецькою та французькою в оригіналі. Береться й сам за літературну працю. Перший вірш — «Великдень 1871 року» — присвятив батькові. Перекладає твори Гомера, Софокла, Горація, Гейне, а також «Слово о полку Ігоревім», «Краледворський рукопис» В.Ганки. В гімназії Іван Франко обстоює думку, що основою української літературної мови повинна бути мова народна. Після Дрогобича юнак їде у Львів, вступає до університету. Багато пише, стає найвпливовішою постаттю в редакції журналу «Друг», знайомиться з М.Павликом і І.Белеєм. Івана Франка цікавить також філософія, політична економія, соціологія. 1877 року Іван Франко переживає перший арешт. Перед цим поліція зробила обшук на квартирі, виявивши революційну літературу. Франка звинувачують у належності до таємної соціалістичної організації.

«Протягом дев’яти місяців, — писав він, — проведених у тюрмі, сидів я переважно у великiй камері, де перебувало 18—28 злочинців, де зимою ніколи вікно не зачинялося і де я, слабий на груди, з бідою добився привілею спати під вікном… але зате прокидався майже завжди з повним снігу волоссям на голові». Широта політичних і літературних уподобань викликала неоднозначну реакцію у громадськості. Реакційні кола Галичини доходили навіть до ігнорування його творчості. Зокрема, в «Зорі» відмовилися друкувати оповідання «Муляр», оскільки мулярі «найгірші п’яниці» і не варті уваги. Відстоювання власних позицій позначалося й на матеріальних статках. Був час, коли письменник зовсім не мав коштів на проживання і змушений був мешкати у робітника Данилюка. У квітні 1881 року Франко їде в село Нагуєвичі. Крім літературної праці, виконував і щоденну селянську роботу. Великі надії на здійснення політичних і літературних намірів покладав Франко на Київ, куди він прибув наприкінці лютого 1885 року.

Зустрічі з О.Кониським і В.Антоновичем не виправдали сподівань щодо видання газети. Теплий спогад залишили зустрічі з родинами Лисенків, Старицьких і Косачів. Приїхавши в Київ наступного року, Франко одружується з Ольгою Хорунжинською. 1892 року Франко виїжджає до Відня, щоб закінчити докторську дисертацію «Про Варлаама і Йоасафа та притчу про однорожця». Через рік відбувся захист, Франко здобув ступінь доктора філософських наук. 1894 року трапилася нагода посісти професорську посаду кафедри історії української літератури і мо-ви Львівського університету. Хоч пробна лекція і мала успіх, однак лідери народовців, «москвофілів», польсько-шляхетські шовіністи вдалися до наклепів і провокацій, щоб не допустити Франка до професорства. Кандидатуру письменника було забалотовано. Це не могло не засмутити Франка, але й не зупинило його подальшого духовного поступу, яким би важким він не був. Не вистачало хіба що фізичних сил.

У 1897 році Франко від перевтоми захворів. Подальші роки також були не з легких. «Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, — писав про зустріч з І.Франком у 1905 році Михайло Коцюбинський.

— В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему «Мойсей». Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою».

1908 року Франко знов переживає хворобу. Велика перевтома призвела до нервових розладів, контрактури обох рук і пальців. Вийти з цього стану допомогло лікування в Хорватії, на берегах Адріатичного моря.

Початок першої світової війни застав родину Франка в трагічному становищі. Хвора дружина перебувала в лікарні, сини — в армії.

Позбавлений засобів до існування, письменник мешкав у домі шкільного товариша. Невдовзі захворів, але й, перебуваючи в такому стані, не випускав пера з рук.

Помер І.Франко 27 травня 1916 р., поховано його 31 травня на Личаківському кладовищі у Львові.

Радянське літературознавство розглядало творчість письменника з позицій соціалістичного реалізму, уникало оцінок його поглядів щодо суверенності України. У той час ніхто інший, як Франко, писав: «Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фанатів, що раді би широкими і вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації». І донині актуальні його слова про те, що «ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів».

«Захар Беркут»

IСТОРИЧНА ПОВIСТЬ

ОБРАЗ ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ КАРПАТСЬКОЇ РУСI В XIII ВIЦI

Дела давно минувших дней,

Преданья старины глубокой...

А. С. Пушкин

I

Сумно i непривiтно тепер в нашiй Тухольщинi! Правда, i Стрий, i Опiр однаково миють її рiнистi, зеленi узберiжжя, луги її однаково покриваються весною травами та цвiтами i в її лазуровiм, чистiм повiтрi однаково плавле та колесує орел-беркут, як i перед давнiми вiками. Але все iнше як же змiнилося! I лiси, i села, i люди! Що давно лiси густi, непрохiднi закривали майже весь її простiр, окрiм високих полонин, сходили вдолину аж над самi рiки,- тепер вони, мов снiг на сонцi, стопилися, зрiдли, змалiли, декуди пощезали, лишаючи по собi лисi облази; iнде знов iз них остоялися лише пообсмалюванi пеньки, а з-мiж них де-де несмiло виростає нужденна смеречина або ще нужденнiший яловець. Що давно тихо тут було, не чути нiякого голосу, крiм вiвчарської трембiти десь на далекiй полонинi або рику дикого тура чи оленя в гущавинах,- тепер на полонинi гейкають воларi, а в ярах i дебрях галюкають рубачi, трачi й гонтарi, ненастанно, мов невмирущий черв, пiдгризаючи та пiдтинаючи красу тухольських гiр - столiтнi ялицi та смереки, i або спускаючи їх, потятих на великi ботюки, долi потоками до нових парових тартакiв, або таки на мiсцi рiжучи на дошки та на гонти.

Але найбiльше змiнилися люди. Зверха глянувши, то немовби змоглася мiж ними "культура", але на дiлi виходить, що змоглося тiльки їх число. Сiл i присiлкiв бiльше, хат по селах бiльше, але зате по хатах убожество больше i нужда бiльша. Народ нужденний, прибитий, понурий, супроти чужих несмiлий i недотепний. Кождий дбає тiльки про себе, не розумiючи того, що таким робом роздроблюються їх сили, ослаблюється громада. Не так тут колись було! Хоч менше народу, та зате що за народ! що за життя кипiло в тих горах, серед тих непрохiдних борiв у стiп могутнього Зелеменя! Лиха доля довгi вiки знущалася над тим народом. Тяжкi удари пiдкопали його добробит, нужда зломала його свобiдну, здорову вдачу, i нинi тiльки неяснi, давно спомини нагадують правнукам щасливiше життя предкiв. I коли часом стара бабуся, сидячи в запiчку та прядучи грубу вовну, почне розповiдати дрiбним унукам про давню давнину, про напади монголiв-песиголовцiв i про тухольського ватажка Беркута,- дiти слухають тривожно, в їх сивих оленятах блискотять сльози. А коли скiнчиться дивовижна повiсть, то малi й старi, зiтхаючи, шепчуть: "Ах, яка ж то красна байка!"

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 75

Схожі:

З української літератури для 8 класу Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української літератури. 8-9 класи / Програму підготували...	З української літератури для 9 класу Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української літератури. 8-9 класи / Програму підготували...
З української літератури для 9 класу Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української літератури. 8-9 класи / Програму підготували...	План-конспект інтегрованого уроку з української літератури та фізики... Організаційний момент ( 2 хв.) – привітання, перевірка присутніх, рефлексія (Який настрій у вас перед уроком?)
Інтерактивні технології на уроках української мови та літератури Анотація. У статті описано досвід використання інтерактивних методів навчання на уроках української мови та літератури з метою активізації...	Тестові завдання з української літератури за курс 5 класу до розділу «Світ фантазії, мудрості» Посібник містить тестові завдання, які допоможуть вчителям оцінити навчальні досягнення учнів, перевірити знання текстів, розвинути...
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА з дисципліни Історія української літератури... Мета курсу. Дати студентам наукові знання історії, особливостей розвитку новітньої української літератури, починаючи з 20-х років...	Урок української літератури в 5 класі підготувала вчитель-методист... Тема. Василь Симоненко – витязь молодої української поезії. «Цар Плаксій та Лоскотон». Казкова історія і сучасне життя. Характеристика...
Конспект уроку з української мови для 10-го класу ( профіль українська філологія ) Запропонований урок з використанням ІКТ сприяє стійкій мотивації учнів до навчання, робить процес набуття знань інтенсивним	Вікторина для знавців української мови та літератури Мета: поглибити знання учнів із лінгвістики; формувати навички колективної роботи; сприяти розширенню словникового запасу школярів;...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання