|
|
Скачати 11.17 Mb.
|
| БАЛАДИ ШЕВЧЕНКА Тарас Шевченко починав свою творчість із балад, використовуючи в них багатющий матеріал з усної народної творчості. У 1837 році він написав баладу «Причинна», опубліковану в альманасі «Ластівка». У перше видання «Кобзаря» (1840) ввійшла одна з найкращих Шевченкових балад «Тополя». Пізніше були створені балади «Утоплена», «Лілея», «Русалка», «Коло гаю в чистім полі», «У тієї Катерини...». їх об'єднує казково-фантастичне розгортання подій, драматизм ситуацій, сильний ліричний струмінь, глибоке розкриття автором духовного світу людини. Балада «Тополя» побудована за мотивами народної творчості і стародавніх уявлень народу. Є тут і народна символіка, і міфологічні метаморфози (перетворення дівчини в тополю), і народні ворожіння. У центрі балади — розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і перетворення самої в тополю під впливом чудотворного зілля. У творі відбиті первісні вірування людей у можливість переселення душі людини на рослину. В образі тополі з великою художньою силою втілено ідею невмирущості справжнього кохання, краси вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів. ЯК СТВОРЮВАВСЯ «ЗАПОВІТ» Пізньої осені 1845 року Тарас Шевченко повертався з Андрушів у В'юнище, що на Переяславщині. У цих селах він за завданням Київської археографічної комісії змальовував пам'ятки старовини. Та в дорозі у дощ і негоду поет дуже промок і застудився. У В'юнищі почував себе зовсім хворим. Лікар Анорій Козачковський, приятель Тараса Григоровича, дізнався про це і забрав поета до себе в Переяслав. У Шевченка виявилось запалення легень — тяжка недуга, яку тоді нечасто виліковували. Важко було на душі у поета. Думав, що доведеться розпрощатися з світом, а ще стільки хотілося зробити для милої України, для визволення свого народу! І тоді народилося його останнє звернення до рідного народу із закликом порвати кайдани, щоб побудувати велику, вільну, нову сім'ю, де б і його, поета, згадали незлим тихим словом. Так був написаний у кінці 1845 року «Заповіт». Але він виявився не останнім словом поета, бо Тарас Григорович переміг свою хворобу і продовжував творити далі. «Заповіт» же його став твором, улюбленим у народі, а згодом і народною піснею. Музику до «Заповіту» Тараса Шевченка писало багато композиторів, але найвідомішою стала мелодія полтавського учителя Гордія Гладкого, яку ми і зараз співаємо. ПОЛУМ’ЯНИЙ ЗАКЛИК ШЕВЧЕНКОВОГО “ЗАПОВІТУ” У грудні цього року (1995) минає півтораста літ від того часу, як Шевченко, гостюючи у переяславського лікаря Андрія Козачковського, тяжко захворів. Можливо, допускаючи думку, що життя його може обірватися, поет написав вірш “Як умру, то поховайте Мене на могилі…”, який згодом дістав назву “Заповіт”. Тестаментних творів у світовій літературі є чимало - наприклад, вірш Горація “Нон омніс моріяр” (“Увесь я не помру”). Всі твори такого роду звичайно характеризуються егоцентричними особливостями, тобто їх зміст зосереджений на одній особі, на авторі. Часто-густо автор просить пам’ятати про нього чи навіть пророкує у більш чи менш категоричній формі, що “стежки-доріжки” до його постаменту ніколи не заростуть тощо. І в Шевченка є “особисте” звернення-прохання, щоб поховали його на могилі “Серед степу широкого, на Вкраїні милій…” Проте від творів такого змісту (написаних іншими авторами у передчутті наближення до крайнього порога) Шевченків Заповіт відрізняється тим, що в ньому підкреслено, з особливою силою, скажімо прямо, виділено революційний заклик: „Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте!” У цих чотирьох рядках сконцентрована квінтесенція політичного світогляду Шевченка. У них автор віддзеркалений як Національний Пророк у всій своїй величі. Дослідники Шевченкової музи, інтерпретатори його творчості твердять, що все те, що написав Кобзар до кінця 1845 року, тобто те, що завершується “Заповітом”, має таку високу цінність, що, коли б життя його насправді в той час обірвалося, то Шевченко теж посів би найпередовіше місце в українській літературі, оскільки все написане ним до того часу стало основою нашої національної Правди. Шевченко - духовний Батько українського народу, Головний Ідеолог волелюбної України. Найвимовніше про Шевченка написав Франко: „Був він сином мужика-селянина і став володарем у царстві духа. Був він кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові - світлі й вільні - шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ томився він під вагою російської солдатської муштри, а для волі України зробив більше, ніж десять непереможних армій”. Шевченків талант в образотворчому мистецтві спричинив його визволення з кріпацтва. Другий Шевченків ще більший талант, талант поета, позбавив його волі, загнав у солдатчину із найстрашнішою забороною писати й малювати, що дорівнює засудові на кару смерті. Виникає питання: за що ж так суворо покарано Шевченка порівняно з іншими членами Кирило - Мефодіївського Братства? Про Шевченка пише член Братства Пантелеймон Куліш: “…на Шевченка взирало браття, як на якийсь небесний світильник, і се був погляд праведний”. Інший член Братства, Микола Костомаров, що був засновником того товариства, боявся, що Шевченко пішов далеко далі від братчиків, йому знайомитися з думками Кобзаря було солодко та чарівно, але водночас і страшно. Костомаров пише: “Муза Шевченка розривала завісу народного життя. І страшно, і солодко, і болісно, і чарівно було заглянути туди!..” Братчики Шевченка поважали й шанували, але Шевченкові заклики не “вписувалися” у програму Братства, яке мало на меті визволення усіх слов’янських народів і заснування всеслов’янської федеративної республіки на республіканських і демократичних основах, а першим кроком до того мало б бути скасування кріпацтва. Член Кирило-Мефодіївського Братства Василь Білозерський нарікає на кривди, які заподіюють народам ті, “що мають владу” (чит.: Верховоди російської держави, хоча Білозерський про це прямо і не говорить). Білозерський уподібнюється до ягнятка, яке силкується щирими словами переконати вовка (Москву), щоб той вовк справедливо ставився до ягнят (поневолених народів). Він пише про те, що Христос приніс народам рівність, але “ті, що мають владу, занехаяли Христове веління і пригноблюють підневільні народи”. Далі він пише: “В такому самому страшному положенню знаходиться і наше Світло - Україна. Прилучена до Росії на основі своїх власних прав, вона зносить (терпить. - Авт.) безліч кривд. Її права позабуто, і тепер вона не як сестра спорідненого народу, але, як раба, мусить терпіти все, що тільки може бути нещасного в житті народу. Коли довше потриває теперішній порядок, в якому все, що українське, зневажається, в якому на нас накинено чужу кормигу, при якому ми живемо, немов чужинці, на власній землі, у своїй старій батьківщині, тоді Україна загубить свій відвічний народний скарб і перекинеться у нового недоляшка… Невже ж ми своїм життям заслужили на таку ганебну долю? Ні! - але ми не заслужимо на неї, коли не будемо нічого робити і спокійно дивитися, як убивають на наших очах найбільший скарб божий - народне життя з його духом, ідеєю і метою, до якої вона повинна змагати”. І далі після виливання жалю на “нещадну долю” Білозерький приходить до трагічного висновку, що “Україна не може здобути і вдержати свою державну самостійність власними силами...”. Проминуло-пролетіло понад півтораста років від того часу, як Білозерський плаксивими словами “виливав свої жалі”, очевидна річ, маючи на увазі “добро народу”, - і тепер в Україні є ще громадяни, думки яких співзвучні з поглядами Білозерського, тобто й досі не запав у їхні душі полум’яний заклик Шевченка “кайдани порвіте!”, хоча на словах ті громадяни-недовірки Шевченка ніби й поважають, неодмінно після його імені втискають (на їх думку - дуже потрібне) Григорович, так нібито, вимовляючи славетне ім’я та прізвище нашого безсмертного Кобзаря, ми когось іншого можемо мати на увазі. Білозерський потішає себе гадкою, що здобуття народних прав можна осягнути “сполукою слов’янських народів в одну сім’ю під прапором закону любові і волі кожного народу”. В дусі поглядів Білозерського складена й відозва Братства до „братів москалів і поляків”. А звучить вона дослівно так: “Браття москалі і поляки, отсе говорить до вас Україна, нещасна сестра ваша, яку ви розп’яли й замучили, але вона не пам’ятає лиха, готова простити вам усе і проливати кров за вашу волю. Прочитайте отеє братерське посланіє, роздумайте і обміркуйте справу нашого спільного визволення, прокиньтеся зі сну і дрімоти, викореніть із ваших сердець безглузду ворожнечу до себе, запалену царями і панами на загальну погубу і вашої спільної волі, засоромтеся ярма і кормиги, що давить ваші плечі, засоромтеся власного вашого зіпсуття, прокляніть навіки святотацькі імена земного царя і пана, виженіть з вашої душі дух зневіри... Перейміться питомою слов’янам любов’ю до людства, згадайте також про братів ваших, що мучаться…, і нехай буде метою кожного з-поміж нас: слов’янська спілка, загальне братство, мир і любов Господа нашого Ісуса Христа”. Слова цього звернення Кирило-Мефодіївського Братства говорять про те, що собою те Братство являло і як далеко воно від того, що проповідував і до чого закликав Тарас Шевченко. Царська знать оцінила діяльність Кирило-Мефодіївського Братства як таку, що великої загрози для Росії не становить. Але твори Шевченка для російської імперії були дуже небезпечні. Граф Орлов, що провадив слідство у справі Шевченка, у судовій справі писав таке: “Шевченко набув слави знаменитого малоросійського письменника, і тому його вірші подвійно шкідливі й небезпечні. З улюбленими віршами в Малоросії могли засіятися, а потім і зрости думки про вигадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернення тих часів, про можливість існування України у вигляді окремої держави”. Для Росії небезпечне було Шевченкове гасло “Борітеся - поборете!”, адресоване народам воюючого Кавказу, а насправді - усім волелюбним народам, що знемагали в московській “тюрмі народів”. Тільки боротьбою здобувається спасенна воля - це Шевченкове розуміння, яким шляхом іти до перемоги й щастя. Не випрошувати, а вже в ніякому разі не переконувати ворога словами-благаннями в ім’я якоїсь неокресленої правди на землі. Шевченко - ідеолог самостійної України, про це добре знали й вороги - російські імперіалісти царського часу і їх спадкоємці московські комунобольшевики. Останні сімдесят років представляли Шевченка у викривленому світлі, прикривали брехню його славним ім’ям, фальшували його твори, а в масових виданнях, як завжди, свідомо пропускали ті твори, в яких Кобзар ганьбив прославлюваних большевиками царів - Петра та Катерину; про Петра Шевченко писав: “Це той первий, що розпинав нашу Україну”, а про Катерину: “А вторая - доконала Вдову-сиротину. Кати! Кати! Людоїди!” Незважаючи на те, що літературна творчість Шевченка розпочиналась молодечими романтичними поезіями, а закінчувалась філософською лірикою, політичні його твори не мінялися, а ідеал Вільної України був провідною зіркою усе його життя. Минув час, і майже всі колишні члени Кирило-Мефодіївського Братства зневірилися у своїх невинних дезидератах, але Шевченко ніколи не відступав від своїх політичних позицій. Шевченкова творчість мала й має непереможний вплив на духовне відродження українського народу, на формування й укріплювання нації. Власне, тому й називаємо поета Національним Пророком. Шевченко ставить у своїх творах питання і дає вичерпну відповідь, хто є причиною нашого національного нещастя і як осягнути ідеал повноцінного життя. Поет дає пряму відповідь на питання, хто наш ворог. Безперечно, Росія, російський імперіалізм, перед яким народ не зумів на повну силу вести боротьбу, а - що ще особливо важливе - це те, що багато хто з незрячих земляків-перевертнів допомагав північному сусідові “з матері полатану сорочку знімати”. Це й призвело до того, що над козацькими дітьми “поганці панують”. “Обідрана (Україна) сиротою понад Дніпром плаче, тяжко-важко сиротині, та ніхто не бачить, тільки ворог, що сміється...” З тієї тяжкої ноти поет переходить до грізної перестороги: “Смійся, лютий враже, та не дуже, бо все гине, Слава не поляже. Не поляже, а розкаже, що діялось в світі, чия правда, чия кривда і чиї ми діти...” Ненависть до російської імперії постійна, поет не бачить будь-якої можливості дійти до згоди з імперіалістами: “Над дітьми козацькими поганці (московські імперіалісти) панують”, “А над нею (Україною) орел чорний сторожем літає”, “А могили мої милі москаль розриває”, “Ляхи були, все забрали, кров повипивали, а москалі і світ Божий в пута закували”… Шевченко з належною повагою трактував Міцкевича, але Пушкіна ненавидів. Пушкін ідеалізував царя Петра, а Шевченко проклинав його; Пушкін розхвалює Росію “от хладних фінскіх скал до пламєнной Колхіди”, Шевченко не знаходить для Росії теплого слова, він проклинає її, оскільки свободи в ній немає, там “від молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить”... і саркастично додає: “бо благоденствує...” З особливою вдячністю згадує Шевченко тих великих синів України, що брали під захист український народ, обороняли державну самостійність України, її повну незалежність від Москви. Добрі слова поет знаходить для Петра Дорошенка, Павла Полуботка, Костя Гордієнка. Картає Шевченко Богдана Хмельницького за Переяславську угоду, на основі якої Москва повела наступ на Україну. За Переяславом накотилися нещастя на наш край, врешті, преважкий удар завдала Україні Полтавська битва, а далі зруйнування москалями Запорізької Січі. Шевченко не міг простити Хмельницькому його великої помилки, яку гетьман зрозумів, яку вже намагався виправити, але смерть перекреслила задум. Шевченко дуже переживає через послаблення національної свідомості, яка є захистом народу перед зазіханням окупанта. Поет з ненавистю ставиться до московських імперіалістів, але ще більше ненавидить своїх “землячків-перевертнів”, що покинули свій народ і перекинулися до московського табору. Він громить запроданців, таврує тих земляків, що гірше ляха розпинають Україну, тих, що всі мови слов’янські знають, крім своєї, він ганьбить Кочубеїв, Кисілів і Ґалаґанів, одне слово, “отих батьків, дядьків, няньок отєчества чужого”, що відреклися від рідного народу. Шевченко-державник проголошував: “…в своїй хаті своя правда, і сила, і воля…”. Він не писав політичної програми, але його багатюща, високопатріотична поезія стала основою ідеології українського державництва, патріотизму, закликом до національно-соціального визволення. Шевченкова творчість - найтривкіша основа ідеології українського націоналізму. |
|
З української літератури для 8 класу Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української літератури. 8-9 класи / Програму підготували... |
З української літератури для 9 класу Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української літератури. 8-9 класи / Програму підготували... |
|
З української літератури для 9 класу Програма для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з поглибленим вивченням української літератури. 8-9 класи / Програму підготували... |
План-конспект інтегрованого уроку з української літератури та фізики... Організаційний момент ( 2 хв.) – привітання, перевірка присутніх, рефлексія (Який настрій у вас перед уроком?) |
|
Інтерактивні технології на уроках української мови та літератури Анотація. У статті описано досвід використання інтерактивних методів навчання на уроках української мови та літератури з метою активізації... |
Тестові завдання з української літератури за курс 5 класу до розділу «Світ фантазії, мудрості» Посібник містить тестові завдання, які допоможуть вчителям оцінити навчальні досягнення учнів, перевірити знання текстів, розвинути... |
|
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА з дисципліни Історія української літератури... Мета курсу. Дати студентам наукові знання історії, особливостей розвитку новітньої української літератури, починаючи з 20-х років... |
Урок української літератури в 5 класі підготувала вчитель-методист... Тема. Василь Симоненко – витязь молодої української поезії. «Цар Плаксій та Лоскотон». Казкова історія і сучасне життя. Характеристика... |
|
Конспект уроку з української мови для 10-го класу ( профіль українська філологія ) Запропонований урок з використанням ІКТ сприяє стійкій мотивації учнів до навчання, робить процес набуття знань інтенсивним |
Вікторина для знавців української мови та літератури Мета: поглибити знання учнів із лінгвістики; формувати навички колективної роботи; сприяти розширенню словникового запасу школярів;... |