|
|
Скачати 2.09 Mb.
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання Рідна (українська) мова5-12 класи Пояснювальна запискаВступПрограми з української (рідної) мови для шкіл з українською мовою навчання розроблено на основі Закону України "Про загальну середню освіту" і Державного стандарту базової і повної середньої освіти. У них ураховано державний статус української мови, її суспільні функції, взято до уваги специфіку навчального предмета, що має виразні інтегративні функції, здатність справляти різнобічний навчальний, розвивальний і виховний впливи на учнів, сприяти формуванню особистості, готової до активної, творчої діяльності у всіх сферах життя демократичного суспільства, сучасні організаційні форми, методи і технології навчання рідної мови в загальноосвітній школі. Основна мета навчання рідної мови полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови — її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетенції. Зазначена мета передбачає здіснення навчальної, розвивальної і виховної функцій освітнього змісту навчального предмета. У старшій школі досягнення основної мети конкретизується залежно від обраного учнем напряму профільного навчання і відповідно передбачає: а) певний розвиток передусім мовленнєвої компетенції учнів (рівень стандарту); б) істотне поглиблення їхньої мовної і мовленнєвої компетенцій (академічний рівень); в)різнобічне поглиблене вивчення мови й розвиток мовлення з метою підготовки учня до здобуття професії філологічного профілю. Для досягнення основної освітньої мети в основній школі та її конкретизованих варіантів у старшій школі найбільш відповідним є комунікативно-функціональний та особистісно-орієнтований підхоіди до навчання рідної мови. Відповідно до поставленої мети головними завданнями навчання української мови в основній і старшій ланках середньої загальноосвітньої школи є: – виховання свідомого прагнення до вивчення української мови; – вироблення у школярів компетенцій комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях; – ознайомлення з мовною системою як основою для формування мовних умінь і навичок – орфоепічних, граматичних, лексичних, правописних, стилістичних; – формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів, тобто прилучення через мову до культурних надбань українського народу і людства в цілому. Структура програми Програма складається із пояснювальної записки,; основної частини і додатків. Основна частина структурується на дві змістові ланки: основну і старшу школи. Навчальний матеріал основної школи розподіляється відповідно на курси української мови для 5, 6, 7, 8 і 9 класів разом з вимогами до рівня навчальних досягнень учнів зазначенихкожного класіву. Кожен із курсів для певного класу складається з чотирьох змістових ліній(мовленнєвої, мовної, соціокультурної і діяльнісної, або стратегічної), які подаються у формі таблиць. У мовленнєвій і мовній змістових лініях основними є три колонки: в одній з них подано зміст навчального матеріалу, а в двох інших відповідно – державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів і кількість годин, що виділяється на вивчення певної теми. Зміст програми старшої школи відповідно до типових навчальних планів має складатися із змісту курсів української мови для 10, 11 і 12 класів трьох рівнів: 1) рівня стандарту – для учнів, що обрали негуманітарні профілі навчання; 2) академічного рівня – для учнів суспільно-гуманітарного і художньо-естетичного напрямів профільного навчання, а також для тих, хто ще не визначився з напрямом профільного навчання; 3) рівня профільного навчання (української філології). Навчальний зміст курсів зазначених рівнів відрізняється між собою передусім кількістю навчальних годин, виділених на їх вивчення (4, 6 і 12 годин) і відповідно метою, завданнями, обсягом навчального матеріалу. Проте на цьому етапі укладання програми старша школа представлена лише визначенням змісту навчального курсу рівня стандарту. Щодо змісту курсів академічного і профільного рівнів, то вони будуть укладені пізніше. Окрім того, складниками основної частини програми є критерії оцінювання навчальних досягнень учнів 5 – 12 класів з чотирьох видів мовленнєвої діяльності –аудіювання, читання, говоріння, письма, – з мовних знань і вмінь, орієнтовне календарне планування уроків та тематичного контролю за рівнем навчальних досягнень учнів з української мови, що визначає тематичну послідовність вивчення навчального матеріалу, його взаємозв’язок і цілісність тощо, а також перелік текстів та тематично об’єднаних прислів’їв, приказок, афоризмів, які вивчаються. Зміст програми та його особливості в основній та старшій школі Зміст навчального матеріалу програми основної школи розподіляється, як уже відзначалося, на чотири змістові лінії: мовленнєву, мовну, соціокультурну і діяльнісну (стратегічну). Зміст мовленнєвої змістової лінії викладається за принципом структурної систематичності, який передбачає поступове ускладнення і поглиблення мовленнєвознавчих понять та формування вмінь у всіх видах мовленнєвої діяльності. Зміст же мовної змістової лінії подається за лінійним принципом, що доповнюється реалізацією системи внутрішньопредметних зв’язків, які зумовлюють систематичне і різнобічне збагачення мовлення учнів лексико-фразеологічними, граматичними, стилістичними засобами, удосконалення мовних і мовленнєвих умінь. Зазначені дві змістові лінії (мовна і мовленнєва) є основними, які визначають безпосередній предмет навчання, його структуру, супроводжуються вимогами до навчальних досягнень учнів, кількістю годин, що виділяються на їх засвоєння, а дві інші (соціокультурна і діяльнісна) є засобом досягнення основної освітньої мети. Вимоги до засвоєння змісту мовленнєвої і мовної змістових ліній є спеціальними. Саме вони містять критерії, за якими визначається рівень навчальних досягнень учнів з предмета. А вимоги до соціокультурної і діяльнісної змістових ліній мають загальний характер, що підпорядковується освітнім завданням перших двох змістових ліній, тому їх виконання контролюється опосередковано, через вимоги до засвоєння мовного і мовленнєвого компонентів змісту програми. Водночас володіння цими загальними вміннями й навичками є важливою умовою формування спеціальних компетенцій (мовної, мовленнєвої, комунікативної), умовою та показником загального особистісного розвитку учня. Комунікативно-функціональний підхід, який покладено в основу навчання рідної мови, передбачає пріоритетним розвиток умінь і навичок мовленнєвої діяльності, а робота над мовною теорією, формування знань та вмінь з мови підпорядковується інтересам розвитку мовлення. Тому зміст програмового матеріалу у кожному класі розпочинається мовленнєвою змістовою лінією. Отже, призначення мовленнєвої змістової лінії полягає в забезпеченні цілеспрямованого формування і вдосконалення вмінь та навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності – аудіюванні, читанні, говорінні, письмі (мовленнєва компетенція). Реалізація її змісту здійснюється як на спеціальних уроках з розвитку мовлення, так і на уроках засвоєння основ науки про мову, що дає змогу зробити процес розвитку мовленнєво-комунікативних умінь і навичок більш ефективним. Призначення мовної змістової лінії здійснюється у процесі засвоєння учнями системних знань про мову і формування на їх основі відповідних умінь як засобу пізнання, спілкування, самовираження людини (мовна компетенція) Роль діяльнісної змістової лінії виявляється у вдосконаленні загальнопізнавальних, організаційних, контрольно-оцінних, творчих умінь, ціннісних орієнтацій, які розвивають у школярів когнітивні здібності, в опануванні стратегій, що визначають оптимальність мовленнєвої діяльності, спрямованої на розв'язання навчальних завдань і життєвих проблем (стратегічна компетенція). Реалізація цієї змістової лінії відбувається у процесі роботи над опрацюванням навчального матеріалу мовної, мовленнєвої і соціокультурної змістових ліній, а також використання засвоєного інтелектуально-операційного та ціннісного змісту інших навчальних предметів. Окремо години на реалізацію діяльнісної змістової лінії не виділяються. Соціокультурна змістова лінія є засобом опанування національних і загальнолюдських культурних і духовних цінностей, нормами, які регулюють стосунки між поколіннями, статями, націями, сприяють естетичному і морально-етичному розвиткові особистості, органічному входженню її в соціум (соціокультурна компетенція). Змістове наповнення цієї змістової лінії здійснюється на основі відбору соціокультурних відомостей освітніх галузей «Мови і літератури»,"Суспільствознавство", "Естетична культура", а також інших освітніх галузей. Реалізується ця змістова лінія на основі дібраних текстів відповідної тематики, що використовуються як дидактичний матеріал мовної і мовленнєвої змістових ліній, а також з допомогою системи спеціальних та інтелектуально й емоційно орієнтованих завдань, передбачають опрацювання цих текстів і зокрема вивчення деяких з них напам’ять. Окремо години на реалізацію цієї змістової лінії не виділяються. Особливістю змісту пропонованої програми є систематичне використання у процесі опрацювання мовної змістової лінії внутрішньопредметних зв’язків: 1)з лексикою, фразеологією, прислів’ями і крилатими висловами; 2) з граматикою (морфологією і синтаксисом); 3)з культурою мовлення і стилістикою; 4)із складним синтаксичним цілим, тобто текстом. Реалізація саме цих зв’язків визначає спрямування мовленнєвого розвитку школярів. Здійснення практично на кожному уроці внутрішньопредметного зв’язку із лексикою і фразеологією, прислів’ями, приказками і крилатими висловами забезпечує можливість послідовно збагачувати мовлення учнів цими такими необхідними засобами. Важливе значення має також послідовне урізноманітнення граматичного ладу мовлення школярів на рівні слова, словосполучення і речення. Загальновизнаною є і потреба в тому, щоб мовлення учнів було правильним не лише у правописному аспекті, а й у стилістичному, а також в аспекті мовленнєвої культури. При цьому всі відзначені рівні та аспекти розвитку мовлення школярів можуть повноцінно реалізуватися лише за умови, якщо вони актуалізуються на найвищому рівні – рівні тексту. Саме на рівні тексту здійснюється вдосконалення вмінь досягати визначених ними комунікативних цілей, тобто того, що має безпосередній вихід на мовленнєву практику. У зв’язку з цим структурування змісту навчання української мови, як на рівні навчальних програм, так і підручників, з урахуванням зазначених внутрішньопредметних зв’язків дає змогу нейтралізувати недоліки традиційної лінійної систематизації і викладу навчального матеріалу в програмах і підручниках, забезпечує можливість систематичного і різнобічного мовленнєвого розвитку учнів протягом усього періоду їх навчання у школі. Програмою з рідної мови для старшої школи передбачено систематизацію, вдосконалення знань та вмінь із стилістики мови і мовлення, культури мовлення, риторики, удосконалення правописних умінь і навичок. Оскільки їх зміст складають лінгвістичні дисципліни, предметом вивчення яких є мовлення, то ознайомлення з ними проводиться в об’єднаних мовленнєвій і мовній змістових лініях. Стилістика розглядає різновиди мови, зумовлені сферою і метою спілкування, а також мовні засоби, що мають додаткове стилістичне забарвлення. У зв’язку з цим існують два основні напрями в сучасній методиці стилістики: стилістика мови (практична), яка вивчає стилістичне забарвлення мовних засобів, і стилістика мовлення ( функціональна), що вивчає структуру стилю. Культуру ж мовлення цікавить те, як той, хто говорить або пише, користується мовленням для певної мети спілкування, тобто якісною оцінкою текстів (висловлювань). У старшій школі передбачається дати учням системне уявлення про ці дисципліни хоча б у загальних рисах, бо навчального часу для цього обмаль. Спочатку передбачається, починаючи з 10-го класу, дещо поглибити і розширити знання школярів про виражальні засоби української мови. Учні ознайомляться із стилістичними властивостями і синонімічними зв’язками слів, словосполучень, граматичних форм, синтаксичних конструкцій. Так, в 10-му класі розпочнеться системне ознайомлення із стилістичними можливостями звукової системи мови, лексичними, фразеологічними, словотворчими засобами стилістики. В 11-му класі – морфологічними засобами стилістики, стилістикою простих, складних речень, з різними способами вираження чужого мовлення. Одержані на більш високому рівні уявлення про стилістичне забарвлення мови, зображувально-виражальні засоби, а також оволодіння учнями відповідними вміннями і навичками дадуть змогу на наступному етапі (11 клас) ефективніше засвоїти матеріал про окремі функціональні стилі мовлення, навчання яких має чітко виражене практичне спрямування. Тому уроки повинні будуватися передусім на аналізі мовного матеріалу, на навчанні старшокласників створювати висловлювання різних жанрів (див. ”Види робіт”), удосконалювати текст, посилюючи в ньому ту чи іншу стилістичну рису, сприяючи виразності мовлення. У 10-11 класах паралельно із стилістикою мови і мовлення систематизуються знання та вміння з культури мовлення, зокрема старшокласники знайомляться з двома ступенями володіння літературною мовою – правильністю, яка передбачає дотримання тим, хто говорить або пише, норм літературної мови, і комунікативною доцільністю мовлення, що означає мотивоване використання засобів мови для певної мети спілкування. У процесі роботи з учнями над цим матеріалом необхідно звернути увагу на те, що , оцінюючи комунікативну доцільність мовлення, ми спираємося на синонімічний ряд з урахуванням того, що для передачі певного значення в мові існує декілька нормативних засобів, тому завдання вчителя – навчити учнів вибрати найбільш вдалий із можливих. Під час оцінювання вибраного мовного засобу важливо визначити, наскільки він відповідає ситуації спілкування. На цьому етапі також проводиться робота над удосконаленням умінь і навичок дотримуватися в процесі створення усних і письмових висловлювань норм літературної мови, будувати висловлювання з урахуванням вимог до мовлення, додержувати правил українського мовленнєвого етикету. У 12-му класі програмою передбачено ознайомлення старшокласників із матеріалом розділу „Риторика”, основною особливістю якої є те, що ця наука гармонійно пов’язана передусім із системою рідної мови, знання якої в свою чергу безпосередньо є інструментом самовираження особистості. Саме ця наука є керівництвом для особистості щодо побудови комунікативно доцільного, змістовного, виразного висловлювання, яке має бездоганне мовне оформлення. З огляду на це основною метою риторики є формування в учнів загального уявлення про риторику як науку про побудову досконалого висловлювання, про форми і методи мовленнєвого впливу на аудиторію, допомогти їм оволодіти знаннями і вміннями красномовства, сформувати потребу постійного вдосконалення своєї мовленнєвої діяльності. У широкому розумінні цього слова кожна особистість навчається риторики по суті протягом всього життя, бо немає межі вдосконалення нашого мовлення. Ще в початковій, а потім і в основній школі, опрацьовуючи мовленнєву і мовну змістові лінії, учні знайомляться в доступній для них формі з основними поняттями, найбільш значущими методами і прийомами, які допомагають їм ефективно висловити свою думку в словесній формі. У 12-му класі передбачається ознайомити старшокласників з основами ораторського мистецтва, вдосконалити їх уміння говорити по суті, аргументовано і переконливо викладати свої думки, сперечатися, дискутувати, відстоювати свої погляди, використовуючи різні способи аргументації, вести діалог з різними співрозмовниками, дотримуючись правил мовленнєвого етикету. З цією метою у програмі подаються відомості про особливості публічного виступу, його різновиди; особливості усних виступів, побудови і мовного оформлення висловлювань різних типів, стилів. жанрів; матеріал про способи встановлення контакту із слухачами, культуру мовлення, правила спілкування в процесі публічного виступу тощо. Цей розділ має практичне спрямування, тому учнів передусім необхідно навчити активно слухати і уважно ставитися до почутого або прочитаного, аналізувати публічне мовлення (зразки) з погляду його доцільності і ефективності, побудови і мовного оформлення; обговорювати різні моделі публічних висловлювань, визначати їх вартості і недоліки; формувати в школярів культуру ведення дискусій, полеміки, диспутів тощо, дотримуватися правил спілкування і культури мовлення. Поряд із засвоєнням старшокласниками матеріалу про стилістику мови і мовлення, культуру мовлення, риторику, передбачається розвиток і вдосконалення вмінь і навичок сприймати почуте і прочитане, відтворювати і створювати усні і письмові висловлювання різних типів, стилів і жанрів (див. в програмі „Види робіт”). На заняттях у 10-12 класах доцільно застосовувати такі методи для роботи з учнями, як лекції ( настановчі, оглядові), семінари, колоквіуми, дискусії, самостійне вивчення навчальної літератури ( основної і додаткової), постановка проблемних завдань, моделювання ситуацій, рольові ігри, робота в групах, в парах, творчі роботи, організовувати самостійну роботу учнів над аналізом текстів, висловлювань для розвитку їхніх творчих здібностей тощо. Учитель може вносити зміни в орієнтовний розподіл навчального матеріалу з урахуванням умов роботи з класом, розв’язувати питання про обсяг тих чи інших відомостей. Принципи організації навчання рідної мовиДобір навчального змісту й організація навчання української мови здійснюється на основі застосування і поєднання основоположних дидактичних і методичних принципів, що наводятьсяподаються нижче. Зокрема принцип взаємозв’язку навчання, виховання і розвитку передбачає наявність у змісті та в процесі навчання української мови таких елементів, які забезпечують гармонійну реалізацію визначених цим принципом основних загальноосвітніх функцій навчального предмета. Так, окрім навчальної функції, що є провідною, добором системи текстів, тематично визначених соціокультурною змістовою, а також системою передбачених програмою усних і письмових висловлювань має здійснюватися цілеспрямоване патріотичне, морально-етичне, екологічне, естетичне виховання учнів, які, зокрема, мають засвоїти, що на них лежить глибока відповідальність за збереження, подальший розвиток української мови і культури як перед нашим народом, так і перед іншими націями світу, а також глибоко усвідомити, що їхня мовленнєва діяльність обов’язково є носієм добра чи зла, тому вони мають виробити рефлексивно-ціннісну звичку оцінювати її з погляду відповідності загальнолюдським моральним нормам та естетичним критеріям. При цьому розвивальний вплив під час сприймання чужого мовлення і створення власних висловлювань буде тим вищий, чим послідовніше актуалізуватиметься зміст діяльнісної змістової лінії програми і чим активнішою буде участь учнів у цьому процесі. Принцип демократизації і гуманізації навчання мови полягає у здійсненні методики партнерського співробітництва вчителя й учня задля досягнення визначеної програмою і прийнятої обома суб’єктами навчання освітньої мети. Це означає, що вчитель відмовляється від диктату у взаєминах з дітьми і будує стосунки з ними на основі толерантності, взаємної довіри, теплоти, сердечності, високо поціновує й заохочує щирі прояви інтелектуальної й емотивної діяльності учня, що знаходять відображення у таких категоріях, як самостійність, патріотизм, потяг до істини, до прекрасного, душевність, людяність, добротворча спрямованість, вірність заповітам предків, любов до природи тощо і які виявляються не лише на словах, а й підкріплюються відповідними вчинками. Дотримання цього принципу утверджує якісні світоглядні, морально-етичні, духовні зрушення в освітній культурі українського суспільства. Принцип особистісної орієнтації навчання передбачає забезпечення вчителем оптимальних умов для різнобічного мовленнєвого розвитку кожного учня, урахування його індивідуальних особливостей, пізнавальних потреб, інтересів, прагнень, заохочення до самостійності у вивченні української мови, самопізнанні та саморозвитку. З цією метою вчитель заохочує і надає допомогу у визначенні індивідуальної навчальної мети, плануванні й організації роботи над її досягненням учням у міру їх готовності до самостійної пізнавальної діяльності. Найбільш сприятливими для реалізації цього принципу є такі сфокусовані на учневі методи і форми роботи, як дискусія, рольова гра, групова робота, керовані дослідження, контракти, проекти, самостійні дослідження, самооцінювання тощо. Комунікативно-діяльнісний принцип означає вивчення мови як засобу спілкування і здійснюється у процесі взаємопов'язаного і цілеспрямованого вдосконалення чотирьох видів мовленнєвої діяльності учнів – аудіювання, читання, говоріння й письма. Цей принцип передбачає зокрема широке застосування інтерактивних методів навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної форм організації навчального процесу. У формуванні і розвитку мовленнєвих умінь і навичок чільне місце займає вдосконалення аудіювання (слухання-розуміння), що передбачає регулярне використання спеціально підготовлених, цілеспрямованих (навчальних і контрольних) завдань з розвитку умінь слухати, розуміти, аналізувати й оцінювати усне висловлення (його зміст, особливості побудови і мовного оформлення тощо), добір з прослуханої інформації тих її елементів, які необхідні для розв’язання комунікативних завдань. Зокрема на основі прослуханих текстів інструктивного характеру доцільно застосовувати завдання, що передбачають короткі відповіді на запитання за змістом тексту, складання плану прослуханого, вибір правильної відповіді із декількох запропонованих, спостереження за мовними виражально-зображувальними засобами; використовувати на уроках тексти художнього, публіцистичного, наукового (науково-навчального, науково-популярного його різновидів) та інших стилів для диктантів, переказів, складання діалогів, читання вголос і мовчки, спостережень за мовними засобами, списування тощо. Другий вид мовленнєвої діяльності – говоріння – передбачає формування і розвиток умінь та навичок діалогічного і монологічного мовлення. Формування умінь і навичок говоріння здійснюється в процесі:
Робота з читання спрямована на вироблення навичок виразного читання вголос, що передбачає його інтонаційну правильність, достатню швидкість, уміння виражати з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, стилю тексту, авторського задуму та ін. Важливим аспектом навчання мови є формування навичок читання мовчки, практичне ознайомлення з його різновидами (ознайомлювальним, вивчальним, переглядовим). Школярі повинні навчитися читати мовчки незнайомий текст швидше, ніж уголос, розуміти і запам’ятовувати після одного прочитання його фактичний зміст, логічні відношення, закладені в тексті, розуміти його основну думку, позицію автора, сприймати зображувально-виражальні засоби прочитаного твору. Навчання рідної мови передбачає розвиток навичок письма, написання робіт творчого характеру, серед яких усні й письмові перекази і твори різних типів, стилів і жанрів мовлення. При цьому оцінюється зміст і мовне оформлення (грамотність). Перекази і твори виступають як підготовчі вправи до оволодіння учнями життєво необхідними жанрами мовлення (конспект, реферат, доповідь, виступ на зборах, під час дискусії, рецензія тощо). Для активізації мовленнєвої діяльності школярів згідно із соціокультурною змістовою лінією передбачено надавати перевагу таким темам для створення самостійних висловлювань, які були б пов'язані з життєвим досвідом учнів, зацікавлювали б їх, викликали інтерес, прагнення поділитися думками, зближували реальну і навчальну мовленнєву діяльність, мали б чітке виховне спрямування тощо. Заняття з української мови треба будувати так, щоб кожен із проведених видів робіт виконував свою роль у формуванні певного комунікативного вміння, щоб учні успішно оволодівали і монологічним, і діалогічним мовленням, спираючись на знання про текст, стилі, типи, жанри мовлення, ситуацію спілкування, набували культури мовлення. Комунікативна діяльність має здійснюватися в ході розв'язання учнями системи усних і письмових мовленнєвих завдань, розташованих у порядку наростання їх складності. Для надання школярам більше можливостей спілкуватися, висловлювати власні думки і почуття, необхідно, зокрема, ширше впроваджувати групову форму проведення занять, індивідуалізувати та диференціювати систему письмових робіт. Соціокультурний принцип – це вивчення мови на основі створеної українським народом оригінальної і яскравої культури, відображеної у міфології, традиціях і звичаях, усній народній творчості, у творах красного письменства, а також акумульованої в перекладних літературних творах культур інших народів, трансформація учнем відомостей з мови, літератури, історії та інших предметів, власного життєвого досвіду, що здійснюється у процесі підготовки усних та письмових творів, під час виконання творчих робіт інших жанрів, в особистісно неповторний погляд на життя, у переконання, світоглядні установки, ідеали, у знання культурних реалій, які забезпечують органічне входження в суспільство, визначення свого місця в ньому, реалізацію потенційних можливостей особистості. З цією метою ретельно добираються, конструюються і систематизуються тексти з виразним виховним спрямуванням і відповідна тематика творчих робіт, що передбачають формування патріотичних, морально-етичних, екологічних переконань та естетичних смаків. Принцип органічного поєднання навчання мови й мовлення як засобу й способу мовленнєвої діяльності, її змісту і форми означає, що вивчення мовних понять, правописних правил, орфоепічних норм не є самоціллю, а засобом досягнення основної освітньої мети. Тому вивчення мовних понять, явищ, закономірностей, норм, по-перше, має здійснюватися не ізольовано від мовлення, а на основі тексту ( висловлювання) як результату мовленнєвої діяльності, по-друге, передбачати застосування вивченого в мовленнєвому процесі. По-третє, набуття і вдосконалення мовленнєвої компетенції повинно здійснюватися у ході аналізу актуальних навчальних і життєвих проблем, у розв’язанні яких учні бачать особистісний сенс, унаслідок чого формуються їхні пізнавальні мотиви щодо вивчення мови. Дотриманням цього принципу долається формальний характер мовної освіти. Принцип здійснення поліфункціональності рідної мови у процесі навчання – комунікативної, пізнавальної, культуроносної, експресивної, естетичної, ідентифікаційної креативної тощо – засвідчує і реалізує, за умови вмілого його використання, невичерпні потенційні освітні можливості української мови, які визначають виняткову роль цього навчального предмета, що у свій час підкреслював К.Ушинський. Тому для реалізації цього принципу необхідний комплект навчальних засобів, який задовольняв би освітні потреби школярів, різнобічна система завдань і вправ, що передбачає актуалізацію і реалізацію зазначених функцій мови, а також високий професійний рівень вчителя, спроможного керувати процесом здійснення зазначеного принципу. Принцип практичної спрямованості навчання знаходить вияв зокрема у різнобічному і систематичному збагаченні мовлення учнів лексичними, фразеологічними, граматичними, стилістичними та іншими виражальними засобами мови, що мають здійснюватися у процесі реалізації внутрішньопредметних зв’язків і забезпечити стабільний приріст і розширення лексичного запасу учнів, урізноманітнення граматичної будови їхнього мовлення, вдосконалення вправності учнів у слововживанні, доборі найбільш виправданих синонімів на рівні лексеми, словосполучення, фразеологізму, речення в конкретному контексті і ситуації спілкування тощо Окрім того, передбачається цілеспрямоване використання вивчених мовних понять, явищ, норм у сконструйованих реченнях, мікротекстах і текстах, щоб забезпечити формування вмінь і навичок. Велике значення надається самостійності учнів у виборі тем висловлювань, вираженню особистого ставлення до предмета висловлення. створенні оптимальних умов для забезпечення мовної, мовленнєвої компетенцій. |