|
|
Скачати 284.05 Kb.
|
| Тема. Еміль Золя – французький письменник, теоретик натуралізму. Мета уроку: ознайомити учнів з життєвим та творчим шляхом письменника, основними засадами натуралізму; вдосконалювати усне мовлення учнів, уміння складати конспект; виховувати інтерес до творчості письменника. Обладнання: портрет письменника, репродукції картин П.Сезанна, види міста Екса, виставка книжок Е.Золя Тип уроку: урок засвоєння нових знань Форма проведення: усний журнал Хід уроку Епіграф Художній твір є шматок природи, профільтрований через темперамент художника. Еміль Золя І.Мотивація навчальної діяльності. Слово учителя. Сьогодні ми перегорнемо декілька сторінок життя та творчості класика французької літератури, одного з основоположників натуралізму в мистецтві Еміля Золя. Отже, перша сторінка усного журналу «Дитинство і юність» ІІ. Засвоєння нового матеріалу. Дитинство і юність Еміля Золя Майбутній письменник Еміль Едуар Шарль Антуан Золя народився 2 квітня 1840 року в Парижі. Він був єдиною дитиною відомого інженера - італійця Ф.Золя, який побудував канал у Екс-ан-Провансі й був консультантом першої суспільної залізниці в Європі (від Будвейза до Лінца). Правда, батько помер, коли хлопчику було всього шість років, тому він не встиг суттєво вплинути на сина. Головною людиною для Золя все життя залишалася мама – француженка. Після його смерті сім’я залишилася майже без засобів існування. Його дитинство і юність пройшли в Ексі, в Провансі, на півдні Франції. Це місто стало прообразом Плассана в циклі "Ругон-Маккари". Золя отримав освіту в приватному коледжі, де він постійно завойовував призи на уроках фізики та малювання. Як це не видасться дивним, але Емілю навіть вдавалося взяти верх у малюванні над Полем Сезанном, у майбутньому знаменитим художником. Розуміючись на художній творчості, Золя пізніше стане завзятим захисником іншого відомого художника - Е. Мане – і буде виступати проти офіційного салонного живопису. Потім він навчався в привілегірованому Еколь Нормаль, закінчив курс, але так і не зміг витримати екзамен на звання бакалавра права. Однак це не завадило йому пізніше отримати пристойне місце спочатку в Акцизній палаті, а потім у конторі видавництва Ашетт, де він навіть один час очолював відділ продаж і реклами. Початок творчості (слайд 12-13). Літературна слава до Золя прийшла не зразу. Протягом майже двох років, зразу ж після закінчення навчання, він вів найжорстокішу боротьбу за існування. Боротьба ця була запеклою: одну зиму Золя харчувався тільки хлібом з олією. Іноді, заклавши останній одяг, навіть штани, він, залишившись у нижній білизні та закутавшись у ковдру, тижнями просиджував вдома, намагався написати шедевр, який би позбавив би його від голоду та злиднів. Якщо голод – найкраща приправа, то нужда – найкращий учитель: мало-помалу його починають друкувати, приймають на роботу в газету, Золя стає популярним журналістом. Тривала співпраця з газетами "Новини", "Фігаро", "Марсельєза", "Триб’юн" вплинула на форму багатьох його романів, написаних як романи-фельєтони, - наприклад, "Марсельські таємниці" (1867). Публіцистику Золя практично не залишав до кінця своїх днів, відгукуючись на все важливі події: війну з Прусією, Паризьку Комуну, виступав проти клерикальної та військової реакції. Тому зовсім не випадково, що під час облоги Парижа він став секретарем республіканця Олександра Глес-Бізана, а пізніше - парламентським кореспондентом "Дзвону" та "Семафора". Золя писав і для театру, але його п’єси провалювалися. Він зжимав кулаки і, не оглядаючись, швидко йшов від театру. Йшов, але ніколи не біг. «Я вважаю, – писав він у ті роки, – що образи корисні, відсутність визнання – школа мужності. Ніщо так не підтримує силу і гнучкість, як улюлюкання дурнів». Хто міг подумати тоді, що десять років потому Золя стане гордістю всього людства, а його ім’я – візитною карткою Франції? З часом коло тем його публіцистики розширилося: Золя писав не тільки літературно-критичні, але й мистецькі статті. Деякі з них пізніше були об’єднані в книги. В 1866 році вийшли книги статей Золя "Що я ненавиджу" , "Мій салон", а в наступному році - "Едуард Мане". Однак статей було так багато, що вони не вміщалися в ці три книги, тому згодом публіцистичні збірки стали виходити у нього регулярно. Із них найвідоміші такі книги, як "Республіка йде" (ця назва дана укладачем книги Ж. Кайзером), "Кампанія", "Романісти-натуралісти", "Експериментальний роман". У останні дві збірки увійшли й ті статті Золя, які він у 1875-1880 роках друкував у російському журналі "Вестник литературы" за рекомендацією І.С. Тургенєва. На початку 60-х років з’являються перші прозаїчні твори Золя, в 1864 році вийшла його збірка новел "Казки для Нінон", на наступний рік - роман "Сповідь Клода", в якому відображені деякі події життя самого письменника, а в 1866 році - "Заповіт померлої". Останній роман викликав справжній скандал у видавництві Ашетт, і Золя змушений був піти звідти в газету "Новини", де він став штатним кореспондентом у розділі хроніки. Всього через рік Золя випускає новий роман - "Тереза Ракен", яким заявляє про свою прихильність до нової літературної школи - натуралізму. Скоро письменник стає на чолі цієї школи. Натуралізм У передмові до роману "Тереза Ракен" (1867) Золя вперше сформулював суть натуралістичного методу: захопившись ідеями літератури документу, він поставив за мету створення "наукового роману", куди увійдуть дані природничих наук, медицини і фізіології. В романі "Мадлен Фера" (1868) письменник зробив першу спробу показати в дії закони спадковості. Приблизно в цей же час у нього виникає задум створити серію романів, присвячених одній родині, доля якої досліджується протягом п’яти поколінь. Термін натуралізм був запропонований Емілем Золя. Він утворений від латинського слова natura — природа. Золя так визначив суть нової естетики: “ Твір мистецтва — це шматок природи, переломлений через темперамент художника ”. Термін "натуралізм" Золя розглядав у його природничо-науковому значенні і розумів, як вивчення природи. Приміняючи до літератури це поняття, Золя вважав його тим самим, що й реалізм, тобто правдиве відображення реальної дійсності у всій її повноті. Золя також вважав, що література повинна бути схожа на науку. Її завдання – вивчати факти і опиратися не на уяву, а на аналіз, на терплячий збір "людських документів", тобто вона повинна бути схожою на наукове дослідження. Крім того, Золя вважав, що для письменника нема заборонених тем, він має право втручатися в самі темні і низькі сфери людського буття, оскільки наснагу йому дає тільки реальна дійсність у всій її неприкритій правді. Натуралізм Золя розумів, як правду в мистецтві, хоча це не одне й те ж. Письменник доводив також, що людське суспільство нічим не відрізняється від тваринного світу і люди повністю залежать від своєї біологічної суті. У натуралізмі змінює своє значення поняття “середовище ”. В романах Бальзака герої були породженням соціального середовища, того кола суспільства, до якого вони належали. В творах натуралістів соціальне середовище набуває риси біологічного середовища існування. Натуралістичне поняття середовища сформулював французький критик Іпполіт Тен (1828–1893). Він був послідовником філософії О.Конта, який вірив в істинність “позитивних ”, тобто безумовно установлених, фактів. Вони дозволяють пояснити всі сторони людського життя. За словами І.Тена, “вади і чесноти — такі ж продукти соціальних процесів, як мідний купорос і цукор — продукти процесів хімічних ”. У вступі до своєї книги «Історія англійської літератури» (1863–1865) Тен виділив три ключові фактори, які визначають людське життя: расу (спадковість), середовище і момент. Раса — “спадкова схильність, яку людина вносить за собою в світ ”. Середовище — зовнішні обставини, “фізичні чи соціальні умови ”, які “змінюють чи поповнюють природний характер ”. Середовище накладається на спадковість, взаємодіє з нею. Момент указує на історичну епоху, на певний етап в історії життя людини і суспільства. Золя вважав своїм обов’язком пропагувати нову естетику. Він писав статті про натуралізм, збирав навколо себе молодих письменників. У заміському будинку в Медані і щочетверга в Парижі у нього бували Йорис Карл Гюїсманс, Поль Алексис, Анрі Сеар, Леон Еннік, Октав Мірбо, Гі де Мопассан. Натуралізм став справжньою літературною школою. Вплив нового напрямку був дуже широким і пристирався далеко за рамки тієї епохи. «Ругон- Маккари» Однак у своїй художній творчості письменник не завжди дотримувався своєї теорії, так як життя виявлялося багатшим і талановитий літератор не міг не відчувати протиріч, які були в його улюбленому методі. Приблизно в 1868 році у Золя виник задум серії романів, присвячених одній сім’ї (Ругон-Маккарів), доля якої досліджується протягом чотирьох-п’яти поколінь. Різноманітність романних сюжетів давало можливість показати з багатьох сторін французьке життя в період Другої імперії. Перші книги серії не викликали великого інтересу, зате сьомий том, «Западня» (1877), зазнав успіху і приніс Золя як славу, так і багатство. Він купив будинок у Медані поблизу Парижа і зібрав навколо себе молодих письменників (видали збірку творів «Меданські вечори», 1880), утворивши недовговічну «натуралістичну школу». Наступні романи серії були зустріті з величезним інтересом – їх з однаковим старанням критикували і хвалили. Двадцять томів циклу «Ругон-Маккари» представляють собою головне літературне досягнення Золя, хоча необхідно відмітити написану раніше «Терезу Ракен» (1867) – глибоке дослідження почуття каяття, що спіткало вбивцю і його спільницю. В останні роки життя Золя створив ще два цикли: «Три міста» (1894–1898): «Лурд», «Рим», «Париж» та «Чотири Євангелія» 1899–1902), що залишилися незакінченими (четвертий том не був написаний). Золя став першим романістом, який створив серію книг про членів однієї сім’ї. Його приклад наслідували інші письменники: Ж.Дюамель (хроніки Паск’є), Д.Голсуорсі («Сага про Форсайтів») , Д.Мастерс (книги про Севіджів). Однією з причин, що спонукали автора вибрати структуру циклу, було бажання показати дію законів спадковості. Ругон-Маккари – це діти, онуки, правнуки слабоумної жінки, яка помирає в останньому томі серії, досягнувши сторічного віку і повністю втративши розум. Від її дітей - законного сина та двох незаконних – беруть початок три гілки роду. Перша представлена процвітаючими Ругонами. Друга – сімейство Муре. Представники третьої гілки, Маккари, відрізняються крайньою неврівноваженістю, оскільки їх предок Антуан Маккар був алкоголіком. Грандіозний задум роману-хроніки про сім’ю Ругон-Маккарів зразу ж поставив Еміля Золя в один ряд з такими письменниками, як В. Гюго, О. Бальзак, Г. Флобер. Особистість Цікавість викликала і сама особистість письменника, багато бажаючих хотіли познайомитися з цим великим обурювачем суспільної моралі. Однак його зовнішність могла викликати розчарування. Він був неймовірно товстим і навіть часом сідав на дієту,щоб скинути декілька кілограмів ваги. Але це мало допомагало, і Золя для солідності відростив бороду. До того ж він був близорукий, користувався лорнетом, який потім змінив на пенсне. Мав прекрасний тенор. У житті головну роль для нього грала мама, тому він достатньо пізно одружився з Габріель- Олександриною Меле; в шлюбі у нього не було дітей. У 1888 році він познайомився з Жанной Розро. Їй було 20 років, вона була висока і темноока. Письменник скоро по-справжньому закохався в неї. У Жанни від нього народилось двоє дітей, яких щасливі батьки назвали Деніз і Жак. Золя дуже любив і обох дітей, і їхню матір, яка принесла йому невідоме раніше щастя. Дружина познайомилась з дітьми, а після смерті Жанни зайнялась їх вихованням, офіційно дала їм прізвище свого чоловіка і оголосила їх законними спадкоємцями. «Пожирач чорнила» Едмон Гонкур писал про Золя: «Він здається мені машиною, змазаною для безперервного виробництва – без передишки, без відпочинку». Роки невідомості й прозябання дійсно перетворили Золя в літературну машину, працюючу без перерви, з дня в день, з року в рік. Де б він не знаходився, він ніколи не розлучався зі своїми рукописами та записними книжками. І завжди, слідуючи правилу, написаному золотими буквами у нього на каміні – «Ні дня без рядка», – години з раннього ранку і до обіду він незмінно проводив за письмовим столом. Письменник, звичайно, не зумів би створити все, що йому вдалося зробити, якби не був наділений дивною здатністю до роботи. Він трудився по дев’ять-десять годин в день і встигав щоденно написати від 1000 до 2500 слів. При цьому він завжди ретельно розробляв сюжетну схему своїх творів. Не випадково один із критиків зауважив, що його романи можна вважати " дослідженням по соціальній математиці". Хтось навіть підрахував, що в рік Золя списував більше 2-х літрів чорнила… Справа Дрейфуса У кінці життя Золя користувався всесвітньою популярністю і вважався - після смерті Віктора Гюго – найвидатнішою постаттю серед усіх живих французьких письменників. Його репутація укріпилася завдяки втручанню в справу Дрейфуса: Золя пришов до висновку, що цей офіцер французького генерального штабу, єврей за національністю, був у 1894 несправедливо засуджений за шпіонаж. Викриття армійської верхівки, що несе головну відповідальність за чергову судову помилку, прийняло форму відкритого листа президенту республіки Форе з заголовком "Я звинувачую" (1898), надрукованого в «Аврорі». В цій справі противниками письменника виступали старі вороги - армія, церква, уряд, вищі прошарки суспільства, антисеміти, заможні люди. В результаті Золя був засуджений за "наклеп" і приговорений до року тюремного ув’язнення. Йому прийшлось ховатися в Англії, і повернувся він на батьківщину тільки в червні 1900, коли ситуація змінилася на користь Дрейфуса. Смерть письменника Золя помер у Парижі 28 вересня 1902 року від отруєння чадним газом, за офіційною версією — через несправність димаря. Його останніми словами, зверненими до дружини, були: «Мені погано, голова розколюється. Дивись і собака хвора. Напевно, ми щось з’їли. Нічого, все пройде. Не треба нікого тривожити… ». Сучасники підозрювали, що це могло бути вбивство, але незаперечних доказів цієї теорії знайти не вдалося. На кладовище його будуть проводжати п’ятдесят тисяч чоловік: студенти, ремісники, буржуа, журналісти, військові. На похоронах Анатоль Франс назвав Еміля Золя «совістю нації». В 1908 році останки Золя були перенесені в Пантеоні перепоховані поряд з Віктором Гюго та Олександром Дюма-батьком. При житті він так і не був обраний до Французької Академію, хоча його кандидатуру висували не менше дев’ятнадцяти разів. На честь Еміля Золя названо кратер на Меркурії. Еміль Золя і Росія Особливий розділ в історії культурних зв’язків того часу — сприйняття Золя в Росії. У перші роки роботи над «Ругон-Маккарами» письменник терпів тяжкі матеріальні витрати. В 1872 р. він познайомився з Іваном Сергійовичем Тургенєвим. Бажаючи матеріально допомогти Золя і разом з тим ближче познайомити російського читача з французьким романістом, Тургенєв взяв на себе посередництво між автором «Ругон-Маккарів» та російськими видавцями. Одночасно з французькими виданнями побачили світ російською мовою багато романів Золя. Починаючи з 1875 р. за ініціативою Тургенєва, Золя стає постійним паризьким кореспондентом журналу «Вестник Европы» і співпрацює з ним протягом шести років. Всього у «Вестнике Европы» було надруковано шістдесят чотири кореспонденції Золя. Дуже часто теоретичні роботи письменника про мистецтво та літературу російські читачі отримували безпосередньо із рук автора і були його першими суддями. У передмові до збірки «Експериментальний роман» Золя писав: «Росія в одну із страшних для мене годин безвиході повернула мені впевненість і сили, бо дала мені трибуну і найосвіченішого, найпристраснішого читача в світі». ІІІ. Підсумок уроку. Скласти сенкан «ЕмільЗоля» Еміль Золя Неординарний, невгамовний Писав, експериментував, творив Розробив новий напрямок в літературі Митець-натураліст ІV. Домашнє завдання Для всіх. 1. Повторити конспект у зошиті про життя та творчість письменника. 2. Прочитати І розділ роману «Кар’єра Ругонів», підготувати розповідь про Сільвера та М’єтту. Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про Другу імперію. |
|
Урок засвоєння нових знань Мета: засвоєння знань про види та причини дефектів тіста; формування вмінь при виготовленні різноманітних кондитерських виробів;... |
УРОК У 5-МУ КЛАСІ Тема. Стилізація і декоративна переробка рослинних форм Тип уроку. Комбінований урок засвоєння нових знань, формування умінь і творче застосування їх на практиці |
|
Уроку. Урок засвоєння нових знань. Обладнання Мета: Ознайомитись з різноманітністю плазунів, їх особливостями та роллю в природі |
Урок засвоєння нових знань (формування мовної компетенції) Тема. Складнопідрядні речення з підрядними обставинними наслідковими, допустовими |
|
ТЕМА: Фізичні та хімічні властивості Тип уроку: урок засвоєння нових знань (за методикою особисто орієнтованого навчання) |
Урок засвоєння нових знань Серед граматичних категорій час – найхарактерніша ознака дієслова, що відрізняє його від іменних частин мови |
|
Урок засвоєння нових знань. Методи і прийоми: «розповідь» Тема уроку: Анна Ахматова. Риси акмеїзму в її творчості. Поема «Реквієм» (пізня поезія Ахматової) |
Урок засвоєння нових знань Мета: викликати зацікавленість особистістю та творчістю американського письменника, розвивати навички виразного читання, цитування,... |
|
Конспект відкритого уроку з англійської мови в 6 класі з теми «Погода. Одяг.» Тип уроку: комбінований (урок засвоєння нових знань та формування вмінь та навичок) |
Уроку: урок засвоєння нових знань. КМЗ уроку Мета уроку: вивчити види впливу електричного струму на організм людини, особливості ураження електрострумом |