|
|
Скачати 77.05 Kb.
|
|
Розробив: бібліотекар Білоцерківської загальноосвітньої школи I-III ступенів №18 Для учнів 10 класів Тема уроку: Сучасні українські письменники Мета уроку: ознайомити учнів з сучасною українською літературою; популяризувати сучасні вітчизняні книги; розвивати читацькі інтереси, культуру читання учнів; виховувати позитивне ставлення до української книги у юних громадян України. Очікувані результати: учні знайомляться зі світом сучасної української літератури, відвідування бібліотеки. Обладнання та матеріали: мультимедійний проектор, виставка літератури. Хід уроку
Налаштування учнів на навчання. Сьогодні у нас з вами буде незвичайний урок у шкільній бібліотеці. На уроці будуть присутні гості - бібліотекарі майже з кожної школи нашого міста.
Наша нація володіє великим скарбом – це українська література. Класиків і частину сучасних письменників ви вивчаєте на уроках літератури . А як нам з вами зорієнтуватись у великій кількості сучасної української літератури ? Який шлях нам, читачам , обрати?
Учитель: Сучасна українська література — українська література останніх десятиліть, створена сучасними українськими письменниками. Термін «Сучасна українська література» багатозначний, проте коли точно не зазначено, від якого моменту літературу називають сучасною, часто мають на увазі сукупність творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році. Вам було дано завдання підготувати чи розповідь, чи прочитати уривок автора якого ви читали, цікавились, з творчістю якого знайома ваша родина. Учитель: Оксана Стефанівна Забужко – чудовий прозаїк, перекладач, відома своєю громадською діяльністю, також вона пише прекрасну поезію. Учень 1: ПРО РУКОСТИСКАННЯ Люблю, коли ручкаються чоловіки! Жест, древніший за голос крови: Ти — воїн, і я — воїн, Ти — без зброї, і я — без зброї. Люблю, коли ручкаються чоловіки... Груди в груди, як в полі ратнім, — Рівні в усьому, суперники, двоє... Ти — воїн, і я — воїн: — Будь мені братом! — Будь мені братом! Суворий кодекс лицарської чести: Віднині я за тебе — горою! (У бліц-спалаху стислого жесту На мить одмінені в кіногероїв). ...Ах ти Господи, як це наївно! Стільки тих стисків — аж дубнуть руки! Десь визрівають пухлинами війни — А президенти стискають в обіймах Тих, кого завтра розмажуть по бруку! Так-бо заведено споконвіку — Військо на військо, і муж на мужа... Доки ще ручкаються чоловіки — Доти можлива розмова й оружна: Доти ще й порох в порохівницях, І мечі ще іржею не з'їдено... Ти — лицар, і я — лицар, А що судилось — того не об'їдемо: Ти — воїн, і я — воїн: Може, ще стрінемось і в поєдинку... Але! Я не знаю жодної з воєн, Яку б самохіть починала — жінка. І може, тому, як дань переможну Приймаю й люблю найврочистіший з рухів — Коли чоловіки тихо й побожно Пригублюють жінці беззахисну руку. Бо так заведено споконвіку, Бо світ є світ — на те він такий... Люблю, коли ручкаються чоловіки. Боюсь, коли ручкаються — жінки. Учитель: Наступний письменник, дев'ятидесятник, пише оповідання, повісті, сценарист. Працює у жанрі фантастики, публіцистики, пише детективи, створює чудову літературу для дітей – Андрій Анатолійович Кокотюха. Ученнь 2: Вірогідність того, що з тобою трапиться щось подібне тому, що сталося із героями цієї книжки, не більша, ніж ймовірність зустріти на сусідній вулиці страуса, навченого грати у футбол. Але, зрештою, не всі книжки пишуться, аби «навчати», «прививати добрий смак» чи «подавати гарні зразки»… Є автори, котрі ще не забули якими шибениками та вигадниками бувають люди у 12-ть років, і як інколи хочеться просто в своє задоволення посміятися над книжкою, не відчуваючи докорів сумління за власне «несерйозне» ставлення до такої відповідальної справи, як читання… Андрій Кокотюха — саме з таких задерикуватих письменників, серед героїв якого знайдеться місце не лише «збіглому» страусові Футболові, а й цілком симпатичній компанії містечкових хуліганів під орудою Льонька Гайдамаки, загонистому дівчиську Галці, котре дасть фори Пепі Довгійпанчосі, та парі «заїжджих героїв» — тямущому Даньку та спортивному Боді, просто приреченим на неймовірні пригоди та неочікувані вчинки! Про всіляких дорослих негідників, вуркаганів і тому подібних обов’язкових учасників справжніх дитячих пригод я вже й не говорю! А ще в цій історії є привиди та закопана три століття тому бочка золота з козацькою булавою на додачу, божевільна гонитва і звичайнісінькі вуличні бійки, справжня щира дружба і справжнісінька людська підступність… Отже, у ній є все, аби провести кілька вечорів із веселою захопливою книжкою, котра, зрештою, як справжній добрий товариш, прагне зробити твоє життя хоча б на ті кілька вечорів радіснішим і цікавішим. Учитель: Марія Матіас – жінка з великої літери. Учень 3: Марія Матіос народилася 19 грудня 1959 року в селі Розтоки на Буковині у родині гуцулів.Перші вірші надрукувала у 15 років.Випускниця філологічного факультету Чернівецького університету. 1992 — дебютувала у журналі «Київ», опублікувавши новелу «Юр'яна і Довгопол». Протягом близько 10 років займалась журналістикою. 8 із них була редактором газети на машинобудівному заводі імені Дзержинського в Чернівцях. Керувала Чернівецькою обласною організацією Національної спілки письменників України, займалась видавничою справою, була одним із засновників науково-літературного «Буковинського журналу». З листопаді 2005 р. до 17 вересня 2010 р. працювала заступником голови Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка. Живе в Києві. Заміжня, має сина. Цікавиться психологією, етнографією, городництвом та квітникарством. У 2011 входить до складу журі літературного конкурсу "Юне слово". Учитель: Юрій Ігорович Андрухович – поет, прозаїк, сценарист, перекладач, актор, есеїст. Віце-президент Асоціації українських письменників. Учень 4: «Герої нашого часу»(уривок) І якщо кому й варто ставити в цій країні пам’ятники, то це їм, українським заробітчанкам. За те, що не здалися й відважно кинулися в невідоме. За те, що латають і рятують бюджет країни крутіше за міфічних сталеварів. Щоразу коли я повертаюся до Львова чи то через Мюнхен, чи Відень, я знаю, що в літаку обов’язково будуть вони. У них також пересадка. “Живу в містечку коло моря, – розповідає моя літакова сусідка. – Там усі такі багаті, що навіть тротуарів нема: всі їздять на машинах”. “Мабуть, і на велосипедах?” – уточнюю. “Хто бідний, той на велосипеді”, – погоджується вона. Я не намагаюся переконувати її, що велосипед на Заході не є ознакою бідності. Спробуйте таку переконати: вона прихопила в дорогу якийсь італійський глянець і тепер гортає його. Вона вільно читає італійською. Не знаю, як пішов би їй Умберто Еко, але глянець іде чудово. Їх у літаку ціла компанійка, і вони приблизно однакового віку. Коли вони вперше їхали “туди”, їм було під сорок. З того часу минуло півтора десятиліття. Вони стали досвідченими і впевненими в собі. Такими, що згідно з галицькою приповідкою, пройшли Крим і Рим. При цьому другий тут як ніде доречний – вони справді його пройшли. У літаку вони обов’язково замовляють шампанське. Напевно, це такий їхній звичай – щоб трохи зашуміло в голові перед приземленням на батьківщину. Скільки там сьогодні здеруть земляки-митники? “Додому у відпустку?” – запитую. “Та яка в нас відпустка? – зітхає жіночка. – Зуби треба повставляти”. “Але ж попри те якихось рідних побачите, близьких?” – намагаюся пробити на душевність. “Та я через два місяці їх знову побачу, – не піддається вона. – Протези ж тимчасові, через два місяці треба міняти”. Решту вільного часу в Україні вони проводять на базарах і в супермаркетах, обдивляючись товари і порівнюючи ціни та якість із італійськими. Будь-яке порівняння виходить, звісно ж, на користь Італії – принаймні в їхніх очах. Колись вони були вчительками, продавчинями, медсестрами і просто сестрами. Нині вони звертаються одна до одної грайливим італійським словом bella. У них свої коди спілкування. Серед них є й кілька молодших, що летять із маленькими дітьми. Чомусь усі вони звертаються до дітей однаково – amore. І взагалі розмовляють з ними винятково італійською. Навряд чи їхні італійські чоловіки забороняють їм українську у спілкуванні з дітьми. Ні, це їхній власний вибір, вони самі так вирішили. Їхні діти мають бути справжніми італійцями, а не кимось сумнівним. Життя набуває непередбачуваних форм. Поки ми сваримося на теми русифікації та двомовності, італійська стане офіційною мовою Галичини. І навіть депутати від ВО “Свобода” змушені будуть її вивчити. Тим часом я й далі спостерігаю за тим дещо активізованим під дією шампанського товариством. От чому, наприклад, проживши стільки років “там” і досхочу надивившись на тамтешніх людей, скажімо, на те, як вони одягаються, самі вони все одно одягаються так упізнавано по-нашому, наче завжди скуповуються на якомусь базарі в Стрию чи Рогатині? Це при тому, що вони так легко переймають усе поверхове – готують уже тільки по-італійському, перекидаючи своїм в Україну цілі тони напівфабрикатної “пасти”, п’ють по-італійському лімончеллу й амаретто, читають глянець по-італійському, навіть по-італійському кохаються, на п’ятому десяткові років зненацька відкривши для себе цілком несподівані форми сексу, існування яких у попередньому житті навіть не припускали. Чому коли в усьому іншому так, то в одязі ні? І тут я починаю розуміти, чому. Звичайно ж, цей одяг на них – виїзний. Це виїзна модель, для України. Усе найкраще в них залишилося там, а тут і таке зійде. Вони ж досвідчені й биті, і чудово знають, що невдовзі приземляться на території, де не можна виглядати інакше, де слід бути, як усі, де той, хто не кидається в очі, має значно більше шансів вижити. Вони маскуються, ніби справжні розвідниці – і слушно. І якщо кому й варто ставити в цій країні пам’ятники, то це їм, українським заробітчанкам. За те, що не здалися й відважно кинулися в невідоме. За те, що латають і рятують бюджет країни крутіше за міфічних сталеварів. За те, що власним горбом оплачують не тільки горілчане спивання своїх тутешніх чоловіків, але й вищі освіти та квартири своїх тутешніх дітей. Дай, Боже, їм ще довго літати! Учитель: Сьогодні на уроці ми склали невеликий калейдоскоп сучасної української літератури. Сучасне літературне життя представлене творчістю багатьох майстрів палітри слова. Ми ознайомились із краплиною творчості. Сподіваюсь, це цікавий, початок вашого майбутнього читацького життя. Я хочу щоб книга супроводжувала вас, була джерелом натхнення у подальшому вашому житті. |
| УРОКУ ТЕМА ПРОГРАМИ: Технології комп'ютерної обробки інформації ТЕМА УРОКУ: Тема уроку: Створення, завантаження та збереження файлів-документів. Введення, редагування та форматування інформації.... |
Уроку Тема уроку: Пристрої введення-виведення інформації. Структура і тип уроку повністю відповідають меті і завданням уроку, тобто науковий рівень уроку відповідає сучасним вимогам |
| План-конспект уроку інформатики в 7 класі Тема уроку Тема уроку: Робота з текстовою інформацією. Призначення та основні функції текстового редактора. Текстові процесори. MS Word. Поняття... |
ТЕМА ПРОГРАМИ: «Основи роботи на ПК.» Тема уроку Тема уроку: «Побудова та форматування таблиць. Створення діаграм. Робота з колонками.» |
| УРОК №46 Тема уроку Тема уроку. Характеристики варіаційних рядів. Середні величини. Мода, медіана вибірки |
Урок 21 Тема уроку Тема уроку. Паралельне проектування та його властивості, Зображення просторових фігур на площині |
| УРОК №35 Тема уроку Тема уроку. Розв'язування текстових задач складанням систем рівнянь з двома змінними |
УРОК 43 Тема уроку Тема уроку: Використання формул комбінаторики для обчислення ймовірностей подій |
| ТЕМА УРОКУ ТЕМА УРОКУ: Українська національно демократична революція: тріумф чи трагедія українського народу |
УРОК 13 Тема уроку ... |