|
|
Скачати 1.01 Mb.
|
|
Учень-декламатор. А просто ли испить такую чашу — Подругой гения вдруг стать в осьмнадцать лет? Наталья Николаевна, Наташа, И после смерти вам покоя нет. Была прекрасна — виновата значит, Такое ясно каждому, как день, И негодуют, сетуют, судачат, И судят-рядят все, кому не лень. ……………………………………… Бледна, тонка, застенчива — мадонна, Как будто бы сошедшая с холста… А сплетни, анонимки — всё законно, Всегда их привлекала красота. Забыли мы, что уходя с земли, Поэт просил: «Наташу не тревожить…» Оставим же в покое Натали. (Ю. Друнина) Звучить музика (Романс «Услышь меня, любимая») Учень-декламатор. Вона прийшла непрохана й неждана, І я її зустріти не зумів. Вона до мене випливла з туману Моїх юнацьких несміливих снів. Вона прийшла заквітчана і мила. І руки радісно до мене простягла, І так чарівно кликала й манила, Такою ніжною і доброю була. І я не чув, як жайвір в небі тане, Кого остерігає з висоти... Прийшла любов непрохана й неждана — Ну, як мені за нею не піти? (В. Симоненко) Ведучий. На весь зимовий сезон 1843-1844 року у Петербурзі було відкрито Італійську оперу. Серед співачок була Поліна Віардо — дружина директора Італійської опери у Парижі. 1 листопада 1843 року Віардо познайомили з Іваном Сергійовичем Тургенєвим. Цей день він потім святкував усе своє життя. Ведучий. Коли померла швачка, яка жила у Спаському і народила Тургенєву дочку Пелагею, він забрав дівчинку до Парижа, і вона виховувалась у будинку Поліни Віардо. Поет постійно подорожував із сім’єю Поліни, був її вірним другом. Усі знали, що він кохає цю жінку, але Віардо була заміжня і не могла стати дружиною Тургенєва. Іван Сергійович заповів усе своє майно Поліні та своїй дочці. Поліна Віардо була єдиною жінкою, яку поет кохав усе життя, тому і не одружувався. Учень-декламатор. Так ніхто не кохав. Через тисячі літ Лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання... Ти до мене прийшла не із казки чи сну, І здалося мені, що стрічаю весну. Ти явилась мені — і здалося, що світ Помолодшав навколо на тисячу літ. Учень-декламатор. Я не помру від розпачу і муки, Лиш в одинокій ночі навесні Все будуть сниться милі, теплі руки І ніжні очі сині і ясні. І будеш ти у кожному диханні, І будеш ти навіки при мені Гасить зірки очима на світанні, Палить мене в безжальному вогні. Ведучий. Зв’язок Оноре де Бальзака з Україною встановився за дуже романтичних обставин і тривав до кінця його життя. Все почалося з того, що польська поміщиця Евеліна Ганська захопилася французькими романами. Вона прочитала роман Бальзака «Шагренева шкіра» у лютому 1832 року і написала письменнику анонімного листа із підписом «Чужоземка». Евеліна була власницею маєтку біля м. Бердичева. Ведучий. Бальзака вразив лист незнайомої шанувальниці. Зустрітися з чужоземкою стає його метою. Зав’язалось романтичне листування, яке тривало 18 років. З листів помітно, що Бальзак закохався у Евеліну, яка на той час була заміжня за набагато старшим за неї чоловіком. Ведучий. «Не наважуюся зізнатися своєму лікарю, що мені нічого не хочеться, що я тужу. Якби я не любив Тебе аж до обожнювання, то вже давно не існував би... Хочу мати Тебе за дружину. Інакше не хочу жити!» — писав Бальзак Евеліні. Ведучий. Наприкінці 1841 року Бальзак дізнався про смерть чоловіка Евеліни. І летять листи на Україну... Кохана вагалася ще 9 років. Нарешті у березні 1850 року вони обвінчалися у костьолі м. Бердичева. Та щастя письменника тривало недовго. У липні стан здоров’я Бальзака різко погіршився. У ніч з 17 на 18 серпня він помер. «Єдине, що залишилося мені тепер у моєму нещасті — це очистити його пам’ять, сплатити борги і дбати про його матір», — писала Евеліна своєму братові. Звучить музика (П.Чайковський. Па-де-де з балету «Лускунчик») Учень-декламатор. Одної ночі хризантеми Раптовість кинула до ніг... І на трампліні вічна тема — Згори, мов сальто у мені. Життя самотнє і дозріле, Пройшовши заметіль років, Ховало квітку білу-білу Під листя затіні легкі. Ведучий. Сьогодні хочеться воскресити ті білі-білі квіти кохання, які розцвіли у долі Тараса Шевченка. Ведучий. Оксана Коваленко — сусідська дівчинка, найтепліший і найсвітліший промінчик його сирітського дитинства. Ведучий. Панночка Гусаковська, юна полячка, яка зуміла побачити в чужинцеві-кріпакові неординарну душу. Ведучий. Молитви Варвари Репніної, мрійливої і мудрої княжни, мабуть, вистеляли стежину поетові у вічність. Ведучий. У чудових очах Ганни Закревської зосередився світ Тарасових мрій. Але вона, теж не байдужа до Шевченка, уже була дружиною іншого. Ведучий. Вродлива Ликера Полусмакова... Саме Ликері судилося стати найбільшим розчаруванням поета. Розкаяна, вона приїжджає з Росії, але вже лише до мертвого Тараса і залишається біля його могили до останніх днів свого життя. Учень-декламатор. Я — Шевченко. Є пісня у серці моєму, Недоспівана пісня, Що ляже у інші серця, Що на гімни обернеться, Стане рядками поеми, Що ніколи не згине, Ніколи не дійде кінця... ...Покохайте її, Ту, що я покохати не зміг, Поцілуйте її, Ту, яку я не зміг цілувати. Я повіюся прахом, Щоб впасти коханій до ніг, Я совою злечу, Аби пісню про біль проспівати, Я не мав того часу, у котрий Кохають жінок, Я не вмів цілувати, Розмазавши вірші губами... І не має коханої — Десь вона там, межи тьми... Я не маю дружини... У мене немає синів... А нащадки мої — То пісні мої тужні та дужі. Я —поет. Я — один. Ведучий. Минають віки, але кохання веде людей тернистим шляхом життя, як провідна зірка на небосхилі. Бо саме в любові відкривається безмежна цінність людської особистості, радість самозречення, радість милосердя, вміння творити дива заради того, кого любиш. Ведучий. Іноді цей світ посилає до нас посланців, які є нашими половинками, та ми їх, на жаль, часто не впізнаємо... Сьогодні ми б хотіли подарувати вам щось більше, ніж ці історії великого людського кохання. Хотілося б подарувати весь світ... Учень-декламатор. Любов — не кара і не гра. Вона як квітка ніжна і примхлива. Любов — це дар. І Бог сам вибира, Хто заслужив оце пізнати диво. Ведучий. Любов — величне і благородне почуття. Від любові народжується все прекрасне на світі. Любов унікальна... Любов вічна... Завдяки справжньому коханню людина може здолати усі перешкоди. Любов — це джерело енергії та моральної сили. Отож нехай невичерпним буде ваше джерело. Даруйте людям свою любов, і повернеться вона вам сторицею. Знайдіть у цьому непростому світі свою половинку і будьте щасливими. Учень-декламатор. Минуще все, любов лиш вічна. Міліють ріки, душі і слова. І лиш вона пронизує сторіччя, Перецвітає й знову ожива. 9 клас Літературно-музичний вечір, присвячений пам’яті О. С. Пушкіна «Дуель в ім’я кохання» Клас оформлений, як літературна вітальня. На столі — портрети О. С. Пушкіна і Н. М. Гончарової, квіти, свічки, книга, перо, виставка збірок творів поета, газети і журнали з публікаціями про нього, дитячі ілюстрації до творів. Звучить класична музика. Іноді вона затихає, але не змовкає на протязі всього вечора. Ведучий 1: 170 років тому був такий же зимовий день, як і сьогодні. 27 січня (8 лютого за новим стилем) 1837 року на околиці Петербурга під час дуелі був смертельно поранений О. С. Пушкін. Місце, де проходив поєдинок, називалося Чорною річкою. В цьому можна побачити щось символічне: злодіяння завжди вважалося справою неправедною, чорною. У світі самодержавства, насильства і підлості шлях видатної людини, поборника добра і справедливості, часто закінчувався «чорною річкою». О. С. Пушкін прожив ще два дні у тяжких стражданнях і відійшов у вічність. Ведучий 2: Хуртовини давно замели сліди сумних санок із труною Пушкіна, що мчали із Петербурга в Псковську губернію, але хто може сказати, що ця дорога вивітрилась і загубилась в історії? Лютневі сніги і зараз обпалюють душу і пам’ять. Адже забути про це неможливо. Учень-декламатор: Н. Гнатюк Ленінград, на місці дуелі Догорає сонця свічка. Обліта бурульок віск. Білий вечір. Чорна річка. Серед снігу — обеліск. Вітер натягає віжки, І дерева на диби. Тут прометені доріжки, Хоч намети як горби. Тут вітри безжально гострі: З ніг, прошу я, не зваліть! І, здається, чую постріл Аж із глибини століть. І встає зоря багрова, І німіють всі слова... І Наталя Гончарова — Вже заплакана вдова. Ні, вдова — Росія! Зле там, Де панують вороги! ...Перед пам’яттю поета Розступаються сніги. Ведучий 1: Багато часу пролетіло з тих пір... 170 років тому прогримів постріл на Чорній річці, але його відлуння і в наші дні тремтячим болем відгукується в людських серцях. А у душі кожного з нас продовжують жити дивовижні вірші поета, його віра в добро, красу, любов і справедливість. Учень-декламатор: Молодой, весёлый и кудрявый — Он таким запомнится навек… Наша удивительная слава, Наша гордость — этот человек. Словно друг, живущий по соседству, С каждым днём всё ближе и родней Он к тебе приходит в раннем детстве, С первой песней матери твоей. Он к тебе приходит вечно новым Он твой путь осветит, как звезда, Чтобы ты, с его сдружившись словом, С ним не расставался никогда! Ведучий 2: Він жив, дихаючи віршами. І кожен рядочок у них говорив: людина прекрасна, людина добра, людина повинна радіти життю. Сьогодні ми відкриваємо самі прекрасні і самі трагічні сторінки із життя О. С. Пушкіна. У грудні 1828 на балу у танцмейстера Іогеля він зустрів чарівної вроди дівчину Наталю Миколаївну Гончарову, якій тільки виповнилося 16 років і закохався. Закохався так, як ще ніколи у житті. До зустрічі з Наталею Миколаївною Пушкін кохав багатьох жінок, не одну з них оспівав у своїх віршах. Але так ніжно, так зворушливо, як Наталю Миколаївну він не кохав ще нікого. 30 липня 1830 року він писав своїй нареченій: «Прекрасные дамы просят меня показать ваш портрет и не могут мне простить, что у меня его нет. Я утешаюсь тем, что часами простаиваю перед белокурой мадонной, похожей на вас, как две капли воды. Я купил бы её, если бы она не стоила 40000 рублей. Прощайте, мой ангел!» Ведучий1: Мрія поета про свій дім і родинний затишок здійснилася. 18 лютого 1831 року у Москві в церкві Старого Вознесіння на Нікітській вулиці О. С. Пушкін обвінчався з Н. М. Гончаровою. Під час вінчання гасли свічки, випала з рук Пушкіна і покотилася по килиму вінчальна обручка. Присутні шепотіли між собою, що цей шлюб не буде вдалим. Але вони помилялися. О. С. Пушкін і Н. М. Гончарова були щасливим подружжям. «Я женат — и счастлив. Одно желание моё, чтобы ничего в жизни моей не изменилось — лучшего не дождусь. Это состояние для меня так ново, что, кажется, я переродился», — писав поет Плетньову після весілля. Вслід за Петраркою і Шекспіром Пушкін створює сонет «Мадонна» — вірш, який переповнює ніжне кохання і поклоніння перед дружиною, образ якої залишався для нього святинею до кінця життя. Учень-декламатор: Мадонна Не множеством картин старинных мастеров Украсить я всегда желал свою обитель, Чтоб суеверно им дивился посетитель. Внимая важному сужденью мастеров В простом углу моём средь медленных трудов Одной картины я желал быть вечно зритель Одной: чтоб на меня с холста, как с облаков Пречистая и наш божественный Спаситель Она с величием, он с разумом в очах — Взирали кроткие во славе и в лучах Одни — без ангелов, под пальмою Сиона. Исполнились мои желания. Творец Тебя мне ниспослал, тебя, моя Мадонна, Чистейшей прелести чистейший образец. Ведучий 2: 18 річна Наталія Пушкіна прокинулась після вчорашнього весілля, і її очі зустрілися із захопленими очами Пушкіна. Він стояв на колінах біля її ліжка. «Очевидно, так він простояв усю ніч», — подумала вона, і її охопило хвилювання. «Моя Мадонна», — пошепки сказав Пушкін, складаючи руки, як перед іконою. З очей Наталі покотилися сльози, а потім вона несміливо посміхнулася йому. Ведучий 1: Але щастя тривало недовго. Останні роки життя Пушкіна були часом напруженої роботи, високих замислів, але відзначалися ворожістю суспільства, що оточувало поета, літературною самотністю, матеріальними труднощами. Щоб утримувати сім’ю, були потрібні гроші. Поет умів перемагати тяжкі обставини. Від негараздів, гіркоти нерозуміння, метушні світського життя він заглиблювався у творчість. Ведучий 2: До всіх нещасть і неспокою додалося ще одне. Наталя Миколаївна була молода і вродлива жінка. У вищому світі її оточували шанувальники, захоплені її красою. До Наталі Миколаївни почав відкрито і наполегливо залицятися молодий француз Жорж Дантес, що перебував на службі у російській гвардії. Навколо імені поета і його дружини поповзли брудні плітки. Останньою краплею, що переповнила чашу принижень, був отриманий Пушкіним анонімний пасквіль, що підло звинувачував Наталю Миколаївну у зраді. Пушкін повинен був заступитися за свою честь, за честь дружини. Він відправляє Дантесу виклик на дуель. Ранком 8 лютого 1837 року Пушкін ще працював. Зовні був спокійний, навіть веселий. Короткий зимовий день почав наближатись до вечора, коли він і його секундант Данзас відправились на Чорну річку. (входить Пушкін) Пушкін — Я бачив смерть. Вона мовчки сиділа біля мого мирного порогу. (бере із столу портрет Наталі) Я готовий померти за тебе. Але не залишити тебе блискучою вдовою, вільною і готовою наступного ж дня вибрати собі нового чоловіка. Ця думка для мене — пекло...
Микита — Слухаюсь! Пушкін — (Знову бере портрет)
Микита — Куди як потрібно виходити з дому. Сиділи б в теплі. Пушкін — Треба, Микитушко, треба. (іде, потім повертається)
Микита — Слухаюсь. Пушкін — Погана прикмета. Не треба було повертатися. Але чому бути, того не минути. (звертається до книжок)
Ведучий 1: «Ужас сопровождал их бой. Они дрались и дрались насмерть. Для них уже не было примирения, и ясно видно было, что для Пушкина нужна была жертва или погибнуть самому», — писав Язиков Катеніну. Через 2 години смертельно пораненого Пушкіна привезли додому. Вірний дядька Микита на руках вніс поета у кімнату і поклав на дивані. Наталя Миколаївна зустрілася їм у передпокої і відразу втратила свідомість. Прийшовши до тями, бліда, хитаючись, з очима повними жаху вона підійшла до чоловіка і стала навколішки.
Ведучий 2: Лікарі не приховували від Пушкіна, що рана смертельна і дивувалися, як мужньо він намагається перемагати біль.
Пушкін відкриває очі і говорить через непосильну муку:
Ведучий 1: Сили залишають Олександра Сергійовича. Він просить покликати дружину для останнього прощання. — Я приречений. Моя рана смертельна, — тихо говорить поет і ніжно пестить голову дружини. Важко говорити їй про майбутнє, але треба. Нехай вона їде в село, нехай носить жалобу 2 роки, а потім нехай виходить заміж, але за порядну людину. Після слів чоловіка про неминучу смерть Наталя Миколаївна лежить розпростерта перед іконами, молиться і повторює, як заклинання: «Він буде жити». Ведучий 2: А через кілька годин, змішуючи сльози з чорнилом, друг Пушкіна Тургенєв записав: «3 часа дня. За десять минут Пушкина не стало... За минуту просилась жена его, её не впустили. Теперь она увидела умершего, рвется и рыдает. Жена всё ещё не верит, что он умер, всё не верит…» Учень-декламатор: М.Ю. Лермонтов |
|
Використання інтерактивних та мультимедійних технологій на уроках... Хочу звернути увагу на використання інноваційних технологій на уроках світової літератури |
РОБОЧИЙ ЗОШИТ ... |
|
Інтерактивні технології на уроках української мови та літератури Анотація. У статті описано досвід використання інтерактивних методів навчання на уроках української мови та літератури з метою активізації... |
Застосування особистісно орієнтованого навчання на уроках німецької мови Особистісно орієнтоване навчання (ООН) виникло і розвивається як течія в річищі гуманістичної педагогіки. ООН ввібрало в себе найкращі... |
|
Застосування особистісно орієнтованого навчання на уроках німецької мови Особистісно орієнтоване навчання (ООН) виникло і розвивається як течія в річищі гуманістичної педагогіки. ООН ввібрало в себе найкращі... |
Урок навчання гра моти. 1 клас Л. А. Козиренко. Альбер Камю. «Чума» Заняття №1. Підготовка проекту «Компетентнісний підхід в системі особистісно орієнтованого навчання» |
|
ПРОЕКТ МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ, ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ І ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ УЧНІВ НА УРОКАХ СВІТОВОЇ... |
Урок-конференція з використанням мультимедійних технологій 10 клас «Глобальні проблеми людства» Застосування інформаційно-комунікаційних та мультимедійних технологій на уроках географії |
|
Досвіду: «Навчально-дослідницька робота учнів на уроках біології... Громова Тетяна Василівна, вчитель біології Черкаської спеціалізованої школи №33 ім. Василя Симоненка Черкаської міської ради |
О. А. Мільченко ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ... Ьтурної і наукової організації. Нині перед середніми загальноосвітніми школами (СЗШ) постали завдання виховання вільної, творчої,... |