|
|
Скачати 311.07 Kb.
|
|
Черкаська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 22 Тема дослідницької роботи: «Традиції сімейного виховання в українській літературі» (на матеріалі вивчення творів у 6 клас) Учитель української мови та літератури спеціаліст першої категорії Черкаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступені № 22 Білоус Віталіна Михайлівна Черкаси – 2008 Зміст Вступ. Розділ 1. Традиції українського виховання у психологічній та педагогічній науках. 1.1. Мати – сімейний оберіг. 1.2. Батько – глава роду 1.3. Бабуся та дідусь – перші помічники у вихованні. Розділ 2. Приклади родинного виховання у сім’ях видатних особистостей. Розділ 3. Проблема сімейного виховання на сучасному етапі життя. 3.1. Лінощі та гіперопіка у вихованні як наслідок негативної поведінки дітей. 3.2. Як виховати дитину слухняною. Розділ 4. Проблема родинного виховання у творах української літератури (6 клас): 4.1. Різні сім’ї – різне виховання. 4.2. Материнська молитва із дна моря дістає! 4.3. Який батько – такий син. 4.4. Дідусь та бабуся. Яка старість у них? 4.5. Наслідки порушень традицій родинного виховання Розділ 5. Особистості художніх засобів, мови дослідження. Висновок. Список використаної літератури Вступ Якими діти народжуються, Це не від кого не залежить, Але, щоб вони шляхом правильного виховання стали хорошими – це в нашій владі… Плутарх Родинне виховання – один із найважливіших і найцінніших чинників виховного процесу, найкращий колективний вихователь, носій найвищих національних ідеалів. На Україні завжди панував культ родини, культ рідної домівки, культ глибокої пошани до батьків та свого роду. Але зараз все помітнішими стають прояви родинної кризи. Згідно статистичних даних, в Україні щороку розпадається понад 180 тис. сімей, 140 тис. дітей проживають у неповних сім’ях, на обліку перебуває 17 тис. дітей. Поширення злочинності та правопорушень ще раз свідчать про те, що настала нагальна потреба підвищити роль української сім’ї у вихованні дітей, допомагати молодим людям зберегти сім’ю. Саме зараз час звернутися до неоціненної скарбниці народного педагогічного досвіду, до історично складених тенденцій формування та розвитку української сім’ї. Варто згадати те, що традиційно виховання було першочерговою справою сім’ї, а не школи чи оточуючого середовища. Глибоке дослідження історичного розвитку та устрою традиційної української родини незмінно призводить до розуміння її значного педагогічного потенціалу Велика різноманітність підходів та засобів виховання може бути використана і має стати частиною педагогіки сьогодення. Головна цінність та специфіка сімейного виховання в тому, що воно не належить до якихось виокремлених педагогічних явищ, а відбувається в контексті життя самої родини, на основі прикладу батьків і передусім на основі традиційної родинно-побутової культури. Тому все більшої актуальності набуває звернення до невичерпної скарбниці народної педагогіки та дослідження історично складених засобів виховання в українській родині, які реалізуються у народних традиціях та звичаях. Актуальним є дане дослідження, тому що при досконалому вивченні засобів родинного виховання будуть розв’язані сьогоднішні сімейні проблеми та завдання батьківської педагогіки. Новизна дослідження: вперше здійснюється спроба дослідити причини неадекватної поведінки школярів на матеріалі вивчення української літератури. Ця наукова робота допоможе у формування національної системи родинно-шкільного виховання, у науковому прогнозування перспектив зміцнення сім’ї й піднесення її ролі у вихованні дітей та молоді. Проблемами родинного виховання, вивченням народних традицій та обрядовості займалися А.С.Макаренко, В.А.Сухомлинський, Г.Стельмахович, К.Д.Ушинський, але суть та значення народних традицій у роботах українських педагогів досліджені та висвітлені ще недостатньо. Тому тема потребує подальшого вивчення та дослідження. Мета дослідження: розкрити значущу і провідну роль родинного виховання як рушійної сили у формуванні духовних і моральних цінностей школярів. Предмет дослідження: традиції сімейного виховання в українській літературі. Об’єкт дослідження: родинне виховання на Україні Завдання: 1. Всебічно вивчити та проаналізувати науково-педагогічну літературу з даної проблеми. 2. Дослідити виховний потенціал української родини. 3. З’ясувати можливості родинного виховання на основі традиційної народної педагогіки. 4. З’ясувати, яким було виховання у сім’ях видатних особистостей. 5. Виявити значення родини як найкращого вихователя та носія національних ідеалів. 6. Проаналізувати чинники сучасного невиховання в українській родині. 7. Навести приклади сімейного виховання у творах української літератури з метою вдосконалення виховного процесу у сім’ях майбутніх батьків. 8. Зробити висновки на основі виконаної роботи. Структура. Дослідження складається з вступу, п’яти розділів висновків та списку використаної літератури. Розділ 1. Традиції українського виховання у психологічній та педагогічній науках. Сім’я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей. Коріння української родини сягає в сиву давнину. Адже сім’я з їх побутом, тобто загальним укладом життя, сукупністю виховних звичаїв і традицій, складалася упродовж багатьох століть і зміцнювалася в ході історичного розвитку людства. Найбільш характерною та звичною для українського етносу є велика сім’я, що як і будь – яка інша звалася родом. Це була суспільна група – невелика, але дуже суцільна, злучена кровними зв’язками й спільними інтересами, За своїх членів рід солідарно заступався, обороняв їх від кривд. Згодом рід утратив давню сутність і розпався на малі, самостійні родини. В українській родині завжди панував культ гостинності. У селах і досі живе звичай «шапкування». Знайшов у хату – скинь шапку, посміхнись, привітайсь: «Здрастуйте у вашій хаті на хліб – сіль багатій». Ці традиції виховували моральні чесноти: повагу, ввічливість, доброзичливість. Традиції майстрів і трудових династій розвивали в юного покоління риси старанності, самодисципліни, наполегливості, комунікабельності, виховували дбайливого господаря. Родинно-оздоровчі традиції обумовлюють систему поведінки членів родини, а це: раціональне харчування, творча активність, формують готовність зміцнювати фізичне й моральне здоров’я, зокрема такі риси, як гуманізм, порядність, витримку, людяність. В українській родині завжди привчали до культури мови. Традиції раціонального користування словом виховували пошану до думки іншої людини, правильність, виразність, ясність, точність, доцільність мовлення, тобто виступали своєрідною наукою й мистецтвом переконувати. Родинно-мистецькі традиції (музичні, образотворчі, декоративно-ужиткові) відображають естетичний колорит побуту, доброзичливе ставлення до людей, уміння виготовляти вироби, передають з минулого в майбутнє усталені століттями форми, ідеї, образи, теми. Формують кодекс народної етики й естетики. Родинні звичаї та обряди унормовували поведінку породіллі, виховували повагу до роду, пошану до батька, матері, людяність, делікатність, безкорисливість, доброту. Привчали до дбайливого ставлення й догляду за дитиною. Традиції побратимства (посередництва) спонукали до глибокої пошани до громади, вірності обов’язку перед другом, рідною землею. В основі цих традицій – взаємна прихильність, довір’я, відданість, товариська солідарність, духовна близькість, щира співдружність. Парубочі й дівочі громади були своєрідною школою морального виховання, привчали молодих до прапрадідівських чеснот, доглядали могили. Традиції релігійні – шанувати і любити Бога, відвідувати богослужіння, дотримуватись посту. В.Сухомлинський вважав, що найважливіші риси і якості дитини зароджуються в сім’ї. Він зазначав, що великої шкоди приносять дітям любов замилування, любов деспотична, любов підкупу. «Люди з кам’яним серцем частіше виростають в таких сім’ях, де батьки віддають дітям усе й не вимагають від них нічого», - сказав В.Сухомлинський. А.С.Макаренко вдало вирішував проблеми сімейного виховання і усвідомлення батьківства як складову всебічного виховання. Він першим в Україні ввів термін «педагогічна технологія», але й вийшов на рівень технології організації виховного процесу. Видатний педагог вважав, що «Виховання дітей – найголовніша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни світу. Наші діти – це майбутнє батька й матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, наші сльози, наша провина серед іншими людьми, перед усією країною». Додамо – перед власною совістю і Богом. 1.1. Мати – сімейний оберіг. Народ здавна визнає очевидну істину: батьки – головні природні вихователі. Найбільший виховний вплив на дітей має створений батьками уклад, спосіб життя родини, всіх її членів. Вважалося, що народжуючи дитину, мати народжує не лише її тіло, а й душу. Тому у родинах існував своєрідний культ матері. Без її благословення не орали землю, не засівали поле, не входили в нову оселю, не вирушали в дорогу. Діти, які виростали без материнського тепла і ласки, як правило, були зляканими, злостивими, впертими. Матері своєю працею, турботою, вмінням, старанням розвивали естетичні смаки дитини. Майже кожна жінка знала десятки колискових пісень. Ще не знаючи слів, дитина вже відчувала ніжність й ласку своєї матері, вчилася розуміти та сприймати цей світ. … У тихім раї на землі Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим, Буває, іноді дивлюся… Дивуюсь дивом… І перед нею помолюся, Мов перед образом святим. 1.2. Батько – глава роду. В українській мовній свідомості є ціла низка пестливих пошанних найменувань Батуньо, батусь, бутусьо, батенько, батечко (також від зменшено-пестливої суплетивної форми мамо – татко, татонько, татусь, татусик, татусенько, татуньо). Це пояснює тим, що з давніх часів батько виступає головою роду, родини, релігійним домовим головою (тому назва перейшла на священика – «батюшка»). Як старший у родині батько виконує здавна всі необхідні обряди, пов’язані з родинним вогнищем. Як голова родини, за давнім звичаєм, він господар (пан-господар), порадник у сім’ї, мудрий вихователь своїх дітей, тому кажуть: «У кого нема вітця, у того нема лиця». Спрадавна ведеться, що діти, особливо син, успадковують не лише батьківське добро (звідси маємо концепт батьківщина з наголосом на а), але й натуру, вдачу, тому кажуть: «Яка вода, такий млин, який батько , такий син» (пор. з Біблії: «Син мудрий – потіха для батька»). На батькові (батьках) завжди лежать і лежить велика громадянська відповідальність (звідки узагальнено-переосмислене батьківщина з наголосом на и); не випадково народ застерігає: «Живемо не батьками, помремо не людьми». І навпаки, не можна не згадати народну пересторогу, адресовану дітям, які не слухаються порад батька: «Не слухає тата, послухає ката». Велике горе тому, хто рано залишається без батька, а то й круглою сиротою, згадаймо в Т.Шевченка: «Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки; Одна, як пташка в далекім краю». Як бачимо, лексема батько, перебуваючи у певному культурно - концептуальному просторі, вступає в тісні зв’язки з іншими культурними концептами – похідними від неї утвореннями батюшка, батьківщина (з наголосом на а), батьківщина (з наголосом на и), батько-мати, батьки, а також асоціативними національно-забарвленими мовними одиницями рід, родина, родинне (домове) вогнище, хата, поріг, вода, млин, син, мати (ненька), гетьман, отаман, кобзар, пан господар, весілля, молоді та ін. 1.3. Бабуся та дідусь – перші помічники у вихованні. Бабуся – це ніби друга мама, але ще більш ласкава, всепрощаюча і завжди готова стати на захист своїх онучат, приголубити їх і віддати їм усе тепло свого серця. Коли потрібна була допомога у господарстві – на городі, в оселі чи спеленати і скупати дитятко, отримати мудру пораду, вишити красивий рушник, доглянути дітлахів, розповісти їм цікаву казочку – то бабуся зажди була готова прийти на допомогу. «Як матір на дитя кричить, то в бабусі серце болить», - говорить народна мудрість. Дідусь навчав хлопчаків чоловічій роботі. Давав цінну пораду: як дах укріпити, віз відремонтувати, столярству навчав, рибалити з онуками ходив. Дідусь був найкращим помічником у всіх чоловічих справах. «Дідусь говорить - слухай важно, бери до серця, виконуй вчасно», - повчає народна мудрість. Розділ 2. Приклади родинного виховання у сім’ях видатних особистостей. Прикладом досконалого виховання дітей у сім’ї є сім’я Косачів, в якій зростала відома українська поетеса Леся Українка. У сім’ї Косачів охоронцем високої національної ідеї всього Косаківського родинного «коша», його Берегинею була мати. У спогадах дочки Ольги про цю визначальну роль матері «В житті… всіх нас, особливо ж Лесі», за що та «безмірно любила її і дуже цінувала все своє життя аж до смерті». Це було «наше мало не божество». Це божество оберігало Лесю і від деяких родичів, котрі розмовляли з нею по –російськи, і від няньок - московочок з їх простацькими примовками типу «Солдат идет барабан несет», і від російської українофобської періодики. Леся зверталася до мами найніжнішими словами: «Мамочко, голубонько, ластівочко, мамочко -серденько.” Мама знаходила в собі сили володіти собою перед Лесею, не виявляти своєї зневіри в можливість її одужання, а Леся мала в собі сили з любові до мами так героїчно терпіти страждання. Ніколи, о Господи, жодної скарги ні матері, ні доні! Леся і тато. Батько, на відміну од матері, всіх дітей любив однаково. Але Михаська і Лесю все ж трішечки більше за інших – від самого початку їх життя і аж до своєї смерті – і ті відповідали йому сердечною взаємністю. Як він турбувався про Лесю! В листі до неї на Лиман просить її берегти очі, добре харчуватися, викинути нудьгу за борт. А натомість «нехай мала Лесечка викличе з лиманної хвилі бадьорість Духа, і щоб той дух був міцний, як море, і ясніший од хвилі в тиху погідну днину». Таких батькових листів, мудрих і чуйних порад чимало. Тому доня називала батька добрим, а також розумним і справедливим, дорогим, оскільки йому «перш за все, ходить оте, аби я була щаслива». Яка радість мати такого батька! Яке то щастя батька мати таку доню! «Зо всіх нас шістьох дітей, - згадує Ольга Косач-Кривинюк, - Леся найбільше була подібна д батька і вродою, і вдачею… Вони обоє однаково були лагідні та добрі безмежно… Обоє були надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі. Обоє були бездоганно принципові люди: для любих їх серцю людей чи справ могли поступитися багато чим, могли бути дуже поблажливим, але я не можу собі уявити тої людини , тої справи, взагалі тої сили, що могла б примусити батька чи Лесю зробити щось, що вони вважали за непорядне, нечесне. Щоб же зробити таке для власної вигоди, чи користі, про те не може бути й мови, - таке це щось зовсім не для уявлення в поєднанні з ними. Була в батька й Лесі ще одна спільна, надзвичайно цінна риса: вона на диво високо цінувала людську гідність у всякої людини, хоч би у найменшої дитини, і завжди поводились так, щоб не ображати тої гідності». Вчитуємося в Лесині листи і вряди – годи зустрічаємо наймення Олени Антонівни Косач – це рідна тітка, татова сестра. Які-то ніжні почуття до неї були в Лесі, як, наприклад, «тітонька моя голубая» (дівчина вважала, що кожну людину можна характеризувати якоюсь барвою). Та й як по-іншому було ставитись до людини, яка прищепила їй замилування до двох мистецтв: плести вінки з польових і лісових квітів та вишивати. Леся всім серцем полюбила це прекрасне стародавнє народне мистецтво і була гідною ученицею своєї тітки. І не тільки вправно з замилуванням вишивала, а й залюбки ходила у вишиваному, про що маємо чимало світлин. А коли хтось одягав вишите Лесею, - то в тієї очі аж світилися. Дядько Михайло був для Лесі Учителем з великої літери, якого вона мало не обожнювала, а кревняцтвом з ним відкрито пишалася. Дядько приваблював усіх Косачів, особливо Лесю і Михайла, своїм розумом, дотепністю оповіді і тим, що експромтом миттю укладав віршовані жанри та приклади, і тим, що навчив їх плавати. То чи ж дивно, що його небожата ставилися до нього як до ідеалу. Це від нього і система фізичного виховання в родині Косачів: влітку ходити босими, одяг носити простий, полотняний, багато купатися, їсти невибагливу селянську їжу – що під руки потрапить. А тепер звернімось до сім’ї російського педагога К.Д.Ушинського. який був сам прекрасним сім’янином. Разом зі своєю дружиною Надією Семенівною Дорошенко він ростив шістьох дітей – трьох хлопців і трьох дівчат. Діти росли дружними, роботящими, ласкавими. У своєму листі до Л.М.Модзалевського він писав: «Сім’я моя здорова, діти навчаються добре, і всі - добряки, чого ж мені більше?» Подружжя Ушинських не тільки словом, а й справою доводили своїм дітям приклад безкорисливої турботи про селян-трудівників. Весь свій земельний наділ (100 десятин), що дістався Костянтину Дмитровичу від батька та 800 десятин, що належали його дружині, він роздав селянам, а собі залишив у Богданці лише ділянку землі, садибу та невеличкий будинок. Громадянський ідеал батьків успадкували і їх діти. Старша дочка Віра збудувала у Києві на кошти батька і свої дві початкові школи, допомагала матеріально жителям Богданки. Молодша дочка Надія відкрила у Богданці початкову школи (на кошти своєї матері) і сама викладала в ній, вчила дівчат рукоділлю. Одним із головних секретів успіху у вихованні сім’ї Романових був простим: імператор та імператриця сприймали своїх чотирьох несхожих одна на одну доньок такими, якими їх створив Бог, не намагаючись «зрівняти» дітей чи у чомусь зламати їх вподобання. Дружина Миколи ІІ Олександра Федорівна виховувала у маленького царевича Олексія повагу до жінки взагалі. Мати говорила так: «Ставлення до жінки – ось найкращий спосіб перевірити благородство чоловіка. Він повинен до кожної жінки ставитися з повагою незалежно від того, багата вона чи бідна , високе чи низьке займає суспільне положення і виявляти їй усілякі знаки поваги. Від моральності жінок залежить стан моральності всієї сім’ї». Імператриця зазначала: «З вини тих, хто одружився, одного чи обох, життя в шлюбі може бути нещасним… тільки вірне і мудре життя у шлюбі допоможе досягти ідеальних подружніх стосунків. Перший крок, який потрібно вивчити і виконати – це терпіння; другий – чоловік і жінка повинні постійно виявляти знаки найніжнішої уваги та любові один одному; третій – це єдність інтересів (дружина цікавиться усіма справами чоловіка)». Олександра Федорівна також помічала, що потрібно остерігатися початку непорозумінь чи відчуження, утримуватися від сварок, гордині. Гармонійні, здорові стосунки між батьками можуть слугувати фунтаментом морального виховання дітей. «Тільки в покорі, в смиренні перед Спасителем батьки набудуть істинні владу над своїми дітьми», - відзначала імператриця. А інакше виходить зловживання владою, карикатура на неї, перехрестя мутної хвилі гніва і самодостатності. Розділ 3. Проблема сімейного виховання на сучасному етапі. А як відбувається виховання у більшості сімей? Чи досконалим воно є? Чи завжди дитина розуміє за що її наказують, чому її вчинки не завжди вітають? У батьківському домашньому вихованні бракує серйозності, а тому і в дітей поваги і пошани до батьків. Няньчаться й граються з дітьми, пестять їх уранці та ввечері, бавлять їх і хочуть ними бавитися. Діти поводяться з батьками, як з рівними собі, не соромляться їх ні в чому анітрохи, і добре, що коли справа не доходить до того, що діти оголошують своїх батьків за людей нудних. Проте без пошани до батьків нема пошани до людей. У наш час дитячі психіатри однією з основних причин дитячих хвороб називають батьківські вимоги безумовного підкорення і тоталітарний контроль над дитиною У чому ж справа? Батьки просто забули страх перед Богом. Гординя: « Ти повинен мене слухатись?» «А чому» - може спитати дитина, бо не розуміє, а якби розуміла, то сформувати б не могла, бо нерідко вона відчуває, що батьки забули, що теж зобов’язані – Небесному Творцеві і Господареві. Мабуть, навряд чи хто із батьків наважиться стверджувати, що вони праві завжди і абсолютно в усьому. І все ж не секрет, що нам легше аналізувати ситуацію, яка стосується незнайомих людей безвідносно до нашої конкретної сім’ї Але коли це стосується нас, то ми губимося. Дуже слушним є висловлення К.Ушинського: «діти здебільшого карають за те, що слід було б карти їхніх батьків та вихователів». 3.1. Лінощі та гіперопіка у вихованні як наслідок негативної поведінки дітей. Дехто із сучасних батьків тільки вимагають, майже нічого не віддають, дуже часто ображають дитину на кожному кроці, мабуть думають, що виховують дітей. А насправді вони піддалися лінощам і пішли по шляху «найменшого опору» . Бо ж опікуватися дитиною – це так важко! Сучасні психологи Ірина Медвєдєва та Тетяна Шишова, котрі багато років працюють із проблемними дітьми, писали в своїй книзі про надмірне опікування над вихованцями: «Гіперопіка – явище досить розповсюджене сьогодні. Адже дозволяти дитині бути самостійною – це ризик, і очевидно, великий ризик. Кращим є нагляд! Звичайно, він займає чимало часу і сил, але ми забезпечуємо спокійне життя і виглядаємо достойно в очах оточуючих. Що ж стосується ризику, то без нього, звичайно, жити спокійніше нам. Але спокій за рахунок дитини, про яку ми так турбуємося. Бо кожен її самостійний крок є репетицією. Чим більше репетицій, тим повно цінніше зіграє він спектакль під назвою «Життя» Виникає запитання: як досягти успіхів у вихованні, сімейному вихованні? К.Ушинський зазначав:» Де батьки люблять і поважають одне одного, там і діти любитимуть і поважатимуть їх». 3.2. Як виховати дитину слухняною? На даний час у сім’ях стоїть питання: як виховати дитину слухняною? Слухняність буває різною. Є слухняність, яку ми повинні довести малюкові заради його безпеки: «Не торкай – гаряче!», «НЕ лізь – упадеш!». Але для 8-9 літньої дитини вже важлива інша слухняність – не зробити що – небудь, коли тебе ніхто не бачить. А ще більша зрілість починає проявлятися, коли дитина сама відчуває, що добре, а що погано свідомо утримується. Мета дисципліни – навчити людину володіти собою, бути слухняним тому, що він вважає кращим, вчинити так. як він вважає вірним, а не так, як йому хочеться. Отже, дитина повинна слухатись не тому, що «я так хочу!», а тому, що «так потрібно» і обов’язковість таки правил визнається батьками і для самих себе. А ось у царській сім’ї Романових Олександра Федорівна відповідала, Що слухняність необхідна дітям не для того, щоб утішити батьківську гординю, а щоб навчитися слухати Бога, набути розумну слухняність – тобто християнську доброчинність – одну з умов спасіння. К.Ушинський наголошував, що батьки повинні привчити дитину пройматися душевним станом іншої людини, ставити себе на місце скривдженого і відчувати те, що він повинен відчувати, отже, дати дитині всю розумову можливість бути справедливою Також потрібно, щоб дитина вчилася обирати собі друзів самостійно, спираючись на свої симпатії, а не «товаришував» по батьківському наказу. Є в Біблії дуже цікаве застереження: « Відійти від гріха і сотвори благо» Дуже вдалими є слова В.Сухомлинського». Дитину треба не заставляти, а навчати бути доброю - в цьому головне спрямування виховних дій батьків. А ось його думку продовжує Б.Спок: «У житті дуже мало моральних аксіом, але одна з них така: доброта ніколи не веде до зла». А російський педагог Ю.П.Азаров говорив про дитячу доброту так: «Не та людина добра і щедра, у якої всього багато, і він якусь частину віддає іншим, а той, хто готовий віддати останнє. Але мова йде не про жертвоприношення. Для дитини стає великим відкриття випробовування себе справжнім благородством». Отже, якщо втрачаються етнотрадиції у родинному вихованні, то це є проявом негативної поведінки дітей. Пригадаймо слова психолога Валерія Ільїна:” Рідко можна знайти таку сім’ю, де батьки не калічать своїх дітей. Безумовно, несвідомо. Це тому, що в свій час їх батьки не навчили по-іншому». Та не могли батьки батьків навчити по-іншому, тому що традиція доброго виховання перервалася, коли суспільство зірвалося у прірву безбожництва. Стосунки, які не засновані на заповідях Божих, пізно чи рано спотворюються , несучи в собі хворобливий початок. І якщо самі від цього хворіють по –справжньому (неврози, серцево-судинні розлади), то що ж казати про дітей? Серед батьківських помилок, що можуть коштувати дитині здоров’я, не допоможуть їй адаптуватися в суспільстві, називають:
Чим заповнено батьківський резервуар, те переллється і в душу дитини. Розділ 4. Проблема родинного виховання у творах української літератури Українські письменники у своїх творах відображають усі реалії сучасної дійсності. Тому й сімейні стосунки як джерело моральності, каталізатор розвитку духовності підростаючого покоління займають щільне місце у текстах української літератури. Адже література – це скарбниця загальнонаціональних надбань, приклад життєвої мудрості, зв’язок минулого, теперішнього і майбутнього, своєрідна чиста душа народу, цілий світ настроїв, роздумів, сподівань та мрій українців. Зі сторінок дитячої літератури ми дізнаємося про традиції родинного виховання, а саме: сім’я вважалася святинею духу, благородних емоційних переживань, любові і вірності, щоденного живого спілкування, співпереживання, синівської і дочірньої вдячності, родинної солідарності, теплоти людських сердець. У разі порушення традицій сімейного виховання, відбуваються порушення у психіці дитині, її співтобаченні, у стосунках з батьками, навколишнім світом. Дитина стає жертвою виховання , духовною і моральною калікою. 4.1. Різні сім’ї – різне виховання. У літературних творах виховання у сім’ї зображено в різних аспектах: батько – глава роду і він же займає позицію невтручання або пияцтвом нівечить духовний світ дитини, мати – берегиня сімейних стосунків і мати як жорстока, свавільна особистість що перекладає свою материнську турботу на посередників; дідусь і бабуся – перші помічники у вихованні, у здобутті народної мудрості як люди, що озлобилися на життя, не розуміють вікових особливостей дітей і проклинають їх. Так порушення постулатів родинного виховання є вислідом негативної поведінки дітей. Різні сім’ї – різне виховання. Так у сім’ї, де виростав Павлик (оповідання «Маленький горбань» С.Черкасенка), мати і дідусь прагнули бути зразковими вихователями, тому дитині прищеплювали такі риси характеру, як: доброту, милосердя, вміння прощати і любити людей, які своїми вчинками цього й не заслуговують. Про це найкраще свідчить епізод, коли Павлика, котрий захищав пташині гнізда набив злостивий Захарко, у якого мати була, очевидно, грубою жінкою. 4.2. Материнська молитва із дна моря дістає? Мати – душевне тепло, безмежна ніжність, всеосяжна любов, молитва, до якої людина звертається в найтяжчі хвилини свого життя. Станіслав Чернішевський порівнює батьківську хату із храмом, а матір – із Великою Господинею, клопотусею, яка зігріває своїми почуттями, ніби теплою ковдрою дитину: Ковдрою закутуючи плечі, Мати не пита, чому не сплю. Вже однак зникає гіркотина, Не катує серце печія. Знову я – малесенька дитина, Мати знає більше, аніж я. А ось у поезії «Писанки» Ігоря Калинця мати, дотримуючись традицій родинного виховання, розвиває естетичні смаки дитини розмальовує дивовижні «воскові взори» на пасхальних яйцях. Дитина споглядає це чудо «філігранних сплетінь ліній» і бачить там незрівнянні квіти, які буяють у росі, оленів, що бродять в березневім саду, стилізоване сплетіння садів, мереживо геометричного космацького орнаменту. А звідси – дитячі мрії про прекрасне, прагнення творити красу на Землі. Дитинство – це найщасливіша пора кожної людини. Із ним пов’язані різноманітні колискові пісні, розповіді про фантастичних героїв і чудернацькі події, багато вражень від незвичайних подій і взагалі чимало цікавого. Павлик («Маленький горбань») дуже любить зимові вечори, коли матуся пригорне його до себе і мрійливо розповідатиме казочку. Мамине тепло переливається в серце дитини і робить його безмірно добрим, милосердним до людських. « - Спатки , мамо
А ось які пестливі слова вживає матуся. Коли клопочеться біля своєї крихітки, навонародженої донечки у кіноповісті «Зачарована Десна» мати Олександра Довженка: « - Ось бачиш синочку, я тобі люльку принесла, дівчинку. Ось бачиш яка!... Яка красива. Ну лялечка! – ніжно і зворушливо промовила мати… - Голубонько ж ти моя сизенька, квіточка…» Материне обличчя сяяло і світилося від радості. Мати як берегиня сімейного вогнища прищеплює своїй дитині любов і пошану до праці. Чудово це зобразив В.Близнець у повісті «Звук павутинки». Мати з хлопчиком разом готують обід. Головний герой підкидає сухе бадилля, дає «пару в котлах», щоб дим шугав із труби із вогнем та іскрами. Ненька сидить поруч на стільчику, чистить картоплю, лушпиння довгою стружкою тече їй в подол.»”Хороші діти – спокійна старість», - говорить народна мудрість. Недарма кажуть: «Довіряй, але й перевіряй». У повісті «Диваки» Борис Комар змальовує маму дуже відповідальною людиною, яка прагне, щоб син гарно навчався, вчасно виходив з дому до школи і ріс відповідальним, дисциплінованим. «Нічого, синку, вставай. Я їду на город, не розбуджу, то й школу проспиш. - Не просплю». Але мати була невблаганна. Увімкнула радіо і стягла із сина ковдру. Миколка мляво ,мов старенький дідуган, подибав у сіни вмиватися: «Мамине слово – закон, - наголошує народна педагогіка». Повагу до релігії матері прищеплювали дітям змалечку. Молитва вранці і ввечері бриніла із вуст малечі. Недарма кажуть батьки, що « повинен вивчити правило як «Отче наш» . Діти боялися слова «гріх», прогнівити Бога. Тому й Сашко («Зачарована Десна)», який вирвав молоду моркву, „нагрішив» багато, не послухав матері. Прибігши додому, підійшов до образів, подивився вгору востаннє на святих, де сидів «увесь їхній комітет» і йому стало жаль, що він вже не «їхній» , а десь там на віки вічні в пекла. Він не витримав, притулив голову до пекла, якраз під дідовою калиткою і гірко заплакав. Діти розуміли, що зробивши гріх, треба обов’язково каятися чесно. А як виховуються діти у тих сім’ях, де батьки забули про свої батьківські обов’язки, впали у прірву безбожності, грубі або навпаки занадто люблять своїх дітей. В оповіданні «Федько - халамидник» В.Винниченка ми спостерігаємо різне виховання дітей, де батьки відійшли від традицій сімейного виховання. Толя виховується в сім’ї. Він чистенький, ніжний, з щічками, як проскура. Мати не працює. Сварок у них немає, бо пожильці їм плату за квартиру знесуть, мужики за землю грошей привезуть, їх ніхто не вижене з квартири. Батьки Толю маніжили і бавили, довіряли в усьому, працювати не привчали, звинувачували у непорозуміннях чужих дітей. Тому при такому вихованні Толя став боягузом і брехунем. А Федька били за найменшу провину, ніколи не обговоривши причини його неслухняності. «Мати Федькова теж схопила Федька й так торсонула, що з того аж бризки посипалися. –Додому, іроде! Ось я тобі покажу! – і знову так потягнула, що Федько мусив бігти за нею. Такою блідою й лютою Федько ніколи не бачив свою матір» Так і хочеться сказати: «Шановні батьки! Виховуйте спочатку себе, а потім беріться за виховання дітей». За традицією родинного виховання діти вставали вранці і починали читати вранішні молитви, ввечері – вечірні, батьки дотримувалися традиції відвідувати церковні богослужіння і вчили разом з дітьми заповіді Божі, канони, акафісти. Віруюча людина прагнула виправляти свою поведінку, відходити від гріха, бути гуманною і щирою. Батьки – дітям приклад. Якщо набожність показна, то діти в Бога не вірують. В оповідання «Басурмен» Степана Васильченка мати наказує Семенові Богу молитися, має хлопчика, що той не перехрестився і сідає до столу. Але саме не читає молитви, а бубонить сердито, неуважно, постійно перериває своє моління зауваженнями синові. Її мова засмічена ненормальною лексикою. Вона називає сина «махаметом», «лобурякою», «конякою». Яким батьком буде Семен у майбутньому? |
|
Суддівство конкурсу проводиться Відображення пошуково-дослідницької роботи чітко поставлено мету, визначено об’єкт, його пізнавальне значення та методи дослідження,... |
Урок-екскурсія Тема. Екскурсія пушкінськими місцями Мета: здійснити заочну екскурсію місцями, де жив і творив великий поет, ознайомити учнів з основними фактами життя і творчості О.... |
|
Тема. Ганна Чубач «Повернулися гусоньки рано…». Павло Грабовський... Про народні звичаї та традиції українців. Спонукати до пошуково-дослідницької роботи по збору та обробці інформації. Розвивати пізнавальну... |
УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ Хмельницькій області 22. 06. 2011 р за №86/1665, плану роботи Хмельницького обласного центру науково-технічної творчості учнівської... |
|
ВІДДІЛ ОСВІТИ Прикарпаття, виховання їх в дусі патріотизму та демократичних цінностей, створення умов для формування інтелектуального потенціалу... |
Творчий проект Формування дослідницької культури учнів при вивченні мови та літератури Федоренко Г. М. Формування дослідницької культури учнів при вивченні мови та літератури: Курсова робота. – Донецький облІППО, 2012... |
|
Конкурс-захист науково-дослідницьких робіт проводиться поетапно Основними завданнями конкурсу є виявлення та підтримка обдарованих дітей, залучення інтелектуально та творчо обдарованої учнівської... |
Методична робота в школі будується на досягненнях науки, ППД, системою... ППД, системою аналітичної, організаційної, діагностичної, пошукової, дослідницької, науково-практичної, інформаційної діяльності... |
|
Уроку Мета уроку: -ознайомити учнів із пам’ятними місцями рідного краю, які приваблювали видатних діячів мистецтва і науки України та інших... |
Методичні рекомендації по написанню науково-дослідницької роботи... Це досить нелегка справа, яка потребує від ваших вихованців великого терпіння, сили волі, концентрації уваги, бачення вирішення поставленої... |