Уроку
|
|
Скачати 223.89 Kb.
|
|
Тема уроку: Художня культура рідного краю (продовження). Пам’ятні місця краю, пов’язані з життям і творчістю відомих митців. Мета уроку: -ознайомити учнів із пам’ятними місцями рідного краю, які приваблювали видатних діячів мистецтва і науки України та інших країн; поглиблювати ораторські навички учнів під час висвітлювання своєї дослідницької роботи; -розвивати творчі можливості учнів та їх естетичну культуру. - виховувати почуття патріотизму та поваги до історико-культурної спадщини рідного краю; Тип уроку: урок - конференція Дидактичний матеріал: комп’ютерні презентації, мапа Чигиринського району. Епіграф: «...Суспільство, яке не культивує і не береже віковічних надбань культури свого народу, приречене на деградацію,на виродження – воно ніколи не виявить прогресу, не досягне розквіту». Іван Гончар Хід уроку І.Вступне слово вчителя. (під час розповіді демонструється презентація «Моє рідне село») Змійкою звивається дорога. По обидва боки широкі поля, горби, вибалки. Це дорога на Суботів. І так хочеться злетіти птахом високо в небо і поглянути на рідну землю з висоти, заглянути в найпотаємніші її куточки і розповісти всьому світу про героїчну історію мого села, про чарівні його краєвиди, про веселих і працьовитих людей. Бо мені близьке і дороге тут все: мама і тато, школа і вчителі, дрімучі ліси і квітучі садки, старий вітряк і Іллінська церква, Три криниці і розлогі верби, що полощуть свої віти у Субі, яка синьою стрічкою в’ється між городами та ярами і губиться у лозах. Люблю своє село, бо тут народилась я, тут живуть мої рідні і друзі, тут мені добре, затишно і цікаво. Тут коріння мого родоводу, про який мені розповідають мої мама і тато, показуючи родинні світлини. Це вони, мої батьки, дідусь і бабуся, прищепили ревну любов до свого села. А як його не любити, коли воно так і полонить своїми неперевершеними краєвидами ?! А який духмяний запах у мого села! Навесні воно пахне бузком і піонами, акацією і мохом ; влітку – суницями і вишнями, липою і скошеним сіном, а ще - достиглими хлібами; восени – картоплею і кавунами, яблуками і виноградом , а взимку – свіжістю, чистотою і хвоєю. ІІ. Оголошення теми і завдання уроку. Суботів – це свята земля, де кожний крок, камінь – історія України, героїчні та трагічні сторінки боротьби народу за незалежність і свободу. Але сьогодні на уроці ми будемо говорити не просто про село Суботів, а саме про відомих людей, які тут побували, тобто про тих діячів науки і культури, котрих історія і краса нашого села надихнули на створення свої шедеврів та написання наукових праць, в яких популяризувався наш рідний край – Чигиринщина. Протягом уроку ви поділитися результатами своїх досліджень, які допоможуть вам поглибити свої знання про історію та культуру рідного краю, відчути гордість за наш край, своє село. ІІІ. Обмін результатами своїх досліджень. (учні виступають зі своїми доповідями, демонструючи при цьому презентації)
Чигиринщина та її багата історія здавна привертали до себе увагу неординарних особистостей - істориків, письменників, поетів та художників. Вони прагнули побувати в цьому благодатному краї, доторкнутися до священної землі, зустрітися з її мешканцями, щоб згодом висловити свої враження від побаченого та почутого в літературних і мистецьких творах, наукових розвідках. Чигиринська земля пам’ятає Дмитра Бантиша-Каменського, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Домініка П’єра Де ля Фліза, Лаврентія Похилевича, Миколи Костомарова, Павла Чубинського, Бориса Грінченка, Дмитра Дорошенка, Марка Грушевського, Григорія Логвина, Івана Гончара та інших, котрі зберігали, популяризували і примножували історію краю. На жаль, навіть сьогодні, коли наша молода незалежна держава інтенсивно розбудовується, мало кому відомий внесок подвижників науки і культури в пробудження національної самосвідомості народу.
Д.Бантиш-Каменський Активний інтерес до минулого Чигиринщини з’являється у першій чверті ХІХ століття. На зламі ХІХ-ХХ століть серед освічених українців з’явився інтерес до свого історичного минулого. Саме в цей час пожвавилася дослідницька робота над літописними та архівними джерелами, що певною мірою проливали світло на події козацької доби. Погляди багатьох фокусувалися на історичному минулому колишньої гетьманської столиці Чигирині, родовому маєтку Хмельницьких Суботові, Холодному Яру. В даному контексті в їх полі зору постійно перебували свідки славетного минулого - старожитності. Візити дослідників переважно були короткочасними і зводилися до поверхового опису залишків пам’яток Чигиринщини, відвідування існуючих на той час церков та монастирів, зустрічей із старожилами краю з метою збору легенд та переказів. Діяльність їх мала здебільшого збиральницько-накопичувальний характер. Одним із перших інтерес до пам’яток Чигиринщини проявив Дмитро Бантиш-Каменський, який в процесі підготовки першої вітчизняної історії відвідав Суботів, зафікcувавши свої враження. Завдяки йому маємо і чи не найдавніше зображення родової усипальниці Хмельницьких – Іллінської церкви. Д.Бантиш-Каменський вперше охарактеризував церкву як архітектурну споруду: “Суботовская церковь прежде была объ одной главъ, имъетъ видъ готический; стены оной толщиною въ 2 аршина съ половиною. А индъ и въ три. Вышина главнаго фасада 8 сажень; длина церкви 32 аршина; ширина 16. Прочія стъны, по самую крышу, вышиною въ 5 сажень…»
Також художником було замальовано руїни замку Хмельницьких в Суботові. Короткочасна подорож Д.Бантиш-Каменського на Чигиринщину, метою якої було ознайомлення з місцевими козацькими старожитностями, виявилася досить плідною. Безперечно, основним її результатом стало зображення Свято-Іллінської церкви та руїн замку Хмельницьких, які є найбільш давніми з-поміж відомих на сьогодні, а тому містять виняткову інформаційну цінність. Його коментарі до малюнка дали поштовх до подальших досліджень наступними поколіннями істориків. Окрім цього досліджуване нами зображення Свято-Іллінської церкви, продовжує утримувати інтригу, спонукає до подальших студій насамперед у вітчизняних та зарубіжних архівах. М. Маркевич. О.Пушкін
стає, фактично, популярною темою для творчості поетів та письменників, представників романтичної течії. Симпатія та інтерес до української тематики в тодішньому освіченому суспільстві були наслідком пошуку «романтичних фарб та мотивів» у характері та історії Малоросії, яких не вистачало Русі Московській. Вірш М.Маркевича «Чигирин», поезії зі збірки «Українські мелодії» та інші свідчили про цікавість автора до історії першої гетьманської столиці. Вірші супроводжувались змістовними коментарями. У 1820 та 1822 рр. на Чигиринщині, в Кам’янці, двічі побував Олександр Пушкін Пам’ять чигиринських старожилів зберігає перекази про те, що в цей період він відвідував і Чигирин, проїздом із Кам’янки, зупинившись тут у будинку міського голови. Можна припустити, що Чигирин міг зацікавити Пушкіна і як місце загибелі його предка воєводи Івана Ржевського, що загинув під час облоги Чигирина у 1678 р.) Шевченко та Чигиринщина
встиг замалювати їх загальний вигляд. Принаймні 1844 року в проспекті, надрукованому на зворотному боці „Живописної України”, художник обіцяв передплатникам у 1845 році види Чигирина і Суботова. На жаль, малюнки, виконані Шевченком у 1843 році, до нас не дійшли. В альбомі 1839-1843 рр. їх немає. Отже, не виключено, що міг існувати ще один альбом з малюнками, виконаними Шевченком в Суботові та Чигирині. Суттєвим чинником для активізації студій історії Чигиринщини стало створення у 1843 р. в Києві урядової Археографічної комісії (“Комиссія для разбора древних актов”), метою роботи якої було доведення науковим способом, що Правобережна Україна не польський, а “русскій” край. В вересні 1845 р. Археографічною комісією Т.Шевченка відряджено на Чигиринщину для змалювання пам’яток старовини. Прикметно, що це була перша експедиція як для новоствореного товариства, так і для Т.Шевченка - позаштатного художника товариства. Отримані враження вилилися в цикл художніх творів, котрі мають пізнавально-історичну цінність і дотепер. Більше того, в міру суспільно-політичних обставин, що склалися з часом навколо окремих пам’яток, роботи Т.Шевченка стали єдиним взірцем для їх реставрації (Свято-Троїцька церква – акварель ”Мотрин монастир”), а то й рідкісною згадкою про їх існування (акварель “Богданові руїни в Суботові”).На думку більшості біографів, Т.Шевченко і під час
За короткий термін Т.Шевченко зумів зобразити куточки краю, які, очевидно, найбільше його вразили. Як вважають фахівці, один такий малюнок випускник Академії мистецтв міг виконати за півгодини. Не беремося судити, як було насправді, однак, впевнено можна стверджувати, що всі роботи з’явилися на світ під впливом великого натхнення. І свідченням цьому є не лише прояви високого професіоналізму при виконанні малюнків. На час відвідин Тарасом Шевченком колишня заміська резиденція великого гетьмана виглядала як звичайне провінційне село. Про колишню славну минувшину нагадували лише руїни замку Хмельницьких та запустіла усипальниця гетьмана, що піднімалася над селом як німий докір невдячним нащадкам, що не шанують і не бережуть святині своєї історії. Що побачив Т.Шевченко на місці гетьманської садиби, можемо уявити завдяки опису, вміщеному в одному з березневих чисел „Киевских губернских ведомостей ” за 1846 р.: „Місце, що його займає будинок і церква Богдана Хмельницького, становить значне узвишшя, з якого відкривається вид на весь Суботів і далекі тясминські луки. Місце, на якому стоїть церква, ще вище будинку Хмельницького. Ще вісім років тому залишалися від цього будинку руїни стін заввишки з сажень, але невігластво допустило розібрати їх для фундаменту під церкву Медведівського монастиря. Тепер на місці будинку Хмельницького стоїть стодола. Подекуди вгадуються сліди фундаменту по цеглинах, що вибиваються з-під трави ”. Візит Т.Шевченка до Суботова був більш, ніж своєчасним. Адже йому поталанило замалювати залишки оборонних споруд незадовго до їх знищення. Контури Іллінської церкви, що бовваніють на задньому плані акварелі, дали змогу дослідникам визначити в майбутньому точне місце розташування однієї із споруд укріплень.
видається простiр, що виднiється за спорудою. Та й не дивно. Адже на час візиту митця, як свідчать архівні документи, усипальниця гетьмана вже три десятиліття була приписною до Свято-Михайлівської прихідської цвинтарною церквою, конче потребувала реставрації.
Тарас Шевченко опоетизував історичну минувшину та старожитності Чигиринщини. З-поміж його поезій чигиринського циклу особливо вражають рядки, присвячені Богдановій церкві: Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився... Відвідини Тарасом Шевченком нашого краю не залишили байдужими мешканців Чигиринщини. Адже проходили вони серед оточення простих селян – нащадків звитяжних козаків і гайдамаків. Митець виконував багато замальовок навколишніх краєвидів, портрети селян, які відразу ж роздаровував. Досі в краї побутують перекази, що в холодноярських селах ще під час німецько-фашистської окупації 1941-1943 рр. в багатьох оселях зберігалися малюнки, виконані рукою Т.Шевченка. Проте більшість їх була втрачена під час каральних акцій загарбників.
Шевченко вів розмову з селянами про їх нелегке життя та читав свої вірші. Відвідини Т.Шевченком Чигиринщини ще повністю не досліджені, містять багато протиріч. Суттєвою допомогою в дослідженні цієї важливої віхи життя митця і історії краю є факсимільне видання альбомів художніх творів Тараса Шевченка, які неперевершено ілюструють його подорож Україною. Треба було бачити захоплення сільських школярів, коли вони отримали змогу доторкнутися до максимально наближених до оригіналу зображень з дитинства відомих їм історичних пам’яток, де на обкладинці альбому спостережливий читач може помітити навіть відбитки пера поета і уявити, як десь у затінку дерев він писав свої вірші, які тепер стали класикою. П.Куліш В розташуванні Суботова, на підгірках і низьких берегах Тясмина є щось таке, що переносить в старовину. ... я ніде не міг так чітко уявити собі Богдана Хмельницького, як тут. П. Куліш «Записки о Южной Руси»
Богданового краю, відображають життя і побут його населення, доносять цінні історичні відомості, збережені народною пам’яттю через століття . Показово, що результати історико-етнографічних студій П.Куліша суттєво відрізняються від розвідок його сучасників тим, що мають не лише описовий, а й аналітичний характер. Молодого, енергійного, з незвичними поглядами на життя письменника в Чигирині чекало розчарування. Тут на думку мимоволі спадає опис міста, поданий в газеті “Киевские губернские ведомости“ за 1846 р.. Таким зустріло місто невиправного мрійника Пантелеймона Куліша: “З часу турецької війни Чигирин залишився у руїнах і запустінні, і зі столиці гетьманської, з міста, славного своїми укріпленнями, зробився мізерним містечком... Нинішній Чигирин не можна назвати містом, це село з усякого погляду, лише кілька єврейських і чиновницьких будинків та кам’яна будівля присутственних місць нагадують місто. Інші частини міста становлять вузенькі криві вулиці з плетеними тинами і маленькими хатками під солом’яними стріхами. Ці скромні заселення розташовані довкола гори, яка здіймається на 100 сажень над поверхнею ріки Тясмину. З півночі та з заходу вона дуже крута, так що на неї не можна зійти, але до сходу має пологість. Від старовинного на ній замку вцілів залишок стіни, в якій знайдено кілька вбитих пострілами чавунних ядер». Проте навіть така неприваблива панорама міста не стала на заваді романтичним сподіванням письменника: “Тим паче місцевість його (Чигирина – прим.авт.) викликала в мене жваве зацікавлення. Я обійшов зруйновані земляні укріплення його околиць, де багато разів споруджувалися шанці і батареї, направлені на Чигиринські гори, на яких тепер ледь помітні сліди замку“ . Після відвідин Чигирина П.Куліш попрямував до Суботова. Цінним залишається його опис околиць тодішнього Суботова: “Я йшов вздовж порослого очеретами берега річки Тясмин по стежинці, що пролягала біля підніжжя підгірка правого берега. Ці підвищення покриті на своїх схилах садами та левадами, що не перериваються майже до самого села. ... Ніхто і нічим не дав мені відчути, що я стою на чигиринській землі, поблизу місця народження і приватного життя найхарактернішого представника старого козацтва. В Суботів я прийшов вже ввечері, заночував в оселі диякона і наступного дня міг оглянути місце, де стояв будинок Хмельницького (від нього не залишилось вже ніяких слідів), споруджену ним церкву і саме село“ . Найбільше вразило подорожнього місцерозташування колишньої приміської резиденції гетьмана: “ ... в розташуванні Суботова, на підгірках і низьких берегах Тясмина є щось таке, що переносить в старовину. ... я ніде не міг так чітко уявити собі Богдана Хмельницького, як тут. ... зустрів косаря, надзвичайно схожого на козацького батька! ... він почав говорити зі мною про суботівську старовину. З одного боку перед нами розвивалася перспектива Тясмину з його очеретами, з іншого – на горі виднілася осяяна сонцем церква Богдана Хмельницького і підвищення, де колись знаходився його будинок, а тепер покрита скиртами збіжжя, що належить економії“ . Селянин запросив письменника до своєї господи, куди незабаром зійшлося чимало його родичів і сусідів. В процесі жвавого спілкування досліднику пощастило записати декілька стародавніх козацьких пісень. І.Рєпін. О.Пчілка У період роботи над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1880-1891 рр.) у Чигирині побував Ілля Рєпін. Для занурення в атмосферу Запорізької Січі художник відправлявся у далекі експедиції. У 1880 році в пошуках натури та історичного матеріалу він наприклад здійснив мандрівку Україною за маршрутом, який склав для художника Микола Костомаров. В таких подорожах художник робив замальовки народних типажів. У пошуках типажу йому «знадобилися дуже типові чумаки…, - хотів їх написати, ні за що не погоджувалися, ні за гроші, ні задарма… Врешті приїжджаю на ярмарку в Чигирин і тут бачу групу косарів – молодець до молодця, лежать всі на животах в очікуванні найму… Цю групу я взяв для етюдів. І звідси запозичив немало типів для картини». Цікавою сторінкою літературної географії Чигиринщини є згадка про неї та її мешканців у творах Лесі Українки. Письменниця високо цінувала Богдана Хмельницького. У листі до брата Михайла від 30 листопада 1893 року вона писала: "Ми уложили програму книжечок по історії і розібрали вже деякі "точки програми" – я взяла Хмельниччину". А це свідчить про те, що поетеса була добре знайома з визвольною війною українського народу проти панської Польщі 1648-1654 років і роллю самого гетьмана. Обізнаність поетеси з Чигиринщиною поглибилася після подорожі її матері Ольги Петрівни Косач (літературний псевдонім Олена Пчілка) до Чигирина у 1899 році. Про свою мандрівку вона детально інформувала дочку. М.Грушевський
закінченні Київської Духовної семінарії (1889 р.) отримав призначення псаломщика в с.Чернявку Черкаського повіту; 1893 р. – дяка в с.Мордву Чигиринського повіту. В 1895 р. Марко Грушевський рукоположений в священики. Протягом року настоятель церкви Успіння Пресвятої Богородиці і вчитель приходської школи с.Мордви. З 1897 р. до 1910 р. о.Марко – священик церкви Святого Архістратига Михайла в с. Суботові Чигиринського повіту. Перебування в Суботовi стало апогеєм його дослiдницької роботи. Захопившись iдеєю вивчення та збереження народної культури, значну частину вiльного вiд служби часу священик проводив серед селян - записував їх спогади, вивчав обряди, звичаї, традицiї, використовуючи при цьому соцiологiчнi методи дослiдження: анкетування, опитування за спецiально розробленим запитальником. Марка Грушевського глибоко поважали мiсцевi жителi, з якими в нього склалися товариськi стосунки. Матерiали, зiбранi на Чигиринщинi, протягом 1889-1900 рр. згодом були оформленi в двотомну працю "Дитина в звичаях i вiруваннях українського народа". Виняткова цiннiсть збiрки в тому, що етнограф першим серед дослiдникiв зробив спробу не просто зафiксувати основнi елементи сiмейної обрядовостi, а виявив глибиннi витоки усталених народних традицiй, їх трансформацiю пiд впливом змiн в укладi життя селянської родини. Марко Грушевський прагнув розкрити природу iнтимних стосункiв, сутнiсть окремих фiзiологiчних особливостей жiночого органiзму. Hезаперечною довершенiстю вiдзначається наступна праця Марка Грушевського "Дитячi забавки та гри усякi", зiбранi на Чигиринщинi наприкiнцi ХIХ ст. . До збiрки ввiйшов ретельний опис 77 найбiльше поширених дитячих iграшок з детальною технологiєю виготовлення та методикою застосування. Подекуди автором подаються висновки щодо доцiльностi виготовлення тiєї чи iншої iграшки, застереження стосовно безпеки її використання та ступеня популярностi серед дiтей. Заглиблюючись у свiт iгор, вмiщених у збiрцi, можна констатувати рiвень матерiального достатку та духовних цiнностей населення регiону. Автор вдало добрав народнi прислiв’я, що стосуються всiх етапiв зведення нового житла, починаючи з вибору мiсця для нього i закiнчуючи входинами, конкретизуючи окремi з них реальними прикладами з життя селян i зафiксував обряди, традицiї, заборони. Глибокий iнтерес до iсторiї Чигиринського краю спонукав Марка Федоровича укласти легенди та перекази про козацькi та гайдамацькi часи, спогади старожилiв Суботова, записанi впродовж 1897-1899 рр. в збiрку "Гетьманське гнiздо. Урочища i перекази села Суботова", видану у Львовi 1909 р., до якої вміщено автентичні зразки народного фольклору. Через “неблагонадійність” в 1910 р. Марка Грушевського було переведено до с.Таганчі Канівського повіту, де він організував громаду, яка провадила суспільну і культурницьку діяльність. 1918 р. сім’я переїхала до Черкас, 1919 р. – до Києва. Культурницька дiяльнiсть першого в світі дитячого етнографа Марка Грушевського, на жаль, поки що мало вiдома не лише широкому загалу, а й науковій спільноті. Відрадно констатувати, що в наш час розпочато роботу з перевидання творчої спадщини дослідника. На початку 2001 року було перевидано збірку М.Грушевського “Дитина в звичаях і віруваннях українського народу” . Упорядник другого видання Ярослава Левчук поставила за мету не просто продублювати текст збірки, а зробити його максимально доступним для широкого загалу. Матеріали було адаптовано таким чином, щоб вони стали зрозумілими, цікавими сучасному читачеві різного освітнього рівня. При цьому було збережено хронологічну послідовність викладу, структуру твору, прояви суб’єктивного емоційного ставлення автора до тих чи інших явищ, стилістичні особливості його мови, щоб дати читачеві відчуття авторської індивідуальності. Відомі митці Чигирина І.І.Чабаненко Іва́н Іва́нович Чабане́нко - український радянський актор, режисер і педагог, професор, ректор Київського інституту театрального мистецтва. Заслужений діяч мистецтв УРСР. Народився 4 (17 грудня) 1900 року у місті Чигирині (тепер Черкаської області). В 1930 році закінчив Київський музично-драматичний інститут імені М. Лисенка і в ньому з 1931 року викладав. У 1930–1932 роках працював режисером у театрі імені М. Заньковецької в Запоріжжі, а у 1932–1933 роках — у Київському театрі робітничої молоді. У 1937–1965 роках — на педагогічній роботі в Київському інституті театрального мистецтва (з 1961 професор; у 1937–1945 і 1961–1965 його ректор). У серпні 1959 року керував урядовою делегацією УРСР на урочистому відкритті пам'ятника Т. Г. Шевченку в Орську. Помер 30 травня 1972 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1). Зіграв ролі: Циган («Комуна в степах» М. Куліша); Дилда («Голос надр» В. Білль-Білоцерковського). Поставив вистави: «Отелло» В. Шекспіра; «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка; «Невідомі солдати» Л. Первомайського. Автор п'єси «Горе намучить, горе і научить» (1943) і книги «Записки театрального педагога» (1980). Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1948 року). Нагороджений орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, медалями. М.Сікорський Сікорський Михайло Іванович (доцент (1996); почесний директор Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Народився 13 жовтня 1923 року в місті Чигирині Черкаської області; українець. Освіта: Київський університет ім. Т.Шевченка, історичний факультет (1946–1955). 1951–2008 — директор, Переяслав-Хмельницький історичний музей (з 1979 — Державний історико-культурний заповідник; тепер — Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»). Член правління Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, Всеукраїнської спілки краєзнавців, Українського фонду культури. Член редколегії журналу «Українська культура». Його праці: Автор близько 120 наукових праць, публікацій, зокрема книг: «Переяслав-Хмельницький» (1969); «На землі Переяславській» (1983); «На землі Київській» (1991); «Київщина» (1992); «Скарби нашої пам'яті» (1993); «Українська народна естетика» (1997); «Музеї землі Переяславської» (2004). Має такі звання, нагороди: Заслужений працівник культури України (1966). Орден Трудового Червоного Прапора (04.1976). Шевченківська премія (1989). Почесний громадянин Переяслава-Хмельницького (1984). Орден Жовтневої революції (10.1986). Почесний член Академії архітектури України (1993). Лауреат республіканської премії імені Д. Яворницького (1993). Орден Богдана Хмельницького III ступеня (09.1995). Почесний громадянин Останкінського району м. Москви (1997). Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (08.2001). Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (04.2003). Герой України (з врученням ордена Держави, 11.03.2005). Також нагороджений 15 медалями. О.Кривицька Леся (Олександра) Сергіївна [н. 4 (16).І 1899. Чигирин, тепер Черкас. обл.] — укр радянська актриса, народна артистка УРСР (з 1954). Акторську діяльність почала 1916 в трупі Пронського. В 1918 вступила до театру М. Садовського, з яким виїхала на Західну Україну. В 1919—44 працювала в західноукраїнських трупах. 1944—73 — у Львівському українському драматичному театрі ім. М. Заньковецькоі. Ролі: Софія ("Безталанна" Карпенка-Карого), Анна, Предслава ("Украдене щастя", "Сон князя Святослава" Франка), Помикевичева ("Човен хитається" Галана), Ольга ("Три сестри" Чехова), Любов Ярова (в однойменній п'єсі Треньова), леді Мільферд ("Підступність і кохання" Шіллера). Нагороджена орденом Леніна, медалями. IV. Підсумок
Це далеко неповний перелік відомих особистостей, небайдужих та зацікавлених в історії Чигиринщини. На часі укладення збірки розповідей про Чигиринський край. Її поява зумовлена бажанням повернути припорошені пилом незаслуженого забуття напрацювання відомих людей, де подані інтригуючі сторінки минулого Чигиринщини. Адже творили вони для народу, який, як резонно відмітив Пантелеймон Куліш, є кращим пам’ятником свого минулого життя. Як бачимо, в історії України Чигиринщині належить особливе місце. Неповторної краси природа Чигиринщини, її історичні легенди та перекази не залишали байдужим кожного, хто ступав на цю землю. Цьому мальовни,чому краю судилося стати колискою українського козацтва і національно-визвольної боротьби. Тому й не випадково, що наш край не лише оспівується у віршах, поемах, баладах, його історія описується у багатьох оповіданнях та романах, а й став предметом наукових досліджень. Впевнена, що в історії нашого краю є ще багато непізнаного і невідкритого. Тому Чигиринщина і надалі залишається предметом натхнення як науковців, так і творчих людей. Закінчити свою доповідь хотілося б словами із поезії Олександра Петриченка, як вам відомого місцевого поета, «Стежками Чигиринщини іду»: Стежками Чигиринщини іду, Віта кожнісінька стеблина, Тут скрізь вчуваю древності ходу, Безсмертну славу, Чигирине. У Суботові бачу той майдан, Де вже заклично підіймає Свою гетьманську булаву Богдан За долю і майбутнє краю… …Вернусь, щоб ще стежками цими йти В теплінь і в зимову негоду, Аби у серці вічно зберегти Історію мого народу.!»
|
Схожі:
| Уроку Тема уроку: Пристрої введення-виведення інформації. Структура і тип уроку повністю відповідають меті і завданням уроку, тобто науковий рівень уроку відповідає сучасним вимогам |
Уроку. Прямокутна система координату просторі. Мета уроку: знайомство... В кінці уроку збираються учнівські зошити для перевірки їх ведення й виконання домашнього завдання |
| Уроку виробничого навчання Велигодська Л. С. чітко в доступній формі розкрила тему та мету уроку на всіх етапах структури уроку |
Уроку; тема уроку не записується на дошці; мета уроку не узгоджується... «загравання» з учнями, намагання сподобатись, невміння знайти правильний тон; вживання пестливих слів |
| КОНСПЕКТ УРОКУ З ФІЗИКИ (10 КЛАС) Тема уроку Комп'ютер, мультимедійний проектор, презентація до уроку, програмне середовище «Жива фізика» |
УРОКУ Тема уроку Методична мета уроку: Інтерактивне навчання учнів графічного представлення даних електронних таблиць засобами мультимедіа з використанням... |
| Уроку: урок засвоєння нових знань. КМЗ уроку Мета уроку: вивчити види впливу електричного струму на організм людини, особливості ураження електрострумом |
Тема уроку. Зрізана піраміда. Мета уроку Мета уроку: вивчення властивості площини, яка перетинає піраміду і паралельна основі; формування поняття зрізаної піраміди |
| Уроку Тема уроку: Поняття про виробничий травматизм та професійні захворювання Мета уроку: Ознайомити учнів з основними причинами виробничого травматизм та професійних захворювань та їх наслідками |
План-конспект уроку інформатики в 7 класі Тема уроку Тема уроку: Робота з текстовою інформацією. Призначення та основні функції текстового редактора. Текстові процесори. MS Word. Поняття... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua