|
|
Скачати 0.75 Mb.
|
|
52. Історія — грецьке слово, що означає просто дослідження чи розпитування. Геродот, уживши це слово в заголовку своєї праці, тим самим «означує літературну революцію» .Саме вжиток цього слова (історія) та приховані у ньому значення й роблять Геродота батьком історії. Перетворення запису легенд на науку історії не було природженим для еллінського духу — це був винахід V сторіччя, і людиною, що той винахід зробила, був Геродот. Нам так само ясно, що історія для Геродота є гуманістичною на відміну як від міфічної, так і від теократичної оповіді. Як він заявляє у своєму вступному слові, його завдання — описувати вчинки людей. Його мета, як сам він її описує, полягає в тому, щоб прийдешні покоління не забули тих учинків. Тут ми маємо мою четверту характерну рису історії, а саме: що вона служить знанню людини про людину. Зокрема, вказує Геродот, вона розкриває людину як раціонального діяча: себто її функція — це почасти відкривати, що люди зробили, а почасти — відкривати, чому вони те зробили . Геродот не обмежує своєї уваги голими подіями; він розглядає ці події в цілковито гуманістичній манері як дії людських істот, що мали підстави чинити так, як вони чинили, а історика якраз і цікавлять ці підстави. Він цілком ясно й свідомо визнавали як те, що історія є чи може бути наукою, так і те, що вона має справу з діями людей. Щодо Геродота, то в нього чітко виявляються такі характерні риси історії: (а) що вона є наукова або ж починається із ставлення запитань, тоді як записувач легенд починає з того, що щось знає, і розповідає, що знає; (б) що вона гуманістична або ж ставить запитання про речі, які були вчинені людьми у певні моменти в минулому; (в) що вона саморозкривається або ж існує задля того, щоб казати людині, що таке людина, розповідаючи їй, що зробила людина. 53. За тематиці античні романи зазвичай групують таким чином: 1) історичні; 2) міфологічні; 3) шляхові; 4) утопічні; 5) любовні та пригодницькі; 6) християнські; 7) біографічні; 8) комічні і сатиричні [6, 5]. Деякі дослідники не вважають романами біографічні, історичні та подібні розповіді. На думку Б. Е. Перрі, романами слід було б вважати тільки ті твори, які мають літературні та художні цілі, а не твори з пропагандистськими або інформаційними установками. Вчений упевнений, що романом слід вважати довге прозовий розповідь, що доставляє читачам задоволення або спонукає їх духовно вдосконалюватися. Метою роману є він сам, тобто оповідь саме по собі, а не передача історичних, наукових або філософських знань. Це розповідь про події з життя і особистому досвіді одного або декількох людей, пофарбованих їх інтересами та почуттями. Вони збереглися найчастіше тільки у вигляді скорочених переказів і фрагментів, а саме романи любовні і пригодницькі, які зазвичай вважаються справжніми грецькими романами. Повністю збереглися наступні твори: "Херей і Калліроя "Харитона," Ефеські оповідання "Ксенофонта Ефеської "Левкіппа і Клітофонт" Ахілла Татія, "Дафніс і Хлоя" Лонга і "Ефіопські оповідання" геліодор. Схема сюжетів любовних і пригодницьких романів однакова. Нескінченно прекрасні юнак і дівчина незвичайно гаряче й вірно люблять один одного. Будь-які ворожі сили їх розлучають перед весіллям чи лише встигли одружитися. Вони переживають безліч страждань і пригод, поки нарешті роман не закінчується бенкетом на честь весілля чи зустрічі. Для людей епохи еллінізму було характерне почуття географічного простору, нескінченних далей. Після завоювань Олександра Великого світ виявився великим, родичі часто жили не в одній і тій же країні, подорожували купці й вчені, царські посланці і шукачі пригод. Тому герої грецьких романів, що втікають від небезпек або увозімие силою, звичайно об'їжджають чи не весь світ. Традиційні риси роману - це уявна смерть, корабель, піратські напади, шляхетні або жорстокі грабіжники, в'язниця, продаж в рабство. Коли дійові особи потрапляють у глухий кут, на допомогу приходять віщі сни або хитромудрі чарівники. Написані по одній і тій же моделі грецькі романи - це не збірники банальностей, як можуть здатися з першого погляду. Вони мають позитивне значення як твори, що проповідують вічні цінності. У цих романах багато разів міняється положення головних героїв: вони стають бранцями, рабами, їм загрожує смерть, якій вдається уникнути тільки в останню мить, однак, не встигнувши порадіти, вони знову потрапляють в будь-яку небезпечну ситуацію. Так триває до самого кінця твори. Тим не менше сльози, муки, страх і безліч інших випробуваних почуттів зовсім не змінюють ні зовнішності, ні внутрішнього світу героїв. Наприкінці роману вони зустрічаються такими ж юними і прекрасними, так само гаряче і вірно кохають одне одного, як і на початку. Ні їх характери, ні любов не набувають нових рис. Це їх сталість і стійкість не можуть не викликати поваги. Люди епохи еллінізму, не маючи можливості проявити мужність у захисті громадських справ, ідею героїзму переносять у сфері особистих відносин. Герої роману мужньо зберігають і захищають почуття своєї любові. Грецька роман може бути віднесений до типу романів випробувань [26, 258]. Це випробування вірності і любові героїв. Крім того випробовується їх благородство, сміливість, сила, іноді - розум. Герої витримують ці іспити, молот подій нічого не розбиває, тільки підтверджує стійкість героїв. Роман повторює думку, що прийшла з філософії стоїцизму і вже з'явилася в комедіях: можна змінити умови життя людини, проте людських якостей відібрати неможливо: потрапили в рабство герої роману зберігають внутрішню свободу, розлучені, випробовуваний, залякує, вони не відмовляються від своєї любові. 54. Біографічний твір може бути як лише художнім, так і художньо-документальним, залежно від того, яку мету поставив перед собою автор. Але у будь-якій біографії повинні бути достовірні факти, свідчення інших людей про реальний життєвий шлях героя, документальні матеріали. Біографія та автобіографія доносять до читача взаємозв'язок людини і часу. На противагу художньому роману чи іншому художньому жанру, біографія робить предметом спостереження не типовий характер, а істинну реальну людину, неповторну особистість. Важливий не лише історичний резонанс прожитого життя героями біографічних книг, але й індивідуальний, особистісний їх духовний досвід. Художня біографія — це величезне поле для прояву творчих індивідуальностей, манер, стилів авторів. Будь-яке людське життя, а тим паче життя відомих людей, настільки наповнене подіями та переживаннями, що автор, який присвятив свою творчість цьому жанру, має можливість розкритись повною мірою, наскільки вистачить духу і таланту. Створення книги-біографії — це свого роду величезна робота дослідника. Художня біографія потребує уваги. Біографічний жанр є особливим уже за своїм призначенням. Він наближає постать митця слова до читача з усіма його внутрішніми якостями, з усім його внутрішнім світом. Роль біографічного документа — щоденникових записів — глибоко відрізняється від життєвих описів вчених, історичних діячів і тих, чиє покликання — слово. Документи надзвичайно необхідні біографу, адже без них ми не пізнали б особистість. Нам не були б відомі обставини, які привели митця до кола тих чи інших особистостей свого часу. Незважаючи на фрагменти, на які поділяється біографія, вона завжди становить собою єдино ціле, як і весь життєвий і творчий шлях. Біографія та автобіографія — це невичерпні джерела духовного збагачення читача. Це ті глибини пізнання, які завжди будуть мати велику популярність. Читаючи біографічні матеріали, мабуть, кожен намагається там знайти проекцію на "свої" вчинки, "свої" риси, "свої" думки, самого себе. Кожен прагне стати кращим або зрозуміти, що є ще хтось, хто так мислить, у кого подібна життєва доля. Дехто просто вчиться робити ті чи інші висновки для свого життя. Створюючи образ героїв біографії, біограф часто-густо, незалежно від свого бачення, створює і свій власний образ автора. Без цього образу, без ставлення письменника до героя, без погляду автора на предмет опису не було б художньої книги взагалі. Незалежно від тих засобів, якими користується біограф, а вони, звичайно, багатогранні, ми маємо право зробити висновок, що особистість письменника і праця героя в їх нерозривній цілісності і є тим фундаментом, з якого вибудовується "будівля" сучасної біографії, на цьому фундаменті можна побудувати дуже багато, а особливо якщо будівничі будуть талановиті і захоплені своєю нелегкою, але благородною працею. Слід підкреслити, що біографія складає достатній простір для белетризованої і навіть романізованої подачі зібраного матеріалу, в тому числі й проникнення у внутрішній світ своїх героїв. Герой біографічного твору зазвичай є відомою особистістю. І це, безперечно, додає відповідальності авторові такого твору. Автобіографія як жанр почала складатися в пізньої античності, що пов'язано з посиленням інтересу до окремої людської особистості. До цього часу тобто до останніх століть старої і перших століть нової ери визначальну роль в житті людей грала традиція, проходження загальновизнаних устоям, законам селянської громади, правилам життя в місті-державі, наприклад, у грецькому полісі, законам, встановленим єгипетськими або вавілонськими царями. Існуючі норми були освячені традиціями, передбачалося, що їх встановили боги і виступати проти них блюзнірство. У такій ситуації окрема особистість мала мало можливостей для самовираження, і питання про опис власного життя практично не виникало. Автобіографії в якійсь мірі передували урочисті написи східних царів, оповідали про свої перемоги, однак тут не може йти мови про справжнє життєписі. Всі подібні тексти слідували суворо визначеними правилами і розповідали про зовнішні події, пов'язані з тим чи іншим государем, але не про його внутрішнього життя. Греко-римський світ знав чимало біографічних творів - найзнаменитіша з яких Порівняльні життєписи Плутарха. Поява таких книг свідчить про зростання інтересу до окремої особистості, хоча в люди ще не самі описували своє життя - за них це робили історики. Крім того, всіх античних біографів залучали яскраві герої. Подання про неповторність та значущості будь-якого, навіть самого звичайної людини, ще не існувало. Деякі видатні діячі античності залишили опису свого життя, очевидно, вважаючи її досить цікавою і важливою для нащадків. 55. Світогляд СЕНЕКИ значною мірою зумовлений тією неспокійною епохою за якої йому довелося жити. Певною послідовністю й системністю його погляди не вирізнялися. Обґрунтовуючи філософію стоїків, він звертав головну увагу не на теоретичний , а на практичний аспект учення. Найбiльш вiдомим стоїком був Люцiй Анней Сенека . Життя Сенеки сповнене суперечностей.Вiн закликав до бiдностi та смиренностi, проте сам жив хабарями, накопичивши великi скарби, вважався найбагатшою людиною Риму, за що, пiсля викриття Нероном, був змушений покiнчити життя самогубством. Суперечливiсть його фiлософських поглядiв та реального життя знайшла вiдображення i у його вченнi. Космогонiчнi погляди Сенеки були дуже близькими до попереднiх вчень. Як один iз учнiв Посiдонiя, вiн засвоїв його вчення про душу, при цьому посиливши тенденцiю розподiлу душi. Душа має тiлеснiсть i духовнiсть, постiйно переживає внутрiшню боротьбу протилежних тенденцiй: прагне до спокою i до боротьби, до добра i зла тощо. Протилежнiсть ряду тверджень Сенеки ним не пояснюється, а лише фiксується. Аналогiчний пiдхiд здiйснено ним i до роз’‘яснення поняття ‘‘Бога’‘, який виступає як вогонь (пневма) i як творча сила (батько). В той же час Бог не владний над матерiєю, проте коли свiт дiйде до стану iстинного буття, то вiн стане божественним, а коли свiт вiдходить вiд iстини, то Бог знищує його у свiтовiй пожежi. Людська природа (у своєму виникненнi) чиста i непорочна. Але тiло стає в’‘язницею душi. Душа, необтяжена тiлом - вiльна, тому iстинна насолода душi можлива лише поза тiлом. Усi люди рiвнi, їх душi здатнi до звiльнення. Проте сам Сенека вважає раба рабом по-сутi, а будь-яку працю, де затрачуються фiзичнi сили - принизливою для вiльної людини. Така праця пiдкорює душу тiлу. Фiлософiя Сенеки є своєрiдним пiдсумком розвитку елiнiстичної фiлософiї, хоча i не завершує її. Дане вчення увiбрало в себе безлiч суперечливих тверджень про свiт, констатуючи кризу античного типу фiлософствування. Теоретично цей крок до подолання кризи фiлософських систем був зроблений на шляху виникнення християнства.Звичайно, торкався Сенека і такої категорії, як справедливість. Відправним моментом останньої він вважав рівність (лист 30.11; 47.1—10), а кінцевим висновком — сентенцію: «Поводься з тими, хто нижче, так, як ти бажав би, щоб з тобою поводились ті, хто вище» (лист 47.11). 56. Виріжте з методички стор.36!!!
58 Схарактеризувати зміст «Метаморфоз» Апулея як спробу пошуків порятунку від занепаду та бездуховності. Прагнучи здійснити пізнання до нового, Луцій не замислюючись прагне дістати ці нові відчуття. Шлях обраний для досягнення душевного спокою був вибраний не надто вдало. Перетворившись на осла, починаючи з першої хвилини його життя у новому обліку, він усіма можливостями намагається не втрати себе та не занапастися духом. Зміст переповнений такими подіями, де людина повинна перебороти свої звички. Намагаючись не потерпіти поразки у бою між людиною на світом, герой має боротися , знаходити розумні рішення для вирішення різних не простих ситуацій. Перешкоди, що трапляються на шляху до здійснення мрії, можуть легко зробити так, що той починай втрачати віру в те, що взагалі зможе дістатися до мети, що боги йому не допоможуть. Найяскравішими героями такої ситуації є Луцій та Псіхея. У них найкраще відображенна таой пошук від занепаду та бездуховності. (59) 59 Опишіть спільне та окреме між долею Люція та Психеї (Апулей). Люцій почув історію про Псіхею, підслухавши розповідь одного злочинця чи грабіжника під час святкування. На цей момент він вже перебував в обліку осла, та здатність розуміння людської мови він не втратив. Він був вражений таким розвитком подій, та мабуть і не усвідомив того важливого. Він не усвідомив того, що якщо у цій історії заглибитися трохи далі, він би міг побачити ті страждання та безвихідність положення яке мала Психея, у своєму житті. Вони обидва прагнули знайти порятунок від власного занепаду, та дістатися до поставленої цілі. Для Психеї це означало бути разом з коханим, а для Люція – знову перетворитися на людину, щоб знову бути разом зі своїми близькими. Іншим порівнянням може слугувати перешкоди, що траплялися на їхньо му шляху. У Психеїному випадку це були завдання Венери, які не підлягали до виконання, без допомоги дива. У луцієвому випадку- незмога дібратися до куща з цвітучими трояндами, які врешті решт знали б накладенні на нього чари. І в самому завершенні, обидва герої все ж залишаються щасливими. Псіхея, через кількісні страждання та перешкоди, залишається х амуром на згоду всім, Венера приймає її у своє коло. Луцій, через молитву до богів, отримує шанс повернути людський облік, що йому і вдається зробити у завершенні його історії. |
|
1 Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела... Сторія вивчає події,явища,які допускають науковіобгрунтовані уявлення про головні тенденції розвитку людини,суспільства |
Урок 18 Тема. Події 1939 червня 1941 рр. Причини, характер та періодизація Другої світової війни Тема. Події 1939 – червня 1941 рр. Причини, характер та періодизація Другої світової війни |
|
Періодизація історії Японії за середньовіччя Практичне заняття «Японське суспільство у баченні авторки «Записок біля узголівя» Сей-Сьонагон» |
10. ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДО ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ Основні риси і періодизація господарства країн Західної Європи в епоху середньовіччя |
|
Питання до іспиту з курсу «Історія зарубіжної літератури ХІХ ст.» Західноєвропейська література XIX ст.: періодизація, основні художні напрями і тенденції розвитку |
Передісторія україни археологічна періодизація ... |
|
Що таке філософія? Антична філософія: особливості, періодизація та значення для формування європейської культури |
Періодизація історії української культури Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок |
|
Василь Яременко. НА ЗАМОВЛЕННЯ ВІЧНОСТІ КОРОТКИЙ СЛОВНИК історичної термінології, що вживається в «Повісті врем’яних літ» |
Загальний протокол за напрямом «Долі, скалічені війною» обласного... |