|
|
Скачати 0.75 Mb.
|
|
13. Різниця між міфом і художнім твором? Міф (грец. Μύθος — казка, переказ, оповідання, альтернативна форма міт) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства. Міф не є ілюзією або вигадкою, а являє собою історичну необхідність. Міфи створюються не тільки для пояснення навколишнього світу, а й для того, щоб встановити з цим світом контакт. Оповідь, яка передає уявлення давніх народів про походження світу, проявища природи, про богів та легендарних героїв. Міф — не продукт необізнаності, це просто інший спосіб ставлення до світу. Міф — це спроба знайти реальні зв'язки з природою. Міф не має чітко визначеного сюжету, не розповідається як казка, він переживається як реальне буття. Міф не має віри, оскільки природа є близькою і зрозумілою людині. Згодом міфічна свідомість стає суперечливою, бо виникає потреба поводитися інакше ніж того потребує природа, тобто крім родинних виникають інші стосунки, яких у природі до того не було: зародки мистецтва, політичної діяльності, перші правові норми. Мудрість міфів і закладена в них філософія виховання полягає у системі правил, які охороняють світовий порядок від людської сваволі. Міфи містять серйозну думку, актуальну і в наші дні, — про необхідність звільнення від помилок розуму, який спонукав неухильно просуватися вперед задля користі, не беручи до уваги автономної сили речей і явищ, їх власного шляху. Зауважимо, що міфи — анітрохи не напучення, і зовсім безглуздо шукати в них прямих повчань. Багато сюжетів жорстокі, брудні, еротично гидотні. Витівки богів далеко не похвальні. Хіба вони можуть навчати, як жити. У міфах усіх народів найбільш піднесені уявлення про богів межують з найгрубішими, непристойними і смішними. Це властиве будь-якій міфології. Звичайно, це пояснюється тим, що сама відмінність між високим і низьким ще не склалася тоді такою, якою вона є у нашому розумінні. Нероздільність піднесеного і смішного у міфах, їх трагічне блазенство допомагає зрозуміти походження трагедії з народного фарсу і роль сатирів, які супроводили своїм комічним хором виклад подій, зовсім не комічних. Художній твір — розповідь про певну життєву подію (вигадану чи ні), що ведеться від особи реального або уявлюваного автора з розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови. Художній твір можна визначити як розповідь про певну життєву подію (вигадану чи ні), що ведеться від особи реального або уявлюваного автора з розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови. Від інших словесних творів літературно-художній твір відрізняється тим, що предметом його розповіді є умовно-, а не реально-життєва подія, яка існує виключно в суб'єктивній, авторській або його оповідача уяві, а завдяки їхньому посередництву в такій же суб'єктивній читацькій уяві, але не в об'єктивній реальності, навіть у тому випадку, коли в основу предмета розповіді покладені якісь реальні життєві факти (історії, біографії і т. п.). На відміну, скажімо, від історика, письменника більше цікавить не те, як було насправді, а як мало б чи могло б бути. Художній твір — це не хаотичне нагромадження слів, образів, ідей, а упорядкована система їхніх зчеплень, в якій — в ідеалі — усе так тісно «підігнане» одне під інше і одне з іншого випливає, що з нього, без відчутних втрат для розуміння його ідейно-художньої суті, не можна вилучити жодного слова (особливо у віршових творах), жодної сцени (в прозових творах), оскільки у справжньому — довершеному художньому творі немає нічого випадкового й зайвого, усе в ньому, до найменших, здавалося б, «дрібниць», має свій внутрішній, мотивований змістом цілого сенс і виконує певне смислове навантаження. Цілісність твору забезпечується єдністю авторського погляду на речі, про які він пише, взаємовмотивованим співіснуванням усіх значущих елементів його твору. 14. Олімпійські боги (олімпійці) у давньогрецької міфології — боги другого покоління (після першонароджених богів і титанів — богів першого покоління), вищі істоти, котрі мешкали на горі Олімп. Традиційно в число олімпійських богів входило дванадцять богів. Списки олімпійців не завжди збігаються. Склад богів-олімпійців: Зевс(верховний бог греків, цар і батько богів та людей. Його постійне місцеперебування — гірське пасмо Олімп.), Посейдон був володарем моря, Аїд — підземного царства тіней, Гера(старша дочка Кроноса й Реї, вихована в домі Океана й Тетії, сестра і дружина Зевса, з яким вона, за самоським переказом, 300 років перебувала в таємному шлюбі, аж поки він відкрито не оголосив її своєю дружиною й царицею богів. Зевс шанує Геру, але не завжди і швидше заради того, щоб уникнути сварки, до якої вона дуже схильна) Деметра(сестра й дружина Зевса, богиня родючості, хліборобства та шлюбу; посідала важливе місце в грецькій міфології. Інше ім'я Деметри в культі, поширеному серед народів моря, зокрема пеласгів на півдні Пелопоннесу, а також мінойців на Криті — Матір Део, тобто Богиня Матір.) Гестія(сестра Зевса, Посейдона, Аїда, Деметри та Гери, богиня вогню, покровителька домашнього вогнища, ніколи не залишала Олімпу.) а також їхні нащадки: Гефест (кульгавий син Зевса й Гери (за деякими переказами, син самої Гери), бог вогню та ковальства, на відміну від інших богів не цурався фізичної праці.) Гермес(Спочатку був богом-заступником отар, його зображали інколи з ягнятком на руках. У гомерівському епосі — насамперед посланець богів і провідник душ померлих у підземне царство Аїда. Також покровитель мандрівників. З розвитком торгівлі стає богом-заступником торгівлі, а також спритності, обману і навіть злодійства.) Персефона(дочка Деметри та Зевса, дружина Аїда.) Афродіта (одне з 12 верховних божеств Олімпу, богиня вроди й кохання, мати Ероса, цариця німф і грацій. За Гомером, Афродіта — дочка Зевса й океаніди Діони. У переносному значенні Афродіта (Венера) — красуня, у ранніх традиціях — народжена титаніда), Діоніс (бог рослинності, родючості, вологи, покровитель виноградарства й виноробства), Афіна (покровителька війни оборонної, вона втілює свідому хоробрість і мужність, допомагає своїм улюбленцям у хвилини крайньої небезпеки і веде їх до звитяги.) Аполлон (воїна-стріловержця (Аполлон Гекеболос), який вражав несхибними стрілами) Артеміда (богиня тваринного й рослинного світу. За пізнішими віруваннями, богиня мисливства, лісів і гір; її шанували також як богиню Місяця) 15. ФУНКЦІЇ ТА РОЛІ БОГІВ НИЖЧИХ ЗА ОЛІМПІЙСЬКИХ Пантеон божеств можна розділити на 6 груп: 1) Боги, які створили усі першочергові складники світу: землю, воду, море, небо, день, ніч. 2) Демони (духи), німфеї (Наїди, Дріади, Сатири) 3) Демони (духи), які мали вплив на людей (сон, смерть, людов, ненависть) 4) Порядкові божества 5) Боги-олімпійці (всього 12: ), які керували світом та мали у підлеглих божеств нижчого рангу. 6) Герої, такі як Беллерофонт, Геракл, а також Чудовиська та Звірі – Гіганти, Дракони, Кентаври. 16.ДОБА ГЕРОЇВ В УЯВЛЕННІ ДАВНІХ ГРЕКІВ Розглядаючи богів, божеств та героїв давньогрецьких міфів, можна побачити розвиток сучасного суспільства: як воно змінювало своє ставлення до сил природи, до суспільного та індивідуального. Герої та їх функції (роль) - позитивні: Прометей – Приніс вогонь людям Геракл (багато подвигів – мужність, розум, сила, відвага) Персей (боротьба зі злом, переміг медузу Горгону) Икар (перший політ людини до сонця) Орфей и Эвридика (спроба перемоги смерті) Аргонавти і Одісей (плавали за Золотим Руном, відкриваючи нові землі та нові народи) Асклєпій (займався лікуванням людей з метою здобути їм безсмертя) Тесей, Ясон (мужні воїни) Негативні герої: Нарцис (самозакоханість, любування собою) Цар Мидас (перетворював усе на золото - жадібність) Медея (вбила своїх дітей через ревнощі та помсту, жорстокість її серця) 17.СПЕЦИІКА КУЛЬТУ ГЕРОЇВ Ц ДАВНІХ ГРЕКІВ Культи героїв. Надзвичайно поширеними в Греції були культи численних героїв — напівбогів, легендарних полководців, засновників міст, їх вважали посередниками між богами і людьми. Деякі з них у давні часи самі були богами. Греки вірили, що герої, які часто несли в собі риси казковості, впливали навіть на долю людей, захищали і рятували їх від злих сил — жорстоких розбійників, ненажерливих потвор. Так, Тесей убиває Періфета, Скірона, Сініса, Керкіона, Прокруста- розбійника, Мінотавра в Лабіринті, а герой Персей, знищивши морське страховисько, врятовує красуню Андромеду. Вважалося, що відсутність пошани до героїв з боку мешканців якогось міста або невідправлення відповідного культу могли викликати їх гнів і помсту, наслідки яких важко було передбачити. Найвизначнішим героєм Греції був Геракл, син Зевса і земної жінки Алкмени, що здійснив дванадцять знаменитих подвигів. Він знищив лютого Немейського лева, жахливу Лернейську гідру, стімфалійських птахів з мідними пазурами і дзьобами, отруєним пір'ям- стрілами, вполював Ерімантського вепря, Кірінейську золоторогу лань, подолав Критського бика, здобув пояс цариці амазонок Іпполіти, очистив Авгієві стайні, переміг царя Діомеда і викрав Геріонових корів, а потім золоті яблука німф Гесперід і, насамкінець, здійснив найважчий свій подвиг — здолав і вивів на поверхню пекельного пса Кербера. Після смерті став олімпійським божеством. Популярними героями були згадувані Тесей, легендарний афінський цар, і Персей, син Зевса й аргоської жінки Данаї, який здійснив ряд по-двигів. Про подорож героя Ясона з товаришами до берегів далекої Колхіди за золотим руном з багатьма пригодами оповідає чималий міфологічний цикл про аргонавтів. Проте найзначнішим таким циклом, у якому діє величезна кількість уславлених героїв — Ахілл, Діомед, Одіссей, Гектор, Менелай, Аякси, Агамемнон, Паріс та ін., — став Троянський цикл міфів. Він становить розпо-відь не тільки про Троянську війну, але й про події, що їй передували. Крім цих двох, по-справжньому героїчних циклів, існував ще Фіванський міфологічний цикл, що розповідає про трагічну долю нещасного і багато-страждального героя Едіпа і чотирьох його дітей — Антігону та Ісмену, Полініка та Етеокла. Та хоча процес міфотворчості давно завершився, а самі легенди й міфи набрали сталої форми, деякі зміни в них усе ж відбулися. «Винними» у цьому стали трагічні поети, які, відповідно до своїх творчих задумів, сміливо йшли на зміну окремих епізодів того чи іншого міфу або, можливо, використовували маловідомі якісь варіанти, що з'являлися в інших районах Греції. Отже, міфи набували нових ознак і нюансів, а герої міфів удруге народжувалися у творах античних письменників, змінюючи з волі автора свої риси та якості. Немає сумніву, що титан Прометей (бог старшого покоління) так і залишився б одним із маловідомих богів-велетнів, якби не геній Есхіла, що надав йому зовсім інших рис, зробив ідейним борцем проти Зевсової деспотії, носієм усього світлого й прогресивного («Прометей закутий»). І якщо слава Прометея дійшла до наших днів і втілилася в багатьох присвячених йому творах (як не згадати тут шевченківського Прометея!), то цим ми завдячуємо тільки Есхілові. Саме він переосмислив міфологічний образ і, сповнивши його новими якостями, зробив символом тираноборства, гуманізму та безмежної відданості своїй ідеї. Питання 18 Періодизація Давньогрецької літератури: 1. Архаїчний період (7 століття до нашої ери - 5 вік до нашої ери). Характерно: гострота в соціальному відношенні, тому що йде руйнування родової громади й становлення полісів. У громаді на чолі стояв цар, потім родова знать, у полісі походження не мало значення. Ніцше називає цей період трагічним. Розвивається усна народна творчість. З'являються епічні, архаїчні, героїчні поеми, з яких до нас дійшли тільки гомерівські-«Іліада» та «Одісея». 2. Класичний (аттичний) період. У цей час центр культурного життя перебуває в Афінах. Після Греко-перської війни почався розвиток Афін, які незабаром стало прикладом для всієї Греції. Розвивається театр драматургії, вважається, що театр завжди розвивається в трагічну епоху. Спочатку з'являється трагедія,(Есхіл «Орестея», Софокл «Цар Едіп», «Антігона», Евріпід «Медея», «Іпполіт») потім комедія.(Арістофан «Жаби», «Хмари», «Лісістрата») Розвивається лірика й ораторське мистецтво, риторика. У четвертому столітті починає розвиватися проза ( «Крітон», «Федон»). Спочатку з'являється історична проза (Геродот, Фукідіт, Ксенофонд), потім філософська. (Платон «Аплогогія Сократа», Арістотель «Поетика») 3. Елліністичний період (з 4 століття до нашої ери по 1 століття до нашої ери). У цей період Греція завойовується спочатку Філіпом, потім Олександром Македонським. Полісна система віджила себе. В Олександра є велика ідея - нести грецьку культуру варварам. Потім Олександр розуміє, що грецька культура – не єдина конкурентноздатна у світі. Еллінізм - симбіоз грецької й інших культур. Культурний центр переноситься в Єгипет, в Олександрію. Там виникає гуманітарна наука. Характерна пильна увага до людини. Розвиваються малі жанри лірики, наприклад, епіграма. Втрачає значення висока комедія, з'являється новоаттична комедія (Менандр «Відлюдник») про родину, про дім. 4. Період грецької літератури епохи римського панування (1 століття до нашої ери - 476 рік нашої ери). Загарбання римлянами низки Еллінських держав призвело до економічної розрухи низького зниження їх культури, проте римляни цікавились грецькою культурою. Еллада для Риму – історико-культурний музей. Почався широкий процес злиття грецької та римської культур. Освічена частина римлян добре володіла грецькою мовою, а греки знали латину. Розвивається жанр роману, зокрема такі його різновиди як Авантюрний роман випробувань (Харітон «Херей і Калліроя») та Роман-ідилія або пасторальний роман. (Лонг «Дафніс і Хлоя») Питання 19 ПЕРІОДИ РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ Так само як і грецьку літературу, римську літературу необхідно ділити на періоди
А. Долітературний період (до середини IIIст. До н.е) Тут, мабуть, були представлені всі звичайні жанри усної народної творчості.) Б. період ранньої римської літератури ( до середини II ст.. до н.е) Тіт Макцій Плавт, Публій Теренцій Афр. В. література періоду громадянських воєн Характеризується великою кількістю повстань рабів. Гостра політична боротьба в середині країни. Часта зміна правителів. Представники: Гай Валерій Катулл любовна лірика «Вірші до Лесбії»
А. Література ранньої Імперії (або «віку Августа», до 30-40х років. Н.е) Встановлення принципату Октавіана Августа та ряд його реформ. Уславлення Августа стало найвищім завданням літератури. На його честь писали: Вергілій («Буколіки», «Георгіки», «Енеїда»), Горацій («Сатири», «Ода до Мецената». В цей період популярний жанр Елегії: Овідій( «Любовні Елегії») Б. Література пізнішої Імперії (до кінця 5 століття н.е) Падіння династії Юліїв – Клавдіїв. Рим з часів Августа стає головним культурним центром. Імператори підтримують публічні виступи і змагання ораторів і поетів. Стверджується декламоційно риторичний стиль (чітко сформульовані моральні настанови і приємні до слуху метафори.) Вони відрізнялися від суворих філософських роздумів Цицерона.(література цього періоду – «Метаморфози» Апулея та «Сатирикон» Петронія). 20. ЧОМУ ГОМЕРІВСЬКИЙ ЕПОС МОЖНА ВВАЖАТИПІДМУРКОМ ГРЕЦЬКОЇ ТА ВСІЄЇ АНТ ЛІТЕРАТУРИ Мистецтво Гомера складне і незвичайне, як життя, яке він зображує. Він височить в античній літературі подібно до величної гірської вершини. І для того, щоб вичерпно пізнати її — ту рослинність, що вкриває її, тваринний світ, що населяє її, сховані у її надрах мінерали й викопні поклади, — цю вершину слід ретельно вивчати. Гомер вклав у свої поеми величезну ерудицію, енциклопедичні знання про свою епоху, глибокі й цінні спостереження, врешті весь колосальний талант художника. Тому, уважно читаючи його творіння, в них можна відкривати дедалі нові й нові дані, факти, свідчення та деталі, що складають величезну панораму гомерівської доби. А вплив Гомера на розвиток дальшої грецької літератури переоцінити взагалі неможливо. Першою відчула на собі вплив гомерівських поем грецька тра гедія, що запозичила в них зачин дії. Адже кожна трагедія розпсь чинається з якогось гостродраматичного моменту міфологічного сюжету, який негайно вводить читача в центр подій. У «Прометеї прикутому» Есхіла це покарання бога-титана, в «Антігоні» Софо- кла — розповідь Антігони про смерть двох братів і суворий закон Креонта, в «Медеї» Евріпіда — розмова між годувальницею і вихователем дітей Медеї про зраду Ясона тощо. Усі ці події чи діалоги відразу визначають граничне напруження і швидкий розвиток подальших драматичних подій. Трагічний ореол навколо персонажа (в трагедії) часом створюється тими ж засобами, що і в гомерівських поемах. Наприклад, трагічність образу Ахілла посилює його знання про свою неминучу загибель у Троянській війні, драматизм образу Едіпа — наперед визначена страшна доля і марні зусилля втекти від неї. Прийом «пізнавання», чудово розроблений Гомером в «Одіссеї», пізніше стане улюбленим як для трагічних, так і для комедійних авторів. Особливий вплив гомерівські поеми справили на римську літературу. Багато елементів з них використали у своїх епічних поемах Енній та Невій. Надзвичайно виразно це виявилося у творчості найвизначнішого римського поета Вергілія. Найбільша його поема «Енеща» цілком спирається на твори Гомера і в дечому навіть копіює їх і повторює. Вергілій, який хотів стати «римським Гомером», запозичує для своєї поеми композицію «Іліади» та «Одіссеї» (перші шість пісень повторюють події «Одіссеї», шість наступних — «Іліади»), відповідно будує систему образів героїв, використовує майже всі художні засоби Гомера. Навіть у нові часи Гомера (інколи через більш відомого Вергілія) намагалися наслідувати багато поетів різних країн (Т. Тассо, П. Ронсар, Вольтер, Гете, Ф. Шіллер, М. Херасков, В. Тредьяковський та ін.). У період античності епізоди гомерівського епосу та їхні герої були широко відображені в мистецтві грецьких і римських художників і скульпторів. Базовий розпис здебільшого втілював гомерівські сюжети. У пізніші часи художники охоче використовували найдраматичніші епізоди поем для своїх полотен, зверталися до них і композитори. |
|
1 Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела... Сторія вивчає події,явища,які допускають науковіобгрунтовані уявлення про головні тенденції розвитку людини,суспільства |
Урок 18 Тема. Події 1939 червня 1941 рр. Причини, характер та періодизація Другої світової війни Тема. Події 1939 – червня 1941 рр. Причини, характер та періодизація Другої світової війни |
|
Періодизація історії Японії за середньовіччя Практичне заняття «Японське суспільство у баченні авторки «Записок біля узголівя» Сей-Сьонагон» |
10. ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДО ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ Основні риси і періодизація господарства країн Західної Європи в епоху середньовіччя |
|
Питання до іспиту з курсу «Історія зарубіжної літератури ХІХ ст.» Західноєвропейська література XIX ст.: періодизація, основні художні напрями і тенденції розвитку |
Передісторія україни археологічна періодизація ... |
|
Що таке філософія? Антична філософія: особливості, періодизація та значення для формування європейської культури |
Періодизація історії української культури Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок |
|
Василь Яременко. НА ЗАМОВЛЕННЯ ВІЧНОСТІ КОРОТКИЙ СЛОВНИК історичної термінології, що вживається в «Повісті врем’яних літ» |
Загальний протокол за напрямом «Долі, скалічені війною» обласного... |