|
|
Скачати 0.75 Mb.
|
|
39 ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ ГОРАЦІЯ ДЛЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПОЕЗІЇ Протягом століть у Європі ставлення до Горація і його творчості було різним залежно від естетичних смаків епох, адже він не тільки автор од, але й еподів, сатир, послань. При життєвій славі і загальному визнанні як провідного лірика Риму, оди поета могли оцінити окремі шанувальники, бо вони були надто складні і витончені для широкого кола. Середньовіччя та епоха Ренесансу шанує більше Горація–сатирика, Бароко – літературного критика Горація. Горація–поета високо цінували А.Данте, Ф.Петрарка, С.Спенсер, М.Монтень, П.Ронсар, Б.Джонсон, Д.Мільтон, Ф.Клопшток, Г.Лессінг, Ф.Шіллер, Й.-В. Ґете, В.Гюго, Д.Байрон, А.Теннісон, Г.Платен, Ф.Ніцше, М.Ломоносов, Т.Шевченко, О.Пушкін, М.Емінеску та інші. У XVI – XVII ст. в Європі з’являються перші переклади окремих од Горація. Згодом предметом досліджень учених різних країн стають життєвий і творчий шлях поета, проблеми перекладів од, їх рецепції, окремі аспекти поетики Горація (Т.Бірт, Е.Динт, В.Пишль, Е.Шмідт, Е.Швінге, Е.Френкель, Н.Колінг, С.Комаджер, А.Кіслінг, Р.Гайнце, Р.Кернер, Є.Данилевич, М.Крушельницька, К.Куманецький, М.Свобода, Л.Винничук, Л.Войцік, Й.Старчук, Л.Зйомковський, Є.Стика, М.Зажицька-Станьчак, М.Гаспаров, О.Лосєв, К.Полонська, В.Ярхо). В Україні твори Горація стають відомими на межі XV-XVI ст. Його творчу спадщину вивчав і брав за взірець гуманістичний поет Павло Русин з Кросна, Горація читали у братських школах (у Львівській ставропігійській школі) та Києво-Могилянській академії. Трактат Горація “Про поетичне мистецтво” поряд з Аристотелевою “Поетикою” став основою низки давніх українських поетик. Шукаючи шляхів розвитку національної літератури, кожна ґенерація українських письменників по-своєму сприймала поетичну спадщину Горація (Г.Сковорода, П.Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський). Твори Горація перекладали К.Блонський, О.Духнович, І.Франко, В.Щурат, Т.Франко, М.Зеров, О.Білецький, М.Білик, Г.Кочур, Б.Тен та інші. Вагомий внесок у вивчення творчої спадщини Горація зробив сучасний український вчений, письменник і перекладач Андрій Содомора. Йому належить повне видання перекладів творів Горація українською мовою, а також низка наукових досліджень, які стосуються окремих аспектів поетики Горація. Однак, незважаючи на певні здобутки у дослідженні творчості Горація, актуальність проблематики не вичерпана. До цього часу немає праці, в якій би комплексно було досліджено лінгвістичні засоби творення текстів од Горація і його поетичних образів зокрема. Актуальність теми дисертації зумовлена: відсутністю наукових досліджень мовостилю Горація, у той час як значення творчості поета для європейської літератури і української зокрема є незаперечним; необхідністю системного дослідження ідіостилю письменника на основі комплексного аналізу всіх мовних рівнів з використанням сучасних методів дослідження з метою вивчення лінгвостилістичних засобів творення поетичних образів 41.На думку багатьох учених, Овідій (43р.до н.е. – бл.18р.н.е.) посідає серед античних поетів друге місце(після Гомера) за впливом на європейську культуру. Тарас Шевченко називав Овідія “найдосконалішим витвором всемогутнього творця Всесвіту”. До творів Овідія зверталися Г.Сковорода, І.Франко, Л.Українка. Овідій був улюбленим поетом Шекспіра. “Душа Овідія живе в Шекспірі” – говорили сучасники, маючи на увазі не лише сюжети, які використовував Шекспір, але й культ краси, властивий великому драматургові, як і Овідію. Чимало сторінок у Мольєра(який, до речі, ніколи не розлучався з книжками Овідія) та іспанського драматурга Лопе де Веги навіяно віршами Овідія. Особистість Овідія, його поезія привертали увагу гуманістів доби Відродження та художників-романтиків, Пушкіна, Пікассо, який у 1930 р.ілюстрував “Метаморфози”. Давньоримський поет Публій Овідій Назон виділявся серед письменників офіційного напряму в літературі того часу. Свій творчий шлях Овідій почав з любовної лірики. Проте в його творах оспівування особистих почуттів і переживань поступаються місцем опису любовних сцен і душевного стану героїв.Автор ще багато в чому залишається вірний елегійного традиції.Його перша збірка Любовні елегії має свою героїню (узагальнений жіночий образ), яку поет називає Коріна, на ім'я стародавньої поетеси. Разом з тим, володіючи унікальним поетичним талантом, він створює твори абсолютно нового типу. Тут немає піднесеного тону, який використовується іншими авторами при описі закоханості і страждання. У елегіях Овідія ми бачимо яскраві замальовки реальному житті, яким він надає відтінок грайливості та іронії. Описуючи щасливу зустріч з Коріна, поет малює обстановку спальні, фіксує час дня, докладно описує прекрасну зовнішність своєї коханої.Таким чином, автор говорить не про виникає почуття, а про обстановку навколо відбувається події. На противагу своїм попередникам, що зображує серйозне, глибоке почуття, він виступає лише жартівливим співаком любовної млості, як він сам називає себе.Ще однією особливістю Овідія є розвиток ним на протязі всього твору однієї теми, але в нескінченних варіаціях. Так, ціла елегія побудована у нього на обіграванні думки про те, що закоханий представляє собою воїна на службі у Амура. Висловлена в першому рядку, ця ідея потім розвивається в численних порівняннях. Маску закоханого поета Овідій остаточно відкидає в своєму наступному збірнику Послання героїнь, в якому представляє п'ятнадцять вигаданих поетичних листів міфічних героїнь своїм чоловікам. Теми Послань ... одноманітні - розлука, туга, самотність, борошна ревнощів, прохання про повернення, проте в описі цих почуттів Овідій проявляє виняткову майстерність, наділяючи яскравою індивідуальністю кожну зі своїх героїнь. Тут і скромна, терпляча Пенелопа, і згорає від пристрасті Федра, і готова без страху розлучитися з життям Дідона, і мстива Медея, і сентиментальна Енона. Всі вони зовсім по-різному переживають розлуку з коханими.У своїх наступних поемах Наука кохання і Ліки від кохання поет дає настанови в області любовних відносин. Римської елегії тих часів взагалі була властива претензія на повчальну роль в області любові. Овідій розвинув у своїх творах цю тенденцію, в той же час представивши легку пародію на неї. У двох перших частинах Науки любові він дає поради чоловікам, як залучити й утримати жінку. При цьому, пародіюючи відомі керівництва, він поступово подає науку знаходження предмета любові. 42.У Давній Елладі художня проза, що постала пізніше, ніж епос, лірика і драма, спочатку була пов’язана із творами істориків, філософів та промовами ораторів. Історіографія розвивалась за класичного періоду. Цьому періоду нових політичних утворень належать перші досліди прози історико-географічної та філософської, яка за своїм змістом тісно примикала до епічної поезії і народної міфології. Грецька історіографія почалася з перекладання в прозу поетичних переказів у порядку хронологічної послідовності і з запису пам'яток окремих міст і народів. Кадм, Діонісій, Гекатей Мілетський, Ксанф з Лідії, Харон з Лампсака, Гелланік з Мітіліні найдавнішими історичними письменниками. Представниками найдавнішої грецької філософії є Фалес, Анаксимен, Анаксимандр (див. давньогрецька філософія). Наприкінці першого періоду історії грецької літератури всі частини еллінського світу були охоплені політичним і розумовим рухом, а нагромадження багатств торгівлею і промислами та отримання з Єгипту папірусу — порівняно дешевого матеріалу — полегшували літературну продуктивність міських республік і сприяли їх розумовому зближення. Вельми характерними виразниками тієї епохи збудження і повсюдної напруженої діяльності були, так звані, «сім мудреців» (Біант, Хілон, Клеобул, Періандр, Піттак, Фалес, Солон) — розсіяні по різних містах практичні діячі та вчителі, які у віршованій, стислій формі пропонували уроки життєвої мудрості — гноми. Геродот написав лише 1 твір – “Історію”. Слово історія грецького походження і за значенням наближається до слова дослідження. Присвячена “Історія” греко-перській війні, подіям, що мали вирішальне значення для подальшого розвитку народів стародавнього світу. Історія, як наука, зобов’язана більше, ніж Геродоту, його молодшому сучасникові Фукідіду – авторові одного, незакінченого, твору про Пелопонеську війну. Легенди та історичні анекдоти не цікавили його (на відміну від Геродота). В його “Історії” відбиті лише 20 років Пелопонеської війни(дожив до кінця її, і хотів розказати про всю). 43. Рито́рика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найбільш придатну для зрозумілого й аргументованого викладення думки. Риторика є однією з найдавніших наук, її виникнення припадає на античні часи. Вона була засобом захисту і звинувачення на судовому процесі. Найвидатніші теоретики риторики були в Греції, а практики — в Римі. Засвоєння риторики вважалося необхідною підготовкою в Стародавній Греції та Римі. Громадяни Давньої Греції могли самі себе захищати в суді, а щоб захист вийшов вдалим, вони зверталися до фахівців, чиїм ремеслом було складання промов. Ораторське мистецтво розвивалося й у Давньому Римі. Відомий давньогрецький оратор Арістотель розрізняв три способи переконання:
Найвидатнішим римським оратором був Цицерон, він досягнув високої майстерності у складанні й виголошенні промов, став автором трактатів про ораторське мистецтво. 44.В Греції 3-2 ст.до н.е. відбувається систематизація риторики, яка ділилася на 5 частин: інвенція – знаходження, систематизація промов і використовуваних в них доказів; диспозиція – поділ промови на вступ, викладення, розробку (докази свого погляду і відторгнення чужого) і заключна частина; Елокуція – словесне висловлювання, вчення про відбір слів, словопоєднанні, про тропи і риторичні фігури, за допомогою чого формулювався стиль промови; меморія – запам’ятовування; пронунціація – вимова. В Древній Рим риторика проникає у 1 ст.до н.е. Оригінальністю не відрізнялася. Велика кількість трактатів про ораторське мистецтво належить Цицерону. В римській риториці продовжувалися сперечання про азіанізм і аттицизм. Розробка матеріалів в римській риториці підкорювались трьом аспектам: docere – “вчити, повідомляти”, movere – “побуждати, пробуджувати пристрасть”, delectare – “розважати, приносити насолоду”. 45.Сократ – давньогрецький філософ, не залишив жодного письмового джерела після себе. Вчення Сократа відоме здебільшого завдяки свідченням його послідовників, закрема, його найбільш видатного учня – Платона, який викладав ідеї вчителя в “Апології Сократа”. Втім в ній важко відрізнити історичного Сократа від Сократа, як фігуру, що пропагує платонівські ідеї. Платон представляє Сократа ідеальним втіленням людської сутності. Платон завжди зображав Сократа як м’якосердну людину, але в Апології – це певний своєї правоти борець. Він каже, що не зречеться своїх думок, навіть якщо доведеться вмерти не один, а багато разів. В Апології зображено захисну промову, яку проголосив Сократ в 399 р.до н.е. діалоги Платона - це своєрідні драматичні сцени, де співрозмовники, навчені в житті та філософії, ведуть розумний, живий і гострий діалектичний суперечка, відшукуючи відповідь на поставлене на початку розмови завдання . У промові Сократа перед афінської публікою в діалозі «Апологія» ми бачимо перед собою гордого, безкомпромісного громадянина, який здатний відстоювати свої інтереси та переконання, і пророкує справедливе покарання за свою смерть. Сократ не боїться йти проти суспільства, його законів, адже навіть ця, нехай невелика мова, сказана перед судом вже є показником того, що думає і яку позицію займає ця людина по відношенню до громадської думки. Він стоїть вище суспільства і розуміє, що будь-яке зло в кінці кінців буде покарано, саме це він і пророкує присутніх під час суду. Проповідує чисті і світлі ідеї буття, раціоналістичні і наближені до реального життя аспектами філософії. Постійно шукає істину, намагається пояснити своїм учням сутність буття, життя і смерті. Найбільш яскраво цей образ Сократа намальований Платоном в діалозі "Федон", коли Сократ разом з учнями намагається знайти і доводить безсмертя душі. Але незважаючи на ці відмінності, все-таки можна сказати, що в діалогах Платона перед читачами постає Сократ у образі великомученика-філософа, якого не розуміли багато сучасників, але який з гордістю виступив проти суспільства, за що і був згодом страчений. Вже одна невелика мова Сократа перед судом допомагає нам краще зрозуміти особистість цього мислителя. |
|
1 Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела... Сторія вивчає події,явища,які допускають науковіобгрунтовані уявлення про головні тенденції розвитку людини,суспільства |
Урок 18 Тема. Події 1939 червня 1941 рр. Причини, характер та періодизація Другої світової війни Тема. Події 1939 – червня 1941 рр. Причини, характер та періодизація Другої світової війни |
|
Періодизація історії Японії за середньовіччя Практичне заняття «Японське суспільство у баченні авторки «Записок біля узголівя» Сей-Сьонагон» |
10. ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДО ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ Основні риси і періодизація господарства країн Західної Європи в епоху середньовіччя |
|
Питання до іспиту з курсу «Історія зарубіжної літератури ХІХ ст.» Західноєвропейська література XIX ст.: періодизація, основні художні напрями і тенденції розвитку |
Передісторія україни археологічна періодизація ... |
|
Що таке філософія? Антична філософія: особливості, періодизація та значення для формування європейської культури |
Періодизація історії української культури Поняття культура. Українська народна та національна культура: їх основний зміст і взаємозв’язок |
|
Василь Яременко. НА ЗАМОВЛЕННЯ ВІЧНОСТІ КОРОТКИЙ СЛОВНИК історичної термінології, що вживається в «Повісті врем’яних літ» |
Загальний протокол за напрямом «Долі, скалічені війною» обласного... |