Василь Яременко. НА ЗАМОВЛЕННЯ ВІЧНОСТІ


НазваВасиль Яременко. НА ЗАМОВЛЕННЯ ВІЧНОСТІ
Сторінка1/34
Дата07.04.2013
Розмір6.73 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Історія > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34
ПОВІСТЬ ВРЕМЯНИХ ЛІТ

  • До 6420 [912] року.

  • Роки 6421 [913] — 6477 [969].

  • Роки 6478 [970] — 6494 [986].

  • Роки 6495 [987] — 6521 [1013].

  • Роки 6522 [1014] — 6544 [1036].

  • Роки 6545 [1037] — 6576 [1068].

  • Року 6577 [1069] — 6583 [1075].

  • Роки 6584 [1076] — 6604 [1096]

  • Повчання Володимира Мономаха

  • Роки 6604 [1096] — 6615 [1107].

  • Роки 6616 [1108] — 6625 [1117].

  • Василь Яременко. НА ЗАМОВЛЕННЯ ВІЧНОСТІ

  • КОМЕНТАР до перекладу «Повісті врем’яних літ»

  • КОМЕНТАР до літописних географічних назв

  • КОРОТКИЙ СЛОВНИК історичної термінології, що вживається в «Повісті врем’яних літ»

Повість врем’яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка.— К.: Рад. письменник, 1990.—558 с.

 Кожен, хто цікавиться національною історією і тисячолітньою традицією її передачі і відтворення у слові, знає найдавнішу пам’ятку нашої літератури «Повість врем’яних літ», що створювалась в XI — на початку XII століття Нестором та іншими літописцями. Проте Несторів літопис за Іпатським списком, на відміну від Лаврентіївського списку, має виразне українське походження, на Україні жодного разу не видавався. У цьому виданні читач має змогу одночасно одержати оригінальний текст Іпатського списку і переклад сучасною мовою, також зроблено спробу вперше відтворити епічні оповідання літопису як віршований український епос періоду Київської Русі; має змогу з допомогою сумлінного упорядника і перекладача Василя Яременка дійти до витоків нашої української історії, до першооснов нашої державності, народності.

 



Переклад, післяслово та коментарі В. В. Яременка

До 6420 [912] року.





ЛЂтописець Руский съ Богомъ починаемь. Отче благослови.

 

ПовЂсть временныхъ лЂтъ черноризца Федосьева манастыря Печерьскаго, откуду есть пошла Руская земля и хто в ней почалъ пЂрвЂе княжити [и откуду Руская земля] стала есть.

 

Се начнемь повЂсть сию.

По потопЂ бо 3-е сынове Ноеви роздЂлиша земьлю: Симъ, Хамъ, Афетъ. Яся въстокъ Симови: Перьсида, Ватрь, доже и до Иньдикия в долготу и в широту и до Нирокурия, якоже рещи отъ въстока доже й до полуд[е]нья, и Сурия, и Мидия, и Ефратъ рЂку, и Вавилонъ, Кордуна, АсурианЂ, Месопоттамия, Аравия старЂйшая, Елумаисъ, Индиа, Аравиа силная, Кулии, Комагины, Финикия вся.

Хамови же яс [я] полуденья часть: Егупетъ, Ефиопья, прилежащия къ Индомъ, другая же Ефиопья, из неяже исходить рЂка Ефиопьская Чермьна, текущая на въстокъ, Фива, Луви прилежащи доже до Куриния, Мармариа, Сурите, Ливуи другая, Нумидия, Масурия, Мавритания противу сущи ГадирЂ. Сущимъ же къ встокомъ имать Киликию, Памфилию, Пасидию, Мосию, Лукаонию, Фругию, Камалию, Ликию, Карию, Лудию, Масию другую, Троаду, Солиду, Вифунию, старую Фругию. И островы пакы имать: Сардинию, Крітъ, Купръ, і рЂку Гиону, зовемую Нилу.

Афетови же яся полунощная страна и западная: Мидия, Олъвания, Армения малая и великая, Каподокия, Фефлагони, Галатия, Кольхысъ, Воспории,.Меоти, Дереви, Сармати, Тавриани, Скуфия, Фраци, Македония, Далматия, Молоси, Фесалия, Локрия, Пеления яже и Полопонисъ наречется, Аркадия, Ипириноя, Илурикъ, Словене, Лухития, Аньдріакия, Аньдриатиньска пучина; имать же и островы: Вританию, Сикелию, Евию, Родона, Хиона, ЛЂзвона, Куфирана, Закуньфа, Кефалиния, Ифакину, Керкуру, и часть Асійскія страны, и нарицаюмую Онию, и рЂку Тигру, текущую межи Миди и Вавилономъ; до Понетьского моря на полунощныя страны: Дунай, Днестръ, и Кавькасийскыя горы, рекше Угорьскыя, и оттуда рекше доже и до Днепра; и прочая рЂкы: Десна, Припеть, Двина, Волховъ, Волга, иже идеть на въстокъ въ часть Симову. Въ Афетові же части сЂдить Русь, Чудь и вси языцЂ: Меря, Мурома, Всь, Мордва, Заволочьская Чюдь, Пермь, Печера, Ямь, Югра, Литва, Зимигола, Корсь, СЂтьгола, Либь. Ляхове же и Пруси и Чюдь присЂдять к морю Варяскому. По сему же морю сЂдять Варязи сЂмо къ вьстоку до предЂла Симова, по тому же морю сЂдять къ западу до земли Агаляньски и до Волошьскые. Афетово же колЂно и то: Варязи, Свеи, Урмане, ГотЂ, Русь, АглянЂ, ГаличанЂ, Волохове, РимлянЂ, НЂмцЂ, Корлязи, Венедици, Фряго†и прочии присЂдять отъ запада къ полуденью и съсЂдятся съ племенемъ Хамовымъ.

Літописець Руський, з богом, починаємо. Отче, благослови!

 

Повість врем’яних літ чорноризця Федосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній найперший почав княжити, [і з чого Руська земля] такою стала.

 

Се почнемо повість оцю.

Після потопу-бо троє синів Ноєвих, Сим, Хам і Афет, розділили [між собою] землю. Симові дістався схід: Персида, Ватр, аж до Індикія в довжину і до Нирокурія в ширину, так би мовити, від сходу і аж до полудення, і Сурія, і Мідія, і ріка Єфрат, і Вавілон, Кордуна, Асуріани, Месопотамія, Аравія старійша, Єлумаїс, Індія, Аравія сильна, Кулії, Комагини, вся Фінікія.

Хамові ж дісталася полуднева частина: Єгипет, Єфіопія, що прилягає до Інду, друга Єфіопія, звідки бере початок єфіопська ріка Чермна, що тече на схід, Фіва, Луві, прилягає аж до Курінія; Мармарія, Суріте, Лівуї, Лівуї друга, Нумідія, Масурія, Мавританія, що напроти Гадирі. Із тих, що на сході, одержав Кілікію, Памфілію, Пісідію, Мосію, Лукаонію, Фругію, Камалію, Лікію, Карію, Лудію, Масію другу, Троаду, Соліду, Віфунію, стару Фругію. І острови одержав: Сардінію, Кріт, Купр і ріку Гіону, по-іншому — Ніл.

Афетові ж дісталися північні і західні краї: Мідія, Олванія, Арменія мала і велика, Каподокія, Фефлагоні, Галатія, Кольхис, Воспорії, Меоти, Дереви, Сармати, Тавриани, Скуфія, Фраці, Македонія, Далматія, Молоси, Фесалія, Локрія; Пеленія, або ж Полопоніс, Аркадія, Іпіріноя, Ілурік, Словене, Лухитія, Андріакія, Андріатинське море; отримав також і острови: Британію, Сікелію, Євію, Родону, Хіону, Лізвону, Куфирану; Закунфу, Кефалинію, Іфакіну, Керкуру, і частину Азійського краю, що називають Онією, і ріку Тигр, що тече між Міді і Вавілоном; [і ті, що течуть] до Понтського моря в північних краях: Дунай, Дністр, і Кавкасійські гори, звані Угорськими, і звідти, кажуть, аж до Дніпра; та інші ріки: Десна, Припеть, Двіна, Волхов, Волга, що плине на схід у володіння Симові. В Афетовій же частині сидять русь, чудь і всі народи: меря, мурома, весь, мордва, заволочська чудь, перм, печера, ям, югра, литва, зимигола, корс, сітьгола, ліб. Ляхи ж, і прусси, і чудь присидять біля моря Варязького. Понад цим же морем сидять варяги — в напрямку на схід, до меж Симових, і на захід понад тим же морем сидять до землі агалянської і волоської. Афетове ж коліно і це: варяги, свеї, урмани, готи, русь, агляни, галичани, волохи, римляни, німці, корляги, венедиці, фрягове та інші присидять від заходу до полудення і сусідять з Хамовим племенем.




Симъ же и Хамъ и Афетъ, раздЂливше землю, и жребий метавше не переступати никомуже въ жребий братень, и живяху кождо въ своей части И бысть языкъ единъ, и умножившимся человЂкомъ на земли, и помыслиша создати столпъ до небеси, въ дни Нектана и Фалека, и събравшеся на мЂстЂ Сенарь полЂ здати столпъ до небесе и городЂ около его Вавилонъ, и здаша столпъ за 40 лЂтъ, и не свЂршенъ бысть. И спиде Господь Богъ видЂть городъ и столпа, и рече Господь: се родъ единъ и языкъ единъ. И смЂси Богъ языки и раздЂли на 70 и ра два языка, и рассЂя по всей земли. По размЂшеньи же языкъ, Богъ вЂтромъ великомъ раздруши столпъ, и есть останокъ его межи Асура и Вавилона; и есть въ высоту и въ ширину локотъ 5323 локотъ; въ лЂта многа хранимъ останокъ. По раздрушеніи же столпа и по раздЂлении языкъ, прияша сынове Симовы въсточныя страны, а Хамовы же сынове полуденныя страны; Афетови же сынове западъ прияша и полунощьныя страны. Оть сихъ же 70 и дву языку бысть языкъ Словенескъ отъ племени же Афетова, нарицаемЂи Норци, иже суть СловенЂ.

По мнозЂхъ же временЂхъ сЂлЂ суть Словени по Дунаеви, кде есть нынЂ Угорьская земля и Болгарьская. Отъ тЂхъ Словенъ розидошася по земьли и прозвашася имены своими, кде сЂдше на которомъ мЂстЂ. Яко пришедше сЂдоша на рЂцЂ именемъ МоравЂ, и прозвашася Морава, а друзии ЧесЂ нарекошася. А се ти же СловЂне: Хорвати БЂлии, Серпь, и ХутанЂ. Волохомъ бо нашедшимъ на Словены на Дунайскые и сЂдшимъ в нихъ и насиляющимъ имъ, СловЂне же ови пришедше и сЂдоша на ВислЂ, и прозвашася ЛяховЂ, а отъ тЂхъ Ляховъ прозвашася Поляне, Ляхо†друзии ЛютичЂ, инии Мазовшане, а инии Поморяне. Такоже и тЂ же СловЂне пришедше сЂдоша по Днепру и наркошася Поляне, а друзии Деревляне, зане сЂдоша в лЂсЂхъ; а друзии сЂдоша межи ПрипЂтью и Двиною и наркошася Дреговичи; и инии сЂдоша на ДвинЂ, и наркошася Полочане, рЂчькы ради, яже втечеть въ Двину, именемь Полота, отъ сея прозвашася ПолочанЂ. СловЂне же сЂдоша около озера Илмера, и прозвашася своимъ именемъ и сдЂлаша городъ и нарекоша и Новъгородъ; а друзии же сЂдоша на ДеснЂ и по Семи и по СулЂ и наркошася СЂвера. И тако разидеся Словенескъ языкъ, тЂмьже и прозвашася Словеньская грамота.

Сим же, Хам і Афет розділили землю,

І жереб метали не переступати нікому жереб братній,

І жив кожний у своїй частині.

І був народ єдиний,

І умножився людьми на землі,

І намислили вони в дні Нектана і Фалека спорудити стовп до небес,

І зібралися в місцевості Сенар зводити на полі стовп до неба,

І город біля нього Вавілон,

І будували стовп сорок літ,

І нез акінчили його.

І зійшов Господь Бог подивитися город і стовп,

І сказав Господь: «Се рід один

І мова одна».

І змішав Бог мови,

І розділив на сімдесят і на дві мови,

І розсіяв по всій землі.

 

Після змішання мов Бог вітром великим зруйнував стовп,

І є останок його на межі Асура і Вавілона.

І є він у висоту і в ширину 5323 лікті,

І вже багато літ бережуть останок.

 

Після зруйнування стовпа і поділу мов взяли сини Симові східні країни, а Хамові сини — полудневі країни, Афетові ж сини взяли захід і опівнічні країни. Від цих же сімдесяти і двох народів і був народ слов’янський племені Афетового, названий норцями, що суть словени.

По довгих временах сіли словени по Дунаю, де нині Угорська земля і Болгарська. Від тих словен розійшлися по землі і прозвалися іменами своїми, де хто сів, на якому місці. Хто прийшов і сів на ріці Мораві, то й прозвалися морава, а інші нареклися чехами. А се ті ж словени: хорвати білії, серп і хутани. Коли на дунайських словен найшли волохи, і сіли на їхніх землях, і чинили над ними насильство, словени ж ті прийшли і сіли на Віслі і стали називатися ляхами, а від тих ляхів пішли інші назви — поляни, ляхи другії — лютичі, інші — мазовшани, ще інші — поморяни. Також і ті словени, що прийшли і сіли по Дніпру, нареклися поляни, а другії — деревляни, оскільки сиділи в лісах; а інші сиділи межи Прип’яттю і Двіною і називалися дреговичі; ще інші жили на Двіні і називалися полочани від назви річки Полота, що впадає в Двіну. Від неї і прозвалися — полочани.

Словіни ж сиділи побіля озера Ілмера, називалися своїм іменем, і збудували город, і нарекли його Новгород; а другії ж сиділи по Десні, по Семі, і по Сулі і називалися сівера.

І так розійшовся словенський народ, його іменем і грамота названа словенською.

 

Поляномъ же живущимъ особь по горамъ симъ, и бЂ путь из Варягъ въ Грекы; и изъ Грекъ по Днепру, и вЂрхъ Днепра волокъ до Ловоти, и по Ловоти виити въ Илмерь озеро великое, из него же озера потечеть Волховъ и втечеть въ озеро великое Нево, и того озера внидетъ устье в море Варяское; и по тому морю внити доже и до Рима, а отъ Рима прити по тому же морю къ Царюграду, и отъ Царяграда прити в Понтъ море, в неже втечеть ДнЂпръ рЂка. ДнЂпрь бо течеть изъ Воковьского лЂса, и потечеть на полудни; а Двина изъ того же лЂса потечеть, и идеть на полуночье и внидеть в море Варяское; ис того же лЂса потечеть Волга на въстокъ, и вътечеть седьмьюдесятъ жерелъ в море Хвалійское. ТЂмьже из Русі можеть ити по ВолзЂ в Болгары и въ Хвалисы, и на въстокъ доити въ жеребий Симовъ; а по ДвинЂ въ Варягы, а изъ Варягъ и до Рима, отъ Рима же и до племени Хамова. А Днепръ втечеть въ Понтеское море треми жерелы, иже море словеть Руское, по нему же училъ святый апостолъ АндрЂй, братъ Петровъ, якоже ркоша. АндрЂюучащю в Синопии, пришедшю ему в Корсунь, увидЂ, яко ис Коръсуня близъ устье ДьнЂпръское, и въсхотЂ поити в Римъ, и приде въ устье Днепръское; и оттолЂ поиде по ДнЂпру горЂ, и по приключаю Божію приде и ста подъ горами на березЂ. И заутра въставъ, рече к сущимъ с нимъ ученикомъ: «видите горы сия? яко на сихъ горахъ въсияеть благодать Божия, имать и городъ великъ быти, и церкви мьногы имать Богъ въздвигнути». И въшедъ на горы сия, и благослови я, и постави крестъ, и помолився Богу, и слЂзе съ горы сея, а идеже послЂже бысть Киевъ, и поиде по ДнЂпру горЂ. И приде въ Словены, идеже нынЂ Новъгородъ. И видЂвъ люди ту сущая, какъ ихъ обычай, и како ся мыють и хвощются, и удивися имъ. И иде въ Варягы, и приде въ Римъ, исповЂда, елико научи и елико видЂ, и рече имъ: «дивно видЂхъ землю Словеньску; идущю ми сЂмо, видЂхъ банЂ древяны, и пережьгуть я велми, и съвлекутся и будутъ нази, и обольются мытелью, и возмуть вЂникы и начнуть хвостатись, и того собЂ добьють, одва вылЂзуть ле живы, и обольются водою студеною, и тако оживутъ. И тако творять по вся дни не мучими ни кым [ъ] же, но сами ся мучать, и творять не мытву себЂ, но мученье». И се слышавше, дивляхуся. АндрЂй же бывъ в РимЂ, приде въ Синопию. Поляномъ же живущимъ особЂ и владЂющимъ роды своими, яже и до сея братья бяху Поляне, и живяху кождо съ родомъ своимъ на своихъ мЂстехъ, володЂюще кождо родомъ своимъ. И быша 3 брата, единому имя Кий, а другому Щекъ, а третьему Хоривъ, и сестра их ЛыбЂдь. И сЂдяше Кий на горЂ, кдЂ нынЂ увозъ Боричевъ, а Щекъ сЂдяше на горЂ, кдЂ нынЂ зовется Щековица, а Хоривъ на третьей горЂ, отнюдуже прозвася Хоривіца; створиша городокъ, во имя брата ихъ старЂйшаго, и наркоша и Киевъ. И бяше около города лЂсъ и боръ великъ, и бяху ловяще звЂрье. Бяхуть бо мудрЂ и смыслени, и нарицахуся Поляне, отъ нихъ же суть Поляне Кияне и до сего дни.

Поляни жили осібно по горах сих,

І був шлях із варягів у греки;

І од греків по Дніпру,

І з верхів’їв Дніпра волоком до Ловоті,

І по Ловоті входили в велике Ілмер-озеро.

Із цього озера витікає Волхов

І впадає в озеро велике Нево,

Із того озера впадає гирло в море Варязьке,

І по тому морю можна дійти і до Риму,

І від Риму прийти морем аж до Царгорода,

І від Царгорода прийти в Понт-море, в нього впадає Дніпр-ріка.

Із Воковського лісу витікає Дніпро

І тече на південь;

І Двіна із того ж лісу витікає

І тече на північ,

І впадає в море Варязьке;

Із того ж лісу витікає Волга

І тече на схід,

І впадає сімдесятьма рукавами в море Хвалійське.

Із Русі тим шляхом можна дійти Волгою до болгар,

І в Хваліси,

І на схід дійти у жереб Симів;

І Двіною до варягів

І з варягів аж до Риму,

А від Риму — і до племені Хамового.

А Дніпро впадає в Понтське море трьома рукавами,

І море те називають Руським.

Понад морем Руським учив святий апостол Андрій, Брат Петрів, як його називають.

 

Андрій учив у Синопії,

І коли прийшов у Корсунь,

І довідався, що поблизу Корсуні гирло Дніпрське,

І захотів піти в Рим.

І прийшов до гирла Дніпрського

І звідти пішов по Дніпру горі,

І за призначенням божим прийшов

І став під горами на березі.

І, вставши зранку, рече учням своїм, що були з ним:

«Бачите гори оці? Яка на горах цих возсія благодать божа,

І має бути город великий,

І багато церков бог воздвигне».

І зійшов на гори ці,

І благословив їх,

І хрест поставив,

І помолився Богу,

І зійшов з гори тої, де опісля постав Київ,

І пішов по Дніпру горі.

І прийшов до словен, де нині Новгород.

І побачив людей там сущих, який в них обичай,

І як вони [в лазнях] миються,

І хвощаться,

І дивувався їм,

І пішов до варягів,

І прийшов до Риму.

І розповів, чому навчав і що бачив.

І рече їм:

«Дивну бачив землю словенську,

Проходячи якою, бачив бані дерев’яні,

І перегрівають їх вельми,

І роздягаються догола

І обливаються мителлю,

І беруть віники

І починають хвоськатись,

І до того себе б’ють, що ледве живі вилазять,

І обіллються студеною водою

І знову оживають.

І так роблять завжди, ніхто їх не мучить,

А мучать самі себе,

І творять не миття собі, а мучення».

І хто слухав це, дивувалися.

Андрій же, побувши в Римі, пішов у Синопію.

Поляни ж жили осібно і володіли родами своїми,

І до цих братів, отже, були поляни,

І жили кожен з родом своїм, на своїх місцях,

І володів кожен родом своїм.

І були три брати. Одному ім’я Кий,

А другому — Щек,

А третьому — Хорив,

І сестра їхня — Либідь.

І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів,

А Щек сидів на горі, що й нині зоветься Щекавиця,

А Хорив — на третій горі, від нього ж прозвалася Хоривиця.

І в ім’я брата свого старшого заклали городок

І назвали його Київ.

І був коло города ліс

І бір великий,

І були [вони] мисливці на звірів.

І тямущі та мудрі були,

І називалися поляни,

І від них же поляни-кияни і до сьогодні.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

Схожі:

Замовлення
Для оформлення передплати необхідно заповнити замовлення та надіслати за адресою
ВАСИЛЬ СТЕФАНИК
Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871р в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного...
Вартість послуг з моніторингу ЗМІ (на місяць)*, monitoring unian net
Для замовлення моніторингу ЗМІ необхідно заповнити замовлення та надіслати за адресою
Вартість послуг з моніторингу ЗМІ (на місяць)*, monitoring unian net
Для замовлення моніторингу ЗМІ необхідно заповнити замовлення та надіслати за адресою
Уроків за творчістю В. Сухомлинського " Бо я людина" Тема. Василь Сухомлинський
Тема. Василь Сухомлинський. Оповідання " Горбатенька дівчинка". Урок виразного читання
Процес державотворення та розбудови суверенної України вимагає нових...
Школа покликана виконати соціальне замовлення держави: виховати громадянина-патріота, озброєного правовими знаннями, який розуміє...
 Василь Симоненко – «лицар на білому коні» в українській літературі. «Лебеді материнства» Мета
Тема. Василь Симоненко – «лицар на білому коні» в українській літературі. «Лебеді материнства»
Обсяг державного замовлення (денна форма)

Для замовлення послуги необхідно заповнити

Державне замовлення на 2010/2011 навчальний рік

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка