|
|
Скачати 0.8 Mb.
|
2.2. Головні напрями використання системного моделювання в стратегічних дослідженнях Все більше визнання ролі математичного моделювання у пізнанні соціальних процесів “провокує” математиків розширювати область його застосування. Особливо важливого значення воно набуває в стратегічних дослідженнях, що повинні забезпечити теоретичне обгрунтування і розвиток окремих аспектів національної безпеки, зокрема й України. Науково обгрунтоване впровадження системних методів досліджень даної проблеми є, безумовно, прогресивним і своєчасним. Специфічність і складність вказаного напрямку наукових досліджень вимагає певних попередніх пояснень. В роботі [28], присвяченій проблемі національної безпеки України, автори розглядають такі основні аспекти: державно–політичний, соціально–економічний, національно–культурний і екологічний. Саме в розрізі таких аспектів окреслимо основні сучасні напрямки та можливості застосування системного моделювання. Державно–політичний аспект національної безпеки полягає у забезпеченні територіальної цілісності України, недоторканості її кордонів, внутрішніх і міжнародних інтересів української держави та її впливу на світовій арені, захисту державно–політичного ладу від спроб ліквідувати чи змінити його неконституційними методами, прав та свобод громадян, виживання у випадках катастроф, стихійних лих та мінімізації їхніх наслідків [28]. Щодо застосування системного аналізу й математичного моделювання у контексті національної безпеки України, то слід звернути особливу увагу на теорію ігор як на винятково важливий теоретичний інструмент, що не має собі рівних для вирішення широкого кола вказаних проблем. Існують всі підстави сподіватися, що з часом за допомогою теорії ігор можна буде створити моделі, які необхідні для аналізу проблем переговорів, гонки озброєнь, контролю над озброєннями та їхнім скороченням. Головні успіхи теорії ігор пов’язані з моделюванням конфліктних ситуацій (політичних, військових, соціальних та ін.). Враховуючи те, що успіх або невдача практичної реалізації навіть оптимальної стратегічної концепції соціально–політичних і економічних перетворень в Україні значною мірою визначається суспільно–політичною ситуацією, станом соціального середовища, впливом ряду позаекономічних факторів, які сприяють виникненню конфліктних ситуацій (страйки, кримське питання, сепаратистські рухи та ін.), то можна сподіватися, що при вирішенні цих та інших проблем теорія ігор займе належне їй місце. Ідея доцільності пошуку рівноважних положень при розв’язанні конфліктів добре відома спеціалістам політичних наук. Політики інтуїтивно вибирають кращий з найгірших виходів як відправну точку, з якої вони починають вироблення кооперативної позиції. Принцип мінімаксу теорії ігор і порядок узгодження інтересів сторін в кооперативних іграх формалізує цю практику. Серед різних соціальних застосувань терії ігор, які можуть мати важливе значення для проблеми національної безпеки, можна зупинитися на задачах [1]: • аналізу соціологічної інформації; • теоретичного аналізу управління суспільством (досліджуються проблеми управління суспільством як задача математичного програмування або як форма гри, і, таким чином, аналізується функціонування суспільства й окремих його інститутів); • дослідження внутрішніх і зовнішних конфліктів, характерних для складних суспільних систем; • дослідження таких понять, як оптимальність, справедливість, користь, антагонізм, коаліція; • прийняття оптимальних рішень у конфліктних ситуаціях; • дослідження процесів соціального вибору; • дослідження процесів прийняття групових рішень; • побудови системи заохочування і стимулювання. Відома численна література, присвячена дослідженню природи різного роду конфліктів, прагматично вузька й декларативна. Математична теорія конфліктів у певній мірі компенсує ці недоліки. Вона розглядає конфлікт як спосіб взаємодії складних систем. В 1968 р. вийшла з друку монографія Т. Сааті [24] — одна з перших з математичної теорії конфліктів, яка була присвячена математичним моделям роззброєння і контролю над озброєнням. Автор навів велику кількість прикладів з цієї сфери міжнародних відносин і продемонстрував на них можливість проведення глибокого кількісного аналізу конфліктних ситуацій. За оригінальність тематики роботи та її математичні достоїнства автору було вручено премію ім. Ф. Ланчестера, яка присуджується в США за кращі роботи з дослідження операцій. Наведемо хрестоматійний приклад побудови й аналізу математичної моделі, яку можна ефективно використовувати й сьогодні при розгляді різних проблем національної безпеки, — модель гонки озброєнь Річардсона [24]. Нехай x(t) — витрати на озброєння “жовтих” в момент t > 0, а y(t) — “зелених”. Тоді сама проста модель може бути сформульована як система двох лінійних диференційних рівнянь із сталими коефіцієнтами: dx/dt = ay, dy/dt = bx, де a > 0 і b > 0. Моделі (8), (9) мають очевидний недолік: зростання витрат на озброєння нічим не лімітується. Природно припустити, що чим більший рівень затрат на оборону, тим менша швидкість його росту. Отримуємо таку систему рівнянь: dx/dt = ay — mx, dy/dt = bx — ny, де a, b, m, n > 0. Розглянемо третій постулат, який включив Річардсон у свою модель: держава нарощує озброєння, керуючись своїми претензіями й ворожістю до інших держав, навіть якщо останні не загрожують її існуванню. Позначимо відповідні коефіцієнти через r і s (r, s > 0). Отримуємо таку систему рівнянь: dx/dt = ay — mx + r, dy/dt = bx — ny + s. Розв’язком системи (12)—(13) є функції x (t) і y (t), які визначаються для даних початкових умов x0, y0 (початковий стан гонки озброєнь). Однією з найважливіших властивостей, яку можна вимагати від гонки озброєнь, є стабільність. Формалізуємо цю вимогу. Рівень затрат на озброєння повинен бути постійним і не залежати від часу: dx/dt = dy/dt = 0. Тоді умова рівноваги для системи (12)—(13) записується так: ay — mx + r = 0, bx — ny + s = 0. Геометрична інтерпретація цієї системи лінійних рівнянь з детальним математичним аналізом дана в роботі [29], в якій показано, що в залежності від співвідношення коефіцієнтів a, b, m, n і знаків r, s, існує чотири можливих випадки: • якщо mn — ab > 0; r > 0, s > 0, тоді існує точка рівноваги. • якщо mn — ab < 0; r > 0, s > 0, то є можливість необмеженої ескалації гонки озброєнь. • якщо mn — ab > 0; r < 0, s < 0, то гарантується повне взаємне роззброєння. • якщо mn — ab < 0; r < 0, s < 0, то песимістичність або оптимістичність прогнозу істотно залежить від початкового стану. Теорія ігор і математична теорія конфліктів не дають відповіді на головне питання конфлікту: коли соціальна система втрачає стан рівноваги і переходить з одного якісного стану до іншого. Відповідь на це важливе питання можна отримати за допомогою теорії катастроф. Важливість застосування елементарної теорії катастроф при розв’язанні різних задач національної безпеки обумовлена тим, що в її основі лежить припущення про цілеспрямованість досліджень при вивчені конкретних систем, хоча можлива мета і не є чітко визначеною. У загальному випадку потенційна функція F, яка використовується для вивчення якісного характеру змін поведінки системи, зумовлених зміною значень її параметрів (кількість стаціонарних точок, їхнє розташування), нам невідома. Тоді логічно припустити, що вона є потенціалом, який описує динаміку даної системи. З теореми Тома [16] випливає, що для систем, які описуються гладкими функціями і не мають більше чотирьох параметрів (при будь–якому числі змінних), в принципі існує тільки сім можливих типів локальних геометричних структур для стійкої множини катастроф. Це дає змогу виправдати вибір невеликої кількості числа “канонічних” потенціалів як моделей досліджуваного процесу, оскільки надає можливість припустити, що “справжня” функція F, якого б вона вигляду не набувала, буде відрізнятися від канонічної моделі тільки результатом перетворення координат. Крім того, теорема гарантує структурну стійкість канонічної моделі. Отже, справжня модель мусить проявляти ті ж властивості топологічного характеру, що й канонічна модель. Соціально–економічний аспект національної безпеки полягає в забезпеченні сталості соціально–економічної системи держави, удосконаленні структури народного господарства, захисті його від зовнішніх та внутрішніх загроз, подоланні кризових явищ в економіці і соціальній сфері [28]. Застосування системного аналізу з використанням математичного моделювання при дослідженні економічних систем пройшло період взаємного нерозуміння спеціалістами різних областей і дало ряд позитивних результатів. Відомі різні детальні й узагальнені класифікації моделей економічних систем, які тією або іншою мірою задовольняли б практичні проблеми національної безпеки. Уявляється зручною класифікація економічних моделей, запропонована Петровим і Поспєловим [30]. Макромоделі економічного росту. Макромоделі економічного росту, одно– або багатосекторні, містять більш–менш детальний опис виробничо–технологічних можливостей і зв’язків у господарстві та їхньої зміни в часі. Невиробнича сфера економіки й економічні механізми регулювання господарства схематизовані в цих моделях. Як правило, вважаються заданими потреби суспільства в кінцевому продукті — в одних випадках в явному вигляді, в інших — через функцію суспільних переваг споживання (критерій оптимальності). Моделі росту дають можливість побудувати технологічно припустимий план функціонування і розвитку господарства, який найкраще забезпечує задоволення суспільних потреб. При цьому припускається, що автоматично забезпечується реалізація такого плану. Мікромоделі рівноваги. Мікромоделі рівноваги містять опис виробничо–технологічних можливостей господарства, опис невиробничої сфери споживання виготовлених продуктів і опис механізмів, які регулюють обмін і розподіл виготовленої продукції. За певних обмежень у таких моделях може спостерігатися рівноважний стан господарства. Проте в даних моделях відсутній опис розвитку господарства і механізмів, які визначають розвиток. Макромоделі рівноваги. Макромоделі рівноваги розглядають рівновагу господарства в цілому. В рамках цих моделей розглядаються механізми розподілу національного доходу і встановлюється факт існування рівноваги при різних рівнях зайнятості. Ці моделі не містять опису процесу розширеного виробництва і регулювання його економічних механізмів. Моделі глобальної динаміки. Моделі глобальної (системної) динаміки отримали широке поширення в задачах дослідження складних систем: сфери виробництва, торгівлі, міського господарства, соціальних проблем, екології, охорони навколишнього середовища. Ці моделі були першими машинними моделями, що започаткували новий напрямок у системних дослідженнях — так зване глобальне моделювання, яке має важливе значення для стратегічних досліджень. На початку 80–х років під керівництвом Форрестера в Массачусетському технологічному інституті (США) була створена Національна модель, яка імітувала розвиток американської економіки. На вхід моделі не подаються екзогенні динамічні ряди, її поведінка повністю визначається взаємодією ендогенних факторів. У поведінці моделі можна спостерігати ділові цикли (період 3—7 років), цикли Кузнєца, хвилі Кондратьєва, але особливо важливо те, що вдається виявити ефект нелінійної взаємодії хвиль різного періоду. Так, несподіваний для бізнесменів і уряду спад 1982 р. і швидке відновлення економіки Форрестер пояснює тим, що ділові цикли різко збільшують свою амплітуду, коли економіка знаходиться в точці максимуму хвилі Кондратьєва або на початку стадії спаду. На початку підйому хвилі Кондратьєва амплітуда ділових циклів значно менша, що підтверджується даними за 1945—1965 рр. Розквіт вказаного напрямку економіко–математичних досліджень припадає на 1972—1980 рр., коли, використовуючи метод системної динаміки, було розроблено ряд глобальних математичних моделей в рамках широко відомих проектів. • В Масcачусетському технологічному інституті розроблена модель “World—3” під керівництвом Д. Медоуза (1973 p.). • Японська група під керівництвом Я. Кайа провела дослідження “Нове бачення світу” (1973 p.). • Отримала популярність “англійська” модель глобального розвитку (1973 p.). • М. Месарович і Е. Пестель виконали проект під назвою “Стратегія виживання” (німецький варіант) або “Людство у поворотного пункту” (американський варіант) (1974 p.). • Нідерландський економіст, лауреат Нобелівської премії Я. Тінберген з групою співробітників подали проект “Перегляд міжнародного порядку” (1974 p.). • Група Х. Ліннемана в Амстердамському університеті провела дослідження “Проблема подвоєння населення світу” (1974 p.). • Аргентинські дослідники під керівництвом А. Еррера запропонували “Латиноамериканську модель світового розвитку” (1974 p.). • Під керівництвом англійського фізика, лауреата Нобелівської премії Д. Габора був виконаний проект і представлено доповідь “За межами віку марнотратства” (1976 p.). В ній було проаналізовано науково–технічний потенціал світу з точки зору вирішення енергетичних, сировинних і продовольчих проблем. • Групою дослідників під керівництвом лауреата Нобелівської премії з економіки В. Леонтьєва (США) була розроблена модель “Майбутнє світової економіки” (1976 p.). • Групою дослідників під керівництвом американського філософа Е. Ласло подана доповідь “Цілі для людства” (1977 p.). • Французький професор Т. Монбріль в 1978 р. підготував доповідь Римському клубові “Енергія: зворотний рахунок”, в якому розглянув протиріччя між потребами людства в енергетичних ресурсах і можливістю задоволення цих потреб. • Проблемі вивчення освіти була присвячена доповідь Римському клубові “Не існує меж освіті”. Доповідь було підготовлено міжнародною групою співробітників Дж. Боткіним (США), М. Ельманджра (Мароко), М. Маліца (Румунія) (1979 p.). • Французький економіст М. Греньє зробив доповідь Римському клубові “Третій світ: три четвертих світу”, в якому дослідив форми економічного і культурного розвитку в країнах Азії, Африки, Латинської Америки (1980 p.). • Італійський економіст О. Джіаріні подав доповідь Римському клубові “Діалог про багатство і добробут”, в якій проаналізував існуючі в світі економічні проблеми (1980 p.). • “Маршрути, які ведуть у майбутнє” — така тема доповіді Римському клубові, яку підготував директор Міжнародного інституту управління Б. Гаврилишин. Головною метою даної доповіді було виявлення найбільш ефективних соціально–економічних, політичних, культурних відносин у суспільстві (1980 p.). Нині праці Римського клубу широко знані на всіх континентах. Завдяки його зусиллям в 70–80 рр. значно зросла інформованість міжнародного співтовариства про глобальні та світові проблеми, щодо майбутньої долі нашої планети, майбутнього цивілізації. Над більшістю з указаних проектів вчені працюють і нині, постійно розвиваючи та оновлюючи їх. Одначе кілька років потому побачила світ книга провідних діячів Римського клубу А. Кінга та Б. Шнайдера “Перша глобальна революція”, яка відрізняється від попередніх. Вперше доповідь була розглянута і схвалена радою Римського клубу і отримала статус його офіційного документа. Таким чином, Римський клуб розпочав новий етап своєї діяльності. Національно–культурний аспект національної безпеки пов’язаний із забезпеченням погодження інтересів української нації та інших національностей, які проживають на території України, запобіганням конфліктам і ворожнечі на національному грунті, реалізацією демографічної та міграційної політики як спроби гармонізації національних і соціальних відносин, відродженням та примноженням національної, духовної та матеріальної культури народу, підвищенням рівня його освіти [28]. Саме на суспільні науки завжди покладалась відповідальність розрубувати “гордієві” вузли суспільного життя. Щоб це стало можливим, суспільні науки мають акумулювати знання з усіх сфер людської діяльності. Системний підхід разом із системною парадигмою пропонує процедуру планування, оцінки й реалізації розв’язків різних задач національної безпеки в національно–культурній сфері. Широкий спектр застосувань методології системної динаміки до аналізу еволюції соціальних систем розглядається в монографії Хеннемана [31]. Особливий інтерес для стратегічних досліджень має глобальна модель функціонування суспільства, що грунтується на теорії В. Парето. Спрощено вона може бути зображена за допомогою когнітивної карти. Система “суспільство”, за Парето, складається з трьох основних підсистем: матеріальне виробництво, культура, політичне управління. Функціонування кожної підсистеми відзначається негативними зворотними зв’язками. Зміцнення ступеня централізації управління викликає опір, який призводить до більшої децентралізації. Збільшення обсягів інвестицій призводить до зростання виробництва. Посилення традиціоналізації в суспільстві (консервативних тенденцій) призводить до обмеження підприємницької діяльності. Економічна експансія сприяє лібералізації й децентралізації влади. Парето вважає, що підсистема політичного управління знаходиться між рівнями максимальної централізації та максимальної децентралізації влади. Підсистема культури, за Парето, є саморегульованою, проте рівновага в ній підтримується переходами від кризи до кризи. Коли культура стає досить традиційною (консервативною), криза у формі відторгнення веде до руху в бік більшої інтелектуальної свободи. Якщо цей рух заходить досить далеко від “норми”, то виникає нова криза у формі краху традиційних звичаїв, які породжують культурний опір, що призводить до встановлення традицій, канонів, норм. Підсистема культури, як правило, знаходиться між кризами крайностей, рідко досягаючи рівноваги. Особливе місце при вивчені духовної сфери життя належить математичному моделюванню її розвитку й еволюції. Так, Г. Р. Іваницький вважає, що області культури або мистецтва, яка складається з великої кількості різних напрямків, притаманний пульсуючий характер розвитку, де на періоди стадій швидкого росту і спокою накладаються коливання з меншими періодами й амплітудами [32]. Для формалізації задачі Г. Іваницький розробив когнітивну карту двох суміжних областей мистецтва, яку можна описати системами диференційних рівнянь. У найпростішому випадку ці рівняння такі: dN1/dt = K1N1N2 — K2N1, dN2/dt = K3N1N2 — K4N2, де N1 і N2 — кількість спеціалістів, які працюють в областях 1 і 2; К1, К2, К3, К4 — коефіцієнти, які залежать від початкових умов. Числові експерименти показали, що криві, які є розв’язками системи (17), циклічно коливаються навколо експоненціального тренду. Оскільки поведінка розв’язку даної системи відповідає емпіричним даним, то вказану модель можна використовувати для прогнозування і запобігання негативним тенденціям, які можуть відбуватись при виникненні нових напрямків у мистецтві й культурі. Враховуючи могутній поштовх, що його отримали процеси національного відродження українського народу у зв’язку з проголошенням державної незалежності, це є особливо актуальним. Створення надійної системи національної безпеки — один з пріоритетних і життєво важливих інтересів держави. Її основна мета полягає в забезпеченні життєдіяльності суспільства, нації, особи відповідно до їхніх інтересів. Національно–культурний аспект національної безпеки є одним з найважливіших, бо знецінення національної самобутності, розмивання ідентичності нації, відсутність умов для повнокровного духовного розвитку призводить до виродження нації, а тому і самої держави. Періоди нестійкого стану соціальних систем відіграють важливу роль у проблемі національної безпеки. Дійсно, абсолютно стійка система не буде розвиватись, оскільки механізми негативного зворотного зв’язку будуть подавляти будь–які відхилення від стану рівноваги. Ю. Лотман в ессе “Клио на распутье”, грунтуючись на теорії синергетики Пригожіна, виділив два фактори, які ускладнюють прогнозування історичних процесів: випадковість і свідомий вибір [33]. Він пропонує розглядати соціальний процес як баготофакторний потік. “Коли досягається точка біфуркації, рух ніби зупиняється перед вибором шляху”. З цієї точки може виходити декілька рівноймовірних стійких траєкторій розвитку. В цей момент система соціального процесу має можливість зробити вибір. Даний підхід не випадково виник в наш час. На думку Лотмана, він пов’язаний не тільки з сучасним станом науки, а й із специфікою епохи, яку ми переживаємо. В. Ф. Венда сформулював закон трансформаційного спаду, який лежить в основі виникнення хвиль розвитку різних систем (в тому числі прогресу суспільства). Він може бути виражений так: якщо система при структурі, що існує досягла максимуму якого–небудь показника, то його подальше підвищення можливе лише за умови зміни структури системи, а перехід до нової структури пов’язаний з певним тимчасовим зниженням даного показника [34]. Екологічний аспект національної безпеки спрямований на розробку механізмів запобігання деградації та оздоровлення навколишнього середовища, піклування про здоров’я народу, формування соціально–правових та економічних умов, що виключали б завдавання збитків природі з боку інших країн світу, їхніх державних структур, підприємців та окремих громадян. З точки зору національних інтересів навколишнє середовище можна розглядати як кількісне і якісне вираження живих і неживих ресурсів, що існують у межах території даної держави. Геополітичні фактори визначають місцезнаходження національного утворення відносно інших і співівідношення володіння доступом до земних і морських ресурсів, що також має безпосереднє відношення до можливостей держави зміцнювати свою національну безпеку. Оскільки проблема екологічної безпеки потребує комплексного дослідження цілого ряду питань (екологічних, біологічних, економічних, соціальних і технологічних), то одним з головних методів вивчення і прогнозування розвитку екологічних процесів є системний аналіз. Існує як мінімум три загальних підходи до моделювання екосистем [7], які можуть використовуватися для вирішення широкого кола питань екологічної безпеки. 1. Стохастичний метод чорної скрині (застосування класичної теорії систем). Припускається, що на детерміновані зв’язки всередині системи повсюдно накладаються стохастичні явища. Більша роль тут належить оцінці експериментальних даних про стан системи. 2. Детерміністичний імітаційний метод (використанння класичних теоретичних методів для вивчення екосистем). Динаміка кожного процесу вивчається за допомогою експериментів, яким відповідають диференційні рівняння, які входять в одну загальну модель системи. Модельні експерименти для перевірки різних теоретичних припущень відносно екзогенних явищ і ендогенних змін стану системи виконуються за допомогою ЕОМ. 3. Кібернетичний метод (підхід до екосистеми як до системи, що самооптимізується). При дослідженні екологічних процесів і систем, які характеризують взаємозв’язок детермінованих і стохастичних процесів, використовуються відповідним чином модифіковані методи, розроблені й апробовані в теоретичній і прикладній кібернетиці. Зміни стану системи відтворюються на ЕОМ. Значною мірою вказані підходи знайшли своє відображення в математичній екології. Математична екологія як наука почала формуватись в другій половині 20–го століття. Її виникненню сприяли праці видатного математика В. Вольтери [35]. Найбільшого розвитку вона отримала при дослідженні питань динаміки чисельності біологічних популяцій і управління ними [36]. В літературі зустрічаються моделі забруднення різних біогеохімічних середовищ [37], розглядаються питання оптимального розміщення промислових підприємств — джерел викидів [38]. Значна увага приділяється стійкості екологічних систем та просторовому розподілу забруднення [39, 40]. Інший підхід пов’язаний з новоствореною теорією самоорганізованої критичності [41, 42], яка базується на неодноразово узагальненій центральній граничній теоремі К. Гауса. Ця теорема розглядає ситуацію, коли дане явище залежить від значного числа незалежних випадкових подій. Згідно з даною теоремою, ймовірність значних відхилень від середнього мала. Так, методика багатьох соціологічних опитувань, коли на підставі думок невеликої групи респондентів роблять висновки про настрої всього суспільства, базується на цих результатах. Якщо розглядати аварії і катастрофи як наслідок значного числа малоймовірних, не пов’язаних між собою обставин, то ми знову можемо скористатися законом великих чисел і гаусівською статистикою. Проте аналіз хроніки землетрусів, біржових крахів, снігових лавин, інцидентів при зберіганні ядерної зброї і багатьох інших явищ свідчить, що для них характерні інші закономірності. Для системи елементів, що взаємодіють, властиві цілком інші кількісні закономірності, відмінні від гаусівських законів. Механізм усіх перерахованих нестійкостей авторам теорії самоорганізованої критичності вбачається одним і тим же. Його можна порівняти з виникненням обвалу в горах. Падіння одного каменю може не завдати ніякої шкоди, а падіння іншого — викликати лавину. Цікаво те, що для ряду об’єктів теорії самоорганізованої критичності можуть бути побудовані прогнозні моделі, що попереджають про виникнення небезпечних ситуацій. |
| Розділ 1 Основні терміни Міська влада Синельникового увійшла в ХХІ сторіччя, намагаючись уявити майбутнє міста через стратегічні підходи |
Розділ Дослідження ставлення старшокласників до проблеми підліткової злочинності в Україні |
| Тема уроку Статистика — наука, яка вивчає методи кількісного охоплення і дослідження масових, зокрема суспільних, явищ і процесів |
1. Соціальна географія як наука Дослідження зазначених процесів у регіональних суспільних системах з метою оптимізації їх розвитку становить головну ціль регіональної... |
| Стратегічні орієнтири розвитку неперервної екологічної освіти у навчальних... Склад організаційного комітету для проведення регіональної науково-практичної конференції «Стратегічні орієнтири розвитку неперервної... |
Тема Сутність педагогічного дослідження На практиці, як правило, дослідник використовує як теоретичні, так і емпіричні методи дослідження. Таке дослідження прийнято називати... |
| ЛЕКЦІЯ ТЕМА 3 Вітчизняна психологічна наука має давні традиції щодо дослідження категорії «спілкування» та виявлення її специфічно-психологічного... |
Вислови Д.І. Менделєєва Наука починається з тих пір, як починають вимірювати. Точна наука немислима без міри |
| 1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,... Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології.... |
Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн... Наука як історично визначений процес отримання нового знання. Винекненн науки: передумови та характеристики. Етапи розвитку науки.... |