Правова свідомість українського населення: магдебурзьке право.
Феномен магдебурзького права, як відомо, був фундаментальним фактором, який визначав морально-правову культуру Європи зрілого Середньовіччя та Нового часу. В східно-християнському ареалі, на українських землях магдебурзьке право отримало розповсюдження в її західній та центральній частині. Це був один з перших в історії прикладів вестернізації (запозичення зразків західного права) соціального ладу православної Русі.Особливості функціонування звичаєво-правової традиційної культури українців. Магдебурзьке право прийшло зовсім не на порожнє місце. В часи існування Давньої Русі основними законодавчими актами виступала «Руська правда», а потім систематизований та кодифікований «Литовський Статут» XVI ст., але головним підґрунтям для його впровадження стала традиційна народна правова культура. Ця культура представляла собою достатньо специфічне явище, оскільки сама вже являлась синтезомтрьох елементів: 1) звичаїв, які йшли з глибокої, ще дохристиянської архаїки; 2) норми нової, християнської моралі; 3) норми поведінки, які були результатом довгого життя в межах правових систем, зокрема, давньоруських. Тому, як принагідно зауважують дослідники, «звичаєво-правова культура займає важливе місце в історико-культурній спадщині українського народу, оскільки тривалий час українці не мали своєї держави, а законодавство сусідніх держав не враховувало особливостей традиційного господарювання, етнічної специфіки землеволодіння і землекористування, особливостей народної правосвідомості та ментальності, що створювало ситуацію, за якої право практично не мало сили, і тоді прогалини в законі займав звичай. Соціальні відносини в селянському середовищі переважно регулювалися звичаєвими традиціями пристосовуючись до закону, а часом і відверто ігноруючи його» 1 . Також варто додати, що «за-кони, що діяли в державі, в середовищі селянства «не працювали», селяни продовжували жити за виробленими століттями принципами і нормами, дотримуючись традиційних економічних та правових звичаїв» 2 .Розглянемо характерні приклади традиційної народної правової культури. На відміну від тяжких злочинів (крадіжок, вбивств), розгляд яких передавався в суд (селянські справи розглядалися у волосних судах, з’їздами мирових посередників, губернських присутствій із селянських справ, окружними судами, судовими палатами тощо), менш тяжкі злочини (дрібні крадіжки, аморальна поведінка) каралися місцевою громадою на основі звичаїв суспільного засудження. Тому «саме громада ревно стежила за додержанням узвичаєних правових і морально-етичних норм, карала порушників, піддавала їх загальному осуду. Наприклад, у XIX ст. винних карали штрафами, били різками, садили «в холодну». Публічному осуду й осміянню піддавали злодіїв, жінок, що порушували шлюбну вірність. Наприклад, злодіїв водили по селу з украденою річчю в руках і соромили перед кожною хатою» . Серед цихгромадських покарань — вимазування воріт дьогтем, «покривання» дівчини, яка завагітніла та народила позашлюбну дитину,хусткою, яка була символом заміжньої молодиці, зав’язування спідниці на голові з руками жінки-гульвіси, вимазування дьогтем та викачування в пір’ях спійманих коханців. Крадії, яких ловили на гарячому, водили по селу з вірьовкою на шиї чи з краденим (наприклад, куркою) на шиї. Такі звичаї були різноманітними, тим не менш, найбільш тяжкою формою суспільного засудження був соціальний бойкот: такі люди опинялися поза громадою — їх цуралися, не звали на весілля чи хрестини, в гості, не довіряли їм, не допомагали. Такі звичаї, очевидно, в першу чергу були інстинктом соціального самозбереження: за їх допомогою виховувалася моральність всіх членів громад, яка гарантувала усталеність, стійкість та порядок життя. Магдебурзьке право на українських землях. Важливу роль у культурному, політичному та економічному житті кожного народу відігравали міста, які завжди були центрами торгівлі та різноманітного ремесла. У XIV–XVI ст. міста, які за князівських часів жили в тісному господарському зв’язку з землею, поступово відокремлю-ються від села. Варто зауважити, що залежність життя середньовічного міста від змін сезонів природи і пов’язаних з цією зміною видів діяльності у городянина вже набагато слабша, ніж у селянина. Спосіб життя середньовічних міщан, які займалися торгівлею та ремеслом, принципово відрізнявся від сільського ритму життя. В цей час, незважаючи на засилля магнатів і шляхти на українських землях, ростуть старі міста, відбудовані після монгольського.
|