Оглавление
1.Кобзарство як соціально-культурне явище: козацькі думи в контексті європейської епічної традиції. 2
2.Українське бароко як нове світовідчуття і нове мистецтво. 3
3.Барокова архітектура і образотворче мистецтво. 6
4.Українська література епохи бароко: полемічна література. 7
5.Особливий жанр народної картини «Козак-Мамай». 9
6.Правова свідомість українського населення: магдебурзьке право. 13
7.Український театр XVIII ст..: розвиток шкільного театру та вертепу. 14
8.Феномен української традиції студентського мандрування: «мандровані дяки». 22
9.Стиль класицизму в архітектурі міст України кінця XVIII – XIX ст. 31
10.Значення малоросійського дворянства для розвитку української культури. 38
11.Садово-парково мистецтво малоросійських дворянських маєтків. 39
12.(13.)Принципи виховання дворянської та селянської культур. 42
13.Виховання селянських дітей 45
14. Роль танців і дворянській і селянській культурах. 52
15.Українські живописці дворянської культури: Левицький і Боровиковський 54
16.Розвиток освіти 58
17.Розвиток університетської освіти 59
18.Значення літературної діяльності Котляревського «Енеїда» як скарбниці знать про українську народну культуру 61
19.Рзвиток традицій українського театру: творча діяльність Кропивницького, Саксаганського, Заньковецької, Карпенка-Карого. 62
20.Феномен Шевченка в культурі 69
21.Культурна політика «українізації» 1920-х років. 70
22.Культура українського «розстріляного відродження». 71
23.Внесок Олександра Довженка в розвиток українського кінематографічного мистецтва. 73
24.Українська культура в роки Великої Вітчизняної війни. 75
25.Роль та місце української «діаспори» в історії української культури. 76
26.«Соцреалізм» як основна тенденція розвитку радянського мистецтва. 79
27.Українська культура в умовах хрущовської «відлиги». Культурна та політична діяльність «шістдесятників». 81
28.Релігійна ситуація в Україні на сучасному етапі. 83
29.Специфіка «постмодернізму» як типу культури та його прояви в українській культурі. 87
30.Специфіка розвитку української культури на сучасному етапі. 88
-
Кобзарство як соціально-культурне явище: козацькі думи в контексті європейської епічної традиції.
Кобзарство – унікальне явище не лише української, а і світової культури. Його носії – кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності, згуртованості, боротьби зі злом. Їх просвітницька діяльність заборонялася, їх сотнями нищили, прирікали на вимирання. Разом зі знищенням кобзарів, нищився і неоціненний духовний спадок України – думи, історичні пісні, звичаї, мова, знання древності та історії. Не можливо уявити творчі здобутки Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Миколи Лисенка без Кобзарської тематики.
Термін «кобзарське мистецтво», який започаткував Гнат Хоткевич, сьогодні досить неоднозначно сприймається серед митців, причетних до різних спрямувань у бандурному виконанні. Тлумачення слова «кобзарське» однозначно адресовано до традиції – конструкції інструменту, способу та прийомами гри, репертуару і т. інш. Слово «мистецтво» говорить про наповнення кобзарської традиції мистецькою естетикою, тобто, культурою гри та співу, більш мистецькими художніми формами творів (аранжування, обробки, композиції, мелодикламації, авторські епічні твори тощо). Кобзарі в своїх епічних творах оспівували героїв повстань і національно-визвольної війни, переказували під рокотання струн простим неписьменним людям драматичну історію свого народу.
Відношення до кобзарів в народі було особливим. В українському фольклорі назавжди закарбувався образ козака Мамая – умілого воїна, бандуриста, образ Мамая – це втілення непоборності українського народу. Ще один тип кобзаря – сліпий дідусь, який зберігає пам’ять багатьох поколінь і втілює в собі мудрість українського народу. Світогляд народних співців значною мірою обумовлював їх репертуар, ідейну спрямованість виконуваних ними творів, в основному це були думи, які оспівували хоробрість запорізьких козаків. Значну роль в розвитку дум, як жанру, відіграли співочі братства, які об’єднували кобзарів і лірників.
ХХ століття внесло свої корективи, і думи як жанр змінили своє значення. Вони являють і науковий інтерес, і є складовою культурою досягнення нації. Мистецтву грі на бандурі зараз приділяється більше уваги. У неї з’явились нові можливості. На цьому музичному інструменті виконуються складні твори вітчизняної і зарубіжної класики. Та не перевелись ще кобзарі, які співають старі і нові пісні. Зараз знову звучить кобза, ліра, бандура. В них мудрість і душа народу. Для нас їх зберегли кобзарі. Тому під терміном «кобзарство» розуміємо митців, які грають на кобзах, бандурах, лірах, торбанах і, як правило, співають під їх супровід. Якщо виділяємо окремо кобзарів, то вживаємо термін «традиційне кобзарство», коли ж говоримо про сучасне естрадно-концертне бандурне мистецтво, то термін – бандурництво чи сучасні бандуристи.
Ду́ма — ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIII століть.
Дума (козацька дума) — жанр суто українського речитативного народного та героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.
Думи не мають звичної для пісень, балад, коломийок та інших ліричних жанрів сталої строфи. Вірш думи астрофічний через змінність порядку римування, а також нерівноскладовий, з інтонаційно-смисловим членуванням на уступи. Рядки в думах виділяються за ознакою закінчення думки і групуються в уступи, періоди, тиради, які є своєрідними строфами дум. Рядки не мають визначеної сталої кількості складів (від 5 — 6 до 19 — 20 і більше складів у рядку), у свою чергу уступи не мають сталої кількості рядків (від 2 — 3 до 9 — 12). Імпровізацію дум полегшує вільне, нестале римування. Переважає дієслівне римування, яким поєднуються 2 — 3 рядки, а часом і більше — до 10 рядків підряд зі співзвучним кінцем.
|