|
|
Скачати 0.63 Mb.
|
Поняття «менеджмент»Поняття «менеджмент» стало використовуватися в Україні зовсім недавно, будучи запозиченим з англійської мови на початку формування в нашій країні ринкових відносин. Тому звернемося в першу чергу до аналізу базових представлень про це поняття закордонних фахівців. Закордонними фахівцями досить часто менеджмент трактується як управління в конкретній організації, як «внутршньофірмове» управління. Саме це і визначає, на наш погляд, принципову відмінність менеджменту від управління. На цій відмінній рисі акцентують увагу російські фахівці в області управління. Так, Э.А.Уткін (1998р.) визначає менеджмент як «...особливий вид професійної діяльності, спрямованої на досягнення підприємством, що діє в ринкових умовах, оптимальних господарських результатів на основі застосування різноманітних принципів, функцій і методів соціально-економічного механізму менеджменту». Практично аналогічної точки зору дотримують і фахівці з управління у фізичній культурі і спорті: «Спортивний менеджмент —- це теорія і практика ефективного управління організацією фізкультурно-спортивної спрямованості в сучасних ринкових умовах» (Переверзин И.И., 1998); Менеджмент — це система заходів щодо ефективного управління організацією, фірмою, підприємством у сучасних умовах і на науковій основі (Жолдак В. И., Сейранов С. Г. 1999). 3. Так, в першій половині ХХ століття, отримали розвиток декілька шкіл управлінської думки. Хронологічно вони можуть бути названі в такому порядку: школа наукового управління, класична (адміністративна) школа, школа людських стосунків, школа поведінкових наук, школа науки управління. Засновником школи наукового управління вважають Ф.Тейлора. Його засади розвивали Ф Гілберт, Л. Гілберт і Г. Гант, котрі займалися дослідженнями на рівні організації. Наукове управління приділяло увагу й людському фактору. Із всіх проблем управління найбільш важливою є проблема людського фактору. Важливим внеском цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавлення працівників у збільшенні продуктивності й обсягу виробництва. Передбачалась також можливість невеликого активного відпочинку та перерв у виробництві (за сучасним тлумаченням - вводилась виробнича гімнастика). Час на виконання визначених завдань був реальним і справедливо встановленим. Працівники, які виконували більше норми - нагороджувались. Засновники цієї школи також визнавали важливість відбору людей, які фізично та інтелектуально відповідали тій чи іншій посаді, акцентувалась увага і на навчанні працівників. Засновниками класичної школи є А. Файоль, Л. Урвік та ін. Вони приділяли значну увагу вдосконаленню управління організацією вцілому, розвинули принципи і описали функції управління. Засновниками "школи людських стосунків" вважаються М.Фолліт, Е.Мейо та інші. Вони вперше визначили менеджмент як "забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб". Школа рекомендувала використовувати прийом управління людськими відносинами шляхом впливу безпосередніх керівників на працівників, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі. Вона висунула ідею гармонії праці і капіталу, яка могла б бути досягнута при правильній мотивації і обліку інтересів всіх зацікавлених сторін. Фоллітт вважала, що менеджер повинен управляти відповідно до ситуації, а не так, як передбачено функцією управління. З її точки зору, конфлікт в трудових колективах за деяких умов може бути і конструктивним. На думку Фоллітт, основна проблема будь-якої організації — це координація зусиль людей і колективів, знаходження гармонії цих зусиль для досягнення ефективності робіт. Особлива заслуга в створенні теорії і практики людських відносин належить психологу Мейо. Вивчаючи вплив різних чинників (умови і організацію праці, заробітну платню, міжособові відносини і стиль керівництва) па підвищення продуктивності праці на промисловому підприємстві, Мейо зробив висновок про особливу роль у виробництві людського чинника. Узагальнення емпіричних даних дозволило йому створити соціальну філософію менеджменту (систему «людських відносин»). Знамениті експерименти Мейо, що отримали назву «хоторнські експерименти», відкрили новий напрям в теорії управління організацією. Мейо знайшов, що чітко розроблені робочі операції і хороша заробітна платня не завжди вели до підвищення продуктивності праці, як вважали представники школи наукового управління. Сили, що виникали в ході взаємодії між людьми, могли перевершити і часто перевершували зусилля керівника. Більш пізні дослідження, проведені Маслоу А. і іншими психологами, допомогли зрозуміти причини цього явища. Мотивами вчинків людей, припускає Маслоу, є в основному не економічні сили, як вважали прихильники школи наукового управління, а різні потреби, які можуть бути лише частково і побічно задоволені за допомогою, наприклад, грошей. Таким чином, Мейо закликав активізувати характерні для кожної людини духовні стимули, найсильнішим з яких, на його думку, є прагнення людини до постійного зв'язку з своїми колегами по роботі. Школа почала діяти у країнах світу як доктрина "людських відносин", "асоціація праці й капіталу" (Франція), школа "соціального партнерства" (ФРН). Вона посприяла розвитку теорії та практики управління. Засновниками школи поведінкових наук вважається К. Анджирис, Р. Лайкертон, М. Грегор, Ф.Герберг та ін. В основі їх концепції лежать методи налагоджування міжособистих відносин, підвищення ефективності потенціалу людських ресурсів. У найзагальніших рисах основною ціллю цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів. Цей підхід відстоював «єдиний якнайкращий шлях» рішення управлінських проблем. Його головний постулат, як вже сказано вище, полягав в тому, що правильне застосування науки про поведінку завжди сприятиме підвищенню ефективності як окремого працівника, так і організації в цілому. Проте такі прийоми, як зміна змісту роботи і участь працівника в управлінні організацією виявляються ефективними тільки для деяких працівників і в деяких ситуаціях. Найкрупніші представники цього напряму — Лайкерт, МакГрегор, Маслоу — вивчали різні аспекти соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади, авторитету, організаційної структури, комунікацій в організаціях, лідерства і т.д. Основними елементами школи науки управління є поглиблене розуміння складних управлінських проблем за допомогою розробки та застосування моделей. Таким чином, аналіз діяльності кожної школи показує як прихильники діючих у свій час напрямків вважали, що їм вдалося знайти найбільш ефективний шлях досягнення цілей організації. Більш пізні дослідження і невдалі спроби втілення теоретичного здобутку в практику довели, що окремі положення управління були лише частково правильними у певних ситуаціях. І тим не менше, кожна із шкіл зробила значний і відчутний внесок у розвиток науки управління. 3. Основні поняття предмету Делегування повноважень - передача задач і прав, закріплених за керівником підлеглому, який бере на себе відповідальність за них. Інформація - відомості, що розраховані на конкретного споживача, яким притаманна новизна, і які необхідні для прийняття рішень. За допомогою інформації здійснюється зв'язок між суб'єктом (що управляє) і об'єктом (ким управляють), а також між системою і оточуючим середовищем. Кар’єра (від латин. carriera - біг, життєвий шлях) - швидке і успішне просування в області суспільно-політичної, наукової, виробничої, службової або іншої діяльності. Планування кар’єри - один із важливих напрямів в роботі з персоналом організації Обмеження - фактори, що у певній мірі регламентують діяльність керівника або організації вцілому. Організаційні здібності - здібності до організаторської діяльності. В їх структуру входять комунікативні здібності, практичний розум, здібність активізувати інших, критичність ініціативність, тактичність, вимогливість до себе та інших, наполегливість. Організаційна структура - це логічне взаємовідношення рівнів управління та функціональних областей, побудоване у такій формі, що дозволяє найбільш ефективно досягати цілей організації. Формування структури організації здійснюється шляхом горизонтального та вертикального поділу праці. Організація - це процес утворення структури, встановлення зв’язків та відносин, що дає змогу ефективно працювати для досягнення цілей; група людей, котрі працюють разом. Персонал - це штатний склад працівників організацій, підприємств. До персоналу відносять всіх працівників, котрі виконують виробничі та управлінські операції, зайняті переробкою предметів праці з використанням засобів праці; - це основний штатний склад працівників (за винятком керівництва), який виконує різноманітні виробничо-господарські функції. Повноваження - обмежене право використовувати ресурси організації та спрямовувати зусилля її співробітників для досягнення мети. Посадова інструкція - різновид регламентованого документу; визначає організаційно-правове положення посадової особи, його офіційний статус. У посадовій інструкції висвітлюються обов’язки працівника і вказується степінь його підпорядкування. Професійна придатність - сукупність і структура психічних і психофізіологічних особливостей людини, необхідних для досягнення ефективності в професійній праці. Рішення - вибір альтернативи, тобто варіанту дій, який виключає інші. Регламентування - встановлення меж та діапазонів дій, прав, повноважень та обов’язків організацій, підрозділів, співробітників. Ресурси - все те, що може бути застосовано для забезпечення функціонування та розвитку фізичної культури. У сфері фізичної культури можна визначити такі категорії ресурсів: природно-кліматичні, соціально-економічні, людські, матеріально-технічні, медико-біологічні, фінансові, науково-методичні, організаційні. Розпорядження - правовий акт, який видає керівник організації з метою оперативного доведення питань до виконавців. Система - організоване складне ціле, сукупність або комбінація частин (компонентів), що знаходяться у взаємозв'язку та об'єднанні єдиною метою діяльності. Існує багато різновидностей систем, в тому числі - соціальні, до яких належить фізична культура. Соціальні системи - групи людей, що певний час знаходяться у безпосередньому контакті; організації з чітко оформленою соціальною структурою, етнічні або національні об'єднання, держави або групи взаємопов'язаних держав тощо. Управління - систематичний, цілеспрямований вплив на систему, її компоненти, з метою підвищення ефективності їх функціонування. Функції управління - відносно обособлені дії, що відображають напрямок або стадію управлінської діяльності та складають її зміст. В сфері фізичної культури має місце виконання основних та специфічних функцій управління. Цілі - це конкретний очікуваний результат або кінцевий стан організації. Вони визначаються у процесі планування діяльності всієї організації, на рівні різних підрозділів і служб. Процес формування цілей є дієвим механізмом координації, тому що він дає працівникам (персоналу) можливість усвідомити на що вони повинні спрямовувати свої дії. 4. Державні та громадські органи управління Система фізичної культури в Україні має у своєму складі велику кількість підсистем - організацій. Загалом, всі складові системи можна поділити на три групи: державні, громадські та комерційні організації. Державні органи управління, до компетенції яких входить фізична культура, умовно можна поділити на три групи: органи загальної, відомчої та спеціальної компетенції (табл.2.1). До першої з названих груп відносяться такі, що у своїй діяльності розглядають та вирішують питання із різних сфер життя нашої країни, в тому числі - фізичної культури. Вони визначають повноваження органів управління даною галуззю, а також найбільш важливі питання міжгалузевого характеру (такі наприклад, як будівництво спортивних комплексів, підготовки спеціалістів з фізичної культури і спорту та ін.). Найвищі органи державного управління – це Президент та Уряд країни, які складають виконавчо-розпорядчий орган держави і забезпечують практичний розвиток фізичної культури і спорту одночасно з іншими питаннями (таблиця 2.1.). Президент країни видає накази і розпорядження з актуальних питань розвитку фізичної культури і спорту, туризму, призначає і звільняє міністра Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту. Уряд країни затверджує положення про Міністерство, приймає постанови з актуальних питань розвитку фізичної культури і спорту, організує їх виконання і контроль за ходом виконання прийнятих постанов. Представником органів управління загальної компетенції є Верховна Рада України. Це вищий орган законодавчої влади, який приймає законодавчі акти, що регулюють розвиток фізичної культури в країні. У складі Верховної Ради України діє Комітет Верховної Ради з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму. Він вивчає проблеми, бере участь у розробці рішень Ради, організує роботу з їх виконання, здійснює контроль. Аналогічні функції виконують Ради народних депутатів обласного, міського та районного рівнів. Крім того, Ради народних депутатів, регіональні адміністрації формують склад та керують діяльністю відповідних комітетів фізичної культури та спорту - державних органів спеціальної компетенції. Рішення Рад народних депутатів носять законодавчий характер і є обов'язковими для всіх фізкультурних організацій, що розташовані на їх території. Зміст роботи депутатських комісій визначається планом роботи, у якому враховуються пропозиції депутатів і накази виборців. Другу групу державних органів, в компетенції яких знаходяться питання фізичної культури, складають органи відомчої компетенції. До її складу входить ряд міністерств і відомств та їх органи на місцях. До другої групи відносяться зокрема: Міністерство освіти України, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство культури, Міністерство Оборони, Комітет Національної безпеки, Міністерство внутрішніх справ та інші (див. табл.3.2). Для керівництва розвитком фізичної культури в рамках міністерств утворені відповідні управлінські структури. Так, у системі Міносвіти України діє Комітет фізичного виховання і спорту (колишній Центральний спортивний клуб "Гарт"), який є державною (бюджетною) організацією. Він керує розвитком фізичної культури серед дітей, учнівської та студентської молоді. Відповідні управління існують в областях. Так, у Львівській області функціонує Управління фізичного виховання і спорту Комітету фізичного виховання і спорту Міністерства освіти і науки України. Так, в системі Міністерства оборони є своя схема управління. У його компетенцію входить проведення змагань серед військовослужбовців (чемпіонат з гирьового спорту, військового спортивного комплексу, рукопашного бою та ін.). Так, Міністерство оборони у своїй структурі має Управління спорту. До нього входять: ЦСКА (м.Київ), Навчально-спортивний клуб Армії (м.Одеса), Навчально-спортивна база літніх видів спорту (м.Львів), Навчально-спортивна база зимових видів спорту (м.Тисовець), Навчально-спортивна база Північного територіального командування (м.Біла Церква), СК ВМСУ (м.Севастополь), яхт-клуб (м.Херсон), СК ВПСУ (м.Винниця). Разом з тим, Міністерство оборони взаємодіє із Генеральним штабом ЗСУ, у якому функціонує Управління фізичної підготовки ЗСУ. До Управління входять штаби усіх видів ЗСУ, а саме: сухопутних, військово-повітряних та військово-морських сил. У структурі кожного є служба фізичної підготовки кожного виду ЗСУ Третю групу органів державного управління складають органи спеціальної компетенції. До цієї групи входить Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту. На обласних, міських, районних рівнях - комітети, відділи, сектори. Органи спеціальної компетенції представляють головну організаційну форму державного управління фізичною культурою і спортом в країні (див. табл. 3.2). |
| 1 Значення і теоретичні основи фінансового аналізу Дана спеціальність передбачає вивчення процесів формування і виконання бюджетів різного рівня, механізму управління державним боргом,... |
УПРАВЛІННЯ САМОСТІЙНОЮ НАВЧАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ СТУДЕНТІВ Необхідною умовою управління навчальною діяльністю студентів є її проектування на змістовному і технологічному рівнях. Стаття присвячена... |
| Міністерство освіти і науки України Сумський державний університет... РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПОРТФЕЛЕМ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ПІДПРИЄМСТВА |
Модуль Теоретичні основи стратегічного управління Семінарське заняття... Семінарське заняття №2 Концептуальні засади стратегічного управління підприємством |
| 1. Теоретичні та організаційні основи Дисципліна „Фінансовий менеджмент” є основою для підготовки спеціалістів з економіки та орієнтована на засвоєння студентами сучасних... |
Календарно-тематичний план "Основи кадрового менеджменту" для професії... Теоретико-методологічні основи управління персоналом. Концепція управління людськими ресурсами |
| Тема Управління персоналом у системі менеджменту організацій ... |
«Роль соціального працівника у формуванні здорової сім’ї» ЗМІСТ ВСТУП... Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ НА ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОЇ СІМ’Ї |
| «Оптимізація комунікацій в організації як засіб підвищення ефективності управління» Методичні вказівки до виконання курсової роботи з курсу «Основи менеджменту» для студентів спеціальності 050201 «Менеджмент організацій»... |
Тема Предмет, зміст і структура курсу Модуль І. Теоретичні основи управління персоналом. Тема Предмет, зміст і структура курсу |