|
|
Скачати 141.28 Kb.
|
|
УДК 159.964:37.132:316.628 І.Я. Іванюк, ст. викладач Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна» ПРОБЛЕМА ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ Анотація. У статті виділені і розглянуті соціально-психологічні аспекти розвитку особистості з особливими потребами. Розкриті особливості процесу становлення ідентичності особистості з особливими потребами. Ключові слова: інвалід, ідентичність, особистісна ідентичність, соціальна ідентичність, ідентичність особистості з особливими потребами. Аннотация. В статье выделены и рассмотренны социально-психологические аспекты развития личности с особенными потребностями. Раскрытые особенности процесса становления идентичности личности с особенными потребностями. Ключевые слова: инвалид, идентичность, личностная идентичность, социальная идентичность, идентичность личности с особенными потребностями. Постановка проблеми. Людина є вагомою ланкою суспільства, її становлення як окремого представника є запорукою розвитку суспільства в майбутньому. В сучасному світі проблема людини нерідко розглядається крізь призму процесу набуття нею ідентичності, тому що цей процес тісно пов’язаний з становленням особистості, її моральних якостей, поведінки і здатності до саморозвитку. У сучасних умовах українського суспільства процес формування ідентичності у молодих осіб характеризується послабленням значущості уявлень про базові морально-етичні принципи. Можна спостерігати у молоді прояви різних форм девіантної поведінки, егоцентричні тенденції, пасивність, відчуженість від дорослих, зневіру та байдужість до всього. У молоді виникає нагальна потреба щодо самовизначення в системі сучасних соціальних взаємовідносин, потреба віднайти відповідь на питання «Хто Я?». Україна перебуває в полі постійних змін, їй властива економічна нестабільність, соціальна занедбаність – все це призводить до зниження загального рівня життя населення і ускладнює процес формування власної ідентичності кожної особистості. Ідентичність – це усвідомлення самототожності, цілісності та неперервності в часі власної особистості. Це – серцевина, що забезпечує постійність особистості при змінах в оточуючому світі та при зміні власних поглядів, установок і можливостей. Є категорія молодих людей, у яких становлення ідентичності проходить із значними труднощами. І однією з найбільш вразливих категорій є молоді люди з особливими потребами. Це зумовлено не лише наявністю фізичного дефекту, але психологічною неготовністю особистість. Несформованість рефлексивних складових самосвідомості особистості з особливими потребами ускладнює процес становлення індивідуальної системи ціннісних орієнтацій, що призводить до аномальних ліній розвитку ідентичності. У такій ситуації молода людина не може виробити систему цілей, планів, ідеалів, завершити психологічне самовизначення. Актуальність дослідження. У нашому суспільстві на сьогоднішній день людину з обмеженими можливостями сприймають ще як тягар, як таку, що має низку специфічних рис, що відрізняють її від звичайної людини. Збільшення кількості інвалідів і відстороненість їх від світу, непотрібність на ринку праці, соціальна ізоляція – все це не створює умов для формування в них активної життєвої позиції. Не складається їхня позитивна самооцінка, не формується стійка довіра до світу. У зв’язку з цим люди з інвалідністю продовжують сприймати оточення як вороже. Важливим фактором, який сприяє подоланню соціальних бар’єрів та ефективній інтеграції людей із інвалідністю у суспільстві, є отримання професійної освіти. Студентське середовище – це той чинник, який робить вплив на розкріпачення студента, що має певні проблеми з фізичним здоров’ям, змінює його свідомість, дозволяє відчувати себе повноцінною людиною, сприяє успішній соціалізації не тільки в студентській групі, але і в освітньому середовищі в цілому. На сучасному етапі освіта все більшою мірою позиціонується молоддю як ресурс для соціальної мобільності і освоєння нових соціальних ролей, капітал для інвестування, досягнення бажаного соціального статусу. Розвиток інтелектуальних, творчих здібностей молоді з функціональними обмеженнями стає фундаментальним принципом виробництва і відтворення соціальних зв’язків, що робить для них вищу освіту одним з найбільш важливих способів формування особистості. Саме входження у навчально-виховний процес особистості з особливими потребами сприяє становленню особистісної ідентичності, придбанню нею автономності і неповторності, завдяки яким вона стає здатною звільнятися від безумовності зовнішніх соціокультурних впливів, самостійно проектувати і планувати свою соціальну поведінку відповідно до своїх потреб і з урахуванням характеру функціональних обмежень, викликаних захворюванням або інвалідністю. Мета статті – визначити та охарактеризувати психологічні умови, за яких ідентичність особистості студента з особливими потребами набуває чіткого та цілісного характеру. Вищесказане дозволяє нам визначити основні актуальні завдання розвідки: здійснити всебічний теоретичний аналіз процесу становлення ідентичності особистості з особливими потребами; визначити механізми, чинники та особливості становлення особистісної ідентичності студента з особливими потребами. Аналіз досліджень. Науковий інтерес до процесу становлення ідентичності особистості в різних її аспектах присвячували свої праці науковців різних психолого-соціальних напрямів. Зокрема, проблемі ідентичності присвячували свої праці Е. Еріксон, К. Роджерс, З. Фройд, Е. Фром, К. Юнг, Дж. Мід, А. Адлер, К. Левін, І. Кон, Дж. Марсія , Е. Гоффман, Є. Белінська, Р. Бернс, А. Андреєва, Л. Божович, Є. Головаха, О. Кроник, К. Абульханова-Славська, І. Чеснікова, В. Столін, В. Хомик, Е. Ермолаєва, Н. Антонова, В. Ядов та ін. Однак, у наукових дослідженнях не звертається увага на дослідження та створення сприятливих умов становлення ідентичності особистості з фізичними вадами. На думку більшості сучасних дослідників, ідентичність – складний феномен, стан усвідомлення себе і своєї автономності, механізмом формування якої є ідентифікація, як процес емоційного, раціонального та діяльнісного самоототожнення з іншою людиною чи групою. Особистісна ідентичність дає основу для соціальних порівнянь – порівнянь себе з ровесниками, дорослими, своїм ідеалом, а також із собою у минулому, актуальному теперішньому, потенційному близькому і віддаленому майбутньому. Ідентичність створює у суб’єкта відчуття стійкості і безперервності свого «Я», не дивлячись на ті зміни, які відбуваються з людиною в процесі її зростання і розвитку. Е. Еріксон розглядає ідентичність як складне особистісне утворення, що має особистісну тотожність, цілісність (відчуття і усвідомлення себе незмінним незалежно від зміни ситуації і ролі), спадкоємність свого минулого, сьогодення і майбутнього, а також визнання певної межі схожості з іншими людьми при одночасному баченні своєї унікальності і неповторності [1, с.59]. Отже, ідентичність визначається як центральний конструкт самосвідомості, що детермінує особливості самосприйняття та самоконтролю, ставлення до інших людей та поведінку особистості. Ідентичність – це поняття, що відображає унікальність та неповторність особистості, єдність реальної поведінки з прагненнями, переконаннями людини. Механізмом формування ідентичності в онтогенезі є ідентифікація, як процес самоототожнення з іншою людиною, групою та цінностями, що існують у суспільстві. Тобто, становлення ідентичності відбувається в суспільному контексті з урахуванням всіх обставин життя конкретної людини. Аналіз досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених свідчить, що юність є періодом самовизначення, розвитку механізмів самоусвідомлення та становлення ідентичності. Найважливішим новоутворенням юнацького віку є готовність до життєвого самовизначення. Його передумовою є розвиток пізнавальної, емоційно-вольової, ціннісної сфер особистості, а також становлення адекватної та позитивної ідентичності. На основі ціннісного самовизначення особистість здійснює професійний вибір, має можливість обміркувати, планувати, структурувати свій життєвий шлях. Процес становлення ідентичності передбачає високий рівень розвитку особистісної рефлексії, на основі якої в процесі ідентифікації з цінностями формується в індивіда уявлення про своє Я. Нові інтелектуальні здібності та набутий досвід дають можливість формувати індивідуальну систему ціннісних орієнтацій, що визначає пріоритетні напрямки самореалізації та вибір реальних шляхів досягнення мети. Для хворої особистості, втім, як і для здорової, процес формування ідентичності, як зазначає Е. Еріксон починається в ранньому дитинстві, «…десь під час першої справжньої зустрічі матері і дитини – двох людей, що пізнають один одного через дотик і не закінчується до тих пір, поки в людині не гасне здатність дізнаватися іншого» [1, с.23]. У період раннього дитинства дитина не усвідомлює того, що у неї є дефект, що відрізняє її від більшості людей. Вона зрозуміє це тоді, коли отримає знання про себе від когось з оточення. Однак знання про себе як про інваліда дитина з дефектом отримує дуже рано. Вона буде чути вираження співчуття їй і її батькам з приводу її хвороби; в період дитячих спільних ігор (старший дошкільний вік), відчує свою неспроможність в спілкуванні з іншими дітьми; за наявності у будинку братів і сестер часто чутиме у свою адресу, що вона слабша, менше уміє і менше може і багато що тому подібне. Усе це буде сприяти тому, що ідентичність дитини починає формуватися під впливом тих почуттів, які породжує у інших людей її дефект. Вітчизняні дослідники [3] вважають що інвалідність слід розглядати як ненормативну кризу розвитку особистості, що призводить до формування нової соціальної ситуації розвитку в умовах хвороби та інвалідності. Ключовим моментом кризи розвитку особистості дитини-інваліда є її ізольованості від суспільства, в якому їй належить жити і рости. З раннього дитинства діти з відхиленнями в розвитку стикаються з оцінкою їх зовнішності іншими людьми. Часто здорові діти з дитячою безпосередністю і жорстокістю оцінюють зовнішні дефекти дітей-інвалідів в їх присутності. В результаті у дітей-інвалідів формуються закритість, уникнення широкого кола спілкування, понижений фон настрою, негативна оцінка себе, особистих перспектив та інших людей, часто уповільнений темп мислення, скутість і пасивність, що у поєднанні із заниженою самооцінкою і відсутністю сприятливого прогнозу на майбутнє досить часто призводить до появи думок суїцидального характеру. Часто формується комплекс неповноцінності. У міру дорослішання діти з обмеженими можливостями починають усвідомлювати, що рівень їх життєвих можливостей, в порівнянні із «звичайними» дітьми, знижений. Понижена самооцінка призводить до надмірного зниження рівня домагань. Наслідком цих процесів стає інфантильність і звуження активного життєвого простору. Усвідомлення власної залежності від здорових членів суспільства та звикання із залежністю сприяє формуванню почуття утриманця. Як наслідок, виникає відмова від самостійності і перенесення відповідальності за своє життя на близьке оточення. Таким чином, усвідомлення і прийняття факту інвалідності визначає подальшу програму особистісного розвитку людини. Проблема особистості із особливими потребами може бути відповідною «лінзою», через яку можуть бути досліджені вплив різних культур, соціальних умов і оточення на особистість інвалідів, яке залежить від приналежності інваліда різним великим і малим соціальним групам. Інвалід – це людина нездібна, частково або повністю, виконувати певні дії, в результаті травми, захворювання, природженого або набутого дефекту (дефект від лат. – недолік). За наявності фізичного недоліку психічно особа може залишатися цілком здоровою. Психічне здоров’я людини обумовлене станом душевного благополуччя, яке характеризується відсутністю хворобливих проявів і забезпечує регуляцію поведінки і діяльності адекватну умовам довкілля. Однак, говорячи про психічне здоров’я фізично хворої людини, не можна забувати про те, що на будь-який дефект людини реагує цілісно. Л. С. Виготський писав: «Ми ніколи не отримаємо по методу віднімання психології сліпої дитини, якщо з психології зрячого віднімемо зорове сприйняття і усе, що з ним пов’язане.» [2, с. 7]. Повною мірою це твердження можна віднести і до інших видів фізичного дефекту. Вчений вважав, що будь-який дефект, будь-який тілесний недолік являється фактором, який змінює відношення людини з оточуючим світом, головним чином з людьми, і як результат формується «соціальна ненормальність поведінки». Процес природного розвитку дитини в умовах фізичної недостатності набуває якісно іншого характеру протікання, що призводить у свою чергу до формування особистісної своєрідності суб’єкта, що розвивається. Л. С. Виготський надавав великого значення соціальній обумовленості розвитку, як нормального, так і аномального. Він стверджував, що соціальна, зокрема педагогічна дія складає невичерпне джерело формування вищих психічних функцій, як в нормі, так і в патології [2, с. 196]. Виготський пропонує власне бачення процесу аномального розвитку. Говорячи про спільність законів цього процесу для здорових і хворих дітей, автор також визначив особливості, характерні для формування аномальної особи:
У разі подолання фізичного дефекту можна говорити про вирівнювання процесу природного розвитку дитини. Тоді як в ситуації коригування і компенсації індивід не перестає бути інвалідом. Глуху дитину можна навчити говорити, сліпому можна частково компенсувати зорове сприйняття слуховим і так далі. Усе це веде до мінімізації психічного дезонтогенезу. Проте разом з психічним дезонтогенезом, має місце своєрідність ідентичності особистості, яка має фізичний дефект здоров’я. На сьогодні в психології не вироблені критерії, визначальні межі цього феномена. Про своєрідність особистої ідентичності інваліда можна судити лише по сукупності поведінкових реакцій які проявляються в процесі спілкування індивіда із здоровими людьми. Особливості ідентичності особистості з особливими потребами має велике значення в розвитку хворої людини та її становленні як особистості. Успішність адаптації людини з дефектом в здоровому суспільстві багато в чому визначається тим, наскільки вона ідентифікує себе повноправним членом цього суспільства. Ідентичність, за своєю суттю, є складним поняттям, наповненим різноманіттям розумінням. Безліч авторів, як в зарубіжній, так і у вітчизняній психології дають своє визначення ідентичності, вкладаючи в нього різні сторони внутрішньо особистісного функціонування. Найбільш детально це поняття розроблялося Еріком Еріксоном. Еріксон задає ідентичність як багаторівневу структуру. Він розглядає ідентичність в двох аспектах: Его-ідентичність та соціальна ідентичність. Его-ідентичність передбачає два рівні: індивідний, особистісний. На індивідному рівні – ідентичність визначається як результат усвідомлення і уявлення свого фізичного зовнішнього вигляду та природних задатків. На особистісному рівні ідентичність визначається як відчуття людиною власної неповторності, унікальності свого життєвого досвіду, прагнення до розвитку і реалізації власних здібностей та інтересів. Даний елемент ідентичності є „усвідомлений особистістю досвід власної здатності інтегрувати всі ідентифікації з потягами libido, з розумовими здібностями, набутими в діяльності та з сприятливими можливостями, які запропоновані соціальними ролями”. Соціальна ідентичність визначається Еріксоном як той особистісний конструкт, який відображає внутрішню солідарність людини з соціальними, груповими ідеалами і стандартами [1, с. 31]. На особистісному рівні ідентичності у людей з особливими потребами виникають конфлікти «прийняття себе» і усвідомлення своєї цілісності і неповторності. У них спостерігається змінена модель майбутнього, в порівнянні з моделлю майбутнього здорових осіб. Їх майбутнє має негативне емоційне забарвлення, вони невпевнені у своїх здібностях, мають низький рівень задоволеності собою. Це породжує внутрішньо особистісний конфлікт з подальшим формуванням різних неврозів, що серйозно ускладнюють міжособистісні взаємини. У осіб із інвалідністю спостерігається низький рівень засвоєння соціальних ролей, що свідчить про недостатню усвідомленість соціальних стосунків, функціональну невключеність в громадські стосунки і не сформованість соціальної ідентичності. Зосередження на соціальній природі ідентичності спостерігається не лише в дослідженнях Е. Еріксона, але і в працях Дж. Міда, А. Ватермана, Е. Джеймса, Ч. Кулі, І. Гоффмана та інших вчених. Проте соціальна складова ідентичності особистості не лише має місце, але і є домінуючою. Л. С. Виготський говорить: «Якби розвитку дефективної дитини не були поставлені соціальні вимоги (цілі), якби ці процеси були віддані у владу біологічних законів, якби дефективна дитина не стояла перед необхідністю перетвориться на певну соціальну одиницю, соціальний тип особистості, тоді її розвиток привів би до створення нової породи людини. Але оскільки цілі розвитку поставлені заздалегідь (необхідністю пристосуватися до соціально-культурного середовища, створеного з розрахунку на нормальний людський тип), то і компенсація його тече не вільно, а по певному соціальному руслу» [2, с. 14-15]. Залишаючись наодинці зі світом речей, музики, книг, наодинці з природою, людина з обмеженими можливостями може себе такою і не відчувати, наявність дефекту найбільш проявляється у соціальному світі. Перша цілісна форма ідентичності формується в юнацькому віці. Цей період характеризується найглибшою життєвою кризою. До цієї кризи призводять три лінії розвитку: бурхливе фізичне зростання і статеве дозрівання; емоційна нестабільність і заклопотаність тим, «як я виглядаю в очах інших», «що я є», необхідність знайти своє професійне покликання, що відповідає набутим умінням, індивідуальним здібностям і вимогам суспільства. Як зазначає І. Кон, юність – фаза переходу від залежного дитинства до самостійної та відповідальної дорослості, що передбачає, з одного боку, завершення фізичного, зокрема, статевого, дозрівання, а з другого – досягнення соціальної зрілості [4]. Процес становлення ідентичності студентів з особливими потребами залежить не лише від прояву фізичного дефекту, але від психологічних особливостей студентів з інвалідністю та рівня адаптованості їх у студентській групі, у вузі, у суспільстві. В працях Л. Калмикової, Л. Середюк, В. Шияна, О. Хорошайло, А. Іпатова та інших зазначається, що для студентів з особливими потребами характерним є порушення психічних пізнавальних процесів, занижена самооцінка, занижений рівень домагань, песимістичне ставлення до свого майбутнього, високий рівень тривожності, невпевненості у собі, що проявляється у відчуженні від оточуючих людей, суспільства або навпаки – в агресії; такі якості, як мораль, відданість, відвертість, авторитет у суспільстві, доброта, гуманність, чуйність, обов’язок, совість, на їх погляд, малозначущі у реальному житті. Вони не вірять в ідеал, мало цікавляться громадським життям країни, соціально пасивні; їм не вистачає цілеспрямованості, упевненості в собі, сміливості, сили волі, взаєморозуміння. Через деформуючий вплив на особистість захворювання і виникнення стереотипних очікувань від даної категорії молоді у здорових студентів виникає найбільша проблема – порушення взаємин зі здоровими студентами і викладачами. Головною ознакою юнацького віку є потреба особистості зайняти внутрішню позицію дорослої людини, обрати професію, усвідомити себе членом суспільства, виробити світогляд, обрати свій життєвий шлях. Студенти з особливими потребами не є винятками. Вони мають потребу в отриманні освіти та працевлаштуванні, у реалізації бажань у сфері розваг та спорту, у створенні сім’ї тощо. Висновки. Таким чином, проведена нами розвідка дає підстави для твердження про те, що студентам із особливими потребами є закономірним процес становлення ідентичності особистості, який пов’язаний з процесом адаптації особистості до мінливої соціальної реальності. Дослідження процесу становлення ідентичності особистості студента з особливими потребами потребує не лише вивчення закономірностей розвитку особистості із інвалідністю, але і вивчення соціального середовища в якому перебувала та перебуває особистість. У ході процесу становлення ідентичності, студентам з особливими потребами потрібно здійснити перебудову особистості, перебудову потрібнісно-мотиваційної сфери, формування нового рівня самосвідомості та самовизначеності, нових зв’язків із соціальним оточенням. Список літератури:
|
|
СПЕЦИФІКА СОЦІАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В УМОВАХ УНІВЕРСИТЕТУ ... |
АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСВІТНІМИ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ... РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ |
|
Соціально психологічний супровід навчання і розвитку молоді з особливими... ... |
VI Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасний світ і незрячі:... Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасний світ і незрячі: становлення особистості з особливими потребами в інформаційному... |
|
АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ ДО НАВЧАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ В статті розглянуто особливості адаптації дітей з особливими потребами до навчання в початковій школі |
До проблеми формування соціальної компетентності у дітей з особливими потребами У статті аналізуються теоретичні аспекти формування соціальної компетентності у дітей з особливими потребами |
|
Соціально-психологічна та педагогічна реабілітація дітей з особливими потребами Проблема соціально-педагогічної підтримки дітей з різними вадами фізичного і психічного розвитку в нашій країні є актуальною |
Управління освіти Чернівецької міської ради Центр практичної психології і соціальної роботи Вашої думки про можливості організації навчання дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітніх навчальних закладах міста... |
|
Методи ТРВЗ педагогіки в соціалізації дітей з особливими потребами до навколишнього середовища Однією з актуальних проблем в сучасній педагогіці є увага до соціалізації дітей з обмеженими можливостями,її самореалізації, до захищеності... |
Вступ до вивчення гендера та ідентичності: порівняльний аналіз Мета даного модуля – познайомити студентів з тим, як поняття гендера пересікається з іншими колективними ідентичностями (расовою,... |