До проблеми формування соціальної компетентності у дітей з особливими потребами


Скачати 98.26 Kb.
Назва До проблеми формування соціальної компетентності у дітей з особливими потребами
Дата 28.03.2013
Розмір 98.26 Kb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Інформатика > Документи
УДК 37.035 - 056.26 Бартків О., Дурманенко Є.

Волинський національний університет імені Лесі Українки
До проблеми формування соціальної компетентності у дітей з особливими потребами

Роботу виконано на кафедрі соціальної педагогіки.
У статті аналізуються теоретичні аспекти формування соціальної компетентності у дітей з особливими потребами.

Ключові слова: компетентність, соціальна компетентність, формування соціальної компетентності.
Постановка наукової проблеми та її значення. Сучасний стан розвитку українського суспільства характеризується посиленням уваги до проблем формування особистості, здатної повноцінно сприймати, розуміти та примножувати матеріальні та духовні цінності. Розвиток демократичних засад в Україні та приєднання її до міжнародного співтовариства дали змогу набрати чинності в нашій державі міжнародним правовим документам щодо соціального захисту дітей з особливими потребами ( Конвенція ООН про права дитини, Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів та ряд інших міжнародних актів). Україна долучилася до світового досвіду соціалізації дітей з обмеженими можливостями здоров'я і взяла на себе конкретні зобов’язання щодо реалізації на практиці їх конституційних прав.

На сьогодні в Україні пріоритетною є думка про те, що діти, які мають певні обмеження у здоров'ї не мають бути ізольовані від суспільства, а навпаки – жити, навчатись і виховуватись у навчальних закладах відкритого типу, активно спілкуватися зі своїми однолітками, членами сім'ї тощо. З огляду на це, гострими є питання, пов'язані з формуванням соціальної компетентності у таких дітей.

Підвищення інтересу до зазначеної проблеми зустрічаємо у працях Л.Кунельської, М.Мауковської, А.Панової, В.Слот, Х.Спанярд, М.Фурсова, О.Холостової. Цінними є також дослідження, присвячені соціальній роботі як засобу соціалізації дитини з особливими потребами (О.Белінська, Л.Грачов, Я.Коломенський, А.Мудрик, А.Панова).

Значною практичною допомогою фахівцям є праці, які висвітлюють досвід нетрадиційних підходів до реабілітаційного процесу (Л.Грачов, Г.Іващенко, Є.Кім, Н.Роберт). Значну увагу питанню забезпечення життєвої компетентності дітей з інтелектуальними та фізичними вадами приділяють вітчизняні вчені (Л.Артемова, Л.Сохань, В.Тарсун, Т.Титаренко, В.Циба та ін.).

Для успішного вирішення зазначених питань вчені, педагоги, психологи намагаються дослідити це явище, виділити його суттєві ознаки та закономірності розвитку, з'ясувати чинники та умови, які впливають на формування соціальної компетентності дітей-інвалідів. Поряд із позитивними напрацюваннями і здобутками вчених дана проблема ще залишається недостатньо вивченою.

Метою статті є теоретичне обґрунтування сутності формування соціальної компетентності дітей з особливими потребами.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Здійснений аналіз психолого-педагогічної літератури дозволяє констатувати, що поняття соціальної компетентності особистості і, зокрема, дитини є одним із тих, що засвідчує складне і багатоаспектне явище у системі соціалізації людини, її освіти, навчання та виховання. Соціальна компетентність охоплює у собі знання, вміння, навички, способи діяльності особистості, розвинені можливості сприймання, розуміння та творчого використання матеріальних та духовних цінностей суспільства.

У науковій літературі поняття “компетентність” не має єдиного тлумачення. Первинне значення цього терміну стосувалося професійної діяльності й розглядалося як вершина розвитку професійної майстерності. Протягом останніх років дослідники почали визначати компетентності у різних сферах життєдіяльності. На сьогодні компетентність – категорія, що може стосуватися як однієї конкретно взятої особистості, так і цілої соціальної групи. Вона вказує не лише на вміння, знання, досвід, а й на самостійність, рівень освіченості, життєві та професійні цінності, здатність ефективно розв’язувати нові нестандартні завдання тощо.

В українській мові компетентність визначається як глибока обізнаність в якійсь галузі, тямущість, кваліфікованість. В свою чергу педагогічний словник визначає поняття "компетентний" як знаючий, усвідомлений, авторитетний у будь-якій галузі. Ж.Перре твердить, що існує "компетентність широкого спектра", основою якої є уміння адекватно діяти в нових ситуаціях через взаємозв'язок знань, умінь, навичок та ситуативну діяльність особистості [1].

Отже, більшість вчених розглядають компетентність, перш за все, як певну суму знань особистості в певній галузі. Проте, для дітей-інвалідів недостатньо мати просто знання, тому що у кожного з них є захворювання, яке завжди стоїть на заваді між знаннями та уміннями; не завжди такі діти свої знання можуть застосувати на практиці, бо вони мають вади у здоров‘ї.

Таким чином, ми приходимо до висновку, що компетентність дозволяє людині правильно оцінювати складні соціально-культурні, економічні, виробничі ситуації, приймати правильні рішення і діяти згідно з обставинами соціального, культурного, економічного життя суспільства.

Поняття "соціальний" в українській мові розглядається як "пов‘язаний із життям і стосунками людей у суспільстві", "породжений умовами суспільного життя, певного середовища…". Інтеграцією термінів “compete” (досконале володіння справою, знаннями) та “socialis” (суспільний, пов’язаний з життям та стосунками людей у суспільстві) є поняття “соціальна компетентність“ яку ми трактуємо як: володіння соціальними повноваженнями, певним рівнем соціальної компетенції, соціальними знаннями, які дозволяють існувати та діяти у соціумі; наявність соціального авторитету [1].

Здійснений аналіз поняття "соціальна компетентність", показує, що воно значно ширше, об'ємніше від поняття " життєва компетентність" через те, що передбачає спроможність особистості набувати знання, перетворювати їх на уміння, адекватно діяти в соціальному середовищі, правильно оцінювати складні соціально-культурні, економічні, виробничі ситуації, приймати правильні рішення та діяти згідно з обставинами соціального, культурного, економічного життя суспільства ( Рис.1.).



Рис. 1. Структура соціальної компетентності
Соціальна компетентність трактується І.Тараненком як складне соціальне, психологічне та педагогічне явище [7]. Українські вчені, досліджуючи соціально-психологічні та педагогічні аспекти зазначеної проблеми, вказують на необхідність її системного вирішення шляхом формування свідомості дітей-інвалідів, оволодіння конкретними вміннями і навичками, розвитку відповідних здібностей тощо. Ящук І. зазначає, що проблема формування соціальної компетентності особистості сьогодні є провідною у процесі виховання підростаючого покоління та підготовці його до життя в суспільстві, наголошуючи, що формування основ соціальної компетентності необхідно розпочинати ще в дошкільному віці, коли формуються основи адаптації до соціального середовища, до життя з наявною вадою у здоров‘ї. [8].

В свою чергу, В.Циба вважає, що зміст соціальної компетентності людини повинен поєднувати усвідомлення свого призначення, долі, життєвих цінностей та практичну їх реалізацію в умовах практики. Вчені Л.Сохань та Т.Єрмаков, розглядаючи її структуру, виділяють її основні складові: знання, уміння, навички, життєвий досвід та життєві досягнення особистості [4].

Як ми уже зазначали, досліджуючи проблему формування соціальної компетентності дітей та учнівської молоді з певною вадою, вчені наголошують на тому, що вона являє собою знання, вміння, життєвий досвід, необхідний для розв'язання життєвих завдань і продуктивного здійснення життя в певному соціумі, створення реабілітаційного середовища, ефективного використання можливостей сім'ї у корекції психофізичних вад дитини, здійснення розвивального педагогічного впливу через ігрову діяльність, забезпечення послідовного і неперервного виконання довгострокових багаторівневих реабілітаційних програм. [2].

Соціальна компетентність здорової дитини якісно відрізняється від компетентності дитини з певними вадами здоров'я існуючі відмінності пов'язані з тими утрудненнями, які виникають у таких дітей у зв'язку з їх обмеженнями у фізичному та інтелектуальному розвитку. У дітей з особливими потребами соціальна компетентність має дещо специфічний характер і, на наш погляд, зумовлена тим, що діти усвідомлюють ступінь своїх захворювань; постійно долають вади свого фізичного та інтелектуального розвитку; живуть в умовах постійної і підвищеної уваги до своїх відхилень у здоров'ї.

Від народження діти-інваліди життєво та соціально некомпетентні в широкому розумінні цього поняття. Уроджені або набуті в дитячі роки вади здоров’я часто висувають перед ними перешкоди, які можуть здаватися нездоланними [7].

Зазначимо, що соціальна компетентність як сукупність певного досвіду особистості існувати в суспільстві не може бути сталою. Це динамічне трансформативне явище, яке розвивається, видозмінюється ускладнюється, бо видозмінюються і ускладнюються суспільні відносини. Усі складові компетентності дітей-інвалідів перебувають у постійному русі, якісно та кількісно змінюються, свідчать про її удосконалення, збагачення, прогрес або ж руйнування, деградацію та регрес.

Отже, соціальна компетентність дитини-інваліда є багатоаспектним явищем, у якому знаходять певне відображення соціальні вимоги та норми, механізми психофізіологічної саморегуляції, можливості освоєння та активного використання життєво важливого досвіду. Саме тому завдання суспільства полягає у забезпеченні процесу формування саме соціальної компетентності дітей-інвалідів, підготовки їх до активної і творчої життєдіяльності у суспільстві.

Формування соціальної компетентності дітей-інвалідів заслуговує особливої уваги і може бути успішно розв'язана шляхом залучення дітей до активного освоєння життєво важливих знань, умінь і навичок. Це дасть можливість дітям-інвалідам правильно сприймати і розуміти соціальні норми і цінності, враховувати їх у повсякденному житті і збагачувати їх зміст.

Формування складових соціальної компетентності дітей-інвалідів не є самоціллю, а лише однією з умов успішного оволодіння досвідом, який має загальний характер. Отже, ліквідація або зменшення особливих потреб має принципове значення для розвитку потреб загальних. Саме для їх реалізації та задоволення діти-інваліди змушені долати спеціальні не лише соціальні бар'єри та обмеження. Щоб стати в один ряд з однолітками, мати змогу віднайти своє місце в соціумі, і долаються перешкоди шляхом реалізації довгострокових індивідуальних реабілітаційних програм.

Як показав досвід, успішному вирішенню завдань формування соціальної компетентності дітей-інвалідів сприяє:

  • глибоке вивчення індивідуальних особливостей дитини, визначення збережених ділянок та побудова на цій основі індивідуальної реабілітаційної програми;

  • занурення дитини у кваліфіковано сформований реабілітаційний простір, створення умов для отримання та закріплення необхідного соціального досвіду;

  • активне збільшення сенсорного досвіду, зменшення всього, що приводить до згортання пізнавальної активності, зниження потреби у спілкуванні, обмеження позитивних відчуттів;

  • організація ігрової діяльності дитини-інваліда у спеціально сформованому реабілітаційному середовищі;

  • постійне збільшення освоєного життєвого простору, виведення дитини за межі суто сімейного оточення, а саме у соціальне середовище. [2].

На основі проведеного аналізу психолого-педагогічної літератури нами було визначено наступні напрями забезпечення процесу формування соціальної компетентності дітей з обмеженими можливостями (рис. 2.).

Відомо, що особистість може успішно розвиватися і набувати необхідний їй соціальний та життєвий досвід завдяки суспільному середовищу.



Рис. 2. Напрями забезпечення процесу формування соціальної компетентності дітей-інвалідів
На цьому наголошують дослідники (І.Ящук та ін.), підкреслюючи, що середовище являє собою сукупність природних та соціальних умов, у яких протікає розвиток і діяльність людського суспільства. Воно, стосовно особистості, є необхідною умовою її становлення і розвитку. Саме на основі взаємодії свідомості, духовного світу, укладу життя особистості, соціального середовища, які діють сукупно з цілеспрямованими виховними впливами навчального закладу, відбувається ефективне формування соціальної компетентності дітей та молоді [8].

Висновки та перспективи подальших досліджень. На основі проведеного теоретичного аналізу проблеми ми прийшли до висновку, що соціальна компетентність дітей з особливими потребами передбачає спроможність особистості набувати знання, перетворювати їх на уміння, адекватно діяти в соціальному середовищі, правильно оцінювати складні соціально-культурні, економічні, виробничі ситуації, приймати правильні рішення та діяти згідно з обставинами соціального, культурного, економічного життя суспільства .Для формування соціальної компетентності дитини, її спроможності жити в реальному світі важливим є формування у дитини здатності долати труднощі та перешкоди. Успішному вирішенню завдань формування соціальної компетентності дітей-інвалідів сприяють глибоке вивчення індивідуальних особливостей дитини, створення умов для отримання та закріплення необхідного соціального досвіду тощо.

Дослідження не вичерпує означену проблему і передбачає вивчення та впровадження нових форм та методів збагачення соціального досвіду дітей з обмеженими можливостями здоров’я.

Література

  1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / С.У.Гончаренко. - К.: Либідь, 1997. - 374 с. 68.

  2. Горностай П.П. Життєва компетентність в умовах обмеженості життєвого світу / П.П.Горностай // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство. - К.: Контекст, 2000. - С. 44 - 47.

  3. Ляшенко В.І. Умови формування життєвої компетентності дітей-інвалідів. Метод. рекомендації для спеціалістів соціальної реабілітації / В.І.Ляшенко. – Миколаїв: Державний комплекс ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, 2003. – 56 с.

  4. Мистецтво життетворчості особистості: Наук.-метод. посібник у 2ч. за ред. Л.В.Сохань, І.Г. Єрмакова. - К., 1996. - ч. 1: Психологія життєтворчості. - С. 9-268.

  5. Педагогічний словник / За ред. М.Д.Ярмаченка. – К.: Педагогічна думка, 2001. – 516 с.

  6. Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / за ред. А.Й. Капської, І.М. Пінчук, С.В. Толстоухової. – К., 2000. – 260 с.

  7. Тараненко І. Розвиток життєвої компетентності та соціальної інтеграції: досвід європейських країн / І.Тараненко // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство. - К.: Контекст, 2000. - С. 37-41.

  8. Ящук І.П. Формування життєвої компетентності особистості старшокласників загальноосвітніх шкіл України / І.П. Ящук– Київ, 2001. – 21 с.


Барткив О., Дурманенко Е. К проблеме формирования социальной компетентности у детей с особенными возможностями.

В статье анализируются теоретические аспекты формирования социальной компетентности у детей з особенными потребностями

Ключевые слова: компетентность, социальная компетентность, формирование социальной компетентности.

О.Bartkiv, E.Durmanenko. To the problem of forming of social competence of children with the special necessities. The theoretical aspects of forming of social competence of children with the special necessities are analysed in the article.

Keywords: competence, social competence, forming of social competence





Схожі:

АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСВІТНІМИ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ...
РОЗДІЛ ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ
Управління освіти Чернівецької міської ради Центр практичної психології і соціальної роботи
Вашої думки про можливості організації навчання дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітніх навчальних закладах міста...
«Корекційна освіта: історія, сучасність та перспектива розвитку»
«Чернівецька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат №4» про завершення підготовчого етапу дослідно-експериментальної роботи за...
Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми
ФОРМУВАННЯ ПАТРІОТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ У ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В УМОВАХ ІНКЛЮЗІЇ
Соціально психологічний супровід навчання і розвитку молоді з особливими...
...
ПРОБЛЕМА ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ
Анотація. У статті виділені і розглянуті соціально-психологічні аспекти розвитку особистості з особливими потребами. Розкриті особливості...
АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ ДО НАВЧАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
В статті розглянуто особливості адаптації дітей з особливими потребами до навчання в початковій школі
СПЕЦИФІКА СОЦІАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В УМОВАХ УНІВЕРСИТЕТУ
...
Соціально-психологічна та педагогічна реабілітація дітей з особливими потребами
Проблема соціально-педагогічної підтримки дітей з різними вадами фізичного і психічного розвитку в нашій країні є актуальною
Управління освіти Чернівецької міської ради Центр практичної психології і соціальної роботи
Шановні педагоги! Дане дослідження проводиться з метою вивчення Вашої думки про можливості впровадження інклюзивної освіти в закладах...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка