МІЙ РОДОВОД. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ СІМ’
УРОК У 8 КЛАСІ
Тема: «Мій родовід. Історія української сім’ї»
Ціль: -на конкретних прикладах навчального матеріалу розвивати вміння розкривати характерні риси народу через аналіз його духовної та матеріальної культури;
-формувати в учнів навички самостійно готувати свій родовід та доповідь про історію української сім’ї, виступати перед однокласниками;
-виховувати повагу до свого роду.
Обладнання: карта України, рушник, хліб-сіль, портрети видатних українських діячів, родоводи учнів та їхні реферати на тему «Історія української сім’ї»
ХІД УРОКУ
І.Організаційний момент.
(Дівчина в національному вбранні зустрічає гостей хлібом-сіллю на рушникові.)
Дівчина: Добрий день! Ласкаво просимо до нас у гості!
(Гості сідають. Діти, стоячи півколом, співають пісню «Не цурайся пісні» на слова І.Федунця, музика В.Кравчука. Збірник «Вчимося співати», Харків, «Ранок», 1999р., с.62)
Не цурайся пісні, яку чув од мами,
Не згуби – то мова прадідів твоїх.
Бо зректися пісні, що цвіла віками –
Мов забудь народ свій, даль його доріг.
У народу й пісні є свої спільноти –
Є земля єдина, воля вища є.
А народ свій втратиш – хто ти є і що ти?
Мов пора смертельна день тоді стає.
У яких би фарбах небо не світилось,
Збережи кровинку рідного тепла.
Тільки б вічні зорі в криниці дивились,
Тільки б наша пісня нас пережила.
(Діти сідають на місця)
ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Вчитель: Дорогі учні та шановні гості! Сьогодні ми зібралися на свято родини. Сім’я – це найдорожче для кожної людини. Тут дитина робить найперші кроки, звідси вона виходить у широкий світ. У сім’ї вона навчається любові і добру, вчиться шанувати свій рід, свою землю, берегти пам’ять свого роду. Сьогодні діти розкажуть історію української сім’ї, покажуть свій родовід і по реферату «Моя сім’я» розкажуть, які традиції і обряди збереглися в їхніх сім’ях.
ІІІ. Систематизація та узагальнення навчального матеріалу.
1 учень: У найдавніші часи історії людства основою суспільного устрою був матріархат, який характеризується провідною роллю жінки в господарстві. На останньому етапі первісного суспільства на зміну матріархату прийшов патріархат. Сім’я стала одношлюбною, тобто, чоловік одружувався з однією жінкою, а жінка виходила заміж за одного чоловіка. За молоду сплачували викуп – вино, що збереглося, як обряд до нашого часу у сучасному весіллі. Куплена жінка була повною власністю чоловіка, він міг жити з нею і легко розійтися, взявши іншу. Жінка мусила бути вірною чоловікові. Був час, коли помирали знатні чоловіки, а разом з ними живцем закопували в яму або спалювали на вогнищі їхніх дружин. Іноді дружини на доказ своєї вірності самі вбивали себе. Але цей звичай незабаром зник.
2 учень: За часів Київської Русі сім’ї були досить великими – до 30 осіб. Вони називалися родинами. Рід – це велика родина, яка проживала у своєму дворищі, мала спільне майно, земельні володіння, худобу, вела спільне господарство. Згодом він розпався на малі, самостійні родини, які мали свій дім, але ліси, пасовиська були власністю цілого роду, а пізніше – громади. Сім’ї стали малими та складними, вони складалися з кількох малих сімей – батьків, одружених синів та доньок. Вони збереглися в незначній кількості й до нашого часу.
3 учень: Батьківська сім’я найчастіше була розширеною, тому що, за звичаєм, з батьками залишався один із спадкоємців – старший або молодший син. Дочки, переважно, йшли в невістки, а коли в сім’ї не було синів, то одна з них, одружившись, залишалась з батьками. Це вважалося почесно і вигідно, адже спадкоємцеві передавалися всі споруди на батьківському подвір’ї та більша частина землі. Спадкоємець змушений був доглядати батьків до старості й турбуватися про своїх молодших братів і сестер: готувати їм придане, одружувати й виділяти частину землі після одруження.
4 учень: Для української родини характерна велика роль жінки-матері. Зі смертю чоловіка вона ставала главою сім’ї. В основу організації домашньої праці в сім’ї був покладений розподіл праці на чоловічу та жіночу, на сезонну та постійну. До сезонних чоловічих робіт належали оранка і сівба, косінні та заготівля сіна, молотьба. До жіночих – садіння городини, її обробка та збирання врожаю, жниварські роботи, копання картоплі та заготовка соління: огірків, капусти. Постійними обов’язками чоловіків були догляд за худобою, заготівля дров, догляд за садом, бджолами, ремонт, столярські роботи.
5 учень: Постійні хатні обов’язки жінки – це догляд за дітьми, готування їжі, шиття, прядіння тканини, вишивання, прибирання в хаті, прання білизни. Жінки в українських родинах не виконували важких робіт: не орали, не косили, не молотили, але, коли бракувало чоловічої сили, то господарі об’єднувалися для виконання важких робіт і допомагали один одному. Чоловік був господарем і організатором виробництва, він отримував усі прибутки від господарства і знову вкладав їх у його розвиток. Жінка була помічником чоловіка і окремо мала свій прибуток від продажу курей, полотна, масла. Використовувала його на купівлю дитячих речей, мила та солі.
6 учень: Діти в родині були активними помічниками дорослих. З п’яти років їх залучали до хатньої роботи, з шести років хлопці починали пасти гусей, з восьми – доглядати худобу, з дванадцяти – косити і молотити. Дівчата з семи років вишивали, з дванадцяти – прали і ткали. Вчили шанувати старших і турбуватися про менших, любити ближнього свого.
7 учень: Великого значення надавали в сім’ї і фізичному вихованню дітей. Змалку їх загартовували рухливими іграми на свіжому повітрі. У парубоцькому віці традиційними були змагання в силі, спритності, витривалості. За часів Запорізької Січі молоді козаки проходили спеціальний курс навчання у козацьких школах, які готували їх до захисту своєї землі від ворогів.
8 учень: Дітям прищеплювали інтерес до історії свого народу, яка часто передавалася у народних переказах та піснях. В сім’ї плекали любов до рідної мови, звичаїв та традицій українського народу. Велике значення мали обряди та свята, які відзначалися всією родиною – святий вечір, Різдво, Великдень… Їх зміст був завжди глибоко національним, про свідчили і святковий одяг, і страви, і пісні, і забави. Виховуючи інтерес до своїх традицій, до минулого свого народу, сім’я оберігала пам’ять роду і предків. Діти знали свій родовід, ким були діди та прадіди.
Вчитель: Давайте подивимось на родовідні дерева учнів. Крони цих дерев буйні і розкішні. Але дерево нашого роду не буде квітувати і зеленіти, якщо ми підрубаємо його корінь, якщо втратимо пам’ять роду. А зараз учні на розкажуть, які обряди чи традиції існують в їхніх сім’ях. Зверніть увагу, що при роботі над родоводом велику поміч учням надавали їх батьки, дідусі й бабусі.
ВИСТУПИ ДІТЕЙ.
1 учень: Моя прабабуся була економкою у князя в Польщі. І коли вона познайомилась з моїм прадідусем, який приїхав з Росії, вона запитала в нього:
А що в тебе є?
Багато лавок, - відповів прадідусь.
Вони одружились та приїхали до Росії. Молода питає:
А де ж твої лавки?
Та ось по кутах стоять!
2 учень: На Святий вечір моя бабуся Ольга ще вдосвіта починала розпалювати священний вогонь. Вона клала у піч 12 полін, які сушила 12 днів останнього місяця. Коли вогнище вже палало в печі, моя бабуся починала готувати 12 святкових страв: кутю, вареники, рибу, гречану кашу… Коли бабуся поралася біля печі, дідусь збирав всі речі до хати. Ніщо не може в цей день поза хатою і вся сім’я теж повинна бути вдома, бо хто не буде святкувати вдома – той весь рік буде ходити по світу. Бабуся закривала усі дірки и закликала, щоб усі напасті пішли геть, щоб протягом усього року було щастя в родині. Хоч моєї бабусі вже немає в живих, але цей звичай продовжує жити в нашій сім’ї.
3 учень: В моїй сім’ї є традиція: на свято Івана Купала ми всією сім’єю збираємось у бабусі на подвір’ї, тому що вона живе біля річки. Бабуся готує вечерю. Всі вечеряють. Після вечері ми всі йдемо до річки. Дідусь, батько та дядько запалюють вогнище. А я, мама, бабуся й тітка плетемо вінки, пускаємо їх на воду, промовляючи:
Ой, на Івана Купала,
Ой, на Купала,
Красна дівчина землю копала
Землю копала, віночки плела,
Водою пускала та примовляла:
«Плинь, віночку, по синій хвилі,
Плинь, віночку, де живе милий.»
І куди попливе вінок, відтіля, по народним повір’ям, прийде милий.
4 учень: В нашій сім'ї існує такий звичай. У неділю вся сім’я збирається у бабусі і ми робимо вареники. Мама і бабуся замішують тісто на вареники і ми всі ліпимо вареники з картоплею, сиром, ягодами. Коли вареники готові, бабуся викладає їх у велику миску і поливає сметаною або кладе шматок масла та смажену цибулю. Дідусь промовляє:
Вареники-мученики, сиром вам боки набивали,
Маслом очі заливали, в чавуні кипіли.
За нас, грішних, такі муки терпіли.
Кожен по черзі накладає собі в тарілку вареники, бабуся подає ряжанку.
5 учень: Я розповім про традицію, яка збереглася в нашій сім’ї – як ми святкуємо чистий четвер. Ще вдосвіта матуся починає прибирати в хаті, щоб усе було чистим і святковим. Тато іде до саду і згрібає усе листя, промовляючи:
Очищайся, земле, від морозу, зими,
Усякої нечисті.
Прибравши у хаті матуся будить нас купатися, бо є таке повір’я: хто скупається до сходу сонця, той буде здоровим протягом цілого року. А бабуся відрізає по пучечку волосся, щоб голова не боліла. Ввечері бабуся іде до церкви і приносить запалену свічку у ліхтарю, щоб вона не погасла. Малює свічкою хрест на дверях, щоб лихо нашу хату обминало.
6 учень: Розповім, як в нашій сім’ї святкують Вербну неділю. Разом з бабусею, наламавши гілок верби, ми йдемо до церкви, де вистоюємо службу. А коли приходимо додому, то бабуся легенько б'є нас по спині гілкою верби, промовляючи:
Не я б’ю, верба б’є,
За тиждень – Великдень!
Недалеко червоне яєчко.
Будь високим, як верба,
А здоровим, як вода,
І багатим, як земля.
Потім бабуся ставить гілочки верби у воду. Коли з верби з’являться корінчики, то всією родиною ми йдемо до річки, де саджаємо гілочки верби. Так ми робимо кожного року і в нас вже біля річки є свій рядок верб. Є таке повір’я, що верба має зв’язок з людиною, яка посадила цю вербу. Коли ця людина вмирає, то верба в’яне.
Вчитель: Як ви вже впевнилися, в багатьох сім’ях традиції і обряди передаються із покоління в покоління. а зараз ми прослідкуємо, як історія української сім’ї відображена в прислів’ях та приказках українського народу. На дошці висить плакат з прислів’ями.
З родини йде життя людини.
Без труда нема плода
Птиця красна пером, а людина – трудом
Діти – то Божа роса
Один син – не син, два сина – півсина, три сина – от тільки син.
Нащо клад, коли в сім’ї лад
Ладом все можна
Горе тому, у кого нема ладу в господі
Отець як Бог.
Що робить батько, те й дитятко.
Яка гребля, такий млин, який батько, такий син.
Чесна дівка окраса усього села.
Хто на поріг, тому пиріг, а хто від порога – тому щаслива дорога.
З ним кашу не звариш.
Гуртом і каша їсться.
А щоб тобі добре було!
А щоб ти здоровий був!
Хай тобі грець!
7 учень: Майже в кожній сім’ї батько навчав дітей читанню Святого письма. Щоденно вся сім’я здійснювала спільні молитви, а в неділю і свята брала участь у святкових богослужіннях у церкві. Дітей розцінювали як дар Божий. Про важливе значення функції продовження роду свідчать і весільні побажання: «Бодай на вас добра година та добра торбина, а до того дітвори сотні півтори». Прихильно ставилися до багатодітності: «Один син – не син, два сина – півсина, три сина – от тільки син».
За народним уявленням, щаслива та родина, де всі люблять один одного, де панує дух взаємодопомоги, щирої пошани і турботи: «Нащо клад, коли в сім’ї лад». Своєю поведінкою батьки подавали дітям приклад взаємної любові, поваги, чистоти стосунків. Жінка завжди була берегинею сімейного затишку, вона створювала гармонію і лад. Влада батька у сім’ї була безмежна: «Отець як Бог». Він господарював, виховував дітей, наказував, вирішував найважливіші справи, як голова сім’ї: «Що робить батько, те й дитятко», «Яка гребля, такий млин, який батько, такий син».
Батьки були забов’язані виховувати, утримувати неповнолітніх дітей. Дорослі ж діти мали опікуватися батьками, доглядати їх на старості. Діти в українській родині завжди з великою пошаною ставилися до батьків і з покорою приймали як похвалу, так і покарання. Про повагу до батьків свідчать звертання до них на «Ви», навіть поза очі, матері цілували руку, чемно віталися і відповідали.
Ніхто ніколи не сперечався з батьками і не підвищував голосу при розмові з ними, ніхто не гордував своїми батьками, не соромився і не відмовлявся від них, як це зустрічається сьогодні. Народна мораль стояла на сторожі честі і гідності людини, особливо дівчини: «Чесна дівка – окраса усього села».
Чи не бачимо ми з досвіду історії, що українці ніколи не йшли війною до іншого народу, а лише захищали свою землю від ворогів, тому що українці – миролюбивий народ і виховували цю рису характеру в своїх дітях. Гостинність українців відома в усьому світі: «Хто на поріг, тому пиріг, а хто від порога, тому щаслива дорога». Звичай: пригощати всіх, хто прийшов з миром до хати, походить ще з давніх-давен, коли на честь перемир’я з ворогом варили кашу. Спільний обід символізував мир і злагоду, а також те, що більше ніхто не смів ворогувати і йти війною один на одного.
Зустрічати хлібом-сіллю – також один з давніх звичаїв українців, що символізує їх доброзичливе ставлення до гостей, їх щирість.
Виступ завідуючого РАГСУ про сучасні весільні обряди.
IV. Підведення підсумку
(Вчитель підводе підсумок і пропонує гостям роздивитися виставку малюнків дітей «Обряди та традиції України».
Гостей пригощають караваєм та чаєм.)
|