Урок української літератури на тему: «Лісова пісня» Лесі Українки шедевр української драматургії

Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України Відділ освіти Сватівської райдержадміністрації КЗ «НВК Сватівська ЗОШ І ст..- гімназія» Урок української літератури на тему: «Лісова пісня» Лесі Українки — шедевр української драматургії. Джерела твору, багатство змісту» Проведено у 10 класі вчителем І категорії Стешенко Н.М. Сватове Тема. «Лісова пісня» Лесі Українки — шедевр української драматургії. Джерела твору, багатство змісту. Мета: розкрити тему, ідею, проблематику твору, його джерела, багатоплановість художнього змісту; розвивати в учнів творчу уяву, навики аналізу твору, вміння визначити його підтекст, образи-символи; виховувати активну життєву позицію, патріотичні почуття учнів. Обладнання: текст твору, фотомонтажі з краєвидами волинської землі, диск із презентацією. Урок проводиться у комп’ютерному класі. Тип уроку: урок-презентація Сильніше за любов злоба горить, Сильніше за красу вражає бридь, Але життя росте лишень з любові Лишень краса людей навчає жить! Д. Павличко (Слайд 1) ХІД УРОКУ І.ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ, ЗАВДАНЬ УРОКУ (слайди № 2, 3) ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ 1. Словникова робота (слайди № 4, 5, 6) Записи у зошити 1) Драматична поема — переважно невелика за розміром вір­шована п'єса, в якій зливаються драматичне й ліричне роз­криття теми, виклад матеріалу відзначається лаконізмом, від­сутні широкий фон подій і зовнішня інтрига, а вся увага зосереджена на розкритті ідейного конфлікту між основними противниками в момент його найбільшого загострення 2) Особливості драматичної поеми: а) в основі поеми — ідейний конфлікт між її героями; б) тяжіння до філософських узагальнень, поетичної умовності, символіки, міфологічності; в) ліричність, емоційність, навіяні поетичними прологами, по­святами, ремарками, монологами; г) вірш твору — білий п'ятистопний ямб, який дає змогу пере­дати високий стиль поеми; ґ) афористичне завершення деяких сцен. Феєрія — театральна чи циркова вистава, побудована на фан­тастично-казковому сюжеті, в якій з метою вразити глядача використовуються різноманітні сценічні ефекти . Драма-феєрія — п'єса з казково-фантастичним сюжетом і пер­сонажами. Драматичний етюд — невелика ліро-епічна композиція з мінімальною кількістю дійових осіб. 2. Бесіда з учнями. 1)Чи сподобалась вам драматична поема «Лісова пісня»? Чому твір називають драмою-феєрією? Які персонажі здалися вам особливо цікавими? Чи змогли б ви описати природу як вмістилище живих істот? Чи всі персонажі вам зрозумілі? 3. Словникова робота (слайд 7) ізвор — дике місце в горах; облада — володіння; кінва—металевий кухоль, маленьке відерце; спір — прибавка врожаю; габа — кайма; берегова габа — береговий виступ; літавиця — міфічна жіноча істота, яка спокушає чоловіків; пущик - птах (різновид сов); гойно — щиро, розкішно; цнотливий — невинний, чистий. III. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ 1. Лекція вчителя. Головними джерелами (слайд 8), з яких письменниця черпала матеріали для своєї драми, були реальне життя і його своєрідне відображення в усній народній творчості. «Лісову пісню» вперше було надруковано в «Літературному віснику» за 1912 рік. Окремим виданням твір вийшов у 1914 році. За життя поетеси драма не була поставлена на сцені. Вперше її поставили у 1918 році. 2. Основна проблема «Лісової пісні» (слайд 9) В основі «Лісової пісні» лежить проблема боротьби за вільне, творче, гармонійне, духовно багате життя. Створена в 1911 році, напередодні нового революційного підйому, драма-феєрія «Лісова пісня» утверджувала високі гуманістичні ідеали, поетизувала незгасаючу людську мрію про щастя. 3. Причини і обставини, що спричинили появу «Лісової пісні» (слайд 10) Історія написання п'єси нерозривно пов'язана з так званим гру­зинським періодом життя поетеси (1908—1913). Під впливом роз­луки з рідним краєм Леся Українка, не маючи змоги через хворобу відвідати дорогу її серцю Волинь, згадала свої ліси і «затужила за ними». Саме ця туга, за словами самої поетеси, і була справжнім імпульсом до створення «Лісової пісні». П'єсу написано в небачено короткі строки — за дванадцять днів липня 1911 року. Із листа Лесі Українки до сестри: «Писала я її недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій» 4. Прототипами реальних образів (слайд 11) у драмі-феєрії були, безумовно, волинські селяни, подібні тому ж Левові Скулинському, розповіді якого письменниця ще дитиною слухала в с. Немічному. 5. Соціальний конфлікт п'єси (слайд 12). Заради збільшення господарських статків своєї родини мати нехтує сильними взаємними почуттями двох молодих сердець, намага­ється будь-якою ціною розлучити закоханих. 6. Композиція (слайд 13) Зовнішньою композиційною особливістю драми є відсутність поділу актів на яви. Весь твір складається з прологу і трьох дій. Пролог являє собою самостійну драматичну сцену, прямо не зв'язану з розвитком сюжету. Він вводить читача у світ природи, знайомить і фантастичними істотами, які заселяють волинські хащі та лісове озеро. У пролозі окреслюється недобре, вороже ставлення «водяно­го роду» до людини. (Згодом воно позначиться на подальшому роз­витку подій) 7. Сюжет «Лісової пісні» (слайд 14) В основі сюжету драми Лесі Українки лежить гострий соціально-психологічний конфлікт: мрія і дійсність, невідповідність дійсності поетичній мрії героя. Поетеса прагнула показати зіткнення багато обдарованої художньої натури з людської обмеженістю і бездуховністю. Конфлікт розкривається через взаємодію реальних і казкових образів, своєрідне переплетення життя природи з життям людини. - Робота з текстом п'єси. Запитання до учнів. Хто є учасниками прологу? Які дії п'єси видаються вам найпоетичнішими? Якими ви уявляєте собі «Того, що греблю рве», Лісовика, Во­дяника? Повідомлення учнів, які заздалегідь отримали завдання підготувати інформацію Водяник. За народними переказами, це злий дух (зображуваний у фольклорі як дід із сивою бородою), що живе в річках, озерах і болотах і приносить людям нещастя, злидні тощо. У «Лісовій пісні» Леся Українка змальовує цей образ так: «Виринає посеред озера. Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому — барви мулу, на голові корона із стойок. Голос глухий, але дужий». За характером і діями Лерин Водяник швидше нагадує домови­ка — охоронця домівки й майна. А Водяник — це володар водяного царства. У «Лісовій пісні» він добрий. Русалка називає, його татом, татусем. А звертаючись до Русалки, Водяник говорить: «Ну, розчеши, я сам люблю порядок... Ти поправ латаття, щоб рівненько розстелилось, та килим з ряски позшивай гарненько, що той порвав пройдисвіт». Якщо потрібно, він може присоро­мити. Наприклад, роблячи зауваження Русалці, він говорить: «Стидайся, дочко! Водяній царівні танки заводити з чужинцем!» На що вона йому відповідає: «Він, батьку, не чужий. Ти не пізнав? Се ж «Той, що греблі рве!» «Той, що греблі рве» — це міфічна істота. Ось як він з'являється в драмі: «В лісі щось загомоніло, струмок зашумував, забринів, і вкупі з його водами з лісу вибіг «Той, що греблі рве» — молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-бла­китної, і поблискує гострими золотистими іскра­ми. Кинувшись із потоку в озеро, він починає кружляти по плесі, хвилюючи його сонну воду; туман розбігається, вода синішає». «Той, що греблі рве» — це евфемізм до слів чорт, біс. Лісовик. Це також міфічна істота, яка, за уявленнями багатьох народів, жила в лісі. Різні народи уявляли лісовика по-різному. Наприклад, слов'яни вірили, що в кожному лісі був свій лісовик, від якого залежала вдача чи невдача на полюванні. Іноді Лісовик виступає в образі дідуся не з сивою, а із зеленою бородою: «Очі (молодого хлопця) світилися таким тихим, таким мрійним світом, неначе вони ще й теперечки бачили лісовиків з зеленими бородами» (І. Нечуй-Левицький). У «Лісовій пісні» Лісовик — це малий борода­тий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барвів кори, у волохатій шапці з куниці. Звертаючись до Русалки, він говорить: «Ось тута мають хижу будувати,— я й то не бороню, аби не брали сирого дерева». Цю заповідь Лісовика знають усі лісові істоти. Пригадаймо сцену, коли мати Лукаша змушува­ла його городити тин, то рубати сирі дерева Мавка заборонила. - Які ще лісові персонажі присутні у творі? Русалка. За народними повір’ями, це казкова водяна істота в образі гарної вродливої дівчини, з довгими розпущеними косами й риб’ячим хвостом; водяна німфа. Лісова русалка – те саме, що мавка. Мавка – 1. Казкова лісова істота; русалка. Якою ж уявлялася Мавка Лесі Українці? Вона пише: «З-за стовбура старої розщепленої верби півусохлої виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами, розправляє руки і проводить долонею по очах» Як бачимо, Лесина Мавка – це лісова істота у вигляді красивої дівчини, з розпущеними косами, в ясно - зеленому одязі. У словнику Б. Грінченка знаходимо: «Мавка (навка) – дитя жіночої статі, яке вмирало нехрещеним і перетворювалося на русалку» Потерча (Потерчата). За народними віру­ваннями, потерча — це дитина, яка вмерла нехрещеною. Іноді потерчат ототожнюють з русалками. Лесині Потерчата - це двоє маленьких блідень­ких діток у біленьких сорочечках, які виринають з-поміж латаття. Русалка притуляє Потерчат до себе і, показуючи вдалечінь на білу постать Лукаша, що мріє в мороці поміж кущами, шепоче: «Дивіться, он отой, що там блукає, такий, як батько ваш, що вас покинув, що вашу ненечку занапастив. Йому не треба жити». Отож можна зробити висновок, що Потерчата — це позашлюбні маленькі діти (байстрята), які вмирали нехрещеними. Їхня смерть якоюсь мірою зменшувала ганьбу матері-покритки. Пригадай­мо Шевченкову «Катерину»: «То покритка попідтинню з байстрям шкандибає, Батько й мати одцурались й чужі не приймають!» У російській мові побутує форма потерчук — це дитина, яка вмирала не своєю смертю. Етимологія цього слова, на наш погляд, досить прозора. Потерча (рос. потерчук), очевидно, можна пов'язати з давньоруським (по)терять, українське «втратити». Перелесник. У драмі-феєрії це гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним волоссям, з чорними бровами і блискучими очима. У словнику Б. Грінченка зазначено, що первинне значення цього слова — «спокусник». Так у на­роді називали біса чи чорта у вигляді вогняного змія (метеор), який літає до жінок. Перелесник, улесливо в'ючись біля Мавки, говорить їй: «Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці, там гірські русалки, вільні Літавиці, будуть танцюва­ти коло по травиці, наче блискавиці». Гадаємо, не буде зайвим пояснити значення слова Літавиця та його утворення. Літавиця — це казкова жіноча істота, яка спокушує молодих чоловіків, а Літавець— метеор, якого народ уявляє як нечисту силу, що літає у вигляді вогняного змія. Літавець і Літавиця споріднені зі словом «літати». Куць. У СУМ зазначено, що куць ... куць — це розділовий сполучник, (діал.), або ... або. А в словнику Б. Грінченка пояснюється як вигук. Прекрасно знаючи українську міфологію, Леся Українка в «Лісовій пісні» пише: «З-за купини вискакує Куць, молоденький чортик-панич». Відомо, що на Волині та в інших західних регіонах України на слова біс, чорт накладалося своєрідне табу, тому їх замінювали евфемізмами: нечиста сила, дідько, куць та ін. Назва міфічної істоти Куць утворилася від словотвірної прикметникової основи куц(ий) «короткий» безафіксним способом словотворення (аналогічно синій — синь, юний — юнь тощо) Злидні. У СУМ зазначено: «Злидні — це матеріальні нестатки, бідність, але у фразео­логічних зворотах, наприклад: «Бодай же вас у злидні побили (посіли, обсіли)» — побажання нещастя, бідності; прокляття: «Бодай же вас,;; цокотухи, Та злидні побили» (Т. Шевченко). У драмі-феєрії Злидні виступають як міфічні завжди голодні істоти. Шкодять вони лише злим людям. Злидні тільки й ждуть, щоб їх покликали. Підкоряються вони Куцю. Звертаючись доз Злиднів, Куць пошепки говорить їм: «А бачите — прокинулась. Ось хутко покличе вас. Тепер посидьте тихо, а то ще заклене стара вас так, що й в землю ввійдете,— вона се вміє». У розмові з Килиною мати Лукаша говорить: «Який би чоловік з тобою всидів? Бідо напрасна! Що було — то з'їла з дітиськами своїми,— он, сидять! — бодай так вас самих посіли злидні!» На це Килина відповідає: «Нехай того посядуть, хто їх кличе!» На цих словах відчиняються двері з хати. Куць утікає в болото, а Злидні схоплюються і забігають у сіни.» Злидні — це складне слово, яке утворилося від прикметника злий та іменника день. Пара­лельно зі словом злидні існує і злигодні, яке утворилося від прикметника злигодній «зли­денний». Мати. Імені матері Лукаша ми не знаємо. Авторка його не називає. Чому? Гадаємо, що не випадково. Якби Леся Українка дала ім'я Лукашевій матері (Катерина, Марина чи ще як), то можна було б думати, що тільки ця мати (Катерина чи Марина) мріє про збагачення, а всі інші кращі, добрі й лагідні, беззаздрісні. Очевидно, річ у тім, що Лукашева мати — це персонаж, який втілює в собі риси характеру не тільки матері Лукаша, а сотень таких, як вона. Гадаємо, що тільки в цей спосіб можна пояснити безіменність Лукашевої матері. Отже, нічого випадкового в творі Лесі Українки немає. У цьому виявляється ще одна грань таланту геніальної поетеси. Які цінності для міфічних персонажів найголовніші? (Воля, краса, яскраве розкішне вбрання, порядок у лісі й на озері.) (Учні підтверджують свої відповіді уривками з твору.) IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ Запитання до учнів. Визначте тему «Лісової пісні». (Слайд 15) (Оспівування поетесою духовно­го багатства рідного народу, його великих творчих можливос­тей, нездоланності потягу людини до високого і прекрасного.) Яка ідея твору? (Слайд 16) (Утвердження краси вільного незалежного духу, кохання і мрії, змістовного, гармонійного, як сама природа, людського життя.) Чого навчає нас твір Лесі Українки? (Слайд 17) (Любити природу, пізна­вати її закони, по-хазяйськи ставитись до її багатств. У п'є­сі природа постає як джерело творчості й натхнення. Пока­зано також, як мистецтво облагороджує людину.) V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ Підручник, опрацювати теоретичний матеріал, с. 286—291; під­готуватися до уроку-диспуту; вивчити на­пам'ять останній монолог Мавки, хрестоматія , с. 402.

Схожі: