Тема: Управлінське рішення, як системний інструмент менеджменту.
1. Суть управлінських рішень та їх класифікація.
2. Процес підготовки управлінського рішення..
Література: 33, 35, 36.
1. Рішення – це результат розумової діяльності людини, який приводить до певного висновку чи до необхідних дій.
Управлінське рішення – це творчий акт суб”єкта управління (зокрема керівника) який визначає програму діяльності фізкультурно-спортивної організації (галузі) щодо ефективного вирішення проблем, що виникають на основі знання об”єктивних законів функціонування об”єкта управління та аналізу інформації про його стан.
Тобто, основним завданням управлінського рішення є визначення найкращого (оптимального) способу дій для досягнення поставленої перед фізкультурно-спортивною організацією (галуззю) мети.
Сутність управлінського рішення і як процесу, і як явища характеризується різними аспектами, що відповідають різним граням діяльності фізкультурно-спортивної організації:
Економічний аспект (на розробку рішення потрібні кошти, помилкове рішення може призвести до збитків і т.д.);
Правовий аспект (пов”язаний з необхідністю дотримання діючого законодавства та підзаконних актів тощо);
Організаційний аспект (полягає в тому, що до розробки рішення залучаються, за згодою, і „сторонні” організації і особи);
Соціальний аспект (проявляється в меті, яка має бути зорієнтована на створення комфортного середовища для діяльності, всебічного розвитку особистості співробітників і т.д.);
Технологічний аспект (характеризує необхідність забезпечення виконавців технічними засобами, інформаційними ресурсами і т.д.)
.
В даний час управлінське рішення класифікується за багаточисельними ознаками, а саме:
1) за функціональною спрямованістю – виділяють: плануючі, організуючі, активізуючі, координуючі, контролюючі управлінські рішення;
2) за суб”єктом прийняття – індивідуальні, колегіальні, колективні;
3) за причинами виникнення – ініціативні, за дорученням, ситуаційні, програмні, сезонні;
4) за способом фіксації – усні та письмові;
5) за масштабом дії – загальні та окремі;
6) за ступенем регламентації - регламентуючі, орієнтуючі, рекомендуючі;
7) за часом дії – довгострокові (кілька років), середньострокові (до року), короткострокові (про певний захід, змагання тощо);
8) за напрямом дії – внутрішні, зовнішні;
9) за ступенем визначеності – детерміновані (за умови наявності всієї необхідної інформації), імовірносні (в умовах ризику, в зв”язку з недостатньою інформацією), невизначені (приймаються в умовах невизначеності, за відсутності необхідної інформації);
10) за характером творчості – рутинні (приймаються по відомій програмі), селективні (з використанням творчості в певних межах), адаптивні (використовується нестандартний підхід до вирішення проблеми), інноваційні (нестандартне рішення, що містить нововведення).
До будь-якого управлінського рішення ставиться ряд вимог.
Так, управлінське рішення повинно:
відповідати діючим законодавчим та підзаконним актам;
мати чітко визначену мету та параметри для здійснення внутрішнього та зовнішнього контролю;
враховувати можливі негативні наслідки при реалізації в економічній, соціальній, екологічній та інших сферах;
бути науковообгрунтованим, внутрішньо несуперечливим, вчасним, адресним, реально-виконуваним, повноважним і т.д.
Головне полягає в тому, що управлінське рішення повинно бути не дивлячись на його ймовірнісність чи навіть невизначеність: відсутність рішення, а не його можлива низька якість – головний недолік управлінської діяльності в сучасних умовах.
2. Управлінське рішення виробляється і приймається для вирішення певної проблеми.
Проблемне поле можна уявити наступним чином:
проблема в цілому та її складові елементи (що вимагає рішення?);
засоби (фінансові, матеріальні і т.д.), необхідні для вирішення проблеми в цілому та її складових (для чого потрібні засоби?);
дії щодо вирішення проблеми в цілому та її складових (як можна вирішити проблему?);
загальні і окремі терміни вирішення проблеми в цілому та її складових (коли повинна бути вирішена проблема?);
особи, що відповідають за вирішення проблеми в цілому та її складових (хто вирішує проблему?).
Відповіді на ці питання і повинно дати управлінське рішення.
Одна з найбільш традиційних моделей процесу розробки управлінського рішення виглядає так:
-
Підготовка управлінського рішення:
Виявлення та аналіз проблемної ситуації.
Формування мети.
Виявлення повного переліку варіантів вирішення проблеми.
Вибір допустимих варіантів вирішення проблеми.
Попередній вибір кращого варіанту вирішення проблеми.
-
Прийняття управлінського рішення.
Оцінка реальноможливих та найкращого варіанту вирішення проблеми з боку особи (органу), що приймає рішення.
Експериментальна перевірка допустимих варіантів вирішення проблеми.
Вибір кращого варіанту вирішення проблеми.
-
Реалізація упраалінського рішення.
Визначення етапів, термінів та виконавців прийнятого рішення.
Забезпечення робіт з реалізації рішення.
Контроль за реалізацією рішення.
Процес контролю, як правило, характеризують три складові:
Змістовна (що виконується в процесі контролю?)
Організаційна (хто і в якій послідовності здійснює контроль?);
Технологічна (як здійснюється контроль?).
Види контролю:
попередній;
поточний;
підсумковий.
Конкретним прикладом розробки управлінського рішення може служити процес підготовки до проведення міжнародних або державних змагань на території області.
Тема: Нормативно-правові основи управління фізичним вихованням і спортом.
1. Сучасна система нормативно-правових актів щодо управління фізичним вихованням і спортом.
2. Закон України „Про позашкільну освіту”.
Література: 1-29, 34, 37, 38.
1. В статті 49 Конституції України зазначено, що держава дбає про розвиток фізичної культури спорту.
Основним законом, який визначає загальні основи фізичної культури і спорту в Україні є Закон України „Про фізичну культуру і спорт” (1993).
В 2009 р. згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про фізичну культуру і спорт" та інших законодавчих актів України» він фактично був викладений у новій редакції.
В розділі ІІ «Суб’єкти сфери фізичної культури і спорту» Закону визначено, що спортивні федерації, Національний Олімпійський комітет України, фізкультурно-спортивні товариства є громадськими організаціями, тому всі вони у своїй діяльності керуються Законом України „Про об’єднання громадян” (1992).
Основним документом, який регламентує порядок фінансування у сфері фізичної культури і спорту є Бюджетний кодекс України та, в 2011 році, Закон України „Про державний бюджет України на 2011 рік”.
Разом з цим, питання сфери фізичного виховання і спорту знайшли своє відображення і в інших документах Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України (табл.1).
Таблиця 1
Еволюція нормативно-правового забезпечення у сфері фізичного виховання і спорту
Роки
|
Назва
|
Вид документу
|
1993
|
Про фізичну культуру і спорт
|
Закон
|
2000
|
Про підтримку олімпійського, паралімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні
|
Закон
|
2001
|
Про антидопінговий контроль у спорті
|
Закон
|
2001
|
Про ратифікацію Європейської конвенції про насильство та неналежну поведінку з боку глядачів під час спортивних заходів, і зокрема футбольних матчів
|
Закон
|
2002
|
Про додаткові заходи щодо державної підтримки розвитку фізичної культури і спорту в Україні
|
Указ Президента України
|
2002
|
Про затвердження Державної програми вдосконалення системи підготовки спортсменів до Олімпійських та Паралімпійських ігор (2003-2004 рр)
|
Постанова КМУ
|
2003
|
Про утворення центрів фізичного здоров'я населення "Спорт для всіх"
|
Постанова КМУ
|
2003
|
Про затвердження Державної програми "Тренер" на 2003-2008 роки
|
Постанова КМУ
|
2004
|
Про ратифікацію Додаткового протоколу до Антидопінгової конвенції
|
Закон
|
2004
|
Про Національну доктрину розвитку фізичної культури і спорту
|
Указ Президента України
|
2004
|
Про затвердження Порядку забезпечення громадського порядку та безпеки під час проведення футбольних матчів
|
Постанова КМУ
|
2004
|
Про схвалення Комплексної програми розвитку футболу на 2004-2008 роки
|
Постанова КМУ
|
2005
|
Про підготовку та участь спортсменів України в Олімпійських, Паралімпійських і Дефлімпійських іграх, Всесвітніх Універсіадах, чемпіонатах світу та Європи
|
Указ Президента України
|
2006
|
Про затвердження типових положень про управління у справах сім'ї, молоді та спорту обласної, Севастопольської міської державної адміністрації, про відділ у справах сім'ї, молоді та спорту районної, районної у м. Севастополі державної адміністрації
|
Постанова КМУ
|
2006
|
Про ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з допінгом у спорті
|
Закон
|
2006
|
Про недопущення закриття та перепрофілювання закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувально-фізкультурних закладів
|
Постанова ВР
|
2006
|
Про заходи щодо фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів та підтримки паралімпійського і дефлімпійського руху в Україні
|
Указ Президента України
|
2006
|
Про затвердження Державної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2011 роки
|
Постанова КМУ
|
2007
|
Про затвердження Державної цільової соціальної програми „Хокей України”
|
Постанова КМУ
|
2008
|
Про затвердження Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу
|
Постанова КМУ
|
2008
|
Про пріоритети розвитку фізичної культури і спорту в Україні
|
Указ Президента України
|
2009
|
Про внесення змін до Закону України "Про фізичну культуру і спорт" та інших законодавчих актів України
|
Закон України
|
2009
|
Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами фізичної культури і спорту, що утримуються за рахунок бюджетних коштів
|
Постанова КМУ
|
2009
|
Про деякі заходи щодо вдосконалення системи фізичного виховання дітей та молоді у навчальних закладах і розвитку дитячо-юнацького спорту в Україні
|
Указ Президента України
|
2009
|
Про затвердження Положення про рейтинг з олімпійських видів спорту в Україні
|
Наказ Мінсімямолодьспорту
|
2009
|
Про затвердження Положення про рейтингову оцінку з неолімпійських видів спорту
|
Наказ Мінсімямолодьспорту
|
2009
|
Про затвердження Порядку та умов надання платних послуг закладами фізичної культури і спорту, що утримуються за рахунок бюджетних коштів
|
Наказ Мінсім’ямолодьспорту
Мінфіну, Мінекономіки
|
2009
|
Про організацію навчально-тренувальної роботи дитячо-юнацьких спортивних шкіл
|
Наказ Мінсімямолодьспорту
|
2010
|
Про затвердження Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу
|
Постанова КМУ
|
2010
|
Про затвердження Вимог до змісту положення (регламенту) про офіційні фізкультурно-оздоровчі заходи або спортивні змагання
|
Наказ Мінсімямолодьспорту
|
2010
|
Про затвердження Порядку створення штатних спортивних команд резервного спорту
|
Постанова КМУ
|
2010
|
Про затвердження Положення про підвищення кваліфікації тренерів та інших фахівців у сфері фізичної культури і спорту
|
Наказ Мінсімямолодьспорту
|
2010
|
Про затвердження Порядку присвоєння кваліфікаційних категорій спортивним суддям
|
Наказ Мінсімямолодьспорту
|
2010
|
Про затвердження Правил безпеки під час проведення занять з фізичної культури і спорту в загальноосвітніх навчальних закладах
|
Наказ МОН
|
2011
|
Про затвердження Державної цільової соціальної програми розвитку в Україні спортивної та туристичної інфраструктури у 2011-2022 роках
|
Постанова КМУ
|
2011
|
Деякі питання центрів з фізичної культури і спорту інвалідів "Інваспорт"
|
Постанова КМУ
|
2011
|
Про затвердження Порядку надання та оплати відпусток для підготовки та участі у всеукраїнських і міжнародних спортивних змаганнях
|
Постанова КМУ
|
2011
|
Про заходи щодо підготовки та проведення в Україні у 2012 році Року спорту та здорового способу життя
|
Розпорядження КМУ
|
2011
|
Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2012-2016 роки
|
Розпорядження КМУ
|
2011
|
Про Положення про Державну службу молоді та спорту України
|
Указ Президента України
|
З метою забезпечення всебічної підтримки та розвитку спорту вищих досягнень Верховною Радою України 14 вересня 2000 року було прийнято Закон „Про підтримку олімпійського, паралімпійського руху та спорту вищих досягнень в Україні”. Цей Закон забезпечує правове регулювання відносин, спрямованих на розвиток олімпійського та паралімпійського руху в Україні, гарантує державну підтримку його учасникам..
Для відзначення досягнень видатних спортсменів та стимулювання творчої праці тренерів, посилення державної підтримки функціонування ДЮСШ, створення сприятливих умов для ефективного розвитку фізичної культури і спорту як важливої складової здорового способу життя 8 листопада 2002 року за №998/2002 Президент України видав Указ „Про додаткові заходи щодо державної підтримки розвитку фізичної культури і спорту в Україні”.
З метою подальшого розвитку олімпійського, паралімпійського, дефлімпійського руху, спорту студентської молоді Президент України 19 липня 2005 року за № 1113/2005 видав Указ „Про підготовку та участь спортсменів України в Олімпійських, Паралімпійських і Дефлімпійських іграх, Всесвітніх Універсіадах, чемпіонатах світу та Європи”.
Важливим чинником розвитку сфери фізичної культури і спорту є інтеграція в світове співтовариство, в т.ч. і через ратифікацію міжнародних документів. Так, Верховною Радою України 15 листопада 2001 року ратифіковано Європейську конвенцію про насильство та неналежну поведінку з боку глядачів під час спортивних заходів, і зокрема футбольних матчів, укладену 19 серпня 1985 року в м. Страсбурзі, підписану від імені України 20 грудня 1999 року. Відповідно до зазначеної Конвенції, Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 2004 року № 823 „Про затвердження Порядку забезпечення громадського порядку та безпеки під час проведення футбольних матчів”, затверджено зазначений Порядок.
Одним з пріоритетних напрямів міжнародного спортивного руху є антидопінгова діяльність в спорті, яку активно веде Міжнародний Олімпійський комітет(МОК) та Всесвітня Антидопінгова Агенція (ВАДА).
Важливим кроком в цьому процесі стало прийняття в 2001році Верховною Радою України Закону „Про антидопінговий контроль у спорті”. Цей Закон визначає правові та організаційні умови здійснення антидопінгового контролю в Україні.
Крім цього, за період з 1991 року Кабінетом Міністрів України, центральними органами управління фізичною культурою і спортом було укладено міжнародні документи про співробітництво з відповідними органами 18 держав світу, а також з усіма державами СНД.
З метою належної підготовки спортсменів до Олімпійських та Паралімпійських ігор Кабінет Міністрів України Постановою від 26 вересня 2002 року № 1451 „Про затвердження Державної програми вдосконалення системи підготовки спортсменів до Олімпійських та Паралімпійських ігор” затвердив відповідну програму.
Недостатній рівень матеріальної винагороди та стимулювання високих досягнень, відсутність механізму прогнозування потреби у тренерських кадрах, недосконала професійна орієнтація молоді, відплив висококваліфікованих тренерських кадрів до інших сфер діяльності та за кордон (за роки незалежності з України виїхало понад 200 тренерів міжнародного рівня) та ряд інших факторів стали поштовхом для розробки Державної програми „Тренер” яка затверджена відповідною Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року № 651. Програма спрямована на припинення негативних тенденцій у сфері вітчизняного спорту та формування передумов для утвердження України на міжнародній спортивній арені, удосконалення системи підготовки спортсменів вищої кваліфікації та олімпійського резерву, створення системи соціального захисту тренерських кадрів.
З метою забезпечення розвитку футболу в Україні, оздоровлення широких верств населення, підвищення рівня проведення всеукраїнських змагань і сприяння досягненню високих спортивних результатів у міжнародних змаганнях Кабінет Міністрів України, Постановою від 13 липня 2004 р. № 904 „Про схвалення Комплексної програми розвитку футболу на 2004-2008 роки”, схвалив відповідну програму.
Питання розвитку фізичної культури і спорту стосуються багатьох галузей та видів людської діяльності, тому вони знайшли своє відображення і в інших законодавчих та нормативних актах.
Закон України „Про позашкільну освіту” визначає державну політику у сфері позашкільної освіти. Зокрема, в Законі зазначено, що його дія поширюється і на позашкільні фізкультурно-спортивні навчальні заклади, які функціонують у різних формах. В Законі також встановлено, що перелік типів позашкільних навчальних закладів та положення про позашкільні навчальні заклади затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Варто зазначити, що нормативна база, створена Міністерством освіти і науки України в сфері фізичної культури і спорту, є досить повною і охоплює практично всі напрями діяльності.
Так, наказом Міністерства освіти і науки України від 21 липня 2003 року № 486 „Про Систему організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи в дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та позашкільних навчальних закладах”, затверджено Систему організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та позашкільних навчальних закладів, Регламент проведення спортивно-масових та фізкультурно-оздоровчих заходів у навчальних закладах та Регламент участі навчальних закладів у районних (міських), Кримських республіканських, обласних, міських (Києва і Севастополя) та Всеукраїнських змаганнях.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 11 серпня 2004 р. № 651 „Про затвердження Положення про порядок організації індивідуальної та групової роботи в позашкільних навчальних закладах”, визначено порядок організації зазначеної роботи в т.ч. і в сфері фізичної культури та спорту.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 02 серпня 2005 р. № 458 „Про затвердження Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту в дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах України”, затверджено вказане Положення, яке набрало чинності з 1 вересня 2005 року.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 1 червня 2010 року № 521 «Про затвердження Правил безпеки під час проведення занять з фізичної культури і спорту в загальноосвітніх навчальних закладах» затверджено відповідні Правила. Правила поширюються на загальноосвітні та позашкільні навчальні заклади незалежно від форм власності та підпорядкування, які проводять заняття з фізичної культури і спорту. Правила встановлюють вимоги безпеки під час проведення занять з фізичної культури і спорту на уроках, в гуртках, спортивних секціях тощо, які є обов'язковими для виконання учнями, вихованцями навчальних закладів.
В ст.ст.7 та 8 Закону України „Про колективні договори і угоди” зазначено, що в угоді на державному, галузевому рівні та в колективному договорі необхідно передбачати організацію оздоровлення і відпочинку працівників.
З метою забезпечення життєдіяльності сільського населення, дальшого розвитку соціальної сфери села постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 року № 1158 затверджена „Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року” Програмою передбачено спрямувати зусилля у сфері фізичної культури і спорту на реконструкцію існуючих та будівництво нових сільських фізкультурно-оздоровчих закладів, споруд; реформування організаційних основ фізкультурно-спортивного руху на селі, створення територіальних (при органах місцевого самоврядування) фізкультурно-спортивних клубів та відділень дитячо-юнацьких спортивних шкіл тощо.
Основним документом, який на даний час визначає перспективи та шляхи розвитку сфери фізичної культури і спорту на період до 2016 року є Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту, затверджена Указом Президента України від 28 вересня 2004 року № 1148/2004.
З метою створення умов для реалізації державної політики у сфері зміцнення здоров’я населення України засобами фізичного виховання, фізичної культури і спорту та задоволення потреб у поліпшенні здоров’я, фізичному та духовному розвитку постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2006 року № 1594 „Про затвердження Державної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2011 роки” затверджена відповідна програма. Програма визначає необхідні зміни у підходах суспільства до зміцнення здоров’я людини, як найвищої гуманістичної цінності та пріоритетного напряму державної політики.
Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 року № 993 «Про затвердження Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу» затверджено відповідне положення, дія якого поширюється на такі типи спортивних шкіл, як комплексні дитячо-юнацькі спортивні школи, дитячо-юнацькі спортивні школи з видів спорту, дитячо-юнацькі спортивні школи для інвалідів, спеціалізовані дитячо-юнацькі школи олімпійського резерву, спеціалізовані дитячо-юнацькі спортивні школи для інвалідів паралімпійського та дефлімпійського резерву незалежно від їх підпорядкування та форми власності.
Постановами Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2010 року № 357 "Про затвердження Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу" та від 29 червня 2011 р. N 707 Про затвердження Державної цільової соціальної програми розвитку в Україні спортивної та туристичної інфраструктури у 2011-2022 роках» затверджені відповідні програми.
Президентом України 2012 рік оголошено Роком спорту та здорового способу життя. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2011 р. N 360-р «Про заходи щодо підготовки та проведення в Україні у 2012 році Року спорту та здорового способу життя» затверджено ряд конкретних заходів з цієї нагоди.
У зв’язку з закінченням терміну дії Державної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2007-2011 роки прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 р. N 828-р «Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2012-2016 роки».
Крім цього, протягом 2009-2011 років видано ряд наказів Мінсім’ямолодьспорту щодо кваліфікації тренерів та суддів, вимог до організації роботи спортшкіл, надання платних послуг тощо.
2. Закон України „Про позашкільну освіту” (22 червня 2000 року N 1841-III) визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, а також організаційні, освітні та виховні засади.
Позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом, і на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.
Структуру позашкільної освіти становлять:
позашкільні навчальні заклади;
інші навчальні заклади як центри позашкільної освіти у позаурочний та позанавчальний час, до числа яких належать: загальноосвітні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, в тому числі школи соціальної реабілітації, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, професійно-технічні та вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації;
гуртки, секції, клуби, культурно-освітні, спортивно-оздоровчі, науково-пошукові об'єднання на базі загальноосвітніх навчальних закладів, міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, професійно-технічних та вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації;
клуби та об'єднання за місцем проживання незалежно від підпорядкування, типів і форм власності;
культурно-освітні, фізкультурно-оздоровчі, спортивні та інші навчальні заклади, установи;
фонди, асоціації, діяльність яких пов'язана із функціонуванням позашкільної освіти.
Основними завданнями позашкільної освіти є:
...вдосконалення фізичного розвитку вихованців, учнів і слухачів, підготовка спортивного резерву для збірних команд України з різних видів спорту...
Основною формою державного контролю за діяльністю позашкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форм власності є державна атестація позашкільного навчального закладу, яка проводиться не рідше одного разу в 10 років у порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти.
Позашкільний навчальний заклад за своїми організаційно-правовими формами може бути державної, комунальної або приватної форми власності.
Позашкільні навчальні заклади можуть функціонувати у формі ... спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів інвалідів, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів...
Позашкільні навчальні заклади можуть бути комплексними (будинок школяра) та профільними (ДЮСШ).
Перелік типів позашкільних навчальних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Позашкільна освіта у позашкільних навчальних закладах може здійснюватися за такими напрямами:
фізкультурно-спортивний або спортивний, який забезпечує розвиток фізичних здібностей вихованців, учнів і слухачів, необхідні умови для повноцінного оздоровлення, загартування, змістовного відпочинку і дозвілля, занять фізичною культурою і спортом, підготовку спортивного резерву для збірних команд України, набуття навичок здорового способу життя;
оздоровчий, який забезпечує необхідні умови для змістовного відпочинку та передбачає оволодіння вихованцями, учнями і слухачами знаннями про здоровий спосіб життя, організацію їх оздоровлення, набуття і закріплення навичок, зміцнення особистого здоров'я і формування гігієнічної культури особистості;
Тривалість занять у позашкільному навчальному закладі визначається навчальними планами і програмами з урахуванням психофізіологічного розвитку та допустимого навантаження для різних вікових категорій і становить для вихованців, учнів і слухачів:
віком від 5 до 6 років - 30 хвилин; віком від 6 до 7 років - 35 хвилин; інших - 45 хвилин.
У канікулярні, святкові та неробочі дні позашкільний навчальний заклад працює за окремим планом.
Норма годин на одну тарифну ставку керівників гуртків, секцій, ... позашкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, ... становить 18 навчальних годин на тиждень.
Підвищення кваліфікації педагогічних працівників державних і комунальних позашкільних навчальних закладів здійснюється не рідше одного разу у п'ять років за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Підвищення кваліфікації педагогічних працівників приватних позашкільних навчальних закладів здійснюється не рідше одного разу у п'ять років за рахунок коштів власника (засновника).
Атестація педагогічних працівників позашкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності здійснюється, як правило, один раз у п'ять років відповідно до Типового положення про атестацію педагогічних працівників, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти.
Діти із багатодітних сімей, діти із малозабезпечених сімей, діти-інваліди, діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, здобувають позашкільну освіту безоплатно.
Позашкільний навчальний заклад безоплатно користується земельними ділянками, на яких він розташований, та несе відповідальність за раціональне використання і відновлення природних ресурсів.
|