ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей


НазваІСТОРІЯ УКРАЇНИ Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей
Сторінка5/22
Дата17.05.2013
Розмір3.17 Mb.
ТипКонспект
bibl.com.ua > Історія > Конспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Питання до самопідготовки:

1. Перелічіть причини феодальної роздрібленості.

2. У чому полягали наслідки феодальної роздробленості?

3. Виявіть особливості розвитку Галицько-Волинської держави.

4. Визначить основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики Данила Галицького.

5. Вкажіть фактори, що обумовили перемогу монголо-татар над давньоруськими князівствами.

6. Охарактеризуйте наслідки монголо-татарського іга для українських земель.

7. Назвіть основні тенденції розвитку давньоруської культури в її різних областях.

Література:

  1. Бойко О. Д. Історія України: навч. посібник. — 3-тє вид., випр. і доп. — К. : Академвидав, 2007. — 687c.

2. Бондар М. П., Загайкевич М. П., Пилипчук Р. Я., Рубан В. В., Селівачов М. Р. Історія української культури: У 5 т. / НАН України / Г.А. Патон (голов.ред. ) — К. : Наукова думка, 2001. — Бібліогр.: с. 1242-1264.

3. Галицько-Волинська держава XII-XIV ст.: Зб. наук. пр.: У 2 кн. / О. С. Кучерук (упоряд.). — Л. : Світ, 2002. — 128с.

4. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11.т., 20 кн. / НАН України; Інститут української археографії — К. : Наук.думка, 1994. — (Пам'ятки історичної думки України).

5. Історія української культури / Іван Крип'якевич (заг.ред.). — 4.вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 650с.

6. Котляр М. Ф. Данило Галицький / НАН України; Інститут історії України. — К. : ІІУ НАНУ, 2001. — 153с.

7. Котляр М.Ф. Історія давньоруської державності: Наук. вид. / Київський славістичний ун- т. — К. : КСУ, 2002. — 234с.

8. Попович М. В. Нарис історії культури України. — 2.вид., випр. — К. : АртЕк, 2001. — 728с.

9. Рибаков Б. А. Рождение Руси. — М. : АиФ Принт, 2004. — 446с.

10. Толочко П. П. Київська Русь. — К. : Абрис, 1996. — 360с.

Лекція 3

Українські землі в XIV – першій половині XVII ст. Українське козацтво.
Питання лекції:

  1. Соціально-політичне та економічне становище українських земель у XIV – перш. пол. XVII ст.

  2. Україна в складі Речи Посполитої. Кревська та Люблінська унії.

  3. Релігійне життя в Україні. Брестський церковний собор.

  4. Соціально-економічні причини виникнення козацтва та його роль у визвольній боротьбі українського народу.

  5. Запорізька Січ, її адміністративно-правовий устрій.

  6. Козацько-селянські повстання під керівництвом К.Косинського, С.Наливайка та інших.

Розподіл і захоплення українських земель Литвою, Польщею та іншими державами.

Ослаблені монголо-татарськими нападами, роздроблені на окремі князівства, українські землі на початку XIV ст. стали об'єктом експансії з боку Литовського князівства. Основна частина українських земель була захоплена за правління литовського князя Ольгерда, який у 1362 р. зайняв Київ. Цим фактично закінчилася княжа доба в історії України, Ольгерду навіть вдалося у 1362 р. на річці Синя Вода (раніше, ніж Дмитрію Донському на Куликовському полі) розгромити татар.

Слід зазначити, що українське та білоруське населення, а також їх землі складали біля 90% території Великого князівства Литовського, тому це значно впливало на ситуацію в державі. Українці досить спокійно віднеслися до литовської експансії, оскільки влада литовців не була репресивною, самі литовські князі поступово приймають православну віру, руська мова стала загальнодержавною. Крім того, люди бачили у Литві можливого захисника проти жорстоких набігів татар. Були прийняті й руські норми права, назви посад і т.д. Тому держава часто називалася Литовсько-Руським князівством – багатонаціональною литовсько-українсько-білоруською державою, у якій литовцям належала провідна політична роль, а українцям і білорусам – культурна й економічна. На чолі Литовсько-Руського князівства стояв великий князь, який зосереджував в своїх руках законодавчу, виконавчу, судову та військову владу.

У цей же час поширює свою експансію на українські землі Польща. Після тривалої боротьби у 1387 р. їй вдається остаточно захопити Галичину.

Буковина з 1359 р. входить до складу Молдавського князівства під назвою Шипинської землі, Закарпаття - у другій половині XIII ст.

- до складу Угорщини. Таким чином, на протязі ХIII-ХІV ст. українські землі були розчленовані і увійшли до складу різних держав. Почалася нова – польсько-литовська доба в історії України.

У 1385 р. у зв'язку з загостренням зовнішньо - і внутріполітичної ситуації (розбрат серед литовської верхівки, загроза з боку Тевтонського ордену) великий князь Ягайло вирішує об'єднатися з польськими феодалами, щоб зміцнити свою владу. У замку Крево (недалеко від Вільна) Ягайло і польські представники підписали акт про унію (союз), яка дістала назву Кревської. Згідно з нею Ягайло отримував польську корону і руку польської королеви Ядвіги. За це до Польщі мали приєднати українські і білоруські землі, де вводилося католицтво, збройні сили об'єднувались, казна князівства мала використовуватись на потреби Польщі. Укладення унії допомогло стримати натиск Тевтонського ордену (в 1410 р. у Грюнвальдській битві німці були розгромлені), а також зміцнило становище польських феодалів, які почали захоплювати українські землі, насаджувати католицизм, посилювати визискування українського населення, полонізувати його.

Проте внаслідок прагнення литовської верхівки до політичної самостійності Литва фактично залишалася окремою державою, влада в якій безпосередньо належала великому князю Вітовту (1392-1430 рр.). Литва починає тривале суперництво з Москвою за спадок Київської Русі (обидві держави претендували на об'єднання в своїх межах усієї Русі і Східної Європи). Виникла так звана «литовська альтернатива» розвитку Східної Європи, коли цей регіон міг опинитися під контролем Литви. Але у битві над р. Ворсклою у 1399 р. великий князь Литовський Вітовт зазнав поразки від татар, були вбиті десятки князів, поліг цвіт литовсько-руського лицарства. Це значно обмежило можливості реалізації «литовської альтернативи».

Новим етапом польсько-литовських відносин стала Городельська унія. На сеймі в м. Городелі у 1413 р. було визнано існування великокнязівського престолу в Литві. Але обрання великого князя затверджувалось польським королем. Литовські феодали-католики зрівнювались в правах з польськими у вирішенні державних справ, у тому числі й обранні великих князів литовських і королів польських. Участь православних у державному управлінні обмежувалась.

Після смерті Вітовта литовські та руські феодали на сеймі у Вільно обрали великим князем литовським Свидригайла (брата Ягайла), відомого своїм негативним ставленням до унії Литви з Польщею. Король Ягайло розпочав воєнні дії проти Свидригайла, прагнучи захопити Волинь і Поділля. У 1430-1431 рр. польське військо здобуло Кам’янець, Володимир-Волинський, взяло в облогу Луцьк. Невдалі дії Свидригайла та його орієнтація на руських православних феодалів викликали невдоволення литовських магнатів. У 1432 р. вони обрали великим князем литовським Сигізмунда (брата Вітовта), який відновив унію Литви з Польщею. Водночас, намагаючись позбавити Свидригайла опори серед православних феодалів, Сигізмунд своїм привілеєм від 1432 р. зрівняв їх у правах з литовськими феодалами-католиками. Це дало змогу Сигізмундові остаточно розгромити Свидригайла і його прибічників – руських князів. Свидригайло змушений був відмовитися від боротьби за великокнязівський престол. Під його владою залишилася тільки Волинь.

Руські князі не змирилися з поразкою. Вони організували змову і в 1440 р. вбили Сигізмунда. Литовські магнати на чолі з новообраним великим князем Казимиром Ягайловичем (1440-1492) були змушені піти на поступки місцевим князям і боярам. Були відновлені Київське та Волинське удільні князівства і їм надано автономію. Київським князем став Олелько Володимирович, а на Волині князем залишався Свидригайло.

Але поступки з боку Литви були тимчасовими. Спираючись на підтримку польських феодалів, литовський уряд вже на початку 50-х рр. XV ст. узяв курс на остаточну ліквідацію залишків автономії українських земель. У 1452 р. після смерті Свидригайло Волинське князівство припинило своє існування. У 1471 р. після смерті князя Семена Олельковича також було ліквідоване Київське князівство. Після скасування місцевої автономії Волинь, Київщина і Поділля були перетворені на воєводства, очолювані намісниками-воєводами, що підлягали безпосередньо владі великого князя.

Останньою спробою української знаті вибороти державні права в межах Литовсько-Руського князівства стало повстання 1508 р. під проводом князя Михайла Глинського. Воно було жорстко подавлено і після цього українське панство в Литві й Польщі вже обстоювало тільки свої станові й особисті інтереси.

У 1569 р. Польща і Литва підписують Люблінську унію, що було пов'язано з поразками Литви на першому етапі Лівонської війни (1558-1583 рр.) з Московською державою. Литва, яка опинилася на межі воєнної катастрофи змушена була об’єднатися з Польщею в єдину державу - Річ Посполиту (республіку), де встановлюють єдиний державний устрій (короля, який є великим князем литовським, обирають на спільному польсько-литовському сеймі), вводять єдину грошову систему, право (за польськими зразками), ведеться спільна зовнішня політика. Католицтво оголошують державною релігією. Литва у новій федеративній державі зберігала свій державний статус: окреме законодавство, судову систему, центральний і територіальний уряди, військо і фінанси, але вимушена була погодитись з територіальними поступками на користь Польщі. У складі Литви залишилися білоруські землі, а Польща приєднала українські, поділивши їх на 6 воєводств: Белзьке, Брацлавське, Волинське, Київське, Подільське, Руське.

Українські землі, на відміну від литовських, не забезпечили собі окремий статус у політичній та соціально-правовій системі нової держави, тому становище українців після унії різко погіршилося. Проте унія 1569 р. мала для України й деяке позитивне значення: знову більшість українських земель об'єдналася в межах однієї, хоч і ворожої українцям держави, що інтенсифікувало зв'язки між ними; прискорилася колонізація Подніпров'я.

Політична і релігійна ситуація в Україні загострилася в зв'язку з переходом на новий календарний стиль. У 1582 р. папа Григорій XIII наказав виправити старий юліанський календар, в якому внаслідок недоліків обчислення утворилася різниця між календарним та астрономічним часом. Папа наказав з 5 лютого 1582 р. додати 10 днів, Цю реформу в протестантських та православних країнах зустріли вороже, населення Польщі розділилося: католики прийняли новий стиль, а православні залишили старий. Зміна календаря призвела до посилення соціального і релігійного гніту, оскільки польські пани забороняли українським селянам відзначати свята за старим стилем (напр. Різдво, Пасху) і змушували їх в ті дні працювати, що викликало досить різку опозицію.

Польща підтримала прагнення Ватикану покатоличити Україну. Навіть було передбачено перехідний період для обернення православних у католиків. Крім того, ряд православних єпископів прагнув зрівнятися в правах з привілейованим католицьким духовенством, а частина православних українських феодалів - зайняти "місце під сонцем" і у Речі Посполитій.

В результаті у 1596 р. у Бресті було підписано церковну унію. За цим актом замість православної церкви в Україні створювали уніатську (греко-католицьку). Уніати визнавали догмати (теорію) католицької церкви, своїм главою - папу римського, але обряди залишалися православними, а богослужіння велось церковнослов'янською мовою. Уніатське духовенство звільнялося від сплати податків, а уніатська шляхта діставала право займати державні посади.

Діяльність православної церкви в Речі Посполитій було заборонено, закривалися православні храми та парафіяльні школи, що діяли при них, православні монастирі та церкви передавалися уніатам, ченці та священики зазнавали переслідувань з боку польської шляхти. Фактично відбулося не рівноправне об’єднання церков, а підкорення православ’я католицизму. Таким чином, для більшості населення висока ідея об'єднання всього християнства відступала перед загрозою колонізації України і відмови від усталених традицій. Підписання унії призвело до загострення релігійної та національної боротьби. Проти неї виступили народні маси, частина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким (1527 – 1608 рр.), братства (громадські організації міщан, створені для захисту православної пастви). Це змусило Польщу в 1632 р. знову дозволити легальне існування православної церкви.
Суспільно-політичний лад та економічний розвиток України в кінці XVI - першій половині XVII ст.

Входження українських земель до складу Польської держави супроводжувалось посиленням феодальної експлуатації українського селянства. Розвиток міст, ремесел і торгівлі збільшував попит на сільськогосподарську продукцію та сировину, тому феодали бажали розширити їх виробництво. Їм стало вигідніше не отримувати з селян натуральні податки, а виробляти продукцію у своєму маєтку - фільварку (від нім. – хутір, ферма). Це були багатогалузеві господарства, які ґрунтувались на підневільній праці селян (панщині). Для своїх фільварків феодалам потрібна була земля, тому вони всіляко обмежували селянське землеволодіння, збільшували панщину, юридично зафіксовували кріпацтво. Аграрна реформа здійснювалася згідно з виданою у 1557 р. польським королем Сигізмундом II Августом «Уставою на волоки». Відповідно до неї всі землі перемірювались і ділились на однакові ділянки - волоки (21,3 га). Найкращі землі відводилися під фільварки, зведені в одну велику площу. Селянам віддавалися гірші, окраїнні землі. «Волочна поміра» підривала общину, оскільки земля тепер виділялася не на неї, а на окреме господарство - дим. Волока становила ту одиницю, з якої селянський двір мусив виконувати вісі феодальні повинності. На українських землях кріпосне право юридично було оформлено артикулами польського короля Генріха Валуа 1573 р. і III Литовським статутом 1588 р. Становище селянства погіршувалося ще й внаслідок здачі панами своїх маєтків в оренду, найчастіше євреям-лихварям, які, прагнучи більших прибутків, посилювали експлуатацію селян.

Розвиток фільваркового господарства призвів до збільшення площі оброблюваних земель. Основною культурою залишалося жито, пшениця вирощувалася на продаж. У XV ст. відбулися суттєві зміни в господарстві: підвищилися ціни на худобу в Західній Європі і почався її експорт, що стимулювало розвиток скотарства. Велике значення мав деревообробний промисел. Лісоматеріали теж у великій кількості експортувалися в Європу. При фільварках засновувались різноманітні промислові підприємства по переробці сільськогосподарських продуктів та корисних копалин (млини, рудні, поташні, селітряні варниці - . для виробництва пороху). У XV ст. зароджується ярмаркова торгівля, що було першою ознакою формування внутрішнього ринку. Ярмарки влаштовувались 1-2 рази на рік, тривали декілька днів. Важливим предметом торгівлі була сіль. Великою перешкодою для торгівлі були феодальні відносини. Купці змушені були десятки разів сплачувати мито за перевезення товарів. Так, на короткій відстані від Турки до Яворова та від Дрогобича до Ярослава мито брали 174 рази.

Суспільно-політичне, правове та економічне становище різних верств феодалів на українських землях визначалось розмірами їх земельної власності. Свої земельні володіння феодали збільшували за рахунок захоплення земель общини, купівлі земельних маєтків, колонізації неосвоєної території та феодальних земельних пожалувань. Великі землевласники мали назву «магнати» (від лат. - вельможа, володар) і здобули для себе широкі політичні права та привілеї, які значно відрізняли їх від середніх та дрібних феодалів. Число магнатських радів не перевищувало 70. У XVI ст. цей стан був закритим, увійти до нього навіть багатим було неможливо. Найзначнішими вважалися роди Острозьких, Вишневецьких, Заславських, Радзівілів, Сапєг, Потоцьких, Конєцпольських. Князеві В.-К. Острозькому належало понад 80 міст і містечок, 2760 сіл, 1,4 млн. га землі, і він був заможнішим від усіх інших вельмож і навіть самого короля Польщі. Я. Вишневецькому належало 230 тис. селян.

Магнати підлягали лише юрисдикції короля або великого князя Литовського, призначалися на вищі посади (гетьманів, воєвод і старост), які вони навіть передавали у спадок. Магнати мали своє військо і виводили його на війну під власними хоругвами, за що їм надавалося почесне звання «князів і панів хоругових». З магнатів складалася Рада великого князя («пани-Рада»), яка вирішувала найважливіші питання разом з князем. Після Люблінської унії її змінив Вальний Сейм. Він складався з трьох станів: короля, сенату і посольської ізби. Король обирався сеймом, не міг передавати свій престол у спадок, оголошувати війну і мир та скликати посполите рушення (ополчення) без згоди сенату, тобто його прерогативи обмежувались. Сенат об'єднував усіх вищих посадових осіб Речі Посполитої (воєвод, каштелянів). Найвпливовішою частиною Вального Сейму була посольська ізба з 170 делегатів - послів від земської шляхти. Компетенція сейму була широкою: прийняття законів, запровадження нових податків, скликання посполитого рушення. Усі питання на сеймі вирішувалися одностайно, діяв принцип «вільної заборони» - «ліберум вето».

До вищих службових осіб належали коронний маршалок, коронний канцлер, коронний та польний гетьмани.

В адміністративному відношенні Річ Посполита поділялася на З провінції: Велику Польщу, Малу Польщу (в основному українські землі) і Литву. Провінції поділялися на воєводства і повіти на чолі з старостами. На початку XVII ст. Річ Посполита мала площу майже 1 млн. км2.

Нижче магнатів стояла шляхта - середні та дрібні феодали, які жили на землях, отриманих за військову службу. Шляхта складала основну частину постійного війська. Ще з XIV ст. в Україні почали вживати порох. У 1394 р. вперше у Львові з'явилися гармати, а пищалі (вид рушниці) вперше згадуються в 1471 р. Введення вогнепальної зброї змінило характер воєн, збільшило значення регулярного навченого війська, ускладнило оборонну техніку. За військову службу король надавав шляхті різні привілеї (звільнення від податків, підлеглості місцевій адміністрації). Шляхта не була замкненою верствою: до неї могли переходити селяни, поповичі. Поступово шляхта утверджує за собою все більші права і привілеї. Вона звільнюється від суду королівських чиновників, сплати мита на іноземні товари, отримує право вільної навігації по р. Віслі та Балтійському морю. Шляхтич міг обирати і бути обраним до складу повітових органів управління, а також послів на загальнодержавний сейм. Винному в образі шляхтича міщанину чи селянину відрубували руку. Поступово сформувався своєрідний кодекс шляхецької честі. Слово шляхтича прирівнювалося до найсильнішої клятви і слугувало незаперечним доказом у суді. За порушення "шляхецького кодексу" (дезертирство, заняття торгівлею) шляхтич за вироком суду позбавлявся усіх привілеїв. На українських землях шляхта складала до 2,5%, а у Польщі 8-10%.

Ще одну суспільну верству складало духівництво. До нього входили священики з сім'ями, церковний причт. Священик мав ділянку землі і різні натуральні данини від парафіян. Духовний сан вважався спадковим - після батька парафію отримував син. Після Брестської унії 1596 р. зростає роль церкви як національної організації. Митрополит та єпископи виконували роль політичних репрезентантів українського народу перед польським урядом, оскільки інакших він не мав. Церковні собори набували загальнонародного значення.

У цей час, залежно від характеру повинностей, селяни поділялися на три категорії: 1) тяглі селяни, які працювали у пана на ріллі зі власною худобою. Спочатку вони працювали 8-14 днів на рік, потім -100, а далі - 200 днів. Крім праці в полі, були різні податки і служби: повіз, шляхова, сторожова; 2) ремісники та службові селяни. Були цілі села колісників, ковалів, пекарів. Службовими селянами вважалися конюхи, бортники та ін., які жили біля замків; 3) чиншові селяни, які платили чинш з власної землі продуктами. Панщина тривала від сходу до заходу сонця. Селянин втратив право переходу від одного до іншого поміщика.

Населення українських міст - міщани поділялися на три основні групи: 1) патриціат (найбагатші купці і промисловці); 2) бюргерство (цехові майстри та торгівці середньої заможності); 3) плебс (міське поспільство - ремісники, дрібні торгівці). Найбільшими містами на початку XVII ст. були Львів (18 тис. жителів), Київ (15 тис. жителів), Біла Церква (10.7 тис. жителів).

Міське населення в середні віки ділилося за цеховою (професійною) ознакою, де привілейоване становище мало купецтво. Перші цехи з'являються ще в кінці XIV ст. Цех був самоуправною організацією з власним статутом на чолі з цехмістром. Панівне становище в цехах займали майстри, далі йшли підмайстри і учні. Після кількох років навчання підмайстер складав іспит, демонструючи зразок своєї роботи, і за згодою цеху міг бути атестований як майстер. Але кількість майстрів була регламентована, що не давало можливості обдарованій молоді вибитися в майстри. Цехи мали свої свята, своїх заступників, ікони, прапори.

Самі міста знаходилися в різному правовому становищі в залежності від того, на чиїй землі вони знаходилися: державній чи приватній. Відповідно сплачували податки і виконували повинності. Окремим містам (з 1339 р.) почали видавати грамоти на магдебурзьке право (за ім'ям німецького міста). Такі міста звільнялися від управління і суду королівських намісників і діставали право на самоуправління. За це вони вносили державі певну суму грошей, звільнялися від більшості натуральних повинностей. На чолі міського самоврядування стояли війт та бурмістри; лава з лавниками була судовою організацією, а рада з радниками - адміністраційною. Виконавчими особами були писар та шафарі. Ці органи контролювались багатшою частиною населення: купцями, лихварями, майстрами. Самоуправління за магдебурзьким правом мали Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк, Житомир, Київ. Переваги в органах самоуправління мало неукраїнське населення й уніати.

У Великому князівстві Литовському склалися сприятливі умови для кодифікації законодавства, що знайшло своє відбиття в Судебнику великого князя Казимира (1468 р.) та Литовських Статутах (1529, 1566, 1588 років). Судебник великого князя Казимира регулював маєткові права, визначав покарання за порушення кордонів, наїзди, крадіжки. Дещо взято з «Руської Правди», але введена смертна кара.

Литовські Статути утверджували і збільшували права шляхти, мали тенденцію до зрівняння її в правах з магнатами, значно обмежували права селян. Головна увага приділялася правовому регулюванню феодальної земельної власності. Шляхетська земельна власність усіх видів вважалася недоторканою. Кримінально-правові норми мали характер феодального привілею. Життя, здоров'я, майно, честь шляхти захищалися посиленими санкціями. За деякі злочини для шляхти передбачалися значно менші покарання, ніж для простих людей. Найтяжчим злочином вважалося посягання на життя і здоров'я короля і великого князя. Найтяжчим покаранням (на відміну від «Руської Правди») була смертна кара, яка передбачалася за державні злочини (заколот, здача замку і т. ін.), убивство. Розрізнялися проста смертна кара і кваліфікована (спалювання, четвертування). Були калічницькі покарання (відрубування руки), ув'язнення в башті.

Для шляхти застосовували особливий каральний захід: виволання (викрикування), пов'язаний з публічним оголошенням вироку. Фактично це означало оголошення людини поза законом: вона втрачала шляхетство, майно, можливість жити на території держави.

Існувала і складна система майнових покарань, яка включала конфіскацію майна, головщину (штраф за убитого), відшкодування збитків.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів всіх спеціальностей і форм навчання Затверджено
Васійчук В. О., Гончарук В.Є., Дацько О. С., Качан С.І., Козій О.І., Ляхов В. В., Мохняк С. М., Петрук М. П., Романів А. С., Скіра...
РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧИЙ ВІДДІЛ
Економічна теорія. Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей денної та заочної форми навчання – Луцьк: ЛНТУ, 2011. –...
Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання
Гуць В. С., Володченкова Н. В., Основи охорони праці: Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання....
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання
Проектний аналіз : конспект лекцій / укладачі: О. І. Карпіщенко, О. О. Карпіщенко. – Суми : Сумський державний університет, 2012....
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів освітнього рівня «бакалавр»
Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки...
ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ
Опорний конспект лекцій для студентів кооперативних вузів спеціальностей: 0502. 01 “Менеджмент організацій”, 0502. 06 “Менеджмент...
ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ
Опорний конспект лекцій для студентів кооперативних вузів спеціальностей: 0502. 01 “Менеджмент організацій”, 0502. 06 “Менеджмент...
Конспект лекцій
Політологія є нормативною (обов’язковою) навчальною дисципліною для студентів усіх спеціальностей. Теоретичний матеріал, який треба...
Конспект лекцій для студентів cпеціальності 05090301 “Інформаційні мережі зв’язку”
Технології телекомунікаційних мереж: Конспект лекцій для студентів cпеціальності 05090301 “Інформаційні мережі зв’язку” / Укл.: М.І....
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ «ПСИХОЛОГІЯ»
Конспект лекцій з курсу «Психологія» (для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.: 092100 – «Промислове та цивільне будівництво»,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка