|
|
Скачати 3.17 Mb.
|
| держава скіфів (VII – III cт. до н.е.). Скіфи – іраномовні кочові племена – прийшли у Північне Причорномор’я наприкінці VII ст. до н.е. Відомості про основні племена, які входили в цей союз, подає грецький історик Геродот (V ст. до н.е.). Наймогутнішим і найчисленішим племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми рабами. Жили вони на лівому березі нижньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у Степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи – кочовики, між Інгулом і Дніпром разом з кочовиками жили скіфи – землероби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвія знаходились еліно – скіфи. Нарешті, на північ від царських скіфів, у межах степової смуги України, розташовувалися скіфи – орачі. І хоч у рамках скіфського племінного союзу жили не тільки власне скіфи, а й інші племена, які відрізнялися від скіфів за походженням і мовою, цю спільність античні автори називали «Скіфією», або «Великою Скіфією». У скіфів були сильними родові зв’язки. Основною суспільною одиницею був рід (родова громада), що складався з декількох сімей. Рід володів землею, виділяючи кожній сім’ї ділянку землі за жеребом, розподіляв пасовища, організовував перекочування до іншої місцевості. Кожна сім’я мала свою отару овець, череду корів. У скіфському суспільстві VII – VI cт. до н.е. вже можна виявити ознаки розкладу родового ладу. З середовища вільних скотарів та землеробів виділялася родо – племінна знать (родові старішини, племінні вожді). З’являються у скіфів і раби, яких вони добували під час числених воєн. Щоправда. Роль рабської праці у скіфії була незначною. Політичне управління у скіфів було організоване у формі військової демократії. Найважливіші питання розглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старішин. Але особлива роль належала військовим вождям – «царям», які очолювали скіфське військо під час походів. Влада «царів» передавалася у спадщину, але кандидатури «царя» та його спадкоємця все ще затверджувалися народними зборами. Кочовий спосіб життя й військова організація суспільства наклали відбиток на всі боки життя скіфів. «Кожен з них – кінний стрілець», - ця коротка й виразна характеристика Геродота відображає справжню сутність скіфського способу життя. Зброя була неодмінною приналежністю кожного чоловіка, а іноді й жінки. Зброя присутня на всіх зображеннях скіфів, навіт у сценах побуту та праці. Неодмінним супутником кочовика, починаючи з диинства, був кінь. У скіфів понад усе цінувалася відвага, мужність у бою, відданість своєму народові. За кількістю вбитих ворогів скіф отримував свою частку військової здобичі. Значення війни в житті суспільства і повага до військової доблесті призвело до виникнення культу бога війни, символом якого слугував старовинний залізний меч. Із цим же культом у скіфів було пов’язане існування низки суворих звичаїв, спрямованих на виховання безжалісної поведінки щодо супротивника та його залякування (пили кров першого вбитого ворога, знімали скальпи тощо). Уявлення про безсмертя душі та існування потойбічного світу, розповсюджене серед скіфів. як і серед інших давніх народів призвело до виникнення складного поховального ритуалу, добре відомого з описів Геродота й багаточисельним розкопкам курганів. Тіло померлого знатного скіфа бальзамували так, щоб воно могло зберегтися на встановлений звичаєм термін проводів (40 днів). Небіжчика, одягненого у розкішний одяг, клали на колісницю й возили по багаточисельній рідні покійного, де здійснювалися числені скорботні церемонії. Особливою пишнотою відрізнялося поховання скіфських царів. У цьому випадку траурний кортеж був особливо багатолюдним. Тіло померлого возили по всіх підвладних йому родах і племенах. Їх представники приєднувалися до траурної процесії. Далі всі направлялися у землю Герр, яка знаходилася на віддаленій околиці Скіфії. Тут текла річка Герр і жив один з підвладних скіфам народів, що носив таку ж назву – герри. У цій землі й знаходилося кладовище скіфських царів, воїнів та знаті у VI – V ст. до н.е. Поховання здійснювалися в широких та глибоких ямах. Всередині вони викладалися деревом. Разом з померлим клали його зброю, парадний одяг, коней, посуд із їжею, амфори з вином. Також разом з померлим клали вбитих рабів та слуг. Над могилою насипали високий курган. У IV т. до н.е. поховальний ритуал у скіфів поступово змінився. Вони перестали ховати знатних небіжчиків у особливій, спеціально для цього відведеній місцевості. І стали споруджувати кургани в місцях свого постійного перебування, у степу (особливо це стосується Подніпров’я). Тут виникали масові поховання, що складалися, як правило, з декількох великих курганів і багатьох менших поховань. У Степовому Подніпров’ї знаходяться відомі своїм багатством кургани скіфських царів – Солоха, Чортомлик, Олександрополь. На Керченському півострові – один з найбагатших скіфських курганів Куль – Оба. У цих та інших курганах знатних скіфів знайдено розкішні головні убори, золоті діадеми, гривни (нашійні прикраси), браслети, сотні і тисячі золотих бляшок, якими був обшитий парадний одяг, прикрашена золотом зброя, бронзовий, срібний та золотий посуд. Різко відрізняються від багатих поховань царів і знаті могили простих скіфів. Майно, що знаходилося тут, складалося здебільшого, із зброї: лука зі стрілами, списа та меча. У могилах були амфори (сосуди для вина). У могилах скіф’янок знайдено предмети побуту та недорогі прикраси – гребінці, браслети, сережки, бронзові дзеркальця та ін. У могилах знатних і простих скіфів нерідко знаходят залишки повозок, на яких небіжчиків везли до місця поховання. Помітним епізодом історії Скіфії була війна скіфів з могутньою Перською державою (514 – 513 рр. до н.е.). Війна відбулася у формі походу армії перського царя Дарія І проти скіфів. Здійснюючи масштабні завоювання у Причорномор’ї, Дарій мав намір підкорити скіфів, зробити їх своїми підданими і тим самим назавжди ліквідувати загрозу їхнього вторгнення у країни Сходу. З величезним військом Дарій вступив у Скіфію з Фракії (сучасна Румунія). Для здійснення цього вторгнення перси побудували великий міст через Дунай. Перед цією загрозою скіфи звернулися за допомогою до сусідніх народів. Втім, більшість останніх відмовилася допомогти, мотивуючи це тим, що похід Дарія направлений не проти них. В дійсності вони були зацікавлені у послабленні скіфів – свого могутнього й агресивного сусіда. Не маючи достатніх сил для того, щоб вступити з персами у відкритий бій, скіфи застосували тактику відступу й заманювання супротивника вглиб країни. На своєму шляху вони засипали колодязі й джерела, знищували траву. Своє майно та більшу частину худоби скіфи відправили разом із сім’ями на північ, до землеробських районів Лісостепової Скіфії. Виснаживши сили у даремному переслідуванні, Дарій І відправив до скіфського царя Іданфірса гінця з пропозицією припинити відступ і почати битву або, визнавши себе слабкішим, підкоритися й сплачувати Персії данину. На що Іданфірс відповів: «В нас немає ні міст, ні засіяної землі, через яку ми поспішили б битися з вами...Але в нас є могили предків: ось спробуйте знайти їх і осквернити – тоді й дізнаєтесь, чи будемо ми воювати з вами...». Скіфи надіслали Дарію символічні «дари»: птаха, мишу, жабу та п’ять стріл. Це означало наступне: «Якщо ви, перси, не злетите у небеса, перетворившись на птахів, або не сховаєтесь у землі, як миші, або не стрибнете у річку, як жаби, то будете знищені цими стрілами». Змушений визнати свою невдачу у війні, Дарій І поспішив покинути Скіфію. Для скіфів успішне закінчення війни мало величезне значення: воно зміцнило їх політичний авторитет й принесло славу «непереможних». За 60 – 70 років, що пройшли з часу походу, спогади про нього набули характеру народного героїчного епосу. У такому вигляді вони й були записані даньогрецьким істориком Геродотом, що багато подорожував по Скіфії. Найвищої могутності держава скіфів досягла у IV ст. до н.е. під час правління царя Атея (пом. у 339 р. до н.е.). Він усунув від влади інших племінних «царів» і зосередив її у своїх руках, перетворивши Скіфію на могутнє царство. Центр держави Атея знаходився на нижньому Дніпрі, де в цей час існувало велике поселення – Кам’янське городище (поблизу сучасного м. Нікополь Дніпропетровської області). За часів правління Атея Скіфське царство проводило активну завойовницьку політику, намагаючись встановити якомога міцніший контроль над торгівельними шляхами, що вели з Лісостепу до античних міст Причорномор’я та Греції. Саме цим можна пояснити посилення військового тиску скіфів на лісостепові племена сучасної ліво- та Правобережної України. Саме звідси йшов експорт зерна, й скіфи, природно, бажали контролювати цей регіон якомога сильніше. Метою військових походів скіфів на ці території було збільшення данини із землеробських племен, яка виплачувалася, насамперед, збіжжям. Археологічні розкопки кінця ХХ ст. виявили ряд числений укріплених городищ на Ворсклі, Сіверському Дінці та в інших місцях. Ймовірно, їх споруджувало місцеве осіле землеробське населення Лісостепу для захисту від войовничих кочовиків. Інший напрямок експасії скіфів у цей час – район Північного Причорномор’я, щильно колонізований грецькими поселенцями. Тут Скіфське царство також вимагало данину. Давній автор Лукіан із Самосати (ІІ ст.) розповідає про скіфське посольство у Боспорську державу. Посли прибули з вимогою поновити сплату данини, яка до цього не виплачувалася протягом трьох місяців. Її несплата могла стати приводом для війни. Така агресивність скіфів у цей час пояснюється подальшим розкладом у них первісно-общинного ладу й зміцненнням у скіфському суспільстві родо – племінної верхівки. До неї належала царська сім’я, військові вожді та найбільш заможні воїни, племінні старішини, багаті торговці. Саме цей прошарок населення був зацікавлений у існуванні сильної держави і підтримував завойовницьку політику Атея, що приносила цим людям нові багатства та вплив серед скіфів. Звичайно, й прості кочовики також отримували вигоду від військових експедицій, хоча й ризикували накласти в них своєю головою. Втім, посилення скіфської агресії проти сусідніх народів з часом почало викликати все більший спротив з боку останніх. Крім того, завоювання призводили до подальшого майнового й політичного розшарування серед самих скіфів, послаювали їхню згуртованість, що базувалася на родових зв’язках. Можна сказати, що така політика з часом почала сприяти внутрішній слабкості цього політичного об’єднання. Зрештою, склалася така ситуація, коли було достатньо лише зовнішнього поштовху для того, щоб послаблення держави скіфів стало явним. Таким поштовхом стала поразка скіфів у битві з військами македонського царя Філіпа (батька Олександра Македонського) у 339 р. до н.е. У цій битві загинув цар Атей, якому тоді було вже близько 90 років. Ця поразка скіфів поклала початок поступовому зменшенню їхньої могутності. Вона відкрила епоху наступних невдач і поразок. Після цієї битви скіфи втратили контроль за територією на захід від Дністра. Кінець пануванню скіфів у північному Причорномор’ї поклали кочові племена сарматів, що прийшли зі сходу, з за Дону у ІІІ ст. до н.е. Послаблена війнами та внутрішніми протиріччами Скіфія як могутнє державне утворення розпалася. Скіфи були витіснені до Криму й Добруджі (Румунія), вони також зберегли за собою невели територію на Нижньому Дніпрі (сучасна Херсонська область). На цих землях скіфи трималися ще протягом декількох століть. Внаслідок Великого переселення народів (IV – VII ст.) скіфський народ остаточно престав існувати, розчинившись серед новий народів і племен Причорномор’я і залишивши по собі археологічні пам’ятки у вигляді могильних курганів і згадку у пам’яті людей про свою колишню могутність. Числені осілі та кочові племена, що населяли Північне Причорномор’я, тією чи іншою мірою зазнали впливу античної цивілізації (давньої Греції та Давнього Риму). Найважливішу роль у цих відносинах відіграли грецька колониізація причорноморських земель і утворення тут грецьких міст – колоній. Колонізація приносила значні прибутки. Через грецькі міста –колонії до материкової Греції надходили хліб, сировина, раби, забезпечувався збут продукції власного ремесла. Слід зазначити, що ці міста – держави дуже швидко стали складовою частиною Північного Причорномор’я. Вони мали великий вплив на скіфські та інші племена, встановлювали з ними тісні економічні зв’язки. Крім того, існування таких міст на Північному березі Чорного моря стимулювало розвиток племен, що їх оточували. Перше поселення грецьких колоністів з’явилося у VII ст. до н.е. на невеликому острові Березань біля гирла Дніпро – Бузького лиману. У VI ст. до н.е. вже було засновано ряд міст: на березі Бузького лиману – Ольвія, у східному Криму – Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Піздніше виникають Херсонес (поблизу Севастополя), Тіра (сучасний Бєлгород – Дністровський) та багато інших. Свого розквіту грецькі міста – держави досягають у V – IV ст. до н.е. Важливе місце в їхній економіці займали землеробство і скотарство. Наприклад, Ольвія мала сільськогосподарську територію – хору, на якій її мешканці могли вирощувати хліб і городину, пасти худобу. Хліборобством і скотарством займалися також мешканці поселень, що оточували Ольвію. У прибережних районах було дуже розвинене рибальство. Херсонес із самого початку розвивався, як центр сільськогосподарського виробництва. Мешканці міста володіли значним сільськогосподарським районом. Західне узбережжя Криму, яке херсонесити називали «рівниною», було житницею Херсонесу, що поставляла місту зерно. Територія на крайньому південному заході Криму, що називається тепер Гераклейським півостровом, була поділена на велику кількість наділів – клерів розміром 25 – 30 гектарів. Кожний клер являв собою земельний наділ з укріпленою садибою, що складалася з будинку, господарських будівель, цистерни для води. Садиба була огороджена стіною. Головним заняттям власників клерів було виноградарство, але до складу клерів входили також сади, пасовища й поля. Значну роль відігравало ремісниче виробництво. Так, великих успіхів домоглися ольвійські майстри у виготовленні металевих виробів з бронзи або міді, дзеркал, прикрас, статуеток. Розвивалося в Ольвії керамічне виробництво, ювелірне, деревообробне, ткацьке та інші ремесла. Металургійні, ювелірні, ткацькі майстерні працювали в Херсонесі. Вироблялася різноманітна кераміка. Херсонеські ремісничі вироби збувалися не лише в самому місті, а й далеко за його межами, зокрема, у скіфських кочовищах Причорномор’я, поселеннях землеробських племен українського Лісостепу тощо. Причорноморські міста вели інтенсивну торгівлю, зокрема морську. Головним предметом вивозу був хліб. Крім того, купці продавали у Грецію, а згодом у Рим худобу, сіль, рибу. Основними предметами ввозу були вино та оливкова олія, а також металеві вироби, зброя, тканини, мармур і вироби з нього, предмети розкоші. Грецькі причорноморські міста мали високу культуру. Тут споруджувалися кам’яні будинки, храми, театри, оздоблені скульптурою. Розписом та мозаїкою. На вулицях стояли кам’яні стовпи з викарбуваними на них офіційними текстами. У містах – державах Північного Причорномор’я було досить виразним соціальне розшарування суспільства. Панівний клас складався із судновласників, купців, господарів ремісничих майстерень, землевласників, лихварів. «Середній клас» складався з вільних землеробів, ремісників, дрібних торговців. На нижньому щаблі цієї своєрідної суспільної піраміди були особисто залежні люди (наприклад, боржники, що зобов’язані були відробляти свій борг працею) та раби. Вільними повноправними громадянами були тільки чоловіки – уродженці міста. Лише вони могли користуватися політичними правами, обіймати державні посади. Так, набуваючи повноліття і політичних прав у повному обсязі, мешканець Херсонесу приймав присягу, де зокрема, говорилося: «Я буду дбати про втілення волі держави та громадян...Я не буду скидати демократичного ладу...Якщо я дізнаюся про якусь змову, що існує або визріває, я доведу про це до відома посадових осіб». Чужоземці, навіть ті, що постійно мешкали тут, політичних прав не мали. Однак в окремих випадках за надання місту значних послуг, їм могли надати права громадян Херсонесу. З часом склад міського населення поступово змінювався: у містах з’являлося все більше майстрів – ремісників або багатих громадян з «варварського світу» (наприклад, скіфів). Основну масу експлуатованих становили раби. Джерелами рабства були військовий полон, народження від рабині, купівля на невільницьких ринках або у сусідніх племен. Праця рабів використовувалася у ремісничому виробництві, сільському господарстві, виноробстві, на розробках солі, у домашньому господарстві. Так, велика кількість рабів працювала на клерах Херсонесу, де кам’янистий грунт вимагав великих фізичних зусиль під час праці. Раби також були «живим товаром», що продавали до інших країн. Державний лад грецьких міст Причорномор’я будувався на тих же засадах, що й античних полісів Греції. За формою правління ці міста були демократичними або аристократичними республіками. Причому. Якщо у V – II ст. до н.е. тут переважав демократичний елемент і вирішальна роль у політичному житті належала більшості народу (за винятком особисто залежних та рабів), то починаючи з І ст. до н.е. основні посади і відповідно, управління опиняються у руках невеликої групи аристократичних сімей, влада зосереджується у нової рабовласницької аристократії, демократична республіка поступається аристократичній. Вищим органом влади у містах Північного Причорномор’я були |
| КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів всіх спеціальностей і форм навчання Затверджено Васійчук В. О., Гончарук В.Є., Дацько О. С., Качан С.І., Козій О.І., Ляхов В. В., Мохняк С. М., Петрук М. П., Романів А. С., Скіра... |
РЕДАКЦІЙНО-ВИДАВНИЧИЙ ВІДДІЛ Економічна теорія. Конспект лекцій для студентів технічних спеціальностей денної та заочної форми навчання – Луцьк: ЛНТУ, 2011. –... |
| Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання Гуць В. С., Володченкова Н. В., Основи охорони праці: Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання.... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання Проектний аналіз : конспект лекцій / укладачі: О. І. Карпіщенко, О. О. Карпіщенко. – Суми : Сумський державний університет, 2012.... |
| КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів освітнього рівня «бакалавр» Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки... |
ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ Опорний конспект лекцій для студентів кооперативних вузів спеціальностей: 0502. 01 “Менеджмент організацій”, 0502. 06 “Менеджмент... |
| ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ Опорний конспект лекцій для студентів кооперативних вузів спеціальностей: 0502. 01 “Менеджмент організацій”, 0502. 06 “Менеджмент... |
Конспект лекцій Політологія є нормативною (обов’язковою) навчальною дисципліною для студентів усіх спеціальностей. Теоретичний матеріал, який треба... |
| Конспект лекцій для студентів cпеціальності 05090301 “Інформаційні мережі зв’язку” Технології телекомунікаційних мереж: Конспект лекцій для студентів cпеціальності 05090301 “Інформаційні мережі зв’язку” / Укл.: М.І.... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ «ПСИХОЛОГІЯ» Конспект лекцій з курсу «Психологія» (для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.: 092100 – «Промислове та цивільне будівництво»,... |