|
|
Скачати 1.52 Mb.
|
|
§ 3. Попередження злочинності у місцях позбавлення волі Злочинність у місцях позбавлення волі хоча й специфічна, але ж частина всієї злочинності. Тому її попередження також повинно здійснюватись на двох рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному. В літературі цілком справедливо відзначається, що виправні установи повинні повертати суспільству повноцінну особу, а не остаточно калічити її. Тим більше, що відповідно до ст. З Конституції України діяльність держави, її органів і посадових осіб повинна утверджувати і забезпечувати права і свободи людини, їх гарантувати. Що стосується спеціально-кримінологічного попередження злочинності в місцях позбавлення волі, то його напрями і заходи досить різноманітні і мають як загальний, так і конкретний, цілеспрямований характер і спираються на багатий вітчизняний і світовий досвід. Кримінологічна профілактика. Цей напрям попередження злочинності в місцях позбавлення волі включає заходи щодо втручання в кризові ситуації, зменшення практичних можливостей вчинення злочинів, боротьби з кримінальною субкультурою, а також залучення громадськості до попереджувальної роботи і надання допомоги жертвам злочинів. Відомо, що втручання в кризові ситуації як комплекс різноманітних заходів щодо стримання злочинних проявів припускає нейтралізацію і розв'язання міжособистісних (групових) конфліктів засуджених за допомогою набору специфічних для місць позбавлення волі засобів роботи суб'єктів попереджувальної діяльності. До них можна віднести: 1) здійснення постійного оперативного (в тому числі і за допомогою технічних засобів) контролю за криміногенними зонами у виправних установах, де найбільш часто і у певний період виникають типові (і в той же час специфічні для кожної установи) негативні явища, які сприяють виникненню і розвитку напружених міжособистісних (групових) конфліктів або особливого психічного стану засуджених, що загрожує вчиненням злочинів. Наприклад, у результаті неналежного нагляду за засудженими, низької якості обшукової роботи, недоліків у виховній роботі протягом лише одного року в виправних установах України вчинено 3 умисних вбивства, зареєстровано 18 випадків заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень, 6 випадків втеч з-під варти, 112 випадків втеч із колоній-поселень та ін.; 2) проведення комплексних профілактичних операцій у виправних установах за участю всіх підрозділів. Як відмічається в аналізі роботи із забезпечення нагляду та ізоляції засуджених в установах виконання покарань, послаблення організації нагляду та безпеки, незадовільна організація обшукової роботи, тобто послаблення заходів втручання в кризові ситуації стали причинами різкого збільшення вживання засудженими спиртних напоїв, наркотичних речовин; 3) реалізацію заходів протидії професіоналізації та консолідації злочинців, особливо тих, хто відбуває покарання за насильницькі та корисливо-насильницькі злочини, а також серед жінок і молоді. Виправдали себе в цьому напрямку такі заходи, як комп'ютерний облік інформації про засуджених осіб, руйнування угруповань засуджених зі злочинною орієнтацією, підтримка і використання наявних угруповань з позитивною спрямованістю, створення «режимних загонів» з участю засуджених тощо; 4) забезпечення психологічної підтримки засуджених, які прибувають у місця позбавлення волі, особливо в період пенітенціарної адаптації, орієнтування їх на свідомий вибір позитивного шляху відбування покарання; своєчасне блокування неформальних стосунків із засудженими з антисуспільною спрямованістю; 5) вдосконалення постпенітенціарної практики контролю, зокрема створення спеціальної служби з нагляду за особами, які звільнилися з місць позбавлення волі, та надання їм підтримки і допомоги; 6) вжиття необхідних заходів щодо виявлення осіб, які потребують психологічного, клініко-психіатричного або іншого обстеження з метою блокування і усунення відхилень, які травмують психіку. Реалізація заходів, які б максимально зменшували практичні можливості вчинення злочинів у місцях позбавлення волі, передбачає перш за все усунення організаційно-управлінських, контрольно-наглядових, інформаційних, оперативно-розшукових та деяких інших недоліків, які сприяють вчиненню злочинів. Для цього необхідні: а) організація належного оперативного обміну інформацією між різними підрозділами виправних установ про угруповання і «елітні» прошарки засуджених, які є потенційними джерелами негативного впливу і насильницьких дій; б) недопущення перевищення фактичного контингенту засуджених над лімітом, розширення наявних і будівництво нових, сучасних виправних установ, які відповідали б міжнародним стандартам утримання і поводження із засудженими; в) своєчасне виявлення учасників конфліктів, професійний аналіз їх психологічних особливостей, пошук методів впливу на конфліктні ситуації без використання дисциплінарних і каральних заходів, гласне інформування засуджених про наслідки і санкції, які застосовувалися до винних; г) впровадження групової профілактики злочинів, тобто розроблення механізму саморегуляції у спеціально або стихійно створених групах з метою управління розвитком криміногенної ситуації (групова психотерапія, групові заняття, соціогігієна, психогігієна, аутотренінг, проповіді тощо); ґ) соціотехника, тобто проведення заходів щодо спеціального управління групами засуджених -— руйнування малих груп, включення до групи засудженого, який може запобігти розвитку конфлікту, поєднання різних за установками груп шляхом поставлення спільної мети, для досягнення якої потрібні спільні зусилля та ін.; д) переорієнтація суб'єктів криміногенної ситуації засобом інформування про дійсні обставини; є) роз'єднання учасників криміногенної ситуації за допомогою обмеження або повного виключення особистих стосунків; є) використання інформації оперативних апаратів слідчих ізоляторів про злочинну діяльність засуджених; ж) підвищення рівня і вдосконалення методів проведення індивідуальної профілактики злочинів, особливо із засудженими, які схильні до втеч, уже вчиняли злочини в місцях позбавлення волі, систематично або злісно порушують режим відбування покарання, мають психічні аномалії, є хронічними алкоголіками, наркоманами; з) своєчасне формування служб нагляду та безпеки, укомплектування їх досвідченими кваліфікованими кадрами, забезпечення їх спеціалістами та технічними засобами і обладнанням. Адміністрації виправних установ надзвичайно складно попереджувати вчинення злочинів у місцях позбавлення волі через існуючу серед засуджених кругову поруку і підкорення їх злодійським законам. Як вже відзначалося, злодійські закони і традиції — це своєрідний неформальний регулятор «іншого життя». Характерно, що особи, які ніколи до засудження не стикалися з «правилами» поведінки засуджених, починають їх засвоювати з моменту надходження до слідчого ізолятора, проходять так звану «прописку». Але й тоді, коли засуджені поступають до виправних установ, продовжується їх оброблення професійними злочинцями під різними приводами. Так здійснюється поступовий перехід до злодійського способу життя і поведінки з неофіційною системою стосунків. І цей процес активно відбувається не тільки в місцях позбавлення волі, а й поза їх стінами. Отже, без руйнування кримінальної субкультури неможливі ні виправлення засуджених, ні ефективна попереджувальна діяльність у місцях позбавлення волі. Поширенню кримінальної субкультури треба протиставити метод розвінчання злочинного світу, підриву авторитету лідерів кримінального середовища, формування в громадській думці певного ставлення до злочинної субкультури з метою зменшення її впливу на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в масштабі країни низку дискредитаційних заходів за спеціально розробленою програмою через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, естраду тощо. Консолідація зусиль широкої громадськості у вирішенні проблем пенітенціарної системи, в тому числі у попередженні злочинності в місцях позбавлення волі, передбачає тривалу та добре організовану роботу, створення відповідних громадських структур, поширення кримінологічної інформації про стан злочинності в місцях позбавлення волі, їх причини і умови, про мотиви злочинів, осіб злочинців і потерпілих, про умови відбування покарання взагалі, налагодження взаємодії і координації між різними державними, громадськими і релігійними суб'єктами попереджувальної діяльності у виправних установах. Поінформована і активна громадськість є основною складовою демократичного суспільства. У статтях 122-126 Виправно-трудового кодексу України передбачаються основні форми участі громадськості у виправленні засуджених і попередженні злочинності в місцях позбавлення волі. Такими є: спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, шефство трудових колективів та громадських організацій над виправними установами. Зазначені форми в цілому виправдали себе, хоча багато в чому їм не вистачає наполегливості, знання дійсного буття засуджених, взаємовідносин з адміністрацією виправних установ, відповідальності і принциповості у роботі. Необхідно підняти їх на новий рівень відповідно до сучасних поглядів на роль пенітенціарної системи в цивілізованому суспільстві. Можуть існувати й інші форми участі громадськості, не передбачені чинним кримінально-виконавчим законодавством. Певну роль у попередженні злочинності в місцях позбавлення волі відіграють релігійні організації. Багато із засуджених — віруючі люди. Церква, релігія з їх основними постулатами ненасиль-ства, милосердя, співчуття, терпіння здатні сформувати такі відносини, які зможуть допомогти в подоланні духовної кризи, вирішенні міжособистісних і групових конфліктів, життєвих проблем і взагалі поступово підточувати кримінальну субкультуру. Крім того, деякі релігійні організації ведуть добровільну роботу серед засуджених, надають їм матеріальну допомогу. Отже, активізація традиційних і впровадження нових форм участі громадськості у справі підвищення виховної роботи серед засуджених сприяють підвищенню рівня попереджувального потенціалу в місцях позбавлення волі. Запобігання злочинам та їх припинення. Запобігання злочинам та їх припинення переносяться на ті стадії розвитку злочинної поведінки, які характеризуються або виникненням наміру вчинити злочин, або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати, або коли злочин вже почав фактично вчинятися. Запобіжна діяльність у місцях позбавлення волі може спиратися на методи нейтралізації криміногенних явищ — деалкоголізацію і девіктимізацію, руйнування кримінальної субкультури, кримінально-правового утримання від вчинення злочинів та методи медико-реабілітаційоного характеру. Тут основними запобіжними напрямками є: - переорієнтація антисуспільної установки особи чи групи осіб (цілеспрямований вплив на осіб, у яких, як стало відомо, виникло рішення вчинити злочин; вплив на осіб, поведінка яких в умовах виправних установ створює підвищену ймовірність вчинення щодо них злочинного посягання тощо); - активні контрзаходи (оперативне втручання суб'єктів попередження з метою запобігання насильству, масовим безпорядкам, втечам; створення умов, які унеможливлюють продовження злочинної діяльності, огляд, обшук, перлюстрація кореспонденції, перевірка посилок і передач, прослуховування телефонних розмов засуджених, виявлення криміногенних зон і угруповань, їх лідерів, «авторитетів», «злодіїв у законі» і впровадження відповідних заходів щодо зменшення їх впливу на інших засуджених тощо); - організаційно-превентивний напрям припинення злочинів (створення спеціальних підрозділів з попередження найбільш поширених злочинів, припинення поширення різної дезінформації та чуток, якими вміло маніпулює певна частина засуджених для «відновлення справедливості» або виправдання своїх дій, та ін.); - спонукальний напрям (цілеспрямована робота адміністрації виправних колоній та громадських організацій по схиленню засуджених до добровільної відмови від злочинів і взагалі відмови від злочинного способу життя, термінова ізоляція конкретних засуджених, переведення до інших загонів або виправних установ та ін.; - рішуча протидія розвиткові злочинної діяльності і настанню більш тяжких її наслідків (затримання, арешт, притягнення до кримінальної відповідальності тощо).
Екологічна злочинність - це сукупність злочинів І осіб, що їх скоїли, які завдають шкоду навколишньому природному середовищу. Суспільна небезпечність екологічних злочинів створюють загрозу екологічній безпеці держави; завдають шкоду здоров'ю людей нинішнього і майбутніх поколінь; сприяють формуванню споживацького ставлення до природних ресурсів; наслідки цих злочинів бувають непоправними. Екологічна злочинність обумовлена як загальними, так і специфічними причинами. Загальні причини криються у суперечностях, що виникають при взаємодії людини і природи: між можливостями суспільства й держави щодо використання довкілля І соціальними потребами; між правовим статусом природних ресурсів (їх форми власності) і способами їх освоєння; між суспільством, соціальною групою та індивідом як самостійними суб'єктами природокористування і природоохорони; між різними інтересами і цілями цих суб'єктів. Вказані чинники в умовах нецивілізованого розвитку економіки створюють стійку мотивацію злочинної «екологічної поведінки». Говорячи про загальні причини даної злочинності, потрібно звернути увагу на систему поглядів, які виражають ті чи інші деформації суспільної екологічної свідомості. До них, передусім, відносяться: явна переоцінка спроможностей людини правильно впливати на довкілля, пізнавати закономірності природи та процеси взаємодії з нею; хибна думка про невичерпність природних ресурсів і можливість їх поновлення; безвідповідальне ставлення до стану природи та ігнорування вимог природоохоронного законодавства. Визначенню специфічних причин екологічних злочинів може сприяти їх якісний аналіз; Вивчення кримінальних справ цієї категорії показує, що дані злочини вчиняються як посадовими особами, так і окремими громадянами. Посадові екологічні злочини відрізняються, як правило, великою суспільною небезпечністю, спричиняють величезні матеріальні збитки та шкоду здоров'ю людей. Екологічні злочини можуть скоюватися як умисно, так і з необережності. Для умисних правопорушників характерні егоїзм, ігнорування вимог природоохоронного законодавства, незадовільна професійна підготовка, невиправдана жорстокість тощо. Мотиви поведінки нерідко мають у кінцевому підсумку корисливу спрямованість. До об'єктивних криміногенних факторів відносяться також не доліки в плануванні та здійсненні різних промислів, відсутність легітимних способів задоволення потреб у продуктах природи, прогалини в законодавстві, що регламентує кримінальну та адміністративну відповідальність за екологічні правопорушення. Суб'єктивними чинниками злочинів проти довкілля є низький рівень екологічної культури та правової свідомості. Найбільша злочинна активність проявляється у регіонах, де існують умови для незаконного природокористування. Останнім часом частіше стали скоюватися такі види екологічних злочинів, як протиправна розробка надр, заготовка лісу, збір ягід тощо. Нерідко ця діяльність носить масовий характер, обумовлена розширенням «чорного ринку», який може забезпечити збут будь-якої кількості природних цінностей, добутих браконьєрами. Під впливом «тіньової економіки» і накопичення значних сум неконтрольованих грошових мас постійно розширюється коло осіб, які бажають займатися прибутковими видами екологічної діяльності, наприклад, незаконний вилов риби. 70% браконьєрів мають постійних клієнтів, які реалізують рибну продукцію за добре відпрацьованою схемою. Питома вага правопорушників, які займаються незаконним промислом для забезпечення власних потреб складає значну частину. Але тут треба зауважити, що масштаби негативної дії промислового виробництва на водойми значно перевищують шкоду, що наноситься рибним запасам браконьєрством. Низка екологічних злочинів може скоюватись на ґрунті вандалізму і хуліганських мотивів. Скажімо, знищення лісових масивів через пожежі, які виникають внаслідок недбалого розведення багаття чи умисних підпалів, Для цих злочинів характерна висока латентність, і шкода від них дуже велика. Аналіз ситуаційно-осо-бистісних чинників названої категорії злочинів показує, що тут взаємодіють багато різних факторів, як то: обстановка злочину, безкультур'я, егоїзм, правовий нігілізм, цинічне ставлення до природних цінностей та наслідків своєї злочинної поведінки, впевненість у її безкарності тощо. Здійснення загальних заходів попередження екологічної злочинності прямо пов'язане з нормалізацією процесів у сфері взаємодії «суспільство - природа». Саме на макрорівні формується антикриміногенна протидія ущербній екологічній свідомості і поведінці. Велике значення у цій справі має законодавче вирішення такого питання, як існування різних форм власності на природні об'єкти, Провідну роль у попередженні цієї злочинності відіграють заходи технічного характеру, пов'язані з удосконаленням технологій виробництва, і передусім гірничодобувної, металургійної, хімічної галузей господарства, які негативно впливають на навколишнє середовище; раціональним використанням земель, лісових і водних запасів, надр; зменшенням шкідливого впливу на різноманітні природні об'єкти шляхом їх забруднення. При цьому до уваги треба брати географічні, кліматичні й інші фактори, що можуть впливати на поведінку людини, характер її праці, самооцінку тощо. Важливе значення має також формування високої еколого-правової культури і свідомості як на загальному, так й індивідуальному рівнях. На вирішення цього завдання мають бути спрямовані зусилля державних та громадських організацій, Саме тут створюється реальна можливість подолання суб'єктивних факторів екологічних злочинів, як то: некомпетентність, відомчість, безконтрольність, безвідповідальне ставлення до природи. В цьому плані неоціненну роль може відіграти правова пропаганда та широка гласність правоохоронної діяльності усіх її суб'єктів, виховання у громадян нетерпимості до екологічних правопорушень. Попередження екологічної злочинності передбачає також застосування примусових заходів, які включають заходи адміністративної і кримінальної відповідальності за порушення норм природоохоронного законодавства. Якраз у цій сфері ще існує чимало нерозв'язаних проблем, пов'язаних з реалізацією принципу невідворотності покарання за скоєний злочин. Суб'єктами профілактики екологічних злочинів є правоохоронні органи, природоохоронні інспекції, громадські організації, відомчі органи контролю тощо. Методи профілактики включають безпосередній нагляд за станом природних об'єктів шляхом обходів, патрулювання, перевірок; охорону об'єктів від неправомірного проникнення на них; встановлення пропускного режиму; вилучення знарядь учинення екологічних злочинів тощо. Особливе місце займає здійснення нагляду за дотриманням правових норм, що регламентують екологічні правовідносини. Це - прокурорський нагляд, діяльність дозвільної системи, адміністративний нагляд. Важливе профілактичне значення має також подальше вдосконалення природоохоронного законодавства. Насамперед, йдеться про те, щоб на основі широких кримінологічних досліджень та економічної політики держави провести науково обґрунтовану криміналізацію і декриміналізацію суспільно небезпечних посягань на навколишнє природне середовище. Причини екологічної злочинності -суперечність в системі взаємодії «суспільство - природа»; -суперечність між можливостями держави у використанні природних ресурсів і суспільними потребами; -суперечність між формами власності на природні об'єкти і способи їх освоєння; -суперечність між загальнодержавними, груповими та індивідуальними інтересами в сфері природокористування; -відсталі технології промислового і сільськогосподарського виробництва; -низький рівень екологічної та правової культури; -неефективність кримінального законодавства у цій сфері. |
|
План Поняття кримінології як науки, її предмет. Місце кримінології в системі наук Саме слово кримінологія означає, що це наука про злочинність. Crimen (лат.) – це злочин, злочинність, а logos (грец.) – вчення |
9. РЕКОМЕНДОВАНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ З КУРСУ «КРИМІНОЛОГІЯ» Загальна частина Злочинність як елемент предмету кримінології; завдання кримінології у дослідженні злочинності |
|
1. Поняття, предмет, методи та система кримінології ... |
Визначить предмет та об’єкт соціології як науки Назвіть і розкрийте основні категорії соціології як науки, що описують предмет соціології |
|
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
|
Тема Предмет і метод статистики як науки В цій темі викладаються... Статистика є самостійною суспільною наукою. Вона має свої поняття і категорії, такі як: статистична сукупність, одиниця сукупності,... |
УРОК ПРЕДМЕТ, ОБ'ЄКТ, ЗАВДАННЯ і МЕТОДИ НАУКИ ПРО ДОВКІЛЛЯ Цілі уроку Цілі уроку: розглянути визначення, предмет і завдання екології як науки; розвивати навички застосування матеріалів інших курсів... |
|
1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,... Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології.... |
Керівництво навчальним процесом в ПТНЗ Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |