|
|
Скачати 1.52 Mb.
|
| § і. Поняття і кримінологічна характеристика хуліганства Юридичне поняття хуліганства розкривається в ч. 1 ст. 296 Кримінального кодексу України. В диспозиції даної кримінально-пра-вової норми воно визначається як грубе порушення громадського порядку і мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжує! ься особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Певний теоретичний і практичний інтерес викликає питання про безпосередній об'єкт цього злочину. Воно має дискусійний характер. На нашу думку, хуліганству притаманні основний і додатковий (факультативний) об'єкти. Як основний постійний об'єкт виступає громадський порядок внаслідок того, що проти нього в першу чергу спрямоване хуліганське посягання і він переважно охороняється кримінальним законом. За своїм змістом громадський порядок - це відносини, що забезпечують обстановку громадського спокою, належну поведінку громадян в громадських місцях, додержання норм суспільної моральності, повагу до результатів людської праці, фізичну і моральну недоторканність людей. Додатковими (факультативними) об'єктами складу хуліганства можуть бути такі блага, як особистість або власність. Найчастіше таким додатковим об'єктом є особистість. Хуліганські посягання проявляються в насильницьких діях щодо потерпілих ( у заподіянні тілесних ушкоджень, побоїв, у вчиненні психічною насильства). За вибірковими даними, за ряд років понад 90% хуліганських дій були спрямовані проти особи. Враховуючи цю обставину, багато авторів розглядають кримінологічні проблеми хуліганства у розділі насильницьких злочинів. Однак специфічність хуліганства, вважаємо, обумовлює необхідність розглядати названі проблеми окремо. Із смислу закону випливає, що хуліганство завжди проявляється в суспільно небезпечних діях, тобто у діяльній поведінці, активному прояві зовні ставлення суб'єкта до суспільства і порядку, встановленого в ньому. В поняття хуліганської дії включається уся сукупність конкретних актів суспільно небезпечної поведінки. Причому хуліганськими можуть бути визнані не будь-які довільні дії, а такі, що об'єктивно здатні завдати істотної шкоди громадському порядку. Хуліганство шляхом бездіяльності не може бути вчинено. Це пояснюється характером даного суспільно небезпечного вчинку. При утриманні від вчинення конкретної дії неможливо завдати значної шкоди громадському порядку. Хуліганським діям з об'єктивної сторони притаманні, таким чином, дві обов'язкові ознаки: по-перше, вони грубо порушують громадський порядок; по-друге, в них міститься явна неповага до суспільства. Під грубим порушенням громадського порядку слід розуміти вчинення таких небезпечних антигромадських дій, що завдають або можуть завдати значної, серйозної, істотної шкоди правопорядку, правам і інтересам громадян. Ці дії є водночас зухвалими, цинічними, такими, що глибоко ображають суспільну мораль, різко суперечать суспільним інтересам, правилам людського співіснування, що викликає справедливе обурення морального почуття громадян. Прояв явної неповаги до суспільства має місце тоді, коли винний відкрито висловлює неповажне ставлення до суспільства, встановленого в ньому порядку і суспільної моральності. Говорячи про явну неповагу до суспільства, закон має на увазі, що вона виражається при хуліганстві в найбільш відкритій і безпосередній формі, із явною очевидністю, яка безсумнівна для всіх, в тому числі й для самого винного. Хуліганство супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Особлива зухвалість має місце тоді, коли хуліганські дії поєднуються із насильством, заподіянням тілесних ушкоджень, або вперто не припинялися, або продовжувались тривалий час, або були пов'язані із знищенням чи пошкодженням майна, зривом масових заходів і т.под. Винятковий цинізм — це демонстративна зневага до загальноприйнятих норм моралі, прояви безсоромності, зневажливого ставлення до осіб, які перебувають в безпорадному стані, та ін. Хуліганство може бути вчинене не тільки в громадському місці у вузькому значенні слова (вулиця, парк, стадіон, метро і т.ін.), а й у будь-якому іншому, де повинен підтримуватися громадський порядок. Вирішальне значення для даного складу злочину має не місце, а люди, суспільство, яким хуліган кидає виклик своєю поведінкою. Хуліганські дії, залежно від їх характеру, можуть бути вчинені як публічно, тобто у присутності громадян (хоча б однієї людини), так і непублічно — у їх відсутності (наприклад, вночі у безлюдному парку осквернення скульптур або знищення зелених насаджень, лавок тощо). Хуліганство щодо дій, які порушують громадський порядок, характеризується умисною виною. Висловити явну неповагу до суспільства, грубо порушуючи громадський порядок, необережно практично неможливо. Вина відносно до шкідливих наслідків при вчиненні хуліганських дій, що посягають на особу або майно (поряд з посяганням на громадський порядок), може бути різною — умисною (непрямий умисел) і необережною. Для хуліганства характерна наявність специфічного мотиву. Це обов'язкова ознака суб'єктивної сторони даного складу злочину. Причому внутрішня спонукаюча сила, яка штовхає до вчинення хуліганських дій, зводиться не до одного якого-небудь мотиву, а до безлічі їх, що прийнято називати хуліганськими спонуканнями. Такими спонуканнями, на наш погляд, є: прагнення відкрито показати свою зневагу до оточуючих, суспільства; явно протиставити свою поведінку громадському порядку; показати зневагу до особистої гідності людини, результатів її праці, а також до правил людського співіснування; прагнення виявити кримінальне каране бешкетування, хвастовство, п'яну хвацькість, свою «сміливість» і таким чином познущатися над беззахисним, задовольнитися неспроможністю слабкого і хоча б на короткий час виявити свою «перевагу» над іншими законослухняними громадянами , а також інші негідні прояви. Усі перелічені спонукання можуть діяти окремо, але значною мірою в певному поєднанні. Хуліган не переслідує будь-яких цілей, що лежать за межами його дій. Він не прагне досягнути якого-небудь об'єктивного результату, йому достатньо почуття внутрішнього самоствердження, задоволення, яке він одержує від реалізації примхи, від ефекту хуліганських дій, що ним вчиняються. Твердої і ясної мети у хулігана немає. Це призводить до збігу, поєднання мети і мотиву. Мета хуліганських дій полягає у самих цих діях. Хуліганство, залежно від ступеня суспільної небезпечності його конкретних форм прояву, поділяється на декілька видів: - «просте» кримінально-правове хуліганство, про яке йшлося вище (ч. 1 ст. 296 КК); - групове хуліганство, тобто вчинене групою осіб (ч. 2 ст. 296 КК); - злісне хуліганство — хуліганські дії, передбачені ч.ч. 1 та 2 ст. 296 КК, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи-пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії; - особливо злісне хуліганство — хуліганські дії, передбачені ч.ч. 1 -3 ст. 296 КК, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень. Кримінальній відповідальності за вчинення хуліганства підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося чотирнадцять років (п. 2 ч. 22 КК). «Хуліган», «хуліганство» — слова іноземного походження. Найчастіше появу цих слів пов'язують із прізвищем ірландської родини Hooligan, яка проживала у Лондоні наприкінці XVIII ст. і відрізнялася особливим буйством. Хуліганами згодом називали вуличних бешкетників, а саме слово стало називним. З приводу етіології хуліганства є й інші припущення. Була невдала спроба пояснити, що «хуліган» походить немовби від двох російських слів — «хулить» і «гадить». Однак хуліганство — не типово російське явище. Деякі форми злочину, що тепер називаються хуліганством, відомі багатьом країнам з давніх часів. Між тим законодавці не всіх держав застосовують термін «хуліганство». Подібні або споріднені хуліганству вчинки називаються по-різному. Але, повторюємо, дикі забави заради цькування людей, п'яна хвацькість, бешкетування і дебоширство, цинічні знущання над слабкими, грубе і зухвале порушення громадського порядку, що супроводжуються насильством над особою, варварським руйнуванням майна, стихійні бійки і побоїща на стадіонах, вулицях, у танцювальних залах та в інших громадських місцях були і є нерідкими явищами скрізь. Слід відзначити, що в кримінально-правовій літературі нерідко висловлювалася точка зору, згідно з якою хуліганство — це не вчинок, а всього лише мотив суспільно небезпечної поведінки. Це тягне за собою заперечення хуліганства як самостійного складу злочину, тобто вилучення його з переліку злочинів. Хуліганські спонукання можна немовби враховувати як обтяжуючу обставину будь-яких суспільно небезпечних дій, вчинених внаслідок цих мотивів. Уявляється, що подібна позиція є помилковою. Вона не враховує соціальної цінності такого блага, як громадській порядок, для захисту якого встановлена відповідальність за хуліганство, ігнорує багатолітній досвід боротьби з посяганням на його за допомогою кримінально-правових засобів. Крім того, хуліганство є точним юридичним поняттям, що відрізняється від суміжних складів злочинів низкою специфічних об'єктивних і суб'єктивних ознак. Це, безумовно, складний з позиції законодавчої техніки, але самостійний склад, вилучення якого із Кримінального кодексу негативно відобразиться на протидії хуліганам і хуліганству. Хуліганство було одним із поширених злочинів за часів існування Радянського Союзу. В середині 60-х років минулого століття воно складало більше третини у структурі всієї злочинності. Потім почалось падіння його рівня. В період з 1972 по 1993 р. частка хуліганства в загальній масі злочинності становила 9,8%. В останні роки вона коливається в межах 4%. Насторожує озброєність хуліганів у момент вчинення злочину (холодною або вогнепальною зброєю). Відмічається високий ступінь рецидиву хуліганства: приблизно половина засуджених після звільнення вчиняють новий злочин. Не можна відкидати і високий рівень латентності цього злочину. За вибірковими даними, більше половини потерпілих від хуліганських посягань не повідомляли правоохоронним органам про те, що з ними трапилося. Статистика свідчить, що зараз поширення хуліганства в містах і сільських населених пунктах має неістотні відмінності порівняно з попередніми роками, коли з хуліганством частіше зустрічалися передусім у містах. Вивчення демографічних даних про хуліганів показує, що домінуючу роль серед них грають чоловіки, однак питома вага жінок протягом останніх двадцяти років зросла з 2,8% до 5,9%. Майже половина хуліганських посягань вчиняється особами у віці від 14 до 24 років. Хуліганам даної вікової групи властивий потяг об'єднуватися в групи для реалізації своїх хуліганських намірів. Розподіл осіб, які вчинили хуліганство, за загальноосвітнім рівнем такий: особи із середньою і неповною середньою освітою — 86,4%, з вищою і незакінченою вищою — 13,6%. Як правило, хуліганські дії вчиняються у нетверезому стані (більш ніж 90%). За даними вибіркових досліджень, 15% винних у хуліганстві страждали на психічні захворювання (хронічний алкоголізм, психопатичні аномалії, десоціалізація). З хуліганських мотивів вчиняється значна кількість вбивств і умисних тілесних ушкоджень. Тому КК України спеціально передбачає відповідальність за умисне вбивство за наявності такої обтяжуючої обставини, як вбивство з хуліганських мотивів (п.2 ч.2 ст. 115). Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження з хуліганських мотивів утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 296 КК, та залежно від наслідків ушкодження — відповідною частиною ст. 121 КК. Морально-психологічні якості хулігана характеризуються зневагою до суспільства і порядку, встановленого в ньому, побутовою розбещенністью, невитриманістю, домінуванням духовно збіднених, соціально збочених потреб, порушенням рівноваги між різними видами потреб і засобами їх задоволення. Хуліган як тип особи глибоко негативний, йому притаманні егоїзм, кичливість своїм зухвальством, неповага до людей. Саме ці якості роблять особу хулігана непередбаченою в його діях, криміногенно небезпечною. Ніхто із оточуючих не застрахований від спонтанних хуліганських посягань. У відповідь на справедливе зауваження він може образити людину, проявити жорстокість, грубу силу, продемонструвати ворожість та іншими засобами довести «свою» правоту, задовольнити потребу в самоствердженні. Хулігани характеризуються явною антигромадською установкою. В кримінологічній літературі, залежно від глибини і стійкості антигромадської установки осіб, які вчинили хуліганські дії, їх поділяють на дві групи: - особи зі стійкою хуліганською установкою; - особи із ситуативною хуліганською установкою, що призводить до хуліганських дій лише при виникненні конфліктної ситуації. У свою чергу, залежно від наявності або відсутності стану сп'яніння в момент вчинення злочину, тобто залежно від механізму прояву установки, обидві названі групи поділяються ще на дві підгрупи: - особи, в яких стан сп'яніння є необхідною умовою прояву хуліганської установки (стійкої або ситуативної); - особи, в яких хуліганська установка проявляється незалежно від стану сп'яніння. Все це накладає відбиток на мотивацію поведінки хуліганів. Мотивація — це не конкретний мотив, а така тенденція, що прагне проявити себе в поведінці індивіда; це сукупність тривалих психологічних станів, якими визначається поведінка людини в цілому. В процесі мотивацій хуліганських посягань відбуваються визрівання і оформлення конкретного мотиву, а після цього — і реалізація його у фактичних злочинних діях. Ураховуючи специфіку хуліганських дій, їх мотивацію можна поділити на три основні види: анархічно-индивідуалістична мотивація, егоїстична мотивація, насильницька мотивація. Для першої характерні такі риси, як протиставлення хуліганом своєї поведінки громадському порядку, правилам людського співіснування і т. ін. Егоїстична мотивація виражається у проявленні хуліганом протесту проти громадської дисципліни, в зневазі до особистої гідності людини та результатів її праці, до інших благ і інтересів, що охороняються правом. Насильницька мотивація полягає у безчинстві, прояві грубої сили, жорстокості, особливо зухвалій поведінці, яка пов'язана з насильством над особою (побої, заподіяння тілесних ушкоджень і т.под.). У конкретних хуліганських діях можливі різноманітні поєднання трьох названих мотивацій, тобто вони іноді проявляються не в чистому вигляді, а в певному поєднанні. § 2. Фактори, причини та умови хуліганства Факторами (основними причинами) існування і поновлення хуліганства як одного з видів злочинів у сучасний період є загострення економічної, соціальної і суспільно-моральної обстановки в країні. Всі сфери життя виявилися пронизаними глибокими суперечностями: спад виробництва, інфляція, зниження життєвого рівня населення (значна кількість людей опинилася за офіційною межею бідності), безробіття, поділ суспільства за рівнем прибутків, падіння суспільної моралі тощо. Перелічене становить зміст криміногенних факторів, які значною мірою детермінують хуліганство взагалі. Між тим слід мати на увазі, що названі криміногенні фактори, являючи собою наслідок соціальних суперечностей, зумовлюють хуліганські прояви не самі по собі, адже такі суперечності неминучі при докорінному реформуванні будь-якого суспільства. Йдеться про інше — про негативні, руйнівні, поступово відживаючі криміногенні сторони таких суперечностей. Маються на увазі: зростання соціальної напруженості, зниження законослухняності громадян, правовий нігілізм, жорстокість і озлобленість громадян, незахищеність особи, погіршення у деяких регіонах громадського порядку тощо. Безпосередніми причинами і умовами вчинення одиничних (конкретних) хуліганських дій є: - несприятливі обставини морального формування тієї чи іншої особи; - недоліки і недогляди у діяльності державних органів і громадських об'єднань, що забезпечують процеси нормальної соціалізації населення; - незадовільна робота правоохоронних органів по зміцненню громадського порядку. Охарактеризуємо три названих блоки обставин і недоліків. Передусім щодо несприятливих обставин морального формування, які викликають у своїй сукупності в свідомості осіб готовність вчинити хуліганські дії. Такі обставини мають місце у деяких сім'ях. Вони проявляються у культивуванні серед їх членів убогих потреб і інтересів, схваленні примітивних і вульгарних зразків поведінки, ігноруванні самоцінності інших індивідів. Для таких сімей характерні викривлена моральна і правова свідомість; нездорова обстановка, яка формує схильність до вирішення конфліктів, що виникають, шляхом застосування насильства; часті випадки, які провокують нездорові взаємостосунки між людьми (образи, скандали, бійки). В подібних сім'ях поширене пияцтво, показуються приклади жорстокості до близьких, знущання над молодшими і слабкими, жорстоке поводження із тваринами. Окремі сім'ї знаходяться в поганих матеріальних і житлових умовах. Ці останні обставини сприяють криміногенному впливу не напряму, а опосередковано через свідомість людей. Загальновідомо, наприклад, що незадовільні житлові умови, коли в одній квартирі проживають сім'ї, що розпалися, то тут відбуваються часті бійки і сварки, створюється нездоровий моральний клімат, що негативно відбивається на моралі і свідомості окремих членів сім'ї. З обставинами такого роду часом можна зустрітися за місцем проживання винних, у молодіжних гуртожитках, найближчому побутовому оточенні, особливо якщо таким оточенням є кримінально «заряджена» антисоціальна неформальна група, члени якої керуються негативними нормами поведінки. Доцільно відмітити значне поширення серед деяких верств населення уявлень про допустимість насильницьких дій у міжособи-стих стосунках і те, що певну роль у вчиненні хуліганських дій відіграють психофізіологічні особливості і відхилення в окремих осіб, а також стан фрустрації. Під фрустрацією розуміється психічний стан, що виникає як результат реальних або уявних перешкод досягнення мети. Такий стан проявляється у відчутті занепокоєння, відчаю, гніву, обділеності, постійного незадоволення тощо. А тепер про недоліки і недогляди в діяльності державних органів і громадськості у сфері соціалізації населення. На жаль, не викликає особливої тривоги у державних органів стан побуту і організації дозвілля населення. Ця сфера була і залишається на останньому місці серед загальнодержавних пріоритетів і інтересів. Побутові умови людей знаходяться у соціально занедбаному стані. Відсутні навіть мінімальні умови для більш-менш культурного дозвілля переважної більшості населення. Воно носить в основному неорганізований, «самостійний» характер, який супроводжується колективним вживанням алкоголю. Не вживається належних заходів щодо поліпшення суспільно-моральної обстановки у регіонах, з якою хуліганство пов'язане напряму. Чим нижче планка моральності, тим вище рівень хуліганства. Суспільство байдуже ставиться до долі людей, які відчувають комплекс соціальної неповноцінності. Існують терпимість, байдужість у трудових колективах і побутовій мікросфері до п'яниць, порушників громадського порядку, фактів залучення неповнолітніх у пияцтво і наркоманію. Не знаходять морального засудження випадки невтручання громадян у кримінальні конфлікти на грунті хуліганських спонукань, проявлення при цьому байдужості, терпимості, боязкості. Не вирішуються кардинально питання про заборону демонстрації фільмів і телепередач із сценами насильства, жорстокості, грубості, які навіюють деяким глядачам думки, що така поведінка є дещо повсякденною нормою. І, нарешті, про незадовільну роботу правоохоронних органів по зміцненню громадського порядку. Зокрема, це проявляється у тому, що вони: - несвоєчасно викривають криміногенні сімейно-побутові ситуації і належним чином не реагують на них: - не ведуть обліку на рівні своїх низових відділень міліції осіб, які вчиняють адміністративно каране хуліганство; - не завжди вживають заходів щодо роз'єднання антисуспіль-них угруповань молоді; - не реалізують своєчасно профілактичних заходів щодо осіб, які схильні до хуліганських посягань; - слабо контролюють поведінку осіб, умовно засуджених і достроково звільнених за насильницькі злочини, а також осіб, які перебувають під адміністративним наглядом; - допускають недогляди в організації і здійсненні патрульно-постової служби міліції; - подекуди приховують від обліку відомості про вчиненні хуліганські дії; - часто не вживають заходів по заявах, скаргах і повідомленнях громадян про злочинні та інші антигромадські вчинки; - створюють обстановку безкарності хуліганів, проявляють лібералізм до порушників громадського порядку, які постали перед судом; - не завжди здатні рішуче нейтралізувати конфліктні ситуації, що переростають у хуліганські дії. Перелічені та інші подібні недоліки становлять причинно-на-слідкові комплекси («причини+умови»), які обумовлюють одиничні хуліганські дії. Стосовно конкретного хуліганського прояву і його суб'єкта складається кожного разу свій причинно-наслідковий комплекс, що відрізняється за набором і складом несприятливих обставин, а також такий, що залежить від місця, часу і конкретної ситуації його прояву. |
|
План Поняття кримінології як науки, її предмет. Місце кримінології в системі наук Саме слово кримінологія означає, що це наука про злочинність. Crimen (лат.) – це злочин, злочинність, а logos (грец.) – вчення |
9. РЕКОМЕНДОВАНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ З КУРСУ «КРИМІНОЛОГІЯ» Загальна частина Злочинність як елемент предмету кримінології; завдання кримінології у дослідженні злочинності |
|
1. Поняття, предмет, методи та система кримінології ... |
Визначить предмет та об’єкт соціології як науки Назвіть і розкрийте основні категорії соціології як науки, що описують предмет соціології |
|
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |
|
Тема Предмет і метод статистики як науки В цій темі викладаються... Статистика є самостійною суспільною наукою. Вона має свої поняття і категорії, такі як: статистична сукупність, одиниця сукупності,... |
УРОК ПРЕДМЕТ, ОБ'ЄКТ, ЗАВДАННЯ і МЕТОДИ НАУКИ ПРО ДОВКІЛЛЯ Цілі уроку Цілі уроку: розглянути визначення, предмет і завдання екології як науки; розвивати навички застосування матеріалів інших курсів... |
|
1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,... Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології.... |
Керівництво навчальним процесом в ПТНЗ Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії... |