Предмет кримінології як науки


НазваПредмет кримінології як науки
Сторінка6/8
Дата13.03.2013
Розмір1.52 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Інформатика > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8
§ 3. Попередження хуліганства

Передумовами для поступового подолання злочинності, в тому числі й хуліганства, є проведення у країні докорінних економічних, соціальних та інших перетворень, що назріли, їх реалізація на за-гальносоціальному рівні, спрямована на вдосконалення всіх сторін життя суспільства.

Стосовно цього виду злочинності слід особливо виділити такі загальносоціальні заходи, як підвищення і відносне зближення життєвого рівня основних прошарків населення, гарантування за­гальної трудової зайнятості та своєчасної оплати адекватної вина­городи за затрачену працю, створення нормальних умов побуту і змістовного дозвілля людей, зниження конфліктності у суспільстві і послаблення його дезорганізації, впровадження в свідомість гро­мадян основних моральних принципів, підвищення їх культурного рівня. Успішне виконання перелічених заходів підвищить повагу до людської особистості, захистить її недоторканність, сприятиме засудженню суспільством різних форм насильства над нею, проявів грубості і цинізму. Ці заходи повинні також переслідувати мету зміцнення громадського порядку, відродження втрачених останнім часом традицій милосердя, взаємодопомоги, співчуття до всього живого, повагу до людської праці, укорінення в громадській свідо­мості засудження розпусти і вседозволеності.

На основі і в розвиток наведених загальносоціальних заходів подолання хуліганства в окремих регіонах країни розробляються і вже певною мірою здійснюються різноманітні спеціально-кримшо-логічні, запобіжні заходи. Уявляється можливим підрозділити ос­танні за їх змістом на кілька різновидів, а саме: виховно-роз'ясню­вальні, соціально-економічні, організаційно-управлінські, опера­тивні та правові.

У попередженні хуліганства особливе значення мають виховні імасово-роз'яснювальні заходи. Ні в кого не викликає сумніву не­обхідність проведення в регіонах і окремих колективах комплексу заходів щодо підвищення загальної культури громадян, зокрема культури міжособистого спілкування, навчання правилам етикету, виховання шанобливого ставлення до іншої людини. Адже в своїй основі хуліганство — це наслідок відсутності культури, невихова­ності людей. Звідси випливає висновок: всім громадським інститу­там по соціалізації особистості необхідно приділяти підвищену увагу вихованню людей.

Поряд із моральним вихованням має здійснюватися і результа­тивне правове навчання населення, стан якого в окремих соціаль­них групах є незадовільним. Воно повинно вестися в школах, проф­техучилищах, за місцем проживання, у засобах масової інформації та силами інших виховних закладів. Правову пропаганду слід вес­ти не з розрахунку «на всіх», а головним чином індивідуально, пе­редусім серед тих осіб, яким притаманні такі риси, як грубість, зух­валість, цинізм, схильність до спалахів гніву. При цьому потрібно розвінчувати уявлення про немовби незначну суспільну небез­печність хуліганства і можливу безкарність за його вчинення.

Необхідно відновити і підняти якість системи педагогічного навчання батьків та інших вихователів підростаючого покоління.

Повинна наполегливо проводитися робота з протидії пияцтву і наркотизму, які дуже часто провокують хуліганські посягання.

Соціально-економічні заходи попередження хуліганства вклю­чають:

- поліпшення житлово-побутових умов життя людей;

- створення спеціального житлового фонду у великих мікрорай­онах, де у виключних випадках могли б тимчасово оселитися ок­ремі члени сімей, що розпалися, родичі, які конфліктують, та ті, хто проживає у спільних квартирах, де виникла конфліктна ситуація;

- організаційне вдосконалення повноцінних форм дозвілля і відпочинку населення з урахуванням диференційованих інтересів окремих його категорій, професійних і вікових потреб (зокрема, пе­редача відомчих клубів і спортивних споруд, що перебувають у важ­кому фінансовому стані, до комунальної власності, виділення для їх утримання відповідних асигнувань за рахунок місцевих бюджетів;

- створення фондів допомоги, милосердя, соціального захисту громадян, які переживають глибокі тривалі стресові зриви;

- організацію державної системи психолого-псіхіатричної до­помоги тим, хто її потребує; раннього виявлення і діагностування відхилень у психічному розвитку особи; у проведенні групової те­рапії з метою корекції мотиваційної сфери хуліганів (психологічна наука сформулювала принципи і засоби, на яких повинні будуватися корекційні програми, але у практичному плані з усіх цих засобів психологічної корекції використовується незначна частина, і то лише у межах примусового лікування алкоголізму і наркоманії);

- застосування технічних засобів і можливостей при охороні громадського порядку (освітлення у нічний час вулиць, дворів, під'їздів, парків та інших місць, де найчастіше збираються елемен­ти, які схильні до хуліганства, тощо).

Звичайно, реалізація окремих соціально-економічних заходів попередження хуліганства в умовах економічної кризи в країні вкрай ускладнена. Між тим їх реалізація не терпить зволікань.

У попередженні хуліганства значне місце посідають органі­заційно-управлінські заходи: виділення у регіональних програмах боротьби зі злочинністю розділів про охорону і зміцнення громадсь­кого порядку; оздоровлення криміногенної обстановки в тих мікро­районах і на тих об'єктах, де «процвітає» хуліганство; відтворення і розширення системи участі громадян в охороні громадського по­рядку; проведення морально-соціальної паспортизації окремих мікрорайонів і житлових будинків з метою створення їх криміно­логічної характеристики (наявність у них неблагополучних сімей; осіб, що вчинили адміністративно каране хуліганство; осіб, раніше засуджених, мігрантів і т.ін.), що підвищить ефективність профілак­тичної роботи дільничих інспекторів міліції.

До організаційно-управлінських заходів належать і заходи з попередження випадків приховування від обліку хуліганських дій, бо латентність призводить до повторного злочину; вдосконалення постової служби; дислокації міліцейських постів у місцях, що відрізняються найбільшою криміногенністю; поліпшення профе­сійної і психолого-педагогічної підготовки співробітників міліції, необхідної їм для роботи з людьми; підвищення рівня індивідуаль­ної профілактики із особами, які схильні до хуліганства.

Дещо докладніше про ранню профілактику хуліганства. Вона складається з виявлення і знання тих негативних якостей особи людини, тих обставин її несприятливого морального формування, які можуть призвести до посягань на громадський порядок, свідчать про наявність прояву в неї у початковому вигляді хуліганської мо­тивації — внутрішньої причини хуліганства. Рання профілактика припускає також виявлення джерел і каналів негативного впливу на конкретну особу, перекриття цих каналів і тим самим припинення можливості прояву умислу на вчинення хуліганства.

Рання профілактика є багатоцільовою, найбільш економічною і найбільш ефективною, і в той же час їй на практиці не приділяєть­ся належної уваги. Про це свідчить узагальнення практики бороть­би з хуліганством. Встановлено, що у більшості осіб, які вчинили хуліганські дії, перші ознаки неповаги до громадського порядку спостерігались за один-півтора роки до вчинення злочину. Однак відповідних заходів щодо цих осіб не було вжито.

Докори у недооцінці ранньої профілактики хуліганства повинні бути висловлені у першу чергу сім'ї, школі, службам у справах не­повнолітніх, кримінальній міліції тощо.

Заходи попередження хуліганства оперативного характеру ма­ють включати:

- виявлення і роз'єднання неформальних антигромадських груп насильницької спрямованості;

- негайне реагування на конфлікти у сімейно-побутовій сфері, що можуть перерости у хуліганські дії;

- здійснення дійового контролю за поведінкою громадян, які та­ким або іншим чином опинилися у групі підвищеного кримінальйого ризику (особи, які тривалий час не мають постійного джере­ла прибутків, безробітні; гі, хто систематично зловживає алкоголем і веде аморальний протиправний спосіб життя; особи без постійно­го місця проживання і ті, хто займається бродяжництвом і жебрац­твом; неповнолітні і молодь 18-24 років, які впродовж тривалого часу не навчаються і не працюють);

-систематичний контроль за поведінкою громадян, які взяті під адміністративний нагляд, тощо.

Заходи з попередження хуліганських дій кримінально-правово-го характеру перш за все стосуються вдосконалення кримінального законодавства і практики його застосування.

В Кримінальному кодексі України 2001 р. відповідальність за хуліганство передбачена в ст. 296, в якій дещо інакше, ніж у попе­редньому законодавстві, кваліфікується цей злочин залежно від сту-піня соціальної небезпечності окремих його проявів. Наступна слідча та судова практика покаже, наскільки ця класифікація є ефективною.

Слід погодитися з встановленням в КК кримінальної відпові­дальності за знущання над тваринами, що відносяться до хребет­них, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хулігансь­ких мотивів, а також нацькування зазначених тварин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів (ч. 1 ст. 299). У п. 2 цієї статті йдеться про ті самі дії, вчинені в присутності малолітньо­го. Криміналізація подібної поведінки, безумовно, має попереджу­вальне значення, оскільки сприяє моральному вихованню населен­ня, особливо підлітків і молоді, прищеплює їм такі моральні якості, як повага до правил людського співжиття, чуйність, піклування про людей і природу.

Має працювати на практиці, а не залишатися мертвим, і склад злочину, який передбачає відповідальність за побої і мордування (ст. 126 КК). Це стосується і кримінально-правової норми, сформу­льованої у ст. 300 КК, -— ввезення, виготовлення або розповсюд­ження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості.

Є сенс у встановленні кримінальної відповідальності за ван­далізм, тобто за спаплюження будівель та інших споруд, псування майна у громадському транспорті або інших громадських місцях. Такий закон матиме подвійне функціональне призначення: карати винних за вандалізм, з одного боку, і попереджувати хуліганство, поєднане з посяганням на майно, з іншого. Це буде склад зло­чину з так званою подвійною превенцією.

Потрібно вимагати від правоохоронних органів виконання ви­мог кримінально-процесуального законодавства, а саме: своєчасно­го розкриття і розслідування фактів вчинення хуліганства, а від су­дових органів — застосування до винних справедливого та індиві­дуалізованого покарання.

Серед правових заходів, спрямованих на попередження хуліган­ства, певну роль відіграє й адміністративна відповідальність за дрібне хуліганство. В ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопо­рушення під дрібним хуліганством розуміється нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян. Ця ад­міністративно-правова норма повинна застосовуватися до тих гро­мадян, у яких на ранніх етапах соціально-психологічного визріван­ня відмічені первинні прояви хуліганської поведінки в побуті.

І нарешті, слід підкреслити, що протидії хуліганства приділялась значна увага в Комплексній програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки (див. розділи I-IV) і приділяється зараз в Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки (див. розді­ли III, VII, ЕХ. X). Ця обставина свідчить про актуальність, важливість і терміновість заходів щодо попередження хуліганських проявів, а також викликає впевненість у тому, що вони будуть виконані


  1. Кримінологічна характеристика корисливих злочинів.



  1. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх та її попередження.

Злочинна поведінка неповнолітніх і молоді має свої особливості, які проявляються у рівні, структурі, динаміці цієї злочинності, при­чинах, умовах, мотивації злочинів. Ці особливості обумовлені певни­ми рисами особи неповнолітніх та їх правовим статусом у суспільстві. Серед неповнолітніх злочинців значний рівень осіб, які виховувались у неповних або неблагополучних сім'ях.

Для всіх або майже всіх неповнолітніх злочинців вибір зло­чинного варіанта поведінки був пов'язаний з глибокими особи­стими деформаціями.

Реальний культурно-освітній рівень більшості неповнолітніх злочинців досить низький порівняно з однолітками. Вивчення морально-психологічної та емоційно-вольової сфер неповнолітніх злочинців свідчить про те, що для них характерні послаблене почуття сорому, бездушне ставлення до почуттів інших осіб, нестриманість, грубість, брехливість, відсутність самокритичності та жалю. Переважна частина неповнолітніх злочинців не має явно вираже­них фізичних або психічних дефектів. Під попередженням правопорушень неповнолітніх слід розуміти діяльність органів і служб у справах неповнолітніх, спеціальних закладів для неповнолітніх, спрямовану на виявлення і усунення причин і умов, що сприяють вчиненню неповнолітніми правопору­шень, а також позитивний вплив на негативну поведінку окремих неповнолітніх.

Загальносоціальний рівень попередження злочинності і злочи­нів неповнолітніх можна визначити як комплекс таких великомас­штабних заходів, що поліпшують можливості сімейного, шкільного, трудового виховання неповнолітніх, їх дозвілля (в тому числі у рам­ках певного контингенту, території тощо), метою яких є орієнтація на пом'якшення, нейтралізацію, усунення тих недоліків і прогалин у загальній системі соціального виховання, умовах життя непов­нолітніх, які найбільш часто продукують злочини у середовищі підростаючого покоління або сприяють їм. Такі заходи є базовими для спеціальної профілактики, розширяють її можливості.

Заходи щодо самих неповнолітніх, яких помічено у правопору­шеннях незлочинного характеру, включають:

—взяття на облік в органах, що здійснюють профілактику злочинів неповнолітніх, виховну роботу і контроль, які продовжу­ються (у тому числі через громадських вихователів);

— громадський вплив;

— влаштування до спортивно-трудових таборів і клубів. Зокре­ма, досвід взаємодії шкіл із спеціалізованими районними клубами і спортивно-трудовими таборами показав, що є можливість протягом літа подолати відставання навіть тих учнів, які не встигають з двох-трьох предметів, і тим самим усунути їх відчуження від школи;

— вплив через органи, що розглядають адміністративні право­порушення неповнолітніх, шляхом попередження, передачі під на­гляд, влаштування до спеціальних виховних закладів;

— цивільно-правові заходи (відшкодування збитків).



  1. Кримінологічна характеристика необережної злочинності.

Необережна злочинність є складовою частиною загальної зло­чинності і включає передбачені чинним кримінальним законодав­ством злочини, вчинені з необережності: злочинної самовпевне­ності чи злочинної недбалості.

необережні злочини традиційно поді­ляються на такі чотири основні групи.

  1. Необережні злочини, вчинені у сфері дії або використання технічних засобів, машин, механізмів та інших джерел підвищеної безпеки.

  2. Необережні злочини, вчинені у сфері професійної діяльності. Це злочини, шкода в яких заподіюється у результаті неналежного виконання або невиконання особою своїх професійних обов'язків, установлених спеціальними правилами.

3.Необережні злочини, вчинені під час виконання посадових або управлінських функцій.

4. Необережні злочини, вчинені у сфері побуту

Загальні методологічні положення про детермінацію злочинності як негативного соціального явища повною мірою поширюються і на детермінацію необережних злочинів. Проте детермінація необереж­них злочинів має і певну специфіку — як вже зазначалося, значну роль при їх вчиненні відіграє ситуація. У взаємодії негативних якос­тей особи, небезпечної ситуації, знарядь і засобів, якими користується або керує особа, і полягає причина необережних злочинів.

Попередження необережної злочинності, як і інших видів зло­чинності, має здійснюватися на двох взаємопов'язаних рівнях: за-гальносоціальному і спеціально-кримінологічному.

Серед заходів же спеціально-кримінологічного попередження зло­чинів, учинених з необережності, домінуюче становище має займати профілактика, серед головних напрямів якої слід відзначити такі.

Вплив на знаряддя і засоби виробництва, джерела підвище­ної небезпеки. Цей напрямок передбачає розроблення нових, мак­симально безпечних для людини і оточуючого середовища машин і механізмів; упровадження нових, особливо екологічно чистих тех­нологій; технічне вдосконалення і підвищення надійності устатку­вання, що вже використовується на виробництві; поліпшення кон­тролю за технічним станом знарядь і засобів, їх своєчасну діагно­стику; нейтралізацію небезпечних факторів, властивих технічним системам, і зменшення можливої шкоди від їх експлуатації; на­явність відповідної технічної документації на устаткування, чітку регламентацію вимог його експлуатації і правил техніки безпеки при поводженні з ним; недопущення сторонніх або непроінструк-тованих належним чином осіб до експлуатації машин і механізмів, максимально можливе обмеження доступу до зони їх дії інших пра­цівників; вилучення із побутового обігу небезпечних предметів (зброї, отруйних, вибухових речовин) та ін.

Вплив на криміногенну ситуацію. Цей напрямок передбачає забезпечення належного технічного стану об'єктів, що становлять або можуть становити підвищену небезпеку (дороги, шахти, цехи, технологічні лінії тощо); поступове скорочення, нейтралізацію і ліквідацію джерел підвищеної небезпеки залежно від об'єктивної можливості і економічної доцільності; виведення із експлуатації будівель і споруд, що знаходяться в аварійному стані; зменшення кількості робочих місць з небезпечними, шкідливими та несприят­ливими умовами праці; встановлення надійного попереднього конт­ролю за небезпечною ситуацією, виявлення різних відхилень устат­кування від норми на ранніх стадіях; впровадження на виробництві, транспорті спеціальних пристроїв, що сигналізують про наявність небезпечної ситуації або блокують неправильні дії особи; чітку регламентацію дій у типових небезпечних ситуаціях і відпрацюван­ня стандартів поведінки в них та ін.

Вплив на особу. Цей напрямок передбачає належний підбір працівників на роботу, що пов'язана з джерелами підвищеної не­безпеки, не тільки за професійним критерієм, а й з урахуванням психологічних та психофізичних якостей; встановлення і вдоскона­лення контролю за діяльністю осіб, пов'язаною з підвищеною не­безпекою, постійний огляд стану їх здоров'я, наукову організацію їх праці з урахуванням рекомендацій медицини і психології, обо­в'язковий інструктаж за спеціальними програмами; посилення відповідальності працівників за недодержання встановлених пра­вил безпеки, а посадових осіб — за порушення правил охорони праці;


  1. Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності.

кримі­нологічний рецидив злочинів це повторне вчинення нового злочину особою, яка раніше вчинила злочин, незалежно від наяв­ності у неї судимості.

Кримінологічне поняття рецидиву дозволяє виділити повторні злочини, вчинені особами, до яких за різних обставин заходи кримінально-правового впливу взагалі не вживались; які мають непогашену або не зняту судимість; судимість яких по­гашена чи знята; щодо яких застосовані за попередні злочини інші, некримінальні покарання або заходи правового впливу.

За типом стійкості і спрямованості антисуспільної установки у криміно­логічній теорії розрізняють три основні типи рецидивістів:

Рецидивісти антисуспільного типу. Цю групу становлять найбільш небезпечні, кримінально активні, злісні злочинці- До них можна віднести особливо небезпечних рецидивістів, неоднократних рецидивістів, рецидивістів-гастролерів, лідерів кримінального се­редовища, «злодіїв у законі», злочинних «авторитетів», «блатних».

Рецидивісти ситуативного типу. Для даної групи характер­ним є рецидив злочинів залежно від криміногенної ситуації, під значним впливом якої і вчиняється новий злочин.

Рецидивісти асоціального (деградованого) типу. Характерним для цієї групи є тип особи з фактичним розпадом особистості. У таких осіб відмічаються втрата основних життєвих позицій, сус­пільно корисних зв'язків, глибока соціальна дезадаптація, що є на­слідком зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними речови­нами, психічних відхилень, тяжких хронічних соматичних захворю­вань.

Специфічні причини та умови (детермінанти) рецидивної зло­чинності можна поділити на три групи:
- детермінанти, пов'язані з першою судимістю, першим вчинен­ням злочину особою;

- детермінанти, обумовлені процесом відбування покарання, особливо покарання у виді позбавлення волі;

- детермінанти, які впливають на постпенітенціарну адаптацію.

. В основі запо­біжного попередження рецидивної злочинності лежать заходи пе­реорієнтації антисуспільної установки осіб, які звільняються від відбування покарання; активна протидія рецидиву; організаційно-превентивна робота.

Кримінологічні дослідження показують, що значна група реци­дивістів учиняє нові злочини у перші дні або місяці перебування на волі. Можна сказати, що певна частина звільнених після відбуття покарання у виді позбавлення волі виходить на волю з наміром про­довжити злочинну діяльність і часом не приховує своїх поглядів. Отже, запобігання рецидиву зводиться до того, щоб спонукати тих, хто відбуває покарання, і тих, хто звільняється від нього, відмови­тися від продовження злочинної діяльності.

Потребує налагодження і вдосконалення міжнародне співробітництво у сфері боротьби з рецидивною злочинністю.



  1. Проблеми криміналізації організованої злочинності.

Організована злочинність - це протиправна діяльність стійких, керованих угруповань осіб, які заздалегідь об'єдналися з метою вчинення злочинів або займаються злочинною діяльністю як бізнесом і створюють систему захисту від соціального контролю за допомогою залякування, шантажу та корупції.
Ознаки організованої злочинності

стабільність, стійкий характер, тривалість злочинної діяльності;

складна ієрархічна система організації злочинної діяльності (розподіл ролей і функцій);

значна просторова розповсюдженють злочинної діяльності, розмежування території на сфери впливу, включаючи вихід на міжнародні зв'язки;

різноманітність злочинної діяльності при провідній ролі економічних, ко­рисливих злочинів;

,

створення матеріальних фондів для розширення злочинної діяльності, підкупу посадових

осіб, надання допомоги засудженим, членам злочинної організації і їх сім'ям;

зрощування із загальнокримінальною злочинністю, розповсюдження норм, традицій злочинного світу, підготовка нових злочинних кадрів;

корумповані зв'язки з офіційними структурами {правоохоронними орга­нами, органами влади і управління);

створення системи «розвідки» і «контррозвідки» з метою успішної' проти­дії правоохоронним органам;

жорстка внутрішня дисципліна, застосування санкцій за порушення норм злочинного світу;

висока забезпеченість сучасними технічними засобами (зв'язок, транс­порт, зброя та Ін.).
Основні напрямки попередження організованої злочинності

виявлення та припинення діяльності злочинних організацій та підрив їх економічного підґрунтя;

локалізація впливу лідерів кримінального середовища, встановлення ви­дів їх протиправної діяльності та її припинення;

виявлення і перекриття каналів збуту зброї, наркотиків, алкогольної про­дукції, незаконних угод з приводу придбання антикваріату, коштовностей, стратегічної сировини;

протидія бізнесовій діяльності організованих злочинних об'єднань;

протидія розкраданню та нецільовому використанню бюджетних коштів у державному секторі економіки;

документування діяльності організованих злочинних груп, їх корумпова­них зв'язків, виявлення методів, які використовуються ними для захисту лідерів і активних учасників від правоохоронних органів.


  1. Кримінологічна характеристика професійної злочинності та її попередження.

«Професіоналізм» означає заняття чимось як професією. В даному випадку йдеться про кримінальний професіоналізм. Його доцільно визначати через ознаки, характерні для професії взагалі. Під професією розуміють вид трудової діяльності (занять), що потребує певної підготовки, і який є основним джерелом існуван­ня.

кримінальний професіоналізм має чотири ознаки:

1) стійкий вид злочинного заняття (спеціалізація);

2) певні знання і навички (кваліфікація),

3) злочини як основне джерело для існування;

4) зв'язок з антисоціальним середовищем.

Сучасна професійна злочинність характеризується чітко вира­женою корисливою спрямованістю.

Серед професійних злочинців є значна кількість осіб, які скою­ють злочини у вигляді промислу, але не притягнуті з різних причин до кримінальної відповідальності.

Детермінантами, які обумовлюють існування професійної зло-чинності, зокрема; є:

1) суперечності у сфері потреб людей і можливостей їх задово­лення;

2) зубожіння переважної більшості населення і високий рівень безробіття;

3) недооцінка суспільної небезпеки професійної злочинності і, як наслідок, відставання форм і методів профілактичної роботи правоохоронних органів у цьому напрямку.

Попередження професійної злочинності має низку специфічних рис, хоча ґрунтується на загальній для профілактики злочинності основі.

1)'удосконалення інституту сукупності злочинів з метою індивідуалізації покарання і правильної кваліфікації діянь. Необхідно закріпити в законі реальну й ідеальну сукупність злочинів. При реальній сукупності доцільно надати судам право призначення покарання шляхом рівного чи часткового складання покарань у межах, встановлених для даного виду покарання;

2) для посилення відповідальності осіб, які вчиняють повторні злочини, не утворюючи реальної сукупності, ввести в ряд статей Кримінального кодексу кваліфікуючу ознаку - «вчинення злочинів у вигляді промислу»;

3) з метою об'єктивної оцінки скоєного, особи злочинця й ін­дивідуалізації покарання, варто було б у переліку обтяжуючих обставин передбачити спеціалізацію особи на вчиненні певних злочинів;

4) удосконалення низки норм кримінально-виконавчого законо­давства, зокрема:

а) заборонити переведення з однієї колонії в іншу «злодіїв у за­коні», інших професійних злочинців. Створити для цієї категорії засуджених спеціальні колонії;

б) диференціювати режим і умови утримання засуджених, які перебувають у республіканській, міжобласних лікарнях, виключив­ши можливість контактів неповнолітніх з професійними злочин­цями;

в) створити централізований облік професійних злочинців за їх спрямованістю.

В числі організаційних заходів попередження професійної зло­чинності корисно було б:

а) розробити регіональні спеціальні плани боротьби з профе­сійною і організованою злочинністю;

б) на базі оперативно-розшукових підрозділів органів внутріш­ніх справ створити службу особистого пошуку для боротьби з професійними злочинцями у громадських місцях і місцях зосере­дження кримінальних елементів.

Загалом, посилення боротьби з професійною злочинністю по­требує розробки таких заходів, які б дозволили зробити економіч­но невигідними вчинення злочинів. Сприятиме цьому й удоскона­лення кримінально-процесуального і цивільного законодавства, яке регулює питання відшкодування шкоди, спричиненої злочин­ною діяльністю.



  1. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності та її попередження.

Жіночій злочинності властиві певні особливості, зокрема, пере­важну частину в її структурі займають такі корисливі злочини, як крадіжка чужого майна, обман покупців та замовників, привласнен­ня, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання служ­бовим становищем. Насильницькі злочини не є характерними для жіночої злочин­ності і найчастіше вчиняються у сімейно-побутовій сфері. Вивчення особи жінки-злочинниці має важливе значення для пізнання причинно-наслідкових зв'язків, які лежать в основі жіно­чої злочинності і забезпечують застосування відповідних поперед­жувальних заходів. . В умовах соціально-економічних негараздів, які значною мірою впливають на соціально-психологічний стан сімейно-побутових відносин і виникнення сімейного неблагополуччя, зростають тяжкі насильницькі злочини в сім'ї. Жіноча злочинність — складова частина всієї злочинності і підкоряється її загальним закономірностям та змінам. Традиційне ж у криміно­логії відокремлення і вивчення жіночої злочинності обумовлено тим, що вона має певні особливості. Останні пов'язані як з біо­логічними, так і значною мірою з соціальними факторами. Спеціально-кримінологічне попередження жіночої злочинності складається із заходів кримінологічної профілактики, запобігання злочинам та їх припинення.

Кримінологічна профілактика злочинів. Важлива роль у ради­кальному зниженні жіночої злочинності належить передбаченню і своєчасному випередженню виникнення і поширення криміноген­них явищ, які можуть детермінувати або детермінують злочинність жінок. Профілактика випередження включає широкий комплекс заходів: соціально-економічних (забезпечення жінки роботою і за­робітною платою, підвищення її освіти і кваліфікації, допомога сім'ї, тощо); ідеологічних (захист моральності, гідності і честі жінки, поліпшення адаптаційних можливостей тих, хто відбуває покарання у місцях позбавлення волі, боротьба з кримінальною субкультурою тощо); соціально-виховних, які перешкоджають ви­никненню, поширенню і рецидиву криміногенних явищ зовнішньо­го середовища, де відбувається фізична і моральна деформація жінки (рання сексуальна деморалізація, розпад сім'ї, позашлюбна народжуваність, відмова від виховання дітей, розумова відсталість та ін.); лікувально-профілактичних (наприклад, рання діагностика та виправлення різних психічних аномалій, психопатій, вдоскона­лення системи соціально-трудової адаптації жінок з такими відхи­леннями психіки, патронаж тощо). Слід зазначити, що проведення кримінологічної профілактики випередження жіночої злочинності потребує значних матеріальних та інших ресурсних витрат.


  1. Злочинність військовослужбовців та її попередження.

Межличностные отношения военнослужащих проявляются как совокупность устойчивых социально-негативных деяний криминального характера, основанных на отрицательных традициях армейской действительности и уходящих в историческое прошлое. Они связаны с глумлением, издевательством и насилием одних военнослужащих над другими, с целью подчинить их своему влиянию и безнаказанно совершать в их отношении насильственные действия корыстной направленности.

личности правонарушителя-военнослужащего , проходящего военную службу по призыву присущи следующие черты:

- это военнослужащий по призыву;

- как правило, на нем стоит клеймо “социального аутсайдера”;

- правонарушения совершаются им с помощью неформальной структуры, при этом для него необязательно занятие в этой структуре определенной социальной позиции;

- он обладает хорошим физическим развитием;

- имеет подростковый опыт насильственного, корыстного и анархического поведения;

- у него наиболее криминогенный возраст ( 19-21 год) и несложившаяся психика;

- он убежден в справедливости своих действий для “воспитания” новобранца и поддержания армейских традиций;

- он возбудим, вспыльчив, агрессивен, т.е. принадлежит к холерическому типу темперамента.

следует обратить более пристальное внимание на специальные меры предупреждения:

- професионализацию;

- качественно новый уровень социальной защиты всех без исключения категорий военнослужащих

- законодательное регламентирование функциональных обязанностей

- развитие института офицеров - воспитателей.

Кроме того, от соответствующих руководителей необходима работа по предложениям о скорейшем введении альтернативной гражданской службы, т.к. от человека, не желающего служить, трудно ожидать серьезного отношения к своим обязанностям .

В качестве предупредительной индивидуальной работы с военнослужащими необходимо подробно изучать материалы личного дела военнослужащего. Это в свою очередь позволит :

  1. учитывать потребности, интересы и привычки военнослужащего ;

  2. знать отношение военнослужащего к учебе, труду, другим людям;

  3. быть в курсе его поведения в быту;

  4. более внимательно изучить черты характера военнослужащего;

  5. знать условия воспитания, а также какое образование и специальность он получил до его призыва;

  6. установить по необходимости жесткий контроль за бытовым пьянством и употреблением наркотиков.



  1. Злочинність у місцях позбавлення волі.

Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередженн

1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

План Поняття кримінології як науки, її предмет. Місце кримінології в системі наук
Саме слово кримінологія означає, що це наука про злочинність. Crimen (лат.) – це злочин, злочинність, а logos (грец.) – вчення
9. РЕКОМЕНДОВАНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ З КУРСУ «КРИМІНОЛОГІЯ» Загальна частина
Злочинність як елемент предмету кримінології; завдання кримінології у дослідженні злочинності
1. Поняття, предмет, методи та система кримі­нології
...
Визначить предмет та об’єкт соціології як науки
Назвіть і розкрийте основні категорії соціології як науки, що описують предмет соціології
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Програма курсу Професійна педагогіка наука і навчальний предмет
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Тема Предмет і метод статистики як науки В цій темі викладаються...
Статистика є самостійною суспільною наукою. Вона має свої поняття і категорії, такі як: статистична сукупність, одиниця сукупності,...
УРОК ПРЕДМЕТ, ОБ'ЄКТ, ЗАВДАННЯ і МЕТОДИ НАУКИ ПРО ДОВКІЛЛЯ Цілі уроку
Цілі уроку: розглянути визначення, предмет і завдання еко­логії як науки; розвивати навички застосування матеріалів інших курсів...
1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,...
Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології....
Керівництво навчальним процесом в ПТНЗ
Профпедагогіка як галузь педагогічної науки, її методологія. Предмет профпедагогіки та предмет навчального курсу. Основні категорії...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка