Тема 3


НазваТема 3
Сторінка3/10
Дата14.03.2013
Розмір1.27 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Інформатика > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Завдання 7. Випишіть зі словника 10 термінів іншомовного походження (відповідно до фаху). З’ясуйте їх значення. Доберіть українські відповідники.

Завдання 8. З’ясуйте значення іншомовних термінів. Доберіть до них українські відповідники.

Варіабельний, інтеракція, інтенція, маркетинг, кастинг, провайдер, промоція (промоушн), спічрайтер, трейдер, дайджест.

Завдання 9. Перекладіть українською мовою загальновідомі комп’ютерні терміни.

Адрессная рассылка, бегущая строка, граница рабочего стола, двойной щелчок, загрузить, настройка, по возрастанию, по умолчанию, приложение, ссылка, отмена, удалить.

Завдання 10. Доберіть власне українські синоніми до іншомовних слів. Які з наведених слів є загальнонауковими термінами? Поясніть їх значення.

Ігнорувати, рентабельний, саміт, фіаско, імідж, ритуал, компенсація, асоціація, ажіотаж, ліміт, сурогат, еквівалентний.

Конденсувати, інфекційний, домінувати, сертифікат, форвард, структура, конфліктний, візит, спонсор, нюанс, вето, вестибюль, акомпанемент, спектакль, спікер, екземпляр, корпорація, інцидент, персона.
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ ТА НАУКОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ

1. Створення й видання україномовних підручників як один із щаблів розвитку вітчизняного термінознавства.

    1. Українська термінологія і національні культурні традиції.

    2. Правописні проблеми в українській науковій термінології.

    3. Українська термінологія як чинник державності української мови.

    4. Роль синонімів в термінологічних системах.

    5. Місце інтернаціональних термінів у системі термінів національних мов.

    6. Роль перекладу в поповненні термінологічної лексики.

    7. Українізація іншомовних термінів.

    8. Калькування окремих термінів з інших мов.

    9. Особливості розвитку термінолексики на межі століть.

    10. Актуальні проблеми термінознавства.

    11. Номенклатура як сукупність термінів, символів і назв.

    12. Українська термінологія – національна за своїми витоками, міжнародна за своїм поширенням.

    13. Питоме і чуже в термінології.

    14. Історія і сучасні проблеми української термінології.

    15. Українські електронні фахові словники.

    16. Особливості перекладу запозиченої термінологічної лексики українською мовою.

    17. Урахування національної традиції в термінотворенні.

    18. Проблеми перекладу термінології (правничної, бізнесової, управлінської, технічної).

    19. Теоретичні засади термінознавста та лексикографії.

    20. Термінологія в її історичному розвитку.

    21. Мова науки і національна мова.


Рекомендована література

  1. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування : навч. посіб. / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К. : Каравела, 2008. – С. 131–143.

  2. Шевчук С. В. Українське професійне мовлення : навч. посіб. / С. В. Шевчук. – К. : Алерта, 2011. – С. 197–201.

  3. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням : підручник / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : Алерта, 2011. – С. 510–524.

  4. Українсько-російський словник наукової термінології / За заг. ред. Л. О. Симоненко. – Київ-Ірпінь : ВФТ «Перун», 2004.


Тема 3.2

НАУКОВИЙ СТИЛЬ І ЙОГО ЗАСОБИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

План

  1. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки.

  2. Оформлювання результатів наукової діяльності.

  3. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань.

  4. Стаття як самостійний науковий твір.

  5. Вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної робіт.

  6. Рецензія, відгук.

  7. Науковий етикет.


ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

1. Особливості наукового тексту і професійного наукового

викладу думки

Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основна функція – інформативна (повідомлення, пояснення, з’ясування, обґрунтування, класифікація понять, систематизація знань, аргументований доказ); завдання – передавання інформації. Загальні ознаки наукового стилю – поняттєвість, об’єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість, висновки; мовні ознаки – усна і писемна форми, широке використання термінів та іншомовної лексики, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем, графіків, цитат, переважання складних речень; форма тексту – монологічна (опис, міркування).

Активно функціонуючи в різних формах вираження наукової думки (найчастіше – у письмовій, рідше – в усній), науковий стиль розгалужується, за традиційною класифікацією, на чотири основні різновиди: власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-публіцистичний.

Науковий текст – спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження.

Особливості наукового тексту

  • науковий текст обов’язково відображає ту чи ту проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризується доцільністю й раціональністю всіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань;

  • він має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів, побудованих за правилами логіки науки й формальної логіки;

  • широке використання понятійного, категоріального апарату науки;

  • текст не ґрунтується на образі, не активізує почуттєвий світ його читача, а орієнтований на сферу раціонального мислення;

  • його призначення не в тому, щоб змусити повірити, а в тому, щоб довести, обґрунтувати, аргументувати істину.

Структура наукового тексту:

  1. Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету й завдання,
    гіпотези та методи дослідження.

  2. Дослідна частина тексту описує дослідження і його результати.

  3. Висновкова частина тексту регламентує висновки й рекомендації
    для проведення подальших наукових досліджень.

Мистецтво наукового тексту полягає у тому, щоб не тільки рельєфно відобразити окремі його складники, а й інтегрувати їх у цілісність.

Загальні вимоги до наукового тексту:

  • Текст має бути чітко структурованим, поділятися на розділи й
    параграфи. Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ був самостійним науковим дослідженням з певного складника загальної проблеми, щоб кожен складник було викладено в тексті, а текст був цілісним, а не фрагментарним.

  • Крім членування тексту на розділи й параграфи, він має деталізований розподіл на значеннєві частини, абзаци й речення. Варто пам’ятати, що надмірне дроблення тексту утруднює його сприйняття, тому абзаци мають бути обґрунтованими і зводитися до викладу однієї думки.

  • Текст має вирізнятися композиційністю.

  • Початок і кінець абзаців у науковому тексті – це найбільш інформативні місця; інші речення тільки розкривають, деталізують, обґрунтовують, конкретизують головну думку або є сполучними елементами.

  • Під час викладу матеріалу необхідно уникати понять, які не можна тлумачити однозначно.

  • У тексті не має бути повторів, зокрема, це стосується висновків, написання яких передбачає новий рівень систематизації й узагальнення.

  • Науковий текст позбавлений авторського «Я». Перевагу варто надавати безособовим формам викладу.

  • Він має вирізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати формулі «Думкам просторо, а словам тісно». Ця вимога передбачає запобігання повторам, багатослів’я, зайвим словам, канцеляризмам тощо.

2. Оформлювання результатів наукової діяльності

Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. Науковий результат – нове знання, здобуте під час наукової діяльності та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

План, тези, конспект як засіб організації розумової праці

Будь-яке наукове дослідження спирається на роботу з літературними джерелами, що вимагає володіння методами фіксації та збереження наукової інформації.

План – це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція.

За допомогою плану узагальнюють і «згортають» інформацію наукового джерела, за ним розкривають, про що написано, яка основна думка, яким чином доведено її істинність, якого висновку доходить автор тексту.

Формулювання пунктів плану має лаконічну та чітку структуру, перший і останній пункти логічно розпочинають та завершують виклад основних питань тексту. Необхідно вміти виокремлювати в тексті основні думки, встановлювати співвідношення між ними й на цій підставі членувати текст, добирати заголовки до розділів.

Цінність плану полягає в тому, що він допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам’яті зміст наукового джерела, зосереджуючи увагу на найсуттєвішій інформації.

За структурою план може були простим і складним.

Простий, якщо в ньому зазначені лише основні питання, у пунктах простого плану перелічують основні мікротеми тексту.

Складний, якщо поруч з основним є додаткові запитання, пункти складного плану розбивають на підпункти.

Питальний план складають за допомогою питальних речень, які розкривають проблематику тексту в логічній послідовності; кожному інформативному центру відповідає одне запитання, а кожне наступне пов’язане з попереднім,

У номінативному (називному) плані послуговуються називними реченнями, у яких головний член (підмет) виражений іменником або субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного відмінка.

Тезовий план сформульоване основне положення абзацу, його мікротема.

Взірець плану:

Питальний план

  1. Що таке мовна норма?

  2. До яких джерел слід звертатися, щоб перевірити правильність написання того чи того слова?

  3. Який зв’язок між «Правописом» і словниками?

Номінативний план

  1. Слово світське й сакральне в культурному процесі.

  2. Релігія як символічна форма: раціональні та ірраціональні аспекти.

    1. Слово в християнському культі.

    2. Світське й сакральне осягнення слова Біблії.

    3. Функціональність біблійної символіки в сучасному суспільстві.

3. Слово в мистецтві красного письменства.

3.1. Соціальний статус поета (письменника).

3.2. Освітній потенціал творів красного письменства.

Тезовий план

  1. Конституція в сучасному світі є невід’ємним атрибутом держави, ознакою її суверенності.

  2. Під конституцією в матеріальному значенні розуміють здебільшого сукупність юридичних норм, які закріплюють основні права і свободи людини та громадянина.

  3. Конституцією у формальному значенні іменують єдиний акт
    або ж кілька актів, що мають вищу юридичну силу стосовно
    інших нормативних актів.

  4. Як Основний Закон, Конституція України складає ядро національної правової системи, є юридичною базою для розвитку всього українського законодавства.

Теза – положення, висловлене в книжці, доповіді, статті тощо, правдивість якого треба довести. Положення, що коротко й чітко формулює основну ідею чого-небудь або провідне завдання, що стоїть перед кимсь. Коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, статті тощо. Теза в широкому розумінні – будь-яке твердження, яке стисло викладає ідею, у вузькому розумінні – деякий текст, що формулює сутність, обґрунтовує доказами.

Відповідно до мети тези бувають:

  • вторинні;

  • оригінальні.

Вторинні тези слугують для виділення основної інформації в тому чи тому джерелі (наприклад, підручнику, монографії, статті) під час читання, реферування, їх призначення – створити модель змісту тексту, яку можна було б осмислювати далі, а обсяг тез відповідає кількості інформаційних центрів тексту, зазвичай їх складають мовою автора.

Вимоги до складання тез:

– формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі
збереженням самобутності форми;

викладання основних авторських думок у вигляді послідовних
пунктів, записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто
виокремлювати ключове слово;

  • якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують номер сторінки джерела.

Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути:

ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом, начерком основних положень);

  • стислою формою презентації результатів наукових досліджень під час виступу на науковій конференції.

Оригінальні тези – предметно-логічне ціле, об’єднане спільною думкою, що відображена в заголовку, призначення якого – зорієнтувати читача у змісті наукового тексту. На відміну від розгорнутого плану, який тільки називає питання, тези розкривають вирішення цих питань. Прагнення автора тез до стислості зумовлює відсутність прикладів, цитат. Загальну норму жанру тез – високу насиченість висловлювання предметно-логічним змістом реалізовано в оптимальному поєднанні складності думки з ясністю і доступністю викладу.

Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій виокремлюють такі складники:

  • преамбула (1-2 тези);

  • основний тезовий виклад (3-6 тез);

  • висновкова теза/тези (1-2).

У преамбулі стисло формулюють проблему дослідження й обґрунтовують актуальність теми з погляду сучасного стану науки та практики. Основний тезовий виклад передбачає вирішення таких завдань:

сформулювати мету дослідження, схарактеризувати об’єкт і матеріал дослідження;

описати перебіг дослідження;

– визначити критерії оцінювання й технологію оброблення результатів,

Висновкова теза презентує результати й загальний висновок, перспективи подальшого дослідження. Друкують тези у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо.

Оформлення тез у вигляді публікації передбачає дотримання таких вимог:

1. У правому верхньому куті аркуша зазначають прізвище та ім’я
автора й необхідні відомості про нього.

  1. Формулювання кожної тези починають з нового рядка, акцентують увагу на актуальності проблеми, стані її розроблення в науці, положеннях, висновках дослідження.

  2. Обсяг тез становить 2–3 сторінки друкованого тексту через 1,52 інтервали.

Виписки це цитати (дослівне відтворення думок автора книжки), або короткий, близький до дослівного, виклад змісту потрібного уривка тексту. Виписувати з книги теоретичні положення, статичні, хронологічні відомості можна як під час читання, так і після нього.

Цитату обов’язково брати в лапки, а на кожну виписку давати покликання на джерело. Для полегшення наступної систематизації виписок їх краще робити на окремих аркушах, каталожних картках.

У роботі з текстами досить часто вдаються до конспектування, яке акцентує увагу на короткому, але точному відображенні тексту.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

ТЕМА ПРОГРАМИ: «Основи роботи на ПК.» Тема уроку
Тема уроку: «Побудова та форматування таблиць. Створення діаграм. Робота з колонками.»
УРОКУ ТЕМА ПРОГРАМИ: Технології комп'ютерної обробки інформації
ТЕМА УРОКУ: Тема уроку: Створення, завантаження та збереження файлів-документів. Введення, редагування та форматування інформації....
Опорні поняття Концептуальний рівень художнього твору (Тематика,...
Співзвучна Чи тема основних питань свого часу? Чи пов'язано з темою назву? Кожне явище життя це окрема тема; сукупність тем тематика...
Тема Вступ до економічної теорії Тема Економічні цілі і проблеми...
Зародження економіко-теоретичних знань. Економіка як об'єкт вивчення економічної теорії. Загальні засади економічного розвитку. Мікроекономіка....
Тема Проект і програма соціологічного дослідження
Тема Якісні методи в соціології
Урок №61 Тема. Кругові діаграми
Ймовірність випадкової події. Коло, круг Тема
Урок №62 Тема. Стовпчасті діаграми
Ймовірність випадкової події. Коло, круг Тема
Урок №60 Тема. Круговий сектор
Ймовірність випадкової події. Коло, круг Тема
ТЕМА ПРОГРАМИ
ТЕМА УРОКУ: Макетування візитної картки інструктаж з о/п, організація робочого місця
Тема. Прикметники твердої і мішаної груп. Відмінювання прикметників. Мета
На вивчення теми «Прикметник» відведено 15 годин. Це 6 уроків, через 8 уроків буде контрольний урок. Знання, які ви здобудете під...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка