3. Посередництво в конфлікті та переговорному процесі
3.1. Сутність та основні форми посередництва
Практика регулювання та розв’язання конфліктів свідчить, що в умовах конфліктної ситуації значно погіршується комунікація між соціальними суб’єктами. У цих умовах без посередників буває важко, а іноді і неможливо обійтися. М.М.Лебедєва зазначає: „З давніх часів для врегулювання конфлікту застосовувалася третя сторона, яка ставала між конфліктуючими з тим, щоб знайти правильне вирішення. Звичайно, як третя сторона виступали найбільш поважні в суспільстві люди. Вони судили, хто має рацію, а хто винен, і потім приймали рішення про те, на яких умовах повинен укладатися мир”. На думку деяких дослідників, урегулювання конфліктів за допомогою втручання третьої сторони є однією з форм конструктивного управління конфліктом.
Що таке посередництво? Учені зазначають, що посередництво можна розглядати як специфічну форму регулювання спірних питань, конфліктів, узгодження інтересів. Об’єктивне підґрунтя посередництва знаходиться в самій логіці розвитку конфліктних процесів.
Наведемо декілька прикладів визначення посередництва.
Посередництво – усяке втручання третьої сторони в урегулювання розбіжностей у всіх сферах взаємовідносин.
Посередництво – участь третьої сторони з метою оптимізації процесу взаємопридатного рішення.
Посередництво – один із засобів мирного розв’язання міжнародних спорів, сутність якого пов’язана з тим, що якась третя сторона, що не бере участі в спорі, відповідно до міжнародного права організує за своєю ініціативою або на прохання сторін спору переговори між ними з метою мирного розв’язання і часто безпосередньо бере участь у цих переговорах.
Головна мета посередницької діяльності: відновлення цілісності суспільства (перетворення конфлікту в співробітництво) та задоволення інтересів кожного із учасників конфлікту. Вирішуватися вона може шляхом розв’язання завдань двоякого змісту:
посередництво, зорієнтоване на згоду, прагне уникнути потенційних і руйнівних наслідків спору чи конфлікту, що триває, шляхом досягнення угод, придатних для учасників конфлікту;
посередництво прагне створити взаємовідносини для розробки, здійснення та підтримки інтегративного рішення.
Посередник – це суб’єкт, що формує, налагоджує, забезпечує канали організаційних, фінансових, інформаційних та інших зв’язків між сторонами конфлікту.
Фахівці розрізняють декілька можливих форм утручання третьої сторони.
Медіаторство (mediation) − посередництво, при якому консультативні рекомендації не обов’язково повинні прийматися до уваги сторонами, що конфліктують.
Примирення (concillation) – посередництво, у якому акцент робиться не стільки на врегулюванні питань, скільки на процесі, За допомогою якого конфлікт припиняється.
Арбітраж (arbtration) – це така форма втручання третьої сторони, при якій її рекомендації є обов’язковими.
Деякі дослідники відносять сюди й деякі інші форми посередництва, зокрема М.Дойч називає робочі групи з розв’язання проблем (problem-solving workshops) та “процес поради” (counseling).
Посередництво не виключає використання засобів тиску (погрожування, відмова від надання економічної допомоги тощо).
У всіх наведених визначеннях, а також інших трактуваннях сутності посередництва акцентується увага на таких рисах посередництва:
участь певного соціального суб’єкта в переговорах не як сторона конфлікту, а як третя сторона, яка обов’язково є нейтральною;
спрямованість даного суб’єкта на досягнення згоди між конфліктерами чи сторонами переговорів, а не на задоволення власних інтересів;
здійснення певної допомоги сторонам переговорів, якщо не змістовної, то хоча б процедурної (першу здійснювати важче, другу простіше).
При цьому слід враховувати, що нейтральність посередника часто є досить умовною. Будь-який соціальний суб’єкт має свої власні потреби, і інтереси і взяти участь у регулюванні чи розв’язанні конфліктів його часто підштовхує саме цей інтерес. Проте інтереси посередника не пов’язані безпосередньо з предметом конфлікту, він безпосередньо не зацікавлений у результатах переговорів. В іншому випадку посередник стає стороною конфлікту, учасником переговорів, а не посередником, третьою стороною.
Участь даного соціального суб’єкта за своєю ініціативою або ініціативою учасників переговорів, але обов’язково при їх згоді (відмова навіть однієї сторони від допомоги посередника робить неможливим його участь у переговорах у цій ролі).
Як правило, посередництво не передбачає владних повноважень у третьої сторони, хоча в суспільстві існують і спеціальні соціальні інститути, що виконують посередницькі функції, але наділені владними повноваженнями. Посередник сприяє пошуку рішень, але не вирішує їх за всіх.
Основні функції медіатора
(Дж. Уолл нараховував їх більше 50)
Він забезпечує участь сторін у переговорах, а при тупиковій ситуації, коли сторони відмовляються від зустрічей, здійснює контакт між ними. Для цього застосовуються непрямі та прямі канали комунікації.
Зводить до мінімуму емоційну напругу для забезпечення нормального ходу переговорів, що досягається головним чином нейтральністю його позицій.
Спонукає сторони до уважності й об’єктивної реалістичної оцінки пропозиції та альтернативних рішень кожної сторони, у тому числі й тих, що пропонуються посередником. Завдання посередника в цьому випадку − указати на численні претензії кожного з учасників переговорів і сприяти формуванню їх позицій.
Важливою функцією посередника є пошук такого рішення, яке б задовольнило не тільки учасників переговорів, але і громадську думку, що склалася навколо конфлікту
Організаційна функція посередництва – посередник здійснює комплекс організаційних заходів, зокрема організовує збори, паради, обговорення з учасниками конфлікту та експертами; використовує досвід розв’язання подібних конфліктів, розподіляє функції серед помічників; організує інтелектуальні види діяльності рішення проблеми.
Умови медіації
Якщо сторони конфлікту тривалий час утягнуті в конфліктну ситуацію, яка досягла активної згоди.
Якщо вони не визнають одна однієї.
Якщо сторони мають рівні зобов’язання: “бояться втратити обличчя”.
Якщо існують додаткові комунікаційні бар’єри у вигляді серйозних розбіжностей у культурі, ідеології, релігії.
Мотиви звернення до медіації
Участь медіатора дозволяє більш швидко і ефективно розв’язати конфлікт і досягти домовленості.
Кожен з учасників сподівається на сприятливий вплив посередника на опонента.
Обидві сторони розглядають третю сторону, як можливість публічно сформувати зобов’язаність, що може стати запорукою їх виконання (посередник як свідок).
Невдачі при переговорах можуть бути перекладені на посередника.
Сподівання, що посередник надасть реальну допомогу в пошуку рішень.
Різноманітні та складні функції посередника вимагали від нього відповідних властивостей і якостей. Американський учений У.Сімкин вважає, що хороший посередник повинен мати: терпіння, щирість та бульдожу хватку; винахідливість; фізичну витривалість марафонця; бігові здібності футбольного хавбека; макіавелійську хитрість; здібності хорошого психіатра; здатність зберігати впевненість; товстошкірість носорога; мудрість Соломона, а якщо більш реалістично: демонстративну цільність, безпристрасність, тверду віру в добровільність, знання основ і віру в процеси переговорів, фундаментальну віру в загальнолюдські цінності і потенціальні можливості, обмежені здатністю оцінювати особливості слабкості, також як і сильні сторони, уперту здатність аналізувати те, чого досягли, а не те, чого бажано: достатньо особисте самолюбства і енергійність, обмежену готовність самому піти в тінь
Вимоги до медіатора
Компетентність посередника, яка має два аспекти: знання проблеми, що викликала конфлікт, знання і вміння здійснювати посередницькі функції.
Визнання компетентності всіма учасниками переговорів.
Незацікавленість посередника в особистому вирішенні проблеми на користь однієї сторони (нейтральність та об’єктивність).
Наявність авторитета та престижу посередника не тільки з боку учасників, але і з боку представників громадськості.
Особисті якості посередника – толерантність, певний інтелектуальний рівень.
Відсутність конфліктів з однією із сторін в минулому.
Типологія посередників
За суб’єктами можна виділити таких посередників: окрема людина або група людей, громадська організація, представлена певними організаційними структурами, міжнародна організація, держава.
Залежно від того, з чиєї ініціативи посередництво здійснюється, розрізняють договірне – фактичне, формальне – неформальне, офіційне – неофіційне, персоналізоване – деперсоналізоване, індивідуальне – колективне, одностороннє – багатостороннє.
Типи посередників залежно від технології посередницької діяльності – “третейський суддя”, “тренер-гравець”, арбітр.
“Третейський суддя” – посередник, що діє нейтрально і незалежно. Йому властивий офіційний стиль поведінки, він потребує поваги до своїх позицій і рекомендації. Під час переговорів бере на себе роль ведучого, дозволяючи обмежувати і одну, й іншу сторони. Для посередника подібного типу основою діяльності є закони, правила, інструкції. Під час переговорів такий посередник може наполягати на своїх рішеннях, навіть якщо вони не достатньо обґрунтовані. Уважається, що такий тип посередника має високу ефективність.
“Тренер-гравець” – цей тип посередника значно відрізняється від попереднього як зовнішнім виглядом, так і поведінкою і характером утручання в процес узгодження інтересів. Уважають, що основною його діяльністю є процес формування єдиної системи цінностей, придатної для всіх учасників конфлікту, у межах якого можна сформувати правила і процедури узгодження інтересів та досягти консенсус із спірних питань. Такий посередник бере активну участь у переговорах, пропонує свої варіанти вирішення проблеми, проте не наполягає в разі критичного ставлення до нього однієї із сторін. Свою головну мету він бачить у тому, щоб створити умови для усних переговорів та активізувати їх, узгоджуючи взаємні інтереси сторін.
Арбітр – посередник, мета якого проаналізувати конфлікт, дати оцінку конфліктній ситуації і поведінці учасників з позиції соціальних норм (юридичних, політичних, етичних), розробити рекомендації щодо його ліквідації або запобігти ескалації шляхом вибору способів дії, обов’язкових для учасників конфлікту.
Фахівці зазначають, що для допомоги в спірних питаннях існує цілий асортимент прийомів. Х.Корнеліус та Ш.Фейер у книзі “Виграти може кожний” називають кілька певних процедур щодо вирішення конфліктів.
Постанова – третя сторона заслуговує справу і виносить постанову, що зобов’язує сторони. Широко застосовуються в менеджменті і при вихованні дітей. Систему суддів і арбітражу.
Рекомендація – третя сторона збирає факти і документи. Виносить рекомендації, не обов’язкові для виконання, але досить вагомі і такі, що схиляють до компромісу. Узгоджувальна процедура.
Човник – третя сторона відвідує конфліктні сторони окремо кожну і слугує передавачем пропозицій і альтернатив, у деяких випадках може вказувати власні пропозиції. Має великі пропозиції для селективного передавання інформації. Човникова дипломатія, узгоджувальна процедура.
Контролер процесу – третя сторона жорстко регулює процес переговорів, але не їх зміст. Відмовляється від права прийняти рішення або рекомендації. Допомагає сторонам визначити питання та альтернативи, дійти консенсусу, який задовольняє потреби обох сторін. Посередництво.
Провайдер процесу – третя сторона створює умови для зустрічі сторін, надаючи їм, як правило, приміщення і послуги. Спрямовує сторони на застосування певних процедур щодо вирішення власних питань. Сприяння, узгоджувальна процедура.
Радник щодо риску – кожна із сторін робить запит щодо порад експерта з певних питань, наприклад, щодо нерухомості або біржових операцій. Радник має інформацію, перевірену на практиці. Експертна оцінка.
Радник процесу – один із учасників робить запитання про думку консультантів галузі розв’язання конфліктів або посередництва для одержання допомоги під час підготовки документів.
Самоспрямованість – сторони безпосередньо обмінюються обіцянками чи зобов’язаннями для вирішення спірних питань.
|