Формування соціально-емоційної компетентності молодших школярів


Скачати 119.17 Kb.
НазваФормування соціально-емоційної компетентності молодших школярів
Дата15.12.2013
Розмір119.17 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Інформатика > Документи
Формування соціально-емоційної компетентності молодших школярів
Формування гідної моральної поведінки компетентного випускника закладу освіти було й залишається важливим напрямком діяльності педагогів і психологів. Цей процес надзвичайно складний і передбачає перш за все розвиток емоційної сфери та комунікативних навичок дитини. Процес взаємозв’язку емоцій та спілкування – двосторонній. Емоції, розвиваючись у спілкуванні, відіграють своєрідну орієнтуючу та регулюючу роль. «Жодна моральна проповідь не виховує так, як живе почуття, і в цьому значенні апарат емоцій є ніби спеціально пристосованим тонким знаряддям, через яке найлегше впливати на поведінку»( Л.В.Виготський).Емоції суттєво впливають на особистість, призводять до формування й закріплення певних емоційних рис, які позначаються на емоційній експресії й емоційному реагуванні дитини на вчинки, події, результати діяльності тощо (О.Л.Коронко).

Емоційна сфера, як і всі сфери особистості, реалізується й набуває завершеності в соціальному розвитку дитини.Останнім часом цим аспектам приділяється велика увага, з’явилось багато програм з корекційно-розвивальної роботи з учнями щодо підвищення їх соціально-емоційної компетеності ( Рязанова О.А., Сорокіна Т.В., Слободяник Н.Л.,

Соколова О.А.). Головним методом розвитку соціальної та емоційної сфер є засвоєння моральних норм та правил поведінки через бесіди на морально-етичні теми, читання та драматизацію творів художньої літератури тощо. Це стає поштовхом до самовдосконалення дитини. Однак практика показує, що не все так просто. Майже кожна дитина вже у 3-4 роки добре знає і може розрізнити добрі й погані вчинки.Але в реальному житті вчинки дітей можуть бути далекими від моральних норм. До того ж доброзичливість та чуйність – це не лише слідування певним правилам поведінки.

Іншою формою морального виховання є організація спільної діяльності дітей. За такої умови їх можна вчити узгоджувати свої дії, формувати навички спілкування, співпраці.Але дуже часто спільні заняття закінчуються сварками, причиною яких є бажання мати переваги у предметній діяльності та володіти привабливими предметами.

Працюючи над проблемою, зрозуміла, що в дітей треба не лише формувати уявлення про належну поведінку, але перш за все моральні почуття: усвідомлення емоційного стану однолітка і свого особисто, оволодіння так званою «абеткою почуттів», збагачення емоційного досвіду. Однак практика показує, що частіше дитина концентрує увагу лише на собі, своїх перевагах, і тому не в змозі високо оцінити досягнення інших. Для розвитку соціально-емоційної компетентності школярів використовую різні види вправ та ігор на розвиток емоцій та комунікативних навичок, які мають на меті навчання дітей методам релаксації, саморегуляції та, безперечно, сприяють підвищенню їх обізнаності з проблем моральної поведінки. Але попри все це не дає бажаного результату , оскільки, як можемо спостерігати, дуже швидко отримані в школі навички губляться в повсякденному житті. І на те є багато причин. У першу чергу слід відзначити, що дітям дедалі частіше стають притаманні прояви агресії: через будь-яку дрібницю вони без зайвих запитань кидаються на того, хто, на їх думку, скривдив чи образив.Часто буває, що помиляються, і дістається не справжньому винуватцю. Сльози, образа й біль... А трапляється, що й справжньому, а той теж ще з більшою злістю захищає себе. І ось уже бійка, галас, негативних емоцій через край. Причини зростання агресивності дітей можна шукати в соціальному оточенні

( приклад стосунків у сім’ї, на вулиці), і в негативних установках батьків

( «давай відсіч!»), і в генетичних передумовах, і в типах темпераметру та характеру.

Все це я враховую у своїй роботі й намагаюся попереджати таку поведінку, навчаю дітей зупинятися, знаходити конструктивний вихід із конфліктних ситуацій. Це кропітка й довготривала робота. Як показав досвід, починати можна з безсловесних ігор, у правила яких введено «умовні сигнали» – фізичні контакти.Учасники спілкуються без слів і предметних атрибутів за допомогою цих умовних сигналів. Відмова від оцінок реальних предметів, іграшок та принципу змагання сприятливо позначається на звичках та стосунках дітей. Вони вчаться домовлятися без слів, що позбавляє їх можливості виявляти грубість та привчає придивлятися та прислухатися до однолітків. Дітям подобається така гра, як « Перехід через місток», коли двоє стоять по різні боки вузького мосту через гірську річку. Перейти можна лише поодинці . Річка дуже шумить. Ущелина велика, одне одного не чути, і тому треба домовитися невербальними засобами, хтось має поступитися. Зміст подібних ігор спрямований перш за все на звертання уваги на однолітка, його зовнішність, настрій, вчинки й передбачає безпосередню взаємодію дітей. Безсловесні ігри сприяють також розвитку тактильних відчуттів дитини, тілесних контактів.

Ще дітям дається поняття про можливі форми реакцій людини на одну й ту ж саму ситуацію ( транзактний аналіз за Е.Берном ). Звідси три позиції у спілкуванні – упевнена, агресивна, невпевнена. Дітям представляю це через відповідну поведінку героїв казок, мультфільмів.Вони, зрозумівши суть, самі пригадують і вигадують героїв, відповідних людям з певною поведінкою ( Бетман, Лялечка, Джокер, Півник, Зайчик, Лисичка тощо). Усвідомлення цих позицій та багаторазове програвання всіх моделей поведінки, порівняння, обговорення відчуттів, емоцій, внутрішнього стану служать закріпленню адекватних реакцій у дітей, збагаченню досвіду спілкування. У практичній діяльності та іграх діти поступово набираються досвіду у вмінні обирати оптимальний варіант виходу з конфліктних ситуацій, тобто навчаються навичкам безконфліктного спілкування.

Ефективним є програвання ситуацій із шкільного життя: під час уроку на парту хтось кинув згорнутий папір ( ситуація моделюється), і програються варіанти реакцій. Хтось із дітей має сильне бажання кинути папір назад , хтось бажає сказати про це вчителю, комусь хочеться вийти й викинути папір у сміття. Усі варіанти обговорюються - і доходимо висновку, що найконструктивніше рішення - непомітно ( аби не відволікати інших учнів і не заважати вчителю) покласти папір на край парти, а після уроку викинути його у смітник). Якщо принципово,то на перерві можна сказати тому, хто це зробив, що він не мав так чинити .

Головне, що мають усвідомити діти: спокій залежить перш за все від них самих , не треба нікому дозволяти його порушувати. А це означає, що на такі дрібниці не треба звертати увагу, бо спокій і гармонія у класі набагато важливіші, ніж якийсь папір. Ефективність подібного роду занять із дітьми - в їх системності, повторах аж до рефлекторного рівня.

Конфлікти часто виникають через образливі слова. Я проводжу вправи на усвідомлення того, що образа не є істина. Коли тебе ображають, це не означає, що ти відповідаєш сказаному. Треба зрозуміти стан того , хто тебе ображає. Мабуть, він сам ображений або злий.А ще можна уявити, що образа – це стріла, яка летить на тебе. Не відкривай їй душу, не підставляй себе, просто відхились убік, нехай пролітає мимо. Ти зберегаєш гармонію у своїй душі, залишаєшся собою, а проблеми в того, хто ображає. Щоб закріпити таке усвідомлення, я пропоную дітям гру «Загартовування». Бажаючий стає перед класом, дітям дозволятться обзиватись овочами, меблями, посудом тощо.Обов’язково кожен повинен побувати в ролі того, хто «загартовується». За умовами гри на образливе слово треба відповідати добрим словом. Після кожного разу діти розповідають про свої відчуття. На запитання, чи хочеться далі говорити образливі слова, коли у відповідь чуєш добре слово, відповідають заперечно. Добро ніби знесилює агресію, якщо така виникає. Висновок: добро набагато сильніше від зла, тож , якщо хочеш зупинити того, хто ображає, спробуй сказати йому добре слово.

Якщо тебе образили, то ти маєш дотримуватися наступних правил :

  1. Просто не звертаєш уваги.

  2. Запитуєш в того, хто тебе ображає: «Що з тобою? Тобі зле? Хто тебе образив?»

  3. Дивлячись у очі тому, хто образив, з проникливою інтонацією говориш теплі слова у відповідь на образу.


Цікавою є також серія ігор на домовленість. Наприклад, дитина затискає в кулачку якийсь невеличкий предмет. Задача інших - умовити показати те, що в руці. Цікаво спростерігати за різними підходами дітей до вирішення цієї проблеми та їх поведінкою.Один просить, говорячи ввічливі слова, але дуже швидко губиться і відступає, коли не може вмовити співрозмовника. Інший починає «канючити». Особлива категорія дітей –

« винахідники». Вони не зупиняються при першій невдачі, а вигадують по декілька способів, причому одним із перших пропонують обмінятися або обіцяють дати щось потім. Вправлення в подібних вправах дітей, особливо невпевнених, привчає не зупинятися при першій невдачі добитися свого, розвиває творчість, варіативність мислення.

Ігри на домовленість можна варіювати: елементами домовленості можна доповнювати вже відомі ігри, наприклад, гра « Квітка-семиквітка». Відривати пелюстки можна запропонувати не одній дитині, а одразу двом, при чому вони повинні попередньо домовитися, якого кольору пелюстку відірвуть, а також домовитися потім про спільні бажання. Ця гра привчає дітей враховувати інтереси інших і водночас є дуже інформативною, як і багато інших , бо дає уявлення про риси характеру дитини: упевненість, наполегливість, нерішучість. Діти інколи можуть домовитися так, що коли одна дитина поступається у виборі кольору, то потім вона має перевагу при виборі бажання. Співпрацювати діти вчаться і в таких цікавих іграх, як

« Намалюємо разом». Двом дітям дається одна крейда на двох. Вони берують її в руки ( один в ліву, інший – у праву) і, не домовляючись, малюють те, що хочуть. Аналіз такої діяльності допомагає краще відчути один одного, привчає усвідомлювати, що іноді треба поступатися, щоб досягти мети. Цікаво, що дітям вдається невербально на рівні відчуттів домовитися навіть таким чином, що ведучим однієї частини малюнка є одна дитина, а другої – інша.

Алгоритм роботи з підвищення соціально-емоційної компетентності молодших школярів можна представити наступним чином:

  1. Робота з відчуттями.

  2. Збагачення емоційного світу через відчуття.

  3. Розкріпачення рухів, удосконалення міміки, пластики через відчуття емоції.

  4. Навчання методам саморегуляції та релаксації.

  5. Стимулювання процесів усвідомлення, варіативності мислення.

  6. Навчання позитивному сприйняттю світу.

  7. Коригування самооцінки молодшого школяра.

  8. Вправлення в конструктивній поведінці до рефлекторного рівня через відчуття, емоції, рухи, процеси усвідомлення і позитивне сприйняття світу.

  9. Робота з соціальним оточенням молодшого школяра.

Навчати дітей навичкам доброзичливого спілкування на фоні позитивних емоцій треба так само , як навчати їх письму або лічбі: тобто поступово, крок за кроком, і найголовніше – лише через практику.

Робота з формування соціально-емоційної компетентності не може обмежуватися тільки роботою з дітьми. Досягнення поставленої мети можливе лише у взаємодії з батьками, психологами, у проведенні систематичної просвітницько-пропагандистської та тренінгової роботи, тому що зразок сприйняття світу й поведінка дорослих залишається найбільш впливовою формою виховання та становлення особистості. Тож від багатства й гармонії внутрішнього світу дорослих , їхнього вміння конструктивно спілкуватися з іншими залежить формування соціально-емоційної компетентності дітей. На жаль, багато дорослих цього не усвідомлюють, тому необхідно ретельно планувати та реалізовувати різні форми роботи з оточенням дитини, щоб підвищити рівень психологічної культури значимих дорослих. Щоб реалізовувати запропонований алгоритм роботи, в учителя мають бути відшліфовані процеси усвідомлення, позитивного сприйняття світу, рефлексивності. Педагог повинен володіти широкою палітрою емоцій, бути захопленим своєю справою, виявляти любов до дітей. Як у відомому вислові : «Тільки щаслива людина може виростити щасливу особистість».

Сімейні взаємовідносини – це основний для дитини зразок моделі прийнятної поведінки. Якщо близькі люди демонструють агресивну поведінку, не обов’язково до дитини, а один до одного, то ранні дитячі переживання будуть обумовлювати майбутню агресію.

Дослідження показали, що агресивні діти зростають у сім’ях, де батьки мало займаються розвитком та вихованням дітей, не цікавляться їх інтересами, байдужі до їх поведінки. Анкетування дітей показало, що одним із факторів появи дитячої агресії є дисциплінарні покарання, особливо фізичні. Наслідки фізичного насильства можуть бути різними, включаючи навіть психологічні порушення розвитку дитини. Фізичне насильство також впливає на формування самооцінки. Такі діти шукають підтримки в асоціальних компаніях. Частіш за все діти оцінюють фізичне насильство з позиції батьків, з позиціїї справедливості.Фізичне насильство до будь-якого члена сім’ї може призводити до порушень поведінки в дітей, викликати агресію.У свідомості дитини агресія закарбовується як прийнятна модель поведінки в суспільстві.

Часто батьки підкріплюють деякі види агресивної поведінки, дозволяючи дитині бути сміливою, мужньою, застосовуючи побиття при вирішенні конфліктних ситуацій. І якщо агресія дає змогу контролювати чужу поведінку, то дитина отримує негативне підкріплення ( винагороду). Поведінка батьків, стилі виховання, моделі спілкування впливають на формування дитячої агресії. У процесі спостереження за членами родини помітила, що діти легко переймають нові для них агресивні реакції. Дослідження доводять існування залежності між негативними взаємовідносинами між одним із батьків і дитиною та агресивними реакціями з боку дитини. Ольвейс виділив чотири параметри з високим рівнем розвитку, що спонукають до дитячої агресії:

  1. негативізм матері – ворожість, холодність, байдужість до дитини;

  2. терпимість до агресивних проявів дитини;

  3. застосування батьками силових стилів у вихованні;

  4. темперамент дитини.

Поєднання двох перших в більшій мірі сприяє формуванню агресивної поведінки. Також важливу роль відіграють взаємовідносини між братами та сестрами для розвитку силових моделей поведінки.

Одним із важливих напрямків роботи з попередження агресивної поведінки в дітей є підвищення ролі сім’ї.Проблему можна вирішити за умови створення сприятливих можливостей сімейного виховання для дітей. Роботу з сім’ями агресивних дітей проводила за таким планом:
1. Зібрала інформацію про кожну сім’ю. Важливо було з’ясувати, які стосунки між дитиною і членами родини, які стилі виховання є домінуючими, проблеми батьків ( безробіття, низький рівень життя, алкоголізм тощо), пошук резервів кожного з батьків щодо вирішення проблеми.

2. Проводила консультації для батьків.

3. Допомагала батькам усвідомити проблему, зацікавити у компетентному вихованні своїх дітей, підвищити рівень педагогічної підготовки, не допускати насильства до дитини, що подавляє волю, формує культ сили, стимулює агресивність. Надавала інформацію батькам щодо ефективних покарань.Покарання повинно здійснюватися після вчинку, батьки не повинні погрожувати карою, оскільки дитина зрозуміє, що команди та погрози не мають великого значення, обіцянки щодо покарань призводять до ігнорування батьків.

Гра з однолітками теж дає можливість навчитися агресивним реакціям.Велике значення для дітей має поведінка лідера групи, класу. Вони можуть слугувати прикладом агресивної поведінки. У школі діти, які стають жертвами агресії, з часом можуть виявляти агресивні дії, тому дуже важливо попередити агресивну поведінку в дитячому середовищі.Задля зниження її рівня в класі необхідно вирішувати наступні завдання: сформувати в дітей чіткі моральні орієнтири, моральну позицію, формувати уявлення про особисту гідність, самооцінку, про права та засоби захисту від агресії та насильства, формувати переконання, що права і свободи невід’ємно пов’язані з відповідальністю за власні вчинки. Правову освіту школярів здійснювала за допомогою тренінгів, під час проведення яких використовувала різні методи ( рольові ігри, робота в малих групах тощо). У ході співпраці діти вчились враховувати думку інших, додержуватися правил спілкування. Малювання на правову тематику, казки, дидактичні ігри, аплікація допомагали дітям образно виражати своє уявлення даної ситуації. Діти вчилися контролювати свої дії, поважати думки та дії інших людей.

Наступним не менш важливим напрямком соціально-профілактичної роботи було залучення агресивних дітей до благодійної діяльності. Це дало змогу сформувати в них такі риси, як:співчуття, доброзичливість, толерантність, гуманність; покращити особисту поведінку. Метод «рольові ігри» дав можливість перевірити на практиці моделі поведінки, яким діти навчилися під час моделювання, встановлення зворотного зв’язку дало можливість встановити зворотній зв’язок під час рольових ігор або моделювання, у вигляді позитивних реакцій на їх поведінку.Отже, всі вище вказані методи дали змогу зменшити рівень дитячої агресії.

Сьогодні школярі часто стикаються з насильством у засобах масової інформації, що підвищує їх схильність до агресивної поведінки. Сцени насильства на телеекрані здатні викликати агресивні прояви в міжособистісних стосунках. Дослідження серед учнів класу показали, що побачені сцени насильства стимулюють повторення агресивних реакцій, а діти, які часто дивляться пізнавальні передачі, менш агресивні . Збудження, зумовлене телебаченням, може трансформуватися в реальну агресію, коли екран демонструє безкарність насильницьких дій або ж насильство виправдовується позитивним міркуванням, жертва чи агресор асоціюється з реальними особами, насильство не викликуає осуду.

З метою попередження дитячої агресії, я проводила бесіди з батьками про негативний вплив сцен насильства з телебачення , формувала в них відповідальність за перегляд телепередач дітьми. Працюючи з учнями, намагалась формувати в них критичне мислення та здібності до аналізу почутого та побаченого, сприяла зацікавленості школярів інформацією, що розвиває пізнавальні інтереси, вчила аналізувати медіапродукцію, залучала схильних до агресії до творчості, скеровувала їх увагу на перегляд просоціальних передач.

Вище наведені фактори я враховувала у своїй роботі, що дало змогу ефективно спланувати роботу з дітьми та батьківською спільнотою.

Таким чином, працюючи над проблемою « Формування соціально-емоційної компетентності молодших школярів» я досягла поставленої мети й отримала такі результати:

1). Підвищила рівень професійної компетентності;

2). Оволоділа інноваційними педтехнологіями, активно впроваджувала їх у своїй роботі, внаслідок чого значно знизився рівень агресії серед дітей мого класу;

3). Підвищився рівень взаємодії між батьками, дітьми та вчителем;

4). Підвищився рівень навчальних досягнень учнів;

5). Підвищився рівень навичок взаємодії, розуміння учнями власного емоційного стану й емоційного стану оточуючих;

6). Підвищився рівень загальної культури учнів.

Схожі:

«Казка, як засіб формування здоров’язберігаючої компетентності молодших школярів»
Одним з найголовніших завдань національної освіти є формування психічно, фізично та соціально здорової особистості
СИСТЕМА ПОЗАУРОЧНОЇ ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКІЛ – ВАЖЛИВА УМОВА ФОРМУВАННЯ...
У статті проаналізовано сучасний стан позаурочної виховної діяльності дітей молодшого шкільного віку і виявлені труднощі, з якими...
І. М. ГЕРАСИМЕНКО, вчитель іноземної мови Смілянської ЗОШ І-ІІІ ступенів...
Стаття присвячена одному з важливих методів навчання іноземній мові – діалогу. Зокрема, в роботі наводиться алгоритм діяльності вчителя...
ПОСВЯТА У БАРВІНЧАТА молодших школярів
Увага! Лінійка, присвячена посвяті у барвінчата молодших школярів, оголошується відкритою
W 1 РОЗВИТОК ЛОГІЧНОЇ ПАМ’ЯТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ W 2
...
Вдосконалення технічної сторони читання молодших школярів Частина 1 Рівні навчання 1-13
Марусяк В. М. Супутник букваря. Вдосконалення технічної сторони читання молодших школярів. Навчальний посібник. 3 частини
Вдосконалення технічної сторони читання молодших школярів Частина 1 Рівні навчання 14-28
Марусяк В. М. Супутник букваря. Вдосконалення технічної сторони читання молодших школярів. Навчальний посібник. 3 частини
Формування навичок діалогічного мовлення у молодших школярів
Борисенко Валентина Григорівна, учитель початкових класів Бобровицької ЗОШ І- ІІІ ступенів №1 Чернігівської області
Розвиток навички читання молодших школярів Методичний посібник
Розвиток навички читання молодших школярів: Методичний посібник / авт. Н. В. Радченко. – Рокитне: РМК, 2010 – 49 с
Сучасні тенденції взаємодії освітнього закладу з родинами у процесі...
На сьогодні сім’я відіграє визначальну роль не лише у формуванні особистості дитини, а й суспільства в цілому
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка