|
|
Скачати 0.74 Mb.
|
|
м о в н у к а р т и н и с в і т у, виходячи з тези про взаємозв’язок мови й мислення і розмежовуючи останні як два самостійні феномени. Межа між концептуальною картиною світу (ККС) і мовною картиною світу (МКС) є нечіткою, вони перебувають у логічних відношеннях перетину або включення другої до першої. ККС і МКС знаходяться в тісному взаємозв’язку і складають загальну базу знань людини, основу її когнітивної діяльності. Сучасні автори визначають ККС як зображення у свідомості інтеріоризованого людиною світу [Селіванова, 2006]. Деякі вчені розуміють ККС як феномен, що відображається в мовній свідомості у вигляді ціннісно орієнтованої матриці світу, що є результатом абстрагуючої діяльності людини, яка розмовляє [Приходько, 2005]. Матеріальним конструктом, за допомогою якого реалізується концептуальна картина світу, є мова. Проте слід зауважити, що ККС лише частково вербалізується, тобто отримує своє відображення у МКС – мовних одиницях різних рівнів. Певна ж частина концептуальної картини світу не може бути вираженою засобами мови й залишається поза її межами на рівні чуттєвого досвіду. МКС є основою мовного втілення, словесною концептуалізацією сукупності знань про світ. Лінгвісти вважають, що дійсність “проектується” концептуалізатором у семантику природної мови, створюючи мовну картину світу, яку називають “спроектований світ” (projected world) [Jackendoff, 1995]. Під МКС розуміють сукупність зафіксованих в одиницях мови уявлень народу про дійсність на певному етапі його розвитку, тобто подання предметів, явищ, фактів, ситуацій дійсності, ціннісних орієнтирів, життєвих стратегій і сценаріїв поведінки в мовних знаках, категоріях, явищах мовлення, що є семіотичним результатом концептуальної репрезентації дійсності в етносвідомості [Селіванова, 2006]. У концепції Ю. Д. Апресяна МКС ґрунтується на таких постулатах: кожна природна мова відбиває певний спосіб сприйняття й організації світу (значення, що виражаються в ньому, складаються в єдину систему поглядів, своєрідну колективну філософію, яка нав’язується мовою всім її носіям); властивий мові спосіб концептуалізації світу почасти універсальний, почасти національно-специфічний; хоча погляд на світ є “наївним” у тому розумінні, що відрізняється від наукової картини, але він не є примітивним [Апресян, 1995]. МКС нерідко порівнюють із дзеркалом, у якому відбивається реальний світ. Однак розроблення проблеми наводить на думку про те, що МКС скоріше нагадує не дзеркало, а автопортрет, що створює художник, дивлячись у дзеркало. Розуміння мовної картини світу не як дзеркального відображення світу, а як його замальовки, фокусує увагу на антропофакторі, оскільки саме людина, що розмовляє, ментально відтворює та вербально інтерпретує об’єктивно існуючу реальність. Реальність відображається шляхом відтворення тих її складових, які видаються для адресанта найважливішими, релевантними, такими, що найбільш повно характеризують світ. Кожна природна мова по-своєму членує світ, тобто має свій специфічний спосіб його концептуалізації. Іншими словами, в основі кожної конкретної мови лежить особлива модель, або картина світу, і мовець повинен організовувати зміст висловлювання у відповідності до цієї моделі. Таким чином, МКС у кожній мові є неповторною, своєрідною, самобутньою і визначається соціальними, культурними, психологічними, духовними особливостями народу, його традиціями, тобто національною специфікою. Проте зауважимо, що без загальної концептуальної картини світу як всеохоплюючого образу буття не можливе людське спілкування і взаєморозуміння, функціонування суспільства як біосоціального угруповання. З огляду на універсальність механізмів пізнавальної діяльності людини, спільність людського мислення, єдність природи в цілому, а також завдяки інтеграції та трансляції людського досвіду, стає можливою “концептуальна єдність людства”. У сучасній когнітології проблема зв’язку ККС та МКС розглядається під кутом зору опозиції принципів модуляризму й холізму. Модулярні теорії постулюють наявність у когнітивному механізмі людини ряду незалежних й автономно працюючих систем обробки вихідної інформації – модулів. Кожний модуль як когнітивна система має специфічну, притаманну лише йому структуру, що не може бути пояснена на основі структурних особливостей інших модулів. Так, один модуль розпізнає обличчя, інший – слова. Рішення кожного модуля після перероблення специфічної для нього інформації передається центральній переробній системі, де інформація від різних модулів корелюється й розподіляється за етапами обробки. М. Бірвіш пов’язує модуляризм із взаємодією ККС та МКС, виокремлюючи семантичний і незалежний від мови концептуальний модулі. Холістичний принцип, навпаки, розглядає людську свідомість як цілісну функціональну систему, у якій мова є однією з підсистем, підкореною спільним когнітивним законам, виходячи із принципу паралельності (одночасності) перероблення інформації, отриманої від різних джерел, і її взаємодії, тобто перероблення інформації на одному рівні відбувається з урахуванням інформації інших рівнів. Цей принцип є базовим для багатьох представників когнітивної семантики, які постулювали ізоморфізм значення й концептуальних одиниць людського мислення (Р. Дженкендорф, Дж. Лакофф, Ж. Фоконьє та ін.). Проблема співвідношення ККС та МКС також містить дискусійні питання обсягу цих картин і способів систематизації їхнього змісту, що безпосередньо залежить від обраного дослідниками загального підходу. Необхідно підкреслити, що концептуальна картина світу і мовна картина світу є динамічними феноменами, які знаходяться у процесі безперервної зміни, доповнення та уточнення. Причина постійної динаміки концептуальної та мовної картин світу полягає в безкінечності буття та незавершеності процесів пізнання. Проте зміни фіксуються перш за все в концептуальній картині світу, а потім у мовній, тобто ККС є більш динамічною, ніж МКС. У зв’язку з тим, що інформація про світ невпинно накопичується, концептуальна і мовна картини світу постійно ускладнюються. Глобалізація та універсалізація, створення комп’ютера, що перетворився на комунікативний фактор, супроводжуються технологізацією комунікативного простору і здатні істотно змінити концептуальну і мовну картини світу в новому столітті. 2.4 Трансформація потреб людини та їх зв'язок з типами дискурсу Ще стародавні греки звернули увагу на притаманне людині бажання перебудувати світ згідно зі своїм уявленням про нього. Платон та Арістотель першими заговорили про потреби як про мотив досягнення благ. Поняття щастя у Арістотеля, яке отримало назву евдемонія, ґрунтується на задоволенні трьох потреб або благ: “Щастя… є сукупна повнота трьох благ: по-перше (за значущістю), духовних; по-друге, тілесних, якими є здоров’я, сила, краса та інші подібні; по-третє, зовнішіх, якими є багатство, знатність, слава та ін. Чесноти недостатньо для щастя – потрібні також блага і тілесні і зовнішні, оскільки і мудрець буде нещасливий у бідності, в муках тощо ” [Арістотель, 1986]. У сучасній філософії потреби і здібності людини розглядаються: 1) за сферою впливу – матеріальні та духовні; 2) за походженням – біологічні та соціальні; 3) за носієм – індивід, клас, нація, людство; 4) за родом діяльності – пізнавальні, політичні і т.д. 5) за характером діяльності – продуктивні (творчі) і репродуктивні. За Абрахамом Маслоу “людські потреби розподіляються у вигляді ієрархії. Іншими словами, появі однієї потреби, як правило, передує задоволення іншої, більш нагальної. Людина – це тварина, що постійно відчуває ті або інші бажання” [Maslow, 1943]. Маслоу визначає п’ять низок цілей, які він іменує базовими потребами. До них він відносить: фізіологічні потреби, потребу в безпеці, потребу в коханні, потребу в задоволенні почуття власної гідності і, нарешті, потребу в самоактуалізації. Ієрархічна природа цих потреб та цілей означає, що домінантна мета монополізує свідомість і певним чином стимулює та організовує різні можливості організму, необхідні для її досягнення. Менш нагальні потреби мінімізуються, або навіть забуваються, або заперечуються. Основою цієї ієрархії Маслоу вважає фізіологічні потреби, і перш за все – потребу в їжі. Якщо фізіологічні потреби задоволені, то, на думку Маслоу, з’являються нові потреби, у даному випадку – потреби безпеки. Він уважає, що все, що було зазначено про фізіологічні потреби, може бути – хоча і трохи меншою мірою – віднесено і до бажань такого роду. Організм може бути охоплений тільки ними. Вони можуть бути чи не єдиною основою, що визначає поведінку і підкоряє собі всі можливості організму, що дозволяє уявити організм як механізм, який прагне бути в безпеці. Якщо фізіологічні потреби, а також потреба в безпеці задоволені достатньою мірою, то, за А. Маслоу, виникає потреба в коханні, прихильності та у відчутті власної приналежності до певної спільноти людей, і увесь цикл, описаний стосовно фізіологічних потреб та потреби в безпеці, повторюється. Так, людина починає особливо гостро відчувати відсутність друзів, коханої, дружини або дітей. Вона прагне чуттєвих відносин з іншими людьми, намагається посісти певне місце в певній групі і активно прагне досягти даної мети. Вона бажає цього більш за все на світі і, як правило, повністю забуває про те, що в ту пору, коли вона була голодна, любов викликала в неї усмішку. На відміну від потреб безпеки та фізіологічних потреб, потребу в коханні, прихильності і приналежності до певної групи людей задовольнити в сучасному суспільстві набагато складніше. Як зазначає Маслоу, неможливість задоволення цих потреб, як правило, є причиною будь-яких розладів та більш серйозних психічних патологій. І знову ж таки, при достатньому задоволенні цих потреб, виникають потреби іншого роду. Останньою і вищою стадією в ієрархії потреб Маслоу вважає самореалізацію, самоактуалізацію. Якщо фізіологічні потреби та потреби в безпеці, коханні, повазі задоволені достатньою мірою, ми маємо очікувати, що у людини з’явиться (це відбувається не завжди) нова потреба, якщо вона вже не робить те, до чого, як їй здається, в неї є покликання. Музикант повинен творити музику, художник – писати картини, поет – писати вірші, інакше вони не будуть відчувати себе щасливими людьми. Людина повинна стати тим, ким вона може стати. Цю потребу називають самоактуалізацією. Вона означає бажання все більше й більше ставати тим, ким ви є, ставати усім тим, що визначається вашою можливістю до становлення. Маслоу погоджується з тим, що ця потреба може сильно змінюватися від людини до людини. Він знову ж підкреслює, що передумовою появи потреби в самоактуалізації є задоволення потреб фізіологічних, безпеки, кохання та поваги. Трансформація потреб людини завжди залежить від зміни якості життя та вимог часу (наприклад, мода, науково-технічний прогрес, нове знання) і підлягає закону підвищення потреб. При цьому підвищення потреб – не просто розвиток одних і тих самих потреб, але поява нових, прогресивні поступові зміни, які базуються на збереженні того цінного, що було досягнуто на попередніх щаблях. На відміну від тваринного прагнення до виживання (survival needs) потреби людини як істоти високої психофізіологічної організації зумовлені когнітивними переживаннями – емоціями. Емоції відіграють величезну роль у трансформації потреб. Функція емоцій – трансформація потреб у досить конкретні цілі для знаходження можливостей практичного їх задоволення. Емоція завжди залежить від потреби і навіть невимушено видає ту чи іншу потребу; вона не тільки підкоряється потребі, але і спрямовує процес конкретизації і трансформації потреб, і певним чином спрямовує дискурсивні наміри людини. Тому ми можемо говорити про залежність дискурсу від потреб людини, що дає можливість, відштовхуючись від типу та виду потреби, типізувати тексти, продуковані людиною в ситуації комунікації. Так само, як іноді переплітаються потреби людини, як вони трансформуються і переходять з низького на більш високий рівень, трансформується і її мовлення, різні типи дискурсів взаємопроникають один в одного. Проте типологізація дискурсів залежно від типів людських потреб цілком можлива.
Необхідно зауважити, що з ускладненням якості потреб збільшується кількість дискурсів, що підтримують певну складну потребу. Особливо це стосується потреб ідеального або ціннісно-орієнтованого характеру. Наприклад, така складна потреба, як потреба влади, передбачає: а) потребу в матеріальних благах; б) потребу у створенні необхідного для цього існуючого порядку в суспільстві-об’єкті застосування влади; в) потребу в управлінні суспільством, яка стає домінантною і викликає низку інших потреб. Для створення суспільного порядку необхідно переконати соціум в його нагальності, для переконання в нагальності необхідно створення традиції, тобто рекурсивності певних регламентованих подій, створення ритуалу; ритуалізація суспільного буття має наслідком формування певних історико-культурних цінностей. Вся ця низка потреб неминуче викликає потреби в інструментах реалізації тих потреб, що виникли раніше, при цьому головною потребою виявляється потреба інформаційного впливу на суспільство. Така ієрархія потреб породжує ієрархію дискурсів, об’єднаних у дискурсивні системи. Прагнення до влади потребує вербальної самопрезентації агента, який вступає в комунікацію з соціумом. Це також потребує мотивованості намірів, і відповідно існуюча мотивованість повинна завоювати прихильність суспільства, мати такий вектор впливу на соціум, який би викликав позитивні емоції в останнього. Інструментом цього впливу постає дискурс аргументації (риторика переконання), в свою чергу тісно пов'язаний з уведенням інформації в маси (соціум), що ініціює владні наміри. Іншими словами, використовується масово-інформаційний дискурс [Олянич, 2007]. Влада створює свій, вигідний їй соціальний порядок і формує вигідне їй соціальне середовище функціонування (групи і класи людей, які схвалюють дії влади). Чергова порція потреб пов’язана з підтримкою цього порядку та життєдіяльності створеного соціального середовища. Тут задіяні політичні вербальні формули утримання влади та її посилення (політичний дискурс), створюються традиції і ритуали застосування влади, здійснюється їх вербалізація в ритуальному дискурсі. Певна річ, у наміри влади входить підтримка себе якнайдовше (якщо не назавжди), аргументація такого наміру також має свою підтримку в юридичному або правовому дискурсі. Апофеозом або вищою потребою влади на шляху її утримання є: а) потреба в особистому обожнюванні (ідолізації), що відображається в релігійному дискурсі, якщо релігія не відокремлена від влади, а максимально наближена до неї в ідеологічному відношенні; б) потреба в міфологізації та естетизації влади як певної ціннісної основи світо- та соціопорядку. Для реалізації останньої використовується презентаційний дискурс і споріднені з ним історико-культурний, педагогічний, фікційний (художній, казковий), естетичний дискурси. Тим самим основною потребою, що систематизує залучені дискурси, виявляється потреба в інформації, оскільки саме ця потреба лежить в основі як всього спектра потреб, так і використаних вербальних інструментів їх реалізації. Саме володіння інформацією дозволяє трансформувати потреби і переключатися з однієї дискурсивної системи на іншу. Зміни в інформаційному полі спричиняють дискурсивні трансформації, що певним чином впливає на комунікативний простір. З вищезазначеного робимо висновок, що Homo Sapiens, вступаючи в комунікацію, реалізує свої потреби: саме вони виявляються головною причиною, з якої комунікація стає необхідною. Цілі комунікації обслуговують певні потреби: виживання, співробітництво з іншими людьми, особисті потреби, підтримка відносин з іншими людьми, переконання інших діяти або думати певним чином, здійснення влади над іншими людьми (сюди можна віднести й пропаганду), об’єднання товариств і організацій в одне ціле, отримання й повідомлення інформації, усвідомлення світу і нашого досвіду в ньому (у що ми віримо, що думаємо про себе, про відносини з іншими людьми, і про те, що є істинним), прояви творчої натури та уяви. Керуючись потребами, людина для їх реалізації змушена певним чином використовувати свої мовні можливості. Звертаючись до когнітивно засвоєного і ментально закріпленого інформаційного тезаурусу, людина вибирає в ньому необхідний кластер понять та концептів, утілює їх в мовні формули і особливим чином структурує своє мовлення, занурюючи ці формули в комунікацію, створюючи відповідний дискурс для певної потреби або для декількох потреб відразу. |
|
Кафедра економіки і управління КІ СумДУ Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни "Макроекономіка" для студентів економічних спеціальностей денної форми навчання... |
ОНОЛОГІЯ, КАРДІОЛОГІЯ, ГЕМАТОЛОГІЯ У трьох томах Том 3 Гематологія... М. А. Власенко – заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Харківської медичної академії післядипломної... |
|
ПРОГРАМ А Програма та методичні вказівки щодо проходження виробничої практики для студентів денного відділення спеціальності 050107 "Економіка... |
Книга дорогоцінних скарбів Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання... |
|
1. Курація хворого з ускладненим гіпертонічним кризом Курація хворого... «Внутрішня медицина» Модуль 4 Невідкладні стани у клініці внутрішньої медицини /Укладачі: В. Г. Псарьова, Л. Н. Приступа, В. Ф. Орловський,... |
Конспект лекцій з курсу “ Системно-структурне моделювання технологічних... Конспект лекцій з курсу “Системно-структурне моделювання технологічних процесів” / Укладач П. В. Кушніров. – Суми: Вид-во СумДУ,... |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з курсу «Прогнозування техніко-економічного рівня машин» Конспект лекцій з курсу «Прогнозування техніко-економічного рівня машин» / Укладачі: О. М. Суміна, О. В. Черняков. — Суми: Вид-во... |
Тема: Піднесення до квадрату суми і різниці двох виразів. Розв’язування вправ Квадрат суми і квадрат різниці”; використання формул квадрата суми і квадрата різниці при виконанні обчислень, спрощенні виразів,... |
|
Конспект лекцій Частина II Суми Стратегічний маркетинг : конспект лекцій / укладачі: В. В. Божкова, Ю. М. Мельник, Л. Ю. Сагер. – Суми : Сумський державний університет,... |
Назва таблиці Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого... |