|
|
Скачати 0.97 Mb.
|
|
Тема: Україна в ІІ пол.. ХІХ ст.. Піднесення національного руху. Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
План. 1.Скасування кріпосного права, реформи 60-70 х рр. ХІХст. Соціально – економічний розвиток західноукраїнських земель.. 2. Національний та суспільно-політичний рухи в Україні у другій половині XIX ст. У середині XIX ст. Російська імперія, до складу якої входило 80% українських земель, переживала глибоку кризу, суть якої полягала у невідповідності існуючих феодальних структур та відносин провідним світовим тенденціям розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство. Характерними рисами кризовості у цей час були: занепад поміщицьких маєтків; посилення експлуатації селян; панування екстенсивних методів господарювання; гальмування розвитку капіталістичних процесів стримування формування ринку вільної робочої сили, розвитку підприємництва тощо; наростання соціального напруження у суспільстві; глухе бродіння у народі, що таїло в собі загрозу широкомасштабного «селянського бунту»; посилення процесу відставання Росії від європейських держав-лідерів. Основні причини скасування кріпосного права: 1. Криза феодально-кріпосницької системи господарювання. 2. Поразка царської Росії в Кримській війні. 3. Загроза селянської війни. Скасування кріпосного права (19. 02. 1861р.), селянська реформа внесли істотні зміни в крайове становище селянства на Україні, а саме:
Скасування кріпосного права вело за собою такі реформи: 1864р. – Судова реформа, Земська реформа 1874р. – Військова реформа 1876р. – Реформа міського самоврядування кінець 70-х років – Шкільна реформа Реформи 60 – 70-х років мали буржуазний характер, але залишали багато феодальних пережитків; створювали умови для розвитку нового ладу – капіталізму. Значно прискорюється промисловий переворот. Село стає для промисловості постачальником дешевої робочої сили, а з-за кордону йде приплив іноземного капіталу. Швидкими темпами розвивається залізнична мережа. В сільському господарстві широко застосовують механізацію, найману працю, вирощування зернових і технічних культур. Внаслідок революції 1848—1849 рр. на західноукраїнських землях, що входили до складу Австрійської імперії, склалися умови для розвитку капіталізму. Вирішальну роль у переведенні народного господарства на ринкові відносини відіграла реформа 1848 р. Незважаючи на її обмежений характер (скасування панщини за викуп) та збереження значних залишків старого ладу (всесилля великих землевласників, системи відробітків), вона все ж відкрила шлях до вільного підприємництва і формування ринку вільнонайманої робочої сили. Цим було створено передумови для зростання товарності сільського господарства й здійснення промислового перевороту. Будівництво залізниць тісніше зв'язало край із західними провінціями Австро-Угорщини, сприяло поліпшенню умов збуту західноукраїнської продукції, розширенню як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, а також товарів західної промисловості. Особливо швидкими темпами розвивалася нафтова промисловість. Водночас розвивалися озокеритова промисловість, видобуток бурого вугілля, виробництво солі. Підвищення попиту на ліс для промислових цілей у цей період сприяло розвиткові лісової промисловості. Наприкінці XIX ст. починається становлення металообробної і машинобудівної промисловості з виробництва нафтового устаткування, сільськогосподарських машин. Розвивається і промисловість, пов'язана з переробкою сільськогосподарської продукції: винокурні заводи, тютюнові фабрики, борошномельні, пивоварні підприємства, на початку 90-х років — цукрові заводи. У краї зростало відносне аграрне перенаселення, збільшувалася кількість селянських господарств, які опинилися на межі розорення. У пошуках кращої долі значна частина селян Закарпаття уже в 70-х, а Східної Галичини і Буковини — у 90-х роках XIX ст. змушена була емігрувати в інші країни (США, Бразилію, Канаду, Аргентину), на Наддніпрянську Україну ja на Балкани. До Першої світової війни з цих земель виїхало і поселилося за океаном майже один мільйон осіб. Проте ні постійна, ні сезонна еміграція не змогли істотно виправити ситуацію в західноукраїнському селі. Сільське населення дедалі більше пролетаризувалося. 2.З середини 50-х років ХІХ ст. знову починає відроджуватися український національний рух. У 1861р. видається перший в імперії український часопис «Основа». У середовищі інтелігенції України з'явилися «народники», які основним своїм завданням вважали звільнення селян з кріпацтва, вивченням народних звичаїв, мови, фольклору. У другій половині XIX ст. кращі сили української інтелігенції були зосереджені в Петербурзі. Сюди на постійне проживання прибули після заслання провідники Кирило-Мефодіївського товариства - П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров. Тут оселився Т. Шевченко, якому царизм не дозволив повернутися в Україну. Шевченків «Кобзар» було видано 1860 р. у Петербурзі не тільки мовою оригіналу, а й у російському перекладі. У цей час у Петербурзі засновується українське товариство «Громада», в якому найактивнішими були П. Куліш та М. Костомаров. Підтриманий багатими українськими поміщиками Тарновським і Ґалаґаном, Куліш заснував у північній столиці друкарню для видання українських книжок. Основний зміст діяльності української суспільно-політичних організацій ІІ половин ХІХ ст.
1863р. – Валуєвський циркуляр, заборонено друкувати навчальну літературу українською мовою. 1876р. – Ємський указ, заборонялося ввозити з-за кордону книги українською мовою, викладати українською мовою, ставити театральні вистави. Гоніння царського самодержавства на мову й культуру українського народу не тільки не задушили, а навпаки, пожвавили громадівський рух. Він став організованішим і цілеспрямованішим. З найавторитетніших, найдосвідченіших діячів цього руху з'їзди громадівців Києва, Полтави, Одеси обрали Раду — центральний керівний орган «федеративного об'єднання громад» України. До складу Ради увійшли видатні діячі науки й культури, зокрема історик, професор Київського університету В. Антонович, засновник української статистичної науки О. Русов, етнограф і поет П. Чубинський. Серед найактивніших діячів громадівського руху був композитор Микола Лисенко, письменник Михайло Старицький, автор першого фундаментального життєпису Т. Шевченка О. Кониський, письменник П. Рудченко (Панас Мирний). Найрадикальніші представники громадівської інтелігенції — М. Драгоманов, М. Зібер, С. Подолинський — змушені були у 1875 р. виїхати за кордон, щоб урятуватися від репресій царських властей, які звинувачували їх як у малоросійському сепаратизмі, так і в пропаганді соціалістичних ідей. Подолинський С. у Женеві разом з М. Драгомановим і М. Павликом започаткував видання журналу «Громада» ,де пропагували свою оригінальну теорію «громадівського соціалізму», основу якої становила ідея ліквідації приватної власності на засоби виробництва й утвердження колективної власності окремих виробничих асоціацій (громад). Суспільно-політичний рух, що розгорнувся після буржуазної революції 1848—1849 pp. в Австрії, зумовив посилення національно-визвольної боротьби українського народу. У другій половині 60-х років з членів Головної Руської Ради сформувалася партія москвофілів. Водночас оформилася ліберально-національна партія народовців. Соціальну основу москвофілів становили головним чином так звані старі русини, тобто добре забезпечена церковна та світська еліта. Поділяючи експансіоністські прагнення російського царату, вони не визнавали права українського народу на самостійне існування, рішуче обстоювали тезу про «єдиний общеруський народ», до якого зараховували і населення Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття, тобто стали на шлях національного самозречення. Носієм національної ідеї і продовжувачем традицій національного руху попередніх десятиліть у Галичині виступило молоде покоління світської інтелігенції — вчителі, письменники, журналісти, студенти. Молода інтелігенція започаткувала новий, так званий народовський, напрям національного руху, що орієнтувався на народ і стояв на ґрунті національного самоутвердження та визнання національної єдності українців Галичини і Наддніпрянщини. У 1861 р. народовці заснували у Львові клуб «Руська бесіда», товариство «Просвіта» (1868), метою яких було піднесення культури і свідомості народу, а також товариство імені Т.Г. Шевченка (1873) для опіки над письменством. Писемність і національну свідомість народу вони підносили великою мірою за допомогою Шевченкового «Кобзаря». Наприкінці 70-х — на початку 80-х років народовці створюють свої політичні організації та політичну пресу. З 1879 р. виходить тижневик «Батьківщина» за редакцією Ю. Романчука, а з 1880 — газета «Діло» за редакцією В. Барвінського. Тоді ж почав виходити літературно-науковий журнал «Зоря» (1880), який набув значення всеукраїнського органу. Галичина стала центром українського друкованого слова. Тут видавали свої твори й письменники Наддніпрянської України: П. Куліш, Марко Вовчок, В. Антонович, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний та ін. Таке співробітництво приносило обопільну користь: східні українці в такий спосіб долали царські заборони щодо українського друку, а західні одержували талановиту літературу для пропаганди єдності українського народу по обидва боки російсько-австро-угорського кордону. У 90-х роках XIX ст. на західноукраїнських землях відбувається політизація національного руху. Утворилися перші політичні партії, були сформульовані їхні програми та політичні гасла. Завдяки цьому національна ідея почала оволодівати народними масами, а національний рух, що набув політичного змісту, ставав масовим.У1890 р. у Галичині було засновано політичну партію — Русько-українську радикальну партію (РУРП). Це була перша легальна українська політична партія європейського типу і водночас перша в Європі селянська партія соціальної орієнтації. Згодом були створені Українська національно-демократична партія — УНДП (1899) та Українська соціал-демократична партія — УСДП (1899). Найближчим програмним завданням РУРП і УНДП була національно-територіальна автономія Східної Галичини, Північної Буковини, УСДП — культурно-національна автономія. Отже, на межі XIX—XX ст. національний рух на всій території України виразно політизувався. Керівництво ним перебрали на себе новоутворені політичні партії, програми яких передбачали докорінні зміни соціально-економічного і політичного ладу, повну ліквідацію національного поневолення України чужоземними імперіями, впровадження цивілізованих основ суспільно-політичного життя українського народу на демократичних засадах автономії або федерації чи навіть повної державної самостійності. Поміркуємо разом: *Якій вплив мали реформи 60-70 хрр. на соціально- економічний розвиток Наддніпрянщини **Що дає підстави стверджувати,що економічна політика імперій в Україні мала колоніальну спрямованість? *Які особливості мала селянська реформа 1861р. в Україні? Які її наслідки для України? *Які основні ознаки піднесення українського національного руху в ІІ половині ХІХ ст.? ***Проаналізуйте причини,що викликали переміщення центру українського національно-визвольного руху з Наддніпрянщини в Західну Україну. Де про це читати: Бойко О. Д. Історія України. – К., 1999. Грушевський М. Історія України-Русі. т. 1-2. – К., 1991. Давня історія України. – К., 1994. Довідник з історії України (А - Я). – К., 2001. Дорошенко Д. Нарис історії України: у 2-х т. – К., 1991. Історія України (кер. авт. кол. Ю. Зайцев). – Львів, 1998. Полонська-Василенко Н. Історія України. т. 1. – К., 1992. Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992. Хронологічна таблиця 2 млн. років тому — поява первісних людей на Землі. 1 млн. років тому — поява первісних людей на території України. IV—III тис. до н. є. — розселення племен трипільської культури на території України. IX—VII ст. до н. є. — розселення кіммерійців між Дністром і Доном, а також на Кримському та Таманському півостровах. VII—III ст. до н. є. — панування скіфів на території Північного Причорномор'я. VII—VI ст. до н. є. — грецька колонізація Північного Причорномор'я. І—II ст. — перші згадки про слов'ян у творах римських вчених — Плінія Старшого, Тацита, Птолемея. IV—VII ст. — формування перших східнослов'янських політичних об'єднань — союзів племен. VIII—IX ст. — утворення праукраїнської держави Руська земля з центром у Києві. 860—866 — походи князя Аскольда на Константинополь. 882 — вбивство Аскольда варягами, захоплення Києва Олегом. 882—912 — правління Олега на Русі. 911 — укладення договору між Руссю і Візантією. 912—945 — князювання Ігоря. 945—964 — регентство княгині Ольги. 964—972 — князювання Святослава. 980—1015 — князювання Володимира Великого. 988 — запровадження християнства в Київській Русі. 1019—1054 — князювання Ярослава Мудрого. 1037 — спорудження в Києві Софійського собору. 1097 — князівський з'їзд у Любечі. 1113 — укладення монахом Нестором першої редакції літописного зведення — «Повісті минулих літ». 1113—1125 — князювання Володимира Мономаха. 1187 — перша літописна згадка назви «Україна» щодо земель Південної Київщини та Переяславщини. 1199 — об'єднання волинським князем Романом Мстиславовичем Галицької і Волинської земель і утворення Галицько-Волинського князівства. 1223 — поразка руських дружин і половецького війська в битві на р. Калці. 1237—1240 — монгольська навала на Русь. 1238 — перемога військ Данила Галицького над німецькими лицарями-хрестоносцями під Дорогочином. 1350—1352 — боротьба польсько-угорської коаліції з Литовським князівством за Волинські землі. 1362 — перемога литовського війська над золотоординськими збройними формуваннями. 1385 — Кревська унія між Литвою та Польщею. 1387 — остаточне приєднання Галичини до Польського королівства. 1410 — поразка Тевтонського ордена від об'єднаного війська поляків, литовців, українців та білорусів під Грюнвальдом. 1413 — городельська унія між Литвою та Польщею. 1449 — утворення Кримського ханства. 1480 — повалення золотоординського іга на Русі. 1529 — перший Литовський статут. 1554—1556 — спорудження Д. Вишневецьким на о. Мала Хортиця оборонного замка-фортеці. Заснування Запорозької Січі. 1566 — другий Литовський статут. 1569 — Люблінська унія між Литвою та Польщею. Утворення федеративної польсько-литовської держави — Речі Посполитої. Перехід під владу Польщі Київського. Волинського і Брацлавського воєводств, а також Підляшшя. 1572 — універсал польського короля Сигізмунда II Августа про утворення найманого козацького формування — початок реєстрового козацького війська. 1572 — видання у Львові друкарнею Івана Федорова першої друкованої в українських землях книги «Апостол». 1588 — Третій Литовський статут. 1591—1593 — козацько-селянське повстання під проводом К. Косинського. 1594—1596 — козацько-селянське повстання під проводом С. Наливайка. 1596 — Берестейська унія. 1616 — похід запорозьких козаків на чолі з П. Сагайдачним на Кафу, визволення невільників. 1621 — битва польсько-козацького війська з турецьким під Хотином. 1625—1638 — хвиля козацько-селянських повстань під проводом М. Жмайла. Т. Трясила, І. Сулими, П. Бута, Д. Гуні, Я. Остряниці. 1648—1676 — українська національна революція. 1648 — перемоги козацьких військ на чолі з Б. Хмельницьким над поля ками під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями. 1649 — розгром польського війська в битві під Зборовом. Зборівська мирна угода. 1651 — поразка козацького війська в битві під Берестечком. Білоцерків- ський договір. 1652 — розгром польського війська в битві під Батогом. 1653 — перемога українського війська на чолі з І. Богуном над польсько- шляхетською армією під Монастирищем. Рішення Земського собору про прийняття Війська Запорозького під протекторат московського царя. 1654, 8 січня — Переяславська рада. 1654, березень — «Березневі статті». 1657 — смерть Б. Хмельницького. 1657—1659 — гетьманування І. Виговського. 1658 — Гадяцький договір. 1659 — розгром московських військ під Конотопом збройними форму- ваннями під керівництвом І. Виговського. 1659—1663 — гетьманування Ю. Хмельницького. 1659 — «Переяславські статті» Ю. Хмельницького. 1660 — Слободищенський трактат. 1661 — заснування університету у Львові. 1663 — «Чорна рада» у Ніжині. 1663—1668 — гетьманування І. Брюховецького на Лівобережній Україні. 1663—1665 — гетьманування П. Тетері на Правобережній Україні. 1665 — Московські статті. Обмеження територіально-адміністративної автономії Лівобережної України. 1665—1676 — гетьманування П. Дорошенка на Правобережній Україні. 1667 — Андрусівське перемир'я між Російською державою та Річчю Посполитою. 1668—1672 — гетьманування Д. Многогрішного на Лівобережній Україні. 1669 — «Глухівські статті». 1672—1687 — гетьманування І. Самойловича на Лівобережній Україні. 1676—1681 — гетьманування Ю. Хмельницького на Правобережжі. 1677—1681 — Московсько-Турецька війна за Правобережну Україну. 1681 — Бахчисарайський мирний договір між Росією, Туреччиною та Кримським ханством. 1686 — «Трактат про Вічний мир» між Росією та Польщею. 1687—1708 — гетьманування І. Мазепи. 1708—1722 — гетьманування І. Скоропадського. 1709, червень — Полтавська битва. 1710 — обрання гетьманом в еміграції П. Орлика. Бендерська Конституція. 1714 — перша згадка в джерелах про гайдамаків. 1722—1727 — діяльність першої Малоросійської колегії. 1722—1723 — гетьманування П. Полуботка. 1727—1734 — гетьманування Д. Апостола. 1727 — «Решительньїе пункти» (документ, що регулював відносини Гетьманщини з Росією). 1734—1750 — діяльність Правління Гетьманського Уряду. 1750—1764 — гетьманування К. Розумовського. 1764 —зосередження повноти влади в Україні в руках Другої Малоросійської колегії. 1768 — початок Коліївщини на Правобережній Україні. 1772 — перший поділ Польщі. Приєднання до Росії Східної Білорусії, а Галичини — до Австрії. 1775 — ліквідація царським самодержавством Запорозької Січі. 1781 — ліквідація полкової системи на Гетьманщині, утворення натомість намісництв за російським зразком. 1783 — царський маніфест про приєднання до Російської держави Кримського ханства; — царський указ про закріпачення селян на Лівобережній та Слобідській Україні. 1785 — «Жалувана грамота дворянству» Катерини II, згідно з якою українська старшина зрівнювалась у правах з російським дворянством. 1793 — другий поділ Польщі. До Росії відійшли Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина. 1795 — третій поділ Польщі. Росія включила до свого складу Західну Волинь, Західну Білорусію, Литву і Курляндію. 1798 — видання в Петербурзі трьох частин «Енеїди». 1803 — царський указ про «вільних хліборобів-, згідно з яким поміщики за власним бажанням могли відпускати кріпосних селян на волю й давати їм земельні наділи. 1805 — відкриття Харківського університету. 1812, червень — початок агресії Наполеона проти Росії. 1812—1835 — антикріпосницькі виступи селян на Поділлі під проводом У. Кармалюка. 1818—1821 — діяльність таємної організації «Союз благоденства», «побічні управи» якого діяли в Кишиневі, Тульчині, Полтаві тощо. 1820 — заснування в Ніжині Гімназії вищих наук. 1821 — утворення в Тульчині таємного «Південного товариства». 1825, грудень — повстання декабристів у Петербурзі. 1825, грудень — 1826, січень — повстання Чернігівського полку в Україні. 1827—1830 — діяльність таємного демократичного гуртка у Ніжинській Гімназії вищих наук. 1830—1831 — Польське визвольне повстання на Правобережній Україні. 1833—1837 — діяльність напівлегального демократично-просвітительського та літературного угруповання «Руська трійця». 1834 — заснування університету в Києві. 1840 — видання в Петербурзі - Кобзаря» Т. Шевченка. 1843—1844 — селянське повстання під проводом Л. Кобилиці на Буковині. 1846—1847 — діяльність Кирило-Мефодіївського товариства. 1847—1848 — запровадження в Правобережній Україні «Інвентарних правил». 1848, травень — утворення у Львові першої української політичної організації — Головної руської ради. 1848 — ліквідація кріпосного права у Галичині та на Буковині. 1853—1856 — Кримська війна. 1855 — розгортання масового антикріпосницького руху «Київської козачч-ини». 1856 — «Похід у Таврію за волею» — масове самовільне переселення се лян Катеринославщини та Херсонщини. 1861, лютий — царський маніфест про скасування кріпосного права в Росії. 1861—1862 — видання в Петербурзі українського журналу «Основа». 1863 — циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва про обмеження видання книг та заборону викладання в школах українською мо вою; — написання П. Чубинським вірша «Ще не вмерла Україна» — тексту до сучасного гімну України. 1864 — земська, судова та шкільна реформи у Росії. 1865— відкриття першої в Україні залізниці Одеса — Балта. 1867 — перетворення Австрійської імперії на дуалістичну Австро-Угорськ 1868 — створення у Львові першого осередку товариства «Просвіта». 1874 — масове «ходіння в народ». 1876 — затвердження царем Емського акта, що забороняв видання та ввезення з-за кордону літератури українською мовою. 1890 — утворення Русько-української радикальної партії (РУРП) — першої української політичної партії. 1892 — виникнення таємного товариства «Братство тарасівців». 1897 — організація київського та катеринославського «Союзів боротьби за визволення робітничого класу» |
| Орієнтовні вимоги оцінювання навчальних досягнень учнів з Відповідно до ступеня оволодіння зазначеними знаннями і способами діяльності виокремлюються такі рівні навчальних досягнень школярів... |
Інноваційні підходи при викладанні спеціальних дисциплін в системі... ПТО, як засіб підвищення ефективності і результативності навчальних досягнень учнів |
| Програма зовнішнього незалежного оцінювання з всесвітньої історії ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА Метою зовнішнього незалежного оцінювання із всесвітньої історії є виявлення, рівня сформованості історичної компетентності випускника... |
ПРОГРАМА ЗОВНІШНЬОГО НЕЗАЛЕЖНОГО ОЦІНЮВАННЯ з ІСТОРІЇ УКРАЇНИ Метою зовнішнього незалежного оцінювання з історії України є оцінювання рівня сформованості історичної компетентності випускника... |
| УРОК 46. КОНТРОЛЬ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ. КОНТРОЛЬНА РОБОТА №4 Мета. Здійснити контроль навчальних досягнень учнів з метою перевірки засвоєння учнями теми |
Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з математики До навчальних досягнень учнів з математики, які безпосередньо підлягають оцінюванню, належать |
| Моніторингові дослідження рівня навчальних досягнень учнів з іноземної... Ні в кого не викликає сумнівів актуальність проведення моніторингових досліджень навчальних досягнень учнів. Це визнано в освітянських... |
Оцінювання навчальних досягнень з теми Мета оцінювання: встановити відповідності рівня навчальних досягнень учнів в оволодінні знаннями про типи розмноження рослин, про... |
| 10 КЛАС ПОКАЗНИКОВА ФУНКЦІЯ Критерії оцінювання навчальних досягнень учня при вивченні теми «Показникова функція» |
Уроку: узагальнення та систематизація навчальних досягнень учнів.... Тема уроку. Узагальнення та систематизація знань учнів з теми «Лінійні рівняння з однією змінною» |