Тема: Галицько-Волинська держава.
Очікувані результати: після цього уроку ви зможете:
- розповідати про фактори, що сприяли розвитку Галицького і Волинського князівств;
- характеризувати соціально-економічне і політичне становище Галицько-Волинської держави за півтора століття існування;
- визначити історичне значення Галицько-Волинського князівства.
План.
1. Галицьке князівство. Волинське князівство. Князі Ростиславичі.
2. Утворення Галицько-Волинської держави.
3. Галицько-Волинська держава за наступників Данила Галицького.
Фактори, що сприяли розвитку Галицького і Волинського князівств (після відокремлення від Київської Русі): географічне розміщення, віддаленість від кочівників, розташування на перехресті важливих торгівельних шляхів, економічні зв’язки з країнами Західної Європи, розвиток міст, багаті поклади солі та інші.
Особливості політичного устрою:
для Галицького князівства – раннє виділення боярства в окремий стан;
для Волинського князівства – спільний розвиток дружинно-боярської верстви, що мала великі земельні володіння, рішуча підтримка нею князівської влади.
Галицькі землі відокремилися від Києва ще в кінці ХІ ст.. Тут з ІІ половини ХІ ст. осіла династія Ростислава Володимировича (онука Ярослава).
Ростислав Володимирович
Рюрик Василько
Володар
Володимирко (1141 – 1153рр.)
Ярослав Осмомисл (1153 – 1187рр.)
Володимир ІІ (1187 – 1199рр.)
На Володимирові закінчився рід Ростиславичів, які зуміли оборонити свою землю від вторгнень сусідів – поляків, угорців, забезпечити кордони князівства, розвинули господарство і торгівлю.
Волинь до самостійної організації дійшла в ІІ половині ХІІ ст. Однак дуже швидко була поділена на малі князівства.
Нову епоху як Галицької, так і Волинської історії розпочинає Роман Мстиславович (1173 – 1205рр.). В 1199р. Роман об'єднав Галицьке і Волинське князівство в одну державу.
Політика Романа Мстиславовича(1170-1205рр.)
-
Внутрішня
|
Зовнішня
|
- придушив опір бояр, зміцнив князівську владу;
- створив умови для розвитку ремісництва, торгівлі.
|
- відвоював Київ;
- об'єднав під своєю владою Чернігівське, Київське, Переяславське, Галицьке, Волинське князівства;
- неодноразово перемагав половців, воював з Польщею і Литвою.
|
Син Романа Мстиславовича – Данило – в 20 років розпочав боротьбу за відновлення держави, створеної батьком.
Політика Данила Романовича(1221-1264рр.)
-
Внутрішня
|
Зовнішня
|
- зміцнив владу, придушив опір бояр;
- будував міста;
- запрошував ремісників і купців з інших країн для розвитку ремісництва і торгівлі;
- ввів в селах посаду урядника, що мав слідкувати за додержанням прав селян;
- формував загони з селян.
|
- встановив дружні умови з Польщею і Угорщиною;
- намагався захистити державу від монголо-татар;
- закликав країни Західної Європи до боротьби з монголо-татарами.
|
Мовою документа: «Данило – це найбільша постать в історії Галицько-Волинської держави. Він … наново з'єднав розбиту державу … Не дав знищити своєї держави татарам … Супроти наступу Азії ввійшов у зв’язку з Західною Європою … Трудом свого життя він відбудував державу свого батька Романа і поклав основи під її дальший розвиток».
Крип’якевич І.П. Історія України.
Однак нащадкам Данилу Романовичу не вдалося зберегти державу.
Данило Галицький
Лев (в Галичині) Володимир (у Волині)
після їх смерті
Син Лева - Юрій
(Андрій і Лев) керували разом
У 1325р. після смерті Андрія та Лева, які загинули, воюючи за незалежність, бояри обрали князем Болеслава, сина мазовецького князя Тройдена та Марії, сестри останніх князів галицько-волинських.
У 1340р. князя Юрія ІІ (Болеслава) було отруєно. Загибель його стала великою трагедією для України, розпочалася боротьба за галицько-волинські землі між їхніми сусідами: на Волині утвердилося Литовське князівство; після довгої боротьби в 1387р. Галичина була остаточно захоплена Польщею.
Ще раніше, в кінці ХІІІ – на початку ХІV ст. Угорщина приєднала до себе Закарпаття, а в середині ХІV ст. Буковиною заволоділо Молдавське князівство.
Всі інші українські землі – Чернігівщина, Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля – у 50 – 60-ті роки ХІV ст. були приєднані до Литви.
Поміркуємо разом: *Чому волинському, а не галицькому князю вдалося об’єднати князівства в одну державу?
***Визначте, в чому наступність державних традицій Київської Русі в Галицько-Волинській державі.
**Чим пояснити, що Галицько-Волинська держава досягла такого великого рівня авторитету на міжнародній арені?
*** У чому полягало історичне значення Галицько-Волинської держави?
До наступного заняття: - підготувати повідомлення, цікаві факти по культурі Київської Русі та Галицько-Волинської держави.
Де про це читати:
Бойко О. Д. Історія України. – К., 1999.
Грушевський М. Історія України-Русі. т. 1-2. – К., 1991.
Давня історія України. – К., 1994.
Довідник з історії України (А - Я). – К., 2001.
Дорошенко Д. Нарис історії України: у 2-х т. – К., 1991.
Історія України (кер. авт. кол. Ю. Зайцев). – Львів, 1998.
Полонська-Василенко Н. Історія України. т. 1. – К., 1992.
Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992.
Тема: Українські землі під владою Литви та Польщі.
Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
- з'ясувати причини захоплення українських земель Литвою та Польщею;
- характеризувати їх становище, політичний і адміністративний устрій;
- встановлювати основні причини та наслідки для українських земель підписання литовсько-польських уній.
План.
1. Українські землі у складі Великого князівства Литовського, Руського і Жемантійського.
2. Українські землі під владою Польщі.
Головними причинами експансії щодо України були: оволодівання багатими українськими землями; зміцнення свого військового потенціалу, своїх кордонів.
У 50 – 60-ті роки ХІV ст. українські землі – Чернігівщина, Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля – були приєднані до Литви.
Населення України опору литовцями фактично не чинило, подали Велике князівство Литовське не порушувало існуючих на українських землях звичаїв та системи управління. Це визначалося тим, що соціально-економічний розвиток князівств був вищий, ніж ранньофеодальної Литовської держави, яка багато запозичила у них:
- мову, православ’я, законодавства, адміністративний устрій та інше.
Внаслідок територіальних придбань князівство перетворилося на найбільш велику державу Європи. Історики назвали його Литовсько-Руським (у цій державі етнографічні литовські землі займали всього 1/10).
Литовські завойовники не зустрічали помітного опору, тим більше, що Литва одразу ж почала захищати слов'янські землі від монголо-татар. Широку відомість набули імена великих литовських князів – Гедиміна і Ольгерда.
Основні напрямки політики.
-
-
Князя Гедиміна (1316 – 1341)
|
Князя Ольгерда (1345 – 1377)
|
- загарбання українцями білоруських земель;
- боротьба з Московською державою, намагання від’єднати від неї Новгород і Псков;
- встановлення дружніх відносин з Польщею і Тверським князівством.
|
- розширення території князівства Литовського;
- успішна боротьба з монголо-татарами (1362 – 1363) – битва під Синіми Водами;
- намагання підірвати могутність Московської держави.
|
З півночі на Литовську державу насувалася загроза з боку німецьких рицарів-хрестоносців лівонського ордену. Литва і Польща, об’єднавши свої сили, до складу яких входили і українські, білоруські та російські загони, 15 липня 1410р. поблизу Грюнвальда розгромили військо рицарів.
Галичина і частина Волині під владою Польщі.
Невелика Литва включала до своєї держави землі Білорусії й України, що переважали її своєю територією і населенням, природними багатствами. Тому польська шляхта домагалася об'єднання Великого князівства Литовського з Польським королівством в одну державу.
Процес укладання унії між Литвою і Польщею був довгим (з 1385 по1569рр.).
У 1385р. литовський князь Ягайло прийняв Кревську унію. Зміст унії:
- Ягайло стає королем Польщі;
- У Великому князівстві Литовському вводиться католицька віра;
- Велике князівство Литовське приєднується до Польщі.
У результаті унії відбулось включення литовських, білоруських та українських земель до складу Польщі. Унія поклала початок ліквідації Литви як окремої держави. Литовські і українські вельможі, спираючись на невдоволення православного населення, чинило опір Ягайлові.
У 1413р. між Ягайлом і Вітовтом була укладена Городельська унія, за якою Литва не тільки визнавала верховенство польського короля, а й вводила однаковий з Польщею адміністративний поділ; на литовських бояр-католиків були поширені польські права.
Унія призвела до посилення впливу у Литовському князівстві католицької віри.
У 1569р. у Любліні був скликаний сейм, на який винесено проект повного приєднання литовських земель до Польщі.
Зміст Люблінської унії:
- проголошувалося об'єднання Польщі і Литви у єдину державу – Річ Посполиту;
- Литві у складі Речі Посполитої надавалося право на свої законодавство, судочинство, мову (руську, білоруську), казну, військо;
- Річ Посполита очолювалася королем, що обирався польськими і литовськими феодалами;
- в Литві та Польщі встановлювалися однаковий державний устрій, спільна грошова система, спільний сейм;
- в міжнародних відносинах Річ Посполита виступала як єдина держава.
Наслідки унії: повне панування Речі Посполитої на українських землях, утвердження необмеженої влади польських магнатів; посилення соціального, національного і релігійного гніту українського населення; знищення також рештки українських державних традицій, що зберігались під формами автономії у Великім князівстві Литовському. Українські землі Речі Посполитої було поділено на 6 воєводств: Галицьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Белзьке.
В Україні з'являються величезні латифундії польських магнатів, які були необмеженими володарями своїх областей і безжалісно експлуатували природні багатства України.
У жовтні 1596р. відбувся Берестейській церковний собор, який прийняв нову унію.
Зміст Брестської унії:
- католицька і православна церкви об’єднувалися;
- на чолі об’єднаної церкви стояв папа Римський;
- служба Божа велась слов'янською мовою;
- православні обряди зберігалися.
Наслідком унії було значне послаблення позицій православної церкви. Визначну роль в боротьбі за відновлення православ’я належить братствам – громадським союзам православного українського населення (виникли наприкінці ХVІ ст.).
Мовою документа: «Укладена з мотивів далеко більш політичних й адміністративно-дисциплінарних, ніж догматично-релігійних, Брестська унія одразу ж внесла визначний фрагмент у лоно українського народу, спричинила тимчасовий запал, пожвавлення, інтелектуальний рух, жваві диспути, … та в кінцевому підсумку ослабила Русь, демократизувала її ненавистю братств до братів, взаємним недовір’ям і нетерпимістю і була однією з причин козацьких війн, які принесли Україні Руїну, а Польщі зародок політичного занепаду.
І. Франко «З історії Брестського собору 1596р.».
В Придністров’ї проти унії виступило запорозьке козацтво на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним (Конашевичем), який постійно підтримував православну віру.
В наступні роки проти унії та засилля польських феодалів відбулися повстання під проводом гетьмана нереєстрового козацтва Тараса Федоровича (Трясило1630р.), гетьмана нереєстрового січового козацтва Івана Сулими (1635р.) та інших. Боротьба за волю і православну віру в І половині ХVІІ ст. зростала, що привело до визвольної війни українського народу.
Поміркуємо разом: *Чому Литовській державі вдалося порівняно легко захопити українські землі?
*Чому Литву, Польщу, Угорщину приваблювали українські землі?
**Які наслідки для українських земель мала Люблінська унія?
***Схарактеризуйте причини і наслідки релігійного розладу в Україні та появи на її територіях греко-католицької церкви?
До наступного заняття: - знайти інформацію для повідомлення про причини і джерела виникнення українського козацтва, устрій Запорозької Січі.
Де про це читати:
Бойко О. Д. Історія України. – К., 1999.
Грушевський М. Історія України-Русі. т. 1-2. – К., 1991.
Давня історія України. – К., 1994.
Довідник з історії України (А - Я). – К., 2001.
Дорошенко Д. Нарис історії України: у 2-х т. – К., 1991.
Історія України (кер. авт. кол. Ю. Зайцев). – Львів, 1998.
Полонська-Василенко Н. Історія України. т. 1. – К., 1992.
Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992.
Тема: Виникнення козацтва та Запорозької Січі.
Очікувані результати: після цього заняття ви зможете:
- з'ясувати причини, що привели до утворення українського
козацтва,Запорозької Січі,козацько-селянських повстань;
- характеризувати політичний і адміністративний устрій Запоро
зької Січі ;
- встановлювати основні події,наслідки боротьби козацтва з
турками і татарами.
План.
1. Причини і джерела виникнення українського козацтва.
2. Запорозька Січ.
3.Створення реєстрового козацького війська. Козацько – селянські повстання.
4.Боротьба козацтва з турками і татарами. Гетьман П.Сагайдачний.
1. Термін «козак» вперше зустрічається в джерелах XIII ст. — монгольській хроніці, датованій 1240р. У перекладі з тюркської означає «одинокий», «схильний до розбою, завоювання». У 1490 р. воно вперше з'явилося в Україні на означення людей, що ходили в степ за здобиччю або боротися з татарами.
Основна причина утворення козацтва закорінена в тих соціально-політичних умовах, які склалися на українських землях у другій половині XV— XVI ст. Польща і Литва все більше обмежували самоврядування українських земель, аж до ліквідації залишків їхньої автономності. Посилювалась експансія католицизму, польських магнатів. А становище українського населення погіршувалось з кожним роком.
Особливість суспільного життя в Україні в XV — першій половині XVI ст. полягала також і в тому, що основна маса населення зосереджувалася на обжитих землях Галичини, Поділля, Волині, Полісся, північної Київщини. Саме тут і відбувалося посилення кріпацтва. Решта території України — Середнє Подніпров'я, Побужжя, Запорожжя — була майже не заселена. В цих районах на порубіжжі з Диким полем знаходились прикордонні військові гарнізони (міста Остер, Канів, Брацлав, Вінниця). Далі тягнулись незаймані землі, де було багато дичини., риби, диких коней. Ватаги так званих ухідників із прикордонних селищ селились на уходах — в гирлах річок — і там рибалили, добували мед, полювали. Невдовзі до ухідників почали приєднуватись селяни-втікачі з Галичини, Волині, Полісся, Західного Поділля. Вже у другій половині XV — на початку XVI ст. на Наддніпрянщині утворились загони вільних озброєних людей із різних соціальних прошарків: від ухідників, селян та міщан до дрібної збіднілої шляхти і православного духовенства.
На формування козацького стану істотний вплив мав воєнний чинник. У XV—XVII ст. південь України був охоплений полум'ям безперервної боротьби з татаро-турецькими загарбниками. Для оборони з рублених і січених колод будувались укріплення - «січі».
Помітну роль у формуванні козацтва відіграло розширення господарської діяльності українського народу,.
2. Запорозька Січ виникла у нижній течії Дніпра. На той час Дніпро перетинали пороги — кам'яні скелі. Всіх порогів на Дніпрі було дев'ять. На південь від порогів у пониззі Дніпра виникало чимало кам'яних островів, де в 30—40-х роках XVI ст. фортецю під назвою Запорозька Січ, до якої увійшли й невеликі городки-січі. Протягом свого двохсотрічного існування запорозькі козаки послідовно змінили вісім Січей: Хортицьку, Базавлуцьку, Томаківську, Микитинську, Чортомлицьку, Олешківську, Кам'янську й Нову, або Підпільненську.
Найважливіший і найбільший з усіх островів на Дніпрі був острів Хортиця. Він відігравав свого часу роль стратегічної бази при розселенні козаків за порогами, тому саме тут в середині XVI ст. волинський православний магнат Дмитро (Байда) Вишневецький збудував замок і оточив його козацькою залогою. Дослідник історії козацтва Д. Яворницький вважав саме Хортицьке укріплення матір'ю козацьких січей, а князя Вишневецького — духовним батьком Запорожжя.
Для Січі запорожці завжди вибирали сухе й високе місце на березі Дніпра або якоїсь його притоки і, лишивши посередині тієї площі майдан, ставили навколо нього 38 довгих хат-куренів, де товариство мало притулок під час негоди. Посеред майдану височів стовп. Це було місце зборів і покарань. Окрім куренів, у Січі зводили церкву на честь святої Покрови; паланку-будинок, де зберігалися військові клейноди, містилася канцелярія й чинився суд і розправа; пушкарю, скарбницю .
Одночасно на Січі перебувало кілька тисяч козаків, частина була на уходах, в степових залогах.
Запорозька Січ мала своєрідну військово-адміністративну організацію. Запорозьке військо мало два поділи — військовий і територіальний. Військо поділялося на 38 куренів а територія — спочатку на 5, а потім на 8 паланок. Військові клейноди запорожців складалися з булави, пернача, бунчука, корогви, печаті й котлів або литаврів.
Протягом другої половини XVI — першої половини XVII ст. на Запорожжі утворився самобутній військовий і соціальний устрій, який відзначався передусім демократичністю. Доступ на Січ мав кожний православної віри, за винятком жінок. Люди, що прийшли на Січ, як правило, змінювали свої прізвища та ім'я, щоб приховати своє походження і минуле.
Всі козаки вважалися рівними і мали однакові права. Вони брали участь у загальній Січовій Раді, яка вирішувала всі важливі справи. Рада збиралась часто і являла собою орган січового народовладдя. Всі справи вирішувалися більшістю, без формального голосування.. Рада обирала гетьмана та військову старшину, що мали обов'язки регулярно звітувати перед військом.
Адміністративна і судова влада в запорозькому війську була побудована таким чином:
- військові начальники( кошовий отаман, суддя, осавул, писар, курінні отамани);
- військові чиновники (підписарій, булавничий, хорунжий, пірначний, підосавулій, довбиш, піддовбиш, кушнар, підкушнар, гармаш, товмач, шафар, підшафарій, канцеляристи);
- похідні й паланкові начальники (полковник, писар, осавул, підписарій, під осавул).
Кошовий отаман (пізніше — гетьман) об'єднував у своїх руках військову, адміністративну, судову й духовну владу. У воєнний час кошовий був головним «командиром» і діяв як необмежений диктатор.
Кожний кошовий щороку, 1 січня, під час виборів військової старшини, повинен був скласти звіт про свої дії та вчинки, що стосувалися війська. За порушення козацьких законів або за несправедливе рішення суду його навіть могли покарати смертю. Кошового отамана обирали лише на рік, після того на його місце ставав інший. Винятком були особливо видатні особи — Іван Сірко, Кость Гордієнко, Іван Мілашевич, Петро Калнишевський. Сірко був кошовим отаманом 15, а Калнишевський — 10 років.
Кошовий, суддя, писар, осавул — становили запорозьку старшину, яка відала військовими, адміністративними, судовими і духовними справами війська. Усі інші службові особи лише допомагали головним і виконували їх волю і накази. Після запорозької військової старшини йшли курінні отамани, яких було 38 (за кількістю куренів).
Основою господарства Запорожжя було землеробство. На Запорожжі відбувалося становлення господарства якісно нового типу, яке виходило за межі середньовічної цивілізації, — фермерського. Окрім землеробства, козаки займались розведенням худоби, полюванням, рибальством, виробленням горілки і пива, видобутком солі та меду, купці з допомогою козаків вели торгівлю з Кримом і Туреччиною. Жили козаки здебільшого бідно.
На другу половину XVI ст. січовики створили велике військо. Основу його становила піхота. Чисельність запорозького війська не була сталою, а коливалася від 6 до 15 тис.
Військовий флот війська становили виключно чайки, які називали байдаками. Запорожці використовували також трофейні турецькі галери.
3.У 1572 р. було створено реєстрове військо, яке спочатку складалось з 300 козаків. Невдовзі реєстр був розширений до 500 осіб, а згодом — і до 6000—8000. Козаки, вписані до нього, вважались прийнятими на державну службу і отримували значні привілеї: заробітну платню, озброєння, особисту свободу, право власності на землю, дозвіл вільно займатися промислом і торгівлею.
Реєстрове козацтво мало свою територію і поділялося на полки і сотні. Полковими містами стали Чигирин, Черкаси, Переяслав, Корсунь, Біла Церква, Канів. Центром дислокації війська було м. Трахтемирів на Дніпрі із Зарубським монастирем.
Створення реєстрового війська переслідувало дві цілі. Уряд Речі Посполитої хотів не тільки узаконити охорону козаками східного кордону держави, а й повести наступ на вольності запорозького козацтва через заможних реєстрових, поставлених на службу Польській короні. Але надії короля та сейму за допомогою реєстрових розколоти козацтво і взяти під контроль Січ не справдились. Кількість козацтва зростала, а спроби уряду втручатись у його справи спричиняли козацько-селянські повстання.
Перше велике козацько-селянське повстання відбулося в 1591—1593 pp. на чолі з Кршиштофом Косинським. Козаків підтримало селянство Київщини, Брацлавщини та Волині. У 1593 р., не маючи артилерії, сильної кінноти, воно зазнало поразки.
Великого розмаху набуло повстання під проводом Северина Наливайка (1594—1596). Козацький полководець, родом з Гусятина, свого часу брав участь у морських і сухопутних походах запорожців. Зайнявши значну територію від Дністра до Прип'яті, Наливайко виношував плани створення самостійної козацької держави в пониззі Бугу і Дніпра. Тільки регулярна армія на чолі з гетьманом С. Жолкевським змусила козаків відступати. Польське військо вчинило над переможеними козаками криваву різню.
Однак боротьба селянства і козацтва України не закінчилася. Далі були повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила) (1630р.), Павла Бута (Павлюка), Дмитра Гуні, Яцька Острянина(1637 -1638рр.) та ін.
Майже півстоліття польський уряд вів боротьбу з автономією Запорозької Січі, граючи на протиріччях реєстрового та низового козацтва. Зазнавши поразки в цій боротьбі, уряд змушений був ввести «Ординацію» (1638), за якою реєстрове козацтво втрачало частину своїх прав, а низові козаки вважались кріпаками.
4.З початку XVI ст. козаки з волості (території, розташовані вище порогів) та січовики постійно здійснюють морські походи на Крим і Туреччину. З перемінним успіхом ведеться запекла боротьба. Зміцнившись, Запорозька Січ розширює сферу боротьби з турецько-кримськими загарбниками.
Найбільшого розмаху козацькі походи проти «бусурманів» набули у 1600-1620 pp. Майже щорічно козаки перетинала Чорне море і нападали на кримські і турецькі береги. У 1604 р. спустошили Варну — найсильнішу турецьку фортецю на Чорному морі, у 1608 р. розгромили Перекоп, у 1609-му пограбували Кілію, Ізмаїл, Акерман і в 1614 р. штурмували Трапезунд. У 1615 р. вони увірвалися до гавані Константинополя і на очах султана спалили флот і втекли.У 1614-1617 pp. особливо зростає козацька активність на Чорному морі. У ці роки боротьбу очолив один із найвидатніших і найталановитіших козацьких старшин, у 1616-1622 pp. — гетьман Січі Петро Сагайдачний. Під його керівництвом козаки штурмом взяли фортецю Кафу, де знаходився найбільший на Сході невольничий ринок, визволили десятки тисяч полонених, серед яких було багато українців. У 1620 р. козацькі чайки за його ініціативи знову спалили Константинопольську гавань з усіма кораблями.
Не менш успішними були бойові дії проти татар і турок на суші. Розлючений неспроможністю Польщі приборкати козаків, турецький султан Осман II зібрав 160-тисячне, військо і разом з великими силами свого васала, Кримського ханства, почав війну з Польщею. У 1620 р. у першій битві поблизу села Цецори, під Яссами, польські війська були вщент розбиті, а їхній командувач — коронний гетьман Жолкевський загинув. Більшість польських старшин і рядових потрапили у полон. Польський уряд, залишившись без армії, звернувся по допомогу до Запорозької Січі. Сагайдачний застосував умілу тактику ведення бою, поєднуючи активну оборону і рішучі, часто нічні, атаки на турків. Козаки не раз вривалися до ворожого табору, змушували тікати навіть султана. За місяць боїв з польсько-українською армією турки втратили 80 тис. чоловік із 150-тисячної армій, не маючи перспектив на перемогу, пішли на переговори. У жовтні 1621 р. Туреччина і Польща підписали мирний договір. Завдяки мужності козаків, високому військовому мистецтву їхнього гетьмана Сагайдачного, Туреччина не досягла своєї мети — захоплення польських і українських земель, а її міжнародному престижу завдано тяжкого удару її просування в Європу було зупинено.
У 1622 р. від смертельної рани, яку дістав у хотинський битві, помер Петро Сагайдачний, якого оплакувала вся Україна.
Поміркуємо разом: ***Які особливості порівняно з іншими тогочасними держа-
вами мала Запорізька Січ?
*За що сучасники шанували Д.Вишневецького?
**Чим відрізнявся побут та життя козаків січовиків від решти
козаків – запорожців?
*Унаслідок яких подій польський уряд ухвалив «Ордина
цію…»?
До наступного заняття: - більш детальніше розглянути події козацько – селянсь
ких повстань;
Самостійно опрацювати тему : «Українська культура ХІV - ХVІ ст..»
Де про це читати:
Бойко О. Д. Історія України. – К., 1999.
Грушевський М. Історія України-Русі. т. 1-2. – К., 1991.
Давня історія України. – К., 1994.
Довідник з історії України (А - Я). – К., 2001.
Дорошенко Д. Нарис історії України: у 2-х т. – К., 1991.
Історія України (кер. авт. кол. Ю. Зайцев). – Львів, 1998.
Полонська-Василенко Н. Історія України. т. 1. – К., 1992.
Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992.
|