|
|
Скачати 0.83 Mb.
|
|
тематичних сфер — визначення пріоритетних напрямів діяльності організації та зацікавлених груп (організацій), дії яких можуть позитивно або негативно вплинути на її стан. Розвиток відносин організації в тематичних сферах базується на системі соціальних та екологічних балансів, соціальних рахунках, екологічних звітах, спеціальних показниках, що подаються організацією на розгляд зацікавлених груп тощо. Основою формування системи зв'язків із навколишнім середовищем є політика організації, яка повинна охоплювати: — системи (організація, економіка, суспільство, екосистема); — інститути (внутрішні, загальногосподарські, суспільні групи претензій, організації захисту прав споживачів); — тематику (внутріорганізаційні, загальногосподарські, суспільні, екологічні питання). На основі політики вибудовується стратегія діяльності організації у зовнішньому середовищі. Формуючи її, виходять з таких міркувань: — передбачення заходів, необхідних для досягнення Цілей організації. Так, економічна стратегія повинна бути спрямованою на утримання конкурентних позицій на ринку, екологічна — на охорону довкілля, суспільна — на захист економічних інтересів та здоров'я споживачів; — визначення принципів стратегічної поведінки організації, яка може бути зорієнтована на подолання конфліктних ситуацій (оборонна позиція) чи на здійснення превентивних кроків (активна позиція). 148 Виробничо-господарська організація Середовище організації 149 На основі обраної стратегії вибудовують систему комунікацій організації із зовнішнім середовищем. Комунікації (лат. соттупісо — поєдную) — систематичне / комбіноване використання всього інструментарію зв'язку із зовнішнім середовищем (реклама товарів, методи стимулювання продажу, кадрова реклама, робота з громадськістю та ін.). Система зв'язку організації повинна гарантувати надходження найважливішої інформації про навколишнє середовище, необхідної для планування і прийняття рішень. Ця інформація не має обмежуватися лише ринковими відомостями. Усі дії організації в навколишньому середовищі спрямовані на людей, що породжує проблеми, які стосуються управління власним персоналом щодо його впливу на навколишнє середовище, а також впливу навколишнього середовища на персонал. Управління діяльністю персоналу в навколишньому середовищі передбачає: — використання при доборі керівних працівників і співробітників специфічних критеріїв, які гарантували б відповідну поведінку організації; — спеціальну підготовку працівників; — створення системи стимулювання ідей і діяльності, орієнтованої на зміцнення зв'язків з навколишнім середовищем; — формування системи комунікацій всередині й за межами організації, яка забезпечувала б тісну взаємодію внутрішнього і навколишнього середовища. Управління персоналом і представниками з навколишнього середовища (управління груповими претензіями) є регулюванням відносин з різними його групами. Особливо важливе значення такого управління в перехідних суспільствах, наприклад, у господарській ситуації сучасної України, недостатньо нормативно вмотивоване формування і становлення таких відносин. Деструктивна поведінка груп зовнішніх претензій інколи може завдати шкоди організації- Ставлення до зовнішніх груп охоплює таку проблематику, як мотивація їх представників, досягнення відповідності між індивідуальними особливостями організації та її репутацією (корпоративним іміджем) на ринку і в суспільстві. Важливими чинниками, що забезпечують індивідуальність організації, є фірмова поведінка і дизайн. Фірмова поведінка — позиція організації на ринку, в суспільстві тощо, загальні принципи її моральної, соціальної, економічної, політичної, інформаційної діяльності. Поведінка фірми є важливим чинником позиціонування її на ринку. Фірмовий дизайн (англ. безі£п — проектувати) — гармонійно поєднані оригінальні візуальні засоби ідентифікації фірми. Використовувані при цьому засоби графіки, кольору, мови, просторових рішень є визначальними у формуванні фірмового стилю, а отже індивідуальності організації. Чинники соціально-економічного середовища зумовлюють життєздатність організації на конкретний момент, розвиток її в майбутньому. Для адаптації до зовнішнього середовища організація повинна знати і чітко класифікувати їх. До таких чинників зараховують розмір і структуру потреб населення, рівень його доходів і нагромаджень, рівень цін, можливість одержання споживчого кредиту, політичну стабільність і спрямованість внутрішньої політики держави, розвиток науки і техніки, рівень культури населення, міжнародну конкуренцію, вплив постачальників, технології, законодавства, соціальні та культурні зміни в суспільстві. Загалом чинники зовнішнього середовища поділяють на економічні, технологічні, соціальні, політичні, етичні. Така класифікація не є жорсткою, оскільки всі аспекти зовнішнього середовища взаємоперекривають і взаємодіють. Поширеною є класифікація їх на чинники прямої та непрямої дії. До чинників середовища непрямої дії відносять технологію, стан економіки, соціокультурні, політичні фактори, відносини з місцевим населенням, до чинників прямої дії — постачальників (матеріалів, капіталу, трудових ресурсів), закони і державні органи, споживачів, конкурентів. У перехідній економіці одночасно існують відносини, властиві як адміністративно-командній, так і ринковій економіці, що унеможливлює чіткий поділ зовнішнього середовища на середовище прямого і непрямого впливу. Отже, виробничо-господарська організація як елемент економічної системи реалізується в конкретному середовищі і перебуває під його впливом. Водночас сукупний вплив організацій на середовище зумовлює відповідні макроекономічні зміни в ньому. Економічна теорія вимагає, щоб організація досягала максимальних результатів за мінімальних затрат ресурсів. Ефективність виробничо-господарської діяльності організації оцінюють, беручи до Уваги не тільки продуктивність використання основних ресурсів (товарна маса, людський капітал, технологічний 150 Виробничо-господарська організація Еволюція організацій і фінансовий потенціал, рухоме і нерухоме майно), а також суспільну й екологічну її перспективу, тобто взаємовідносини з навколишнім середовищем. 3.3. Еволюція організацій Виробничо-господарські організації у процесі розвитку видозмінювалися, набуваючи або втрачаючи певні риси. Еволюцію виробничо-господарських організацій ілюструє табл. 3.1. Таблиця 3.1 Еволюція виробничо-господарських організацій
151 Закінчення таблиці 3.1
В межах кожного історичного періоду відбувався розвиток і редукція іманентних йому організацій. Розвиток організацій у докапіталістичних соціально-економічних формаціях З появою людини розумної (Ното заріепз) виникла первісна організація — кровноспоріднена община, яка передбачала поділ обов'язків між індивідами та координацію праці при збиранні рослин, полюванні, рибальстві і т. п. Однак така організація ще не мала виробничого характеру. З розвитком первісних племен нагромаджувався досвід, який свідчив, що цілеспрямоване виробництво предметів споживання краще і повніше задовольняє потреби люди- 152 Виробничо-господарська організація ни, ніж просте використання продуктів природи. У період неоліту (VI — II тис. до н.е.) людина приручила тварин, окультурила рослини. З часом виявилося, що ефективність виробничої діяльності зростає, якщо одні групи людей займаються розведенням тварин, інші — землеробством. Відбувся перший великий поділ суспільної праці — відокремлення тваринництва від землеробства, тобто було започатковано професійний поділ і кооперацію праці як засіб підвищення ефективності виробництва, що мало надзвичайне значення для розвитку виробництва і людства. Внаслідок поділу праці зміцніла влада вождів, ставши здебільшого спадковою, виникла перша свідома форма виробничої спеціалізації — спеціалізоване внутріпле-мінне виробництво продуктів тваринництва і землеробства. Зростання продуктивності суспільної праці внаслідок її поділу на землеробство і тваринництво забезпечило появу відносного надлишку продуктів праці, а значить і передумови для обміну ними — спершу епізодичного, а потім і регулярного. У період другого великого поділу суспільної праці — відокремлення ремесла від землеробства (XII—VIII ст. до н.е.) сформувалися перші соціально-економічні утворення, систематично орієнтовані на виробництво. Ремеслом спочатку займалися окремі представники землеробських племен. Потім виникли ремісничі майстерні, які виготовляли предмети як товари для зовнішньої реалізації. Виробництво розмежувалося на продукування засобів виробництва і предметів споживання, відбулися зміни в організації праці людей. Ремісничі майстерні спершу були основані на общинній, а згодом — індивідуальній приватній власності ремісників на землю і капітал. З них розвинулися сучасні виробничо-господарські організації. З формуванням рабовласницького суспільства виробничо-господарські організації дещо деградували порівняно з ремісничими майстернями вільних ремісників, оскільки рабів вважали одним із засобів виробництва. Соціальний чинник виробництва не стимулювався, не було заінтересованості працюючих у результатах праці. Управління працею рабів зводилося до фізичного примусу з боку власника чи наглядача. Внаслідок цього поділ праці було зведено до рівня найпростіших операцій. Раби часто намагалися пошкодити знаряддя праці, тому вони були простими, грубими, недосконалими. У період феодалізму виникли ремісничо-цехові організації. У середні віки промисловість була зорієнтована Еволюція організацій 153 на потреби сільського господарства, а політична й економічна влада зосереджувалася в руках феодалів як власників землі та кріпаків, які її обробляли. Типовим промисловим підприємством була майстерня, а основною продуктивною силою — самостійний ремісник, господар майстерні зі всім обладнанням та інструментами. Майстрові допомагали підмайстри і один-два ремісники, які готувалися стати самостійними майстрами. У виробництві ширше, ніж раніше, застосовували механічні засоби з використанням енергії води, вітру, робочих тварин, а нерідко і людей. Основою поділу праці були технологічно завершені комплекси операцій, зведені до виготовлення напівфабрикатів, а кооперацію застосовували як у внутріцехових, так і у міжцехових формах. Наприкінці середньовіччя зародилася нова форма виробничих відносин, яка пізніше стала панівною у всій світовій економічній системі, — капіталізм. Капіталістичні організації Передумовою виникнення капіталістичної (ринкової) системи була необхідність впровадження у виробництво високопродуктивних машин, які можна було ефективно використовувати, лише об'єднавши для спільної праці робітників. Власнику чи їх групі за таких умов належало все: машини, будівлі, сировина, тобто весь капітал. Роботу виконували наймані робітники, які одержували заробітну плату і працедавцями ніколи не ставали. Динамічно розвивався ринок, складовими якого стали ринок праці, ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, ринок землі, фінансовий ринок. Розвинутий ринок, конкуренція капіталістичних підприємств стимулювали розвиток і застосування у виробництві науки і техніки, використання нових видів сировини, вдосконалення виробничих і управлінських структур. За феодалізму правлячі класи майже не мали зв'язку з виробництвом, бо просто забирали частину продукту, не цікавлячись, як він виробляється. Капіталіст уже повністю відповідав за організацію виробництва і управління підприємством. Його добробут залежав від продуктивності фабрики, копальні тощо, тому він був кровно заінтересований у вдосконаленні технології виробництва, застосуванні винаходів і нововведень. Виробнича організація за домонополістичного капіталізму стала формою поєднання капіталу з робочою силою. 154 Виробничо-господарська організація Капітал одержував від робочої сили віддачу у вигляді доходу, а вона — засоби для існування. Внаслідок різно-спрямованості інтересів капіталістів та робітників в існуванні організацій окреслилися два протилежні вектори сил. Першому імпульс задавав капіталіст, що посилювало координацію поділених видів праці, другому — робітники, інтереси яких розходилися з інтересами капіталістів. Такі процеси значно посилилися за переходу капіталізму до монополістичної стадії розвитку. Одна з особливостей монополістичних виробничо-господарських супер-організацій — значна концентрація капіталу і праці, посилення антагоністичних суперечностей між ними. Якщо на початку монополістичного капіталізму ефективність організацій різко зросла порівняно з домонополістичними формами (внаслідок концентрації капіталу, а значить і можливостей вирішення важливих проблем виробництва, передусім за рахунок його модернізації), то в середині XX ст. ефективність діяльності монополістичних супер-організацій почала спадати. Концентрація праці стала передумовою виникнення професійних організацій робітників. Це посилило роль соціального фактора виробництва. На діяльність організацій почала впливати не тільки воля власника капіталу, а й воля організованих робітників. У 20—30-ті роки XX ст. виникли нові форми капіталістичних виробничо-господарських організацій, характерні для постіндустріального суспільства — корпорації (лат. согрогаііо — спілка) — великі виробничо-господарські підприємства, утворені на засадах пайової (дольової) акціонерної власності. Діяльність корпорацій концентрувалася на певних напрямах, проявляючи схильність до монополізації виробництва товарів, завоювання й утримання сегментів ринку. Однак динамічний розвиток ринку часто ставив у невигідне становище монопродуктову корпорацію. Тому у середині XX ст. більшість корпорацій стала диференціювати виробничу і ринкову діяльність. Розпочалося створення децентралізованих виробничих структур, в яких основними господарськими ланками є високоавтономні товарні відділення, що одержали назву «центрів прибутку». Децентралізація виробництва, поєднана з формами підприємницької участі робітників в управлінні та з процесом відокремлення функцій володіння капіталом від функцій управління, поліпшила економічну мобільність, послабила соціальне напруження, прислужилася обґрунтуванню ідеї соціальної ринкової економіки. Еволюція організацій 155 Особливості організацій у соціалістичному суспільстві На початку XX ст. людство поділилося на капіталістичний і комуністичний (соціалістичний) табори. Цей поділ мав економіко-політичний характер. Відмінності між капіталістичними і соціалістичними підприємствами стосувалися форм власності на засоби виробництва та загального спрямування виробничої діяльності. У капіталістичних країнах переважала приватна форма власності на засоби виробництва за збереження державної власності в деяких галузях, яку, однак, не проголошували загальнонародною чи суспільною формою власності. Виробництво було соціально-орієнтованим, тобто в його структурі переважали предмети споживання над засобами виробництва. Повною протилежністю капіталізму була соціалістична (командно-адміністративна) економіка. їй властиві суспільна (державна) власність на всі засоби виробництва і підприємства, командне прийняття управлінських рішень. У колишніх соціалістичних країнах підприємства перебували у власності держави і здійснювали виробничу діяльність на основі державних директив, які конкретизували склад і обсяг ресурсів, визначали очікувані результати діяльності, регламентували ціни. Обмежувалося пересування робочої сили від одного підприємства до іншого, функціонували новітні форми закріпачення (прописка). В СРСР, наприклад, до початку 60-х років XX ст. один факт сільського походження був підставою для прикріплення безпаспортного селянина до колгоспу. Висування на керівні посади на підприємствах часто відбулося не на підставі управлінських здібностей, а з ідеологічних міркувань. Власність на засоби виробництва називалася загальнонародною або суспільною, хоч фактично єдиним власником їх була держава як партійно-бюрократичне утворення. Структура виробництва не була орієнтованою на споживача. Нарощувалося виробництво засобів виробництва, а сподівання населення країни на поліпшення рівня життя спрямовувалися у невизначене майбутнє. Зумовлено Це було орієнтацією виробничого потенціалу на потреби військово-промислового комплексу як важливого чинника реалізації ідеологічної установки комуністичного режиму на всесвітнє панування. У технічному аспекті виробництво в капіталістичних та соціалістичних країнах принципово не відрізнялося: 156 Виробничо-господарська організація використовувалися однотипні види енергії, технологія та засоби виробництва. Рівень механізації й автоматизації праці залежав від галузі виробництва. У соціалістичних країнах він був вищим на підприємствах військово-промислового комплексу, ніж на підприємствах, які виробляли предмети споживання. У капіталістичних країнах такої суттєвої відмінності в техніці і технології виробництва не було. Малопомітною була відмінність у типах виробничих промислових підприємств капіталістичних і соціалістичних країн та їх внутрішніх виробничо-управлінських структур, що зумовлено об'єктивними умовами розвитку виробництва й управління в світі. Еволюція виробничо-господарських організацій є наслідком дії об'єктивних економічних законів, що визначають динаміку соціально-економічних та політичних змін у суспільстві. Ігнорування дії цих законів призводить до нежиттєздатності організацій. У процесі господарської економічної практики людства сформувався ринок як спосіб здійснення економічної діяльності і відповідні організаційно-правові форми виробничо-господарських організацій. 3.4. Класифікація виробничо-господарських організацій У сфері виробництва товарів і послуг функціонує величезна кількість виробничо-господарських організацій, які класифікують за різними ознаками. Серед формальних організацій виокремлюють комерційні й некомерційні, а серед неформальних — частково формалізовані і неформалізовані. До неформальних частково формалізованих належать організації, що діють у межах формальних, тобто діяльність яких частково регулюється (хоча б тим, що працівники такої організації належать до певного трудового колективу і змушені дотримуватися його норм і певною мірою перебувати під впливом колективу та його керівників). Повністю неформалізовані організації функціонують відокремлено від будь-якої формальної організації (табл. 3.2). За кордоном виробничо-господарські (формальні) організації поділяють на два типи: комерційні, метою діяльності яких є одержання прибутку, і некомерційні, які не Класифікація виробничо-господарських організацій 157 сі І Ч в) а "■§• о я И о. * I в .2 8 № се . а х '■§■ и 5 І я ІЗ О. а і "1 її ... в я СІ її 'н ^ о-й | щ Л И у й 1 § У я § -Й І |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| 76 Еволюція управлінської думки цифічні проблеми і особливі методи... Натепер ні в кого не викликає сумнівів, що менеджмент є самостійною галуззю знань і сферою досліджень, оскільки наука у загальному... |
6 2012 ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА Виноградова О. В. Еволюція наукової думки щодо розвитку процесного підходу / Виноградова О. В., Філіна С. В. // Экономика Крыма.... |
| Кроки до управлінської діяльності Робота з кадровим резервом – один із основних напрямків управлінської діяльності в ДЗШ №80. Від її якості залежить оновлення змісту,... |
Методичні рекомендації Щодо дотримання вимог до оформлення протоколу м. Луцьк 2013 р Методичні рекомендації розроблені з метою підвищення ефективності управлінської діяльності головного та територіальних управлінь... |
| Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки... Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в... |
1. Об’єкт та предмет соціології громадської думки Сучасний стан досліджень... У науковій літературі підкреслюється, що соціологічний підхід до вивчення громадської думки має базуватися як на розумінні її структурного... |
| В. О. Сухомлинський Практична і творча складова навчальної діяльності... Убогість слова це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної «товстошкірості» |
Документознавство як наукова і навчальна дисципліна. Історіографія... ... |
| Екологія як наука та її роль у сучасному суспільстві. Еволюція взаємовідносин людини і природи |
Шевнюк О. Л. Культурологія Розвиток матеріальної культури та еволюція мистецтва у палеоліті, мезоліті, неоліті |