Еволюція управлінської думки
|
|
Скачати 0.83 Mb.
|
|
130 Еволюція управлінської думки не прийде, якщо не знає, куди йде»; «Встановивши пріоритети і склавши бюджет часу, ви можете виключити зі своєї праці непотрібні й мало важливі справи, знизити втрати, зменшити помилки». Усвідомлення цілей, внесення моменту істини — лейтмотив книги. Певною мірою він зашифрований в одному з афоризмів Д. Фуллера: «Важливо, щоб менеджер думав і виражав свої думки чітко й зрозуміло, тому що йому часто доводиться розтлумачувати нечіткі ідеї.» 1. До якої школи чи сучасного напряму в науці менеджменту належить Д. Фуллер? 2. Сформулюйте правила, які могли б доповнити зазначені вище в загальному руслі ідеї про колективізм у прийнятті рішень. 3. Чи обмежуються функції менеджера названими Д. Фуллером? 3 Виробничо-господарська організація . Організація як специфічне соціальне утворення, форма спільної діяльності людей у виробництві матеріальних благ (товарів) і послуг, наділена певними особливостями. Успішний менеджмент (управління) організацій передбачає розуміння їх основних рис і принципів функціонування, складових внутрішнього і зовнішнього середовища, розвитку організацій у різних соціально-економічних формаціях, особливостей комерційних і некомерційних організацій, функцій, способів управління організаційним розвитком. 3.1. Організація як соціальне утворення Матеріальні та духовно-культурні потреби людей були і є основними спонуками господарської (економічної) діяльності від виникнення людства дотепер, а суспільне виробництво в історичному ракурсі позначається існуванням певних типів організації спільної виробничо-господарської діяльності. Соціально-економічна сутність організацій, їх виникнення та еволюція відображають відповідні етапи розвитку суспільного виробництва. Тому проблематику роз- 132 Виробничо-господарська організація Організація як соціальне утворення 133 витку управління суспільним виробництвом традиційно розглядають у контексті розвитку організацій. Організація — специфічне соціальне утворення, систематично орієнтоване на виробництво товарів і (або) послуг. Вітчизняні економісти терміном «організація» найчастіше позначають складне виробниче утворення, сформоване із виробничо самостійних, але об'єднаних спільним керівництвом підприємств. У зарубіжній літературі це поняття розглядають набагато ширше. Наприклад, в американському менеджменті організація визначається як «група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей»1. Таке трактування дає змогу розглядати проблематику організацій комплексно — від дослідження причин виникнення і організаційного оформлення до побудови ефективних організацій (вибору оптимальних організаційних форм і структур, проведення організаційних змін тощо). Зважаючи на принцип внутрішнього життя, сукупність організацій як соціальних утворень можна класифікувати на формальні і неформальні. Формальну організацію характеризує певний порядок, зафіксований у статуті, правилах, планах, нормах поведінки, що дає змогу свідомо координувати соціальні взаємодії для досягнення конкретної загальної мети. Неформальна організація ґрунтується на товариських взаєминах, особистому виборі зв'язків, вона відображає реальний стан справ, який може не відповідати формальній організації і виявляється в наявності «малих» груп (до 10 осіб). Соціальні взаємодії у неформальній організації не мають загальної або свідомо координованої спільної мети. Сутність і основні риси формальної організації Серед теоретиків управління побутують різні погляди на сутність формальної організації. За одними твердженнями, вона «охоплює всі дії всіх учасників», за іншими —■ є системою соціальних і культурних відносин, використовують цей термін і стосовно міністерств чи корпорацій. Найпоширенішим є уявлення про організації як свідомо формалізовану структуру ролей чи посад. 1 Мескон М. X., Альберт М., Хедоури Ф. Основьі менеджмен-та / Пер. с англ.— М.: Дело, 1992. — С. 31. Організацію як багатоаспектний феномен характеризують такі риси: — множина осіб або суборганізацій; — загальна мета діяльності, яка відома всім причетним до неї; — певна структура і порядок взаємодії між її складовими та співробітниками; — поділ праці; — загальні, взаємоузгоджені прагнення, спрямовані на досягнення визначених цілей; — ієрархія; свідома координація (планування) внутрішньої і зовнішньої діяльності; — замінність персоналу (організація не зникає, якщо хтось піде, а інший вступить до неї); — виключність щодо навколишнього середовища, яка виявляється в особливому ритуалі вступу до організації, ознаках належності до неї, символах, титулах, традиціях тощо, доступних лише належним до організації. Отже, формальна організація не може існувати за відсутності в її складі індивідів, які спілкуються між собою, мають спільну мету, є учасниками групових дій. Менеджмент досліджує організації, що функціонують у сфері суспільного виробництва, тобто виробничо-господарські організації. Виробничо-господарська організація — основна ланка національної економіки, у якій відбувається первинне, безпосереднє поєднання факторів виробництва: землі, капіталу і праці. Земля як фактор виробництва охоплює всі природні ресурси, поверхню, що використовується в сільськогосподарському і промисловому виробництві, корисні копалини, воду, енергію сонця, клімат та інші сили природи. Капітал — це сукупність засобів виробництва, виражених у грошовій або в натуральній формі. На рівні виробничо-господарських організацій капітал трансформується в систему економічних відносин власності на землю та засоби виробництва, виявляючи себе як економічний фактор виробництва. Праця — це свідоме застосування фізичної і духовної енергії людини, спрямоване на одержання доходів для задоволення потреб, соціальна складова виробництва. Соціальна складова функціонування виробничо-господарських організацій реалізується в способах поєднання праці з економічним фактором виробництва, в методах і способах керівництва людьми та в соціальній орієнтації виробничої діяльності. 134 Виробничо-господарська організація Виробничо-господарська організація є поєднанням формальної і неформальної організацій. Виробничо-господарським організаціям належить особлива роль у суспільстві, оскільки їх існування є матеріальною основою людського буття. Причини виникнення, принципи функціонування організацій Розуміння сутності організацій значною мірою пов'язане з концептуальним баченням причин їх виникнення. Щодо цього вчені-економісти гуртуються навколо двох принципових засад. Згідно з першою організація є органічною моделлю, яку створюють на основі нової ідеї, підпорядковуючи свою діяльність її реалізації. Причиною виникнення організації є підприємницький імпульс, тобто діяльність індивіда. Однак для повноцінного функціонування організації підприємницького імпульсу недостатньо. З часом організація зростає, її діяльність стабілізується. Завдання, пов'язані з виживанням і пошуком нових можливостей, змінюються прагненням підтримати встановлені господарські зв'язки, розширити сферу діяльності. Підприємець уже не може самостійно контролювати організацію, тому змушений залучати професійних менеджерів. їх кількість поступово зростає, і вони утворюють ієрархічну структуру. Тобто для існування організації необхідне ще упорядкування внутрішніх відносин між її працівниками. Інша група вчених причину виникнення організацій вбачає у потребі координації діяльності людей у виробничому процесі, трактуючи організацію як задіяну у виробництві формалізовану групу. «...Люди змушені об'єднувати зусилля для досягнення своїх особистих цілей у зв'язку з наявністю багатьох фізичних, біологічних, психологічних і соціальних обмежень. Таке об'єднання здебільшого може бути більш продуктивним і вимагає менших витрат за наявності певної організаційної структури».1 Тобто причиною виникнення організації є прагнення об'єднати у групу індивідів для ефективніших комунікацій. Це не є самоціллю, а забезпечує ефективне вирішення функціонального завдання, задля якого створена органі- 1 Кунц Г., О'Доннел С. Управление: системний и ситуацион-ньій анализ управленческих функций. В 2-х т. / Пер. с англ. Т.І.— М.: Прогресе, 1981. — С. 369. Організація як соціальне утворення 135 зація. Тому вже на перших етапах свідомого функціонування організації індивіди усвідомлюють необхідність дотримання певних внутрішніх принципів. До них, як правило, належать: — принцип поділу завдань відповідно до поділу праці між співробітниками. Але доведений до абсолюту поділ праці і завдань, за яким кожний виконував би лише власне завдання, ігноруючи інші, поставив би під сумнів життєздатність такої організації; — принцип синтезу завдань. Реалізується він шляхом координації завдань як на окремому робочому місці, так і між ними, в чому і полягає головне завдання управління. Саме завдяки цьому компенсуються ймовірні проблеми, що могли б виникнути внаслідок реалізації принципу поділу завдань; — принцип інстанцій. Його актуальність зумовлена залежністю загальної ефективності організації від ефективності комунікацій між працівниками, що досягається завдяки її структуризації. Згідно з принципом інстанцій комунікації повинні відбуватися вздовж лінії ієрархічного підпорядкування, тобто забезпечувати єдність зусиль співробітників організації в досягненні спільної мети; — принцип єдності розпорядництва. Вимагає доводити будь-яке розпорядження до виконавця через його безпосереднього керівника, що повинно унеможливити виникнення командного управління в організаціях. Отже, передумовою виникнення організацій є прийняття особами, що утворюють її, певної сукупності правил, якими повинні керуватися всі і дотримання яких свідчить про наявність організації та забезпечує її ефективність. Складові категорії «організація» При дослідженні феномену «організація» економісти послуговуються загальноприйнятими базовими поняттями «соціально-економічнасистема», «системауправління», «організаційна форма системи», «організаційна структура системи», «організаційна форма управління», «організаційна структура управління (менеджменту)». Система — сукупність взаємопов'язаних і розміщених у певному порядку елементів, які утворюють єдине ціле для досягнення певної мети. Серед різноманітних систем особливе місце посідають соціально-економічні системи, в яких одні люди (соціальний елемент), володіючи капіталом (економічний елемент), 136 Виробничо-господарська організація Організація як соціальне утворення 137 ставлять завдання перед іншими людьми (соціальний елемент) і приводять у рух техніку в межах певних технологічних процесів виробництва (технічний елемент). Отже, соціально-економічна система поєднує соціальний, економічний і технічний елементи, і тому термінологічно точнішим є поняття «соціотехноекономічна система». Будь-яка система «виробничо-господарська організація» має атрибути, що її характеризують: організаційно-правову форму, організаційну форму управління; організаційну та виробничу структуру, систему управління (менеджменту) з власною організаційною структурою. Категорія «організаційно-правова форма» відображає зовнішні аспекти організації в системному розумінні, тобто охоплює внутрішній зміст організації, процеси, що в ній відбуваються, місце у складнішій системі, зовнішні зв'язки. В Україні організаційно-правові форми господарювання регламентує «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», затверджена наказом Держстандарту України від 22 листопада 1994 року за № 288. У межах конкретних організаційно-правових форм реалізуються взаємозв'язки і взаємодія елементів системи, її внутрішня побудова, тобто організаційно-виробнича структура. Ототожнення понять «організаційно-правова форма господарювання» і «організаційна форма управління» не зовсім правильне, оскільки в межах конкретної організаційно-правової форми господарювання можуть існувати різні організаційні форми управління, що залежить від форм власності на капітал організації. Наприклад, організаційно-правова форма господарювання «підприємство» може мати унітарну, колективну, корпоративну та інші організаційні форми управління, які визначають організаційно-правовий статус органів управління соціотехно-економічної системи (організації). Суттєвою ознакою будь-якої організації є структура. Структура — часткове упорядкування елементів та відносин між ними за однією певною ознакою (організаційна структура). Організаційна структура виробничо-господарської організації є комбінацією структур виробничої системи та системи управління. Схематично взаємозв'язок цих понять ілюструє рис. 3.1. Виробнича структура організації є сукупністю виробничих і забезпечуючих підрозділів, пов'язаних між собою виробничим процесом, конкретніше — сукупністю техно- Соціотехноекономічна система Організаційна структура (побудова) системи Виробнича система Система управління (менеджменту)  Виробнича структура Організаційна структура управління (менеджменту)
Рис. 3.1. Структурна характеристика організації логічно пов'язаних у процесі виробництва елементів (робоче місце — виробнича дільниця — цех — підприємство). Наступним атрибутом соціотехноекономічної системи є система управління (менеджменту) — спосіб поєднання і взаємодії керуючої і керованої підсистем (суб'єкта і об'єкта управління). Постає вона як сукупність структурних елементів та управлінських процесів, що відбуваються в со-ціотехноекономічній системі, тобто як підсистема, що реалізує функції менеджменту. Вона має власні елементи, структуру й організацію. Елементами системи управління є ланки, рівні, органи, ієрархія менеджменту. Організація системи менеджменту відображає зв'язки між ними. Ланкою управління (менеджменту) є реальне первинне організаційне утворення керуючої системи — структурний підрозділ чи окремий виконавець на певному рівні менеджменту. Рівень менеджменту — горизонтальне просторове розташування сукупності рівнозначних ланок і органів менеджменту. Орган менеджменту — особа (група осіб), яка координує діяльність ланок управління певного рівня. Носіями організаційної структури системи менеджменту є посадові особи цього рівня управління (див. рис. 3.2). 138 . Рівні управління Виробничо-господарська організація Носії структури
 Організація як соціальне утворення 139 Рис. 3.2. Рівні управління та носії управлінської структури організації Організаційна структура системи менеджменту акумулює всі його основні особливості, безпосередньо впливає на розподіл його функцій, забезпечуючи вагомі передумови для підвищення ефективності функціонування організації, зумовлюючи суто організаційний характер зв'язків у системі, зберігаючи її цілісність, визначаючи місце кожного елемента у внутрішніх зв'язках і відносинах системи. Недоліки структури завжди спричиняють втрати реальних ресурсів системи менеджменту організації. Зв'язки елементів організаційної структури менеджменту детерміновані (лат. йеіегтіпо — визначаю) зв'язками між його окремими функціями, які існують, змінюються і розвиваються разом із розвитком керуючої системи. На підставі пізнання діяльності керуючої системи та її елементів відбувається регламентація цих зв'язків, що й визначає права та обов'язки елементів (перетворює неформальні зв'язки на регламентовані). Відносини між елементами є відносинами між людьми у процесі менеджменту, тому вони динамічні, змінюються в просторі і часі. Ці відносини значною мірою зумовлюють характер і поведінка людей, зайнятих в управлінні, тобто формальний аспект їх відносин супроводжує неформальний. Основою членування елементів структури та їх зв'яз-ів є поділ управлінської праці, який здійснюється в ре-Ізультаті розвитку продуктивних сил, виробничих відносин, управлінської діяльності. Поділ праці в сучасних організаціях спеціалізований: окремі види робіт закріплені за фахівцями, тобто людьми, що мають необхідні фахові знання і (або) фаховий досвід, які дають змогу їм ефективно виконувати певні роботи. Поділ праці в організації — одне з найскладніших управлінських рішень. Важливою при цьому є структу-ризація організації за функціональними зонами. Вибір функціональних зон визначає структуру організації, відповідно й ефективність її діяльності. Поділ праці може бути горизонтальним і вертикальним. Горизонтальний поділ праці здійснюють за спеціалізованими лініями. Тобто у великих за розміром організаціях спеціалістів об'єднують у межах функціональних зон в ланки управління. Вертикальний поділ праці відбувається за рівнями виробничо-технологічної і, відповідно, управлінської ієрархії. Він розмежовує роботи з координації діяльності організації і безпосереднє виконання завдань, необхідних для успішного її функціонування, відображається в ієрархії рівнів менеджменту — формальній підпорядкованості особі кожного рівня. Особа, яка перебуває на верхньому рівні менеджменту, може мати кількох підлеглих керівників середнього рівня, які відповідають за різні функціональні зони. Керівникам середнього рівня можуть бути підпорядковані кілька лінійних керівників. Особи, підпорядковані одному керівнику, утворюють зону контролю. Це дуже важливий параметр організаційної структури. Оптимальним вважається безпосереднє підпорядкування одному керівнику 7—15 осіб. Широка зона контролю виникає за плоскої організаційної структури управління, яка має не більше двох рівнів. Вузька зона контролю вимагає багаторівневої структури управління. Побутує думка, що плоскі структури властиві відносно малим і середнім організаціям, багаторівневі — великим. Насправді ні зона контролю, ні кількість рівнів не залежать від розмірів організації. Вони залежать від багатьох чинників внутрішнього і зовнішнього середовищ, детальний аналіз яких є підставою для вдосконалення поділу Управлінської діяльності, визначення елементної структури менеджменту та взаємозв'язків його елементів (прав і обов'язків). 140 Виробничо-господарська організація Середовище організації 141 Оскільки в керуючій системі діє певна множина елементів, виникає необхідність «управляти управлінською працею», тобто забезпечувати єдність відносно самостійних частин окремих видів управлінської діяльності, єдине управління соціотехноекономічною системою загалом. Елементів системи може бути так багато, що один рівень управління не забезпечить управління всіма ними. Тоді ці елементи необхідно об'єднати у групи з відповідними керівними ланками. Для єдності підсистеми управління важливо забезпечити чітке управління цими групами та їх керівними ланками. Важливим параметром організаційної структури менеджменту є ієрархія менеджменту, яку кібернетика розглядає як необхідний атрибут структури життєздатного організму. Вона є необхідною та обов'язковою для будь-якої системи. При цьому система постає у вигляді піраміди, основою якої є структурні елементи, а вершиною — керівний орган. Окремі елементи нижчого рівня функціонально поєднуються з певними структурними елементами вищого. Кожний рівень ієрархії має певну кількість структурних підрозділів і елементів, підпорядкованих вищому рівню, що забезпечує можливості для раціонального розподілу повноважень і відповідальності, суттєве зменшення обсягів інформації, яка циркулює в системі управління. Мінімізація в межах організаційної структури управління кількості рівнів управління забезпечує наикоротші шляхи проходження інформації, необхідну швидкість прийняття управлінських рішень. Кількість рівнів організаційної структури менеджменту залежить від методу реалізації функцій та кількості підрозділів на кожному рівні. У зв'язку з цим важливо обрати варіант ієрархії, здатний забезпечити реалізацію необхідних функцій якнайшвидше і з мінімальними витратами. При цьому варто мати на увазі, що за інших рівних умов зростання кількості рівнів менеджменту збільшує обсяги інформації, яка перевантажує керівників, порушує координацію діяльності в системі, спричиняє збільшення кількості вузькоспеціалізованих підрозділів, знижує ефективність менеджменту. Формування ієрархічної структури менеджменту полягає у визначенні кількості рівнів ієрархії, що характеризують складність типу організаційної структури менеджменту. Тип структури визначають домінуючі в ній організаційні зв'язки. Відомо кілька основних типів організаційних структур менеджменту (в термінології захід- них учених — організацій) та їх модифікацій: лінійна, функціональна, лінійно-функціональна, лінійно-штабна, дивізіональна, матрична, програмно-цільова та ін. Упорядкування організаційних зв'язків дає змогу опти-мізувати кількість рівнів ієрархії, структурних підрозділів і чисельність працівників на кожному ієрархічному рівні. 3.2. Середовище організації Своєрідність кожної організації виявляється в особливостях її внутрішнього середовища — сукупності складових, які відображають її сутність. Разом з тим, кожна організація функціонує у навколишньому середовищі, перебуваючи під його впливом і впливаючи на нього. Внутрішнє середовище організації Оскільки організації створюють люди, то внутрішнє середовище організації формується, в основному, внаслідок прийняття і реалізації управлінських рішень. Це свідчить, що внутрішні чинники організації піддаються регулюванню. Але не всі з них можна безпосередньо контролювати, оскільки вони є також наслідком впливу зовнішнього середовища (соціальних, технологічних, організаційних чинників). Внутрішнє середовище організації — комплекс змінних параметрів, які характеризують ситуативний стан організації, формуються та контролюються керівництвом або виникають під впливом зовнішнього середовища, процесів усередині організації і вимагають відповідних активних дій керівництва. Будь-яка організація є системою, утвореною певною кількістю внутрішніх змінних елементів. Межі системи залежать від критерію відбору елементів, від нього залежить і склад змінних внутрішнього середовища організації. Якщо, наприклад, за такий критерій узяти територіальне розташування елементів, то до внутрішнього середовища належатимуть елементи, які утворюють певну систему у територіальному поєднанні (виробничо-господарська організація, яка охоплює певну кількість підприємств). Елементами її є господарські одиниці, розташовані у межах певного адміністративно-територіального утворення, а змінними — територіальна структура організації, обсяг діяльності господарських одиниць, загальна технологія, техно- 142 Виробничо-господарська організація Середовище організації 143 логія процесів в окремих господарських одиницях тощо. Якщо критерієм вважати технологічну єдність елементів, то внутрішнє середовище не завжди збігатиметься з територіальними межами системи «організація», а буде ширшим чи вужчим за неї. Отже, внутрішнє середовище виробничо-господарської організації з технологічного погляду визначатимуть змінні, що відображають загальну спрямованість її діяльності (випуск тих чи інших виробів) та застосовувана при цьому технологія. Економічна єдність елементів, а звідси і параметрів внутрішнього середовища організації, відображає систему взаємозв'язків між організаційною і виробничо-господарською структурами, порядок їх взаємодії, зв'язки із зовнішнім середовищем та ін. Внутрішнє середовище організації визначають склад і взаємодія таких елементів, як організаційна форма і структура організації, люди, соціально-психологічний клімат, цілі, завдання, технологія. Центром діяльності організації є людина, яка може бути співробітником або зовнішньою зацікавленою особою. Соціальні системи не є абстрактними побудовами, вони функціонують як групи мотивованих, ініціативних і готових до підвищення рівня своїх знань людей. Місце людського компонента у внутрішньому середовищі організації залежить від поведінки окремих людей, людей у групах, керівника, його впливу на поведінку окремих людей та їх груп. Індивідуальна поведінка людини — це наслідки складного поєднання індивідуальних характеристик особистості та зовнішнього для цієї особистості середовища (рис. 3.3). Завданням керівника є створення в організації такого внутрішнього середовища, яке б підтримувало бажаний тип поведінки індивіда і груп працівників. А для того щоб людина надавала більшого значення цілям системи, ніж своїм, необхідно її мотивувати. Мотивування (лат. тоVео — рухаю) — стимул для певної поведінки людини, який виникає як наслідок напруження між потребами і можливостями їх задоволення. Мотивування не розвиває здібностей людини, а посилює її прагнення досягти певних цілей. Здібності визначаються якостями особистості: особливостями характеру, сприйнятливістю зовнішніх впливів, рівнем інтелекту, обдарованістю. Розвиток здібностей до управління дає змогу керівникові ефективніше впливати на поведінку працівників, використовувати людей, наділених відповідни- Розумові та фізичні здібності І  Цінності й погляди І Продуктивність \ Психологічні особливості  Індивідуальна поведінка і успішна діяльність  Потреби Мотивування Виробниче середовище Життєва позиція Соціально-психологічний клімат Рис. 3.3. Чинники, що впливають на індивідуальну поведінку і успішну діяльність індивіда ми для певної роботи якостями, створювати виробниче середовище, яке стимулюватиме працівників до ефективної діяльності. Виробниче середовище — сукупність внутрішніх змінних, які за допомогою процесу управління пристосовані до потреб організації. Успішна діяльність людини у складі організації залежить і від загального соціально-психологічного клімату — системи відносин між співробітниками у процесі виробництва і поза ним. Важливою складовою внутрішнього середовища організації є цілі, певні орієнтири, бажані рубежі, яких вона прагне досягти. Цілеспрямованість є визначальною особливістю будь-якої свідомої діяльності людини. Оскільки організація є соціальним утворенням, вона неминуче повинна формулювати цілі власної діяльності. Механізм кристалізації цілей діяльності надзвичайно складний, оскільки будь-яка організація утворюється з окремих індивідів, які мають власні цілі. Цілі організації не можуть бути сформовані простим підсумуванням цілей індивідів. З цілей випливають завдання організації і завдання іі працівників як способи реалізації цілей шляхом управління господарською активністю. Вони полягають у розробленні й реалізації фірмової політики, яка охоплює принципи політики, цілі, стратегії (заходи щодо досягнення цілей політики), засоби реалізації. Зв'язок і вза- 144 Виробничо-господарська організація 145 ємозалежність між фірмовою індивідуальністю і фірмовою культурою витікає із сукупності ціннісних орієнтирів, способів мислення, що визначають поведінку працівників організації та своєрідність самої організації, які сформовані традиційно, змінюються з часом і відповідають духу нинішнього моменту. На внутрішнє середовище організації впливає також технологія — поєднання кваліфікаційних навичок персоналу, обладнання, інфраструктури, інструментів та відповідних технічних знань, необхідних для здійснення бажаних перетворень матеріалів, інформації, людей. Технологія залежить від організаційної форми, структури, асортименту товарів чи послуг, попиту на них, рівня кваліфікації персоналу, інфраструктури організації і навколишнього середовища. Отже, внутрішнє середовище організації є дуже складною системою елементів і взаємозв'язків між ними, які, як правило, контролюються і регулюються керівництвом. Зовнішнє середовище організації Межі між організацією як системою та навколишнім середовищем визначаються сукупністю організаційних особливостей її діяльності. Навколишнє середовище має надзвичайно важливе значення для організації, оскільки значною мірою визначає ефективність діяльності. Зовнішнє середовище організації — економічні, соціальні, технологічні, політичні й етичні елементи (чинники), які перебувають поза межами організації. У навколишньому середовищі організації можна виокремити три системи: економіку, суспільство, екологію (рис. 3.4), між якими існує така залежність: організація є підсистемою економіки, економіка — суспільства, а суспільство — підсистема екологічної системи. Всі вони нерозривно пов'язані. При цьому неминучим є накладання сфер різних систем, а внаслідок багатофункціональності окремих елементів систем їх вплив поширюється на суміжні (наприклад, елемент «держава» є складовою систем «економіка», «суспільство» та «екологія»; подібні властивості мають елементи «групи за інтересами», «політичні партії» та ін.). При аналізі взаємозв'язків організації із зовнішнім середовищем важливе значення має концепція групових претензій, згідно з якою організація перебуває у постійній Стратегія культура структура  Рис. 3.4. Організація і навколишнє середовище 1 — власники; 2 — співробітники; 3 — технологія; 4 — система менеджменту; 5 — споживачі; 6 — конкуренти; 7 — постачальники; 8 — потенційна робоча сила; 9 — інвестори; 10 — кредитори; 11 — держава; 12 — громадська думка; 13 — профспілки; 14 — організації працедавців; 15 — організації (групи) за інтересами; 16 — засоби масової інформації; 17 — політичні партії; 18 — природні умови; 19 — захисники природного середовища; 20 — кліматичні умови. конфронтації з різними групами інтересів, що безумовно впливає на її становище. А позиції груп інтересів залежать від справ на підприємстві. Специфіка взаємовідносин між ними полягає в тому, що організація не може контролювати поведінку зацікавлених груп. Організація, як правило, має справу з такими групами інтересів: — внутрішні (власники, менеджери, співробітники); — господарські (покупці, постачальники, конкуренти, потенційна робоча сила); 146 Виробничо-господарська організація — громадські (держава, засоби масової інформації, громадські організації тощо); — інтереси захисників навколишнього середовища (вчені, асоціації зацікавлених організацій і груп, держава та ін.). Значення груп інтересів для організації різне і визначається ситуативно. Відносини з ними постійно змінюються залежно від взаємних претензій, оскільки організація має певні обов'язки перед суспільством, а воно — перед нею. Тому організація повинна цілеспрямовано управляти зв'язками з такими групами. Орієнтацію на навколишнє середовище (включно з відносинами всередині організації) розглядають через призму засобів, які організація використовує як для адаптації, так і для впливу на нього. До цих засобів належать: структурні засоби, управлінські процеси, система комунікацій, управління персоналом і представниками навколишнього середовища, фірмова поведінка, дизайн організації. Структурні засоби впливу організації на навколишнє середовище передбачають створення постійних і тимчасових органів та центрів зв'язків із навколишнім середовищем, зовнішні консультації. У великих організаціях різноманітні проблеми їх взаємодії з громадськими організаціями, громадськістю загалом тощо вирішують спеціальні підрозділи. З цією метою створюють і тимчасові органи. Перевага їх перед постійними полягає в охопленні представників усіх або більшості служб організації. У багатьох зарубіжних організаціях створено центри зв'язків із зовнішнім середовищем (за аналогією з центрами прибутку), які займаються різноманітними питаннями, що стосуються різних сфер навколишнього середовища. Критерії їх функціонування залежать від претензій зовнішніх і внутрішніх груп. Вони можуть вирішувати і ринкові питання, і внутрішні господарські проблеми. Для компетентного управління взаємодією з навколишнім середовищем у великих організаціях є спеціальні посади. Ранг їх, як правило, — заступник керівника. Невеликі організації здебільшого вдаються до послуг зовнішніх консультантів. Важелі впливу на зовнішнє середовище треба використовувати взаємопов'язано: організація визначає носіїв управлінської структури (керівників, органи), які відповідають за контакти з навколишнім середовищем, а суспільство розвиває структури для зв'язку з організаціями; ор- Середовище організації 147 ганізація призначає і навчає співпрацівників для узгодження взаємовідносин з навколишнім середовищем, яке теж повинно мати людей, компетентних у справах організації. Управлінські процеси впливу на зовнішнє середовище здійснюються в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні орієнтовані на зв'язки із навколишнім середовищем управлінські процеси охоплюють окремі елементи, пов'язані з різноманітними аспектами цього середовища (інвестиційні процеси, методи планування та ін.). У вузькому — до них зараховують проблемний менеджмент, політику й стратегію організації, управління комунікаціями. Проблемний менеджмент охоплює ідентифікацію тематичних сфер і розвиток відносин стосовно них. Ідентифікація (лат. Шепіісиз —тотожний) |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Схожі:
|
76 Еволюція управлінської думки цифічні проблеми і особливі методи... Натепер ні в кого не викликає сумнівів, що менеджмент є самостійною галуззю знань і сферою досліджень, оскільки наука у загальному... |
6 2012 ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА Виноградова О. В. Еволюція наукової думки щодо розвитку процесного підходу / Виноградова О. В., Філіна С. В. // Экономика Крыма.... |
|
Кроки до управлінської діяльності Робота з кадровим резервом – один із основних напрямків управлінської діяльності в ДЗШ №80. Від її якості залежить оновлення змісту,... |
Методичні рекомендації Щодо дотримання вимог до оформлення протоколу м. Луцьк 2013 р Методичні рекомендації розроблені з метою підвищення ефективності управлінської діяльності головного та територіальних управлінь... |
|
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки... Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в... |
1. Об’єкт та предмет соціології громадської думки Сучасний стан досліджень... У науковій літературі підкреслюється, що соціологічний підхід до вивчення громадської думки має базуватися як на розумінні її структурного... |
|
В. О. Сухомлинський Практична і творча складова навчальної діяльності... Убогість слова це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної «товстошкірості» |
Документознавство як наукова і навчальна дисципліна. Історіографія... ... |
|
Екологія як наука та її роль у сучасному суспільстві. Еволюція взаємовідносин людини і природи |
Шевнюк О. Л. Культурологія Розвиток матеріальної культури та еволюція мистецтва у палеоліті, мезоліті, неоліті |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua