Етапи співробітництва України з МВФ
У співробітництві України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів.
Перший етап (1994-1995 роки). У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF-Systemic Transformation Facility) на суму 498,7 млн. СПЗ або 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу України. Проте, через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно.
Другий етап (1995-1998 роки). Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн. дол. США.) за трьома річними програмами „Стенд-бай” (Stand-By). Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.
Третій етап (1998-2002 роки). Програма розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), передбачала надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в решті-решт Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів (визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми). Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1193,0 млн. СПЗ (1591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.
Четвертий етап. (2004-2005 роки). Після завершення співробітництва за Програмою EFF Уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму “Стенд-бай”.
Наступним етапом у відносинах з МВФ стали безкредитні стосунки між Україною та МВФ. Співробітництво України з МВФ було зосереджено на наданні технічної допомоги, спрямованої на усунення загроз стабільності та вирішення проблем, пов’язаних з макроекономічною, грошовою, валютною, податковою та бюджетною політикою. У середньостроковій перспективі таке співробітництво також може включати надання технічної допомоги з питань, пов’язаних з боргом, тіньовою економікою та прогнозуванням.
Протягом 2005-2006 років технічні місії МВФ кілька разів відвідували Україну з метою надання Урядові допомоги у різноманітних сферах, у тому числі щодо управління державним боргом, фінансово-бюджетної політики та управління митними справами. У 2006-2007 роках експерт МВФ на постійній основі був залучений до діяльності Міністерства фінансів України щодо фінансового аналізу й прогнозування, стратегії планування бюджету й контролю над фінансовою стабільністю.
У 2008 році в умовах несприятливої ситуації на світових фінансових ринках Україна звернулася до МВФ за фінансовою підтримкою
В 2008 р. – в рамках Stand-By – 11 млрд. СДР (16,5 млрд.дол: отримано 3 транші - 4,5 млрд., 2,8 млрд. і 3,3 млрд. відповідно за даними України; 3.0, 4.0 та 2.25 млрд.СДР за даними МВФ).
Програму призупинено і потім скасовано через невиконання умов Україною (підвищення ціни газу для населення, непризупинення інтервенцій НБУ на валютному ринку)
В липні 2010 р. – відкрито стабілізаційну кредитну лінію на 30 місяців в розмірі 10 млрд.СДР (15,15 млрд.дол): основну суму отримає Нацбанк для стабілізації платіжного балансу; біля 2 млрд.дол.США – Уряд для прямого фінансування бюджету (погашення кредиту, отриманого від ВТБ).
Розмір заборгованості на кінець 2010 р. – 10,48 млрд.дол. (24% державного боргу). Розмір національної валюти, яка утримується МВФ на рахунках України – 10,6 млрд.СДР (774% квоти).
Проблема зовнішньої заборгованості країн та шляхи її розв’язання
Причини виникнення:
Високий рівень дефіциту бюджету, який покривається зовнішніми запозиченнями
Зростаюча ставка обслуговування боргу (через рефінансування та зростання процентних ставок по країнах з великими боргом)
Зростаюча вартість обслуговування боргу через девальвацію валютного курсу
Проблеми з внутрішнім ринком запозичень
Показники: зовнішній борг/експорт (275%), зовнішній борг/ВНД (50%), платежі з обслуговування боргу (основний борг, % та комісії)/експорт (30%), офіційні резерви/сума боргу, міжнародні резерви/імпорт, частка короткострокового боргу в загальному, частка довгострокового боргу в загальному, частка боргу міжнародним організаціям, короткостроковий борг/резерви, борг на душу населення
Методи регулювання
Рефінансування – шляхом нових позик для погашення старих
Реструктуризація – продовження термінів зовнішнього боргу та виплат по ньому шляхом випуску нових боргів з іншими термінами погашення з частковим списанням суми старого боргу
Рекапіталізація – випуск цінних паперів (облігацій) на суму боргу з іншими термінами обертання та відсотковими платежами
Конверсія – переведення боргу в інвестиції країни-кредитора, погашення боргу товарними поставками, обмін боргу на боргові цінні папери третіх сторін
Новація – суб’єкти зберігаються, а форма змінюється: заборгованість за товарними поставками переводиться в займ, передачу акцій компаній, передачу власності
Пролонгація – подовження термінів погашення
Уступка права вимоги – заміна одного кредитора іншим (продаж дебіторської заборгованості).
Особливості розвитку регіональних ринків робочої сили за умов глобалізації
Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту.
Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили обумовлений факторами: 1) зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. 2) циклічний фактор, 3) впровадження нових інформаційних технологій, 3) структурні зміни в економіці, 4) посилення міждержавної 5)міжфірмової конкуренції.
Фактори впливу на розвиток світового ринку праці 1)Циклічні кризи 2) Нова стратегія фірм на ринку зайнятості: а) зменшення витрат шляхом збільшення робочого часу (США в 90-х – 41 год. + 4,4 год. понаднормових) б) стримування рівня заробітної плати (зарплата 18% працюючих у США у 1999 р. не сягала офіційного рівня бідності);3) Перерозподіл праці на користь сектору кваліфікованої праці за рахунок вимивання місць з сектору низькокваліфікованої робочої сили (ОЕСР – 50-60% вакансій припадає на перший сектор, 10-15% робочих місць оновлюється) 4) Розширення прав підприємців з найму та звільнення робочої сили 5)Структурні зміни в економіці країн 6)Посилення міждержавної та міжфірмової конкуренції
Чинники впливу на формування ринку праці: чисельність населення
Темпи приросту населення світу досягли свого максимуму у 1960-70-х рр. (2% на рік) і скоротилися до 1,17% на рік протягом 2000-х рр. (до 2050-х рр. – 0,36% на рік)
Зменшуватиметься чисельність населення розвинених країн, навіть з урахуванням міграції
Збільшення показнику урбанізації населення – від 76% у Латинській Америці та 72% у Європі до 41% в Азії та 39% в Африці)
4. В Індії, Пакистані, Нігерії та ДРК приріст населення до 2050 р. перевищить цифру у 100 млн. осіб, ряд країн втратять населення (Росія – 33 млн., Україна – 15 млн., Японія – 25 млн., Німеччина – 8,4 млн., Польща – 7,7 млн.). Крім цього, розвинені країни стикаються з проблемою швидкого старіння свого населення.
Характеристики сучасного світового ринку праці
1. Зростає нерівномірність розміщення робочої сили по країнах та відмінності в їх відтворенні на національному рівні;2. Зростає мобільність капіталу та праці, попит пред’являється і на іноземну робочу силу; 3. Поглиблюється взаємозалежність між національними ринками праці;4. Посилюється мобільність різних категорій міжнародних мігрантів, що чинить вплив на рівень доходів, як в країнах експортерах, так і в країнах-імпортерах робочої сили;5. Модифікується структура та характер конкуренції на міжнародному ринку праці;6. Зростає попит на категорію висококваліфікованих кадрів.
На сьогодні сформувалися й активно функціонують кілька регіональних ринків праці: Південноамериканський, Північноамериканський, Європейський, Близькосхідний, Африканський
60. Сутність та сучасні види міжнародної трудової міграції
Міжнародна трудова міграція – це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсівз одних країн інші і виражає процес переозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.
Види міжнародної трудової міграції
1. За характером переміщення населення: ( а) внутрішня міграція ;б) зовнішня міграція:трудовій, сімейній, рекреаційній, туристичній. в) інтеграційна міграція;)
2. За часом: (а) остаточна (незворотна) міграція; б) тимчасова (зворотна) міграція;
в) сезонна міграція; г) маятникова міграція;
3. За напрямком руху:(а) еміграція; б) імміграція; в) рееміграція; г) репатріація.
4. За організацією:
а) добровільна міграція — не примусове переміщення населення;
б) самодіяльна міграція - нелегальне переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, в Албанії, В'єтнамі тощо);
в) організована міграція — переміщення населення, яке здійснюється відповідно до національного законодавства;
г) примусова міграція — виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових органів.
5. За професійним складом: (а) міграція робітників;б) міграція спеціалістів;
в) міграція представників гуманітарних професій.
6. За якісним складом:
а) міграція робочої сили низької кваліфікації;
б) міграція робочої сили високої кваліфікації;
в) міграція вчених (тобто "відплив інтелекту").
7. За правовим статусом: 1. легальною, 2. нелегальною.
Нелегальна міжнародна трудова міграція формується під впливом комплексу причин. Серед них найпоширенішими є такі:
відсутність чіткої імміграційної політики або адміністративної інфраструктури її реалізації;
юридична неграмотність мігрантів, що не дозволяє діяти згідно з існуючим міграційним законодавством;
складний або суперечливий характер процедури легалізації;
попередні таємні домовленості між потенційними мігрантами та їхніми наймачами.
Наявність нелегальних іммігрантів зумовлює існування комплексу економічних і особливо соціальних проблем у країні-реципієнті, які рано чи пізно потребуватимуть свого розв’язання засобами збалансованої імміграційної політики.
Міграційні процеси відбуваються в усьому світі й мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси
Роль міжнародної трудової міграції в економічному розвитку країн світу.
Міжнародна трудова міграція – це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсівз одних країн інші і виражає процес переозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.
Поняття «міжнародна міграція населення» відрізняється від інших понять тим, що його вживають у разі зміни постійного місця проживання за такими первісними мотивами: соціальними, політичними, національними, сімейними, релігійними, особистими.
Основні причини існування міжнародної трудової міграції:
а) з боку країни, з якої йде міграція(донорів):велика густота населення; масове безробіття, зумовлене науково-технічним прогресом, закриттям добувних галузей внаслідок вичерпності природних ресурсів, недостатньою соціальною політикою деяких держав; низький життєвий рівень і заробітна плата; виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).
б) з боку країн, які приймають міграцію(реципієнтів): потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі; потреба у додатковій дешевій робочій силі, і мобільній робочій силі, зокрема, завдяки розвитку сфери послуг, що сприяє створенню додаткових робочих місць;;порівняно висока зарплата.
Можна виділити 5 напрямків міжнародної міграції робочої сили:
1) міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн; 2) міграція в межах промислово розвинутих країн; 3) міграція робочої сили між країнами, що розвиваються; 4) міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни; 5) міграція наукових працівників, кваліфікованих спеціалістів із промислово розвинутих країн у країни, що розвиваються.
Для промислово розвинутих країн наявність іноземної робочої сили з країн, що розвиваються, означає забезпечення ряду галузей, інфраструктурних служб необхідними працівниками, без яких не можливий нормальний виробничий процес. Наприклад, у Франції емігранти становлять 25% усіх зайнятих у будівництві, третину -- в автомобілебудуванні. Міжнародна міграція робочої сили, що існує в межах промислово розвинутих країн, значною мірою пов'язана з неекономічними факторами. Однак для цих країн характерне таке явище як „відплив інтелекту”, наприклад із Західної Європи до США.
В останні роки зростає міграція робочої сили між країнами, що розвиваються. Існує міграція робочої сили з розвинених країн до країн, що розвиваються. В основному це потік кваліфікованих кадрів з країн Європи і Північне Америки до країн, що розвиваються.
Наслідки: виграють здебільшого самі мігранти, оскільки вони, як правило, направляються в інші країни з метою поліпшення свого становища. Виграють від міграції підприємці, що наймають мігрантів на роботу, оскільки їхні вимоги щодо заробітної плати нижчі.
Країна — експортер трудових ресурсів виграє, оскільки:
експорт трудових ресурсів, як і всякий інший експорт, приносить країні певний зиск (у цьому разі це валютні перекази емігрантів ).Деякі країни від експорту трудових ресурсів отримують майже такі самі за величиною доходи, як і доходи від інших видів експорту, а іноді й більші.: Йорданія, Пакистан, Єгипет, Індія, Португалія, Туреччина;
ослаблюється проблема безробіття; ротація, тобто повернення на батьківщину одних і еміграція інших громадян, сприяє (з часом) зростанню кваліфікації й досвіду місцевих спеціалістів; Зростають надходження до бюджету у вигляді податків з фірм-посередників. Країна — імпортер трудових ресурсів виграє, оскільки:Зростає конкурентоспроможність продукції; Заповнюються вакансії в непрестижних сферах і галузях економіки; Покращується демографічна ситуація в “старіючих” країнах; Зменшується бюджетне навантаження завдяки економії коштів по пенсіям та соціальним пільгам.
Негативні наслідки для експортерів: (“втрата розумів”) в більш привабливі країни; Знижується загальна конкурентоспроможність на власному ринку праці в результаті відтоку кваліфікованих, молодих кадрів; Зменшуються надходження до бюджету як слідство скорочення кількості потенційних платників податків.
Для імпортерів: Зростають витрати на соціальний захист іммігрантів; Здійснюється відтік за кордон валютних коштів у вигляді переказів іммігрантів; Збільшується загроза загострення міжнаціональних, міжетнічних, міжконфесійних та інших соціальних проблем. Погіршується криміногенна ситуація в країні
|