Узагальнена оцінка економічного стану країни, ефективності її світогосподарських зв’язків здійснюється на підставі платіжного балансу. Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між на7ціональною економікою та економіками інших країн світу. Така модель складається з метою розробки та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного та фінансового ринків, двосторонніх та багатосторонніх зіставлень, наукових досліджень тощо. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародними фінансовими установами, зокрема Міжнародним валютним фондом, приймаються рішення про надання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту. Розробка і складання платіжного балансу є обов’язковою умовою для всіх країн – членів Міжнародного валютного фонду і базується на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації.
За формою складання платіжний баланс визначається як статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наведені сумарні дані про зовнішньоекономічні операції резидентів даної країни з резидентами інших країн (нерезидентами) за певний період. Основні компоненти платіжного балансу групуються за двома рахунками: рахунком поточних операцій і рахунком операцій з капіталом і фінансових операцій.
Визначення резидента (нерезидента) в теорії складання платіжного балансу не відрізняється від прийнятого в системі національних рахунків. Інституційна одиниця вважається одиницею-резидентом, якщо вона на економічній території даної країни функціонує більше одного року і має центр економічного інтересу, тобто якщо інституційна одиниця веде господарську діяльність та економічні операції в межах країни і має наміри продовжувати цю діяльність протягом довгого часу.
Економічна територія – це географічна територія, що знаходиться під юрисдикцією уряду даної країни, у межах якої робоча сила, товари та капітал можуть вільно переміщуватись. Економічна територія включає повітряний простір, територіальні води і ту частину континентального шельфу, на яку країна має виключне право володіння, територіальні анклави, що розташовані в інших країнах (території дипломатичних установ, військових баз тощо). Таким чином, до економічної території країни не входять територіальні анклави, що використовуються урядами інших країн або міжнародними організаціями, які розташовані в географічних кордонах цієї країни.
Економічна територія не обов’язково збігається з кордонами, які визначені політично, вона складається з території, щоадмініструється урядом конкретної країни.
Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис – за кредитом однієї статті та дебетом іншої. Це правило свідчить про те, що більшість економічних операцій за суттю є обміном економічними цінностями. У разі безоплатного надання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів) для висвітлення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття “Трансферти”.
Різниця між сумою за усіма кредитовими записами та сумою за усіма дебетовими записами, що відображає часові та вартісні розбіжності, називається “чисті помилки та упущення”. Ця різниця наводиться у відповідній балансуючій статті.
В Україні відповідальність за складання платіжного балансу на законодавчому рівні покладено на Національний банк (Закон України “Про Національний банк України”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 р.). Спільною Постановою Національного банку і Кабінету Міністрів України № 517 “Про складання платіжного балансу” встановлено порядок координації дій міністерств і відомств щодо формування інформаційної бази платіжного балансу.
Складання платіжного балансу базується на системі обліку операцій з нерезидентами під егідою НБУ, яка доповнена даними статистичних обстежень під егідою Державного комітету статистики України. Система збору інформації, що базується на банківських операціях, була започаткована в січні 1993 року. За цією системою надають інформацію дві категорії респондентів: (1) банки, які декларують здійснені протягом кожного місяця операції з нерезидентами, що проведені за дорученням клієнтів та від власного імені (форма № 1-ПБ), а також (2) підприємства та організації, які відкрили рахунки в іноземних банках (форма № 2-ПБ).
В Україні організовано замкнуту систему збору інформації. Мається на увазі, що, крім дебетових та кредитових оборотів за коррахунками з розбивкою за операціями, уповноважені банки надають інформацію щодо залишків на коррахунках на початок та кінець звітного періоду. Форми надаються в оригінальній валюті за кожним кореспондентським рахунком (“Ностро” та “Лоро”). Операції надаються в закодованому вигляді відповідно до стандартної класифікації Керівництва щодо складання платіжного балансу МВФ (п’яте видання). Національний банк конвертує ці дані в долари США за середньомісячним курсом.
Держкомстатом запроваджені форми щоквартальної звітності щодо зовнішньої торгівлі послугами та прямих іноземних інвестицій в Україну та з України. Для складання платіжного балансу Національний банк України також використовує дані офіційної торговельної статистики Держкомстату України, яка базується на даних митної статистики.
Координація дій усіх установ та концентрація інформації, необхідної для складання платіжного балансу, здійснюється Національним банком України. Функцією Національного банку, крім безпосереднього складання платіжного балансу, є також розробка методологічної та методичної бази для його складання, аналізу і прогнозування.
РАХУНОК ПОТОЧНИХ ОПЕРАЦІЙ
Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, які відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов’язані з безоплатним наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунку виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги, доходи та поточні трансферти.
Товари. Головним джерелом даних із зовнішньої торгівлі товарами є інформація Держкомстату, яка базується на даних вантажних митних декларацій та звітах підприємств про товари, які не проходять митне декларування (риба, виловлена в нейтральних водах і продана за кордоном, товари, придбані в портах перевізниками тощо). Для цілей складання платіжного балансу ці дані коригуються за ступенем охоплення (неформальна торгівля) та класифікацію (перерахунок імпорту з цін CIF на ціни FOB, ремонт товарів).
Найвагомішою складовою цих дорахунків (1.2% від обсягів експорту та 3.2% від обсягів імпорту товарів, розрахованих Держкомстатом) є неформальна торгівля. Вона складається з неорганізованого роздрібного зовнішньоторговельного товарообороту, не врахованого офіційною статистикою. Обсяги неформальної торгівлі розраховуються на підставі серії експертних оцінок.
Держмитслужба України надає Національному банку інформацію про кількість легкового автотранспорту, ввезеного фізичними особами на територію України для постійного користування, та суму податків, сплачених при їх митному оформленні, у тому числі акцизного збору та податку на додану вартість. Розрахунки загальної вартості транспортних засобів, ввезених фізичними особами, базуються на припущенні, що податок на додану вартість становить 20 відсотків. На основі даних Держмитслужби України про суми стягнення ввізного мита, податку на додану вартість та акцизу, що сплачені громадянами при ввезенні предметів (товарів), оцінюється вартість товарів, ввезених на територію України фізичними особами (Постанова Кабінету Міністрів України № 1652 від 13 грудня 2001 року).
Крім того, Держкомстат щорічно проводить вибіркове обстеження вартості товарів, які продаються на речових ринках країни. Національний банк використовує дані обстеження Держкомстату для оцінки обсягів імпортної продукції в неорганізованому товарообігу на внутрішньому ринку для включення її в торговельний баланс.
Для визначення обсягів експорту товарів, що не враховуються офіційною статистикою, використовуються дані та експертні оцінки країн – основних торговельних партнерів. Згідно з методологією складання платіжного балансу вартість як експорту, так і імпорту товарів обліковується за цінами FOB, тобто у вартість товарів включаються витрати на їх транспортування до митного кордону країни-експортера, а також вартість навантажувальних робіт, які здійснюються на митному кордоні країни-експортера. Згідно ж із методологією складання торговельного балансу, що використовується Держкомстатом, імпорт обліковується за цінами CIF. Тому для формування статті “Імпорт товарів” платіжного балансу загальна сума імпорту зменшується на суму, що дорівнює вартості перевезення територією України та страхування вантажів. З 2003 року коригування вартості імпорту до цін ФОБ здійснюється з використанням даних вибіркового обстеження Держкомстату України щодо вартості страхування і фрахту в імпорті товарів та оцінки вартості транспортування туркменського газу.
Наступна за значенням група дорахунків пов’язана з ремонтом товарів. Згідно з методологією складання платіжного балансу вартість ремонту товарів враховується у статті “Товари” поточного рахунку, тоді як у зовнішньоторговельному балансі ремонт товарів враховується Держкомстатом як послуги.
Експорт та імпорт товарів відображено в момент переходу права власності від нерезидентів до резидентів (або навпаки) за ринковими цінами. У більшості випадків це означає, що для оцінки операцій використовуються контрактні ціни або фактичні ціни на час здійснення операцій.
Послуги. Стаття “Послуги” складається з трьох основних компонентів: транспорт, подорожі та інші послуги. Статтю “Послуги” Національний банк України формує в основному за власною базою даних, оскільки дані банківської звітності протягом тривалого часу є докладнішими порівняно з даними Держкомстату України щодо зовнішньої торгівлі послугами (це твердження особливо справедливе щодо імпорту послуг).
Транспортні послуги включають перевезення пасажирів і вантажів, а також інші послуги, що виконуються морським, повітряним та іншими видами транспорту. Джерелом даних є дані банківської звітності (ITRS) і дані квартальної статистичної звітності Держкомстату про експорт-імпорт послуг. Для оцінки вартості послуг фрахту використовуються дані щодо коригування вартості імпорту послуг до цін ФОБ.
Стаття «Подорожі» охоплює товари та послуги, що були придбані приїжджими, якщо тривалість їхнього перебування в країні не перевищує одного року. джерелами інформації для складання статті "Подорожі" були дані щоквартальної статистичної звітності Держкомстату України, що надаються туристичними фірмами і готелями, та банківської звітності про купівлю/продаж іноземної валюти та дорожніх чеків.
До 2004 року джерелами інформації для складання статті “Подорожі” були дані щоквартальної статистичної звітності Держкомстату, що надаються туристичними фірмами і готелями, та банківської звітності щодо розрахунків за дорожніми чеками, картками міжнародних платіжних систем, витрат на відрядження, купівлі-продажу готівкової іноземної валюти фізичними особами тощо. Починаючи з 2004 року обсяги експорту/імпорту за цією статтею були перераховані згідно з новою методикою, яка базується на квартальних даних про кількість іноземців, які в’їхали в Україну та громадян України, що виїхали за кордон (у розрізі країн світу та мети поїздки), середніх витрат одного подорожуючого та середньої тривалості поїздки. Джерелом інформації щодо кількості осіб, які виїжджають або в’їжджають є дані статистичних спостережень Адміністрації державної прикордонної служби України, щодо середніх витрат та тривалості – законодавчі акти КМ України про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон, дані державних статистичних спостережень Держкомстату України, дані Державної служби туризму та курортів Міністерства культури та туризму України, дані ЗМІ та мережі Internet.
Інші послуги охоплюють послуги зв’язку, будівельні, страхові, фінансові, комп’ютерні та інформаційні послуги, роялті та ліцензійні послуги, послуги реклами та маркетингу, наукові та конструкторські розробки, інші ділові послуги, а також урядові послуги, що не включені до інших категорій.
Доходи. Стаття “Доходи” складається з оплати праці та доходів від інвестицій.
Оплата праці включає заробітну плату й інші доходи, отримані резидентами країни за роботу, виконану за межами її економічної території (мешканці прикордонних районів, сезонні робітники, персонал міжнародних організацій тощо).
Доходи від інвестицій охоплюють надходження та сплату доходів від прямих, портфельних та інших інвестицій, а також надходження від резервних активів. Для їх відображення використовується метод нарахувань.
Поточні трансферти. Трансферти характеризують таку передачу матеріальних та фінансових цінностей резидентам від нерезидентів і навпаки, яка не передбачає компенсації у вигляді певного вартісного еквівалента. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реципієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донора. Цю статтю складають за даними банківської звітності в частині приватних переказів, благодійної допомоги в грошовій формі, грошових внесків органів державного управління, а також за інформацією Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції про одержану технічну допомогу і Держмитслужби – про обсяги гуманітарної допомоги у формі товарно-матеріальних цінностей.
РАХУНОК ОПЕРАЦІЙ З КАПІТАЛОМ ТА ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ
Рахунок операцій з капіталом. Рахунок операцій з капіталом охоплює всі операції, що включають одержання або оплату капітальних трансфертів (трансферти на інвестиційні цілі, прощення боргу, перекази мігрантів тощо), а також придбання або реалізацію нефінансових активів та прав власності, таких як, наприклад, торгові марки, патенти, авторські права, права на видобуток корисних копалин та інші. Обсяги операцій, що відображаються за цим рахунком в Україні, як і в більшості країн світу, є незначними. Інформаційним джерелом для розрахунку статті є дані банківських звітних форм, що використовуються для складання платіжного балансу.
Фінансовий рахунок. У фінансовому рахунку відображаються всі операції, в результаті яких відбувається перехід прав власності на зовнішні фінансові активи та вимоги країни, або, іншими словами, виникнення та погашення фінансових зобов’язань між резидентами та нерезидентами.
Фінансовий рахунок поділяється на дві класифікаційні групи, що охоплюють операції з фінансовими активами (активи) та операції з фінансовими зобов’язаннями (пасиви). Обидві групи у свою чергу поділяються на три функціональні категорії: прямі, портфельні та інші інвестиції. До складу активів відноситься також така категорія, як резервні активи.
Прямі інвестиції поділяються на акціонерний капітал, реінвестовані доходи та інший капітал (кредити підприємствам прямого інвестування).
До портфельних інвестицій відносять цінні папери, що дають право на участь у капіталі, та боргові цінні папери, до складу яких входять облігації та інші довгострокові боргові цінні папери, інструменти грошового ринку та похідні фінансові інструменти.
До категорії інші інвестиції входять торгові та банківські кредити, позики, включаючи кредити та позики МВФ та міжнародних фінансових організацій, угоди про фінансовий лізинг, готівкова валюта та депозити, а також інші короткострокові активи/пасиви.
Зазначені категорії інвестицій класифікуються: за видами фінансових інструментів, терміном погашення та за секторами економіки.
Резервні активи – найважливіша складова частина фінансового рахунку – включають зовнішні активи країни, що знаходяться під контролем органів грошово-кредитного регулювання та в будь-який час можуть бути використані для прямого фінансування дефіциту платіжного балансу або для здійснення інтервенцій на валютному ринку з метою підтримки курсу національної валюти. До резервних активів відносять такі статті: монетарне золото, спеціальні права запозичення, резервна позиція в МВФ, активи в іноземній валюті, що складаються з готівкових коштів, депозитів, цінних паперів та інших вимог.
За всіма статтями фінансового рахунку збільшення фінансових активів країни та зменшення зобов’язань відображаються як від’ємні значення, а зменшення активів та збільшення зобов’язань – як додатні.
Вартісна оцінка операцій фінансового рахунку здійснюється за ринковими цінами.
До фінансового рахунку не включаються зміни, прямо не пов’язані зі здійсненням операцій. До них відносяться: зміни в оцінках активів/пасивів або перегляд їх класифікації; зміни, які виникли в результаті перегляду територіальних або інших принципів класифікації існуючих активів (наприклад, перехід портфельних інвестицій в категорію прямих інвестицій або навпаки, переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові); зміни, які відбуваються внаслідок коливання цін та валютних курсів, а також інші зміни.
Прямі інвестиції. Прямі інвестиції – це категорія міжнародної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці – резидента однієї країни справляти стійкий вплив на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни. Вкладення коштів, майна, цінних паперів тощо класифікуються як прямі інвестиції, якщо вони забезпечують 10 або більше відсотків участі у статутному капіталі підприємства і (або) істотну участь в управлінні його діяльністю. Відповідно розрізняють основні види здійснення прямих інвестицій: у вигляді внесків іноземної валюти, з урахуванням надходжень від приватизації; будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій та інших цінних паперів, грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов’язань і будь-яких прав інтелектуальної власності.
Джерелом інформації для обліку прямих інвестицій є щоквартальні обстеження Держкомстату України за формами № 10-ЗЕЗ, № 13-ЗЕЗ, а також банківська звітність про рух коштів на кореспондентських рахунках та форма № 4-ПБ “Звіт про міждержавний рух капіталів у формі прямих інвестицій та фінансового лізингу”.
Починаючи з 2003 року інформація про кредити підприємствам прямого інвестування виділена окремим рядком та перенесена з категорії “Інші інвестиції” у категорію “Прямі інвестиції”.
Портфельні інвестиції. До складу цієї категорії включаються такі основні види інструментів: 1) акції та інші форми участі в капіталі, 2) облігації та інші боргові цінні папери, 3) інструменти грошового ринку та 4) похідні фінансові інструменти. Для кожного виду фінансового інструменту здійснюється розподіл операцій за внутрішніми секторами економіки. Для розрахунку статті “Портфельні інвестиції” використовується інформація Міністерства фінансів України щодо комерційних боргів, дані форм банківської звітності: місячної – про рух коштів на кореспондентських рахунках, та квартальної – про міждержавний рух капіталів у формі портфельних інвестицій (форма № 3-ПБ).
Інформація Міністерства фінансів України щодо зобов’язань за борговими цінними паперами коригується на обсяги купівлі їх резидентами України на зовнішніх ринках. Дані про обсяги операцій за цінними паперами, що дають право на участь у капіталі, враховуються за ринковими цінами.
Інші інвестиції. Інші інвестиції включають усі операції фінансового рахунку, що не відносяться до прямих або портфельних інвестицій, а також резервних активів. Інші інвестиції класифікуються за типами інструментів: торгові кредити, позики, валюта і депозити, інші активи й інші пасиви, а в подальшому, як і портфельні інвестиції, за основними секторами економіки. Здійснюється також їх розподіл за терміном погашення
Моніторинг інших інвестицій здійснюється з використанням інформації Міністерства фінансів України про всі компоненти державного зовнішнього боргу; звітності банків про залучення та обслуговування негарантованих кредитів, отриманих від нерезидентів; даних системи ITRS; даних обстежень Держкомстату України щодо дебіторської та кредиторської заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності.
Статті «Дебіторська заборгованість» та «Кредиторська заборгованість» відображають зміну поточної та простроченої заборгованості за експортно-імпортними операціями суб’єктів господарювання, яка обраховується на основі даних Держкомстату про кредиторську та дебіторську заборгованість. Стаття «Інший короткостроковий капітал, активи» включає чисті зміни обсягів готівкової іноземної валюти поза банківською системою та деякі інші зміни, пов’язані з розрахунками, що не знайшли відображення в інших статтях платіжного балансу; стаття «Інший короткостроковий капітал, пасиви» - чисті зміни обсягів простроченої заборгованості перед нерезидентами за залученими кредитами.
Починаючи з І кварталу 2004 року в платіжний баланс була введена додаткова стаття, в якій відображена оцінка обсягів недоотриманої виручки за експорт товарів та послуг та надлишкової або завищеної оплати за імпорт товарів та послуг (в тому числі за імпорт, що не надійшов до України). Удосконалення методики визначення впливу цінового фактору на зміну обсягів зобов’язань України перед нерезидентами за статтею “Портфельні інвестиції, вітчизняні цінні папери” дозволило відокремити обсяги фіктивних операцій з акціями українських підприємств, які здійснювалися з метою вивезення капіталу протягом 2004-2005 років. В результаті компонент, пов'язаний з відтоком капіталу, був перенесений зі статті «Портфельні інвестиції, вітчизняні цінні папери, цінні папери, що дають право на участь у капіталі» до цієї статті.
Резервні активи. Включають ліквідні валютні активи Національного банку України в банках-нерезидентах, у золотих запасах Національного банку України, активах у МВФ у вигляді резервної позиції та спеціальних прав запозичень, що коригуються на величину курсової різниці. До складу резервних активів не включені вимоги Національного банку України у вільно конвертованій валюті до банків-резидентів та депозити у банківських металах (крім золота).
Платіжний баланс складається щоквартально, на 75-й день після звітного періоду, і публікується, крім цього видання, на сторінці Національного банку України в мережі Інтернет за адресою: www. bank. gov.ua.
Перегляд даних за попередні періоди здійснюється один раз на рік при підготовці платіжного балансу за IV квартал та звітний рік.
|