Коаліція є неформальним об’єднанням. Створена у наприкінці лютого 2012 року для спільної підготовки даного звіту для більш повного та всебічного висвітлення проблематики дотримання соціально-економічних прав та захисту прав людей з інвалідністю в Україні


Скачати 262.49 Kb.
НазваКоаліція є неформальним об’єднанням. Створена у наприкінці лютого 2012 року для спільної підготовки даного звіту для більш повного та всебічного висвітлення проблематики дотримання соціально-економічних прав та захисту прав людей з інвалідністю в Україні
Дата21.03.2013
Розмір262.49 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Фізика > Документи
Україна

 Доповідь, представлена до Універсального періодичного огляду Організації Об’єднаних Націй

 Чотирнадцята сесія Ради з прав людини ООН з Універсального періодичного огляду

(другий цикл)

 2012

Коаліція неурядових організацій, яка подає доповідь :

Українська Гельсінська спілка з прав людини

Національна Асамблея інвалідів України

Всеукраїнська громадська організація «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю»

Луганська обласна молодіжна громадська організація "АМІ-Схід"

Коаліція є неформальним об’єднанням. Створена у наприкінці лютого 2012 року для спільної підготовки даного звіту для більш повного та всебічного висвітлення проблематики дотримання соціально-економічних прав та захисту прав людей з інвалідністю в Україні.

До складу Коаліції входять:

1. Українська Гельсінська спілка з прав людини (всеукраїнська асоціація громадських організацій об’єднує 30 неурядових організацій з різних регіонів України) 04071, м. Київ, вул. Олегівська, 36, кімната 309 (3-й поверх) Тел./факс: +38 044 417-41-18,www.helsinki.org.uaoffice@helsinki.org.ua

2. Національна Асамблея інвалідів України (всеукраїнське добровільне об'єднання всеукраїнських та обласних, Автономної Республіки Крим, мм. Києва та Севастополя громадських організацій, що об'єднують інвалідів.) 01030, м. Київ, вул. Рейтарська , 8/5А, к.110 Телефон: 279-61-82 E-maіl: office@naiu.org.ua

3. Всеукраїнська громадська організація «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із

 інтелектуальною недостатністю» (до складу організації входять 101 організація та заклад з 23 регіонів України, що надають послуги особам з інтелектуальною недостатністю та захищають їхні права. Ще 50 неурядових організацій є партнерами ВГО «Коаліція») м. Київ, 01033 вул. Шота Руставелі, 39-41, кімната 801, Тел.: 067-659-29-36, (044)496-52-92 (т/ф) Електронна пошта: vgo.coalition@gmail.com

4. Луганська обласна молодіжна громадська організація "АМІ-Схід" (організація в яку входять 17 неурядових організацій інвалідів Луганського регіону) +38 (0642) 71-99-69, +38 (095) 808-44-04, +38 (050) 168-44-22 ami-cxid@ukr.net

Контактна особа:

Максим Щербатюк, Українська Гельсінська спілка з прав людини.

 04071, м. Київ, вул. Олегівська, 36, кімната 309 (3-й поверх)

Тел./факс: +38 044 417-41-18

Е-mail: shcherbatuc@helsinki.org.ua

1. Проблематика доповіді

1.1. У цій доповіді правозахисними організаціями, які входять до Коаліції «Соціально-економічні права та захист прав людей з інвалідністю» підняті актуальні для України проблеми дотримання економічних і соціальних прав (права на достатній життєвий рівень, права на соціальний захист, права на працю), а також питання дотримання прав людей з інвалідністю.

2. Право на достатній життєвий рівень

2.1. Рівень життя в Україні продовжує знижуватися, бідність залишається й надалі актуальним питанням для багатьох людей.

2.2. Офіційні дані про скорочення рівня бідності в країні є дещо оманливими, оскільки розрахунок кількості бідних ведеться не за загальноєвропейськими критеріями, а за специфічною для східної Європи та центральної Азії цифрою – 5 доларів витрат на день. Також про проблему бідності говорять профспілкові організації. Федерація профспілок України зазначає, що рівень бідності в Україні продовжує зростати. Так, за їхньою інформацією межа бідності в Україні становить 1025 грн. щомісячного доходу й менше. За їхніми даними у нас рівень бідності 25,4 %. Фактично кожен четвертий українець не має можливості заробити собі на прожиття, не говорячи вже про членів своєї сім`ї, оскільки практично кожна друга сім`я з трьома й більше дітьми живе за межею бідності.[1]

2.3. За даними Київського міжнародного інституту соціології, кількість тих, кому не вистачає на їжу, за перше півріччя 2011 зросла до 17,5%, водночас знизилася (з 7,1 до 4,9%) кількість тих, хто може дозволити собі купувати деякі дорогі речі (такі як телевізор або холодильник), але не може купити все, що захоче. А кількість тих, хто може купити все, що захоче, зменшилася з 0,2 до 0,1%.[2]

2.4. Дії держави щодо зниження бідності, а відповідно забезпечення права людей на адекватні стандарти життя, не були ефективними. Так, за висновками Рахункової палати України, органу, що здійснює парламентський контроль за використанням бюджетних коштів, завдання, які ставилися Уряду у Стратегії подолання бідності та Комплексній програмі забезпечення її реалізації на 2002-2009 рр. не були виконані, а визначені в них показники рівня бідності жодного разу не досягнуті. Причому це зумовлено тим, що Мінпраці як державний замовник і одночасно виконавець Комплексної програми забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності не забезпечило її виконання, що негативно позначилось на рівні життя населення й темпах зниження рівня бідності.[3] А з 2010 по кінець серпня 2011 року Україна взагалі не мала жодної стратегії або програми подолання бідності. Така Державна цільова соціальна програма подолання та запобігання бідності була затверджена лише 31 серпня 2011 року.

2.5. «Прожитковий мінімум», що є критерієм формування рівня оплати праці та соціальних виплат, і досі визначається на підставі наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, затверджених ще одинадцять років тому урядовою постановою від 14.04.2000 року.

2.6. Розмір «прожиткового мінімуму» на сьогодні не дозволяє забезпечити навіть мінімальні потреби людини. Законом про державний бюджет прожитковий мінімум на січень 2012 року визначено у розмірі 1017 грн на місяць (127 дол. США). При цьому, потрібно враховувати зростання споживчих цін за останні роки. Так, за даними Міністерства соціальної політики, фактичний розмір прожиткового мінімуму в цінах серпня 2011 року становив 1049 грн. і вже у 2011 році перевищив розміри прожиткового мінімуму закладені на 2012 рік. Важливим є те, що такий занижений розмір прожиткового мінімуму фактично призводить до заниження пенсій, заробітної плати, допомог малозабезпеченим верствам і зменшенню реальних доходів населення, оскільки він використовується для їхнього нарахування.

2.7. Існує проблема з використання Кабінетом міністрів показника «рівень забезпечення прожиткового мінімуму», який суперечить Конституції України та Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» й протиправно обмежує рівень соціальної допомоги. Використання цього «сурогатного» показника, що складає близько 50% «прожиткового мінімуму» (котрий, як вказано вище, є застарілим і не відповідає реаліям життя), відображає неспроможність держави реалізувати базові соціальні стандарти й забезпечити зростання життєвого рівня населення.

2.8. Не дотримання права на достатнє житло залишається системним. Дуже часто дії держави в цьому напрямку є малоефективними. На одного українця у середньому припадає всього близько 23 житлових «квадратів» — майже вдвічі менше, ніж у Європі, та втричі, ніж у США. На квартирному обліку нині перебуває близько 1,2 млн. сімей. Надалі, враховуючи неухильне зношення та вкрай повільне відновлення житлового фонду, становище тільки погіршуватиметься. У 2010 році в експлуатацію було введено фактично лише 6 млн. нових житлових «квадратів» (решта 3 млн. — це узаконені об’єкти, які будувалися 10-15 років), що майже втричі менше, ніж 1990 року. За даними Мінрегіонбуду, з початку року кількість житлових недобудов майже не змінилася — близько 4 тисяч об’єктів загальною площею 17 млн. кв. м (близько 200 тис. квартир).[4]

2.9. Купівля житла для середньостатистичного українця практично не доступна. Хоча відсоткові ставки по кредитам поступово й знижуються, але для більшості потенційних покупців житла залишаються непідйомними. Щоб оформити іпотеку на 60 тис. дол. (в еквіваленті) під 15% річних, позичальникові треба заробляти щомісяця 14 тис. грн. (1750 дол. США). Згідно ж з даними Держкомстату, за підсумками серпня середня офіційна заробітна плата штатних працівників становила 2694 грн (близько 337 дол. США).[5]

Рекомендації

- забезпечити виконання Державної цільової соціальної програми подолання та запобігання бідності.

- здійснити зміни у розрахунку основного базового показника системи соціального забезпечення – «прожиткового мінімуму», зокрема, затвердити новий набір продуктів харчування та набір непродовольчих товарів та послуг, затвердити нову методику розрахунку цього показника;

- відмовитись від використання показника «рівня забезпечення прожиткового мінімуму», який необґрунтовано знижує мінімальні соціальні гарантії, що декларуються у законодавстві;

- запроваджувати заходи, спрямовані на забезпечення доступності житла, не допускати безпідставного виселення із житла (наприклад, гуртожитків), порушення прав на доступність житла вразливих категорій населення;

- забезпечити належне фінансування і зрозумілі та ефективні механізми впровадження програми надання соціального житла, а також розвиток мережі центрів реінтеграції, соціальних готелів для жертв домашнього насильства, бездомних громадян тощо.

 

3. Право на соціальний захист

3.1. В Україні існує не ефективна система надання соціального захисту найбільш незабезпеченим категоріям населення. Зокрема це стосується системи пільг. Загалом право на отримання пільг регламентують більше 50 нормативно-правових актів, які постійно змінюються та поповнюються новими. Кількість пільговиків сягнула понад 13 млн. осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою й близько 3,2 млн. за професійною. Це свідчить про те, що третина населення України мають право на пільги. Загальний обсяг пільг, яких налічується понад 600, потребує щороку більше коштів. Більшість пільг не може бути покриті державою й на практиці не виконуються або виконуються у значно зменшеному обсязі. Пільги, як нагромадженні із радянських часів, так і безсистемно та недалекоглядно створені нові, не тільки дуже часто не вирішують проблеми соціального захисту, наприклад, зменшують бідність, а створюють суспільне напруження та несправедливість. Значна частина пільг виплачується незалежно від доходів осіб. Як наслідок, ті, кому допомога потрібна, отримують мізерні допомоги, оскільки на нормальні виплати не вистачає коштів. Проте надалі у парламенті реєструються нові ініціативи, спрямовані не на упорядкування, а на безсистемне та фінансово незабезпечене збільшення пільг. Рівень життя населення знижується, сучасна система соціального захисту через надання різноманітних пільг є неефективною в цих умовах.

3.2. Протягом 4 років набула значного поширення практика обмеження соціально-економічних прав шляхом внесення відповідних правових положень до закону про державний бюджет на відповідний рік. Парламент, приймаючи Закон про державний бюджет на відповідний рік, фактично зупиняє або обмежує ним дію багатьох норм, якими встановлено певні пільги та компенсації окремим категоріям громадян. Відповідно до закону про державний бюджет на відповідний рік уряд наділяється правом установлювати в «ручному» режимі конкретні розміри доплат окремим незахищеним верствам населення залежно від фінансової ситуації в державі. З огляду на це, часто вказуванні урядом обсяги наявних пільг в країні не відповідають фактичній картині.

3.3. Фактично це є звуження змісту та обсягу права на адекватне забезпечення життєвого рівня, що заборонено статтею 22 Конституції України. Потрібно відзначити, що для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня.

3.4. Важливим в цьому контексті є рішення Конституційного суду України від 26 грудня 2011 року, яким він змінив свій підхід до оцінки можливості держави обмежувати соціально-економічні права й фактично надав право Кабінету міністрів України у «ручному» режимі встановлювати розмір соціальних гарантій в залежності від наявних фінансових ресурсів у державі. Раніше декілька разів він визнавав неконституційною подібну практику парламенту. Новий підхід викликав широку критику як серед експертів, так і серед окремих суддів Конституційного суду. Зазначалося, що суд повинен уникати судової правотворчості, підміни своїми рішеннями існуючих норм або створення нових. Конституція України не містить вказівки на можливість обмеження прав людини у разі недостатності фінансових ресурсів, а відповідно своїм рішенням суд фактично доповнив Конституцію не існуючою правовою нормою. Крім того, обмеження прав людини через відсутність фінансових ресурсів по суті суперечить міжнародним зобов’язанням України.

3.5. Фактично не відбувається реальне реформування системи пільг на засадах соціальної справедливості. Натомість відсутня продумана соціальна політика з боку держави, відсутня належна координація між органами влади, що відповідальні за її здійснення, зокрема, між парламентом, Урядом та Міністерством соціальної політики. Наприклад, Кабінет міністрів України приймає Стратегію упорядкування системи надання пільг окремим категоріям громадян до 2012 року, встановлюючи мораторій на запровадження нових категорій пільг, а парламент періодично приймає нові закони, які встановлюють нові пільги, а Міністерство соціальної політики України у зв’язку з цим не знає, як виконувати вищезазначену Стратегію й практично нічого не робить задля її впровадження в життя.

3.6. При цьому бюджетні кошти на фінансування пільг використовуються не ефективно. Держава декларує ефективність діючої системи пільг, як такої, що здатна забезпечити хоча б мінімальний життєвий рівень для отримувачів пільг. Але розмір коштів, який необхідний для того, щоб виконати свої соціальні зобов’язання, є досить великим. Тому часто пільги залишаються недофінасованими. А недостатній обсяг фінансування призводить до обмеження соціально-економічних прав громадян. А отже, дуже часто записані пільги залишаються лише декларацією.

Рекомендації

- Реформувати систему надання соціальних пільг: здійснити розділення правових норм на ті, що гарантують соціально-економічні права, та ті, що надають певні привілеї в зв'язку із зайняттям певної посади чи особливими заслугами;

- припинити практику невиконання правових норм, що гарантують реалізацію соціально-економічних прав;

- у повному обсязі передбачати фінансування закріплених у законодавстві гарантій дотримання соціально-економічних прав;

- поступово зменшити частку прямого державного фінансування соціальних потреб та підвищити частку фінансування з боку населення на основі збільшення всіх доходів, насамперед заробітної плати, пенсії, інших видів соціальних трансфертів;

- запровадити єдину адресну соціальну допомогу на випадок непередбачуваних життєвих обставин – смерті родича, важкого захворювання, стихійного лиха, соціальних конфліктів;

- забезпечити жорсткий зв'язок між соціальними пільгами, що надаються, та джерелами й механізмами відшкодування їхньої вартості надавачам;

- впровадити уніфіковані підходи до визначення розміру видатків державного бюджету на відшкодування витрат надавачам пільгових послуг;

- продовжувати реформувати пенсійну систему шляхом впровадження положень законодавства щодо накопичувального рівня цієї системи, створити передумови для цього;

- забезпечити гарантії реалізації рішень національних судів, які стосуються виплат соціальних допомог, де відповідачам є держава.

 

4. Право на працю

4.1. Офіційний рівень зареєстрованої зайнятості не відображає реальну ситуацію. А вакансії, що пропонуються для людей, передбачають вкрай низький рівень заробітку, на який людина не може прогодувати себе й свою сім'ю.

4.2. Існує високий рівень прихованого безробіття. Так, частими є випадки перебування працівників в умовах вимушеної неповної зайнятості, зокрема перебували у відпустках без збереження заробітної плати, або працювали у режимі неповного робочого часу. Тільки за офіційними даними Державного комітету статистики таких людей нараховується більше 300 тис.[6], а реальні цифри набагато більші. Крім того, багато людей задіяні у неформальному секторі (натуральне господарство на селі, непостійні підробітки у місті).

4.3. Водночас розмір допомоги по безробіттю не забезпечує мінімальних умов для виживання людини. Для прикладу, виплати для осіб, визнаних в установленому порядку безробітними, становили на 1 січня – 510 грн (63 дол. США).

4.4. Існує проблема відсутності гідної винагороди за працю. Важко говорити про відтворювальну, мотивувальну і соціальну роль заробітної плати, якщо велика частина українців отримують зарплату нижче мінімальної заробітної плати (розмір якої на середину 2011 року складав 960 грн (120 дол. США)), а половина людей за офіційними даними отримують зарплату до 2 тисяч гривень (250 дол. США).[7] Важливо зазначити, що майже половина доходів людей складається не із заробітної плати, а з певних соціальних виплат.

4.5. Україні не вдається вирішити проблему із ефективним функціонуванням системи оплати праці працівників бюджетної сфери, особливо щодо встановленого низького мінімально рівня оплати праці у такій системі. Також не вирішено питання щодо погашення заборгованостей по заробітній платі. За даними Міністерства соціальної політики працедавці заборгували працівникам 1,1 млрд гривень (137,5 млн дол.. США) за даними на 2 вересня 2011 року. За інформацією Державної комітету статистики розмір невиплачених зарплат продовжує збільшуватись і на 1 жовтня 2011 року вже складає 1,180 млрд гривень (147,5 млн дол.. США).[8]

4.6. Безпека праці також залишається однією із найбільш гострих проблем. Надалі залишається високий рівень виробничого травматизму, у тому числі смертельного, велика кількість професійних захворювань. Зокрема, кількість випадків смертельного травматизму у вугільній галузі за 9 місяців 2011 року збільшилася більш ніж на 20% ніж за аналогічний період 2010 року. За цей час на вугільних підприємствах сталося 3218 випадків травматизму, з яких 125 – зі смертельним наслідком.[9] Крім того, державою введеться неналежна робота у сфері профілактики травматизму й забезпечення прийнятних санітарно-гігієнічних умов праці.

4.7. Малозахищеними також залишаються працівники, які працюють за межами України. На сьогодні держава проводить малоефективну міграційну політику, фактично відсутні ефективні механізми міграційного обліку, які давали б реальну інформацію щодо кількості мігрантів. Також у багатьох випадках відсутні двосторонні угоди щодо забезпечення соціальних і трудових прав працівників мігрантів з країнами де проживає велика кількість українців. А деякі із важливих міжнародних конвенцій у цій сфері залишаються не ратифікованими Україною, зокрема Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей 1990 року.

4.8. У контексті численних порушень права на працю, особливої важливості набуває діяльність професійних спілок. На жаль, держава замість сприяння діяльності цих організацій здійснювала діяльність щодо обмеження їхнього впливу, а також створення певних перешкод у діяльності деяких профспілок.

4.9. Для прикладу, чинився певний тиск на найбільшу профспілкову організацію України - Федерацію профспілок України. Були проведені численні перевірки цієї організації, були порушено кримінальні справи проти членів цієї профспілки. Крім того, чинився тиск на власність організації. Також прикладами порушення прав профспілок є те, що Державною службою морського і річкового транспорту України ініційовано створення альтернативної Профспілки працівників морського транспорту (об’єднаної), примусово залучивши до неї членів діючої профспілки. У свою чергу посадовці Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України протиправно вимагали від закладів освіти Кіровоградської області надання інформації щодо сум сплачених профспілкових внесків.[10]

Рекомендації:

- підвищити розмір допомоги по безробіттю до розміру прожиткового мінімуму, який є базовим показником для системи соціального забезпечення;

- зменшити високе безробіття передусім серед найбільш уразливих категорій населення, в першу чергу, молоді, людей передпенсійного віку, осіб з інвалідністю;

- збільшити частку заробітної плати у ВВП та собівартості продукції;

- гармонізувати мінімальну заробітну плату згідно з вимогами Європейської соціальної хартії;

- забезпечити ефективне здійснення і диференціацію оплати праці в бюджетній сфері через застосування Єдиної тарифної сітки, усунути практику встановлення мінімального посадового окладу працівника бюджетної сфери в розмірі, нижчому за прожитковий мінімум;

- зменшити заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам у бюджетній сфері, а також здійснити заходи, спрямовані на зменшення заборгованості на підприємствах і організаціях усіх форм власності;

- удосконалити систему безпеки праці з метою зменшення виробничого травматизму й професійних захворювань, у тому числі, шляхом удосконалення законодавства в цій сфері, а також здійснення профілактичних програм;

- удосконалити контроль за дотриманням стандартів і вимог у сфері охорони праці; забезпечити швидке та ефективне розслідування випадків травматизму;

- удосконалити державний контроль за дотриманням трудових прав, створення ефективних механізмів реагування на ці порушення;

- укласти двосторонні договори в сфері працевлаштування та соціального захисту працівників-мігрантів з країнами, на території яких з метою працевлаштування перебуває значна кількість наших співвітчизників і з якими до сьогодні таких угод ще не укладено;

- ратифікувати необхідні міжнародні документи, які посилюють захист працівників-мігрантів в сфері працевлаштування та соціального захисту. Зокрема, ратифікувати Міжнародну конвенцію про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей 1990 року, також Конвенцію Міжнародної організації праці 2006 року про працю в морському судноплавстві;

- забезпечити жорстке дотримання прав профспілок, сприяти становленню сильного незалежного профспілкового руху.

 

5. Права людей з інвалідністю

5.1 Законодавство поняття «інвалідність» відносить більше до соціальної проблеми, а не акцентує увагу на питаннях дотримання прав цієї категорії людей. Основний спеціальний Закон у цій сфері – «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», орієнтується на «соціальний захист» людей з інвалідністю (надання адресної матеріальної допомоги, забезпечення спеціальними технічними засобами та ін.). При цьому, відсутні механізми соціалізації людини з інвалідністю в суспільство та сім’ю. Так, у Концепції соціальної адаптації осіб з розумовою відсталістю[11] зазначено, що «удосконалення системи соціальної адаптації осіб з розумовою відсталістю є актуальним завданням у сфері соціального захисту…».

5.2 Законодавство в сфері захисту та реалізації прав людей з інвалідністю, декларуючи соціальну спрямованість, не ґрунтується на принципах прав людини. Зокрема, такі принципи закріплені в статті 3 Конвенції про права інвалідів. Закон «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не містить таких принципів взагалі. Таким чином, основні керівні начала та ідеї, що повинні бути закладені в систему гарантій для людей з інвалідністю, не визначені в єдиній нормі.

5.3 Законодавство в більшості правових відносин між людьми з інвалідністю та уповноваженими органами влади використовує дуже не чіткі визначення щодо обов’язків держави по відношенню до людей з інвалідністю, невиконання яких для органів державної влади не несе негативних юридичних наслідків. У наслідок цього, слабкими є правові механізми захисту порушених прав.

5.4              Конституція України не містить гарантій щодо відсутності обмежень прав і свобод людини за ознаками інвалідності або фізичних чи психічних вад. У Конституції відсутня норма щодо заборони дискримінації. У статті 24 Конституції застосовується поняття «інші ознаки», що дозволяє розуміти «інші ознаки», як зокрема – інвалідність, стан здоров’я (хоча практика доводить іншу тенденцію[12]), але ця норма не охоплює усіх аспектів принципу заборони дискримінації й стосується лише громадян України. Також не визначені у законодавстві базові поняття, необхідні для правового захисту від дискримінації: «дискримінація», «пряма дискримінація», «непряма дискримінація», «стигматизація» і т.д.

5.5              Законодавство щодо захисту прав дітей-інвалідів відповідає основним положенням Конвенції про права інвалідів. У той же час, в більшості положень говориться не про обов’язки держави, а про «сприяння» або про «створення відповідних умов» для таких дітей. Це не дозволяє захищати порушені права в судовому порядку.

5.6              Будь-які норми та положення щодо ситуацій ризику (збройні конфлікти, стихійні лиха) та надзвичайних гуманітарних ситуацій, а також захисту в них окремо людей з інвалідністю на законодавчому рівні відсутні.

5.7              Фактично не працюють механізми ефективного доступу людей з інвалідністю до правосуддя, зокрема, через надання державою безкоштовної правової допомоги:

-                     за рахунок державних коштів може бути оплачена робота адвокатів лише у кримінальних справах, але здійснюється це за постановою відповідного органу дізнання, слідства чи суду (постанова КМУ від 14.05.1999 р. № 821 «Про затвердження Порядку оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави»;

-                     ч. 5 ст. 36-1 закону «Про прокуратуру» встановлює, що “прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом”. Водночас вказана норма не зобов’язує прокуратуру представляти інтереси інвалідів в судах, а лише дає право це робити, самостійно визначаючи підстави такого представництва.

5.8              У законодавстві відсутні поняття та не визначені принципи захисту особистої цілісності (фізичної та психічної) в розумінні Конвенції про права людей з інвалідністю.

5.9              На законодавчому рівні закріплені норми щодо механізмів залучення людей з інвалідністю в суспільство та участь у діяльності громади. В той же час, послуги й об’єкти спільного користування, призначені для населення в цілому, не є однаково доступними для людей з інвалідністю та не відповідають усім їхнім потребам.

5.10           Поняття «індивідуальної мобільності», яка визначає максимальний ступінь самостійності людей з інвалідністю, в законодавстві відсутнє.

5.11           У законодавстві відсутні дієві норми, які б забезпечили ефективність доступу людей з інвалідністю до інформації:

-                     не достатньо державної підтримки засобів масової інформації, видавництв, підприємств та організацій, які випускають спеціальну літературу, звукову та відеопродукцію для людей з інвалідністю;

-                     при розробці, виробництві і встановленні засобів зв'язку та інформації не завжди враховуються можливості їх використання людьми з інвалідністю;

-                     частково забезпечено надання людям з інвалідністю по слуху послуг із сурдоперекладу та сурдотехніки. Закон “Про телебачення та радіомовлення” не містить чітких норм щодо відповідальності національних телеканалів за відсутність сурдоперекладу. Вказане відбувається за рахунок застосування адміністративних методів через діяльність Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Все це сприяє тому, що в країні є різкий дефіцит сурдоперекладачів, передач з сурдоперекладом, повністю відсутня практика жестового перекладу загальноміських програм.

5.12           Відсутнє законодавче закріплення запровадження для інвалідів просвітницьких програм у питаннях репродуктивної поведінки та планування сім’ї. Особи з інвалідністю не визначені в державній програмі допомоги по відновленню репродуктивного здоров’я та штучного запліднення.

5.13           Відсутні на законодавчому рівні механізми контролю за дотриманням вищими навчальними закладами вимог доступності до відповідної інфраструктури людей з інвалідністю, що бажають навчатись. Інші перешкоди:

-                     існуючий список медичних протипоказань щодо вступу людей з інвалідністю до ВУЗів, затверджений Міністерством охорони здоров’я України; зокрема передбачається, що перешкодою до вступу є випадки коли навчання у ВУЗі може призвести до погіршення наявної хвороби;

-                     відсутність механізмів доступу до проведення незалежного тестування. Для прикладу не завжди є можливість подачі заяви на проведення тестування, можливість оплатити таке тестування, часто відсутня архітектурна доступність до місць проведення тестування.

5.14           Законодавство не визначає механізми гарантування та забезпечення фінансування щодо створення відповідної інфраструктури з охорони здоров’я людей з інвалідністю. Статті щодо охорони здоров’я інвалідів є незахищеними. Відсутні нормативно-правові акти, які б визначали нормативи обладнання палат (відокремлених індивідуально), які були б пристосованими для знаходження людей з інвалідністю різних нозологій. В окремих галузях законодавство не передбачає принципів ранньої діагностики стану особи, що призводить до інвалідності (зокрема, в сфері психіатрії відсутня діагностика та огляди осіб дошкільного та шкільного віку).

5.15           Порушення права на медичне обслуговування і реабілітацію для людей з інвалідністю визначається також нестабільним санаторно-курортним лікуванням (крім людей, які отримали виробничі травми чи захворювання); відсутністю якісних технічних та медичних засобів реабілітації (що перешкоджає адаптації в суспільстві); відсутністю в регіонах у районних містах спеціальних реабілітаційно-спортивних залів, оснащених реабілітаційним обладнанням, персоналом; існують факти про перебої в надходженні інсуліну, повноцінного фінансування спеціального безбілкового харчування (захворювання фенілкетонурія). Не існує жодної архітектурно-доступної жіночої консультації для жінок, які пересуваються на інвалідних візках; більшість лікувальних установ не мають архітектурно-доступних санвузлів, ліфтів, медичного супроводу для нечуючих і незрячих людей.

5.16           Державна програма розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2011 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів від 12 травня 2007 р. N 716) передбачила розвиток початкової та подальшої освіти спеціалістів та персоналу, які працюють у сфері абілітаційних та реабілітаційний послуг, а також затвердження державних соціальних нормативів у сфері реабілітації інвалідів і дітей-інвалідів. У той же час, відповідні нормативи сьогодні відсутні, як відсутні й механізми та програми проходження навчання відповідними спеціалістами.

5.17          У сфері праці та зайнятості людей з інвалідністю відсутні ефективні механізми створення робочих місць у межах 4% від загальної кількості працюючих на підприємствах, що на даний час забезпечується лише за рахунок застосування судами штрафних санкцій. Унаслідок цього існує: непідготовленість роботодавця до працевлаштування фахівця з інвалідністю; невідповідність робочого місця нормам при працевлаштуванні даної категорії громадян; відсутність соціального партнерства в сфері працевлаштування людей з інвалідністю (наприклад, відсутність спецтранспорту для того, щоб доставити фахівця, який пересувається на візку чи має втрату зору; відсутність соціального супроводу; на державному рівні спеціальних майстерень для людей з ментальними порушеннями, окрім існуючих при НДО).

5.18           Прожитковий мінімум згідно із законодавством для непрацездатного (люди з інвалідністю потребують спеціального харчування, одягу, житла) менший ніж для працездатного, хоча в непрацездатних осіб потреби часто вищі. Так, відповідно до статті 12 Закону «Про Державний бюджет України на 2012 рік» для працездатних осіб він становить: з 1 січня - 1073 гривень (134 дол. США), а для осіб, які втратили працездатність - 822 гривні (102 дол. США).

5.19           Державна система соціального захисту громадян з інвалідністю, які потребують стороннього догляду, гарантує догляд виключно в інтернатних закладах державної системи соціального захисту населення. До таких закладів осіб з інвалідністю поміщають без урахування їхньої волі, адже іншої можливості догляду державна система соціального захисту не передбачає: розмір оплати соціальних послуг для членів родини по догляду за інвалідом, дитиною інвалідом складає 15% від прожиткового мінімуму (приблизно 18 дол. США). Наразі 53 979 осіб перебувають до кінця життя в інтернатних установах і повністю виключені з життя місцевих громад.

5.20          Порушується право власності мешканців інтернатних установ державної системи соціального захисту населення. Так статтею 32 чинного Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що «інваліди, влаштовані в будинки-інтернати або в інші установи соціальної допомоги, мають право на збереження за ними жилої площі протягом 12 місяців. При більш тривалих строках звільнена жила площа передається для задоволення потреб у житлі іншим інвалідам, які потребують поліпшення житлових умов», що є порушенням Конвенції з прав інвалідів та інших міжнародних договорів.

5.21           Не встановлені гарантії щодо отримання різних видів державного кредитування та іпотечного кредитування людьми з інвалідністю. Основний критерій недоступності житла – фінансові можливості.

5.22           Держава не має бачення та перспективних планів щодо деінституалізації та створення мережі підтримки автономного проживання осіб з інвалідністю у громаді. Досі не внесено до Бюджетного кодексу, отже не мають гарантованого фінансування, установи постійного і тимчасового перебування для інвалідів з розумовою відсталістю.

5.23           Українською системою захисту прав осіб з інвалідністю, які не розуміють значення своїх дій та їхніх наслідків, є визнання особи недієздатною та призначення їй опіки. Призначення опіки та опікуна означає, що недієздатна людина втрачає право на будь-який правочин: вона позбавлена не лише цивільних прав – вона взагалі перестає бути суб’єктом права. Наприклад, така людина не може подати заяву про перегляд питання недієздатності. Така система захисту цих людей не базується на повазі до людини та її гідності й повністю виключає її з процесу прийняття рішень стосовно власного життя.

5.24           Не дивлячись на те, що існує законодавча база, яка закріплює за людьми з інвалідністю право на отримання освіти, слабкий розвиток інклюзивної освіти, тягне за собою неякісну надомну освіту (що ставить під загрозу конкурентноздатність при вступі до вищих навчальних закладів та подальше працевлаштування), непідготовленість і стереотипне ставлення педагогів, відсутність комунікації з однолітками, відсутність позашкільної освіти для дітей з важкими обмеженнями, і, як наслідок, відсутність спеціальних програм і належного фінансування на державному рівні.

Рекомендації:

-       Прийняти і забезпечити виконання (включаючи відповідне фінансове забезпечення) Національного плану дій з реалізації Конвенції про права інвалідів.

-       Розробити та прийняти зміни до законодавства з метою приведення його у відповідність з вимогами Конвенції ООН про права інвалідів. Існує необхідність закріплення практичних механізмів реалізації основних «стандартів» в сфері захисту прав інвалідів.

-       З метою забезпечення ефективного доступу до медичних послуг людей з інвалідністю прискорити прийняття Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування». Забезпечити існування архітектурно-доступних жіночих консультацій, із врахуванням проблематики жінок із опорно-руховими захворюваннями, зору, слуху.

-       Необхідними є зміни на рівні конституційного законодавства України, адже терміни «рівність» (існує в конституційному законодавстві) і «недискримінація» по відношенню до інвалідів не є ідентичними і суттєво відрізняються за змістом.

-       Винести на загальне обговорення питання щодо скасування, як протипоказання для обслуговування в територіальних соціальних центрах – інвалідів, які мають психічні розлади.

-       Припинити практику обмеження чи зупинення в дії пільг для людей з інвалідністю при прийнятті закону про Державний бюджет на поточний рік.

-       Розробити заходи Міністерства охорони здоров’я, у яких передбачити механізми стимулювання, у тому числі й фінансового характеру, щодо психосоціального та реабілітаційного підходів лікування осіб з психічними розладами;

-       Розвивати систему інтегрованої та інклюзивної освіти, враховуючи підвищення кваліфікації викладачів, визначити джерела та обсяги необхідного фінансування з боку держави.

-       Забезпечити виконання законодавства України щодо складання індивідуальних програм реабілітації для кожної особи, яка має інвалідність.

-       Розробити ефективний механізм забезпечення людей з інвалідністю технічними засобами реабілітації та виробами медичного призначення, а також порядок грошової компенсації на самостійне забезпечення такими засобами. Ефективний механізм, який базується на засадах адресності, доцільності, раціональності та ефективності.

-       Забезпечити право на працю людей з інвалідністю. Зокрема, розробити та впровадити інститут професійного асистента фахівця з інвалідністю при здійсненні ним професійної діяльності. Для забезпечення рівних можливостей при реалізації права на зайнятість.

-       Забезпечувати деінституалізацію та автономне проживання у громаді із комплексною підтримкою громадян з інвалідністю, які потребують постійного стороннього догляду та нагляду, поступово зменшуючи кількість інтернат них установ і розвиваючи систему закладів у громаді для проживання з підтримкою 8-16 повнолітніх громадян з інвалідністю.

-       Здійснювати поступове реформування системи опіки та піклування над громадянами з інвалідністю, які не розуміють значення своїх дій та їх наслідків, зняти обмеження економічних, зокрема майнових, політичних та інших прав названих осіб з інвалідністю, у тому числі передбачених статтею 70 Конституції України та Статтею 32 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

-       Розпочати впровадження системи підтриманого прийняття рішень із забезпеченням кваліфікованих асистентів для осіб з інвалідністю, які не розуміють значення своїх дій та їхніх наслідків.

джерело: Українська Гельсінська спілка з прав людини

Схожі:

Особисті немайнові права фізичної особи вперше в Україні закріплені...
За законодавче закріплення прав людини велася довготривала боротьба. Сьогодні вона триває з метою подальшого законодавчого закріплення...
Партнери корпорації Microsoft приєдналися до антипіратської кампанії в Україні
Восени 2006 року в Україні стартувала інформаційна кампанія, ініційована Коаліцією з питань захисту прав інтелектуальної власності...
Основні міжнародні документи з прав людини Загальна декларація прав людини
На сьогоднішній день більш ніж 90 національних Конституцій, прийнятих після Загальної Декларації прав людини відтворюють її положення....
ІІ МЕТА І ЗАВДАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ
Кримська організація “Федерація повітроплавання Криму” (далі Організація) є масовою Громадською організацією, яка створена з метою...
Про хід виконання у 2012 році Програми захисту прав споживачів
України "Про захист прав споживачів" у сфері торгівлі, ресторанного господарства і послуг, виконання Програми захисту прав споживачів...
ОСНОВНІ НАПРЯМИ соціальної політики на період до 2015 року
Конституцією України економічних, соціальних і трудових прав громадян, всебічного розвитку людського та трудового потенціалу, високого...
Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року, крім частини
України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки,...
Історія ідеї прав людини Теорія трьох поколінь прав людини
Космосу, «неба». І хоча за часів рабовласництва і феодалізму панувала ідея про права «вільних» людей (Аристотель, Платон та ін.),...
Про хід виконання Програми захисту прав дітей та розвитку сімейних форм виховання
Синельниковому протягом 2012 року вжиті відповідні заходи по виконанню Програми захисту прав дітей та розвитку сімейних форм виховання...
Міської Програми захисту прав дітей та розвитку сімейних форм виховання
Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 23. 12. 2010 №Р-786/0/3-10 «Програми захисту прав дітей та розвитку сімейних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка