Ознаки систематизації країн світу за методиками Організації Об’єднаних Націй, Світового Банку та Міжнародного Валютного Фонду
|
|
Скачати 1.97 Mb.
|
За методикою ООН у числі показників рівня соціально-економічного розвитку: ВВП/ВНП, а також ВВП/ВНП на душу населення;частку продукції обробної промисловості і сфери послуг у ВВП/ВНП; рівень освіти населення і тривалості життя.Для цілей економічного аналізу ООН поділяє країни на: розвинуті країни (держави з ринковою економікою); країни з перехідною економікою (у минулому соціалістичні країни або країни з централізованим плануванням); країни, що розвиваються.За методикою Світового банку основним критерієм є показник ВВП на душу населення. Класифікація країн за рівнем доходів відповідно до рівня ВВП на душу населення. країни з низьким рівнем доходів (785 дол. або менше); країни з рівнем доходів нижче середнього (786 – 3 125 дол.); країни з рівнем доходів вище за середній (3 126 – 9 655 дол.); країни з високим рівнем доходів (9 656 дол. і вище). Класифікація країн за рівнем зовнішнього боргу: держави з високим рівнем зовнішньої заборгованості; держави із середньою величиною зовнішнього боргу; держави з найменшою зовнішньою заборгованістю.Високий рівень зовнішнього боргу означає, що в країни перевищені наступні критичні показники: відношення поточної вартості обслуговування зовнішнього боргу до ВВП більше 80%;відношення поточної вартості обслуговування боргу до обсягу експорту перевищує 220%.Середній рівень зовнішньої заборгованості властивий країнам, у яких один або обидва показники перевищують 60%, але не досягають критичних величин.Класифікація країн за ступенем відкритості світовому ринкувиміряється часткою експорту у ВНП. Світовий банк умовно виділяє: країни з відносно закритою економікою з часткою експорту у ВВП менше 10%. країни з відносно відкритою економікою з часткою експорту у ВВП: більше 35% (близько 70 країн), 10 – 19% (27 країн), 20 – 24% (24 країни), 25 – 34% (32 країни). За методикою МВФ до групи країн, що розвиваються (менш розвинутих, слаборозвинених), входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. З 182 країн-членів Міжнародного валютного фонду до країн, що розвиваються, відносять 121. Незважаючи на значне число цих країн, а також на те, що для багатьох з них характерні велика чисельність населення і величезна територія, на них припадає близько 40% світового ВВП, частка у світовому експорті – 26%.
Рівні взаємодії суб’єктів МЕВ: Країна А-Країна В підприємство - підприємство підприємство- держава (державна установа) підприємство(домогосподарство)-окрема людина держава (державна установа)-окрема людина (домогосподарство) Крім того можливі такі відносини за участю міжнародних організацій: міжнародна організація-підприємство міжнародна організація-окрема людина (домогосподарство) міжнародна організація-держава (державна установа
Особливостями середовища МЕВ є: взаємозв’язок політичних, правових, соціально-культурних, економічних та інфраструктурних елементів середовища;відносна невизначеність середовища;динамічне протиріччяІ. Внутрішнє середовище МЕВ:1.1) міжнародна економічна діяльність країн та їхніх суб'єктів;1.2) управління міжнародними економічними процесами, регулювання МЕВ;1.3) форми і види МЕВ;1.4) внутрішні закони функціонування системи МЕВ;ІІ. Зовнішнє середовище МЕВ , яке можна поділити за двома критеріями:2.1) за сферами впливу: а) політико-правове (політичні процеси та інститути, законодавство);б) соціально-культурне (мотивація до праці, рівень освіти громадян,тощо); в) інфраструктурне: міжнародний транспорт, міжнародні інформаційно-комунікаційні системи; г) економічне:ефективність використання природних ресурсів; стан наукових досліджень, демографічну ситуацію тощо.2.2) за безпосередністю впливу дії: а) середовище прямого впливу (постачальники, споживачі, конкуренти тощо); б) середовище непрямого впливу (політичний та економічний устрій, загальна нормативна законодавча база, соціально-економічні традиції тощо).Особливостями зовнішнього середовища МЄВ є:тісний взаємозв'язок між його сегментами;складність та різноманітність,відносна невизначеність багатьох параметрів.
Політико-правове середовище формується державою як головним суб'єктом міжнародних економічних відносин і включає в себе: політико-правовий режим в країні, модель управління економікою, рівень політичної стабільності та політичного ризику, адміністративні методи регулювання міжнародних економічних відносин. В сучасних умовах міжнародними економічними відносинами задіяні країни, політико-правові режими яких, тобто процедури і способи організації владних інститутів та безпосереднє здійснення влади, стиль ухвалення суспільно-політичних рішень та взаємовідносин між політичною владою і громадянським суспільством, варіюють між демократією і тоталітаризмом. На стан і розвиток міжнародних економічних відносин істотний вплив робить соціально-культурне середовище. Воно становить собою сукупність різнопланових факторів, які прямо чи опосередковано впливають на розвиток міжнародних економічних відносин в цілому чи окремих їх складових. До згаданих факторів відносяться передусім структура населення за статтю, віком, професійним та національним складом, політико-партійною, соціальною та релігійною орієнтацією, відношенням до праці, просування по службі та глобальних проблем сучасності.
Міжнародні економічні відносини — це система економічних зв’язків між країнами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів (послуг), що вийшли за межі відповідних національних господарств. До основних форм МЕВ належать: міжнародна торгівля товарами і послугами; міжнародний рух капіталів і закордонних інвестицій; міжнародна міграція робочої сили; міжнародна кооперація виробництва та обмін у галузі науки і т ехніки; валютно-кредитні відносини. Міжнародна торгівля являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами. Міжнародний рух капіталу — це його переміщення між країнами світу у пошуках більш вигідної сфери застосування; Міжнародна міграція робочої сили - переміщення працездатного населення з країни в країну, викликане причинами переважно економічного характеру; Світова валютно-фінансова система — це історично сформований на базірозвитку товарного виробництва, грошового обігу і міжнароднихекономічних відносин порядок розрахунків між учасниками платіжногообороту з притаманною йому системою валютно-фінансових міжнародних установ (інституцій).Валютні відносини — це сукупність економічних відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств. Вони пов’язані з функціонуванням грошей у міжнародному обороті.
Світове господарство — це сукупність:національних господарств, взаємозв’язаних міжнародним поділом праці, міжнародними економічними відносинами;національних економік країн світу, поєднаних мобільними факторами виробництва;національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, глобальний економічний організм, підпорядкований об’єктивним законам ринкової економіки; міжнародних економічних відносин у взаємозв’язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління. Рисами сучасного світового господарства є:розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, передовсім у формах ввезення — вивезення капіталу, робочої сили і технології;зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках ТНК;економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основах;виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.Тенденції сучасного світового господарства:1. Інтернаціоналізація виробництва –(вихід виробництва за рамки на основі міжнародного поділу праці національних економік,Процес зближення країн приводить до їх подальшого росту та посилення усіх форм економічної співпраці наз. інтеграцією. 2. Інтернаціоналізація капіталу розуміється процес переплетіння і об’єднання національних капіталів, Інтернаціоналізація призводить до появи нового явища у світовій економіці – транснаціоналізації та ТНК. – це інтернаціоналізація міжнародних ринкових трансакцій усередині окремої структури, що приймає рішення, тобто є транснаціональною структурою
Міжнародний поділ праці — інтернаціональна форма суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації та кооперації країн у виробництві товарів і послуг, якими вони обмінюються шляхом міжнародної торгівлі. Форми міжнародного поділу праці, що збігаються з формами суспільного поділу праці: 1) загальна, 2) часткова і 3) одинична. Загальна форма міжнародного поділу праці — поділ праці за родами і сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні та обробні галузі промисловості. Тому в міжнародному поділі праці країни-експортери поділяють на індустріальні, сировинні, аграрні. Часткова форма міжнародного поділу праці — поділ родів і сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства тощо. У міжнародній торгівлі ця форма означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами. Одинична форма міжнародного поділу праці — спеціалізація країни на виготовленні окремих деталей та вузлів певного складного товару: подетальна, поопераційна (або технологічна), типорозмірна. На відміну від міжнародної спеціалізації, міжнародна кооперація виробництва і праці своєю техніко-економічною метою має випуск узгодженої продукції й здійснюється, як правило, на основі міжурядових угод за участю компаній, організацій тощо. Міжнародна науково-виробнича кооперація передбачає спільну розробку крупних науково-технічних проблем (наприклад, освоєння космосу) і передбачає обмін науково-технічною інформацією, продаж і купівлю ліцензій, "ноу-хау", обмін ученими тощо. 8.Сутність і форми міжнародної економічної діяльності підприємств Міжнародна економічна діяльність – цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб’єктами господарського життя, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв’язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов’язані з використанням переваг міжнародного співробітництва, поділу Міжнародну економічну діяльність можна розглядати в контексті: національних інтересів; регіональному масштабі; глобальному масштабах. Класифікація форм МЕД за критеріями: I. За функціональними критеріями: міжнародна торгівля товарами міжнародна торгівля послугами; транскордонний рух капіталів; міжнародний кредит; міжнародні валютно-фінансові відносини; міжнародна міграція робочої сили; участь у діяльності міжнародних економічних організацій; міжнародне співробітництво у виробничих, науково-технічних сферах; спільне розв'язання економічними засобами глобальних проблем розвитку; ІІ. За видами зв'язків науково-технічна форма; виробнича; торговельна форма МЕД; валютно-фінансова форма МЕД ; міграційна форма МЕД; комерційно-дипломатична. ІІІ. За рівнями: мікрорівень МЕД; макрорівень МЕД; міждержавний рівень МЕД; наднаціональний рівень МЕД; глобальний рівень МЕД ; ІV. З типом відносин: безпосередні; опосередковані; спільні, V. За комплексністю: прості; комплексні VІ. За економічною основою: комерційна МЕД ; некомерційна МЕД Відбувається трансформація типових форм МЕД та з'являються нові: 1)підрядна співпраця, 2)лізинг, 3)співробітництво на компенсаційній основі, на умовах розподілу продукції між партнерами, 4)переробка давальницької сировини (толінг), 5)залучення іноземної робочої сили, 6)виробниче кооперування, 7)іноземний туризм, 8)співробітництво у банківській сфері, 9)науково-технічна співпраця, 10)торгівля товарами та послугами (банківськими, транспортними, зв’язку, будівельними тощо), 11)торгівля ліцензіями, 12)співробітництво у вільних економічних зонах, 13)створення торговельних асоціацій, торговельних будинків, бірж тощо. 9.Сутнісні риси та основні сфери діяльності ТНК ТНК — це міжнародні за складом та характером діяльності суб'єкти господарського життя, які функціонують на принципах корпоративної власності з акціонерною формою управління та розподілу прибутків у міжнародному ж масштабі. Важливою рисою ТНК є реалізація єдиної послідовної стратегії через один або декілька центрів прийняття господарських рішень Багатонаціональні корпорації – їх головна компанія належить капіталу двох і більше країн, а філії також знаходяться в різних країнах Власні зарубіжні фірми створюються за кордоном у вигляді: 1) дочірньої компанії (subsidiary); 2) асоційованої (змішаної) компанії (associate) ; 3) компаніями однакового володіння; 4) відділення ТНК характеризуються такими основними рисами: інтернаціональний характер функціонування і застосування капіталу; величезний матеріальний і фінансовий потенціал; можливість здійснювати значні витрати на НДДКР; це багатономенклатурні фірми, діяльність яких сильно диверсифікована; притаманна висока незалежність руху власного капіталу порівняно з процесами, що відбуваються в національних межах. Сучасні тенденції в розвитку ТНК: втрата панування американських ТНК і посилення позицій японських і західноєвропейських ТНК; посилення взаємозалежності, економічних зв’язків та інтересів розвинених країн; набирають сили нові індустріальні країни (НІК), їх нові ТНК, і – відповідно – посилюється конкурентна боротьба у світі транснаціонального бізнесу. Позитивні наслідки діяльності ТНК: приток капіталу; залучення технологій; розвиток виробництва; забезпечення зайнятості. Негативні наслідки: можлива однобічна спеціалізація національного виробництва, спеціалізація на добувних галузях промисловості, екологічно шкідливому виробництві; вивіз капіталів і прибутків з країни, що приймає. 10.Масштаби і основні характеристики діяльності транснаціональних компаній ТНК — це міжнародні за складом та характером діяльності суб'єкти господарського життя, які функціонують на принципах корпоративної власності з акціонерною формою управління та розподілу прибутків у міжнародному ж масштабі. Важливою рисою ТНК є реалізація єдиної послідовної стратегії через один або декілька центрів прийняття господарських рішень Багатонаціональні корпорації – їх головна компанія належить капіталу двох і більше країн, а філії також знаходяться в різних країнах Власні зарубіжні фірми створюються за кордоном у вигляді: 1) дочірньої компанії (subsidiary); 2) асоційованої (змішаної) компанії (associate) ; 3) компаніями однакового володіння; 4) відділення ТНК характеризуються такими основними рисами: інтернаціональний характер функціонування і застосування капіталу; величезний матеріальний і фінансовий потенціал; можливість здійснювати значні витрати на НДДКР; це багатономенклатурні фірми, діяльність яких сильно диверсифікована; притаманна висока незалежність руху власного капіталу порівняно з процесами, що відбуваються в національних межах. Сучасні тенденції в розвитку ТНК: втрата панування американських ТНК і посилення позицій японських і західноєвропейських ТНК; посилення взаємозалежності, економічних зв’язків та інтересів розвинених країн; набирають сили нові індустріальні країни (НІК), їх нові ТНК, і – відповідно – посилюється конкурентна боротьба у світі транснаціонального бізнесу. Позитивні наслідки діяльності ТНК: приток капіталу; залучення технологій; розвиток виробництва; забезпечення зайнятості. Негативні наслідки: можлива однобічна спеціалізація національного виробництва, спеціалізація на добувних галузях промисловості, екологічно шкідливому виробництві; вивіз капіталів і прибутків з країни, що приймає. 11. Поняття та види вільних економічних зон Вільні економічні зони (ВЕЗ) – це територія однієї країни, на якій товари не підлягають звичайному митному контролю та відповідному оподаткуванню. В літературі існує багато визначень ВЕЗ, що пояснюється різноманітністю їх різновидів, кожен з яких має свої особливості функціонування та відіграє свою роль в економіці країни І. За формами здіснення МЕД: 1) Зовнішньоторговельні зони - частина території держави (зазвичай прикордонні території), де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням (безмитні торгові зони – зони прикордонної торгівлі, порти, склади, транзитні зони, митні зони на підприємствах; зони франко – це територія, на якій зберігаються та продаються товари, і такі, що прямують транзитом, та яка має спеціальний пільговий режим здійснення зовнішньоторговельних операцій; "пункт франко" – це частина території порту, що визначена як безмитна зона та належить до загальної структури порту, який зонального статусу не має; "порто-франко" – зони, де пільговий режим ЗТЗ розповсюджується на всю або більшу частину території порту (морського, річкового)). 2) туристично-рекреаційні; 3) парки технологічного розвитку; 4) банківські і страхові безмитні зони; 5) комплексні зони; ІІ. За розмірами ВЕЗ: точкові – створюються на невеликій території і мають чітко виражений функціональний характер: місто, невеликий район, підприємство, склад, порт тощо (фірма, склад, термінал); територіально-масштабні – співпадають з адміністративно-територіальною одиницею (промислово-експортні зони, технопарки); особливо великі регіони; ІІІ. Залежно від місцезнаходження розрізняють: зовнішні С(В)ЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами ) внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни ). ІV. За рівнем та колом задач, що розв’язують: складські, транзитні зони та вільні порти; промислові та експортні; науково-технологічні та науково-технічні зони, технополіси та технопарки, інноваційні центри; бізнес-інкубатори; інформаційні зони та комплексні, багато профільні, виробничі ВЕЗ V. За напрямками та сферами господарської спеціалізації: галузеві підприємства; секторального (добувний, обробний сектор та сектор послуг); функціонального (банківська, комерційна діяльність); VІ. За суб’єктами та особливостями розташування: Міжнародні прикордонні VІІ. За критерієм відкритості розрізняють: інтеграційні (діяльність яких спрямовується на тісну взаємодію з позазональною економікою країни), анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком); VІІІ. За задачами та функціями, що виконують: зони вільного підприємництва; експортно-виробничі зони; зони науково-технічного розвитку (технополіси); науково-промислові парки; відкриті міста; податкові гавані; вільні периметри; зони переробки експортних товарів; інноваційні центри; дослідницькі парки; науковий парк; комплексні (комбіновані) зони; офшорні зони (центри). 12. Поняття та особливості функціонування офшорних центрів Офшор – це один із видів вільних економічних зон. Їх відносять до сервісних ВЕЗ, особливістю яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового та фіскального режимів, високий рівень та законодавчі гарантії банківської та комерційної секретності, лояльність державного регулювання. Класифікація офшорних зон. 1. Класична офшорна зона. До цієї групи відносяться країни, чиє законодавство дозволяє повністю звільнити офшорні компанії від оподаткування (фірма платить уряду країни тільки фіксоване мито за продовження ліцензії на діяльність) (острів Мен, Гібралтар, Багамські острови, Теркс, Кайкос та ін.); 2. Зона низького оподаткування. До цієї групи відносяться країни, в яких офшорні компанії користуються помітними пільгами при оподаткуванні. ( Кіпр і Угорщина, Естонія, Уругвай ) Країни «податкової гавані» — це такі, що повністю звільняють компанії від сплати будь-яких податків, за умови, що управління компанією здійснюється за межами території реєстрації і вона не має там джерел доходу. 3. Інші зони, які за певних умов створюють вигідні умови для податкового і фінансового планування. Країни, де податкові пільги та привілейований режим таємності мають суб’єкти господарювання-нерезиденти, що здійснюють лише визначені в законодавстві країни види господарської діяльності. До цієї групи входять деякі кантони Швейцарії, Люксембург, Греція та ін. Основні характеристики офшорів: 1) відмова від надання фінансової інформації іншим країнам; 2) наявність "полочних" компаній, тобто вже зареєстрованих і навіть таких, які вже працювали і мають добру кредитну історію; 3) наявність законів про нерозповсюдження корпоративної інформації; 4) наявність налагодженої системи електронних комунікацій; 5) фінансова секретність; 6) велика кількість туристів, які значною мірою поповнюють готівковий обіг; 7) вільне використання "світових" валют, переважно долара США, як місцевої валюти; 8) валютний контроль; 9) наявність значною мірою незалежного від зовнішнього тиску Уряду; 10) велика залежність від сектора фінансових послуг; 11) вигідне географічне розташування; 12) оподаткування; 13) легкість доступу до зарубіжної банківської системи. 13. Показники результатів та динаміки міжнародної торгівлі 1) темпів росту: 1.1) темпи росту експорту Тр.е. = Ез.р. / Еб.р. * 100%, де Тр.е. – темпи росту експорту; Ез.р. – обсяг експорту в звітному році; Еб.р. – обсяг експорту в базисному році. 1.2) темпи росту імпорту Тр.і. = Із.р. / Іб.р. * 100%, де Тр.і. – темпи росту імпорту Із.р. – обсяг імпорту в звітному році; Іб.р. – обсяг імпорту в базисному році. 1.3) темпи росту зовнішньоторговельного обігу Тр.зт.об. = ЗТОз.р. / ЗТОб.р. * 100%, де Тр.зт.об. – темпи росту зовнішньоторговельного обігу; ЗТОз.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу за звітний рік; ЗТОб.р. – обсяг зовнішньоторговельного обігу за базисний рік. 2) темпи приросту: 2.1) темпи приросту експорту Тпр.е. = Тр.е.з.р. / Тр.е.б.р. * 100%, де Тпр.е. – темпи приросту експорту; Тр.е.з.р. – темпи росту експорту за звітний рік Тр.е.б.р. – темпи росту експорту за базисний рік. 2.2.) темпи приросту імпорту Тпр.і. = Тр.і.з.р. / Тр.і.б.р. * 100%, де Тпр.і. – темпи приросту імпорту; Тр.і.з.р. – темпи росту імпорту за звітний рік; Тр.і.б.р. – темпи росту імпорту за базисний рік. 2.3) темпи приросту зовнішньоторговельного обігу Тпр.зто = Тр.зто.з.р. / Тр.зто.б.р. * 100%, де Тпр.зто – темпи приросту зовнішньоторговельного обігу; Тр.зто.з.р. – темпи зовнішньоторговельного обігу за звітний рік; Тр.зто.б.р. – темпи зовнішньоторговельного обігу за базисний рік; Показники результатів: •сальдо торговельного балансу, •сальдо балансу послуг, •сальдо некомерційних операцій •сальдо балансу поточних операцій •індекс «умови торгівлі», •експорт на душу населення, •імпорт на душу населення, •експортна квота; •імпортна квота; •квота зовнішньоторговельного обігу. 14. Показники обсягів та структури міжнародної торгівлі І. Обсягові (масштабів, абсолютні): 1) експорт, 2) реекспорт, 3) імпорт, 4) реімпорт, 5) зовнішньоторговельний обіг ЗТО = Е + І, де ЗТО — зовнішньоторговельний обіг; Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях); І— обсяг імпорту (у вартісних одиницях) 6) генеральна торгівля ГТ=Е + І+Т, де ГТ— генеральна (загальна) торгівля; Е — вартість експорту; І — вартість імпорту; Т— вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни. 7) спеціальна торгівля СТ = ЗТО – реекспорт – реімпорт 8) фізичний обсяг торгівлі. Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:  Iф.о — індекс фізичного обсягу; Р — ціна товару в базисному періоді; q1 -— кількість товару в періоді, що вивчається; q0 — кількість товару в базисному періоді. ІІ. Структурні: 1) товарна структура; 2) географічна структура 3) інституційна торгівля; 4) видова структура – розподіл торгівлі за видами товарного обміну. 15. Еволюція теорій міжнародної торгівлі Сьогодні розроблено два типи теорії торгівлі, які по-різному відповідають на ці запитання. Згідно з теоріями першого типу держава не повинна втручатись у структуру торгівлі. До таких теорій належать: теорії "абсолютних переваг, відносних переваг, розміру країни, співвідношення факторів виробництва, життєвого циклу продукту, подібності країн, "міжнародної конкурентоспроможності націй" тощо. Другий тип теорій передбачає державне втручання у вільний потік товарів між країнами для зміни обсягу, складу та напрямків торгівлі. До теорій цього типу належать: теорії меркантилізму, неомеркантилізму, залежності та інші. Метою теорій міжнародної торгівлі було і є допомогти фірмам та урядам у виборі найдоцільнішого варіанта спеціалізації та стратегії задля обдуманого використання національних ресурсів. |
Схожі:
|
Закон України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду,... |
Закон України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду,... |
|
Організації Об'єднаних Націй |
Узагальнена оцінка економічного стану країни, ефективності її світогосподарських зв’язків... Розробка і складання платіжного балансу є обов’язковою умовою для всіх країн – членів Міжнародного валютного фонду і базується на... |
|
ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ДИТИНИ Проголошена Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року |
Державної системи професійної орієнтації населення За результатами досліджень Світового банку, проведених в 192 країнах, на трудовий потенціал припадає 64 відсотки загального багатства... |
|
КОНВЕНЦІЯ про захист прав людини і основоположних свобод Загальну декларацію прав людини, проголошену Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року |
ВСЕСВІТНЯ ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИЖИВАННЯ, ЗАХИСТУ І РОЗВИТКУ ДІТЕЙ Прийнята на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей, яка відбулася в Організації Об'єднаних Націй в м. Нью-Йорку 30... |
|
КАТАЛОГ ІННОВАЦІЙНИХ ОСВІТНІХ ПРОЕКТІВ ТА ОСВІТНІХ ІННОВАЦІЙ – 2013 НАПН України, закладів післядипломної педагогічної освіти, Асоціації керівників шкіл м. Києва, Громадської організації «Агенція розвитку... |
Рамкова конвенція Організації об'єднаних націй про зміну клімату Суть договору: Конвенція спрямована на досягнення стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua