1.4. Результати діяльності в галузі освіти
Продукт як результат діяльності людей, виступає у формі або корисної речі, або корисного ефекту (послуги). Що ж є результатом освітньої діяльності Освіта належить до сфери послуг, призначенням якої в суспільстві є надання специфічних послуг для передачі і засвоєння знань та навичок. Результатом освіти можна вважати той корисний ефект, що породжений діяльністю працівників цієї галузі. Отже, найбільш узагальненим визначенням продукту освіти може бути те. що у сфері освіти продукуються такі специфічні блага, як освітні послуги. Освітні послуги являють собою здійснення різноманітної (педагогічної, виховної, наукової) діяльності працівниками сфери освіти з метою задоволення потреб окремих людей та всього суспільства в отриманні знань та інформації, засвоєнні певних навичок та умінь.
Освітнім послугам властиві особливості, які взагалі характерні всім видам людської діяльності, що набувають форми послуг. Виділяють чотири основні характеристики послуг: невідчутність, невідокремленість від джерела, непостійність якості та незбереженість.
Послуги невідчутні: до самого процесу їх надання послуги не можна спробувати, побачити і придбати. Результат їх придбання не може бути відомим заздалегідь, і тому покупець не може бути впевненим в їх якості до кінця. Послуга не можна відокремити від того, хто їх надає. Засобом подолання цієї суперечності є організація роботи постачальника послуги з більш багаточисельними групами клієнтів. Якість послуг може коливатися залежно від особи постачальника, від часу та місця надання. Послуги не можна зберігати і нагромаджувати. Освітнім послугам повною мірою властиві всі наведені характеристики, які, безумовно, мають свою специфіку. Докладніше про це буде іти мова далі, коли ми будемо розглядати особливості маркетингу освітніх послуг.
Часто результатом освіти називають систему знань, умінь та навичок, що передаються людині в процесі навчання. Однак при такому підході досить важко обчислити конкретний результат діяльності цієї галузі. Для розуміння природи її результатів необхідно розмежування внутрішніх і кінцевих цілей діяльності у сфері освіти.
Проблема полягає в тому, що позитивний ефект, породжений діяльністю освітньої сфери, проявляється в двох вимірах: це можуть бути первинні результати і кінцеві. Первинними, наочними виявляються результати, що визначені внутрішніми цілями самої освітянської діяльності. Такими внутрішніми цілями можуть бути: загальне охоплення дітей шкільного віку середньою освітою, випуск певної кількості кваліфікованих працівників за різними спеціальностями, випуск фахівців вищих рівнів освіти тощо.
Ці показники є орієнтирами для визначення результатів функціонування освіти як специфічної галузі людської діяльності. Кількісні параметри системи освіти: величина витрат на освіту (загалом і за рівнями), кількість закладів освіти, кількість учнів, та студентів, кількість вчителів і викладачів та багато інших, про які ми будемо далі говорити докладно, виступають індикаторами виробничої функції освітньої галузі "витрати-випуск".
Однак, такий галузевий підхід до визначення результатів освітньої діяльності не відображає повністю реальний внесок освіти в розвиток суспільства. Та сума знань та інформації, що передається в процесі навчання, як правило не співпадає з тією сумою, що реально засвоєна суб'єктом і буде проявлятися в його виробничій, соціальній діяльності та побуті. В основі цього неспівпадіння лежать причини як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру.
Процес навчання за своєю суттю є, перш за все, процесом особистого спілкування між учнем та педагогом, що зумовлює його велику залежність від таких суб'єктивних причин, які стосуються психологічних особливостей педагогів і самих учнів. Результат навчання залежить не тільки від обсягу переданої учню інформації, а значною мірою від самого технологічного процесу її передачі: методики навчальної роботи, навичок педагогічної роботи, вміння викладача активізувати увагу слухачів тощо. Засвоєння інформації учнями також може бути дуже різним залежно від налаштованості учнів на сприйняття цієї інформації та, крім того, не безмежною є сама природна здібність запам'ятовування.
Об'єктивні причини зумовлені різноманітними інституційним особливостями функціонування системи освіти: її структурою, менеджментом, традиціями, націленістю на кінцеві результати тощо. Внаслідок дії всіх наведених суб'єктивних і об'єктивних причин ті витрати зусилля, що потрачені освітньою галуззю, можуть мати результатом дуже різні значення стосовно обсягів знань, інформації, умінь та навичок, втілених в інтелекті своїх учнів. І кількісні параметри випуску системою освіти про це нічого не свідчать. Значні грошові витрати суспільства на освіту можуть мати різну ефективність, проявитися в різній якості загальної освіти чи підготовки фахівців.
Кінцеві результати освітньої діяльності являють собою ту суму знань, інформації, навичок, умінь, що засвоєні людьми в процесі навчання і реалізовані в процесі їх подальшої діяльності. Ці результати проявляються не одразу, тільки впродовж тривалого періоду і надалі реалізується в певних здобутках: зростанні особистого доходу, підвищенні продуктивності праці і т. д. Для суспільства в цілому вони мають проявитися у зростанні сукупних показників економічного і соціального розвитку країни. Властивість освіти реалізуватися в майбутньому зростанні доходу, як індивідуального, так і суспільного, дає підстави характеризувати витрати на освіту як інвестиції.
Економічна віддача від освіти найбільше виявляється у сфері підготовки кваліфікованої робочої сили. Сучасний рівень вимог виробництва до характеристик працівника включає певні критерії його суто професійних здібностей та особистих якостей, що виступають його неодмінною складовою. Але простий поділ характеристик сучасного працівника на особисті, і професійні є недостатнім в сучасних умовах. Серед особистих якостей все більшого значення набуває така група навичок, як комунікативні, тобто здатність індивіда будувати відносини з іншими людьми та працювати в колективі. У свою чергу професійні якості можуть бути загального і дуже спеціалізованого змісту.
У найбільш загальному вигляді якості сучасного працівника можна подати у таких основних групах:
• особисті якості - це ті риси, що характеризують конкретну особистість саму собою (патріотизм, працелюбність, чесність, відповідальність, темперамент тощо);
комунікативні якості - характеризують відношення особистості до людей, що її оточують (вміння працювати в колективі, знаходити спільну мову з іншими працівниками, лідерство тощо);
пізнавальні якості - це загальні знання щодо, усвідомлення навколишнього світу (загальний науковий і культурний світогляд особистості, а також здатність людини вчитися впродовж всього життя, сприймати нові знання, підвищувати свою кваліфікацію і перевчатися);
професійні якості - це володіння навичками виконання суто професійних обов'язків (специфічні знання та навички, виробничий досвід тощо).
Результатом освіти є формування певного комплексу пізнавальних професійних, особистих та комунікативних характеристик індивіда.
Фундаментальними якостями людини виявляються саме особисті, вони закладаються в процесі первинної соціалізації в сім'ї та вторинної соціалізації в системі формальної освіти. Протягом усього життя, у тому числі й у системі формальної освіти, формуються комунікативні навички людини вміння спілкуватися з іншими, будувати стосунки, працювати командою та ін. Кваліфікованим фахівцем людину робить система специфічних знань, навичок і вмінь, набутих у процесі професійного навчання. У той же час навчання професії в сучасних умовах вимагає все більш високих рівнів наукового розуміння, потужного розвитку пізнавальних здібностей як фундаменту для формування суто професійних навичок.
Професійні якості працівника, перш за все, мають безпосередню економічну цінність; від типу, ступеню та якості підготовки працівника залежить і рівень його доходу. Тим самим величина віддачі від освіти працівника і для нього, і для підприємства, і для суспільства в цілому буде залежати від продуктивності його праці та відображення її росту в оплаті праці.
Результативність праці визначається далеко не тільки сумою професійних знань та умінь працівника, а також такими його особистими рисами, як працелюбність, чесність та рисами поведінки: вмінням будувати відносити та співпрацювати з іншими членами колективу. Причому ці риси також можуть давати економічні результати, які також проявляються в зростанні продуктивності та оплати праці. Якщо людина працелюбна, старанна, прагне вчитися, то навіть при невисокому рівні формальної освіти вона буде кваліфікованим фахівцем. Якщо працівник намагається уникнути роботи неорганізований, то віддача від його професіоналізму буде нижчою. Особливого значення набувають такі фундаментальні риси, як патріотизм, відданість своїй країні та своєму народу. Зокрема, державний службовець, який є патріотом, з усіх можливих варіантів прийняття рішення вибере той, який не зашкодить його країні.
Крім того, економічні вигоди, що можуть виявлятися у зростанні доходу особи, можуть бути наслідком не тільки виконання людиною своїх професійних обов'язків. Саме тому економічну цінність освіти не слід зводити лише до формування кваліфікованої робочої сили. Підвищення освітнього та кваліфікаційного потенціалу зайнятих у виробництві працівників проявляється у зростанні як індивідуального, так і суспільного доходу (у даному випадку мова іде про прямі економічні вигоди від освіти).
Непрямі вигоди можуть мати місце при освіченні неактивної, незайнятої частини населення. Незайняте населення представлене, як правило, жінками, дітьми та особами похилого віку. Освіта жінок може мати високу економічну результативність тому, що освічені жінки будуть краще доглядати за здоров'ям та виховувати своїх дітей, планувати кількість дітей в сім'ї, сприяти подальшому духовному розвитку своїх дітей.
Освіта впливає на поліпшення здоров'я і харчування дітей і батьків, тим самим скорочуючи смертність та продовжуючи тривалість життя. Погане харчування дітей є причиною проблем у старшому віці, впливає на схильність до хвороб, загальний фізичний та розумовий розвиток. Освіта впливає на ці проблеми не тільки через збільшення доходу батьків, але й через дію на самих батьків. Більш освічені батьки, як правило, забезпечать і кращі умови харчування своїх дітей. Більше того, за даними досліджень, на здоров'я дітей набагато більший вплив справляє освіта матері, ніж батька.
Освіта батьків завжди виступає фундаментом, початковим потенціалом для подальшого нагромадження інтелекту дітей. Крім того, через освіту поширюється і розвивається культура населення. Національно-патріотичні ідеї та цінності, висока духовність та політична обізнаність - ці важливі моменти повинні поширюватися системою освіти. Етичні та моральні цінності втілюються у свідомості молоді системою освіти поруч з сімейним вихованням, тим самим формуючи фундамент морального здоров'я країни.
Освіта виступає важливим соціальним інститутом, що впливає на рівність у суспільстві. Через освіту соціальний статус та функції людини можуть відтворюватися і поліпшуватися. Проблема нерівності освітніх можливостей (географічних, статевих, соціально-економічних) тісно пов'язана з нерівністю розподілу доходів, культурних благ, політичної влади. Саме система освіти може стати детермінантою розриву між елітою та більшістю в суспільстві. Освіта може сприяти мобільності між поколіннями, якщо забезпечується охоплення молоді початкового середньою освітою, рівні умови доступу до навчання вищих рівнів.
Освіта відіграє життєво важливу роль в поліпшенні відносин між людиною і навколишнім середовищем. Вже давно зростає розуміння того факту, що розвиток, націлений на кращу якість життя, знаходиться під сильним впливом навколишнього середовища. Не можна більше ігнорувати те, що фізичні та біологічні процеси можуть мати небажані наслідки - необережну індустріалізацію та безмежне бажання росту. У країнах, що розвиваються, такі проблеми як нестача води, надмірна експлуатація землі й надр, погане дитяче харчування, швидка урбанізація, - стали симптомами недостатнього або "хворого" розвитку.
Освіта разом із засобами масової інформації, політичними та громадськими діячами виконує важливу функцію формування визнання суспільством цих проблем. Освіта необхідна, щоб змінити погляди людей, зробити їх здатними набувати нові знання та змінювати свою поведінку. Освіта грамотності з охорони навколишнього середовища націлює людей бути здатними використовувати наявні ресурси для задоволення своїх потреб так, щоб не зашкодити природі. Саме таким чином вона стає найбільш потужним інструментом для зміни людської поведінки відносно навколишнього середовища.
Висновки
Освіта розглядається як один з найважливіших факторів забезпечення сталого розвитку країн світу. Основою цього процесу є розвиток людських ресурсів, який забезпечується такими складовими, як освіта, охорона здоров'я, харчування, навколишнє середовище; зайнятість, політична й економічна свобода. Воші всі взаємопов'язані та взаємозалежні, але освіта є базою для всіх інших.
Зміст освіти як соціально-економічної категорії розкривається у таких аспектах:
1) освіта як процес передачі знань та інформації, втілення навичок та умінь, тобто навчальний процес;
2) освіта як результат процесу передачі суспільно значимих знань;
3) освіта як організаційно-економічна система, тобто як галузь соціально-економічно діяльності.
Економіка освіти - це галузева економічна наука, що вивчає специфічні виробничі відносини та економічний механізм функціонування системи освіти, її економічну роль в розвитку суспільства.
При вивченні освіти як економічного феномену використовуються загальнонаукові та специфічні методи наукового дослідження: методи наукової абстракції, аналізу і синтезу, кількісного та якісного аналізу, системно-структурного підходу, аналізу витрат і віддачі, аналізу витрат і результативності та інші.
Призначення освіти в суспільстві розкривається через категорію соціалізації, яка розуміється як процес взаємодії індивідів з навколишнім середовищем для засвоєння суспільних цінностей та норм поведінки, формування індивідів як повноцінних членів суспільства. Освіта як інститут соціалізації індивідів виконує традиційні функції: виховну й пізнавальну, а також економічну, метою якої є забезпечення високого рівня добробуту людини, та соціальну, що полягає у зменшенні соціальної нерівності в суспільстві.
У сфері освіти продукуються такі специфічні блага, як освітні послуги, що представляють собою здійснення різноманітної (педагогічної, виховної, наукової) діяльності працівниками сфери освіти по задоволенню різноманітних освітніх потреб окремих людей та всього суспільства. Виділяються внутрішні (з точки зору функціонування галузі освіти) та кінцеві (з точки зору суспільства) результати діяльності у сфері освіти.
Тема 2. Освіта в економічних концепціях
Важлива роль освіти в суспільному прогресі завжди визнавалася людством. Оволодіння населенням навичками читання, рахування, підвищення загальної культури, розвиток здібностей - всі ці моменти не можна розглядати інакше, як позитивні. Упродовж історії, становлення і прогресу людського суспільства, разом з формуванням освіти як цілісної системи, стрімко зростає усвідомлення важливої її ролі в суспільному житті. Водночас не залишається незмінним те значення, що надається освіті. Споконвічними завданнями освіти вважалися швидше за все педагогічні - виховання певних людських якостей та вивчення елементарних навичок. Поряд із становленням капіталістичного способу виробництва відбувається поступове зростання значення професійної освіти, підготовки кадрів для промислового виробництва.
Продуктивна природа освіти в загальному теоретичному контексті визнавалася ще класиками політичної економії. У другій половині XX сторіччя значно зріс інтерес до освіти і технічного прогресу як факторів економічного зростання та розвитку. Фактор освіти почав враховуватися в багатьох концепціях як важлива складова процесу економічного зростання і, навіть, як визначальний фактор.
2.1. Освіта в класичній політекономії
У процесі формування економічної науки - політичної економії - поступово починає визнаватися економічне значення та економічна функція освіти в суспільстві. Першим у світовій економічній науці В. Петті намагався дати вартісну оцінку людини та її корисних властивостей, вважав знання і навички складовою багатства індивіда і всього суспільства. Продуктивну природу освіти підтверджував Адам Сміт, вказуючи, що витрати на освіту робітника не тільки сприяють росту продуктивності праці та її полегшенню, але й відшкодовуються прибутком. Розуміючи важливість загальної освіти населення, А. Сміт стверджував, що держава, навіть якщо і немає прямого зиску, повинна забезпечувати оволодіння населенням елементарними навичками - читати, писати, рахувати тощо. Чим народ буде освіченішим, вказував Сміт, тим більше він буде вихований, схильний до порядку, буде розуміти корисні претензії різних партій і не буде піддаватися їх оманам. Такий народ буде важко залучити в легковажну чи непотрібну опозицію заходами уряду [113, с.561].
Давид Рікардо вважав витрати на освіту складовими витрат на відтворення робочої сили і тому заробітна плата робітників обов'язково має залежати від рівня витрат на освіту і навчання, від рівня розвитку здібностей робітників до праці.
Значення освіченості робітника підтверджував і Карл Маркс, виділяючи просту і кваліфіковану працю. Кваліфікована праця - це є проста праця, яку виконують некваліфіковані, неосвічені робітники піднесена до ступеня, і за одиницю часу вона створює більшу кількість продукції. Вартість цієї робочої сили буде вищою і вона знаходитиме прояв у вищій праці і буде тому уречевлюватися за рівні проміжки часу в порівняно вищих вартостях [65, с.208-209]. Справжнім багатством суспільства він вважав сукупність потреб, здібностей, творчих обдарувань людей, ступінь вправності населення.
А. Маршалл, досліджуючи фактори виробництва (земля, праця і капітал), особливу увагу приділяв знанням та організації. "Знання - це наш самий найпотужніший двигун виробництва. Воно дозволяє нам підкоряти собі природу і примушувати її сили задовольняти наші потреби" [67, с.208]. Він зауважував, що підвищення освіти працівника зумовлює зростання продуктивності праці самого працівника та тих, хто його оточує.
Маршалл виділив у складі здібностей робітника загальні й специфічні здібності. Причому найважливішого значення він надає саме загальним здібностям (кмітливості, вміння швидко пристосовуватися до нових обставин, бути впевненим і точним), які закладаються в дитячому та підлітковому віці, під величезним впливом матері. Поставивши питання про економічні віддачі освіти, Маршалл підкреслює, що їх не слід вимірювати лише безпосередніми практичними результатами. "Всі кошти протягом багатьох років затрачені на забезпечення масам доступу до більш високих ступенів освіти, окупляться з великим зиском, якщо вони приведуть до появи ще одного Ньютона чи Дарвіна, Шекспіра чи Бетховена" [67, с.294]. Причини багатства окремих країн Маршалл бачив саме в розвитку загальних здібностей народу, його кмітливості та енергії не обмежених майстерністю в одній професії, і причому розвиток цей відбувається в процесі його наполегливої праці.
Однією з найдавніших економічних проблем Маршалл називав проблему визначення принципів розподілу витрат на освіту між державою та батьками, підкреслюючи при цьому необхідність активної, визначальної ролі держави у розвитку освіти.
Загальне філософське значення має розроблена ще в XIX столітті концепція ноосфери українського вченого В.І. Вернадського [8,9]. Під ноосферою (ноос- з грец. «розум», сфера - «шар») він розумів якісно новий стан біосфери Землі і навколишнього простору, що формується під впливом людської діяльності.
Вернадський запровадив поняття "жива речовина" для визначення сукупності всіх живих організмів біосфери. Маючи певний хімічний склад, масу, енергію, жива речовина переробляє косну (тверду, рідинну, газоподібну) речовину планети і стає таким чином геологічною силою, яка формує біосферу. Суспільна організація матерії породжує і нову форму енергії - ноосферну і біосоціальну. Перетворення біосфери на ноосферу вчений вбачав у науковій думці, свідомості як регулятора біохімічної енергії [9. с.37]. Ноосфера діє як нагромаджувач, синтезатор енергії людського розуму, праці, ідей, ресурсів природи.
Разом з тим, нагромадження і витрата енергії людиною в процесі інтелектуальної та фізичної праці перебувають у дисбалансі, що викликає суперечності науково-технічного прогресу: протиріччя між носіями загального, високоінтелектуального знання та працівниками матеріального виробництва, а також те. що досягнення НТП створюються інтелектуальною працею, а їх використання відбувається на фізичному рівні. Результатом цього виступає витрата енергії, а в особливому плані - вседозволеність, бездуховність, споживацтво.
Розуміння ноосфери як уособлення розуму робить культуру фундаментальною економічною категорією, що визначає матеріалізацію соціальної енергії мас, підпорядкованості економіки інтересам людства. Людина як особистість - це планетарне явище, а мислячий мозок - закономірний продукт розвитку матерії та Всесвіту. Нагромадження негативного (ентропійного) досвіду людства у вигляді загострення глобальних проблем доводить необхідність становлення планетарної (глобальної) економіки. Антиентропійні процеси формуються в результаті розумної діяльності людини, яка прагне одухотвореного світу [9, с.97-98]. За Вернадським, людина повинна мислити і діяти не лише в аспектах окремої особистості, сім'ї або роду, держави чи їх спілок, а у планетарному аспекті. Створення ноосфери завершиться мирним зв'язком всього людства на основі економічного і культурного життя.
У XVIII - XIX століттях думки вчених не сягали далі простого усвідомлення важливої ролі освіти для економіки країни. Освіта тоді розглядалася переважно в її загально виховному значенні, і сама собою система освіти не вважалася самостійною і важливою галуззю діяльності. XX сторіччя відзначилося стрімкими темпами науково-технічного прогресу, який порушив питання про значення освіти як системи формування кваліфікаційного потенціалу людських ресурсів. Освіта перетворилася на широкомасштабну сферу діяльності з власним економічним механізмом функціонування. Зростання інтересу до освіти як економічного феномену простежується починаючи з 20-х років в Радянського Союзу та з середини XX ст. - на Заході.
Дослідженню проблеми економічної ефективності освіти була присвячена академіком С.Г. Струміліним робота "Господарське значені народної освіти". Впродовж підготовки і введення загального й обов'язкового навчання дітей у країні С.Г. Струмілін зробив підрахунки його економічної ефективності. Він наголошував, що найвищу віддачу дають видатки держави на початкову освіту громадян. Вже проста грамотність досягнута за рік навчання, сприяла підвищенню продуктивності праці робітника в середньому на 30%. За той же час навчання неграмотні робітників вже на заводі підвищувала їх продуктивність не більше, ніж на 12-16%. Таким чином, один рік шкільного навчання зумовлював зростання кваліфікації робітників у 2,6 разів більше, ніж рік навчання вже на заводі [117, 118].
С. Струмілін зробив також розрахунок рентабельності закладів освіти від початкового до вищого рівня. В 1962 році він запропонував новий розрахунок економічної продуктивності освіти на рівні всього народного господарства за більш досконалою методикою [118].
Подальші розробки економічних проблем освіти пов'язуються з іменами таких вчених: О. Анчишкін, О. Дайновський, С. Джалалов, В. Марцинкевич, В. Жамін, Є. Жильцов, С. Костанян, Г. Єгіазарян, В. Єрошин, С. Зарецька, М. Хроменков, В. Щетинін, Б. Рябушкін, Л. Якобсон та ін. У 70-80-х роках російськими вченими було сформовано економіку освіти як галузь науки та навчальну дисципліну. Серед основних досягнень російської наукової школи слід назвати обгрунтування важливості цієї сфери наукових досліджень, розробка програми і навчального курсу економіки освіти, значний внесок у дослідження проблем економічної ефективності освітньої діяльності. У 80-х роках В. Марцинкевич розрахував забезпеченість робочої сили США фондом освіти. Фонд освіти або фонд освітнього потенціалу розраховується як нагромаджені сукупні витрати суспільства на освіту його громадян.
Зростання значення освіти в процесі відтворення людського фактору знайшов своє відображення в працях багатьох українських вчених. Проблеми підготовки кваліфікованої робочої сили як важливої частини досліджень закономірностей функціонування ринку праці розглядаються в роботах таких вчених, як Л. Безчасний, Д. Богиня, А. Головач, Г. Дмитренко, Г. Оганян, М. Долішній, М. Шаленко, В. Козак, В. Куценко, В. Паламарчук, В. Новіков, В. Юхименко та інші.
Основна проблема, над якою працювали вчені, це практичне визначення зовнішньої економічної ефективності освіти - величини приросту національного доходу країни залежно від зростання освіченості та кваліфікації працівників. Складність у тому, як правильно розрахувати коефіцієнт редукції праці (зведення складної праці до простої і частку освіти в прирості кваліфікації робітників.
В.А. Жамін за основу редукції праці брав розмір заробітної плати, виходячи з того, що при встановленні оплати праці перш за все враховується рівень кваліфікації. За одиницю простої праці він брав ставку робітника першого розряду з наступним підвищенням її для робітників вищих кваліфікаційних розрядів. За даними розрахунків В. Жаміна та Г. Єгіазаряна, середнє значення коефіцієнту редукції праці для всього народного господарства за 1964 рік склало 1,38 [29, с 189]. Таке підвищення кваліфікації рівнозначне приросту маси простої праці або чисельності робітників на 38%.
На відміну від В.А. Жаміна, С.Л. Костанян і Є.Н. Жильцов за основу редукції праці взяли не розміри заробітної плати, які не повністю враховують рівень кваліфікації, а фактичні суспільні витрати на підготовку простої і кваліфікованої робочої сили з урахуванням освіти окремих груп робітників. За одиницю простої праці умовно було прийнято складність праці робітників, які мають початкову і незакінчену середню освіту. Для робітників вищих рівнів кваліфікації були визначені вищі коефіцієнти редукції, у тому числі найвищий - 2,3 для робітників з вищою освітою. За їх підрахунками, в 1960 році 25,4% обсягу національного доходу було отримано за рахунок освіти та кваліфікації, а в 1979 році - 35,9%. Віддача від вкладення коштів на розвиток освіти у вигляді додаткового національного доходу зросла з 4,5 крб. на один карбованець витрат в 1970 р. до 5,2 крб. в 1979 р., тобто на - 20% [28, с. 290-292].
|