Тема Освіта як предмет економічного дослідження Роль освіти в розвитку сучасного суспільства
|
|
Скачати 3.19 Mb.
|
|
Тема 8. Соціально-економічна ефективність освіти 8.1. Критерії та показники ефективності освітньої діяльності Вимір соціально-економічної ефективності освітньої діяльності потребує чіткого визначення основних категорій та величин, необхідних для її обчислення. Оцінювати ефективність, раціональність витрат ресурсів на будь-які цілі необхідно на підставі певних критеріїв. Такими критеріями можуть бути: економність, продуктивність та результативність. Економність – характеризує витратну, ресурсну сторону ефективності. Згідно цього критерію витрати мають бути мінімально можливими. Продуктивність – це співвідношення обсягів продукції або послуг з величиною витрат на їх виробництво. Результативність характеризує відповідність витрат і досягнутих результатів конкретним цілям. Якщо при оцінці продуктивності увага концентрується на окупності витрат, то при аналізі результативності – скоріше на мірі відповідності одержаних результатів певним потребам суспільства. Продуктивність та результативність виражають, по суті, різні аспекти ефективності. Відокремлення їх зумовлено тим, що між цими критеріями можуть виникати суперечності. Так, наприклад, продуктивність може зростати при наявності економії від масштабу, тоді як з точки зору результативності доцільно обмежитися меншим обсягом. В умовах різкого скорочення державного фінансування сфери освіти більшість навчальних закладів стоять перед складним завданням забезпечення ефективного функціонування за умов обмежених ресурсів. Підвищення ефективності передбачатиме різні заходи залежно від того, які критерії ефективності будуть взяті за основу. Якщо метою є просто зниження витрат, то це проявиться у їх скороченні, і в першу чергу – витрат на заробітну плату викладачів, оскільки це найвагоміша витратна стаття освіти. Результат в даному випадку важливий лише кількісний – зменшити витрати незалежно від випуску. Підвищення продуктивності освітньої діяльності передбачає співставлення витрат з передбачуваним випуском. Навчальний заклад, що знаходиться на бюджетному фінансуванні, може знизити витрати на одного студента на 20%, якщо збільшить чисельність студентів вдвічі. Але зростання продуктивності може не означати відповідно кінцевої результативності. Якщо збільшення випуску спеціалістів даного профілю відповідає потребам суспільства, то такий захід виправданий. Якщо ж потреби задовольняються попередньою чисельністю спеціалістів, то такий захід для підвищення продуктивності буде невиправданим – надмірний випуск спеціалістів може спровокувати негативні наслідки на ринку праці. Економність і продуктивність характеризують економічний аспект ефективності, тобто величину витрат та співвідношення величини витрат та одержаного продукту, ефекту. Результативність розкриває соціально-економічний аспект ефективності, тобто відповідність результатів діяльності соціальним та економічним цілям суспільства. Крім того, ефективність може мати внутрішній та зовнішній аспекти. Внутрішня або виробнича ефективність, виражає продуктивність і результативність виробництва освітніх послуг з точки зору галузі освіти, її внутрішніх цілей і завдань. Зовнішня ефективність або ефективність обміну, виражає міру, якою “вироблені” освітньою галуззю, навчальними закладами результати відповідають вимогам і поставленим цілям суспільства. Важливість підвищення ефективності функціонування освітньої системи зумовлюється не тільки безпосередньою цінністю її для людини, але й тим фактом, що ці видатки є інвестиціями з наступною віддачею. У даному випадку мова ще про економічний аспект ефективності: віддачі від витрат на освіту. Ці віддачі можуть приймати форму індивідуального або суспільного доходу. Приватні віддачі ідуть протягом життя студента або учня разом із підвищенням його продуктивності праці, і оскільки базова освіта відкриває шлях широкому залученню людей в процес виробництва, то в результаті заробітна плата сприяє скороченню нерівності і збільшенню середнього класу. Для суспільства віддача від витрат на освіту проявляється у підвищенні продуктивності праці, зростанні сукупних макроекономічних показників: ВНП, ВВП, національного доходу тощо. Як вже неодноразово підкреслювалося вище, роль освіти у суспільному розвитку не можна зводити тільки до впливу її на економічне зростання. Порад із завданнями економічного характеру освіта виконує й інші, дуже важливі соціальні функції. Суспільство бажає не тільки прискорити економічне зростання і підвищення рівня життя, а також – поліпшити розподіл освіти та її вплив на людей, і тому особливо важливо, щоб освіта була ефективно і справедливо розподілена. Забезпечення такої ролі освіти протягом періоду бюджетної економії разом з підвищенням результативності освіти вимагає і зовнішньої і внутрішньої ефективності останньої. При розрахунках соціально-економічної ефективності освіти важливим кроком повинно стати налагодження ефективного моніторингу у системі освіти – необхідно забезпечити збір і використання кількісних вимірів всіх освітніх послуг, що надаються в країні. Широкі статистичні дані потім стануть базою для визначення наступних рівнів ефективності: економічної та соціально-економічної. Зовнішня ефективність освіти, яка полягає у впливі на сталий розвиток суспільства, залежить від її внутрішньої ефективності. Вони можуть бути відносно незалежними, мати свої самостійні значення. Водночас їх не можна розривати, ефективність освітньої діяльності має розглядатися в єдності зовнішнього і внутрішнього аспектів. В таблиці 8.1 наведені основні критерії і показники ефективності освіти. Таблиця 8.1 Критерії та показники економічної та соціально-економічної ефективності освітньої діяльності
8.2. Методи розрахунку економічної ефективності освіти Логіка обчислення економічної ефективності освітньої діяльності вимагає кількісного співмірювання витрат у цій сфері з їх економічною віддачею. Специфіка цієї особливої сфери людської діяльності зумовлює складність визначення як першої – витратної частини – так і другої – віддачі. Величина витрат на освіту завжди виявляється у вигляді конкретної суми. Водночас, ця сума, як правило, не відображає всіх реально витрачених суспільством коштів на цілі освіти, оскільки важко обчислити загальну величину приватних витрат у вигляді плати за навчання, купівлі канцелярського приладдя, підручників, проїзду, харчування тощо. І також специфічну проблему складає обчислення величини альтернативних витрат на освіту, основними серед яких є втрачені заробітки студентів. Складність розрахунку віддач у сфері освіти, як зазначалося вище, зумовлюється неоднозначністю визначення самих результатів освіти. Ці результати можна трактувати по-різному, і не всі вони можуть бути представлені економічними показниками. В принципі результати освітньої діяльності не можна відобразити будь-якими прямими вартісними показниками, – це завжди будуть непрямі показники, які тією чи іншою мірою відображають роль освіти у підвищенні ефективності праці та виробництва. Таким непрямим показником економічної ефективності освіти може бути отримання додаткової вартості, приріст продукції в результаті підвищення рівня освіти та кваліфікації зайнятих працівників. Саме ця додаткова вартість, створена кваліфікованою працею, і є тим економічним ефектом, який одержує суспільство від витрат на освіту і підготовку кваліфікованої робочої сили. Однак розрахунок цього економічного ефекту ускладнюється тим, що у прирості сукупних економічних показників важко виділити вплив фактору освіти. Як визначити, яка роль у зростанні національного доходу таких факторів: підвищення технічного рівня виробництва, поліпшення організації та управління, підвищення рівня освіти та кваліфікації працівників? В економічній науці розроблено значний інструментарій для виділення та оцінки впливу на економічне зростання фактору освіти. При визначенні економічної ефективності освіти застосовуються два основні підходи. До перших належать методи обчислення економічної ефективності освіти на основі редукції праці. Таку методологію розробили російські вчені, фахівці у галузі економіки освіти. Започаткована ще С. Струмиліним, вона була продовжена у 70-80-х роках XX століття В. Жаміним, Є.Жильцовим, С. Костаняном та ін. Другий підхід лежить в основі методології західних науковців, які надають перевагу розрахунку прямого інвестиційного ефекту освіти на підставі калькуляції витрат і віддач. Розглянемо особливості цих різних методів. Основна проблема, над якою працювали російські вчені, це практичне визначення зовнішньої економічної ефективності освіти – величини приросту національного доходу країни залежно від зростання освіченості та кваліфікації працівників. Складність полягає в тому, як правильно розрахувати коефіцієнт редукції праці (зведення складної праці до простої) і частку освіти в прирості кваліфікації робітників. В. Жамін за основу редукції праці брав розмір заробітної плати, оскільки при встановленні оплати праці перш за все враховується рівень кваліфікації. Одиницею простої праці він обрав ставку робітника першого розряду з наступним підвищенням її для працівників вищих кваліфікаційних розрядів. На основі обчислення кількості працівників за розрядами та відповідними кожному розраду коефіцієнтами редукції розраховується середня величина коефіцієнту редукції всього народного господарства. За даними розрахунків В. Жаміна та Г. Єгіазаряна, середньозважене значення коефіцієнту редукції праці для всього народного господарства за 1964 рік складало 1,38 [29, с. 189]. Таке підвищення кваліфікації рівнозначне приросту маси простої праці або чисельності працівників, на 38%. На відміну від попереднього підходу, С. Костанян і Є. Жильцов за основу редукції праці взяли не розміри заробітної плати, які не у повній мірі враховують рівень кваліфікації, а рівень тривалості (числа років) загальної освіти і професійної підготовки простої і кваліфікованої робочої сили. Залежно від відмінностей (кількості років) освіти окремих груп працівників розраховується коефіцієнт редукції праці сукупної робочої сили. На основі розрахованого коефіцієнта редукції праці визначається частка праці підвищеної кваліфікації у загальній масі праці, що дозволяє визначити також і частку праці підвищеної кваліфікації у прирості національного доходу. Одиницею простої праці умовно було прийнято складність праці робітників, які мають початкову і незакінчену середню освіту. Для робітників, що мають освіту вище цього рівня були визначені такі коефіцієнти редукції: 7-річну освіту – 1,2; 8-9-річну – 1,3; середню загальну – 1,6; середню спеціальну і незакінчену вищу – 1,9; закінчену вищу – 2,3. Розрахований на основі різних коефіцієнтів для окремих груп середній коефіцієнт редукції для всіх працівників складав: у 1960 р. – 1,34; у 1970 р. – 1,44; у 1975 р. – 1,5; у 1979 р. – 1,56. Таким чином, поправку за рахунок освіти і кваліфікації до абсолютної чисельності працівників, зайнятих у сфері виробництва, було прийнято для 1960 р. – 34%; 1970 р. – 44%; 1975 р. – 50%; 1979 р. – 56%. Теоретично частка приросту національного доходу за рахунок підвищення рівня освіти і кваліфікації у відповідні роки має бути пропорційна частці праці підвищеної кваліфікації у загальній масі праці. Але ж, оскільки приріст національного доходу відбувається як внаслідок збільшення чисельності працівників, так і внаслідок підвищення технічного рівня виробництва, то далі автори намагаються оцінити вплив на збільшення обсягів національного доходу усіх основних факторів. За їхніми підрахунками, у 1960 році 25,4% обсягу національного доходу було отримано за рахунок освіти та кваліфікації, а в 1979 році 35,9%. Віддача від вкладення коштів на розвиток освіти у вигляді додаткового національного доходу зросла з 4,5 крб. на один карбованець витрат в 1970 р. до 5,2 крб. в 1979 р., тобто на 20% [28, с. 290-292]. Існує ще один метод розрахунку редукції праці, він ґрунтується на такому критерії визначення складності праці, як фактичні рівні суспільних витрат на підготовку простої і кваліфікованої робочої сили. За розрахунками авторів наведеного вище підручника, співвідношення витрат на відтворення працівників різної кваліфікації характеризувалося такими коефіцієнтами редукції: для робітників некваліфікованої праці – 1,0; напівкваліфікованої праці – 1,01; кваліфікованої праці – 1,30; для спеціалістів із середньою спеціальною освітою – 1,39 та з вищою – 2,07. Середньозважений коефіцієнт редукції праці для сукупної робочої сили розраховується для кожної групи робітників шляхом множення коефіцієнтів редукції праці на їх питому вагу. В 1965 році середньозважений коефіцієнт за цією методикою складав 1,24, а в у 1970 році – 1,26. На підставі даних цих розрахунків вплив освіти на національний доход обчислюється за такою формулою:  ,де і – індекс росту національного доходу; К – індекс підвищення коефіцієнту складності праці [28, с. 299-300]. У західній економічній літературі дослідження та техніка виміру кількісних параметрів економічної віддачі витрат на освіту було розпочато ще в 60-х роках теоретиками концепції людського капіталу Г. Беккером та Т. Шульцем. На даний момент технологія аналізу витрат і віддач інвестицій в освіту детально розроблена в працях багатьох західних вчених: МакМагона, Псачаропулоса, Фуллера та інших. Аналіз витрат і віддач – це систематичне порівняння в універсальній грошовій формі величин витрат і прибутків певних форм інвестицій з метою визначення їх економічної прибутковості. Таким чином забезпечуються і засоби оцінки майбутніх вигод з точки зору витрат, що мають бути здійснені зараз. Проведення аналізу витрат і віддач у галузі освіти включає такі ітерації. Вимір витрат. Концепція альтернативних витрат. Для проведення аналізу витрат і віддач визначаються не тільки фактичні витрати, але й такі, що є можливими, альтернативними за умови прийняття певного рішення. Вони названі «альтернативними витратами», оскільки кожні інвестиції представляють жертву альтернативних можливостей використання ресурсів сучасному споживанню чи іншим формам інвестицій. Так, грошові видатки представляють купівлю праці вчителя, шкільних будівель і обладнання та інших товарів і послуг, але всі вони мають альтернативне використання. Прикладом також виступає час учнів і студентів, які залишають ринок праці для продовження своєї освіти. Для економіки в цілому це представляє втрати продуктивної здібності і як наслідок – виробленого продукту, а для людини означає втрату заробітку. Таким чином, обчислення витрат при проведенні аналізу витрат і віддач в освіті включає більше, ніж просту калькуляцію грошових видатків. Він включає спробу підрахувати загальну вартість інвестицій в освіту в показниках альтернативних можливостей, втрачених або суспільством в цілому, або окремими індивідами. Якщо метою аналізу витрат і віддач є оцінка освіти як форми суспільних інвестицій, то необхідно обчислити загальну вартість ресурсів освіти для економіки. Вона включає вартість часу вчителів, підручників, матеріалів та інших товарів і послуг, вартість використання будівель і капітального обладнання і, врешті, вартість часу студентів, визначену показниками альтернативного використання. Слід зазначити, що підрахунки альтернативних витрат мають сенс тільки в межах певної інституційної структури. Концепція альтернативних і витрат і техніка аналізу витрат і віддач не може бути застосована за умови загальних змін в єдиній освітній чи економічній структурі. Тому аналіз витрат і віддач виступає інструментом тільки маргінального аналізу. Якщо ж метою є оцінка освіти як форми інвестицій для окремої людини, то витратами будуть вважатися ті, що здійснені студентом чи його сім'єю. Крім плати за навчання вони також включають витрати на підручники і книжки та транспортні витрати. Також повинні бути враховані непрямі витрати у формі втрачених заробітків. Якщо студенти отримують стипендії із суспільних фондів та дотації на покриття плати чи витрат на житло, їх середня вартість повинна бути вилучена із загальної суми приватних витрат. Таблиця 8.2 ілюструє елементи загальних суспільних і приватних витрат на освіту. Таблиця 8.2 Елементи суспільних та приватних витрат на освіту
Ці вартісні елементи комбінуються для підрахунку річних витрат на студента кожного рівня чи типу освіти. Якщо ми розглядаємо освіту як суспільні чи приватні інвестиції, в розрахунках має бути враховано, що деякі студенти не закінчують навчання, а інші повторюють курси. Простіше буде підрахувати середню тривалість курсів, враховуючи повтори і відрахування. В сумі отримаємо загальну вартість, інвестовану суспільством для виробництва кваліфікованих спеціалістів, або середні витрати на людину після врахування середньої норми відрахувань і повторів. Обчислення віддач. Щоб оцінити освіту як інвестиції, ми повинні обчислити очікуваний внесок освіти з майбутнього рівня доходу чи продукту. В майбутньому доході освіта проявляється через втілення навичок і знань в освічені людські ресурси, тим самим підвищуючи продуктивність праці. Якщо продуктивність праці освічених робітників вища, ніж неосвічених, то це буде виявлятися у прирості продукту і у вищих заробітних платах освічених. Тому необхідно підрахувати додаткові довічні заробітки освічених робітників. Безумовно немає країни, яка мала б дані про заробітну плату освічених і менш освічених робітників протягом щонайменше 40 років. Тому стандартним шляхом виміру вигод є використання широкомасштабних даних середню заробітну плату робітників за віком, рівнем освіти та галуззю зайнятості. Досвід показує, що графіки заробітної плати за віком мають такі характеристики: а) заробітна плата високо корелюється з освітою; в будь-якому віці більш освічені заробляють більше, ніж менш освічені робітники; б) заробітна плата зростає з віком, пік наступає в середньому віці і потім вирівнюється чи навіть падає до пенсійного віку; в) графіки заробітної плати високо освічених робітників більш стрімкі, ніж менш освічених; пік заробітної плати освічених робітників вищий, ніж пік зарплати менш освічених; г) вік, при якому зарплата досягне піку, є пізнішим для більш освічених, ніж для менш освічених робітників, в окремих випадках зарплата більш освічених продовжує рости до пенсії. Якщо метою є аналіз освіти як суспільного блага в сукупності її різновидів, то вимірюється доход до сплати податків. Якщо ж хочемо оцінити освіту як форму приватних інвестицій для індивідів, то враховується реальна вигода, отримана індивідом після сплати податків. Обчислення дисконтованого грошового потоку. Графіки заробітної плати за віком дають можливість підрахувати додаткові річні заробітки, пов'язані з освітою. Аналіз витрат і віддач вимагає, щоб ці додаткові заробітки були представлені однією цифрою так, щоб їх можна було порівняти з витратами. Порівняти сьогоднішню цінність очікуваних майбутніх вигод з величиною інвестицій, що мають бути зроблені зараз, можливо на основі дисконтування майбутніх потоків доходу. Техніка виміру майбутнього потоку доходу в показниках їх сьогоднішньої цінності називається технікою «дисконтування грошового потоку», і вона є спільною для всіх інвестиційних оцінок. Техніка передбачає обчислення сьогоднішньої вартості при даній чи передбачуваній ставці позичкового проценту очікуваного доходу в кожному майбутньому році. Таким чином, сьогоднішня вартість всього довічного потоку доходу буде виражена |
|||||||||||||||||||||||||||||||||
Схожі:
|
Тема: Зміст, предмет і завдання економічного аналізу Характеристика сучасного стану аналітичної роботи на підприємствах країни. Проблемні питання економічного аналізу |
ЗАКОНУКРА Ї Н И Освіта основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави |
|
ЗАКОН УКРАЇНИ Освіта основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави |
1. Предмет економічної теорії та методи економічного дослідження РОЗДІЛ І. ВСТУП ДО ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ Тема Предмет економічної теорії та методи економічного дослідження |
|
13. Педагогіка як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «педагогіка»,... Предмет і об’єкт педагогіки. Основні етапи розвитку педагогіки і освіти. Категорії педагогіки (виховання, освіта, навчання, розвиток).... |
1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його... Сторичні та етнокультурні витоки формування східнослов’янської спільноти на території України |
|
ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ЗАГАЛЬНУ СЕРЕДНЮ ОСВІТУ Освіта основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави |
Становлення професійної компетенції студентів економічного коледжу Освіта як основа розвитку особистості є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності... |
|
ОСВІТА як соціокультурний феномен Особливості ставлення до дитини... Цілі і завдання освіти є елементом ціннісно-нормативної культури суспільства, похідною від соціальних уявлень про природу і можливості... |
ОГЛЯД ПЕРСПЕКТИВНИХ МОДЕЛЕЙ РОЗВИТКУ ОСВІТИ В УМОВАХ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua