1. Предмет економічної теорії та методи економічного дослідження


Скачати 163.58 Kb.
Назва1. Предмет економічної теорії та методи економічного дослідження
Дата01.04.2013
Розмір163.58 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Економіка > Документи
РОЗДІЛ І. ВСТУП ДО ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ Тема 1. Предмет економічної теорії та методи економічного дослідження

1. Зародження та основні етапи розвитку економічної теорії

2. Предмет економічної та зміна підходів до його визначення. Функції економічної теорії

3. Методологія економічної теорії та її специфіка. Мікро- та макроекономічний аналіз.

4. Пізнання та використання економічних законів. Економічна теорія, економічна політика та господарська практика.

5. Зв’язок економічної теорії з іншими науками.

І. Зародження та основні етапи розвитку економічної теорії

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких та римських мислителів (Ксенофонта, Аристотеля, Платона, Катона, Варрона, Сенеки, Колумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.

Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів та явищ почала складатися лише в XVI Щ XVII ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру.

Меркантелізм (від італ. тегсаШе - торговець). Початок 17 ст., основні представники - А.Монкретьєн, Т.Манн, Д.Манн. Основним багатством вважали золото і гроші, а джерелом - сферу обігу (торгівля). Перші протекціоністи вважали, що для збагачення країни та суспільства необхідне позитивне сальдо торгівельного балансу країни. У «Трактаті політичної економії» (1615) А.Монкретьєна вперше з’явилась і перша назва економічної науки - політична економія, яка означає в перекладі з грецької мови мистецтво управління економікою з боку держави. В цій книзі економіка вперше представлена як господарство окремої держави, яке мас бути регульоване з єдиного центру.

У XVIII ст. виникла школа фізіократів. її представники Ф.Кенне, А.Тюрго, З.Мірабо, Д.Норе перенесли акценти дослідження зі сфер обігу в сферу виробництва. Основою багатства вважали природні ресурси, а слиною продуктивною сферою сільське господарство. Промисловість, транспорт і торгівлю вважали безплідними сферами, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. У працях фізіократів, особливо у прані Ф.Кене «Економічна таблиця» (1758) присутній аналіз складних економічних процесів: нагромадження капіталу, формування нової класової структури в суспільстві, процесів відтворення суспільного виробництва.

Із розвитком капіталізму виникла класична політекономія. Засновники У.Петті (батько політекономії), А.Сміт, Д.Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ та закономірностей розвитку усіх сфер суспільного виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Основні теоретичні засади ціп школи: ідеї природного порядку, які визначають права приватної власності, свободи вибору, конкуренції; концепція „економічної людини", яка вступає в економічні відносини з метою реалізувати власні потреби та інтереси; ідеологія економічного лібералізму, відповідно до якої держава не повинна втручатись у економічну діяльність індивідів.

Саме вони започатковують трудову теорію вартості усіх товарів, показавши, що в основі їх ціни лежать затрати праці на їх виробництво. А.Сміт та Д.Рікардо виявили, що прибуток підприємця втілює неоплачену працю найманих працівників. Д.Рікардо відкрив закономірність, яка виражає співвідношення між оплаченою (заробітна плата робітників) та неоплаченою працею (прибуток підприємця), і довів, шо прибуток високий або низький у тій самій пропорції, в якій низька або висока заробітна плата.

Класики показали, що в умовах вільної конкуренції економікою керують об'єктивні економічні закони, такі як закони попиту, пропозиції, конкуренції, вартості і грошового обміну. Ці закони А.Сміт назвав «невидимою рукою» ринку. Найвідоміша праця А. Сміта «Дослідження про природу та причини багатства народів» ( І 776), Д.Рікардо «Начала політичної економії та оподаткування» (1817).

Значний вплив на подальший розвиток економічної теорії мав марксизм. Спираючись на положення класичної школи, К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін розробили пролетарську політичну економію, яка стала теорією революційної боротьби робітничого класу проти буржуазії на рубежі XIX - XX ст. К.Маркс у своїй теорії виходив з того, що основою розвитку суспільства є матеріальне виробництво, що між продуктивними силами і виробничими відносинами в суспільстві повинна існувати відповідність для гармонійного розвитку економічної системи, логічно описав механізм дії системи економічних законів у суспільстві, систему відтворення економічних процесів, механізм взаємодії процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання, причини виникнення та способи розв'язання економічних суперечностей, розробив методологію дослідження економічних процесів, яка використовується представниками всіх напрямків економічної думки до цього часу. К.Маркс і В.Ленін були людьми свого часу, вони науково описали сучасний їм лад, виявили закономірності розвитку капіталізму в XIX на початку XX ст. їх помилкою було те, що вони не змогли побачити перспективи розвитку цього суспільства, можливості його трансформації, пристосування до змін, розв'язку економічних і соціальних суперечностей.

У немарксистській економічній науці кінця XIX початку XX ст. склався цілий ряд нових наукових шкіл і напрямків економічної теорії, які отримали визнання в сучасній науці: неокласична школа, маржиналізм. інституціоналізм, кейнсіанство, монетарнім, неолібералізм. Така різноманітність напрямків і шкіл в економічній науці пояснюється тим. шо вони мають різні підходи до розуміння та завдань дослідження, використовують різні методи аналізу, мають свої підходи до аналізу і розв'язання економічних проблем. Вони служать основою економічної політики тих чи інших країн або політичних партій, допомагають пошуку розв'язання економічних суперечностей господарської практики, основуються на економічному досвіді національних господарств.

Неокласичний напрямок в економічній науці виник наприкінці XIX ст. Основною неокласичною теорією вважається маржиналізм. До нього відносять австрійську школу (К.Менгер, Є.Бем-Баверк, Ф.Візер), математичну (У.Джевонс, Л.Вальрас. В.Парето), американську школу граничної продуктивності (Дж.Б.Кларк), кембріджську школу (А.Маршал).

Основна ідея маржиналізму - дослідження граничних економічних величин як взаємопов'язаних явищ економічної системи на рівні окремої фірми чи галузі. Провідний принцип маржиналізму - суб'єктивно-психологічний підхід до економічних процесів і явиш, який дає можливість визначити загальні правила економічної поведінки господарських суб'єктів.

Представниками неокласичного напрямку вважають також Дж.Хікса, Ф.Хайека, Дж.Міда. Р.Солоу. Усіх цих вчених об'єднує прихильність до вільної конкуренції, відстоювання принципу невтручання держави в економіку. Основна сфера їх дослідження - підприємство, споживач. Вони вважають, що ринок з його законами в змозі регулювати економічні відносини, здатний встановлювати необхідні пропорцій спрямовує виробництво на потреби споживачів, стимулює і забезпечує ефективність виробництва. Вони вивчають такі проблеми, як механізм формування ринкової ціни та фактори, що його визначають; структуру потреб споживача і можливості їх задоволення при певному рівні ДОХОДІВ; формування витрат виробництва на певний товар; проблеми продуктивності капіталу. Сучасним варіантом неокласичної теорії вважається теорія раціональних очікувань, яка грунтується на тих самих принципах: раціональність поведінки господарських суб'єктів; повнота інформації; досконала конкурентність, негайна реакція попиту і пропозиції на нову економічну інформацію та ін.

Інституціоналізм - це сучасний напрямок у розвитку економічної теорії, що виник у США на початку XX ст. Його представники (Т.Веблен, У.Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я.Тінберген) вважають, що предмет економічної науки не може обмежуватись чисто економічними відносинами, оскільки на ЇЇ розвиток впливає цілий ряд соціально-економічних інститутів, таких як: держава, правові структури, банки. крупні корпорації, науково-дослідні інститути, політичні партії, церква, суспільні організації тощо. Вони виступають з критикою капіталізму, за розширення соціальних програй, створюють теорії соціально-економічного розвитку корпорацій, їх заслугою с розробка методологічних принципів соціології як науки. Неоінституціоналізм - найбільш популярний напрямок у розвитку економічної науки XX ст. У 60-х роках сформувалась теорія суспільного вибору (Дж. М. 5'юкенен), в основу якої покладено ідею взаємозалежності політичних та економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. У цей час у США виникла ідея «народного капіталізму» (А.Берлі, М.Надлер, С.Чейз), яка включає в себе : теорію «дифузії власності», теорію «управлінської революції» та теорію «революції доходів», зміст яких полягає у трансформації капіталізму.

Однією з найбільш відомих і визнаних у світовій економічній науці теорій у сучасному світі є кейнсіанство. Його засновник Дж.М.Кейнс в 30-х роках XX ст. запропонував принципово нові методи регулювання економіки, що базуються на новій економічній ролі держави. Поява цієї теорії зробила переворот в економічній науці, вивела економічну теорію із кризи, що назріла на початку XX ст., коли неокласичні методи регулювання економіки не змогли зарадити спаду виробництва, масовому безробіттю, інфляції, шо охоплювали економіку всіх розвинутих країн. У праці Дж.М.Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936) були запропоновані методи, що могли вивести економіку з кризи: активне втручання держави в економіку, формування та стимулювання ефективного попиту, регулювання інвестиційної діяльності. Інструментами такого регулювання є державні інвестиції, державні закупки товарів, кредитні ставки, тобто грошово-кредитний та бюджетний механізми. Пізніше з'явились неокейнсіанські та посткейнсіанські теорії (Р.Харрод, Е.Домар. Е.Хансен, Дж. Робінзон та ін.), які пропонували свої варіанти державного впливу на економіку.

Досвід показує, що сучасна економіка дуже складна і не існує таких методів її регулювання, які були б ідеальними. Тому багато вчених схиляється до того, що необхідно поєднувати як ринкові, так і державні методи регулювання економіки. Так, представники школи неокласичного синтезу (Дж. Хікс, П. Самуельсон) вважають, що в залежності від стану економіки треба використовувати або кейнсіанські рекомендації державного регулювання, або рецепти економістів, що стоять на позиціях обмеження державного втручання в економіку. Найкращим методом регулювання вони вважають застосування грошово-кредитних інструментів.

З другої половини 70-х років XX ст. з'явився новий підхід до регулювання економічних процесів, пов'язаний з використанням грошової маси в економіці, який отримав назву - монетаризм. Його засновник М.Фрідмен запропонував монетаристські методи регулювання ще в 50-х роках. Як відомо, на його погляди спиралась економічна політика Р.Рейгана. Монетаристські концепції служать основою грошово-кредитної політики держави в багатьох країнах. Суть концепції монетаристів у тому, що між обсягом і динамікою грошової маси і національного доходу в економіці існує тісний зв'язок, і що впливати на рівновагу в економіці можна за допомогою грошової емісії, так званих „грошових імпульсів". Грошова маса впливає на величину споживчих видатків; збільшення грошової маси веде до зростання виробництва, а після досягнення повного обсягу виробництва - до зростання цін. Така політика повинна носити довгостроковий характер, тоді вона буде сприяти зростанню виробничого потенціалу. Фрідмен виходив з того, що грошова політика повинна бути спрямована на досягнення відповідності між попитом на гроші та їх пропозицією. А для цього необхідно, щоб процент приросту грошей в обігу відповідав приросту цін і національного продукту. В цьому суть так званого правіша Фрідмена.

Неолібералізм - це сучасний напрямок в економічній науці, прихильники якого відстоюють принцип саморегулювання, економічної свободи господарських суб'єктів, обмеженості економічної ролі держави. До неолібералізму відносять представників різних шкіл: чікагської (М.Фрідмен), лондонської (Фр. фон Хайєк), фрайбургської (В. Ойксн, Л. Ерхард). Кожен із них по своєму пропонує регулювати економічні процеси в тій чи іншій країні, але всі вони дотримуються принципів лібералізму. Наприклад, Фрідріх фон Хайєк вважає за необхідне обмежити економічну діяльність держави в усіх сферах, відстоює принцип максимальної свободи людини, пропонує стимулювати розвиток дрібних господарських одиниць. Л. Ерхард, засновник теорії соціального ринкового господарства в ФРН (1948) вдало поєднує принцип саморегулювання економіки з сильною державною владою, значним державним регулюванням економіки.

2. Предмет економічної та зміна підходів до його визначення. Функції економічної теорії.

Економісти різних часів, різних напрямків і шкіл економічної теорії по-різному підходять до визначення предмету економічної науки. У меркантилістів об'єктом дослідження була сфера обміну, у фізіократів - сільське господарство, у представників класичної школи - процес виробництва. Предметом вивчення марксистсько-ленінської політичної економії стала сукупність суспільно-економічних відносин, що складаються між людьми в процесі виробництва, поділу, обміну і споживання матеріальних благ. Кейнсіанці вивчають методи державного регулювання економіки. В „Економіксі" П.Самуельсона сказано, що це «наука про те, як люди, що взаємодіють в суспільстві, вибирають спосіб використання дефіцитних ресурсів, які можуть мати багатоцільове призначення, для того, щоб виробити різноманітні товари і розподіляти їх тепер або в майбутньому для споживання різних індивідів і груп суспільства».

Усі ці визначення в певній мірі зберігаються, оскільки так чи інакше вони з різних боків характеризують економічну діяльність суспільства, спрямовану на реалізацію людських потреб. Тому можна сказати, що предмет економічної науки • вивчення проблем ефективного використання обмежених виробничих ресурсів та управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини. Всі конкретні економічні проблеми - інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, бідність, нерівність в доходах, соціальна несправедливість та ін. - в кінці кінців упираються в проблему ефективного використання ресурсів. Розв'язуючи проблему обмеженості ресурсів, економічна теорія повинна допомогти суспільству розв'язати три головних завдання: 1) що, або які товари і послуги необхідно виготовляти і в якій кількості?

2) як ці товари і послуги треба виробляти?

3) для кого виробляти?

Проблема, що виробляти пов'язана із знаходженням такого набору товарів і послуг, які відповідають потребам споживачів, які будуть реалізовані і в результаті реалізації яких їх виробники отримають доходи. Проблема, як виробляти, - пов'язана з вибором варіантів виробництва товарів і послуг, тобто з визначенням того, хто, як, за допомогою якої техніки, технології організації виробництва буде їх виготовляти. З'ясування питання, для кого виробляти, пов'язане із розподілом створених товарів і послуг. Воно охоплює як проблему спрямованості виробництва на реалізацію потреб споживачів, так і проблему формування доходів у суспільстві, так і створення системи стимулів у виробництві.

Функції економічної теорії:

1. Пізнавальна - розкриваючи і формулюючи економічні категорії та закони, економічна теорія збагачує знання людей, примножує інтелектуальний потенціал суспільства, розширює науковий світогляд людей, сприяє науковому передбаченню економічного розвитку суспільства.

2. Методологічна - економічна теорія виступає теоертико – методологічною базою для цілої системи економічних наук.

3. Практична - наукове обгрунтування економічної політики країни, розробка рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання.

4. Прогностична - розробка наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку у майбутньому.

5. Виховна - полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного ринкового мислення, які забезпечать цілісне уявлення про функціонування економіки на національному та світових рівнях і дають можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи.

Економічне мислення — це сукупність поглядів, уявлень та суджень людини про реальну економічну дійсність які визначають її господарська поведінку. Є два види економічного мислення: буденне і наукове. Буденне мислення — поверхове, однобічне і безсистемне сприйняття людиною реальних економічних процесів, на підставі чого вона робить суб'єктивні, часом помилкові, висновки і судження щодо економічних проблем. Наукове мислення — всебічне і глибоке пізнання людиною економічної дійсності на основі використання наукових методів дослідження, що дозволяє розкрити сутність економічних процесів, об'єктивно оцінити їхню суспільну значущість і прогнозувати тенденції розвитку в майбутньому

Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взаємозв'язки та взаємозалежність, які зумовлюються реальною дійсністю, відповідає на запитання якою є економіка^ а нормативна - з'ясовує об'єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє рекомендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку, відповідає на запитання якою повинна бути економіка, та, що для цього треба зробити?

3. Методологія економічної теорії та її специфіка. ІЧікро- та макроекономічннй аналіз.

Метод економічної теорії - це сукупність прийомів, способів та форм наукового пізнання. Усі методи економічної теорії поділяють на загальнонаукові та спеціальні (конкретно-економічні).

Діалектика - використання законів і принципів філософії, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ та процесів у їхньому взаємозв’язку та взаємозалежності, у безперервному розвитку, у розумінні того, що джерелом розвитку є єдність та боротьба протилежностей, шо накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану.

Наукова абстракція - поглиблене пізнання реальних економічних процесів шляхом виокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, очищених (абстрагованих) від у сього випадкового, неістотного.

При аналізі об'єкт дослідження розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо. При синтезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними.

Індукція — це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція - метод пізнання від загального до одиничного. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального.

Історичний і логічний методи використовуються економічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей, зигзагів і подробиць, не властивих цьому процесові.

Структурно-функціональний метод - розгляд економічного явища як системного з обов’язковим вивченням функцій елементів, що взаємодіють.

До спеціальних методів економічної теорії належать економічне моделювання, економічний експеримент, альтернативний аналіз, граничний аналіз, методи абсолютних та порівняльних переваг, аналіз еластичності, табличне, графічне, аналітичне моделювання, оптимізація та визначення рівноваги.

Економічне моделювання — це формалізований опис і кількісний вираз економічних процесів і явищ (за допомогою математики й економетрики), структура якого абстрактно відтворює реальну картину економічного життя.

Економічний експеримент — штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження. Економічний експеримент дає змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових гіпотез і рекомендацій, щоб попередити помилки і провали в економічній політиці держави.

Обмеженість економічних ресурсів зумовлює необхідність вибору найефективнішого варіанту їх використання. Те, що підприємець втрачає, від чого відмовляється у результаті цього вибору - це вартість втрачених можливостей або альтернативна вартість.

Граничний аналіз дозволяє вивчати крайні величини, які дозволяють визначити зміну певного явища чи процесу під впливом зміни певного фактора. Наприклад, теорія граничної корисності демонструє, як зміниться задоволення споживача при іростанні спожитого продукту на одиницю.

Методи абсолютних і порівняльних переваг дають можливість відповісти на питання що і як вигідніше виробляти, на яких видах продукції слід спеціалізуватися І за допомогою якої технології її виробляти.

Аналіз еластичності дає можливість виявити ступінь зміни одного економічного показника по відношенню до іншого, наприклад, як зміниться попит не продукцію при зменшенні ціни на 10%.

Сучасна економічна наука розглядає економіку на мікро- та макрорівні. Мікрорівень - це рівень функціонування окремого підприємства, фірми домашніх господарств. Макрорівень - економіка певної країни, національне господарство, або світове господарство.

Предметом мікроекономіки є дослідження поведінки підприємств та домогосподарств як окремих господарським одиниць, які розв'язують проблеми взаємодії попиту і пропозиції, ціноутворення, формування витрат виробництва; дослідження впливу держави на діяльність підприємств; вивчення економічної кон’юнктури та н впливу на ринках; по четверте, дослідження потреб та інтересів споживачів, корисності споживчих благ, споживчої поведінки і т.д.

Предметом макроекономіки виступають галузі і сфери економіки, господарські зв'язки між ними, розвиток національного господарства як єдиного цілого. До неї відносяться такі явища і процеси: інфляція, безробіття, загальна динаміка виробництва, національного доходу, цін, видатків із державного бюджету і т.д. Поділ предмету економічної теорії на мікро- та макроекономіку достатньо умовний. Оскільки їх проблеми тісно взаємопов'язані і не можуть розв'язуватися ізольовано.

4. Пізнання та використання економічних законів. Економічна теорія, економічна політика та господарська практика.

Економічна теорія, пізнаючи об'єктивну економічну реальність, відкриває і формулює економічні категорії, закони і принципи.

Економічні категорії — це абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів (товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата).

Економічні закони відбивають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин.

Економічні закони у своїй сукупності створюють систему економічних законів, яка включає в себе всезагальні, загальні, специфічні і стадійні закони.

Всезагальні - функціонують в усіх економічних системах (закон зростання потреб, відтворення, нагромадження). )х вважають законами соціально-економічного прогресу, оскільки вони виражають фундаментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства на всіх етапах.

Загальні - функціонують у кількох економічних системах, де для них існують відповідні економічні умови (закон ринкової економіки).

Специфічні - функціонують лише у межах однієї економічної системи.

Економічні принципи — теоретичні узагальнення, що містять певні допущення, усереднення, які відображають загальні тенденції розвитку економічної системи. Як і економічні закони вони також віддзеркалюють взаємозв'язки економічних явищ, але менш стійкі і мають менш обов'язків характер.

Пізнання економічних законів та закономірностей може відбуватися у двох формах: Емпірична - не знаючи сутності економічних законів, люди використовують їх несвідомо, інтуїтивно у своїй практичній діяльності. Наукова -свідоме використання пізнаної сутності економічних законів.

Рівні використання економічних законів:

Науково-теоретичний - на основі результатів наукового аналізу економічних процесів та явищ відкриваються і формулюються економічні закони, дається тлумачення їх і створюються концепції розвитку економіки

Державно-управлінський - державна влада спираючись на закони економічної теорії і провідні концепції, розробляє відповідні правові закони та положення, визначає програми економічного розвитку та форми і засоби їх виконання.

Господарсько-практичний - використання економічних законів у практиці господарювання економічних суб'єктів.

Економічна реальність —► Економічна теорія —► Економічна політика —► Господарська практика

Між економічною теорією та господарською практикою через економічну політику існує тісний взаємозв'язок. Економічна політика - це цілісна система заходів держави, спрямованих на розвиток національної економіки в інтересах усіх соціальних груп суспільства. Будь-яка теорія без зворотного зв'язку із практикою втрачає сенс і цінність. Практика формує замовлення на теоретичні дослідження, дає матеріал для наукового аналізу та виносить остаточну оцінку життєвості будь-якої теорії. Практика - критерій істинності економічних знань. Вона веде до знання, знання - до передбачення, передбачення - до раціональних дій, дія - до вдосконалення практики.

Схожі:

Плани семінарських занять
Предмет і методи економічної теорії. Складові частини сучасної економічної теорії. Позитивна та нормативна економічна теорія
Теми і зміст семінарських занять з курсу «Основи економічної теорії»
Об’єкт, предмет, методи і функції економічної науки. Специфіка економічних явищ і процесів
Перелік питань до іспиту
Об”єкт економічної теорії та її предмет. Різні методологічні підходи до предмета економічної теорії
План: Виникнення і розвиток економічної теорії Предмет і об”ект економічної теорії
Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної...
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки...
Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в...
Тема Вступ до економічної теорії Тема Економічні цілі і проблеми...
Зародження економіко-теоретичних знань. Економіка як об'єкт вивчення економічної теорії. Загальні засади економічного розвитку. Мікроекономіка....
Предмет і метод економічної теорії
Основною метою вивчення економічної теорії є формування системи знань про економічні відносини як суспільну форму виробництва, проблеми...
1. Предмет і метод економічної теорії. Економічна система суспільства та власність
Тема Предмет і метод економічної теорії. Економічна система суспільства та власність. (4 год.)
Методичні рекомендації до самостійної роботи студента по вивченню дисципліни “Економічна теорія”
Зародження економіко-теоретичних знань. Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи...
Питання для підсумкового контролю
Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки. Сучасні напрями, школи і течії економічної теорії
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка