План семінарських занять
Тема 1. Освіта як предмет економічного дослідження
Роль освіти в розвитку сучасного суспільства.
Економіка освіти: предмет та методи
Економічна функція в системі функцій освіти
Результати діяльності в галузі освіти.
Тема 2. Освіта в економічних концепціях.
2.1. Освіта в класичній політекономії
2.2 Концепція людського капіталу в теоріях економічного зростання
Освіта в концепціях менеджменту.
Економічні аспекти в соціологічних концепціях освіти
2.5. Освіта в теоріях постіндустріального суспільства
Тема 3. Освітня діяльність: сутність та організація
Процес освіти: сутність, цілі та функції
Організація освітньої діяльності
Освітній потенціал України
Тема 4. Освіта в умовах ринкової економіки
Освіта як товар і як суспільне благо
Ринок освітніх послуг
Тема 5. Фінансування системи освіти
Механізм фінансування освіти в сучасних умовах
Механізм державного фінансування освіти
Розширення приватних ресурсів освіти
Диверсифікація фінансування освіти
Тема 6. Навчальний заклад як суб'єкт господарювання
6.1. Економіко-правові засади функціонування навчальних закладів
6.2. Менеджмент закладу освіти
6.3. Маркетинг основних послуг
Тема 7. Фінансово-господарська діяльність навчальних закладів
7.1. Доходи та видатки навчальних закладів
7.2. Особливості кошторисного фінансування різних закладів освіти
Тема 8. Соціально-економічна ефективність освіти
8 .1.Критерії та показники ефективності освітньої діяльності
8.2. Методи розрахунку економічної ефективності освіти
8.3. Соціально-економічна ефективність освіт
Тема 1. Освіта як предмет економічного дослідження
1.1. Роль освіти в розвитку сучасного суспільства
Основою сучасного розуміння суспільного прогресу є нове бачення освіти та громадської свідомості як важливих складових сталого розвитку, забезпечення прогресу в таких сферах, як наука, технологія, законодавство та виробництво. Концепція сталого розвитку була висловлена в 1987 році в доповіді Світової Комісії з навколишнього середовища і розвитку сталий розвиток - це процес змін, в якому використання ресурсів, управління інвестиціями, орієнтація на технологічний розвиток та інституційні зміни знаходяться в гармонії та підвищують сучасний і майбутній потенціал для задоволення людських потреб і бажань" (172, с. 5).
Сталий розвиток - цe набагато ширший процес, ніж економічне зростання, він охоплює найважливіші сфери людського суспільства. Сталий розвиток розглядається в єдності трьох складових : економічного, соціального й екологічного розвитку. Визначальним елементом цього процесу є розвиток людських ресурсів, який включає освіту, професійну підготовку та використання людського потенціалу для соціального й економічного прогресу. Розвиток людських ресурсів забезпечується багатьма чинниками, направленими на формування і поліпшення фізичних та інтелектуальних здібностей людини. До таких чинників поряд з освітою належать охорона здоров'я, кількісні та якісні показники харчування, стан навколишнього середовища, зайнятість, політичні та економічні свободи. Вони всі взаємозв'язані і взаємозалежні, але освіта є базою для всіх інших. Освіта є суттєвим фактором поліпшення охорони здоров'я і харчування, забезпечення високоякісного середовища, поширення і поліпшення робочих місць та втілення політичної і економічної відповідальності.
Роль освіти в суспільстві визначається тим, що шляхом передачі знань, навичок, виховання вона генерує не тільки компетентних працівників, а й суспільно відповідальних громадян Причому найвище значення мають саме етичні моменти, втілення у свідомість людей високих моральних та культурних цінностей. Це зумовлено не тільки глобальними проблемами, а й суто економічними. Характер сучасного виробництва вимагає від робітника не тільки професійних навичок, а й реалізації його особистих якостей і особливо - здатності до творчої праці. Модель організації масового виробництва, яка потребує лише технічних знань робітника на робочому місці, відходить в минуле. Сучасне суспільство і економіка вимагають залучення всієї особистості, особистих якостей та стремлінь працівників.
У системі виробництва відбуваються глибинні зміни, на місце системи масового споживання приходить система виробництва для диверсифікованого споживання. Нові комп'ютерні технології дають можливість виробництва малих кількостей продукції, які задовольняють різноманітні потреби споживачів. Популярною зараз є ідея гнучкого підприємства, яке адаптується до ринкових змін і в обсягах, і в асортименті. Стосовно організації праці – це форми багатопродуктового виробництва, в якому основна увага приділяється робочим командам та здібностям робітників адаптуватися до змін, умов і вимог.
Окрім гнучкості сучасне виробництво вимагає іншого розподілу інтелекту. Організація масового виробництва, типового для індустріального суспільства, базувалася на ієрархічній, пірамідальній організаційній структурі, творчість та інтелект в якій концентрувалися на верхівці, а решта робочої сили механічно виконувала призначені їй функції. Нова виробнича система базується па більш відкритій та невимушеній формі організації з широкими повноваженнями для прийняття рішень на місцях і більшою широтою інтелекту.
Зміни в системі виробництва внаслідок розвитку інформаційних технологій впливають на всю систему виробничих відносин. Традиційні аспекти, що грунтуються на положенні суб'єктів у виробничому процесі, переосмислюються під впливом змін у відносинах власності. Еволюція цих відносин відбувається від монополії двох полярних форм: приватної і суспільної до розвитку різних колективних, змішаних (приватно-колективних, приватно-державних), акціонерних форм власності.
Змінюється домінуючий об'єкт власності. Для докапіталістичних формацій суспільства таким об'єктом виступала земля, для періоду капіталізму — засоби виробництва. Становлення постіндустріальної структури виробництва потребує формування і розвитку відносин власності на такий об'єкт, як інформація. Економічна влада у суспільстві все більше поширюється не тільки для тих, хто володіє матеріальним багатством, а й для тих, хто володіє інформацією.
В економічній літературі вже давно визнана продуктивна природа освіти, її здатність бути фактором економічного зростання. В 60-70-ті роки XX століття набула популярності думка про освіту як високоефективні інвестиції, які здатні приносити високу віддачу в довгостроковому періоді.
Водночас у сучасному світі сприйняття освіти тільки як сфери для здійснення інвестицій в економічному аспекті вважається недостатнім, оскільки воно не відображає всього комплексного значення її для розвитку суспільства. Політики і вчені країн світу все більше відходять від вузькоекономічного погляду на освіту як сфери виробництва кваліфікованої робочої сили для промисловості, такий погляд вважається короткозорим з огляду на фундаментальну важливість стичних та людських якостей.
Проблемою номер один для більшості країн світу виступає зараз не стільки економічне зростання та його темпи,скільки забезпечення сталого економічного та соціального розвитку суспільства. Освіта розглядається як один з найважливіших факторів забезпечення сталого розвитку країн світу, тобто такого розвитку, в якому задоволення сучасних потреб людства не зашкодить задоволенню потреб наступних поколінь.
Саме тому в сучасному розумінні для означення людського фактора більш прийнятним є поняття "людські ресурси" ніж "робоча сила", яке є комплекснішим і включає у себе різноманітні функції, властиві людині не тільки в системі виробничих відносин, але й соціальних, науково-технічних, організаційно-управлінських, політичних та багатьох інших.
Роль освіти в сучасному виробництві благ та послуг не зводиться просто до необхідності нагромадження професійних знань та навичок (хоча це дуже важливо) Практичний аспект освіти має величезне значення, але найважливішою є роль освіти у втіленні відповідальності людини перед суспільством. У сучасному світі зростає розуміння того, що моральні цінності як складові освіти мають найвище значення. Усвідомлюється, що негативний вплив на них ринкових відносин може мати дуже згубні наслідки для розвитку суспільства.
Система освіти і виховання виступає основним інститутом соціалізації індивідів, включення їх в суспільне життя, а роль суспільства полягає у тому, щоб визначати відповідну структуру освітньої системи, тим самим впливаючи на процес їх соціалізації. Особливості організації освітньої системи та зміст отриманої освіти значною мірою визначають принципи менеджменту та практику сучасного бізнесу, властиві для даного суспільства. Так, наприклад, саме специфічним впливом національної системи виховання, освіти та професійної підготовки можна пояснити відмінності між західною, в основі якої лежить принцип індивідуалізму, та японською системою менеджменту, для якої властивим є розвиток командного духу.
Цінність освіти для суспільства та його розвитку виявляється в найрізноманітніших формах, зумовлених складністю і багатомірністю функцій освіти в суспільстві. Цінність освіти в економічному сенсі являє собою певний позитивний ефект, що породжений освітою та професійною підготовкою громадян і який може бути виражений економічними показниками Однак, не всі результати освіти можуть бути виражені безпосередньо ними. Передача культурних цінностей, нагромадженого поколіннями досвіду, виховання національної свідомості громадян - усі ці та багато інших функцій зумовлюють цінність освіти для виживання та розвитку суспільства.
Разом з тим слід відмітити, що освіта є необхідною, але не достатньою умовою для забезпечення економічного розвитку. Значні успіхи в залученні населення до освіти самі собою будуть недостатніми без задіяння широкого кола соціально-економічних факторів: державного регулювання, сприяння розвитку підприємництва та стимулювання виробництва, земельної реформи, сучасного менеджменту та ін. Для чого, щоб освіта стала реальним фактором економічного зростання необхідно не тільки підготувати кваліфіковані кадри дослідників інженерів, техніків, викладачів, лікарів тощо. Потрібно створити умови для ефективного використання їхньої праці.
Зміни у світовій економіці, що продукують нові технології та виробничі процеси, зумовлюють і високу залежність подальшого розвитку кожної країни від її здатності здобувати, передавати і засвоювати знання для праці та щоденного життя. У сучасній парадигмі виробництва знанні стають центральним елементом, і саме тому освітні зміни можуть стати вирішальним фактором економічного розвитку.
1.2. Економіка освіти: предмет та методи
У найширшому сенсі під освітою розуміється передача знань та інформації індивідам з метою виконання завдань виховного та пізнавального характеру. За своєю структурою, за своїм змістом, освіта - це досить складне, неоднозначне, багатомірне поняття і тому є предметом дослідження різних гуманітарних наук. Саме тому дослідження економних проблем освіти повинно починатися з чіткого визначення поняття «освіта».
Зміст освіти як суспільного феномену розкривається в таких аспектах:
1) освіта як результат, як сума суспільнозначимих знань;
2) освіта як процес передачі знань та інформації, втілення навичок та умінь тобто навчальний процес;
3) освіта як організаційно-економічна система, тобто як галузь соціально-економічної діяльності,
Освіта - це певна сума загальних і специфічних, академічних і вузькопрофесійних знань. Отримати освіту означає і оволодіти певними знаннями, мати павички логічного мислення, дослідження і аналізу різних явищ. Освіта як результат набування знань, результат навчального процесу має кількісний та якісний аспекти. Перший знаходить свій прояв у кількісному обсязі | набутих і засвоєних людиною зрань, формалізованим показником його може бути рівень освіти (середня, вища). Крім того, освіта має і аспект високої моральної цінності формування здібностей та цілей людей кожного народу, які визначають його історичну долю. До того ж, результатом освіти виступає не тільки сума засвоєних знань, а й їх синергетичний вплив на людину: запускання інтелектуального механізму особистості, який надалі функціонуватиме за самовідтворювальним принципом.
По-друге, освіта завжди виступає у вигляді педагогічного процесу, тобто процесу передачі знань, досвіду та виховання певних якостей особистості. Педагогічний процес обов'язково повинен бути організований, впорядкований і націлений на досягнення конкретних цілей. Звідси логічно випливає третя площина, в якій найчастіше використовується цей термін, - це система організації освітньої діяльності. У цьому значенні освіта виступає як галузь економіки, як сфера здійснення конкретної суспільної діяльності.
Освіта як система передачі знань молодим поколінням може розглядатися в широкому і вузькому значенні. У широкому розумінні освіта трактується як широкомасштабний процес, що задіює всі види цілеспрямованого впливу суспільства па індивіда для передачі йому інформації та знань. Засвоєння знань та оволодіння навичками соціальної та трудової поведінки відбувається не тільки у системі формальної освіти, а й у сім'ї: через сімейну освіту і виховання, через вплив соціального середовища.
З цього погляду освіта батьків виступає як нагромаджений освітній потенціал, який є основою, фундаментом освіти дітей. Причому в системи сімейної освіти важливим є не тільки передача наукових знань, скільки виховання, передача високих моральних і культурних цінностей, успадкування національних і патріотичних традицій. Виховання в сім'ї є базовим, первинним, саме тут закладаються основи людської особистості, і вже потім воно доповнюється вихованням у системі формальної освіти. У структурі сімейного виховання особливу роль поряд з прямим впливом на дитину відіграє дух, атмосфера моральності, спільності, міжособових відносин. Цей дух є водночас і концентрованим виразом нагромадженого досвіду всіх попередніх поколінь сімей, і новоутворенням, що виникає і формується в кожному даному випадку на основі особистого досвіду та освіти батьків.
Вищезазначені моменти стосуються і освіти, що набувається під впливом середовища. Прямий вплив середовища (наприклад, через засоби масової інформації) завжди містить у собі і нагромаджений досвід спільноти, і цілеспрямовану інформацію. Незалежно від того, наскільки правильно, спеціально і цілеспрямовано інформація відтворюється, подається і формується, вона активно засвоюється людьми у щоденному житті. Тому в даному аспекті освіти чи не найважливішу роль відіграють нематеріальні, невідчутні елементи: той дух спільності, що виникає в кожному даному середовищі і втілює собою весь нагромаджений досвід культурного, національного, соціального, економічного, політичного та іншого розвитку. Він не є простою сумою освітніх потенціалів всіх людей даної спільноти, - це новоутворення, яке є похідним від них, яке є результатом їх взаємодії, взаємовідносин і взаємного намагання спільно досягати одних цілей.
У вузькому значенні освіта виступає як сфера здійснення конкретної суспільної діяльності, як система, певним чином організована, впорядкована і направлена на досягнення конкретних цілей — це є формальна система освіти. Функціонування такої системи важливої соціально-економічної діяльності передбачає необхідність налагодження власного, ефективного механізму. Складність цього завдання зумовлена специфікою освіти як суспільного блага, яке не може продукуватися і розподілятися переважно за допомогою ринкового механізму. За своїм характером освіта швидше відноситься до неринкових, неприбуткових сфер діяльності. Водночас, механізм функціонування освітньої галузі та окремих закладів обов'язково включає економічні міркування: покриття витрат доходами, економії ресурсів, більш ефективного використання коштів тощо.
Освіта як сфера економічної діяльності, по-перше, має свою продуктивну природу, вона здатна приносити віддачу і в короткостроковому періоді у вигляді зростання доходу та прибутку, і, особливо в довгостроковому, що зумовлює специфічне значення інвестицій в освіту як високорентабельних. По-друге, діяльність освіти як системи передбачає необхідність налагодження власного ефективного механізму функціонування. Це завдання досить складне, що зумовлено специфікою освіти як суспільного блага, яке не може продукуватися і розподілятися переважно за допомогою ринкового механізму.
Останній аспект освітньої діяльності більше всього має економічний характер. Але, разом з тим, при аналізі економічних проблем освіти як системи ми не можемо абстрагуватися від того, що саме передається учням у процесі освіти, які знання і які моральні цінності. Зміст і характер тих знань, тої інформації, що стають предметом передачі, суттєво впливають на особливості функціонування всієї системи, зміни в них потребують змін в організації сфери освіти.
Педагогічний процес, безумовно, залишається поза економічним аналізом. Але тою ж мірою, якою економічний аналіз будь-якої сфери виробництва матеріальних благ буде не повним без характеристики продукту, що виробляється та особливостей організації виробничого процесу саме цього продукту, також не можливо дослідити економіку освіти як галузі без розгляду специфіки продукування освітніх послуг. Дослідження економічного механізму функціонування освіти потребує аналізу витрат, особливостей технологічного процесу і пов'язаних з ним проблем та одержаних результатів. Говорити про ефективність та неефективність механізму функціонування можна тільки при співставленні витрат та одержаних результатів. Неможливо говорити про ефективність освітньої діяльності, не враховуючи витрати що передбачає з'ясування основних статей витрат, особливостей навчального процесу тощо), а також, що значно складніше, - не визначивши чітко, що є і що вважається результатами освіти і це також потребує уваги до складових навчального процесу.
Отже, об'єктом аналізу економіки освіти виступає система освіти, її економічний механізм функціонування. Реалізація призначення освіти в суспільстві передбачає необхідність налагодження відповідного економічного механізму виробництва і постачання. Суб'єкти освітньої діяльності - заклади освіти - функціонують на основі принципів покриття своїх видатків доходами, а для цілей розвитку необхідним виступає отримання прибутку. Механізм їх функціонування може розрізнятися залежно від того, що їх доходи можуть складатися з державного фінансування, тільки власних, зароблених коштів або їх комбінації. По-друге, особливий інтерес викликає економічний характер результатів освітньої діяльності. Цінність освіти для суспільства представляє можливість інтерналізувати використати на свою користь значні вигоди, що потенційно надає процес навчання: приносити більші доходи тим особам, які отримують освіту. Вищий рівень освіти зумовлює підвищення продуктивності праці, що має проявлятися у зростанні індивідуального доходу працівника. Чим вищий буде рівень освічення всіх зайнятих, тим вищі потенційні можливості для росту продуктивності праці в національній економіці і тим більшим буде сукупний доход суспільства. Таким чином, існує тісний зв'язок між освітою та економічним зростанням, яке проявляється в темпах росту загальних економічних показників: валового національного продукту (ВНП), валового внутрішнього продукту (ВВП) тощо.
Діяльність у сфері освіти має швидше не економічний, а педагогічний характер: у ній не виробляються матеріальні блага, а надаються послуги по навчанню і передачі знань. Саме тому освіта відноситься до так званого духовного виробництва.
До складу духовного виробництва відносяться такі сфери, як наука (нагромадження знань), освіта (система передачі знань), книги і засоби масової інформації (сприяють поширенню знань), культура (система закладів для поширення духовних цінностей), мораль (система етичних норм) та ідеологія (світогляд людей) Довгий час у вітчизняній економічній літературі вважалося, що ці сфери відносяться до нематеріального виробництва, в них не створюється матеріальне багатство і тому вони є непродуктивними галузями. До продуктивних, тобто таких, що спричиняють ріст сукупного суспільного продукту та національного доходу, відносили лише галузі матеріального виробництва.
Така постановка питання не відображала реального стану речей, оскільки кінцевими показниками суспільного виробництва не відображалися результати діяльності багатьох галузей невиробничої сфери. :Такі галузі як освіта, наука, охорона здоров'я тощо, створюють продукти і надають послуги, що мають свою вартість і споживну вартість.
Результати діяльності працівників цих сфер проявляються не у безпосередньому збільшенні матеріальних продуктів. Ці сфери, в тому числі і освіта, значною мірою впливають на підвищення ефективності матеріального виробництва, створення умов і засобів вдосконалення технічного потенціалу виробництва, зміцнення та розвитку людського фактору: підвищення рівня загальної освіченості населення та кваліфікації працівників, всебічного розвитку творчих можливостей всіх людей.
З цього погляду освіта має особливе значення. На сучасному етапі вона розглядається не просто як частина невиробничої сфери, а як об'єкт для надзвичайно ефективних соціальних та економічних інвестицій. Вплив освіти на розвиток національної економіки є багатовекторним і опосередковано освіта поліпшує якісні характеристики факторів розвитку, здійснює вирішальний вплив на культурне середовище, політичну сферу і т. д. Саме тому освіта як сфера суспільної діяльності не розглядається більше науковцями як непродуктивна. Вона є частиною невиробничої сфери в тому сенсі, що в ній не створюються матеріальні блага чи послуги, але результати освітньої діяльності виявляються у зростанні продуктивності інших економічних та соціальних сфер.
Виділення економіки освіти в окрему галузь наукових знань зумовлено тією важливою роллю, яку відіграє освіта у житті суспільства. Проблема полягає також не тільки в тому, щоб дослідити місце, роль та механізм впливу освіти на стан і розвиток економіки. Справа в тому, що наскільки освіта може стати дієвим реальним фактором росту економіки суспільства значною мірою залежить від самого економічного способу, механізму функціонування освіти.
Економіка освіти є складовою частиною всієї системи економічних наук. Мстою дослідження економічних наук є з'ясування питання про те, як суспільство використовує обмежені матеріальні ресурси для виробництва необхідних продуктів і розподілу їх між його членами. Базою системи економічних наук являється економічна теорія, що і розглядає фундаментальні теоретичні питання, економічні категорії і закони. Наступна група об'єднує галузеві економічні науки (промисловість, сільське господарство, освіта тощо), які вивчають специфіку продуктивних сил і виробничих відносин в окремих галузях народного господарства. Друга група наук про економіку складається з міжгалузевих або функціональних економічних наук (фінанси та кредит, статистика, облік та аудит). І останню, окрему групу економічних наук утворюють ті, що знаходяться на межі з іншими суспільними науками (менеджмент, маркетинг, економічна історія, історія економічної думки тощо).
Економіка освіти належить до групи галузевих економічних наук. Об'єктом її дослідження є система освіти як галузь соціально-економічної діяльності. Предметом курсу економіки освіти є економічним механізм функціонування та розвитку системи освіти. Економіка освіти - це економічна наука, що вивчає специфічні виробничі відносини та економічний механізм функціонування системи освіти; її економічну роль в процесі розширеного відтворення та забезпечення суспільного розвитку. Вона досліджує специфіку продуктивних сил та виробничих відносин особливості дії економічних законів та категорій у сфері виробництва освітніх послуг. Наукою вивчається місце і роль системи освіти в економіці, організаційно-економічний механізм функціонування освіти, фінансування освітньої діяльності та соціально-економічна ефективність освітньої діяльності для суспільства.
Виділення економіки освіти в окрему економічну науку зумовлене реальною потребою дослідження економічного механізму системи підготовки громадян до участі в суспільному житті. Для того, щоб освіта стала потужним фактором сталого економічного та соціального розвитку країни, необхідно усвідомлювати її реальні можливості, розуміти механізм перетворення витрат на освіту у високодохідні інвестиції та передбачувати конкретні шляхи підвищення ефективності цих витрат.
Економіка освіти виступає складовою всієї системи економічних наук. Тому логічним виступає застосування загальнонаукових і специфічних методів економічного аналізу при дослідженні предмету цієї дисципліни. Загальнонаукові методи економічного дослідження, і, перш за все, діалектичний метод, розглядають економіку освіти в стані постійного розвитку, в її взаємозв'язку та взаємозалежності від економіки всього суспільства. При дослідженні специфіки економічної діяльності у сфері освіти використовуються також такі методи, як метод наукової абстракції, аналізу і синтезу, системно-структурного аналізу, єдності кількісного та якісного аналізу та інші.
Метод наукової абстракції полягає у виділенні найбільш суттєвий економічних проблем освіти та абстрагуванні від всього другорядного, випадкового. Застосування методів аналізу та синтезу передбачає розчленування предмету дослідженім на складові частини, кожна з яких докладно розглядається (аналіз), та об'єднання відокремлених та проаналізованих елементів в єдине ціле (синтез), з'ясування внутрішнього зв'язку між ними. Системно-структурний підхід передбачає трактування предмету дослідження як системи і в той же час як елемента більш складної системи. Розглядаючи внутрішні економічні проблеми функціонування освіти як системи, ми постійно будемо звертатися до проблем взаємозв'язків освіти із суспільством.
Освіта, як і будь-яке економічне явище, обов'язково має свою кількісну та якісну сторони, які знаходяться в тісному взаємозв'язку та взаємозалежності. Кількісний аналіз системи освіти на основі широких статистичних даних є фундаментом для з'ясування якісних характеристик механізму її функціонування. Останні являють собою найбільшу складність в освіті, що зумовлено специфічним характером її діяльності та системою її внутрішніх та зовнішніх цілей.
Крім перелічених методів наукового дослідження, у цій сфері застосовуються такі методи, як аналіз витрат і віддачі, аналіз витрат і результативності, які виступають інструментами оцінки ефекту в інвестиційній діяльності.
Метод аналізу витрат і віддачі використовується у тих випадках, коли є можливість порівняти в грошовій формі витрати і одержані результати. Але часто неможливо порівняти витрати і результати внаслідок неприйнятності грошових оцінок до результатів. Тому, в даному випадку, важливим інструментом починає виступати метод аналізу витрат і результативності. Його застосування передбачає розробку системи показників та критеріїв, за якими будуть оцінюватися результати.
1.3. Економічна функція в системі функцій освіти
Метою освіти є формування і розвиток людини як особистості, члена спільноти, виконавця суспільно важливих функцій. У науковій літературі основна місія освіти розкривається через категорію соціалізації (від латинського sосіаlіs - суспільний). Остання розуміється як процес взаємодії індивідів з навколишнім середовищем лля засвоєння суспільних цінностей та норм поведінки, формування індивідів як повноцінних членів суспільства. Ефективний процес включення індивідів в суспільне життя досягається комплексним впливом виховання (в сім'ї, друзями, оточенням тощо), формальною системою освіти та суспільством через різні інститути (свідома соціальна та економічна державна політика, телебачення та інші ЗМІ).
Ця загальна мета освітньої діяльності зумовлює виконання освітою своїх основних функцій: виховної і пізнавальної. Кожна з них с важливою, вони невіддільні одна від одної, але водночас виконання кожної має свої особливості та значення, яке їм надасться, не залишається постійним впродовж історії людства. Виховна функція освіти полягає в активному, цілеспрямованому впливі па особистість людини з мстою формування певних якостей. Дослідження проблем виховання є предметом окремої науки - педагогіки (від грец. "paiz" дитя та "ago" - веду, виховую, тобто "діловодство"), яка вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості.
Виховна функція освіти багатопланова: .
особисте виховання (формування основних якостей людини як особистості - акуратність, працелюбність, гідність, чесність, повага до старших, доброта, стриманість та in.);
розумове виховання (розвиток пізнавальних здібностей, навичок мислення, таких умінь як читати, писати, слухати, формулювати та викладати свої думки, працювати з літературними джерелами культура розумової праці);
соціальне виховання (якості людини як члена суспільства - вміння будувати і підтримувати відносини з різними людьми, свідома дисципліна, почуття обов'язку та відповідальності, вміння переконувати і спілкуватися тощо);
статеве виховання (формування правильної статевої орієнтації та поведінки людини) і тісно пов'язане з ним сімейне виховання (розуміння важливості такого соціального інституту, як сім'я, вміння будувати відносини з близькими в сім'ї);
патріотичне виховання (формування почуття гордості та відповідальності за свою державу, країну);
екологічне (виховання дбайливого відношення до навколишнього середовища, до природи);
економічне виховання (формування особи як активного суб'єкта здорових (не кримінальних) економічних відносин в суспільстві);
правове виховання (формування правової свідомості, поваги до держави і права, вироблення павичок правомірної поведінки);
трудове виховання (працьовитість, навички різноманітної фізичної праці, розуміння необхідності самій людині піклуватися про себе);
естетичне виховання (формування здатності сприймати мистецтво, прищеплення естетичних смаків, виховання естетичної поведінки
фізичне виховання (гармонійний розвиток фізичних можливостей, зміцнення здоров'я і загартування, розвиток основних рухових якостей).
Кожен з цих блоків не може розглядатися і не може існувати ізольовано від інших. Виховання особистих якостей є складовою частиною всіх аспектів освіти. Соціальне, патріотичне, сімейне, економічне та інші види виховання значною мірою включають саме особисте і залежно від нього.
Економічне виховання, тобто виховання людини як активного, грамотного суб'єкта економічних відносин у суспільстві, також міцно взаємопов'язане з усіма блоками освіти. Економічне виховання сприяє формуванню в учнів економічного мислення, формування таких якостей особистості, як дисциплінованість, діловитість, заощадливість, відповідальність, старанність, вміння жити та працювати в колективі, порівнювати свої потреби з економічними можливостями, поєднувати власні інтереси з колективними тощо. Економічне виховання повинно вчити людей узгодженню безмежних в своєму зростанні потреб з наявними засобами їх задоволення, які завжди об'єктивно обмежені.
Особливістю сучасної епохи є те, що економічний сенс все більше здобуває не стільки власне економічне виховання, скільки та сума знань та навичок, які отримує людина в процесі освіти. Зростання значення особистих якостей людини як економічного суб'єкта зумовлює важливість всіх блоків освіти разом з економічним. Освіта завжди виконувала економічну функцію, але вона розглядалася як вторинна і допоміжна відносно загальновиховної. Зростання ролі особистого фактору в умовах глобалізації соціально-економічних проблем людського життя, загострення міжнародної конкуренції зумовили зростання інтересу вчених різних країн до дослідження економічних аспектів освіти як соціального феномена.
Пізнавальна функція освіти реалізується в наданні та засвоєнні індивідом глибоких знань різноманітного характеру. В процесі пізнання учні та студенти вивчають основні категорії та закони, механізм дії різноманітних явищ та процесів, численні факти та інформацію, що відбуваються у природі та суспільному житті.
Ця функція освіти також є складною за своєю структурою. Всю сукупність знань, що передасться людині в процесі освіти, можна подати такими блоками, які представляють окремі науки чи галузі знань: математика, фізика, література, соціологія, психологія, економічна теорія, екологія та багато інших.
За характером знань, що надаються людині, освіта поділяється на загапьну і специфічну. Загальна освіта надає знання загального розуміння предмету, що вивчається. Вона необхідна для глибинного засвоєння концепції предмету. Специфічна освіта - це надання конкретних знань, пов'язаних з особливостями виробництва чи певного робочого місця.
Швидкі темпи науково-технічного прогресу постійно збільшували й продовжують збільшувати загальний обсяг знань та інформації, нагромаджений у суспільстві, а разом з цим і той обсяг знань, що є мінімально необхідним для соціалізації людини. Саме цим фактором пояснюється зростання значення пізнавальної функції освіти протягом XX сторіччя, коли на перший план в освітньому процесі вийшло засвоєння людино максимального обсягу знань. Разом з тим останнім часом відбувається зміна відношення до виховної функції внаслідок розуміння зростання важливості саме особистих якостей людини.
Виконання виховної і пізнавальної функцій освіти має результатом нагромадження певного інтелектуального потенціалу людини. Економічна реалізація власності на отримані знання разом з набутими якостями, вміннями та навичками означає, що витрати на розвиток розумових і фізичних здібностей людини та засвоєння нею певних знань мають приносити додатковий доход. Це дає підстави зробити висновок, що освіта крім своїх традиційних функцій виконує також економічну - метою її є також забезпечення вищого рівня доходу та підвищення рівня добробуту людини. Причому цей доход проявляється як в індивідуальних, так і суспільних формах. Окрема людина, незалежно від своєї волі і своїх уподобань, неодмінно є частиною, елементом суспільства. Тому віддача, незалежно від того, хто б не здійснював витрати на освіту, дістається не тільки певній особі, а і всьому суспільству.
Логічно також виділити і соціальну функцію освіти, тобто вплив освіти на соціальну структуру суспільства. Доступ до освіти (на всіх її рівнях) є важливим чинником скорочення соціальної нерівності та розшарування суспільства. Держава має в своєму розпорядженні можливості регулювати доступність освіти всім громадянам, тим самим впливаючи на формування їх інтелектуального потенціалу, і таким чином збільшуючи (або зменшуючи) віддачі від його використання. Саме тому, далі необхідно розглянути, по-перше, специфіку освіти як галузі економіки і, по-друге, особливості економічної реалізації результатів діяльності у сфері освіти.
|