Тема Освіта як предмет економічного дослідження Роль освіти в розвитку сучасного суспільства
|
|
Скачати 3.19 Mb.
|
 ,де n – це тривалість інвестиційного проекту; E – очікуваний доход від інвестицій; r – ставка відсотку (дисконту). Норма віддачі на інвестиції в освіту. Оскільки витрати і очікувані вигоди інвестиційного проекту можуть бути виміряні і дисконтовані при певній ставці проценту, наступним кроком виступає порівняння витрат і віддач. Відомі три основні способи: 1) за допомогою відношення прибутки/витрати; 2) обчислення чистої сьогоднішньої цінності проекту; 3) обчислення внутрішньої норми віддачі інвестицій. Відношення прибутки/витрати, як свідчить назва, просто вимірює відношення дисконтованих майбутніх прибутків до дисконтованих витрат при певній ставці проценту. Сьогоднішня чиста цінність проекту є цінність дисконтованих прибутків мінус дисконтовані витрати. Обидва ці виміри ефективності інвестицій можуть бути використані для аналізу витрат і віддач в освіті, але вони нечасто застосовуються порівняно з третім інструментом – аналізом норми віддачі. Норма віддачі будь-якого інвестиційного проекту є нормою проценту, який прирівнює дисконтовану сьогоднішню цінність очікуваних віддач і сьогоднішню цінність витрат проекту. Норма віддачі є такою ставкою проценту, при якій сьогоднішня цінність очікуваних віддач та сьогоднішня цінність витрат будуть рівні, тобто при якій різниця між дисконтованими віддачами і витратами дорівнює 0:  де n – це тривалість інвестиційного проекту; Е – очікуваний дохід від інвестицій; С – витрати; r – ставка відсотку (дисконту). Головна відмінність між цими трьома формами аналізу полягає в тому, що відношення прибутки/витрати та калькуляція сьогоднішньої чистої цінності залежать від допущеної ставки проценту, тоді як норма віддачі інвестицій не залежить від припущень стосовно ставки проценту, а просто показує ставку проценту, яка урівнює витрати і прибутки. Норма віддачі інвестицій в освіту буде мати різні значення залежно від конкретної соціально-економічної ситуації в різних країнах і в різний час. В середньому підрахунки дають такі цифри: суспільна норма віддачі університетської освіти – 8%, тоді як початкової – 15%. Наведені показники ефективності витрат на освіту породжують багато сумнівів з приводу реальності величини заробітної плати як результату освіти та з того, що уряди та окремі особи приймають рішення по освіті керуючись міркуваннями економічної продуктивності. Обмеженість аналізу витрат і віддач. Різновеликі заробітні плати можуть бути наслідком відмінностей не тільки в рівні та якості здобутої освіти, але й природних здібностей людей, їх мотивації, соціального становища, статі, професії, неформальної освіти і т. ін. Тому не можна все прирощення заробітної плати відносити на рахунок формальної освіти. За даними американських досліджень тільки 2/3 відмінностей в зарплаті робітників може бути пояснено їх освітою. Саме тому, при підрахунках впливу освіти на зарплату помножували на коефіцієнт 2/3 ті відмінності, що спостерігалися, тобто просто мультиплікували відмінності на «альфа-коефіцієнт» 0,66. Реальна цінність альфа-коефіцієнту залишається дискусійною проблемою. Вплив природних здібностей може бути сильніше в певному віці чи для певних категорій робітників, ніж для інших. Тому для різних підрахунків різною буде величина альфа-коефіцієнту. За іншими підрахунками, відхилення завдяки неврахуванню здібностей при обчисленні впливу на заробітну плату складає не більше 10%. Ця проблема набагато складніше в країнах, що розвиваються, або в країнах із нестабільною економічною ситуацією. Величина заробітної плати не завжди адекватно відображає відмінності в продуктивності праці робітників внаслідок недосконалості ринку праці: жорсткість ринку праці, силу звички і традицій у визначенні ставок заробітної плати, силу професійних спілок чи величину заробітної плати в державному секторі. В свою чергу приватні фірми можуть оплачувати працю випускників провідних закладів вище їх справжньої економічної цінності. Крім прямих вигод, освіта генерує непрямі «розмиті» вигоди. Продуктивність праці може зростати не тільки внаслідок кращої освіти, але і в результаті кращої мотивації праці, умов праці, психологічного клімату в колективі тощо. Таким чином, різноманітні неекономічні моменти можуть відображатися в різних за величиною заробітних платах. Підрахування норми віддачі передбачає повну зайнятість освічених робітників, тоді як в багатьох країнах реальністю є безробіття випускників вищих та середніх спеціальних навчальних закладів. В такому випадку при вимірі суспільної норми віддачі необхідно зробити коригування. Аналіз витрат і віддач є інструментом маргінального аналізу і норма віддачі є маргінальною нормою віддачі, яка вимірює ефект незначного приросту при інвестиціях в освіту. Це означає, що норма віддачі на інвестиції в освіту, підрахована по поточних даних по заробітній платі, не є гарним показником прибутковості в умовах, коли відбуваються широкомасштабні зміни в системі освіти чи в економіці взагалі. Приватна норма віддачі не завжди має сенс, тому що люди здійснюють свій вибір між освітою та роботою, або між рівнями чи закладами освіти не таким чином, як вони приймають чисто фінансові рішення, це робиться на основі достатньо грубих підрахунків ймовірних вигод, порівняних з витратами. В освітньому плануванні використати підрахунки норми віддачі освітніх інвестицій можна для таких типів порівнянь: а) порівняти відповідну прибутковість освіти та інших форм суспільних інвестицій; б) порівняти відповідну прибутковість різних типів чи рівнів освіти; в) порівняти суспільну норму віддачі освіти в одній країні з іншою; г) порівняти відповідну прибутковість освіти для суспільства та індивіда за допомогою суспільної і приватної норми віддачі; д) порівняти норму віддачі освіти в різних термінах часу. Водночас майбутні вигоди освітніх інвестицій можуть включати неекономічні вигоди, які часто не можливо кількісно визначити. Загальним недоліком цього методу є неврахування неекономічних вигод та непрямих економічних вигод, що ставить під сумнів використання його як керівництва для політики перспективних рішень. Тому аналіз витрат і віддач є інструментом, сфокусованим лише на економічних вигодах освітньої діяльності. 8.3. Соціально-економічна ефективність освіти Економічна ефективність передбачає показники, які підлягають вартісній оцінці. Безумовно, далеко не всі сторони освітньої діяльності можуть бути оцінені вартісно. Найбільшою проблемою для вчених та практиків в освітній галузі є розробка алгоритму оцінки широкого спектру соціально-економічних результатів освіти. Ця проблема ще потребує дослідження. Останнім часом вченими напрацьований великий потенціал наукових досліджень суспільного ефекту освіти. Аналіз витрат і результативності включає сукупність засобів визначення витрат ресурсів для досягнення тих чи інших цілей, поставлених перед освітою, та вибору оптимальних рішень. При оцінці результативності в даному випадку неможливо орієнтуватися на універсальні показники прибутковості, і тому необхідно розробляти спеціальні індикатори досягнення цілей. У світовій практиці нагромаджено величезний досвід у розробці комплексу індикаторів результативності системи освіти (відомі комплекси індикаторів країн ОЕСР, ЮНЕСКО, ООН, Світового Банку). Ці комплекси індикаторів, кожний з яких включає свої групи показників, намагаються охарактеризувати освіту в цілому як систему. Крім того, часто використовувані методики оцінки системи освіти спрямовані значною мірою на моніторинг успішності учнів (студентів), тоді як комплексна оцінка соціально-економічної ефективності системи освіти не може покладатися тільки на ці індикатори. З метою узагальнення досвіду різноманітних комплексів індикаторів, спробуємо запропонувати власний підхід до оцінки діяльності та результативності системи освіти. Причому ця методика націлена не просто на здійснення опису ситуації у сфері освіти, а підпорядкована такій основній меті, як визначення загальних показників ефективності та результативності діяльності системи освіти у певній країні. На наш погляд, комплексна система показників результативності освіти має включати три блоки. Перший – характеризує стан системи освіти, він включає комплекс індикаторів, структурованих згідно певних критеріїв. Другий – це комплекс індикаторів, які на основі попередніх (першого блоку) дають уявлення про ефективність або результативність як окремих сегментів, процесів, ланок, так і системи в цілому І третій – це комплекс індикаторів, які на основі порівняння всіх попередніх індикаторів між окремими групами (етнічними, релігійними, статевими тощо), регіонами, сільським і міським населенням, характеризують рівність можливостей в освіті. Перший комплекс індикаторів, що характеризують стан системи освіти в країні, можна структурувати за критеріями: кількості, якості, вартості та відповідності. Ці критерії мають бути розкриті показниками, що представляють освітній процес за такими основними блоками:
Критерії кількості досягнення цілей освіти охоплюють кількісні параметри функціонування системи освіти. Ці параметри, перш за все, повинні характеризувати вихідні ресурси освіти: кількість учнів та студентів; кількість вчителів; реальні видатки на кожному рівні освіти; заробітна плата вчителів; витрати на підручники та інші фінансові ресурси, такі як капітальні витрати на шкільні будівлі. Обсяг вихідних ресурсів свідчить про стан освіти в країні: кількість закладів, вчителів та учнів, використання комп'ютерного навчання, телебачення, відеокасету процесі, видатки на харчування, кількість шкіл кожного рівня, а також розрахований розмір закладу – кількість учнів (або відвідуваність на заклад). І, врешті, найважливішими показниками цієї серії виступають сукупні грошові витрати на освіту – поточні суспільні видатки на освіту, державних та приватних закладів, за рівнями приватні інвестиції батьків та втрачені заробітки; капітальні видатки уряду державним і приватним закладам. На рівні навчального закладу з урахуванням всіх складових частин видатків на освіту можуть розраховуватися загальні показники витрат на одного учня (студента):  ,де Вз – витрати на 1 учня; О – оборотні фонди закладу освіти; А – амортизаційні фонди (витрати на капітальний ремонт і обладнання); Зф – фонд заробітної плати; Т – кількість років навчання в даному навчальному закладі; К – середньорічна кількість учнів (студентів). Середньорічна вартість навчання одного учня (студента) – Вс – може бути розрахована за такою формуло:  ,де Пз – поточні витрати в рік в навчальному закладі; Вс – середньорічна вартість навчання 1 учня. Пз = З – Кр , де З – загальні видатки на рік; Кр – капітальні видатки.  ,де D – чисельність студентів денної форми навчання, V – чисельність студентів вечірньої форми навчання, Z – чисельність студентів заочної форми навчання. Вартість навчання однієї особи безпосередньо залежить від кількості учнів (студентів), що навчаються в цьому навчальному закладі. Вона може значною мірою варіювати між закладами, регіонами, галузями. Відмінності у величині витрат на одного учня простежуються на підставі даних по витратах на середні загальноосвітні заклади. Так, в одному з районів Сумської області в загальній сумі видатків на сільські загальноосвітні навчальні заклади стаття заробітної плати (разом з нарахуваннями складає майже 75 відсотків, а вартість утримання одного учня коливається від 322 до 1121,25 грн. у рік. Варіація величини видатків на одного учня в одному з районів міста Києва буде меншою: від 331 до 698,9 грн. Причому найвищі значення спостерігаються у спеціалізованих школах, гімназіях та ліцеях. У таких навчальних закладах, як правило, менша чисельність учнів, що відразу позначається на загальній величині вартості утримання одного учня в рік. Однак такі заклади призначені надавати більш якісну, поглиблену освіту. Тому не правомірним буде зведення вирішення питання про підвищення ефективності до зниження вартості утримання одного учня в рік, оскільки останнє має місце для досягнення економії коштів. Розрахунки цих величин потрібні для проведення планово-економічної діяльності в системі освіти, для розробки науковообгрунтованих нормативів видатків, для виявлення регіональних відмінностей та ін. Показником внутрішньої економічної ефективності освіти на макрорівні виступає показник вартості навчання, що виражає сукупні витрати держави на утримання навчальних закладів різних рівнів. Величина видатків на одного учня (студента) є важливим показником, який свідчить про суму, в яку обходиться державі (або іншим суб'єктам) навчання однієї особи за певний термін часу – як правило, рік. Визначення кількісних результативних параметрів освіти можливе на основі: а) кількості успішних випускних екзаменів; б) чисельності учнів або студентів. У першому випадку найпростішою одиницею для розрахунків є кількість успішних екзаменів чи загалом кількість учнів, що досягли певного рівня освіти. В другому – практично розглядається продуктивна потужність за показниками кількості вчителів, класів, учнівських місць чи відвідуваність за показниками кількості учнів, учнів на рік, середньої денної відвідуваності. Витрати на випускника. Середні витрати на випускника – це відношення загальної вартості до кількості випускників. Не зважаючи на складність та приблизність таких підрахунків, витрати на випускника дають певні вартісні свідчення про ефективність системи освіти. До речі, оцінка загального фінансового тягаря на одного випускника буде завищеною, оскільки не враховує інших учнів, які вступили пізніше в систему освіти. Витрати на досягнутий рівень освіти. Вищенаведена процедура може бути узагальнена розглядом не тільки випускників, але й учнів, які поступили після завершення 1, 2, 3 тощо років навчання. Важливість таких розрахунків зумовлюється тим фактом, що ті, хто вступають перед завершенням курсу навчання, як правило, успішно його закінчують. Витрати на одного учня. Цей показник використовується найчастіше. Він показує співвідношення між поточними грошовими витратами і чисельністю; беруть поточні, а не капітальні витрати тому, що співвідношення між капітальними видатками в кожному даному році і чисельністю в цьому році мають невелике значення. Витрати на середню денну відвідуваність. У деяких країнах, припускаючи, що чисельність не завжди відображає реальну відвідуваність, використовують іншу формулу, а власне: поділ поточних витрат на кількість учнів, що присутні кожний день, тобто «середню денну відвідуваність». Наприклад, у Канаді і США публікують витрати на середню денну відвідуваність в початковій і середній освіті. Капітальні витрати на учнівське місце. Щодо капітальних витрат цікавим може бути співвідношення між вартістю будівель і обладнання та кількістю забезпечених місць. Цей показник часто використовується при розробці проектів. Той же самий підхід, що використовується при виборі інвестицій, може бути легко застосований до шкільних споруд порівнянням річних витрат на місце в різних проектах. Витрати обчислюються з точки зору економічного життя різних проектів та відповідних грошових потоків дисконтної ставки. Середні витрати на клас. Цей показник також часто використовується тому, що тут одиниця, а власне – клас, є відносно одноманітною та ці витрати легше використовувати в проектах. Однак слід зауважити, що використання цієї формули означає, що визначення класу повинно бути стандартизовано в будь-якій країні (та між країнами для міжнародних порівнянь), хоча добре відомо, що кількість учнів у класі варіює між країнами та навіть в одній країні. Цей показник суперечить сучасній тенденції досліджень в порівняльній освіті, оскільки спеціалісти пропонують, щоб в середній і вищій освіті студенти збиралися не в класи, а були поділені на групи, різні за розміром, за різними типами діяльності (практична робота, дискусійні групи тощо) та за різними предметами (загальноосвітніми та факультативними). Однак перебудову такого типу важко здійснити за кілька років, і тому формула витрат на клас ще залишається у колі досліджень економістів. Середні поточні витрати на одного вчителя. Ця формула стосується оцінки чутливості тенденції основної змінної витрат, а саме – заробітної плати. Але витрати на вчителя не можна використовувати без попередження, особливо в середній і вищій освіті, де кількість вчителів на «клас» варіює внаслідок різних причин і навряд чи може бути використана для порівняння, тим більше на міжнародному рівні. Важливою характеристикою виступають також показники, що розкривають кількісні параметри самого процесу навчання: кількість років, що вчаться учні та студенти на кожному рівні (разом з витратами на рік даного циклу), норми вибуття з навчання, норми другорічництва, кількість днів шкільного року, прогули вчителів, кількість годин в день, наповнюваність класів, змінність занять тощо. Серйозною проблемою навчального процесу в багатьох країнах залишається проблема відрахування і залишання на повторне навчання. Вихід зі школи другорічництво виступають серйозними причинами внутрішньої неефективності системи освіти. Коефіцієнти вибуття і другорічництва розраховуються за такими формулами:  ,де Кв – коефіцієнт вибуття; Квиб – середньорічна кількість вибулих; К – середньорічний континент учнів.  ,де К'др – коефіцієнт другорічництва; Кдр – середньорічна кількість учнів, залишених на другий рік. Система вищої освіти в багатьох країнах також є неефективною внаслідок того, що чотирирічна ступінь бакалавра досягається в середньому за 6,5-10 років. Про результативність процесу підготовки аспірантів чи докторантів можна говорити, якщо порівняти кількість набраних аспірантів чи докторантів та кількість тих, хто захистив кандидатську або докторську дисертацію. Цей аналіз може бути доповнений грошовими розрахунками витрат. Можна використати багато інших показників процесу, але із них, як правило, дані не збираються школами і це заважає їх узагальненню. Вони складають: а) залучення шкільною адміністрацією батьків до освітнього процесу; б) загальний час учнів на виконання домашнього завдання; в) сподівання вчителів щодо учнівської успішності; г) час, що вчителі витрачають на підготовку та ін. При відсутності таких даних допускається, що на освітні досягнення впливають такі показники, як якість вчителів і середня денна відвідуваність. Найбільше значення для кількісної оцінки результативності освіти, безумовно, мають показники випуску: успішність на випускних іспитах, чисельність випускників кожного рівня та ступеня освіти. Показники вхідних ресурсів і процесу складають тільки нижчий рівень часткового виміру загальної результативності надання освітніх послуг. Логіка з'ясування результативності та ефективності освіти вимагає знаходження показників випуску. Випуск характеризується за такими рисами: 1) роки навчання; 2) досягнення; 3) успішність; 4) рівність. Самі собою кількісні параметри, безумовно, важливі, але не достатні для характеристики загальної результативності освітньої діяльності. Чисельність випускників з базовою вищою освітою характеризує потужності системи освіти щодо випуску саме такої кількості спеціалістів, але ще не свідчить про їх реальну кваліфікацію. Тому кількісні параметри обов'язково мають доповнюватися якісними характеристиками. Врахування якості освітніх послуг та вираження її у формалізованих показниках є найбільш складною проблемою. Для того, щоб можна було б диференціювати отримані результати, необхідні чіткі стандарти якості. Встановити такі стандарти для різних елементів освітньої діяльності досить важко, бо не всі вони піддаються формалізації. Як оцінити особистий вплив викладача на студента? За одних і тих самих кількісних параметрах результатів у системі освіти особистість викладача може залишити абсолютно різний слід в голові студентів, а отже і реалізуватися в різній якості їх кваліфікації. Однак не зважаючи на всю складність визначення якісних параметрів результативності освіти цей аспект також має бути хоч деякою мірою формалізований. Якісний склад вихідних ресурсів може бути охарактеризовано через: кваліфікацію вчителів (рівень освіти та педагогічного стажу), кваліфікацію освітніх менеджерів (рівень освіти за фахом та стаж роботи), якість підручників тощо. Якісна оцінка результативності навчального процесу можлива на основі даних про відвідування учнів і студентів, про успішність (поточну та на іспитах) та інших. Безумовно найважливішим показником результативності навчального процесу можна вважати успішність. Але успішність буде реальним показником тільки в тому випадку, коли оцінки будуть реально відповідати знанням учнів чи студентів. На жаль, цей показник в нашій системі освіти ще далекий від об'єктивності. У багатьох країнах розраховується результативність освіти за успішністю складених тестів і за зростанням освітнього рівня. Дані за зданими загальнонаціональними тестами з читання, математики та інших предметів порівнюються в часі, серед груп населення (міське/сільське населення), серед регіонів і серед шкіл для моніторингу результативності. Приріст результативності обчислюється відніманням успішності за тестами вступу (оцінюючи певний іспит чи близько порівняні іспити з використанням формули переведення) від зданих на момент, коли завершується даний рівень освіти. Таким чином підраховується «додана вартість» цього рівня навчання. Для здійснення таких розрахунків неодмінною умовою є сувора і послідовна відповідність оцінок до реально засвоєних учнями знань і навичок, що можливо лише за наявності та дотримання точних освітніх стандартів. Якісна характеристика випуску освіти може включати такі показники, як кількість випускників з відзнакою (золотою медаллю, червоним дипломом). Для успішного моніторингу та підвищення результативності освітньої системи необхідно забезпечити обчислення кількісних і якісних параметрів реально наданих освітніх послуг. Слід відмітити недосконалість сучасної інформаційної бази системи освіти, яка не акумулює різноманітні важливі для аналізу результативності дані. Для підрахунків ефективності та результативності потрібні не тільки кількісні і якісні параметри вихідних ресурсів, а й їх обсяг в ціновому виразі. Такі показники, як чисельність учнів (середньорічна приведена або в показниках середньої денної відвідуваності), кількість учнів на одного вчителя і кількість підручників на одного учня можуть бути виражені у реальних витратах на кожний з цих пунктів. Такі підрахунки дадуть можливість визначити тенденції в часі, провести міжнародні порівняння та здійснювати ефективний моніторинг освітньої системи. Ключовою частиною аналізу є реальні витрати на одного учня або студента відповідного рівні освіти, витрати на учня (студента) як відсоток від ВВП на душу населення. Крім того, комплекс показників може включати: витрати на заробітну плату вчителів на одного учня, витрати на досягнення певного рівня освіти в показниках успішності чи витрати на одного випускника, порівняно з даними навчальних закладів даного рівня. Перераховані вище показники результативності стосуються головним чином внутрішньої ефективності системи освіти. Вони дозволяють оцінити досягнення цілей, внутрішньо властивих системі освіти, які випливають з її основної мети: забезпечити наявність необхідних людських, матеріальних та фінансових ресурсів для задоволення потреб населення в освітніх послугах. Для виявлення зовнішньої ефективності системи освіти головним критерієм виступає відповідність досягнутих цілей потребам суспільства. Система освіти може вважатися не відповідною, якщо вона не продукує або недостатньо продукує кваліфіковані кадри, які б ефективно сприяли таким важливим макроекономічним та соціальним цілям, як економічне зростання та рівність; або ж якщо вона адекватно не реалізує на зміну обставин і, перш за все, на ринку праці. Відповідність системи освіти виявляється такими показниками, як наявність тривалих вакансій одних професій та значний надлишок в інших, підготовка людей для робочих місць, які не працюють або не існують, навчальні програми, які явно не мають зв'язку з потребами робочих місць. Тому наступним кроком у визначенні результативності освіти повинно стати з'ясування таких кінцевих результатів, як показники зайнятості, безробіття, час пошуку роботи, заробітна плата, еміграція випускників, рівень освіти населення (працюючих), частка населення (чи працюючих) з вищою освітою, величина видатків на освіту (державних, приватних, сукупних), зростання продуктивності праці, зростання ВВП, величина втрат та інші дані про різні негрошові результати. До кінцевих результатів системи освіти можна віднести і такий показник, як індекс людського розвитку (ІЛР). Як відомо, згідно з методикою ООН ІЛР є простим середнім індексом тривалості життя, досягнутого рівня освіти та скоригованого реального ВВП на душу населення. Індекс досягнутого рівня освіти обчислюється стосовно двох показників: показника грамотності дорослого населення та сукупної частки учнів. Рівень грамотності дорослих – відсоток осіб віком від 15 років і старий, які можуть свідомо прочитати та написати стислий нескладний текст про їх повсякденне життя. Сукупна частка учнів – відсоток осіб на всіх рівнях освіти відносно до загальної кількості осіб вікової категорії. В «Доповіді про людський розвиток», підготовленій Програмою розвитку ООН за 2001 рік за першим показником Україна має 99,6%, а за другим – 76,9% (у розвинених країнах 94%), і в результаті середній індекс освіти – 0,92. Кінцеві результати освіти включають і внески освіти в економічне зростання, і негрошові внески в досягнення сталого розвитку. Основний результат, який можна формалізувати в економічних показниках, – це внесок освіти у продуктивність праці індивідів через розвиток здібностей, навчання. Він знаходить прояв у зростанні заробітної плати і підвищенні стандартів життя. Сума індивідуальних заробітків (плюс віддачі від матеріального багатства) – це національний доход, який приблизно дорівнює валовому внутрішньому продукту, а отже є ключовою ланкою економічного зростання національної економіки. Негрошові віддачі, як правило, хоча і не завжди, позитивно корелюються з економічними ефектами чи стандартами життя. Для обчислення загальних віддач використовують заробітну плату, але вона не повністю відображає сукупні результати. Тому важливо враховувати також інші обчислення певних неринкових віддач, які часто можна кількісно визначити, хоча і не легко оцінити. Такими негрошовими результатами можуть бути явища самого широкого спектру залежно від політики та поставлених цілей. Наприклад, поліпшення навколишнього середовища в результаті підвищення витрат на екологічну освіту, народжуваність та кількість абортів, якість харчування та здоров'я дітей залежно від росту освіченості жінок, а також багато інших: підвищення культурного рівня населення, послаблення криміногенної ситуації, демократичні свободи в країні. Важливим моментом у процесі дослідження ефективності функціонування та перспектив розвитку освітнього потенціалу країни є оцінка величини тих втрат, що зазнає потенціал освіти під впливом різних чинників. Про втрати ми можемо говорити, якщо освітній потенціал, втілений в людині, не використовується на користь суспільства. Але тут необхідно зробити декілька застережень: по-перше, мова не іде про природні процеси старіння і вибуття. Вони є складовою природного відтворювального процесу, коли молоді, підготовлені кадри мають замінювати вибулих. По-друге, втрати ніколи не є абсолютними, у будь-якому випадку завжди залишаються якісь позитивні моменти, вигоди для суспільства. Так, наприклад, якщо людина не працює за фахом, це не означає, що одержана освіта не сприяла її розвитку. Отже, про втрати освітнього потенціалу ми можемо говорити, якщо:
а) на рівні своєї кваліфікації, але за іншою спеціальністю; б) на робочому місці, яке потребує меншої кваліфікації;
а) внаслідок безробіття; б) не працюючі жінки, що виховують дітей;
а) і працює за фахом або на рівні своєї кваліфікації; б) працює на некваліфікованих робочих місцях. У першому випадку необхідно порівняти витрати на підготовку фахівця для виконання даної роботи (Ур) і витрати, що фактично здійснені на підготовку даної людини (Уф). Підрахувати Ур не завжди можливо, тому що виконання деяких робіт (управлінських, адміністративних та ін.) можуть здійснювати люди з різною технічною або гуманітарною підготовкою. Відмінність між Ур та Уф може бути значною, якщо реально здійснена високовартісна підготовка (технологічна, медична) або ж якщо людина працює на робочому місці, що потребує меншої кваліфікації. Далі необхідно порівняти ймовірний рівень довічного доходу за умови праці людини за спеціальністю (Zр) з фактичним (Zф). Величина втрат (В) таким чином буде залежати від відмінностей у довічному доході, скоригованих на різницю у вартості підготовки фахівців: В = kZф – Zр, де k = Уф /Ур. Слід відмітити, що дані, які ми можемо отримати в результаті розрахунків, носять дуже відносний характер і не завжди виявляють реальну величину втрат. Так, наприклад, якщо випускники педагогічних вузів працюють менеджерами у фірмах, то з економічної точки зору втрат може не бути і навіть навпаки, тому що рівень їх оплати праці може бути набагато вищим. Але ж суспільство несе прямі втрати, педагогічні кадри не відновлюються, не поповнюються молодими здібними працівниками. Ці втрати, які поки що є віртуальними і можуть бути охарактеризовані лише непрямими показниками (старінням вчительського складу, дефіцитом кадрів тощо) надалі знайдуть прояв у погіршенні рівня і якості загальної освіти населення. У другому випадку величина втрат залежить від періоду безробіття, коли отримана людиною освіта не застосовується: В = Zп – Zв = Zп – ZрQ, де Zп – потенційний довічний доход; Zв – втрачений доход; Zр – річний доход; Q – кількість років безробіття. Якщо ж не зайнятою у суспільному виробництві залишається жінка з причини виховання дітей, то втрачений доход компенсується певною мірою. Причому це компенсується не тільки на величину видатків на утримання дітей в дошкільних закладах чи позашкільну освіту, а й іншими здобутками, які знайдуть прояв у поліпшенні здоров'я та вихованні дітей. Напевно, найбільшою буде величина втрату третьому випадку, коли країна втрачає свої кваліфіковані кадри. До прямих втрат тут відносяться як витрати на підготовку, так і доход, що міг би бути отриманим даною людиною: В = Уф + (Zф – Zз), де Zф – доход, що може бути отриманий людиною в іншій країні; Zз – доход, зароблений за роки роботи в своїй країні; k – коефіцієнт приведення. Оскільки країни можуть мати різнопорядкові величини ВВП, а отже і рівні заробітної плати, не завжди можна прямо враховувати зароблений в іншій країні доход. Тому:  ,де ВВПр – ВВП на душу населення в рідній країні; ВВПі – ВВП на душу населення в іншій країні. Дещо інший вигляд буде мати ця формула у випадку, коли за кордон виїжджають найкваліфікованіші фахівці, науковці, вчені. До втрат тоді дораховується величина економічного ефекту від їх творчих досягнень: винаходів, патентів, відкриттів, ноу-хау тощо: В = Уф + (k Zф - Zз) + Е, де Е – ефект від творчої діяльності. Наявність всього комплексу даних про вихідні ресурси, процесу навчання, випуску, кінцевих результатах дасть можливість перейти до обчислення загальної ефективності та результативності стратегії інвестицій в освіту. Показники освітніх вихідних ресурсів, процесів, випусків та кінцевих результатів є, по суті, сирими описувальними даними. Вирішальною частиною ефективної системи менеджменту освіти виступає комплекс показників ефективності, результативності та рівності, які характеризують відношення результатів чи здобутків до витрат і тому виступають показниками ефективності вищого рівня (за умови коригування неринкових віддач). Показники ефективності:
Ео= ВВП/ФО, де Ео – ефективність освіти; ВВП – валовий внутрішній продукт; ФО – фонд освіти.
Ко = Іс / Iввп, де Іс – приріст коефіцієнту складності праці (внаслідок підвищення рівня освіти та кваліфікації); Іввп – приріст ВВП; Ко – коефіцієнт приросту ВВП за рахунок освіти. Щодо приросту ВВП може визначатися частка приросту витрат суспільства (інвестицій) на освіту і порівнюватися з приростом інвестицій у фізичний капітал: Ко = Іо / Іввп, Кі = Іф/ Іввп, де Іо – приріст витрат на освіту; Іф – приріст інвестицій у фізичний капітал; Іввп – приріст ВВП; Ко – коефіцієнт приросту ВВП за рахунок освіти; Кі – коефіцієнт приросту ВВП за рахунок інвестицій у фізичний капітал. Вартісні показники результативності:
Показники результативності можуть бути розраховані за окремими навчальними програмами (наприклад, аспірантура: кількість захищених дисертацій та витрати на аспірантуру), циклам (дошкільна, середня, вища освіта), спеціальностям (гуманітарні, технічні, медичні) тощо. Крім того, можуть виділятися окремі показники, які характеризують досягнення певних цілей. Наприклад, державою може визначена стратегічна мета досягнення 10%-го росту студентської чисельності. Показником результативності у даному випадку стане порівняння додаткових коштів, асигнованих державою на ці цілі та досягнутих результатів. Показники ефективності та результативності можуть бути порівняні в часі, а також між країнами для з'ясування напрямів, по яким система освіти добре працює і по яким вимагає поліпшення. І, нарешті, третій блок індикаторів сфокусований на дослідженні проблем рівності можливостей в освіті. Показники справедливості:
Можливі й інші виміри горизонтальної та вертикальної рівності між учнями або студентами, їх вибір обумовлюється наявністю і доступністю різноманітних даних системи освіти. Експертами ЮНЕСКО розроблені рекомендації для створення національної інформаційної системи для постійного ефективного моніторингу результативності освітньої діяльності. Така інформаційна система менеджменту освіти має включати комплекс показників, що не є занадто деталізованими, але концентрують увагу на вирішальних моментах освітньої діяльності та обов'язково широко публікуються. З'ясування системи критеріїв та показників ефективності освітньої діяльності дозволяє дослідити, які заходи і напрями застосовуються та який вони мають вплив з точки зору як економічної, так і соціальної ефективності. Дані по витратах, взяті ізольовано, не мають сенсу. Конкретна високо витратна діяльність може бути високоефективна, а низьковитратна діяльність може бути низькоефективною і збитковою. Так, наприклад, з метою підвищення ефективності витрат на заробітну плату може підвищуватися інтенсивність використання праці вчителів чи викладачів, збільшуватися їх навантаження. Разом з тим, низький рівень заробітної плати вчителів та викладачів при зростанні навантаження неминуче призведе до зниження продуктивності праці. Якщо результатами вважати кількість учнів та випускників при тих же витратах, то ефективність буде значною. Якість же навчання, безумовно погіршується. Визначити міру цього погіршення важко, тут необхідним є цілий комплекс показників. Головна прикрість полягає в тому, погіршення якості здобутої освіти може проявитися не відразу, в довгостроковому періоді різними симптомами: проблеми працевлаштування, виконання професійних функцій та багатьма іншими. Для того, щоб оплата праці педагогічного складу була дієвим засобом підвищення ефективності освітньої діяльності, винагороди за вищу кваліфікацію повинні бути адекватні. Якщо оплата праці недостатня або надмірна, кваліфікація вчителів не буде винагороджуватися згідно з їх продуктивністю праці. Недостатня оплата праці може привести до втрат під час вибору професії (професія вчителя чи викладача не буде привабливою і відповідно не буде високо престижною, як це справді повинно бути) та при використанні особистого та професійного потенціалу вчителів. Підвищення соціально-економічної ефективності (як внутрішньої, так і зовнішньої) освітньої діяльності, а отже і ефективності використання освітнього потенціалу країни, можливе на умови поліпшення організації і управління освітою та системи її фінансування. Функціональна роль освіти в забезпеченні сталого суспільного розвитку визначається не стільки її наявним ресурсним потенціалом, скільки соціально-економічними умовами його активного і ефективного використання і реалізації, що в свою чергу потребує постійного вдосконалення як внутрішнього механізму господарювання у сфері освіти, так і зовнішніх зв'язків між сферою освіти та середовищем. З цією метою в системі організації освітньої діяльності можливості більшої ефективності задіюються в таких напрямах: розширення можливостей залучення різних груп і верств населення до освіти; створення нових форм організації освітньої діяльності та управління нею (щодо форм власності, правового статусу та ін.); диверсифікації освітньої діяльності традиційних навчальних закладів; підвищенні функціональної гнучкості в діяльності навчальних закладів. Система управління освітою на макро- та мікрорівнях також зазнає змін, метою яких також виступає підвищення соціально-економічної ефективності діяльності у цій сфері: підвищення автономії навчальних закладів (і особливо – вищих навчальних закладів), посилення їх відповідальності за результати своєї діяльності; зміна методів управління: відхід від прямого адміністративного контролю до більш гнучких, стимулюючих методів керівництва; залучення громадськості до управління освітою, посилення повноважень органів самоуправління у сфері освіти. Об'єктивна потреба зростання суспільних видатків на освіту наштовхується на обмеженість фінансових ресурсів держави, що характерно для багатьох країн і не тільки для складної ситуації в Україні. Необхідність підвищення ефективності фінансових витрат на освіту диктує здійснення наступних змін: диверсифікація джерел фінансування освіти, залучення приватних джерел, впровадження змішаних форм оплати навчання; модернізація системи фінансування освіти: формування гнучкої системи фінансового управління освітою та зміна самого державного фінансування в напрямі не тільки безпосереднього асигнування коштів на основі нормативів, а впровадження стимулюючих форм фінансування. Висновки
1 2 Складено за: Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2001/02 навчального року. Статистичний бюлетень. – К., 2002. |
Схожі:
|
Тема: Зміст, предмет і завдання економічного аналізу Характеристика сучасного стану аналітичної роботи на підприємствах країни. Проблемні питання економічного аналізу |
ЗАКОНУКРА Ї Н И Освіта основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави |
|
ЗАКОН УКРАЇНИ Освіта основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави |
1. Предмет економічної теорії та методи економічного дослідження РОЗДІЛ І. ВСТУП ДО ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ Тема Предмет економічної теорії та методи економічного дослідження |
|
13. Педагогіка як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «педагогіка»,... Предмет і об’єкт педагогіки. Основні етапи розвитку педагогіки і освіти. Категорії педагогіки (виховання, освіта, навчання, розвиток).... |
1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його... Сторичні та етнокультурні витоки формування східнослов’янської спільноти на території України |
|
ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ЗАГАЛЬНУ СЕРЕДНЮ ОСВІТУ Освіта основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави |
Становлення професійної компетенції студентів економічного коледжу Освіта як основа розвитку особистості є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності... |
|
ОСВІТА як соціокультурний феномен Особливості ставлення до дитини... Цілі і завдання освіти є елементом ціннісно-нормативної культури суспільства, похідною від соціальних уявлень про природу і можливості... |
ОГЛЯД ПЕРСПЕКТИВНИХ МОДЕЛЕЙ РОЗВИТКУ ОСВІТИ В УМОВАХ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua