1.1.4. Обов’язки власника і відповідальність його або уповноваженого ним органу в галузі охорони праці
Обов’язки власника або уповноваженого ним органу в галузі охорони праці закріплені в ст. 17 Закону України «Про охорону праці», ст. 29 та ст.153 – 173-1 Кодексу законів про працю України.
Для створення на виробництві безпечних умов праці відповідно до законодавства власник зобов’язаний:
розробляти і впроваджувати комплексні заходи щодо поліпшення умов праці на основі новітніх досягнень науки і техніки;
систематично перевіряти виконання заходів і розпоряджень місцевих органів виконавчої влади та органів нагляду за охороною праці, технікою безпеки і виробничою санітарією;
проводити оперативний контроль за станом техніки безпеки;
здійснювати дієвий повсякденний нагляд за дотриманням працюючими інструкцій з охорони праці;
організувати нагляд за безпечною експлуатацією обладнання і механізмів з підвищеною небезпекою, їх використовуванням і т.п.;
проводити інструктажі з техніки безпеки, навчання та перевірку знань працюючих;
пропагувати безпечні умови праці, забезпечувати працюючих інструкціями і пам’ятками з техніки безпеки, а виробничі дільниці — плакатами, попереджувальними написами і ін.;
у випадку відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, власник зобов’язаний вжити погоджених з органами державного нагляду заходів, що забезпечать безпеку працівників;
своєчасно навчати і атестувати інженерно-технічних і керівних працівників, перевіряти знання правил техніки безпеки і законодавства про працю;
організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року;
старанно розслідувати кожен випадок виробничого травматизму і аварії;
систематично аналізувати причини, через які вони сталися, невідкладно приймати заходи для їх усунення;
вести облік виробничого травматизму, своєчасно складати звіти про травматизм та цільові використання коштів фонду охорони праці підприємства, виділених на реалізацію заходів з техніки безпеки і виробничу санітарію.
Власник чи уповноважений ним орган зобов’язаний забезпечувати працюючих спецодягом, спецвзуттям і іншими засобами індивідуального захисту згідно з діючими нормами, організувати правильне їх зберігання, ремонт, хімчистку і прання спецодягу;
видавати накази і розпорядження з охорони праці (за приписами інспекцій державного нагляду і зауваженнями уповноважених колективів з охорони праці, а також за результатами розслідування аварій і нещасних випадків, про притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення правил і норм техніки безпеки та виробничої санітарії, про проведення чергових випробувань посудин, які працюють під тиском, кранового обладнання, і через інші причини).
Для підвищення відповідальності всіх інженерно-технічних працівників і посадових осіб за організацію безпеки праці, а також точного визначення кола обов’язків кожного з них для створення безпечних умов праці затверджуються посадові інструкції (про функціональні обов’язки і відповідальність посадових осіб за стан охорони праці).
Керівники підприємств, начальники цехів, дільниць несуть відповідальність за загальний стан техніки безпеки, а також за несвоєчасну підготовку та зрив заходів для створення безпеки умов праці, за випадки травматизму і професійних захворювань, за незнання і невиконання підлеглими їм інженерно-технічними працівниками, робітниками і службовцями правил, норм та інструкцій з техніки безпеки і виробничої санітарії.
Адміністративна відповідальність посадових осіб, винних у порушенні законодавства про охорону праці, виражається накладенням на них стягнення у формі грошового штрафу. Право накладати штрафи надано державним інспекторам по нагляду за охороною праці, а також іншим державним інспекціям (санітарного, пожежного і інших видів нагляду). Державний інспектор по нагляду за охороною праці може накладати штраф у розмірі до чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати, а за порушення законодавства про надра або вимог нормативних актів про порядок зберігання, використання та облік вибухових матеріалів — до шести мінімальних розмірів заробітної плати, начальник інспекції відповідно до шести і дев’яти мінімальних заробітних плат. Крім того, службовим особам Державного нагляду за охороною праці надано право накладати адміністративні стягнення на працівників та службових осіб підприємств за створення перешкод у діяльності цих органів. Слід врахувати, що Закон про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення у статтях 41 (ч.2), 93, 94 та 1884 тепер передбачає накладення штрафів не тільки на посадових осіб чи власників підприємств або уповноважених ними осіб, а й на їх працівників, а у статтях 47 і 57 — також на інших громадян. Штраф, накладений на особу, утримується із заробітної плати порушника. Скарги на рішення інспектора Державного нагляду охорони праці про накладення штрафу зобов’язаний розглянути суд, куди оштрафовані мають право звернутися в десятиденний термін.
За результатами комплексної перевірки на підприємство може бути накладений штраф за:
порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, правил, стандартів, норм, положень, інструкцій тощо;
невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з питань безпеки, гігієни праці і т.п.
Підприємство також сплачує штраф за кожний нещасний випадок на виробництві та випадок професійного захворювання, що сталися з вини цього підприємства.
Посадові особи Держнаглядохоронпраці можуть накладати штрафи на підприємства у таких розмірах:
голова Державного комітету по нагляду за охороною праці — до 2 відсотків місячного фонду заробітної плати підприємства, з якого стягується штраф;
заступники голови комітету Держнагляду за охороною праці — до 1,5 відсотка;
начальники територіальних управлінь — до 1 відсотка;
начальники, інспекцій — до 0,5 відсотка.
Максимальний розмір штрафу, що накладається на підприємство, не може перевищувати 2 відсотків місячного фонду заробітної плати підприємства.
Власник підприємства або уповноважений ним орган має право оскаржити в місячний термін рішення про стягнення штрафу з підприємства в судовому порядку.
Несплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення суперечки тягне за собою нарахування на суму штрафу пені в розмірі 2 відсотків за кожний день прострочення. Підприємство сплачує штраф у разі:
нещасного випадку, що не призвів до стійкої втрати працездатності працівника — у розмірі середньомісячного заробітку потерпілого за період його тимчасової непрацездатності;
нещасного випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності, та за професійне захворювання працівника — у розмірі половини середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності;
смерті потерпілого — у розмірі дворічного заробітку потерпілого.
У разі виявлення факту приховання нещасного випадку підприємство сплачує визначений штраф у десятикратному розмірі.
Дисциплінарна відповідальність — це накладення дисциплінарних покарань, передбачених правилами внутрішнього трудового розпорядку: догана та звільнення.
Матеріальна відповідальність для посадових осіб може бути застосована за порушення законодавства про охорону праці та завдання збитків підприємству.
Підприємство має право утримати з посадової особи, яка винна в нещасному випадку чи іншому пошкодженні здоров’я робітників, кошти, виплачені як в бюджет державного соціального страхування, так і потерпілому. Розмір відрахувань може бути обмеженим (не більше середньомісячного заробітку) і повним, якщо збитки виникли внаслідок вчинків, які мають ознаки дій, що караються в кримінальному порядку.
Власник підприємства, установи і організації несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.
Власник звільняється від відшкодування, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини.
Підтвердженням вини власника можуть бути:
акт про нещасний випадок на виробництві або акт про професійне захворювання;
висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль і нагляд за охороною праці та дотриманням законодавства про працю, або профспілкового органу щодо причин ушкодження здоров’я;
медичний висновок про професійне захворювання;
вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів дізнання або попереднього слідства;
рішення або притягнення винних осіб до адміністративної або дисциплінарної відповідальності;
рішення органів соціального страхування про відшкодування власником витрат на допомогу працівникові у випадку тимчасової непрацездатності у зв’язку з ушкодженням здоров’я;
показання свідків та інші підтвердження.
Відшкодування шкоди потерпілому складається з:
виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;
виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім’ї та утриманцям померлого);
компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).
Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК).
Розмір відшкодування втраченого потерпілим заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров’я.
Розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором) і виплачується власником у повному розмірі, тобто без урахування розміру пенсії по інвалідності, а також незалежно від одержуваних потерпілим інших видів пенсій, заробітку (доходу) і стипендій.
Якщо відповідно до медичного висновку потерпілому встановлена стійка втрата професійної працездатності, то одноразова допомога має бути не менше його середньомісячного заробітку за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності.
У випадку тимчасової втрати працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або профзахворювання власник виплачує потерпілому одноразову допомогу на додаткові витрати на лікування в порядку і розмірах, передбачених колективним договором.
У випадку смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім’ї повинен бути не менше п’ятирічного заробітку і, крім того, не менше однорічного заробітку потерпілого на кожного утриманця, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.
Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати та висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі:
домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи);
рішення комісії з трудових спорів;
рішення суду і т.п.
Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від будь-яких інших виплат.
Крім цього, власник відшкодовує потерпілому витрати на медичну та соціальну допомогу (на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний та звичайний догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо).
У випадку смерті потерпілого від нещасного випадку витрати на його поховання також несе власник.
Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці передбачена ст. 135 (132–134; 218–221; 2155, 228; 2285) Кримінального кодексу України.
Порушення службовою особою правил техніки безпеки, промислової санітарії або інших правил охорони праці, якщо це порушення створює небезпеку для життя або здоров’я трудящих, карається виправними роботами на термін до одного року, штрафом або громадською доганою. Ті ж дії, якщо вони спричинили нещасні випадки з людьми, — караються позбавленням волі на термін до чотирьох років (стаття 135).
Порушення правил безпеки гірничих робіт, якщо воно заподіяло шкоду здоров’ю людей або свідомо могло спричинити людські жертви чи інші тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на термін до трьох років або виправними роботами на термін до двох років. Ті самі дії, якщо вони спричинили людські жертви або інші тяжкі наслідки — караються позбавленням волі на термін до восьми років.
(Стаття 218, із змінами, внесеними Указом Президента від 12 січня 1983 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1983. — № 4. — С. 50).
Порушення при проведенні будівельних робіт будівельних і санітарних правил, а також порушення правил експлуатації будівельних механізмів, якщо воно заподіяло шкоду здоров’ю людей або явно могло спричинити людські жертви чи інші тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на термін до одного року або виправними роботами на такий самий термін, або штрафом. Ті самі дії, якщо вони спричинили людські жертви або інші тяжкі наслідки — карається позбавленням волі на термін до п’яти років або виправними роботами на термін до двох років.
(Стаття 219, із змінами, внесеними Указами Президента від 16 лютого 1978 р. і 12 січня 1983 р. // Відомості Верховної Ради України УРСР. — 1978. — № 9. — С. 165; 1983. — № 4. С. 50).
Порушення виробничо-технічної дисципліни або правил, що забезпечують безпеку виробництва на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах, карається позбавленням волі на термін до одного року, або виправними роботами на такий самий термін. Ті самі дії, якщо вони спричинили людські жертви або інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на термін до десяти років.
(Стаття 220. із змінами, внесеними Указом Президента від 12 січня 1983 р.// Відомості Верховної Ради України УРСР. — 1983.- № 4. — С.50).
Порушення правил пожежної безпеки, вчинене особою, до якої протягом року було застосоване адміністративне стягнення за таке саме порушення, карається виправними роботами на термін до одного року або штрафом. Порушення правил пожежної безпеки, яке спричинило виникнення пожежі, — карається позбавленням волі на термін до трьох років або виправними роботами на термін до двох років, або штрафом.
Дії, передбачені частиною 2 цієї статті, якщо вони спричинили людські жертви або інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на термін до восьми років.
(Стаття 2201. Кодекс доповнено Указом Президента від 16 лютого 1978 р.// Відомості Верховної Ради УРСР. — 1978. — № 9. — С. 165). (Із змінами, внесеними Указом — від 12 січня 1983 р.// Відомості Верховної Ради УРСР. — 1983. — № 4. — С. 50).
Порушення правил зберігання, використання, обліку або перевезення вибухових речовин, а також незаконна пересилка цих речовин поштою чи вантажем караються позбавленням волі на термін до одного року або виправними роботами на термін до двох років. Ті самі дії, якщо вони спричинили людські жертви чи інші важкі наслідки, — караються позбавленням волі на термін від трьох до дванадцяти років.
(Стаття 221, із змінами, внесеними Указами Президента від 12 січня 1983 р., 14 квітня 1988 р. та Законом від 26 січня 1993 р.// Відомості Верховної Ради УРСР. — 1983. — № 4. — С.50; 1988. — № 17. — С.427; Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 12. — С.97).
Забруднення рік, озер та інших водойм, водяних джерел і підземних вод неочищеними і незнешкодженими стічними водами або відходами промислових, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств, установ і організацій, що заподіяло або могло заподіяти шкоду здоров’ю людей або сільськогосподарському виробництву чи рибним запасам, а також забруднення атмосферного повітря шкідливими для здоров’я людей відходами промислового виробництва караються виправними роботами терміном до одного року або штрафом. Ті самі дії, якщо вони завдали значної шкоди здоров’ю людей або сільськогосподарському виробництву чи спричинили масову загибель риби, — караються позбавленням волі терміном до п’яти років.
(Стаття 228. В редакції Указу Президента від 12 січня 1983 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1983. — № 4. — С.50).
Порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення радіоактивних матеріалів та інших правил поводження з ними, якщо ці дії могли спричинити загибель людей або інші важкі наслідки, карається позбавленням волі на термін до трьох років чи виправними роботами на термін до двох років або штрафом. Ті самі дії, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки — караються позбавленням волі на термін до десяти років.
(Стаття 2285. Кодекс доповнено Указом Президента від 14 квітня 1988 р./ / Відомості Верховної Ради УРСР. — 1988. — № 17. — С.427).
Кримінальна відповідальність посадових осіб, згідно з чинним законодавством, передбачена і за деякі інші порушення в галузі охорони праці.
|