|
|
Скачати 6.12 Mb.
|
|
ТЕМА 7. СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА СВІТУ. КЛАСИФІКАЦІЯ КРАЇН У МІЖНАРОДНІЙ ЕКОНОМІЦІ 7.1. Критерії виділення підсистем світового господарства На сьогодні у світі існує понад 240 країн, різних за рівнем економічного та соціального розвитку. Для проведення аналізу сучасного та окреслення майбутніх контурів розвитку міжнародної економіки використовують різні класифікації країн, які відрізняються вибором певних критеріїв. До критеріїв виокремлення підсистем у міжнародній економіці відносяться економічний, регіональний, ринковий, соціальний, інноваційний та організаційний підходи. На основі економічного підходу країни можна виділити: 1) промислово розвинуті – країни, в яких частка промислового виробництва в обсязі валового внутрішнього продукту (ВВП) перевищує 50%; 2) аграрні – країни, в яких частка сільськогосподарського виробництва в обсязі ВВП перевищує 50%; 3) промислово-аграрні, в яких частка промислового виробництва перевищує частку сільськогосподарського виробництва у обсязі ВВП; 4) аграрно-промислові країни, в яких частка сільськогосподарського виробництва перевищує частку промислового виробництва у обсязі ВВП. Регіональний підхід використовується для поділу країн відповіднодо їх географічного положення:
Залежно від ступеня розвитку ринкових відносин країни поділяються на: 1) країни з розвинутою ринковою економікою, до яких відносять промислово розвинені країни; 2) країни з ринковою економікою (переважно країни, що розвиваються); 3) країни з перехідною економікою, які еволюціонують у напрямку до ринку; 4) країни з адміністративно-командною системою, до яких відносять країни соціалістичної орієнтації. Залежно від рівня інноваційного розвитку можна виокремити: 1) країни інноваційної (наукової) епохи, які є лідерами на світовому ринку за рахунок самостійної розробки нових технологій (країни-новатори); 2) країни технологічної епохи, в яких обсяги науково-дослідницьких робіт незначні, а розвиток здійснюється за рахунок придбання іноземних технологій (країни-імітатори); 3) країни виробничої епохи, які об’єктивно не можуть впроваджувати інноваційні розробки у виробництво (країни – реципієнти технологічних грантів). Залежно від соціальної організації держав виокремлюють: 1) капіталістичні країни, які характеризуються розвинутими ринковими відносинами та демократичною політичною системою; 2) соціалістичні, в яких переважає командно-адміністративний характер економіки; 3) етатичні, які інтегрують ринкові важелі в авторитарний режим управління національним господарством. Організаційний підхід передбачає класифікацію країн відповідно до їх інтеграційних угрупувань: 1) Співдружність незалежних держав (СНД), до якої входять 11 країн – колишніх республік СРСР; 2) Європейський Союз – інтеграційне об’єднання 27 країн Західної та Центральної і Східної Європи (Великобританія, Німеччина, Франція, Іспанія, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Австрія, Фінляндія, Ірландія, Швеція, Данія, Греція, Португалія, Мальта, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Румунія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Кіпр); 3) НАФТА – інтеграційне угрупування країн Північної Америки (США, Канада, Мексика); 4) Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, яка об’єднує країни Латинської Америки; 5) Організація країн – експортерів нафти ОПЕК (Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Ірак, Іран, Венесуела, Індонезія, Катар, Лівія, Алжир, Нігерія, Еквадор, Габон, Ангола); 6) Організація економічного і соціального розвитку (ОЕСР), до якої входять 29 найбільш розвинутих країн (США, Швейцарія, Австрія, Японія, Нідерланди, Фінляндія, Німеччина, Бельгія, Нова Зеландія, Франція, Люксембург, Туреччина, Велика Британія, Португалія, Мексика, Італія, Греція, Республіка Корея, Іспанія, Норвегія, Польща, Канада, Данія, Угорщина, Австралія, Ірландія, Чехія, Швеція, Ісландія); 7) Чорноморсько економічне співробітництво (ЧЕС), до якого входять 11 країн, які мають територіальний вихід до Чорного моря (Болгарія, Греція, Грузія, Україна, Туреччина, Росія, Румунія, Молдова, Азербайджан, Албанія, Вірменія); 8) ГУУАМ – організація, яка об’єднує Грузію, Україну, Узбекистан, Азербайджан та Молдову. 7.2. Класифікація ЕКОСОС Найбільш розповсюдженою в міжнародній практиці є класифікація країн за методикою Економічної і соціальної ради ООН (ЕСОSОС — Economic and Social Council), яка базується на врахуванні особливостей економічного, історичного, політичного та культурного їх розвитку. Для цілей економічного аналізу країни поділяються на: - розвинуті (країни з ринковою економікою); - країни з перехідною економікою; - країни, що розвиваються. До групи розвинутих країн входять країни Західної Європи (за виключенням Мальти), США, Канада, Японія, Австралія, Ізраїль, Нова Зеландія, ПАР, на частку яких припадає 75% сукупного валового світового продукту (ВСП). У цій групі виокремлюють найбільш економічно потужні країни, які називають “країни великої сімки”: США, Канада, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, частка яких складає 61% сукупного ВСП світу. Характерними особливостями розвитку індустріально розвинутих країн є: - високий рівень розвитку ринкових відносин; - висока ступінь відкритості економіки; - рівень ВВП на душу населення складає не менше 20 000 дол. на рік; - високий рівень соціального захисту (пенсії, обов’язкове медичне страхування, допомога у зв’язку з безробіттям); - відповідно до типу економічного розвитку ці країни відносять до постіндустріальних (інформаційних). Розвиток їх економіки характеризується поступовою переорієнтацією на інформаційну сферу та відмовою від виробництва і перенесенням його у країни, що розвиваються. Тобто розвинуті країни прагнуть стати своєрідним “інтелектуальним центром” для “виробничої периферії”. Однак така стратегія є досить уразливою для найбільш розвинутих країн, так як країни, що розвиваються при досягненні певних економічних успіхів можуть самостійно використовувати власний потенціал. Країнами з перехідною економікою називають колишні соціалістичні країни, які вже 17 років намагаються переорієнтувати планову економіку на ринкові умови господарювання. В цю групу країн включають всі країни Центральної Європи, країни СНД та Прибалтики. До цієї ж групи ООН відносить і Китай, хоча дотепер ця країна входила до складу країн, що розвиваються. Однак інтенсивний розвиток китайської економіки, який характеризується щорічним приростом ВВП більш 10%, свідчить про формування ефективної економічної моделі, яку можна назвати унікальною через поєднання капіталістичного базису та соціалістичної надбудови. Китай виробляє близько 12% ВСП. Країни з перехідною економікою виробляють близько 6% ВСП, у тому числі частка країн Центральної та Східної Європи (без країн Прибалтики) – менше 2%, колишніх радянських республік – більше 4% (у тому числі Росії – близько 3%). Частка у світовому експорті цих країн – 3%. Серед країн даної групи слід виокремити країни, які досягли значних успіхів у своєму економічному розвитку, що сприяло їх вступу до Європейського Союзу у 2004 році – Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Латвія, Литва, Естонія, у 2007 році – Болгарія, Румунія. До країн, що розвиваються відносяться більш як 120 країн, в яких проживає 79% населення світу. Частка цих країн у світовому виробництві складає 42%, зокрема у світовому промисловому виробництві – 34,5%, у світовому сільськогосподарському виробництві – 68%, частка у світовому експорті – близько 40%. Країни цієї групи різні за рівнем та характером соціально-економічного розвитку, що обумовило необхідність їх диференціації на декілька підгруп. Першу підгрупу складають нові індустріальні країни, які значною мірою відрізняються від інших за типом економічного розвитку: вони ввійшли в стадію індустріалізації, в той час як більшість країн, що розвиваються знаходяться на доіндустріальній (аграрній). Серед цієї підгрупи виокремлюють НІК першого покоління – Південна Корея, Сінгапур, Тайвань та другого покоління – Філіппіни, Бразилія, Малайзія, Аргентина, Мексика, Таїланд, Чилі, Індія. Особливостями економічного розвитку цих країн є: - реформування національних економік відповідно до стратегії інтеграції до світової економічної системи; - індустріалізація країн, розвиток галузей переробної промисловості; - створення благоприємного інвестиційного клімату, що сприяло збільшенню обсягів іноземного інвестування; - транснаціоналізація виробництва шляхом відкриття транснаціональним корпораціями структурних підрозділів з метою розширення ринків збуту, підвищення рівня конкурентоспроможності продукції за рахунок зменшення витрат на оплату праці та доступу до більш дешевих джерел сировини; - формування експорто-орієнтованої моделі економічного розвитку. Пояснення стрімкого економічного розвитку нових індустріальних країн (НІК) викладене в концепції асоційовано-залежного розвитку Ф. Е. Кардозо та Е. Фалетто [13]: 1) швидке промислове зростання НІК не подолало їх залежності від розвинених країн; 2) економічній стрибок сприяв посиленню взаємозалежності країн у політичній, соціальній, економічній, культурній сферах; 3) залежність слабо розвинених країн обумовлена не лише експансією розвинених країн, а в деяких випадках внутрішніми та зовнішніми факторами їх економічного розвитку, які сприяють появі “добровільно залежних країн”; 4) форми та напрями залежності країн, що розвиваються від промислово розвинених країн різноманітні та обумовлені специфікою розвитку їх національних економік. Серед країн, що розвиваються є підгрупа відносно заможних країн, до якої слід віднести країни-експортери сировинних ресурсів на світовий ринок (ОАЕ, Катар, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія), а також острівні держави, які спеціалізуються на наданні послуг туристичного та фінансового характеру (Багамські, Бермудські, Кайманові, острови Фіджі, Ямайка, Кіпр, Мальта, Науру, Гваделупа тощо). Незважаючи на високий рівень ВВП на душу населення та високий ступінь соціального захисту, економіка цих країн є вкрай вразливою, бо, по-перше, має монокультурний характер, а по-друге, її ефективність та добробут країн залежить від кон’юнктури світового ринку сировинних ресурсів (нафти, газу, вугілля, металічних руд тощо), рівня забезпеченості природними ресурсами, змін природно-кліматичних умов (туристичний і рекреаційний бізнес), змін на світових фінансових та валютних ринках (надання фінансових, банківських, страхових послуг) тощо. Периферію світової економіки складають 54 найменш розвинутих серед країн, що розвиваються. До них відносяться переважно країни Африки (38 країн), країни Латинської Америки – 3 та Південно-Східної Азії – 13. Характерними особливостями соціально-економічного розвитку цих країн є: - дуалістичний характер економіки, який передбачає існування у народному господарстві двох абсолютно відмінних секторів економіки (сучасний сектор і традиційний), що гальмує процес індустріалізації країн; - аграрний тип господарства; - низький рівень автоматизації та механізації господарства (в африканських державах 90% сільськогосподарських земель обробляється вручну); - монокультурна структура експортної сфери, основу експорту більшості країн, що розвиваються становить природні ресурси або сільськогосподарська продукція; характер економіки; - периферійний характер розвитку їх економічних систем, обумовлений високим ступенем залежності від розвинутих країн; - низький рівень ВВП на душу населення (менше 1000 дол. на рік, а в деяких найбідніших країнах – менше 1 дол. в день), що поглиблює проблему бідності населення – в Бурунді, Анголі, Гаїті, Нігері, Афганістані за межею бідності знаходиться від 60 до 68% населення; - високий рівень безробіття (від 50 до 80%); - мала тривалість життя – у середньому 40-55 років, висока дитяча смертність; - низький рівень грамотності населення. Ці країни є реципієнтами фінансової допомоги міжнародних організацій та країн-донорів, бо саме тут найбільш гостро проявляються глобальні проблеми світової економіки. 7.3. Класифікація Світового банку за рівнем економічного розвитку Класифікація країн за методикою Світового банку ґрунтується на розрахунку рівня середньорічного доходу на душу населення. Достатньо тривалий час серед економістів велись дискусії щодо визначення базового критерію класифікації країн. Пропонувалось використовувати показник ВВП на душу населення, але при такому поділі не враховуються особливості кредитування Світовим банком найбідніших країн, які часто отримували безпроцентні або пільгові кредити, що викривляло їх реальний економічний потенціал. З кінця 80-х років XX ст. пропонувалось як показник використовувати ВНП на душу населення. Однак впровадження даної методики не привело до позитивних результатів через нівелювання особливостей економічного розвитку окремих країн та відсутності єдиної ознаки класифікації. Тому спеціалісти Світового банку розробили дві класифікації країн: за рівнем середньорічних доходів на душу населення та за рівнем зовнішнього боргу. За рівнем середньорічних доходів на душу населення виокремлюють: - країни, в яких на душу населення припадає понад 9 655 дол. США на рік (Ліхтенштейн, Люксембург, Швейцарія, Норвегія, Ірландія, Данія, Ісландія, Австрія, Франція, Німеччина, Великобританія, Бельгія, Швеція, Фінляндія, Італія, Нідерланди, Іспанія, Греція, Кіпр, Португалія, Бруней, Кувейт, ОАЕ); - країни з ВВП на душу населення від 3 126 до 9 655 дол. США (інші розвинуті країни та деякі країни з перехідною економікою – Словаччина, Литва, Угорщина, Польща, Хорватія, Туреччина, Румунія); - країни з показником від 785 до 3 125 дол. США на рік (нові індустріальні країни, країни з перехідною економікою); - країни з показником до 700 дол. США на душу населення на рік (країни, що розвиваються). За рівнем зовнішнього боргу країни класифікуються: - країни з високим рівнем зовнішньої заборгованості; - країни з середнім рівнем зовнішньої заборгованості; - країни з низьким рівнем зовнішнього боргу. Країни з високим рівнем зовнішнього боргу характеризуються такими ознаками: - частка зовнішнього боргу в ВВП більше 80%; - відношення поточної вартості обслуговування боргу до обсягу експорту перевищує 220%. Країни із середнім рівнем зовнішньої заборгованості мають: - частку зовнішнього боргу в ВВП більше 60%; - відношення поточної вартості обслуговування боргу до обсягу експорту більше 60%. Якщо країни не надають даних про розмір зовнішнього боргу або надають не достовірні дані, які ставляться під сумнів міжнародними організаціями, то для визначення країн з високим рівнем зовнішньої заборгованості використовують наступні критерії: - відношення боргу до ВВП більше 50%; - відношення боргу до експорту більше 275%; - відношення вартості обслуговування боргу до експорту більше 30%; - відношення процентів за зовнішніми зобов’язаннями до експорту більше 120%. Ця методика є більш жорсткою, але в той же час дає можливість оцінити рівень платоспроможності країни та ефективність її міжнародних кредитних операцій. 7.4. Рівень економічного розвитку країни і її участь у світовому господарстві Економічний розвиток країн аналізується за наступними показниками: валовий національний продукт (ВНП), валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний розрахований дохід (ВНД), національний дохід, ВВП на душу населення, ВНП на душу населення, частка продукції обробної промисловості та сфер послуг в ВВП і ВНП, рівень освіти населення та тривалість життя. У табл. 7.1 наведені дані про обсяги ВВП деяких країн. Слід зазначити, що при використанні даної методики виникають певні труднощі з пошуком критерію класифікації країн. Вартісні обсяги ВВП та ВНП характеризують економічну могутність країни, але не відображають рівень життя населення. Так, достатньо великі обсяги ВВП і ВНП Китаю та Індії не можуть бути індикаторами високого рівня життя населення. В той же час, у Швейцарії, Люксембурзі життєвий рівень населення високий при малих обсягах ВВП та ВНП. Тому для визначення рівня економічного розвитку країни необхідно аналізувати вартісний обсяг ВВП та ВНП на душу населення. Таблиця 7.1 Обсяги ВВП країн світу (в млрд дол. США)
У табл. 7.2 наведені показники ВВП на душу населення. Таблиця 7.2 ВВП країн на душу населення в 2008 році (в євро)
Місце підсистем у світовому господарстві визначається рівнем та характером зовнішньоекономічних зв’язків. Рівень зовнішньоекономічних зв’язків країни відповідно визначається на основі аналізу динаміки та структури експортно-імпортних операцій у сфері торгових, інвестиційних, інноваційних, міграційних відносин між державами. Характер зовнішньоекономічних зв’язків визначається, насамперед особливостями зовнішньоекономічної політики країни, ступенем відкритості її економіки. Ступінь відкритості зовнішньому ринку визначається часткою експорту в ВВП країн (експортною квотою). Світовий банк виокремлює 5 груп країн за ступенем відкритості їх економік: 1) країни з відносно закритою економікою, частка експорту в ВВП яких складає менше 10%. В цю групу входять 10 країн: Бразилія, Аргентина, Перу, Суринам, Судан, Уганда, Руанда, Бірма, Японія, Гаїті; 2) країни, експортна квота яких складає 10 – 19% (27 країн): США, Мексика, Колумбія, Болівія, Австралія, Індія, Пакистан, Іспанія, Чад, Ефіопія, Сомалі та ін.; 3) країни з експортною квотою від 20 до 24% (24 країни): Україна, Франція, Італія, Греція, Німеччина, Туреччина, Сирія, В’єтнам, Лаос, Нікарагуа, ПАР, Мозамбік, Нігерія, Мали, Алжир, Єгипет, Мадагаскар та ін.; 4) країни з експортною квотою 25 – 34% (32 країни): Росія, Казахстан, Киргизія, Узбекистан, Таджикистан, Туркменія, Молдова, Румунія, Угорщина, Великобританія, Португалія, Китай, Іран, Канада, Швеція, Фінляндія, Венесуела, Чилі, Парагвай, Еквадор, Заїр, Танзанія та ін.; 5) країни з відносно відкритою економікою, експортна квота яких складає понад 35% (70 країн): Панама, Коста-Ріка, Гондурас, Гайана, Мавританія, Туніс, Сенегал, Габон, Конго, Ангола, Намібія, Ботсвана, Кенія, Саудівська Аравія, Йорданія, Ізраїль, ОАЕ, Бутан, Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Папуа-Нова Гвінея, Монголія, Норвегія, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Австрія, Чехія, Словенія, Болгарія, Естонія, Литва, Латвія, Білорусь, Грузія, Вірменія, Азербайджан. Контрольні запитання 1. Які критерії використовуються для виділення підсистем світового господарства? 2. Визначте основні групи країн у міжнародній економіці та охарактеризуйте особливості їх економічного розвитку. 3. Як класифікуються країни за методиками Світового банку та Міжнародного валютного фонду? 4. Які показники використовуються для визначення рівня економічного розвитку країни? 5. У чому полягають особливості розвитку: - розвинених країн; - країн з перехідною економікою; - країн, що розвиваються? |
|
Робоча програма для спеціалістів денної форми навчання напряму підготовки... Робоча програма для спеціалістів денної форми навчання напряму підготовки 030203 «Міжнародні економічні відносини» |
Тема : СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ В. В. Козик Л. А. Панкова“Світове господарство та міжнародні економічні відносини” Львів 1995 |
|
Тема : МІЖНАРОДНЕ ВИРОБНИЧЕ СПІВРОБІТНИЦТВО М. Школа В. М. Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст 81-100 |
МІЖНАРОДНЕ НАУКОВО ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО М. Школа В. М. Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст 101-112 |
|
Тема : МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ М. Школа В. М. Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст 116-123 |
Дробышевский С. М., Худько Е. В., Великова Е. Е Жук І. Н., Киреева Е. Ф., Кравченко В. В. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник / Під общ ред. І. Н. Жук. Мн.: БГЭУ, 2001. 149... |
|
КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с |
РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Робоча програма курсу Міжнародні організації для студентів за напрямом підготовки 030205 – Країнознавство, галузь знань 0302 – Міжнародні... |
|
ТЕМА НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА Семінарське заняття №1- 2 год Економічна система, економічне благо, економічні потреби, економічні інтереси, продуктивні сили суспільства, праця, предмет праці,... |
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний... |