|
|
Скачати 6.12 Mb.
|
1) концентрацію населення у великих поселеннях та появу відносно розвинутого племінного суспільства;2) переселенню хліборобів та скотарів на нові території – з Греції та Криту до Данії та Швеції.Хоча неолітичні общини VI-V тисячоліть були автарктичними (замкненими) і самі задовольняли свої потреби у продуктах харчування, одязі, знаряддях праці та зброї, археологи наводять досить аргументовані докази існування між ними жвавого обміну. Головними об’єктами такого обміну були високоякісна сировина, різні продукти з каміння для виготовлення та шліфування знарядь праці. Цінність продукту обміну як виробу встановлювалась не тільки (і не стільки) величиною витрат праці на його виготовлення, а й місцем його походження, вагою, його рідкістю на даній території, віддаленість між общинами тощо. При цьому відносини обміну у цей період встановлювались вже не між общинами, а між племенами – новим соціальним утворенням, яке є типовим для неолітичного суспільства. Плем’я, як відомо, характеризується спільною мовою, культурою, територією та очолювалось вождем. Розвиток продуктивних сил у період пізнього неоліту – в енеоліті – пов’язаний, в першу чергу, з оволодінням першим металом – міддю та започаткування первісної металургії міді. Це відкривало нові можливості для удосконалення знарядь обробки землі, гончарного ремесла, розвитку вівчарства, конярства й інтенсифікації міжплемінного обміну. В енеоліті відбувається перший крупний суспільний поділ праці – відокремлення скотарства від землеробства, що сприяло зростанню продуктивності праці, покращенню життя населення та зростанню його чисельності. Виникнення бронзового віку відноситься до початку ІІІ тисячоліття до н. е. на Стародавньому Сході, в Середній Азії, Середземномор’ї та Єгипті, а на межі ІІІ і ІІ тисячоліть до н. е. розповсюджується на Європу, де охоплює період до початку І тисячоліття до н. е. включно. Цей період характеризується стрімким розвитком продуктивних сил за двома напрямками: 1) завдяки освоєнню видобування руди, її переробки та виплавки таких металів як мідь, цинк, золото, срібло тощо; 2) завдяки швидкому освоєнню нових транспортних засобів – кораблів, човнів, дерев’яних каное, а також колісного транспорту. В епоху бронзового віку відбувається другий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла від землеробства. Формування відносно великих металопереробних центрів прискорило процес суспільного поділу праці, розвиток відносин обміну, який набуває регулярного характеру. Встановлюються інтенсивні торговельні зв’язки як всередині найбільш великих цивілізацій цього періоду (мінойської та мікенської), так і між ними – міжрегіональна торгівля. Розвиток торговельних відносин в епоху бронзового віку супроводжувався одночасно серйозними змінами у соціальній структурі племен та общин. Посилювалась соціальна диференціація, особливо в регіонах, де знаходились великі родовища корисних копалин – джерел сировини для розвитку ремесла. Це, в свою чергу, обумовило виникнення класів, а в кінцевому випадку – занепад первіснообщинного ладу. 2.3. Зовнішня торгівля як основна форма економічних відносин стародавніх держав Історія стародавнього світу налічує близько чотирьох тисячоліть, охоплюючи період від появи перших ранньокласових утворень у Месопотамії та Єгипті у другій половині IV тисячоліття до н. е. до падіння Римської імперії у V столітті н. е. Формування стародавніх цивілізацій – складний процес історичної взаємодії людини, суспільства та природи. Природним фундаментом різноманітності істотних форм, способу життя стародавніх цивілізацій є відмінності у природних умовах: клімату, сировинних ресурсів, географічного положення, родючості ґрунтів тощо. Саме ці умови формували найбільш оптимальний тип функціонування господарської системи, що забезпечило економічний та соціальний прогрес стародавніх цивілізацій. Основою їх матеріального виробництва все ще залишалось землеробство, що вплинуло на подальші зміни у суспільній системі. Суспільні поділи праці підвищили продуктивність праці, забезпечили ріст додаткового продукту, що сприяло виникненню майнової нерівності, соціальної диференціації населення. Таким чином, землеробство було основою не тільки біологічного відтворення людей, але й економічного та соціального розвитку стародавнього суспільства у цілому. Саме тому воно є системоутворюючим елементом типології стародавніх цивілізацій. У цей період виникають два соціально-економічних способи виробництва – античний та азіатський, порівняльна характеристика яких надана у табл. 2.2. Дане порівняння азіатського та античного способів виробництва вказує на значний розвиток простого товарного виробництва та ринкових відносин у Стародавній Греції та Стародавньому Римі з використанням рабської праці в усіх сферах економіки. У той же час в азіатських державах спостерігався слабкий розвиток простого товарного виробництва та ринкових відносин при незначному використанні праці рабів. Тому можна стверджувати, що становлення рабовласницької суспільно-економічної формації відбувалось саме у Стародавній Греції та Стародавньому Римі. Основним економічним законом даної формації є наступний – виробництво продукту на основі праці раба та неекономічні форми його привласнення й розподілу. Основними ознаками рабовласницької суспільно-економічної формації є: 1) натуральний характер економіки; 2) примітивна, рутинна техніка виробництва; 3) власність на раба, знаряддя виробництва, продукт праці раба; 4) переважно споживчий характер ринку; 5) розвиток простого товарного виробництва, третій суспільний поділ праці – відокремлення купецького (торгового) і лихварського (грошового) капіталу від ремесла; 6) утворення держав – міст (полісів) у Стародавній Греції та муніципій у Стародавньому Римі. Таблиця 2.2 Порівняльна характеристика античного та азіатського способів виробництва
У Стародавній Греції сформувалось два типи полісів: 1) аграрний, який характеризувався переважанням сільськогосподарського виробництва, слабким розвитком торгівлі, ремесел та товарно-грошових відносин (Спарта); 2) торгово-ремісницький, який характеризується значним розвитком ремесла, торгівлі, товарно-грошових відносин (Афіни, Сіракузи, Мілет). Становлення рабовласницької формації у Стародавній Греції відбувалось у XI-IX ст. до н. е., у Стародавньому Римі – IX-VI ст. до н. е. Слід відзначити певні відмінності у рабовласницькому суспільстві цих двох цивілізацій (табл. 2.3). Таблиця 2.3 Порівняльна характеристика рабовласницького суспільства у Стародавній Греції та Стародавньому Римі
Незважаючи на певні відмінності стародавнім цивілізаціям притаманні і загальні риси. Насамперед, це стосується рівня продуктивних сил та виробничих відносин: технологія ручної праці з використанням індивідуальних та колективних знарядь праці; значна роль землеробства та натурального господарства; опора на неекономічне спонукання як спосіб організації та привласнення суспільного продукту; залежність від зовнішніх економічних зв’язків. Основною формою економічних відносин між державами стародавнього світу була зовнішня торгівля, яка обслуговувала обмін та перерозподіл споживчих вартостей між ними. Найважливішими чинниками виникнення та подальшого її розвитку в цей період були географічні і природнокліматичні умови та відмінності у забезпеченості держав ресурсами –корисними копалинами, технічною сировиною тощо. Зовнішня торгівля задовольняла внутрішні потреби держав у тих видах сировини та продуктів, виробництво яких було неможливим або економічно недоцільним. У стародавньому світі існувало два типи торгових відносин: 1) експортно-імпортний характеризується тим, що експорт спрямований на створення можливостей для імпорту; 2) транзитний, пов'язаний з переміщенням (транспортуванням) товарів, які придбані в одній країні і підлягають продажу в іншій (фінікійська торгівля). Товарна структура міжнародної торгівлі античного світу включала дві основні товарні групи: товарі широкого вжитку та предмети розкоші. У цей період почала розвиватись спеціалізація виробництва, а саме: Греція спеціалізувалась на виробництві оливкової олії, вина та кераміки; Єгипет – пшениці та папірусу; Сирія – оксамиту, ювелірних прикрас, скла; Китай – на виробництві шовку; Індія – прянощів та бавовни; Галлія – скла, ремісних виробів. Відповідно до цього формувалась експортна спеціалізація країни та регіонів. Намагаючись приблизити традиційні джерела сировини, стародавні держави вели активну завойовницьку політику, при чому експлуатація захоплених земель була жорсткою і передбачала натуральні та грошові податки, нееквівалентний обмін, сплату контрибуцій тощо. На початку ІІІ тисячоліття до н. е. економічні зв’язки між стародавніми державами стають стабільними та досягають міжнародних масштабів. Характерною рисою міжнародних економічних відносин ІІІ та ІІ тисячоліть до н. е. є переважання зовнішньої торгівлі над внутрішньою. Панування натурального господарства в стародавніх державах обумовлювало невелику місткість внутрішніх товарних ринків, а неухильне збільшення попиту на сировину стимулювало розвиток її виробництва й експорту та сприяло інтенсифікації міжнародного обміну. У ІІІ тисячолітті до н. е. в стародавніх державах (Вавилоні, Ассирії, Шумерському царстві та інших) формується інститут купців – тамкару та карум в Асирії – службових осіб храму або палацу, які здійснювали регулювання зовнішньоторговельних операцій. Особливістю міжнародної торгівлі цього часу було її здійснення тільки на адміністративних засадах. Збагачення тамкару та їх службовий стан сприяли організації міжнародного обміну поза сферою прямого контролю з боку держави. Паралельно з виконанням своїх офіційних функцій, тамкару могли займатись приватною торгівлею та позиковими операціями. На початку ІІ тисячоліття до н. е. вони поступово перетворились у самостійних професійних купців. Функції карум були значно ширші і полягали у збиранні податків, контролі за діяльністю торговельних центрів, наданні торгових місць, наданні позик приватним особам. Володіючи торговельними домами, карум виконували також функції банків, клірингових контор, торговельних палат, центрів експортно-імпортної діяльності. У цей же період спочатку у Західній Азії, а потім і в інших стародавніх державах виникли торгові общини – факторії, які виконували посередницьку функцію. Торгові общини знаходились на території держави, але мали власний центр та особливий юридичний статус. Вони укладали угоди на поставку заморських товарів з правителями та широко співробітничали з місцевим населенням. Поступово торгові общини почали спеціалізуватись на певних видах посередницької діяльності (транспортуванні, фрахтуванні, оптовій торгівлі, позикових операціях тощо). На межі ІІ – І тисячоліть до н. е. між державами стародавнього світу склалась досить організована система міжнародного обміну. В результаті, вже у І тисячолітті до н. е. стародавній світ становить систему тісно пов’язаних різноманітними відносинами держав, економічне спілкування яких збагачувало кожну цивілізацію, але не порушувало її неповторну специфіку. Міждержавні відносини розвивались в межах боротьби за “світову” гегемонію. Потужним фактором зростання економічної могутності стародавніх держав була колонізація. Як історичний процес колонізація відбувалась хвилеподібно, охоплюючи нові країни, регіони, континенти. Початок цьому процесу у І тисячолітті до н. е. поклала фінікійська колонізація басейну Середземного моря, потім у VIII – VI ст. до н. е. – Велика грецька колонізація Середземноморського та Причорноморського басейнів. Освоєння нових територій сприяло розширенню зовнішньоторговельних контактів, розвитку ремесла та товарного виробництва на заморських територіях. Вже у І тисячолітті до н. е. змінюється тип міжнародної торгівлі – старий експортно-імпортний на більш вигідний – транзитний. Посередницька торгівля сприяла більш широкому розподілу ресурсів та товарів, формуванню та розвитку нових потреб і, таким чином, стимулювала економічне зростання у стародавніх державах. Політичне об’єднання Середземномор’я під владою Риму (III – I ст. до н. е.) стало істотним фактором розширення міжнародного економічного обміну. II ст. до н. е. в історії відноситься до “золотого віку” Римської імперії. В цей період найбільшого розвитку досягають і торгові відносини між метрополією та завойованими територіями. Основним постачальником продукції ремісного виробництва була Сирія (дорогі тканини, скло, ювелірні вироби). Єгипет постачав льняні тканини, папірус, зерно; північно-африканські провінції – пшеницю, диких тварин для цирків, золото, слонову кістку; Іспанія – золото, срібло, олово, мідь, залізо, вино; Німеччина, Англія та інші країни – рабів. Поряд з внутрішньою (міжпровінційною) торгівлею інтенсивно розвивалась і зовнішня торгівля Стародавнього Риму з іншими країнами Західної та Східної Європи, Східної та Середньої Азії. Слід зазначити, що до VI ст. до н. е. в міжнародній торгівлі переважали бартерні розрахунки. Однак з появою у VII ст. до. н. е. в Лідії монет металеві гроші стали широко використовуватись в торговельних операціях. Майже одночасно і в грецьких полісах з’явились перші монети, карбування яких стало державною монополією. Поява монет сприяла виникненню обмінних операцій та професійних міняйл. У Стародавній Греції з’явились грошові міняйли – трапезиди, які виконували наступні функції: - приймали гроші на зберігання; - переказували гроші з рахунка на рахунок; - надавали грошові позики під проценти. У подальшому вони перетворились у посередників при здійсненні торговельних операцій: приймали вклади, здійснювали розрахунки за товар від імені клієнта. Міняльна справа та обслуговування операцій купців стала основою банківської справи в Афінах. Широке розповсюдження отримали кредити, проценти за якими становили 12-18% річних, але по зовнішньоторговельних операціях процентна ставка була значно вищою і досягала 30%. Для удосконалення організації зовнішньоторговельних операцій купці створювали об’єднання – фіаси, задачами яких були взаємна допомога позичками, страхування, обмін інформацією. Розвитку внутрішнього та зовнішнього ринків у Римській імперії сприяв також розвиток грошового обігу та поява банків і банківської справи. В епоху Римської імперії була здійснена правова регламентація та спеціалізація банків за всіма видами операцій – обміну грошей, переказу грошей з одного рахунку на інший, посередництво у взаєморозрахунках. Наявність у обігу різних монет обумовила необхідність появи і професійних міняйл – аргентаріїв, які об’єднувались у групи та виконували наступні функції: - надавали кредити під проценти (річний процент складав відповідно до правових обмежень 6% у Римі та до 48% у провінціях); - переводили гроші в інші міста та країни (купець міг залишити гроші у міняйл в одній країні і отримати їх в іншій при пред’явленні відповідного свідоцтва); - страхували майно. При цьому аргентарії використовували чеки, перевідні векселя, безготівкові, поточні, активні та пасивні рахунки. Їх активна діяльність сприяла тому, що на початку І тисячоліття до н. е. Рим став світовим центром грошових операцій, аукціонів та торговельних угод, світовою біржею. 2.4. Міграція робочої сили як специфічна риса міжнародних економічних відносин стародавніх держав Міграція робочої сили є однією з характерних рис міжнародних економічних відносин давнини. Вона виступала, насамперед, у формі насильницького переселення висококваліфікованих ремісників, які майстерно володіли технологією виробництва дефіцитних та рідкісних товарів і виробів. Пізніше міграція робочої сили здійснювалась в основному через необхідність або доцільність пошуку більш сприятливих економічних, культурних умов життя працездатного населення. Як своєрідну міграцію, можна розглядати і работоргівлю, яка виконувала важливу функцію античної економіки періоду класичного рабства – відтворення безпосередніх виробників. Найбільших масштабів торгівля рабами досягає в Стародавньому Римі. Міжнародним центром работоргівлі стародавнього світу став острів Делос, де щоденно продавались десятки тисяч рабів. Про значущість та масовість работоргівлі свідчить історичний факт захвату Делосу військами понтійського царя Мітрідата, під час якого було знищено близько 20 тисяч римських громадян – торгових представників та посередників у торгівлі рабами. Також крупними ринками рабів були острови Хіос, Ефес, Самос. У цілому рівень розвитку зовнішньоекономічних відносин у стародавньому світі характеризується високим рівнем організації зовнішньоторговельної діяльності, розвинутою товарною структурою. Таким чином, ще у стародавні часи почали формуватись та отримали розвиток різні форми міжнародних економічних відносин. Сутність конкретних економічних відносин різних епох визначається цілковито всією системою продуктивних сил та виробничих відносин. Товарне виробництво не стало загальною формою економічного розвитку стародавніх держав через низький рівень розвитку продуктивних сил, велику значущість владних відносин та спонукання в організації економічного життя стародавнього суспільства. Контрольні запитання 1. Які особливості формаційного та цивілізаційного підходів щодо визначення історичного підґрунтя розвитку міжнародних економічних відносин? 2. У чому полягають особливості міжобщинних відносин за доби палеоліту? 3. Які причини кризи привласнюючого господарства за доби мезоліту? 4. Що становить “неолітична революція і які її наслідки? 5. Як відбувався обмін за доби бронзового віку? 6. Визначте товарну структуру міжнародної торгівлі стародавніх держав. 7. У яких формах здійснювалися зовнішньоторговельні зв’язки стародавнього суспільства? 8. Як формувалися грошові відносини стародавніх держав? 9. Який характер мала міграція робочої сили у первісній суспільно-економічній формації? |
|
Робоча програма для спеціалістів денної форми навчання напряму підготовки... Робоча програма для спеціалістів денної форми навчання напряму підготовки 030203 «Міжнародні економічні відносини» |
Тема : СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ В. В. Козик Л. А. Панкова“Світове господарство та міжнародні економічні відносини” Львів 1995 |
|
Тема : МІЖНАРОДНЕ ВИРОБНИЧЕ СПІВРОБІТНИЦТВО М. Школа В. М. Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст 81-100 |
МІЖНАРОДНЕ НАУКОВО ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО М. Школа В. М. Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст 101-112 |
|
Тема : МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ М. Школа В. М. Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст 116-123 |
Дробышевский С. М., Худько Е. В., Великова Е. Е Жук І. Н., Киреева Е. Ф., Кравченко В. В. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник / Під общ ред. І. Н. Жук. Мн.: БГЭУ, 2001. 149... |
|
КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с |
РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Робоча програма курсу Міжнародні організації для студентів за напрямом підготовки 030205 – Країнознавство, галузь знань 0302 – Міжнародні... |
|
ТЕМА НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА Семінарське заняття №1- 2 год Економічна система, економічне благо, економічні потреби, економічні інтереси, продуктивні сили суспільства, праця, предмет праці,... |
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний... |