|
|
Скачати 6.12 Mb.
|
|
ТЕМА 8. ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА У СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ 8.1. Класифікація та мобільність факторів виробництва у світовому господарстві Основою функціонування суб’єктів світового господарства є процес виробництва продукції (робіт, послуг) для задоволення матеріальних та духовних потреб суспільства. Організація виробничого процесу базується на матеріальній базі, яка складається з факторів виробництва. Фактори виробництва – це ресурси, використання яких у виробничому процесі сприяє створенню матеріальних благ. До факторів виробництва відносять: капітал – це накопичений запас коштів, які необхідні для створення матеріальних благ; труд – розумова та фізична діяльність людини, спрямована на досягнення поставлених цілей; земля – ресурси природи, які використовуються для створення матеріальних благ; технологія – наукові методи досягнення практичних цілей. Класифікація факторів виробництва передбачає їх виокремлення за наступними критеріями: 1) за походженням: - основні – ресурси природи, якими володіє країна; - розвинуті – це фактори, які були отримані при здійсненні господарської діяльності; 2) за ступенем матеріальності: - матеріальні, які мають матеріально-уречевлену форму (земля, капітал); - нематеріальні, які не мають матеріально-уречевленої форми (труд, технологія); 3) за характером зростання: - інтенсивні, які сприяють збільшенню обсягів виробництва за рахунок якісних змін їх використання (підвищення продуктивності праці, збільшення виробничої потужності, впровадження нових технологій тощо); - екстенсивні, збільшення обсягу використання яких сприяє збільшенню обсягів виробництва (збільшення обсягів поставок сировини, збільшення обсягів інвестування та кількості працівників, додаткове введення в експлуатацію обладнання тощо); 4) за ступенем спеціалізації: - загальні – фактори універсального характеру, які можуть використовуватись у різних галузях економіки; - спеціальні, у яких відсутні адаптивні риси через вузьку спеціалізацію та використання тільки в окремих галузях; 5) за ступенем мобільності, тобто здатності переміщуватись у просторі та змінювати свої функції: - абсолютно мобільні, які досить легко переміщуються у міжнародному просторі та можуть змінювати свої форми та функції (капітал, труд, технологія); - слабо мобільні фактори, які не здатні переміщуватись у просторі та змінювати свої функції (земля) або ж їх мобільність є не доцільною. Основні та спеціальні фактори виробництва є слабо мобільними, а розвинуті та загальні – абсолютно мобільними. Характер та обсяги економічної взаємодії між країнами обумовлюються, насамперед, різною їх забезпеченістю факторами виробництва. Зосередження факторів виробництва у окремих країнах залежно від їх географічного положення, природнокліматичних умов, розміру території, чисельності населення та рівня соціально-економічного розвитку, яке є основою для міжнародної спеціалізації та міжнародного кооперування, називається міжнародним розподілом факторів виробництва. Процес міждержавного руху факторів виробництва з метою їх оптимального використання у виробництві називається міжнародним рухом факторів виробництва. Важливою складовою виробничого потенціалу країн є їх природно-ресурсний потенціал, тобто здатність самостійно забезпечити потреби економіки необхідними природними ресурсами. 8. 2. Місце та роль природних сировинних ресурсів у світовому господарстві Природні ресурси є важливою (але не обов’язковою) умовою розвитку економіки будь-якої країни та додатковою перевагою її функціонування на світовому ринку. Сучасні науково-технічні досягнення сприяють зменшенню впливу природно-ресурсного чинника на характер та тенденції розвитку світового господарства. Доказом цього є такі країни, як Японія, Сінгапур, південна Корея, економічний розвиток яких не пов'язаний з наявністю природних ресурсів. Ресурси (в перекладі з французької resources – можливості, способи, засоби, ресурси, запаси) в міжнародній економіці розглядаються як складові виробничого потенціалу країни та світового суспільства, які використовуються для економічного та науково-технічного розвитку. Природно-сировинні ресурси – це досліджені, розвідані та видобуті природні багатства, які використовуються в господарстві та є засобами людського існування. Класифікація природно-сировинних ресурсів здійснюється за наступними ознаками: 1) за походженням: - ресурси природних компонентів, які видобувають з окремих джерел корисних копалин; - ресурси природно-територіальних комплексів є складовими великих родовищ корисних копалин; 2) за видами господарського використання: - ресурси промислового виробництва, які використовуються у різних галузях промисловості; - ресурси сільськогосподарського виробництва, які використовуються у сільському господарстві (земельні, водні ресурси) та отримані у процесі сільськогосподарської діяльності (продовольчі ресурси, продовольчі культури, продукти рослинництва та тваринництва) . Промислова сировина поділяється на: 1) сировину мінерального походження, яка за технологією використання включає: паливно-енергетичну сировину (нафту, вугілля, газ, уран); чорні леговані та тугоплавкі (руди, залізо, марганець, хром, нікель, кобальт, вольфрам тощо); кольорові метали (руда алюмінію, міді, свинцю, цинку, ртуті тощо) та благородні метали (золото, срібло, платину); хімічну та агрономічну сировину (калійні солі, фосфати, апатити тощо); технічну сировину (алмази, азбест, графіт тощо); флюси, вогнеупори, цементну сировину. Частка мінеральної сировини в структурі природних ресурсів складає 80%; 2) сировину, яка отримана штучним шляхом (штучні волокна, синтетичний каучук, пластмаси). За вичерпністю: 1) вичерпні ресурси, потреби в яких значно перевищують обсяги та швидкість відтворення, що сприяє їх виснаженню. Залежно від інтенсивності та швидкості природного відтворення вичерпні ресурси можна поділити на: - не відновлювальні – ресурси, використання яких призводить до зменшення їх обсягів, до них відносять всі види мінеральних ресурсів та земельні ресурси; - відносно відновлювальні – ресурси, обсяги відтворення яких значно менші від обсягів споживання (продуктивні сільськогосподарські землі, водні ресурси в регіональному аспекті); - відновлювальні – ресурси, яким властиве відтворення в процесі їх використання (ресурси рослинного та тваринного світу); 2) невичерпні ресурси, обсяги та якість яких не залежать від обсягів та інтенсивності їх використання. До них відносять: - кліматичні ресурси; - водні ресурси. Щорічно для потреб світового господарства використовується лише 10% загального запасу прісної води і тому при дотриманні принципів раціонального водовикористання та розвитку технології опріснення солоних морських вод, які складають 98% загального обсягу води в світі) ці ресурси можна вважати невичерпними; - нетрадиційні енергоресурси, до яких відносять сонячну, вітрову, приливну, енергію морських хвиль, геотермальну (внутрішня енергія землі), біологічну (енергія біомаси), енергію температурного градієнту океанічних вод. Якщо значна частина ресурсів у процесі споживання повністю знищується та стає непридатною для подальшого використання, то деякі ресурси після їх використання можуть знову ставати вихідною сировиною для виробництва – це вторинна сировина. Виснаження мінерально-сировинної бази обумовлює збільшення ролі вторинної сировини в таких галузях, як чорна, кольорова металургія, паперово-целюлозна тощо. За методикою ООН природні ресурси поділяються залежно від рівня розробки та достовірності даних щодо запасів родовищ корисних копалина на: 1) розвідані ресурси – це виявлені сучасними методами розвідки або дослідження ресурси, видобування яких є технічно доступним та економічно рентабельним; 2) попередньо оцінені ресурси – встановлені на основі теоретичних розрахунків та обстежень запаси ресурсів, які включають також точно встановлені технічно видобувні запаси корисних копалин та запаси, які у теперішній час технічно не можливо або економічно не доцільно видобувати; 3) прогнозні (ймовірні) – ресурси, кількісна та якісна оцінка яких базується на наближених знаннях щодо геологічних особливостей родовищ. До природних сировинних ресурсів відносять: земельні ресурси; лісові ресурси; мінеральні ресурси; паливні ресурси (нафта, газ, вугілля); енергетичні ресурси. Земельні ресурси. Роль земельних ресурсів у світовому господарстві є багатозначною: земля – це простір існування людей та основний чинник розвитку світового виробництва. Унікальність землі як природного ресурсу полягає у її родючості. Площа суші планети становить 149 млн км.³, або 14,9 млрд га. Близько 30% суші не виробляє первісної біологічної продукції, бо знаходиться під пустелями, водоймами, льодовиками. Структура світового земельного фонду наведена в табл. 8.1. Таблиця 8.1 Структура світового земельного фонду
За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації (ФАО), площа землі освоювалась наступним чином: 11% земель знаходяться під сільськогосподарською обробкою, 23% – під луками та пасовищами, 30% – під лісами, 2% – під населеними пунктами, промисловими об’єктами, транспортними комунікаціями, 34% всіх земель є малопродуктивними та непридатними для використання. Слід вказати на суттєві зміни в структурі світового земельного фонду за останні 70 років: з 1935 року площа полів у країнах, що розвиваються, збільшилась з 111 до 180 млн га., тобто на 61%, в той же час у розвинутих країнах площа сільськогосподарських земель зменшилась з 130 до 109 млн га., тобто на 17%. По території суші якість продуктивних земель істотно змінюється під впливом природних факторів. Так, великі території піддаються аридизації – це пустелі та напівпустелі, які займають 28% суші, 23% займають засолені ґрунти, 22% – гори, землеробство в яких неможливе через високі схили поверхні, високу ерозію ґрунту, 10% – болота, 6% – вічна мерзлота [25]. Землі сільськогосподарського призначення займають 35% світового земельного фонду. В результаті сільськогосподарського освоєння земель виникло поняття “агро ландшафтний комплекс” – це освоєний природно-територіальний комплекс, який поділяється на землеробський та пасовищний. Землеробські ландшафти займають 1,5 млрд. га. Найбільші масиви зосереджені в степовій та лісостеповій зонах помірного поясу. Тільки в шести країнах – Росії, США, Індії, Китаї, Канаді и Бразилії розташовано близько 750 млн га. полів, тобто більше половини всіх сільськогосподарських земель світу. На території Азії, де проживає 3,1 млрд людей, освоєно тільки 17% загальної площі земель, в Африці – всього 6% земель, а в Південній Америці – менше 8% [25]. Безумовно, достатньо низький агро природний потенціал обумовлюється наявністю пустель та напівпустель, вологих екваторіальних земель, тобто об’єктивною дією природних чинників, але головною причиною є низький рівень соціально-економічного розвитку країн даних регіонів. Земельні ресурси регіонів світу наведені в табл. 8.2. Таблиця 8.2 Земельні ресурси регіонів світу
Загальна оцінка агро природного потенціалу, земель, що оброблюються, проведена ФАО, дозволила класифікувати їх наступним чином: - першокласні землі, які характеризуються високою врожайністю (два – три врожаї на рік), займають 400 млн га (27% земельного фонду); - землі другого класу з валовою врожайністю 40-60% від врожайності земель першого класу займають 500 млн га (33%); - землі третього класу з валовою врожайністю 20- 40% від врожайності земель першого класу займають 600 млн га (40%). Скорочення врожайних земель обумовлюється використанням неправильних способів їх обробки. Багатьма дослідженнями встановлено, що через неправильну обробку було втрачено 2 млрд га земель. Щорічно світове господарство втрачає 15 млн га продуктивних земель, у тому числі 8 млн га за рахунок їх забудови, 3 млн га – через ерозію, 2 млн га висушуються та перетворюються на пустелі, 2 млн га забруднюються хімічними речовинами. Реальні можливості для збільшення масивів агро ландшафтів мають Південна Америка та Африка, але освоєння нових земель повинно здійснюватись ефективними способами з метою збереження екологічної рівноваги в цих регіонах. Луки та пасовиська становлять 24% земельного фонду. В територіальному співвідношенні основний масив кормових угідь зосереджений в Австралії, країнах СНД, США, Китаї, Аргентині, Монголії, Бразилії – 1,6 млрд га. За якісними характеристиками пасовиська поділяються на: першокласні – 200 млн га; середнього класу продуктивності – 300 млн га; низького класу продуктивності – 2000 млн га. Таким чином, на пасовиська з високим та середнім рівнем продуктивності приходиться всього 15% всієї площі. В основному це Землі Західної Європи та США. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Робоча програма для спеціалістів денної форми навчання напряму підготовки... Робоча програма для спеціалістів денної форми навчання напряму підготовки 030203 «Міжнародні економічні відносини» |
Тема : СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ В. В. Козик Л. А. Панкова“Світове господарство та міжнародні економічні відносини” Львів 1995 |
|
Тема : МІЖНАРОДНЕ ВИРОБНИЧЕ СПІВРОБІТНИЦТВО М. Школа В. М. Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст 81-100 |
МІЖНАРОДНЕ НАУКОВО ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО М. Школа В. М. Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст 101-112 |
|
Тема : МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ М. Школа В. М. Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст 116-123 |
Дробышевский С. М., Худько Е. В., Великова Е. Е Жук І. Н., Киреева Е. Ф., Кравченко В. В. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник / Під общ ред. І. Н. Жук. Мн.: БГЭУ, 2001. 149... |
|
КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с |
РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Робоча програма курсу Міжнародні організації для студентів за напрямом підготовки 030205 – Країнознавство, галузь знань 0302 – Міжнародні... |
|
ТЕМА НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА Семінарське заняття №1- 2 год Економічна система, економічне благо, економічні потреби, економічні інтереси, продуктивні сили суспільства, праця, предмет праці,... |
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний... |