МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ Навчальний посібник Х

Скачати 6.12 Mb.

Назва	МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ Навчальний посібник Х
Сторінка	4/36
Дата	20.03.2013
Розмір	6.12 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Економіка > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 36

ТЕМА 4. ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА В ЕПОХУ КАПІТАЛІЗМУ
4.1. Розвиток міжнародних економічних відносин в епоху становлення капіталізму
Бурхливий розвиток техніки та технології у останній третині XIX століття обумовив кардинальні зміни в енергетичній базі виробництва і, відповідно, в усій системі виробництва матеріальних благ. Електротехнічна революція сприяла переходу від “віку пару“ до “віку електрики”. Зусиллями талановитих вчених були винайдені перший генератор (Т. Едісон), трансформатори для передачі електроенергії на відстань, електромотор, електрична залізна дорога (В. Сіменс), лампа накалювання (П. Яблочков, Т. Едісон), електрична плавильна піч та електричне зварювання металів. У сфері металургії та металообробки були розроблені та впроваджені нові способи виробництва сталі в конверторі під сильним дуттям (А. Бесемер) і в спеціальній печі (П. Мартен), використання для виплавки залізної руди з домішками фосфору (Г. Томас), що сприяло виникненню сучасного сталеплавильного виробництва. В легкій, поліграфічній, автомобільній промисловості відбулись значні зміни завдяки появі автоматичного ткацького верстата, автомату для виробництва пляшок, механічного наборного верстата. В першій половині XIX ст. нараховувалось десятки винаходів і вдосконалень, а на початку XX ст. – тисячі (тільки один Т. Едісон запатентував більше 1000 винаходів).

Істотні зміни у продуктивних силах обумовили серйозні зміни у галузевій структурі машинної індустрії – виникли такі нові галузі як автомобілебудування, виробництво електроенергії та хімічної продукції, нафтовидобування та нафтопереробка. Але промислова революція вимагала укрупнення промислового виробництва: нова сталеливарна технологія вимагала переходу до великих заводів з повним металургійним циклом, впровадження електроенергії сприяло збільшенню розмірів підприємств, а її передача на відстань дозволила розміщувати великі підприємства в безпосередній близькості від джерел енергії. Велике виробництво вимагало великих капітальних вкладень, об’єднання власності та капіталів, що стало можливим з появою акціонерних товариств. Прискоренню цих процесів сприяли економічні кризи (1873, 1883, 1893, 1901 – 1902 рр.). Завдяки акціонерним формам господарювання стало можливим акумулювання та спрямування коштів на розвиток виробництва. Вони виявились настільки ефективними господарськими структурами, що протягом століття продовжують залишатись основною функціональною формою підприємницької діяльності в усіх країнах з розвинутою економікою. Всі великі корпорації світу – акціонерні товариства, які є основними виробниками продукції, великими торговими домами, провідними фірмами в сфері послуг тощо.

“Дифузія” або розповсюдження власності серед десятків мільйонів акціонерів значною мірою вплинуло на соціальну психологію робітників та службовців великих фірм і компаній. Володіння акціями пробудило в них почуття співвласника з усіма відповідними наслідками: відношення людей до праці, їх дисципліна, вірність та переживання за справи фірми. Можна стверджувати, що значною мірою завдяки акціонерній формі організації виробництва промислово розвинені країни змогли досягти високого рівня соціально-економічного розвитку.

Генезис та еволюція капіталістичних відносин у промисловості розглянуті у табл. 4.1.

Стадіями становлення капіталізму в промисловості є:

1) проста капіталістична кооперація праці, розвитком якої виступає капіталістична кооперація, яка передбачає об’єднання найманої робочої сили однієї і тієї ж спеціальності у майстерні капіталіста;

2) мануфактура – відносно велике капіталістичне підприємство, яке засноване на ручній техніці та детальному поділі праці;

3) фабрика (завод) або велике машинне виробництво – велике капіталістичне підприємство, засноване на використанні системи машин; складна кооперація праці в умовах розчленування виробничого процесу між частковими робочими машинами.

З переходом до вищої стадії розвитку промислового капіталізму - великому машинному виробництву – завершується перехід від формального до реального підпорядкування праці. Основною ознакою формальної праці є функціонування продуктивних сил та самого процесу праці в умовах ручного способу виробництва. Основною ж ознакою реального підпорядкування праці є її автоматизація та механізація. Промисловий переворот привів до створення крупного машинного виробництва – капіталістичної індустріалізації.

У останній третині XIX ст. капіталістичний світ почав переходити до вищої стадії розвитку – монополістичного капіталізму. Цей період відзначився зміщенням центру світового економічного розвитку з Європи у Північну Америку – першою країною капіталізму стала не Англія, яка протягом декількох століть займала домінантне становище на світовій економічній арені, а США.
Таблиця 4.1
Генезис і еволюція капіталістичних відносин у промисловості

Суспільно-економічна формація	Форма промислового виробництва	Суб’єкти виробництва	Характер підпорядкування праці
Феодалізм – третя стадія розвитку – занепад (Європа XVI-XVII ст.)	Ремесло (місто – цехова організація, село – поєднання сільськогосподарського виробництва з ремеслом)	Ремісник – власник засобів виробництва та разом з тим робітник	Свобода від підпорядкування
Феодалізм XVI-XVII ст. Генезис капіталістичного устрою	Домашнє виробництво на соснові внутрішньородинного поділу праці	Кустар – власник засобів виробництва та робітник. Торговий капіталіст	Генезис формального підпорядкування праці капіталу
Феодалізм. Капіталістичний устрій: “мануфактурний капіталізм” XVII-XVIII ст.	Проста капіталістична кооперація	Найманий робітник – промисловий капіталіст	Формальне підпорядкування праці капіталу
	Складна капіталістична кооперація на основі поділу праці	Найманий робітник – промисловий капіталіст	Формальне підпорядкування праці капіталу
Капіталістична суспільно-економічна формація – з кінця XVIII ст.	Складна капіталістична кооперація з поділом праці на основі кооперації машин – фабрика	Найманий робітник – промисловий капіталіст	Реальне підпорядкування праці капіталу

Ринок як форма економічної взаємодії суб’єктів господарювання за своїм характером був стихійно функціонуючим з притаманними рисами, а саме:

1) відсутність ринкової системи (підсистеми ринків та ринкової інфраструктури);

2) суб’єктами ринкових відносин є одноосібні власники підприємств, наймані робітники, одноосібні споживачі;

3) переважання ринку продавця;

4) відсутність маркетингових досліджень ринку;

5) реалізація товарів переважно самим виробником;

6) переважання хаотичної конкуренції, тобто конкуренції без правил та втручання держави.

Хаотичний характер конкуренції, проявом якого були жорсткі методи (цінові війни, підпали, вбивства конкурентів) обумовив формування раннього ринкового механізму – “дикого капіталізму”. Період “дикого капіталізму” на ранніх етапах його монополістичної стадії переріс у “дикий монополізм”, коли інтереси монополій йшли урозріз загальносуспільним інтересам, що викликало численні повстання та класові конфлікти. Розвиток міжнародних економічних відносин на початковому етапі розвитку монополістичного капіталізму обумовив необхідність формування світової валютної системи з метою організації валютно-фінансових відносин між країнами. В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у світі панувала система золотого стандарту, яка охоплювала як внутрішній обіг окремих країн, так і міжнародні валютні відносини. Найбільшого розвитку золотий стандарт досяг у формі класичного монометалізму. Ця система виникла в Англії в останні десятиріччя XVIII ст. і поступово охоплювала інші країни: у 1871р. золоту валюту ввела Німеччина, у 1877р. – Голландія, у 1879р. – США, у 1882р. – Австрія, у 1897р. – Японія, а у 1898р. – Росія. У 1867 році була проведена Паризька міжнародна конференція з монетарних проблем за участю 20 країн, де було прийнято рішення про рекомендацію в якості міжнародного золотого стандарту монету 90% проби, вартістю 25 золотих франків. 1 фунт стерлінгів та 5 американських доларів були еквівалентні цій грошовій одиниці. Наприкінці ХІХ ст. у капіталістичних країнах золото стало переважно грошовим товаром та виконувало всі функції грошей. Вартість товарів виражалась у золотих грошах, які виконували функцію загального еквіваленту, що забезпечувало стабільність та гнучкість всієї світової грошово-кредитної системи. В умовах класичного золотого монометалізму існував вільний обіг повноцінних металічних грошей (монет), вага яких відповідала вказаній на них кількості золота. Тобто, номінальна та реальна вартість золотих монет співпадали. Через фізичний знос золотих монет у процесі їх обігу країни почали емітувати металічні та паперові гроші, а також банкноти (банківські білети), які вільно обмінювались на золоті монети або злитки. Співвідношення національних валют здійснювалось за допомогою золотого паритету, тобто офіційної кількості золота в грошовій одиниці, який був фіксованим. У результаті дії механізму золотомонетного стандарту інфляція в економіці була обмежена лише умовами надзвичайного характеру (війни, стихійні лиха тощо).

Таким чином, система золотого стандарту відіграла важливу роль у розвитку міжнародних торгово-економічних відносин між країнами, забезпечувала повну конвертованість світових грошей, стабільність купівельної спроможності та валютних курсів, а також автоматичне урівноваження платіжних балансів окремих країн завдяки міграції золота, стабільність світових цін. Незважаючи на явні переваги, система золотого стандарту мала і певні недоліки, які були причинами її краху, а саме: вона була занадто жорсткою, нееластичною, дорогою, залежною від видобутку золота. Найістотнішим її недоліком було домінування на національних валютних ринках та перешкоджання проведенню державної валютної політики. Безпосередньою реакцією на збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення валюти був відтік золота за кордон і, відповідно, зменшення золотого запасу, що обмежувало можливості державного втручання в грошово-кредитну сферу (особливо в ході воєнних дій, коли країни намагались фінансувати свої воєнні витрати шляхом додаткової емісії паперових грошей і одночасно зберегти конвертованість їх у золото). Система золотого стандарту зазнала краху в період Першої світової війни.
4.2. Генезис та еволюція монополістичного капіталізму
Розвиток продуктивних сил та виробничих відносин, у кінцевому випадку, обумовив еволюцію капіталізму вільної конкуренції у монополістичний капіталізм. Монополістичний капіталізм має певні ознаки, а саме:

1) панування монополій;

2) переважання експорту капіталу над експортом товарів;

3) формування фінансового капіталу;

4) утворення фінансової олігархії на основі концентрації фінансового капіталу;

5) економічний поділ світу між великими монополіями;

6) територіальний поділ світу як наслідок економічної диференціації країн.

Найбільш характерними рисами монополістичного капіталізму є:

1) монополістичний капіталізм є вищою формою капіталістичної формації;

2) формування монополістичного капіталізму обумовлене розвитком науково-технічного прогресу, впровадження досягнень якого вимагали значних капітальних вкладень;

3) монополізація економіки сприяла розвитку соціальної сфери;

4) монополістичний капіталізм є однією з гнучких форм капіталізму, що забезпечило його довговічність та трансформацію у сучасних умовах.

Монополія – форма господарювання, яка основана на виключному праві власності на фактори виробництва. Економічними умовами формування монополій є концентрація виробництва та централізація (акумуляція) капіталу. Типологія монополій наведена на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Типи монополістичних об’єднань
Природна монополія основана на виключному праві власності на природні не відтворювальні ресурси (стійка) та власності на чинник географічного походження.

Штучна монополія базується на виключному праві власності на здійснення будь-якої господарської діяльності (закрита); власності на технологічну розробку (відкрита); власності на господарську діяльність у цілому (загальна).

Слід зазначити, що формування монополій відбувалось не тільки у промисловій, але й у фінансовій сфері, що сприяло формуванню на кшталт промислової фінансової олігархії. Основні форми монополістичних об’єднань наведені на рис. 4.2.

Рис. 4.2. Основні форми монополістичних об’єднань

Картель – це найпростіша форма монополістичних об’єднань, яка передбачає укладення угоди між компаніями певної галузі відносно цін, обсягів збуту, ринків збуту, ринкових сегментів тощо.

Синдикат – форма монополістичного об’єднання, яка передбачає об’єднання комерційної діяльності компаній при збереженні їх юридичної та виробничої самостійності.

Трест – форма монополізації шляхом об’єднання виробничої, збутової і фінансової діяльності компаній.

Концерн – багатогалузеве об’єднання трестівського типу на основі територіальної диверсифікації (компанії можуть розташовуватись у різних країнах).

Конгломерат – багатогалузеве об’єднання шляхом поглинання функціонально не взаємопов’язаних компаній.

Транснаціональні корпорації (ТНК) – великі монополістичні об’єднання, які мають широку мережу філій у різних країнах.

Механізм формування банківських монополій сприяв розширенню функцій банків, які завдяки участі у капіталі виконували не тільки роль посередників між кредиторами та позичальниками, а й стали співвласниками, розпорядниками виробництва. І саме акумуляція промислового та банківського капіталу сприяли виникненню фінансового капіталу та фінансової олігархії.
4.3. Розвиток світового господарства на початку XX століття
Нарівні з інтенсивним зростанням міжнародної торгівлі наприкінці XIX ст. великого значення набула така форма міжнародних економічних відносин, як експорт капіталу. На ранніх етапах експорт капіталу здійснювався промислово розвиненими країнами (Англією, Францією, Німеччиною, США) в країни з низьким рівнем економічного розвитку і, насамперед, в колонії та напівколонії. Усередині XIX ст. світове промислове панування належало Англії, що обумовлювалось її внутрішньою та зовнішньою економічною політикою, характерною особливістю якої було фритредерство (вільна торгівля). У 1850 році частка Англії у світовому товарообороті склала майже 40% (5,24 млрд марок з 14,5 млрд), в 1870 році – 14 млрд марок із 37,5 млрд, в той час як на частку США, Німеччини та Франції у 1850 році приходилось 4,9 млрд марок, а в 1870 році – 12 млрд.

У кінці XIX ст. Англія залишалась країною малого та середнього бізнесу, рівень концентрації капіталу був значно нижчий, ніж у США та Франції, що гальмувало процес монополізації капіталу. Великі монополістичні об’єднання виникли у нових галузях англійської промисловості: суднобудівництві, хімічній, цементній галузях, а також залізничному та морському транспорті. Особливістю англійського монополістичного капіталізму є його колоніальний характер. На початку XX ст. територія англійських колоній у сто разів перевищувала територію самої метрополії. Англія мала найбільший у світі воєнно-морський флот, що забезпечувало їй панування у Світовому океані. Наприкінці XIX – початку XX ст. вивіз капіталу став для Англії своєрідною компенсацією за втрачене світове лідерство. До Першої Світової війни обсяг експортованого Англією капіталу перевищував сумарний обсяг німецького та французького експорту капіталу; при цьому ¾ обсягу капіталу переважно у формі виробничих інвестицій експортувалось в межах Британської колоніальної імперії, близько 20% – в США, 5% – у країни Європи.

На відміну від Англії, перехід до монополістичного капіталізму у Франції відзначився стрімкими темпами зростання банківської сфери та уповільненими темпами у промисловості. У Франції саме фінансовий капітал був централізованим, що сприяло інтенсивному його експорту. На початку Першої світової війни обсяги експорту капіталу у 1,6 раза перевищував обсяги його імпорту, а щорічні темпи його зростання становили 103%. На відміну від англійського капіталу, який вкладався в основному у промислові підприємства, французький капітал був лихварським, тобто надавався у вигляді позик іноземним державам, компаніям. На початок Першої світової війни вартість різних цінних паперів у Франції склала 104 млрд франків, з яких частка вітчизняної промисловості та торгівлі складала лише 9,5 млрд франків. Капітал експортувався в різні країни. Так, у 1913 році з 42,5 млрд франків 12 млрд франків було вкладено в економіку Росії, 3 млрд франків – Туреччини, 3 млрд франків – Іспанії, 3 млрд франків – Португалії, 2,5 млрд франків – Австро-Угорщини, 7 млрд франків – США, Німеччини, Голландії, та Англії та 6 млрд франків – країн Латинської Америки. Низький рівень розвитку промислового виробництва обумовив переважання споживчого експорту та пасивного торговельного балансу Франції. ЇЇ зовнішньоекономічна політика відзначалась непослідовністю та невизначеністю – боротьбою між фритредерством та протекціонізмом. Так, промислова буржуазія займала жорсткі протекціоністські позиції, в той час як за свободу торгівлі виступали капіталісти, які займались будівництвом залізних доріг та внутрішньою торгівлею. Тому Франція почала вести активну завойовницьку політику для забезпечення надійного ринку для своїх товарів та капіталів. З 1830 по 1912 р. Франція завоювала Алжир, Туніс, Індокитай, території Західної та Екваторіальної Африки, Мадагаскар та Марокко, що дозволило створити другу після англійської колоніальну імперію площею 10,6 млн. км² , де проживало 55,5 млн чоловік.

Розвитку монополістичного капіталізму в Росії сприяла економічна криза 1900-1903 рр. Саме в цей період виникли монополістичні союзи для збуту продукції за монопольними цінами. Їх відмінність від синдикатів в інших країнах полягала у вибірковій монополізації тільки прибуткових підприємств та виробництв. На початку XX ст. були засновані великі синдикати: “Продвагон” (1902), “Продуголь” (1904), “Гвоздь” (1903), “Продамет” (1906). Концентрація капіталу охопила і банківську сферу – невеликі банки перетворюються у філії крупних банків. У 1901-1904 рр. Петербурзько-Азовський, Мінський та Київський банки об’єднались у Азовсько-Донський банк. У 1908 р. утворився Об’єднаний банк з Московського міжнародного, Орловського комерційного та Південно-Руського промислового. На початку 1900 р. частка 9 петербурзьких банків в балансі комерційних банків країни становила 47,7%, а наприкінці 1905 р. частка 10 петербурзьких банків досягла 64,4%. Шляхом придбання акцій банки-монополії поступово перетворюються у власників основного капіталу промисловості. Таким чином, монополізація банківської сфери, як і в інших країнах, сприяла виникненню в Росії фінансової олігархії. В цей період країна активно експортувала капітал в Маньчжурію, Китай, Монголію, Афганістан, Туреччину, Персію та Балканські країни, так і імпортувала його – іноземні вкладення становили 45% всього акціонерного капіталу. Більше половини іноземного капіталу було вкладено в металургійну та гірничу промисловість. В першому десятилітті XX ст. за активною участю французьких інвесторів у Росії створюються великі торговельні монополістичні об’єднання з метою інтенсифікації зовнішньоторговельної діяльності, яка мала сировинний характер. Так, у структурі експорту країни 90% складали сировина та продовольчі товари і тільки 10% – тканини, цукор, метали. Зовнішньоекономічна політика Росії характеризувалась активною державною підтримкою експортерів у формі спеціальних премій, повернення податків з експортованих товарів тощо. Але, не зважаючи на це, Росія займала лише п’яте місце в світі за обсягами виробництва промислової продукції та виплавки сталі, шосте – по видобуванню вугілля, восьме – за виробництвом електроенергії.

Об’єктом інвестиційного інтересу була і Україна – найбільш розвинений регіон Російської імперії. Переважна частина іноземних інвестицій (до 90%) спрямовувалась у видобувну, сталеплавильну та інші галузі важкої індустрії. Інвесторам Франції, Німеччини, Англії, Бельгії належало 80% всіх доменних печей, 90% коксохімічних заводів, 80% рудників Кривого Рогу, 70% видобування марганцю та значна кількість вугільних шахт Донбасу.

Зовнішньоторговельна експансія та вивіз капіталу на ранніх етапах монополістичного капіталізму привели до економічного поділу світу найбільшими монополіями. Виникли міжнародні монополістичні формування – прообрази сучасних транснаціональних корпорацій (ТНК). На початку ХХ ст. виникнення значних протиріч між ними обумовило територіальний поділ світу, початок якого поклала Перша світова війна. Монополізація економічного життя, вирішуючи цілій ряд протиріч ринкового господарства, сприяла формування простору для розвитку продуктивних сил. Разом з тим, монополізація економіки привела до виникнення протиріч між її суб’єктами. Надаючи нові імпульси розвитку продуктивних сил, монополістичний капіталізм посилив руйнівні наслідки конкурентної боротьби як в окремих країнах, так і у світовому господарстві у цілому. Особливо ця тенденція проявилась у світовому господарстві, де протиріччя, які притаманні монополістичному капіталізму, визначили характер принципів міжнародного спілкування. В цей період міжнародні економічні відносини будувались з позиції сили: у зовнішній торгівлі панував нееквівалентний обмін, звичайним явищем було пряме розграбування багатств та ресурсів менш розвинених країн, жорстка експлуатація поневолених територій, у світовому господарстві панувала не рівноправність. Весь світ поділився на “центр” (індустріально розвинені країни) та “периферію” (країни, що розвиваються). Однак сам “центр” розвивався нерівномірно і ця нерівномірність в період монополізації економіки посилювалась.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 36

Схожі:

Робоча програма для спеціалістів денної форми навчання напряму підготовки... Робоча програма для спеціалістів денної форми навчання напряму підготовки 030203 «Міжнародні економічні відносини»	Тема : СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ В. В. Козик Л. А. Панкова“Світове господарство та міжнародні економічні відносини” Львів 1995
Тема : МІЖНАРОДНЕ ВИРОБНИЧЕ СПІВРОБІТНИЦТВО М. Школа В. М. Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст 81-100	МІЖНАРОДНЕ НАУКОВО ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО М. Школа В. М. Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст 101-112
Тема : МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ М. Школа В. М. Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст 116-123	Дробышевский С. М., Худько Е. В., Великова Е. Е Жук І. Н., Киреева Е. Ф., Кравченко В. В. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник / Під общ ред. І. Н. Жук. Мн.: БГЭУ, 2001. 149...
КОНФЛ І КТОЛОГ І Я Навчальний посібник Конфліктологія: Навчальний посібник. Авт. Зінчина О. Б. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 164 с	РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Робоча програма курсу Міжнародні організації для студентів за напрямом підготовки 030205 – Країнознавство, галузь знань 0302 – Міжнародні...
ТЕМА НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА ТА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА Семінарське заняття №1- 2 год Економічна система, економічне благо, економічні потреби, економічні інтереси, продуктивні сили суспільства, праця, предмет праці,...	НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Сергієнко В. В. Філософські проблеми наукового пізнання : навчальний посібник. / В. В. Сергієнко − Кременчук : Кременчуцький національний...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання